Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
