Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
