Нині майже кожен, хто сяк-так римує слова, воліє називати себе поетом, а свої, часом вкрай недолугі, тексти – поезією.
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:

Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.

...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)

Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?

Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)

Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.

Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)

А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».

Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...

...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)


Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...

Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)

Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?

І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)

Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:

Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)



2010

На превеликий жаль, збірка Захара Гнідця "Вірші" виявилась першою і останньою із виданих за його життя. 23 липня 2010 року на 86-му році поет, який "не називав себе поетом" відійшов у кращий світ...