ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2019.07.17 10:06
Цілу ніч кріт нору рив
й зір сердега посадив –
звір пошкодив капіляри,
став шукати окуляри.

Зранку він побіг в аптеку,
чергував там дід Лелека –
кріт грошима потрусив

Олександр Сушко
2019.07.17 09:42
Плете веселка сонячну габу,
Гроза минула, в піднебессі празник.
Десь там, далеко, де ще я не був,
Сховалось від буденщини прекрасне.

...Ерато спить на ложі із пір'їн,
Нага і юна, під шатром розмаю.
Терцетами тьохкочуть солов'ї

Надія Тарасюк
2019.07.17 09:37
У ваших очах
фактура:
хрусткий ейфорійний
смуток.
Світають ясні
рамена
купальським жарким
вогнем.

Микола Соболь
2019.07.17 08:25
З-попід холодного граніту
Вода струмує й жебонить.
Крим. Літо. Гори. І ця мить
Коли здається на край світу
Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо
Знайти ні прихистку, ні тіні.

Олена Побийголод
2019.07.17 08:16
Із Миколи Морозова

І ось ізнов вона, Росія...
Хрести та храми, як завжди.
Та помічаю знов усі я
убозтва вічного сліди.

Жандармські формені лівреї

Ніна Виноградська
2019.07.16 21:29
Село моє, найкращі тихі Піски,
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
Ми всі з цієї виросли колиски,
Це наша рідна і свята земля.

У цих краях розквітла квітка роду,
А зернятка її - в усі краї!
Навчали цінувати нас свободу

Матвій Смірнов
2019.07.16 20:07
О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
Встань тут, на цій горі, і подивись туди,
Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
Героїв і катів, повій і лихварів,
Циган і чаклунів, м

Любов Бенедишин
2019.07.16 17:12
Із упертістю мольфарки,
Відігнала туги хмарку.
Мрія – в небо неозоре.
«Пощастило…» - всі говорять.

16.07.2019

2-й варіант

Сергій Губерначук
2019.07.16 14:53
Дві мушлі – два шуми…
Шум моря і Шуман…
Сум моря і Симон…
Шум моря і Шимон…

Той Шимон і Симон –
то ж батько із сином,
два шуми у моря

Олександр Сушко
2019.07.16 14:43
На столі кав'яр і ананас,
Час іти з котом на променадик.
Важко жити стало. Бо - війна,
Утішають тільки гей-паради.

Вчора прикупила міх трусів,
Пупса мила дорогим шампунем.
Бач, страждаю так як і усі,

Надія Тарасюк
2019.07.16 12:07
Майже казка. Для дорослих і дітей Жила собі колись на світі Холера (у нас іменується як Холєра, то й надалі так і будемо казати)… Отож, жила собі колись на світі Холєра. Добре жила, біди-горя не відала. Живилася, чим знала (не будемо уточнювати). Одна

Олена Побийголод
2019.07.16 10:18
Із Олексія Апухтіна

Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий стогін граків;

ледве дихають стомлені коні,

Ігор Федів
2019.07.16 09:43
Хотів зізнатися, але не міг казати.
Хотів робити, а не вистачає сил.
І мрію золоту жадає упіймати,
Але помітив тільки помах її крил.
Іти бажає, загубився у тумані.
Відкрити хоче двері, а ключі забув.
І запланує жити щиро, не в омані,
Але мети своєї

Козак Дума
2019.07.16 08:26
Ми прагнули побудувати місто
свободи, благоденства і добра,
та місимо, насправді, інше тісто –
бо очі застеляє земара.

Те місто містить лише порожнечу,
у лозунгах втонувши нанівець,
за гаслами ховає ворожнечу

Ігор Деркач
2019.07.16 07:12
За волю – це неначе за «Свободу»,
але нехай живе порохобот,
аби у войовничого народу
явився на арені патріот.

Дивуюся, ну як воно ся стало,
що у мішку кота не помічали,
який війні будує телеміст.

Олександр Сушко
2019.07.15 16:22
За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 ПАРАДОКСИ ФІЛОСОФІЇ ФІЛЕРА
Образ твору Владислав Івченко. Юрій Камаєв. Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – 352 с.


Письменники Владислав Івченко (м. Суми) та Юрій Камаєв (м. Кременець, Тернопільської обл.) – лауреати 3-ї премії конкурсу «КОРОНАЦІЯ СЛОВА – 2011» (В. Івченко – дипломант «Коронації слова – 2009» у номінації «Романи», а Ю. Камаєв – автор збірки оповідань «Мед з дікалоном»).
Пропоную пройти творчим шляхом письменницького тандему, щоби уявити собі, як саме створювався образ головного героя Івана Карповича Підіпригори.
На початку ХХ століття російська імперія ще була незаперечним догматом, і тим не менше, державний апарат і соціальна структура не витримали випробування першою світовою війною, політичні контрасти особливо загострилися, що і спричинило комуністичний переворот. І сила героя, і слабкість його вкорінені у те історичне й національне середовище, що його зростило і виховало. Іван Карпович – не політичний, і не революційний діяч. Він – філер, тобто, аґент, службовим обов’язком якого було зовнішнє стеження і негласний збір інформації про осіб, котрими зацікавилось охранне відділення поліції. У тексті 12 розділів, кожен – це розповідь про перебіг подій якоїсь однієї кримінальної справи. Як правило, філерами працювали так звані люди з народу, малоосвічені, бідні, повністю залежні від начальників. Головний герой – образ непростий. Перший парадокс, що випливає із сюжету книги, – саме такі «гвинтики», як Іван Підіпригора, тримали імперію, бо вони служили на совість государеві, свято вірили в справедливість і вічність устрію, де мають бути пани, а під ними – холопи. Коли вони перестали це робити – імперія впала.
Але головний парадокс, який наповнює образ принадністю і додає необхідної психологічної глибини – аґент Іван Карпович маскується під простака, нерозумника. Вічна трагедія блазня – ховати за маскою своє справжнє обличчя. З одного боку, він удає із себе наївного дурника, іноді благодушного, доброго, щиросердного, завжди готового виконати будь-які забаганки «їх благородь»-пана, навіть філософія у нього відповідна: «А воно завжди погано, коли проста людина, а замислюється, наче професор. Бо у простої людини голова не для замислювання, а щоб поїсти, випити, а часом і заспівати, але аж ніяк не замислюватися». Але не вірте йому! Це говорить вироблена роками філософія виживання, звичне і зручне маскування своєї істинної суті («... брешу потроху, бо чим менше про тебе знають, тим більше в тебе козирів (...) Ну часом краще й змовчати трохи, бо той, хто мовчить багатозначно, завжди розумнішим здається»), бо Іван Карпович Підіпригора – вельми тямовитий, кмітливий і хитрий служака, супермен зі сталевими кулаками і м’язами, боксер, пловець; коли треба, психолог; коли виникає необхідність, знавець історичного фактажу і розкладки політичних фігур, мистецького бомонду і босяцького середовища. Увесь необхідний арсенал підручних засобів детектива у нього в руках і голові (а ще, як сам зізнається, в добрих чоботах, адже справжнього філера ноги годують!) Головна його зброя – здоровий глузд і гострий розум. Багато з того, про що він розповідає, пояснюється не тільки бажанням обдурити, насміятися, зрештою, перемогти ворога. Найперше, він кепкує над самим собою, над своєю лагідною поступливістю і зовнішньою незлобивістю, свідомо акцентуючи на вторинності своїх думок і вчинків: «Їх благородь любить говорити, що хибне рішення, але виконане швидко, у нашій роботі краще за правильне рішення, яке виконували не поспішаючи (...) Як любить казати їх благородь, добре слово і револьвер завжди переконливіше, аніж просто добре слово (...) Споглядаю собі на те море, бо що тут сказати – море як море, таке ж як і вчора ».
Але всі ці парадокси, на мою думку, не головне. Головне те, що це образ не одного разу даний, застиглий і непорушний. Ми бачимо, який шлях він пройшов у своєму розвитку, як змінювалися його погляди. Іван Підіпригора з перших розділів та розділів прикінцевих, трохи різняться. Удавана покірность і гра під щирий наїв нікуди не пропали (« Гусєв закінчив свої справи десь за годину і подався на пляж. Це таке місце, де люди купаються»), але, попри те, яскравіше проявилося істинне, нутряне, за гамбургським рахунком – загальнолюдське: «Збентежило це мене. Оце на тобі. Жив ти собі, Іване Карповичу, спокійно, не думаючи. Лямку чесно тягнув і любому государю та отєчєству служив, а тут насипалося на тебе. Оце так вплутався – якщо одні не закатруплять, так інші вб’ють. А ще бунтівники життя рятують, а свої відбирають. Ну хіба не диво?(...) Ось назбираю грошенят, вийду у відставку, куплю в селі маєточок, із якого б жити можна, тоді підберу собі жінку, молоду та чорноброву, щоб шкіра біла, а норов тихий, і заживемо як люди».
Книгу шановних авторів можна було би назвати історичним детективом, а можна й сатиричним. Протиріччя тут не виникає. Часове тло подій у книзі визначене точно, хоча історії, як об’єктивної субстанції, у творі найменше. Визначальним фактором є театральність, у розумінні декоративності, уявності, свідомого конструювання історичного тла, з тяжінням до абстрагування від нього взагалі. (Щоправда, революційно-політичні прив’язки, де блукають зловісні тіні Л-а, Надіньки та іже з ними, деколи виглядають штучними й зайвими. А макабричні вислови наших рідних політиків, на кшталт: «руки, що нічого не крали», або «Чехов – це відомий на усю імперію малоросійський поет» – це вже навіть не вчорашній, а позавчорашній, з дозволу сказати, гумор! Та й висловів на взірець – просто співпало – (точніше, збіглося, або зійшлося), не повинно бути).
Поетика правдоподібності не протирічить законам реальної дійсності. У світовій літературі є кілька веселих, і одночасно, серйозних творів, де герої – невичерпні дотепники (достатньо назвати хоча би Тіля Уленшпіґеля чи Швейка). Ці образи реалістичні, але не в розумінні натуралізму чи документалізму, вони – літературні транскрипції реальних героїв, які жили в конкретних часових межах, сповідували конкретні морально етичні постулати, що, в свою чергу, відображали певну історичну реальність.
У Івана Карповича Підіпригори, на мою думку, є перспектива поповнити лави героїв – улюбленців читачів.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-12 17:36:40
Переглядів сторінки твору 1634
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.13 08:27
Автор у цю хвилину відсутній