Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Філософія любові Світлани Мельничук
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія любові Світлани Мельничук
Світлана Мельничук народилася 22 травня 1973 року в селі Самоволя Іваничівського району, що на Волині.
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
