Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Всередині прозорої кулі
Тетяна Землякова. Ройбуш на тиші: поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2010. – 44 с. (Сер. Двітисячідесятники).
Вільне, бурхливе, творче життя спрагло кличе до себе новітню поезію. Молоді поети – суверенні особистості з індивідуальними якостями орієнтації у світі. Вони не миряться з ортодоксальними приписами й догмами, що нівелюють і впокорюють їхні буремні душі. Деколи болісно роздвоюються – всесвіт у собі, в ім’я себе, тільки для них, і, водночас, без них.
Тетяна Землякова, яка прийшла в літературу сьогодні, зізнається, що їй теж не вельми комфортно – «іду узбіччям двадцятиріччя, / повільним кроком ... в обіймах наїжачених думок, / нетривких», хоча визнає із неприхованим викликом, що «хвалити бога, / і знов дорога, / вже не узбіччя двадцітиріччя. / яка різниця? / всеодно молодість» ( підкреслення моє – Т. Д.).
Забаглива своєрідність поетки пояснюється просто: вона з покоління двітисячідесятників (термін Сергія Пантюка), котре не бажає покладатися на долю, а зухвало, прицільно, направлено, іноді штовхаючись, рухається уперед. Максималізм юності жорстко й жорстоко оцінює творчість попередників. На їхню думку, має місце повільне згасання нині сущих «живих класиків». Млявість і невиразність поезії зрілих не відбивають живизни сучасності, переважно, віддзеркалюють перебіг минувшини, що пережита особисто. Для насмішкуватої та гордої молодості тільки своє – найдорожче й непомильне. Наївність і якась особлива щиросердність каскаду емоційних станів логічно сусідять із праґматично практичним ставленням до реальності: «ляж горілиць, / перевтілюючись у сяйво оріону, / хай заздрять крони столітніх вимірів. / твій вимріяний ікс, / сполохає крикливий півень, / переплутавши альфу і омегу».
Сміливість завжди екстравагантна і являє собою одну з привабливих рис молодої поетки. Пікантність окремих деталей додає романтичності просторовій та фоновій атмосфері, демаскує різкість і прямолінійність калейдоскопу сучасності, підкреслює органічний смак прозорості й текучості живої уяви: «тепер надовго не лишать у спокої сумніви, / стишать крок і глузуватимуть за спиною / вона затисне себе у власних долонях, / аби ніхто і ніколи не впізнав у ній більше / марево колишньої тиші».
Що визначає художню цінність живописної картини? Поєднання форм, кольорів, ліній, а тема, сюжет – тільки засіб допоміжний. Тобто, не про що, а як! Якби поезія висловлювала тільки думки, тільки переказувала сюжети, тільки малювала пейзажі – вона була би не потрібна, достатньо було би прози: художньої, наукової, документальної, публіцистичної тощо. Те, що звично називається формою, є, по суті, змістом поезії, а сюжет, думки, факти – тільки її форма. Ця думка, шкода, не моя. Вона належить Валєрію Яковичу Брюсову, і має до нашої теми безпосередній стосунок.
Зміст ліричних етюдів Тетяни Землякової народжений словомелодикою, чи мелоритмікою, і завжди втілений у єдино можливу форму – vers libres, де вільне римування є повноцінним і повноправним засобом творення «поетичної плоті». Ця форма дозволяє авторці вийти за межі версифікаційних кліше, знайти тривожні, незнайомі досі шляхи осягнення нового, чи то в ім’я віри у неповторність свого творчого покликання, чи то в ім’я торжества абстрактної мрії досягнення ідеалу.
а пам’ять шукає притулку між довгими віями
сну,
дихає видивом днів з минулого.
заснула,
на лівому плечі вересня,
невмиваного протягом двох тижнів,
так ніжно,
візьме в обійми дощ,
і ти прокинешся не по роках дорослою
так млосно,
в думках тиснява
і не пригадаю вчорашнього ранку,
бо пам’ять блукає росами
боса.
Кожному своє – скажете ви. Думаю, кожен поет знає, відчуває, прагне показати всі звиви й переміни внутрішнього життя, в якому химерно переплітаються реальна дійсність і намріяне майбутнє. Мимоволі виникає символічний образ скляної прозорої кулі, всередині якої все змішано, і тим не менше, все видно, як на долоні: моральні й понятійні категорії – час, простір, ідея, надії, мрії, котрі в свідомості поета матеріалізуються і сприймаються на дотик. Нарешті, зло, що переповнило наш грішний світ.
І тому послухаємося лукаво іронічної поради Тетяни Землякової –
...докинь монетку
і маєш вісім подихів,
аби придумати heppi end.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всередині прозорої кулі
Тетяна Землякова. Ройбуш на тиші: поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2010. – 44 с. (Сер. Двітисячідесятники).Вільне, бурхливе, творче життя спрагло кличе до себе новітню поезію. Молоді поети – суверенні особистості з індивідуальними якостями орієнтації у світі. Вони не миряться з ортодоксальними приписами й догмами, що нівелюють і впокорюють їхні буремні душі. Деколи болісно роздвоюються – всесвіт у собі, в ім’я себе, тільки для них, і, водночас, без них.
Тетяна Землякова, яка прийшла в літературу сьогодні, зізнається, що їй теж не вельми комфортно – «іду узбіччям двадцятиріччя, / повільним кроком ... в обіймах наїжачених думок, / нетривких», хоча визнає із неприхованим викликом, що «хвалити бога, / і знов дорога, / вже не узбіччя двадцітиріччя. / яка різниця? / всеодно молодість» ( підкреслення моє – Т. Д.).
Забаглива своєрідність поетки пояснюється просто: вона з покоління двітисячідесятників (термін Сергія Пантюка), котре не бажає покладатися на долю, а зухвало, прицільно, направлено, іноді штовхаючись, рухається уперед. Максималізм юності жорстко й жорстоко оцінює творчість попередників. На їхню думку, має місце повільне згасання нині сущих «живих класиків». Млявість і невиразність поезії зрілих не відбивають живизни сучасності, переважно, віддзеркалюють перебіг минувшини, що пережита особисто. Для насмішкуватої та гордої молодості тільки своє – найдорожче й непомильне. Наївність і якась особлива щиросердність каскаду емоційних станів логічно сусідять із праґматично практичним ставленням до реальності: «ляж горілиць, / перевтілюючись у сяйво оріону, / хай заздрять крони столітніх вимірів. / твій вимріяний ікс, / сполохає крикливий півень, / переплутавши альфу і омегу».
Сміливість завжди екстравагантна і являє собою одну з привабливих рис молодої поетки. Пікантність окремих деталей додає романтичності просторовій та фоновій атмосфері, демаскує різкість і прямолінійність калейдоскопу сучасності, підкреслює органічний смак прозорості й текучості живої уяви: «тепер надовго не лишать у спокої сумніви, / стишать крок і глузуватимуть за спиною / вона затисне себе у власних долонях, / аби ніхто і ніколи не впізнав у ній більше / марево колишньої тиші».
Що визначає художню цінність живописної картини? Поєднання форм, кольорів, ліній, а тема, сюжет – тільки засіб допоміжний. Тобто, не про що, а як! Якби поезія висловлювала тільки думки, тільки переказувала сюжети, тільки малювала пейзажі – вона була би не потрібна, достатньо було би прози: художньої, наукової, документальної, публіцистичної тощо. Те, що звично називається формою, є, по суті, змістом поезії, а сюжет, думки, факти – тільки її форма. Ця думка, шкода, не моя. Вона належить Валєрію Яковичу Брюсову, і має до нашої теми безпосередній стосунок.
Зміст ліричних етюдів Тетяни Землякової народжений словомелодикою, чи мелоритмікою, і завжди втілений у єдино можливу форму – vers libres, де вільне римування є повноцінним і повноправним засобом творення «поетичної плоті». Ця форма дозволяє авторці вийти за межі версифікаційних кліше, знайти тривожні, незнайомі досі шляхи осягнення нового, чи то в ім’я віри у неповторність свого творчого покликання, чи то в ім’я торжества абстрактної мрії досягнення ідеалу.
а пам’ять шукає притулку між довгими віями
сну,
дихає видивом днів з минулого.
заснула,
на лівому плечі вересня,
невмиваного протягом двох тижнів,
так ніжно,
візьме в обійми дощ,
і ти прокинешся не по роках дорослою
так млосно,
в думках тиснява
і не пригадаю вчорашнього ранку,
бо пам’ять блукає росами
боса.
Кожному своє – скажете ви. Думаю, кожен поет знає, відчуває, прагне показати всі звиви й переміни внутрішнього життя, в якому химерно переплітаються реальна дійсність і намріяне майбутнє. Мимоволі виникає символічний образ скляної прозорої кулі, всередині якої все змішано, і тим не менше, все видно, як на долоні: моральні й понятійні категорії – час, простір, ідея, надії, мрії, котрі в свідомості поета матеріалізуються і сприймаються на дотик. Нарешті, зло, що переповнило наш грішний світ.
І тому послухаємося лукаво іронічної поради Тетяни Землякової –
...докинь монетку
і маєш вісім подихів,
аби придумати heppi end.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
