ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ» – (ЕСЕМЕСКА)
Галина Вдовиченко. БОРА: Роман. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – 240 с.
Останнім часом в українського читача, на мою думку, виробився певний стереотип розуміння того, чим є вартісний прозовий твір – моментально уявляється щось похмуре, безпросвітне, позбавлене будь-яких світлих тонів. Я не кажу, що це погано, бо воно зумовлене багатьма причинами, зокрема, історичними. Проте життя споконвіку ширше й багатозначніше за будь-який найвиразніший стереотип. Якось призабулося, що в кожної особистості на першому плані – родина, батьки й діти, від яких ти залежиш і не залежиш одночасно, подруги, котрі тебе розуміють і підтримують, колеґи, що тебе критикують, і з якими треба зберегти нормальні людські стосунки. Опріч того, корисно згадати, що в житті також присутні гумор, сміх, позитивні емоції..., зрештою, солодкі мрії й будь-яка надія на щастя близькі й зрозумілі кожній людині. Перейматися зневірою, удаватися в тугу – не завжди ознака духовності.
Саме ці постулати й виявилися важливими у романі «Бора» Галини Удовиченко, однієї з найталановитіших і найуспішніших, кількаразово «коронованих» (перша премія «Коронації слова – 2009, спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова – 2010) українських прозаїків. Я не переповідатиму події твору. Тільки підкреслю – гостра інтрига сюжету вибудована надзвичайно ефектно, на рівні найдосконаліших зразків пригодницького жанру ( Ґілберта Честертона, Едгара По, Чарлза Сноу). Письменниця вводить нас у ситуацію, де присутні всі найважливіші «інґредієнти» смачного чтива. У львівському старовинному будинкові, котрий успадкувала головна героїня Бора від невідомого благодійника, збирається випадкове товариство.
В ході розгортання сюжету читач дізнається про подробиці приватного життя кожного мешканця, в свою чергу, наповненого таємницями. Проте, письменниця аж ніяк не обмежується фіксацією цих хворобливих таїн. Через увесь роман проходить тема співчуття й поваги до особистості в її унікальній конкретності. У динамічному, складному, часом суперечливому світі героїв не тільки віддзеркалено страхітливі колізії сучасної доби. Письменниця сміливо спростовує звичну для людства філософему про неможливість особистого щастя окремо взятої людини і переконує читача, що мрії збуваються, коли конче цього прагнути. Гадаю, не буде наразі пафосним перебільшенням зазначити, що роман щедро забарвлений лірикою гуманістичного ґатунку.
Авторська мовна інтонація надала творові певного феміністичного забарвлення, де багато лірики, трохи незлобивої іронії, ніколи презирства й обурення. Характер наративу лаконічно-стислий, економний, без емоційного надміру, без різкого протиставлення добра і зла. Композиція впорядковано симетрична: зачин із обов’язковою тайною, розвиток дії, перипетії сюжету, ефектна кульмінація та happy ending – щасливе закінчення сюжетних ліній. Образи творяться переважно традиційними засобами мелодрами (згадаймо А. Чехова з його улюбленою темою ідилиї-драми подружнього життя), хоча заглиблено психологічними їх назвати важко. Головна героїня Бора та її найближча коліжанка Світлана самохарактеризуються, тобто розповідають про себе найпосутніші речі. Характери оточення зображені опосередковано: через їхнє ставлення до різних явищ, різних людей, різних подій, через індивідуалізацію мови, характеристичні слова. В романі своєрідним чином підпорядковані фантазія, уява й логіка факту. Саме завдяки ретельній деталізації авторка досягає ефекту достовірності вигадки. Безперечно, має ціну й досконале знання читацької психології – той гачок, на який ловиться золота рибка читацького кайфу!
Існує безліч визначень стимулів письменницької творчості, точніше, як і чому він (чи вона) беруться за перо. Це і подолання гіркоти, туги, суму, болю, і бажання розказати-приховати правду про себе, і зведення особистих рахунків, кара за прикрощі й образи, і щось таке, повязане зі статтю, прагнення подолати власні комплекси, викоренити чи хоча б ослабити трагізм існування. Нарешті, це – спосіб згаяти час, почесне й престижне хобі. Я не кажу вже про бажання популярності, слави... (кожен владен додати до цього переліку своє): визначень безліч і жодного переконливого, чи не так? Колись існувала ідеологічна кон’юктура, як система позатворчих обставин, котрі впливали на творчий процес. Сьогодні, на мою думку, запанувала ринкова кон’юктура. Чи вона є меншим злом, не знаю, можливо, позаяк хоча б іноді, талант і ринок збігаються, і цей феномен звично стали називати масовою літературою. Впевнена, що творчість Галини Вдовиченко – саме той щасливий випадок.
Я не знаю, чи в майбутньому мені захочеться перечитати «Бору». Можливо, ні, бо я свідома того, що гострота мого емоційного враження тісно пов’язана з винахідливою таїною, котра щасливо (за канонами жанру) роз’яснюється наприкінці роману. Та щиро визнаю: свою частку тепла і приємних емоцій, прочитавши книгу (в зручному фотелі, з муркаючою кицькою на колінах), я отримала. І вельми вдячна за це письменниці Галині Вдовиченко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ» – (ЕСЕМЕСКА)
Галина Вдовиченко. БОРА: Роман. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – 240 с.
Останнім часом в українського читача, на мою думку, виробився певний стереотип розуміння того, чим є вартісний прозовий твір – моментально уявляється щось похмуре, безпросвітне, позбавлене будь-яких світлих тонів. Я не кажу, що це погано, бо воно зумовлене багатьма причинами, зокрема, історичними. Проте життя споконвіку ширше й багатозначніше за будь-який найвиразніший стереотип. Якось призабулося, що в кожної особистості на першому плані – родина, батьки й діти, від яких ти залежиш і не залежиш одночасно, подруги, котрі тебе розуміють і підтримують, колеґи, що тебе критикують, і з якими треба зберегти нормальні людські стосунки. Опріч того, корисно згадати, що в житті також присутні гумор, сміх, позитивні емоції..., зрештою, солодкі мрії й будь-яка надія на щастя близькі й зрозумілі кожній людині. Перейматися зневірою, удаватися в тугу – не завжди ознака духовності.
Саме ці постулати й виявилися важливими у романі «Бора» Галини Удовиченко, однієї з найталановитіших і найуспішніших, кількаразово «коронованих» (перша премія «Коронації слова – 2009, спеціальна відзнака «Гранд-Коронація слова – 2010) українських прозаїків. Я не переповідатиму події твору. Тільки підкреслю – гостра інтрига сюжету вибудована надзвичайно ефектно, на рівні найдосконаліших зразків пригодницького жанру ( Ґілберта Честертона, Едгара По, Чарлза Сноу). Письменниця вводить нас у ситуацію, де присутні всі найважливіші «інґредієнти» смачного чтива. У львівському старовинному будинкові, котрий успадкувала головна героїня Бора від невідомого благодійника, збирається випадкове товариство.
В ході розгортання сюжету читач дізнається про подробиці приватного життя кожного мешканця, в свою чергу, наповненого таємницями. Проте, письменниця аж ніяк не обмежується фіксацією цих хворобливих таїн. Через увесь роман проходить тема співчуття й поваги до особистості в її унікальній конкретності. У динамічному, складному, часом суперечливому світі героїв не тільки віддзеркалено страхітливі колізії сучасної доби. Письменниця сміливо спростовує звичну для людства філософему про неможливість особистого щастя окремо взятої людини і переконує читача, що мрії збуваються, коли конче цього прагнути. Гадаю, не буде наразі пафосним перебільшенням зазначити, що роман щедро забарвлений лірикою гуманістичного ґатунку.
Авторська мовна інтонація надала творові певного феміністичного забарвлення, де багато лірики, трохи незлобивої іронії, ніколи презирства й обурення. Характер наративу лаконічно-стислий, економний, без емоційного надміру, без різкого протиставлення добра і зла. Композиція впорядковано симетрична: зачин із обов’язковою тайною, розвиток дії, перипетії сюжету, ефектна кульмінація та happy ending – щасливе закінчення сюжетних ліній. Образи творяться переважно традиційними засобами мелодрами (згадаймо А. Чехова з його улюбленою темою ідилиї-драми подружнього життя), хоча заглиблено психологічними їх назвати важко. Головна героїня Бора та її найближча коліжанка Світлана самохарактеризуються, тобто розповідають про себе найпосутніші речі. Характери оточення зображені опосередковано: через їхнє ставлення до різних явищ, різних людей, різних подій, через індивідуалізацію мови, характеристичні слова. В романі своєрідним чином підпорядковані фантазія, уява й логіка факту. Саме завдяки ретельній деталізації авторка досягає ефекту достовірності вигадки. Безперечно, має ціну й досконале знання читацької психології – той гачок, на який ловиться золота рибка читацького кайфу!
Існує безліч визначень стимулів письменницької творчості, точніше, як і чому він (чи вона) беруться за перо. Це і подолання гіркоти, туги, суму, болю, і бажання розказати-приховати правду про себе, і зведення особистих рахунків, кара за прикрощі й образи, і щось таке, повязане зі статтю, прагнення подолати власні комплекси, викоренити чи хоча б ослабити трагізм існування. Нарешті, це – спосіб згаяти час, почесне й престижне хобі. Я не кажу вже про бажання популярності, слави... (кожен владен додати до цього переліку своє): визначень безліч і жодного переконливого, чи не так? Колись існувала ідеологічна кон’юктура, як система позатворчих обставин, котрі впливали на творчий процес. Сьогодні, на мою думку, запанувала ринкова кон’юктура. Чи вона є меншим злом, не знаю, можливо, позаяк хоча б іноді, талант і ринок збігаються, і цей феномен звично стали називати масовою літературою. Впевнена, що творчість Галини Вдовиченко – саме той щасливий випадок.
Я не знаю, чи в майбутньому мені захочеться перечитати «Бору». Можливо, ні, бо я свідома того, що гострота мого емоційного враження тісно пов’язана з винахідливою таїною, котра щасливо (за канонами жанру) роз’яснюється наприкінці роману. Та щиро визнаю: свою частку тепла і приємних емоцій, прочитавши книгу (в зручному фотелі, з муркаючою кицькою на колінах), я отримала. І вельми вдячна за це письменниці Галині Вдовиченко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію