Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Зміна оптики
Антон Кушнір. URBAN STRIKE: Роман. – К.: Нора-друк, 2011. – 272 с. Сер. ПК (Популярні книжки).
Київський письменник Антон Кушнір є дипломантом літературного конкурсу «Коронація слова – 2011». Цитата з видавничої анотації: «історія про молодих людей, які дорослішали в буремні 90-ті, а тепер відвойовують для себе життєвий простір у рідному місті». Яким чином відвойовує? Саме про це йдеться у романі. Це розповідь про покоління, котре живе в соціумі, але не бажає дотримуватись загальних правил. Це розповідь про пошуки себе у собі, пошуки контактів у середовищі, де ідея вчинити недозволене знаходить розуміння й підтримку. Герої твору – молоді люди без минулого, їхнє майбутнє теж не промальовується. Має значення тільки тут і тепер. Кілька штрихів до портрету головного героя – журналіста Майка: «Коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. Мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють. Мені так легше їх розуміти. Мені так легше їх любити – героїв мого відокліпу. Мені так легше у них вірити (...) Коли незнайома дівчина так лежить у твоєму ліжку, у неї майже неможливо не закохатися. Правда, я не вірю в кохання з першого погляду. І навіть з першого сексу». Скептичне ставлення, а головне – небажання сприймати зужіті істини, не заважає готовності до жарту: ««Загальнонаціональне свято – вечір пятниці – буде тільки завтра, але цей один вже почав до нього гідно готуватися (...) Туалети – єдина теріторія приватності, яка залишилася».
Механізм анонімного та всюдисущого насилля, алогізм буденності міста, як простору спільного існування, не влаштовує молодих, їм відчутно бракує гострих відчуттів, романтики. Герої роману через неприйняття і заперечення соціальних реалій, стають на шлях екстремальних розваг, знаходячи, як для себе, цікаве рішення – створення угрупування urban strike. Це – бунт, але не як дрібне хуліганство, а з творчим підходом перформансу, що безпосередньо пов’язано з фантазіями, мріями, виявом недозволених із точки зору пересічного суспільства, емоцій
Перформанс (це щось на зразок театралізованого дійства, нібито гра, та правила визначають ті, хто грає) – нова метафора театральності нашої абсурдної реальності. Молоді друзі ліквідовують нісенітні реклами на білбордах, організовують протестні акції проти нездорової їжі у фаст-фуді та проти паркування авто на тротуарі, з ризиком для життя фестивалять уночі в руїнах. За декорації слугує обличчя міста, тільки з іншого, незнайомого багатьом боку: підземна каналізація, залізниця, міст, високовольтна опора ЛЕП, захаращені горища й проламані дахи, закинуті будівлі й безлюдні вулички, де час ніби законсервовано. Урбаністичні описи a la Кафка постають не життєвою, а метафізичною реальністю, розповідь автора фіксує їх із повнотою свідчення: «Невисокі будинки – до чотирьох-пяти поверхів, відбита цегла, що так і лежить під вікнами, іржаві огорожі балконів... дощові труби, відламані ще на верхніх поверхах... Стіни розмальовані вицвілими і переважно нікудишніми графіті, двері в підвали зірвані... Частина будинків стоять порожні, із забитими товстою фанерою вікнами та двома грубими дошками навхрест на дверях».
Зв’язок персонажів із мегаполісом містичний і повний протиріч – любов-ненависть, а чи ненависть-любов? Це – небажання втрачати миті життя, що дарують граничні відчуття ейфорії, коли, приймаючи радикальне рішення, долаєш свій страх. Важливу роль грає контекст довіри та сповідування психології вірності ідеї нонконформізму. Звичними постають раніше табуйовані реалії, поняття, сленг; музика, як невербальна модель комунікації, як ідеальний засіб заміни спілкування з оточенням: «З часом потреба в музиці стала суто фізіологічною – одягав навушники і викручував звук на максимум, щоб тиск на черепну коробку був максимальний, щоб там не залишалось місця для голосів, для істерики, для психозу, для думок про безцільне циркулювання тебе як кровяного тільця по двох колах обігу – п’ятиденному робочому тижню із жорстким графіком...».
«Втомившись від усього, що було, і з втомою очікуючи те, що буде» – цитата зі щоденника Ф. Кафки добре формулює моє відчуття протестного іміджу покоління, що розпочало ХХІ століття. Чи можна його впізнати за «образом і подібністю», створених уявою письменника Антона Кушніра?
Загублене? Дивне? Революційне?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зміна оптики
Антон Кушнір. URBAN STRIKE: Роман. – К.: Нора-друк, 2011. – 272 с. Сер. ПК (Популярні книжки).Київський письменник Антон Кушнір є дипломантом літературного конкурсу «Коронація слова – 2011». Цитата з видавничої анотації: «історія про молодих людей, які дорослішали в буремні 90-ті, а тепер відвойовують для себе життєвий простір у рідному місті». Яким чином відвойовує? Саме про це йдеться у романі. Це розповідь про покоління, котре живе в соціумі, але не бажає дотримуватись загальних правил. Це розповідь про пошуки себе у собі, пошуки контактів у середовищі, де ідея вчинити недозволене знаходить розуміння й підтримку. Герої твору – молоді люди без минулого, їхнє майбутнє теж не промальовується. Має значення тільки тут і тепер. Кілька штрихів до портрету головного героя – журналіста Майка: «Коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. Мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють. Мені так легше їх розуміти. Мені так легше їх любити – героїв мого відокліпу. Мені так легше у них вірити (...) Коли незнайома дівчина так лежить у твоєму ліжку, у неї майже неможливо не закохатися. Правда, я не вірю в кохання з першого погляду. І навіть з першого сексу». Скептичне ставлення, а головне – небажання сприймати зужіті істини, не заважає готовності до жарту: ««Загальнонаціональне свято – вечір пятниці – буде тільки завтра, але цей один вже почав до нього гідно готуватися (...) Туалети – єдина теріторія приватності, яка залишилася».
Механізм анонімного та всюдисущого насилля, алогізм буденності міста, як простору спільного існування, не влаштовує молодих, їм відчутно бракує гострих відчуттів, романтики. Герої роману через неприйняття і заперечення соціальних реалій, стають на шлях екстремальних розваг, знаходячи, як для себе, цікаве рішення – створення угрупування urban strike. Це – бунт, але не як дрібне хуліганство, а з творчим підходом перформансу, що безпосередньо пов’язано з фантазіями, мріями, виявом недозволених із точки зору пересічного суспільства, емоцій
Перформанс (це щось на зразок театралізованого дійства, нібито гра, та правила визначають ті, хто грає) – нова метафора театральності нашої абсурдної реальності. Молоді друзі ліквідовують нісенітні реклами на білбордах, організовують протестні акції проти нездорової їжі у фаст-фуді та проти паркування авто на тротуарі, з ризиком для життя фестивалять уночі в руїнах. За декорації слугує обличчя міста, тільки з іншого, незнайомого багатьом боку: підземна каналізація, залізниця, міст, високовольтна опора ЛЕП, захаращені горища й проламані дахи, закинуті будівлі й безлюдні вулички, де час ніби законсервовано. Урбаністичні описи a la Кафка постають не життєвою, а метафізичною реальністю, розповідь автора фіксує їх із повнотою свідчення: «Невисокі будинки – до чотирьох-пяти поверхів, відбита цегла, що так і лежить під вікнами, іржаві огорожі балконів... дощові труби, відламані ще на верхніх поверхах... Стіни розмальовані вицвілими і переважно нікудишніми графіті, двері в підвали зірвані... Частина будинків стоять порожні, із забитими товстою фанерою вікнами та двома грубими дошками навхрест на дверях».
Зв’язок персонажів із мегаполісом містичний і повний протиріч – любов-ненависть, а чи ненависть-любов? Це – небажання втрачати миті життя, що дарують граничні відчуття ейфорії, коли, приймаючи радикальне рішення, долаєш свій страх. Важливу роль грає контекст довіри та сповідування психології вірності ідеї нонконформізму. Звичними постають раніше табуйовані реалії, поняття, сленг; музика, як невербальна модель комунікації, як ідеальний засіб заміни спілкування з оточенням: «З часом потреба в музиці стала суто фізіологічною – одягав навушники і викручував звук на максимум, щоб тиск на черепну коробку був максимальний, щоб там не залишалось місця для голосів, для істерики, для психозу, для думок про безцільне циркулювання тебе як кровяного тільця по двох колах обігу – п’ятиденному робочому тижню із жорстким графіком...».
«Втомившись від усього, що було, і з втомою очікуючи те, що буде» – цитата зі щоденника Ф. Кафки добре формулює моє відчуття протестного іміджу покоління, що розпочало ХХІ століття. Чи можна його впізнати за «образом і подібністю», створених уявою письменника Антона Кушніра?
Загублене? Дивне? Революційне?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
