Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.10
18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
2026.04.10
18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
2026.04.10
18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
2026.04.10
16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
2026.04.10
14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
2026.04.10
11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар
2026.04.10
11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
2026.04.09
21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
2026.04.09
19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
2026.04.09
18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
2026.04.09
17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
2026.04.09
17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
2026.04.09
14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
2026.04.09
13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
2026.04.09
12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
2026.04.09
12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Витівки божевільного Хроноса
Антипович Тарас. ХРОНОС: фантаст. роман. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 200 с.
Все народжується й зникає в часі. Краще за решту це знає міфологічне божество Хронос – уособлення всепоглинаючого часу, символ його невмолимості. Тільки він був би спроможний переконливо пояснити катастрофічну ситуацію, котру змоделював на сторінках роману письменник Тарас Антипович, та ще й назвав твір на його честь, тим самим відкинувши будь-які сумніви щодо активної участі позаземного автора в її, ситуації, створенні. Часом буває так нудно жити вічно, що можна збожеволіти, то чом би не побавитися трохи! Тим більше, в одній неназваній країні існують всі потрібні для цієї гри умови.
Фантастика, така собі вельми поважного віку пані, є майже ровесницею людської фантазії, хоча сам термін придумав американець Хьюґо Ґернбек тільки 1926-го року. Безумовно, є своя закономірність у тому, що фантастичний жанр саме сьогодні зробився найпопулярнішим, як серед творців, так і серед читачів. Сучасна українська фантастика – явище складне й неоднозначне, зі широким діапазоном тем, піджанрів, художніх ґрадацій (традиційний «науковий» роман, соціальна утопія, політичний памфлет, філософська казка тощо).
Тема виродження й загибелі людства через невідворотні катаклізми особливо поширилась у літературі (та й не тільки в ній, зокрема, яскравим прикладом є абстракціонізм у малярстві) напередодні й під час двох світових воєн у ХХ столітті. Киянин Тарас Антипович (повість «Мізерія» – кращий дебют 2007-го року; цикл оповідань «Тіло і доля» (2008); сентиментальна повість «Лох» (2009); лауреат конкурсу «Коронація слова» – 2009» у номінації «Пісенна лірика») в романі, про який мова, теж інтерпретує цю популярну тему. Ориґінальність авторського задуму полягає у підкреслено праґматичному сприйнятті наукового проґресу, як такого, що на певному рівні розвитку людства стає символом апокаліптичного хреста. Аґресивний характер унікального біотехнологічного винаходу – хрономата, що був здатний оперувати біологічним часом, відведеним для життя кожній окремій людині, «...зменшуючи його (і тоді організм прискорено старіє, скорочує свою дистанцію до смерті) або збільшуючи (і тоді тіло молодшає, віддаляючись від смерті» – честь авторства надається професорові Койфману – перекреслює гуманістичну константу цівілізаційного процесу. Більше того, ґеніальний винахід професора постає джерелом наростання хаосу (до слова, Хаос – син Хроноса), невблаганого нагнітання становища запанування зла. І не має суттєвого значення, що письменник моделює катастрофу-futurum. Згадаймо Чорнобиль 1986-го – які, до біса, нам ще потрібні докази того, що наша цивілізація поки що неспроможна на правдивий науковий поступ! Думка, з якою письменник апелює до читача: коли світ і далі рухатиметься цим шляхом, він, світ, опиниться на краю загибелі. Чи не є міркування автора таким собі аналітично-науковим прогнозом, соціологізованим варіантом грядущого апокаліпсису? Підставу думати саме так дають вельми недвозначні перегуки з реальним життям країни, в якій живемо.
Тарас Антипович – умілий, майстерний оповідач, котрий створює захопливі сюжетні колізії, вельми стиснуте, та динамічне й стрімко розвинуте дійство. Правда, іноді він втрачає почуття міри й перенасичує натурдеталями численні портрети жахливіськ, що, на мій смак, дещо послаблює внутрішню логіку наративу і призводить до психологічного спрощення. Але, думаю, якоюсь мірою, ці перебільшення обумовлені специфікою самого жанру. Назагал, творові притаманні безсумнівні позитивні якості – жвавість і гострота, дотепність, типово пригодницька легкість викладу. Усе зазначене дозволяє назвати роман Тараса Антиповича «Хронос» одним із кращих серед вітчизняної прози фантастичного жанру.
За період з 2040-го року до 2047 (датування подій авторське), рідкісний винахід – хрономат, у руках недозрілого суспільства накоїв стільки біди, що це змусило Господа, найвищу релігійну постать, утрутитися (за його дорученням діє священник Теодор) й повернути нерозумним своїм дітям status quo ante. До речі, так чинить і сам автор – фантасмагорична вистава, як і належить, колись завершується. Актори-персонажі скидають хрономаски, кланяються глядачеві (сіреч, читачеві) й дякують за увагу – finita la commedia! З успіхом натішившись вигадкою, приголомшливими видіннями, маячними фантазіями, досхочу покепкувавши над нами, Тарас Антипович, на мою думку, умисно завершує роман жахів божественним втручанням (тобто, «я не я, і хата не моя»)! «Бог бачить усе. Відтепер лишився на землі тільки живий час, Богом даний. Він споконвіку був ваш, а ви –його господарі. Цей час призначений для того, щоб ви мінялись і змінювали світ. Тому не бійтеся жити і не бійтеся вмирати, бо тільки по смерті зрозумієте Задум». Повірити у фінальну щирість автора можна, та чи треба?.
Сакраментальне – «Краса врятує світ» переінакшено на «Віра врятує світ». Перше, як свідчить історія, так і залишилось ідеалом – дотепер краса і світ існують паралельно і не перетинаються. Чи змінять цей перманентний стан постулати Віри?
Будемо реалістами, панове!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Витівки божевільного Хроноса
Антипович Тарас. ХРОНОС: фантаст. роман. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 200 с.Все народжується й зникає в часі. Краще за решту це знає міфологічне божество Хронос – уособлення всепоглинаючого часу, символ його невмолимості. Тільки він був би спроможний переконливо пояснити катастрофічну ситуацію, котру змоделював на сторінках роману письменник Тарас Антипович, та ще й назвав твір на його честь, тим самим відкинувши будь-які сумніви щодо активної участі позаземного автора в її, ситуації, створенні. Часом буває так нудно жити вічно, що можна збожеволіти, то чом би не побавитися трохи! Тим більше, в одній неназваній країні існують всі потрібні для цієї гри умови.
Фантастика, така собі вельми поважного віку пані, є майже ровесницею людської фантазії, хоча сам термін придумав американець Хьюґо Ґернбек тільки 1926-го року. Безумовно, є своя закономірність у тому, що фантастичний жанр саме сьогодні зробився найпопулярнішим, як серед творців, так і серед читачів. Сучасна українська фантастика – явище складне й неоднозначне, зі широким діапазоном тем, піджанрів, художніх ґрадацій (традиційний «науковий» роман, соціальна утопія, політичний памфлет, філософська казка тощо).
Тема виродження й загибелі людства через невідворотні катаклізми особливо поширилась у літературі (та й не тільки в ній, зокрема, яскравим прикладом є абстракціонізм у малярстві) напередодні й під час двох світових воєн у ХХ столітті. Киянин Тарас Антипович (повість «Мізерія» – кращий дебют 2007-го року; цикл оповідань «Тіло і доля» (2008); сентиментальна повість «Лох» (2009); лауреат конкурсу «Коронація слова» – 2009» у номінації «Пісенна лірика») в романі, про який мова, теж інтерпретує цю популярну тему. Ориґінальність авторського задуму полягає у підкреслено праґматичному сприйнятті наукового проґресу, як такого, що на певному рівні розвитку людства стає символом апокаліптичного хреста. Аґресивний характер унікального біотехнологічного винаходу – хрономата, що був здатний оперувати біологічним часом, відведеним для життя кожній окремій людині, «...зменшуючи його (і тоді організм прискорено старіє, скорочує свою дистанцію до смерті) або збільшуючи (і тоді тіло молодшає, віддаляючись від смерті» – честь авторства надається професорові Койфману – перекреслює гуманістичну константу цівілізаційного процесу. Більше того, ґеніальний винахід професора постає джерелом наростання хаосу (до слова, Хаос – син Хроноса), невблаганого нагнітання становища запанування зла. І не має суттєвого значення, що письменник моделює катастрофу-futurum. Згадаймо Чорнобиль 1986-го – які, до біса, нам ще потрібні докази того, що наша цивілізація поки що неспроможна на правдивий науковий поступ! Думка, з якою письменник апелює до читача: коли світ і далі рухатиметься цим шляхом, він, світ, опиниться на краю загибелі. Чи не є міркування автора таким собі аналітично-науковим прогнозом, соціологізованим варіантом грядущого апокаліпсису? Підставу думати саме так дають вельми недвозначні перегуки з реальним життям країни, в якій живемо.
Тарас Антипович – умілий, майстерний оповідач, котрий створює захопливі сюжетні колізії, вельми стиснуте, та динамічне й стрімко розвинуте дійство. Правда, іноді він втрачає почуття міри й перенасичує натурдеталями численні портрети жахливіськ, що, на мій смак, дещо послаблює внутрішню логіку наративу і призводить до психологічного спрощення. Але, думаю, якоюсь мірою, ці перебільшення обумовлені специфікою самого жанру. Назагал, творові притаманні безсумнівні позитивні якості – жвавість і гострота, дотепність, типово пригодницька легкість викладу. Усе зазначене дозволяє назвати роман Тараса Антиповича «Хронос» одним із кращих серед вітчизняної прози фантастичного жанру.
За період з 2040-го року до 2047 (датування подій авторське), рідкісний винахід – хрономат, у руках недозрілого суспільства накоїв стільки біди, що це змусило Господа, найвищу релігійну постать, утрутитися (за його дорученням діє священник Теодор) й повернути нерозумним своїм дітям status quo ante. До речі, так чинить і сам автор – фантасмагорична вистава, як і належить, колись завершується. Актори-персонажі скидають хрономаски, кланяються глядачеві (сіреч, читачеві) й дякують за увагу – finita la commedia! З успіхом натішившись вигадкою, приголомшливими видіннями, маячними фантазіями, досхочу покепкувавши над нами, Тарас Антипович, на мою думку, умисно завершує роман жахів божественним втручанням (тобто, «я не я, і хата не моя»)! «Бог бачить усе. Відтепер лишився на землі тільки живий час, Богом даний. Він споконвіку був ваш, а ви –його господарі. Цей час призначений для того, щоб ви мінялись і змінювали світ. Тому не бійтеся жити і не бійтеся вмирати, бо тільки по смерті зрозумієте Задум». Повірити у фінальну щирість автора можна, та чи треба?.
Сакраментальне – «Краса врятує світ» переінакшено на «Віра врятує світ». Перше, як свідчить історія, так і залишилось ідеалом – дотепер краса і світ існують паралельно і не перетинаються. Чи змінять цей перманентний стан постулати Віри?
Будемо реалістами, панове!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
