ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Критика | Аналітика
Невтішні роздуми про свободу слова або «Над ким сміємось?»
Свобода слова… Цим, чи не єдиним, надбанням довгожданої незалежності ми справді могли б гордитися! Якби… не гіркий присмак усвідомлення того, що все частіше під красивою маскою гласності і демократії приховується потворне обличчя блюзнірської вседозволеності (згадаймо хоча б сумнозвісного пана Бузину!).
Щоб у цьому вкотре переконатися, достатньо ввімкнути телевізор. І «погортавши» розмаїття безликих і безідейних телепередач, зупинити свій вибір, для прикладу, на одному з найпопулярніших вітчизняних розважально-гумористичних шоу «Вечірній квартал».
Що й казати, ці молоді люди – таки талановиті, і вміють розсмішити обивателя. Впродовж кількох років «золота жила» їхнього гумору – політична арена нашої молодої держави, яка, схоже, ще довго буде надихати і «підживлювати» свіженькими смаженими фактами творців цього телевізійного проекту. Однак дещо дивує «зацикленість» артистів шоу на одних і тих же персонажах. Чомусь герої майже всіх їхніх масних, переперчених і пересолених жартів – політики, партійні лідери, перші особи держави. Кожного разу перед глядачами розгортаються нові «неймовірні пригоди» Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича і «всіх-всіх-всіх» (читай «інших публічних осіб») в Україні. Які тільки монологи й діалоги не вкладаються авторами проекту в уста відомих нам людей! Які лишень надумані комічні ситуації не обігруються і не «обсмоктуються» творцями «Вечірнього кварталу»! Словами не передаси. Це треба самому чути і бачити. І дарма, що так звані «пригоди» української політичної еліти – переважно плід розгнузданої уяви «квартальників», зате персонажі цих сучасних телеанекдотів, усі як один, справжнісінькі.
І ось тут мимоволі замислюєшся. Що це? Незавуальована сатира, смілива критика? Чи, може, свобода слова в дії? Але ж і сатира, і критика не повинні переступати межі пристойності, опускатись до вульгарності; а свобода слова – не означає розгул наклепів і паплюження будь-чийого імені, чи то пересічного громадянина чи то Президента України!
Швидше за все, це – елементарна відсутність художнього смаку і відчуття такту. І, мабуть, – не лише у творців «Вечірнього кварталу», бо інакше такої відверто-розпусної словесної вакханалії, яка розкошує в рамках цього шоу, не було б на телеекрані. Від почутого і побаченого іноді стає то ніяково, то моторошно, то огидно. І пригадується старий як світ вислів: «Це було б смішно, якби не було так страшно». Та ми сміємось! Аж захлинаємося власним сміхом!
…Куди ж подівся наш справжній, шляхетний, в міру приправлений, український гумор? Можливо, ще животіє десь на задвірках інформаційного простору, допоки залюбки споживаємо його дешевий чужомовний сурогат. Що сталося з нашим вишуканим почуттям гумору? Складається враження, що новоспеченим комікам вже й мудрувати довго нема потреби. Хочеш розсмішити якнайширшу аудиторію? Бери найвідоміші імена, і «відмінюй» їх вздовж і впоперек скільки душа забажає! Або ж, як Вєрка Сердючка, вигадай собі допоміжний бренд: «сценічну маму». І тягай скрізь за собою, мов опудало; виставляй на посміховисько її затурканість і недоумкуватість; штовхай, принижуй, обзивай! Успіх гарантовано.
І ми регочемо. Аж за животи хапаємось! І ніхто нас не схамене, не запитає, як у знаменитому творі класика: «Над ким смієтесь? Над собою смієтесь?!»
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невтішні роздуми про свободу слова або «Над ким сміємось?»
Свобода слова… Цим, чи не єдиним, надбанням довгожданої незалежності ми справді могли б гордитися! Якби… не гіркий присмак усвідомлення того, що все частіше під красивою маскою гласності і демократії приховується потворне обличчя блюзнірської вседозволеності (згадаймо хоча б сумнозвісного пана Бузину!).
Щоб у цьому вкотре переконатися, достатньо ввімкнути телевізор. І «погортавши» розмаїття безликих і безідейних телепередач, зупинити свій вибір, для прикладу, на одному з найпопулярніших вітчизняних розважально-гумористичних шоу «Вечірній квартал».
Що й казати, ці молоді люди – таки талановиті, і вміють розсмішити обивателя. Впродовж кількох років «золота жила» їхнього гумору – політична арена нашої молодої держави, яка, схоже, ще довго буде надихати і «підживлювати» свіженькими смаженими фактами творців цього телевізійного проекту. Однак дещо дивує «зацикленість» артистів шоу на одних і тих же персонажах. Чомусь герої майже всіх їхніх масних, переперчених і пересолених жартів – політики, партійні лідери, перші особи держави. Кожного разу перед глядачами розгортаються нові «неймовірні пригоди» Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича і «всіх-всіх-всіх» (читай «інших публічних осіб») в Україні. Які тільки монологи й діалоги не вкладаються авторами проекту в уста відомих нам людей! Які лишень надумані комічні ситуації не обігруються і не «обсмоктуються» творцями «Вечірнього кварталу»! Словами не передаси. Це треба самому чути і бачити. І дарма, що так звані «пригоди» української політичної еліти – переважно плід розгнузданої уяви «квартальників», зате персонажі цих сучасних телеанекдотів, усі як один, справжнісінькі.
І ось тут мимоволі замислюєшся. Що це? Незавуальована сатира, смілива критика? Чи, може, свобода слова в дії? Але ж і сатира, і критика не повинні переступати межі пристойності, опускатись до вульгарності; а свобода слова – не означає розгул наклепів і паплюження будь-чийого імені, чи то пересічного громадянина чи то Президента України!
Швидше за все, це – елементарна відсутність художнього смаку і відчуття такту. І, мабуть, – не лише у творців «Вечірнього кварталу», бо інакше такої відверто-розпусної словесної вакханалії, яка розкошує в рамках цього шоу, не було б на телеекрані. Від почутого і побаченого іноді стає то ніяково, то моторошно, то огидно. І пригадується старий як світ вислів: «Це було б смішно, якби не було так страшно». Та ми сміємось! Аж захлинаємося власним сміхом!
…Куди ж подівся наш справжній, шляхетний, в міру приправлений, український гумор? Можливо, ще животіє десь на задвірках інформаційного простору, допоки залюбки споживаємо його дешевий чужомовний сурогат. Що сталося з нашим вишуканим почуттям гумору? Складається враження, що новоспеченим комікам вже й мудрувати довго нема потреби. Хочеш розсмішити якнайширшу аудиторію? Бери найвідоміші імена, і «відмінюй» їх вздовж і впоперек скільки душа забажає! Або ж, як Вєрка Сердючка, вигадай собі допоміжний бренд: «сценічну маму». І тягай скрізь за собою, мов опудало; виставляй на посміховисько її затурканість і недоумкуватість; штовхай, принижуй, обзивай! Успіх гарантовано.
І ми регочемо. Аж за животи хапаємось! І ніхто нас не схамене, не запитає, як у знаменитому творі класика: «Над ким смієтесь? Над собою смієтесь?!»
2009
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію