ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Рецензії

 Сука-історія

“Отак влада може вчиняти
з меншостями...”

Серж Аведікян

кадр зі стрічки Французький актор і режисер вірменського походження Серж Аведікян зняв анімаційну стрічку “Chienne d’histoire”, відому в нас як “Собачий острів”. 15-хвилинний фільм отримав у 2010 році “Золоту пальмову гілку” на кінофестивалі в Каннах як кращий короткометражний фільм. Музику до фільму створив Мішель Карскі, а малюнки – Тома Асуелос.
Фільм розповідає про трагічну, злочинну подію, що відбулась 1910 року у Стамбулі і про яку влада Туреччини не згадує протягом століття. Також немає жодної інформації про це і в навчальних посібниках з історії.
Отже, 100 років тому в Туреччині з’явилась еліта, яка здобула освіту в Західній Європі і захоплювалась прагматизмом (приміром, німців) у вирішенні проблем. Нова влада міста (молодотурки – Талаат, Енвер, Джемаль та інші) захотіла довести європейськість своєї країни і вивезла понад 30 тисяч бездомних собак на острів та залишила їх там здихати...
Пустельний, скелястий острів Сивріада (Оксія), що у Мармуровому морі, відомий ще з часів Візантії тим, що сюди засилали священиків на муки, страждання і смерть.
Перші кадри фільму “Собачий острів” нічим особливим не віщують біду. Розмірене, гомінке життя міста. Бачимо велетенський храм Софії, колоритний ринок, перукарів на вулиці і... собак. Їх багато. Вони не злі, нікого не кусають і нікому не заважають. Годують їх перехожі або ж собаки самі шукають поживу в діжках для сміття.
Анімаційна картина має реалістичний фон – старі фотографії Стамбула, які ніби оживають. Панораму міста (вулиці, дерева, будинки, човни) передано правдиво кольорами сепії. А собаки і люди – це вже експресивні малюнки аквареллю чи гуашшю.
Згодом у сцені, коли сучка народжує під деревом цуценят, з’являється тривожна мелодія вірменського дудука. Надалі ця музика глядача вже не відпустить!
Режисер демонструє життя міста у формі контрастів: бідність простих мешканців з одного боку і палац губернатора з довгими червоними доріжками та яскраво голубими вікнами з другого.
Першою запах смерті у фільмі відчує чорна сучка. Відчує, ще не побачивши жандармів, озброєних жахливими величезними кліщами, мотузками і металевими клітками. Агонію, приречене скавучання собак із зашморгами на шиї вже не зможе заглушити плюскіт води та жалібні крики чайок у порту. Вночі баржі з клітками вийдуть у море.
Крізь металеві ґрати, ніби собачими очима, видно острів у тумані. Ці очі, як більма, пропікають глядача до потилиці. Собак викинуто на скелі й рухливі силуети тварин, ніби чорні мурашки, вкривають увесь острів. Емоційний глядач, що любить братів наших менших, переживає какофонію звуків: гавкіт і валування накочує клубок у горлі, який не проковтнути...
Згодом постають кадри, де великий туристичний корабель проходить повз острів. Ще живі тварини зграєю шубовстають у воду, побачивши людей. На палубі їх помічають. Хтось фотографує, хтось малює ескізи, а хтось – закриває очі, щоб не бачити собак. Але ніхто, ніхто(!) не допоможе собакам. І вони тонуть – зникають чорні цяточки силуетів на голубій воді.
У фіналі стрічки небо темніє від тисяч грифів-стерв’ятників, а сірі скелі стають рожевими від крові. Білий місяць кидає холодні промені на скелети тварин на фоні далеких вогнів у оселях мешканців Стамбула. І насамкінець, музика (не перших октав) – музика смерті ставить крапку в цій собачій історії...

І фронт тих злих філософем
Про європейськість сто літ тому
Молодотурків зі Стамбула
Повернеться страшним лицем
І до вірмен – в п’ятнадцятому:
Час вмерти і для вас настав...

Режисер Серж Аведікян (дід якого жив за 120 км від Стамбула і знав, що відбувалося з собаками) у своїх інтерв’ю проводить паралель між масовим знищенням собак та геноцидом вірмен у Туреччині, який стався вже через п’ять років. Півтора мільйона безневинно убієнних вірмен, а скільки розсіяних по світу – несть їм числа...

2011





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-03 19:13:55
Переглядів сторінки твору 2091
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.859 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 3.729 / 5.5  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.10.29 18:55
Автор у цю хвилину відсутній