Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
