Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тихе сяйво у мороку бездуховності
Кажуть, що більше занепадає духовність, то помітніше вичахає дух. Може, тому в Україні за останні роки незалежності назбиралось стільки нерозв’язаних проблем і негараздів, що, здається, ще трохи – і накриють жахливою лавиною наше ослаблене (за всіма параметрами) суспільство. Може, саме тому, борсаючись у власних бідах і страхах, втрачаємо рештки сил, останні крихти надії і довіри… Та, на щастя, маємо ще віру в Христа і маємо людей, покликаних сіяти Слово Боже в наших серцях.
Священик о. Орест Рубель… Це ім’я вперше засвітилось мені зі шпальт районного часопису «Голос з-над Бугу». Його повчальні бувальщини-притчі запам’ятались шляхетною простотою форми та одухотвореною висотою змісту. В кожному реченні відчувалась пульсація оголеного нерва невмирущої і всюдисущої життєвої правди.
Тож, коли дізналась, що о. Орест пише ще й вірші і навіть підготував до друку першу збірочку «З нами Бог», не вельми здивувалась. Однак відразу хочеться застерегти аж надто прискіпливого читача: з точки зору усталених поетичних канонів, віршовані тексти автора – не вражають досконалістю. Вони не рясніють вітіюватими образами, карколомними метафорами, не перехоплюють подих милозвучними римами та іншими поетичними знахідками. Та ось, що дивно, - в процесі читання цих віршів, усі існуючі в них огріхи відступають кудись у тінь, наче нівелюються чимось значно вищим і вагомішим. Як на мене, ці вірші взагалі мало схожі на звичні для сприйняття світські поезії, а нагадують радше ті ж біблійні одкровення, мета яких не дивувати чи засліплювати, а - ненав’язливо розповсюджувати тихе, але незгасне сяйво у мороку бездуховності і морального упадку, аби кожен охочий зміг віднайти дорогу до Бога.
Так, захоплений світлом небесним,
Шлю до Бога благання з землі,
Щоб і весь наш народ пречудесний
Жив із Богом, із світлом зорі.
(«Божа зоря»)
Вірші о. Ореста Рубеля позначені і дитячою наївністю (бо ж всі ми – діти перед Отцем нашим небесним), і біблійною мудрістю ( бо ж недарма «настольна» книга автора – Престольне Євангеліє), і покаянною щирістю грішної людини ( бо ж навіть святі не народжуються святими).
О, Слово Боже, що з Письма
До мене промовляєш,
Зціли мене, бо з забуття
До Тебе я вертаюсь.
( «Слово Боже»)
Не уявляю собі: скільки сповідей вислухав о. Орест, скільки проповідей сотворив, скількох запричастив і скількох благословив за час свого служіння Господу.
Та бачиться мені, що зі збіркою «З нами Бог» він символічно розширює межі даної йому парафії, з вірою, надією і любов’ю сам іде до людей, несе в народ Слово Боже, бо має таку високу потребу, бо всім серцем вболіває не лише за свою паству, а й за всю знедолену Україну.
Стоїть задуманий Ісус,
А серце біль проймає.
Бо підступ, зрада і брехня
В серцях людей гуляє.
( «Задуманий Ісус»)
«Стоїть задуманий Ісус…» Пора вже й нам зупинитись хоч на хвильку і замислитись: куди йдемо? Що творимо? Що залишимо нащадкам?
Невеличка за обсягом книжечка віршів о. Ореста Рубеля «З нами Бог» спонукає саме до таких роздумів. Може, в цьому і полягає її істинне призначення?
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
