Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Нині майже кожен, хто сяк-так римує слова, воліє називати себе поетом, а свої, часом вкрай недолугі, тексти – поезією.
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
На превеликий жаль, збірка Захара Гнідця "Вірші" виявилась першою і останньою із виданих за його життя. 23 липня 2010 року на 86-му році поет, який "не називав себе поетом" відійшов у кращий світ...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
