Світлана Мельничук народилася 22 травня 1973 року в селі Самоволя Іваничівського району, що на Волині.
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.

Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -

закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:

Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.

Або таке:

Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.

І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:

Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…

Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:

Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -

це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.

2007