Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
