ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Філософія любові Світлани Мельничук
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія любові Світлани Мельничук
Світлана Мельничук народилася 22 травня 1973 року в селі Самоволя Іваничівського району, що на Волині.
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію