Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Нині майже кожен, хто сяк-так римує слова, воліє називати себе поетом, а свої, часом вкрай недолугі, тексти – поезією.
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
На превеликий жаль, збірка Захара Гнідця "Вірші" виявилась першою і останньою із виданих за його життя. 23 липня 2010 року на 86-му році поет, який "не називав себе поетом" відійшов у кращий світ...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
