ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Білінська
2017.08.17 23:57
Двоє загубились під дощем,
десь отут, між небом і землею.
Він не міг надихатися нею,
а вона - напитися з очей...

День молився краплями дощу.
і гули вітри сумні і дикі.
Він збирав в букети слів гвоздики

Юрій Лях
2017.08.17 22:39
Над хмарами, над хмарами,
мов птахами, літали ми.
І змахами, мов сагами,
кохання написали ми.

І сяяло з небес воно,
І лило в жили хміль-вино.
Нам ложе - з хмар, та всеодно,

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Містер Альфред
2017.07.22

Сергій Щєпкін
2017.07.02

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Полу Профік
2017.06.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Адель Станіславська (1976) / Проза

 Будь щасливий, коханий!
Він сидів непорушно, і спостерігав, як вітер грається купкою багряного опалого листя. Тут, на міському цвинтарі, було тихо і затишно, а саме спокійно. Так, ніби душа прийшла до рідного дому, де ніхто не потривожить намарне, не одірве од незбагненного і неповторного відчуття Вічності. Бо тільки тут, так, тільки тут воно приходить. І тоді, на її межі, він відчував себе вільним, мов птаха. Тут кожен знаходить спочинок від земних турбот, негараздів, нещасть...
"Ось вона, моя маленька дівчинка, така спокійна і безтурботна, усміхнена і щаслива... Їй тут добре, набагато краще, ніж за життя."
З надмогильної плити на нього дивилася чарівна молода жінка. Пишне, густе, чорне волосся обрамляло по-дитячому ніжне, привітно усміхнене личко, а очі світилися щирою добротою і ласкою. Це була його Віра. Вірочка, кохана, єдина і неповторна, його маленька і ніжна дружина.
Він відчув, як очі повільно наповнилися непроханими слізьми, до горла підкотився гіркий, пекучий клубок, дрібно затремтіли руки. Долаючи хвилювання, квапливо припалив цигарку, глибоко затягнувся, звівши погляд до похмурого осіннього неба і, тільки тоді відчув, як біль тяжкої втрати повільно покидає його. Три роки... Господи, майже три роки не міг отямитися від цього жахливого тяжкого горя. Не нарікав. Навіщо картати долю, коли однаково нічого не вдієш, не зміниш, не зарадиш?
Денис, так звали ще молодого, але з помітною сивиною на скронях чоловіка, знав про все з самого початку. У Віри була складна форма серцевої хвороби. Але, незважаючи на різного роду справедливі відмовки, вважав, що кожна людина має право на крихту щастя у цьому дивному, непостійному і скороминущому житті.
- Я люблю тебе, - говорив він своїй коханій, - ми будемо жити довго-довго і щасливо-щасливо! Ось побачиш!
Віра плакала, а він з болем у серці, цілував зажурені кохані очі, і з щирою вірою переконував себе, що так воно і справді буде. Йому було відомо, що Віра поклялась ніколи не виходити заміж, щоб не калічити нічийого життя, знаючи, що приречена.
Та вона здалася. Бо що було вдіяти, коли серця обох молодих людей переповнювала жага нестримного, палкого кохання,а Денис, знаючи про все, не бажав відступати?
Вони відіграли скромне весілля і поселилися у Денисової мами, старенької лагідної жіночки, яка часто журно дивилася на своїх закоханих голуб'ят, і з мукою в серці здригалася від думки, що непоправне горе може щохвилини завітати у їхню маленьку затишну оселю.
Дітей у них не було. Віра не хотіла навіть чути. Не за себе боялася - жаль було залишати сирітку на білому світі. Денис не наполягав. А біда не забарилася.
В той день коли це сталося, Денис враз відчув себе найнещаснішим, найсамотнішим у цілому світі. В грудях пекла нестерпна мука, обличчя обпікали нестримні сльози, а тіло здригалося від беззвучних ридань, коли він впав на її бездиханне тіло, таке маленьке, на цьому великому лікарняному ліжку, востаннє притиснувшись до її грудей так, ніби хотів заховатись від цілого світу...
Як спокійно і затишно ставало йому тоді, коли він робив так, розповідаючи їй про свої проблеми чи невдачі. А вона ніжно пестила його густе непокірне волосся, час від часу притискаючи його до грудей, де серденько стурбовано поспішало - стук-стук, стук-стук...

Три роки... Денис підвівся. Поправив букетик квітів у вазі і, тяжко зітхнувши, погасив недогарок свічки. Потім, ще раз глянувши на рідне обличчя, повільно рушив додому.
З сусіднього ряду на алейку вибігла дівчинка, пустунка років п'яти-шести. Вона усміхнулася до Дениса, а її виразні чорні оченята пустотливо заблищали:
- А я вас знаю. - Просто сказала вона.
Денис зупинився. Ця непідкупна дитяча простота враз заспокоїла і розвеселила його. "Життя продовжується, - сказав він собі, - і свідченням цьому є оця маленька дивна квіточка."
- Справді? - Серйозно спитав він, ховаючи посмішку.
- Справді. Ви тут часто буваєте. І завжди тоді, коли й ми з мамою. А ви до кого приходите? - поцікавилась мала.
- Тут моя дружина... А до кого приходиш ти? - В свою чергу поцікавився Денис. Йому почало подобатись це несподіване знайомство.
- До тата. Він помер коли мені було три рочки. Я його не дуже добре пам'ятаю, - серйозно відповіла вона. - Бачите? Он моя мама. - Вказала вона маленьким пальчиком на схилену у молитві жінку.
- Бачу. То ти кажеш, що знаєш мене... А я не пригадую, щоб бачив тебе раніше.
- Ви завжди такий задумливий, - махнуло ручкою дівча, імітуючи когось з дорослих.
Це знов розвеселило Дениса. " Яка кумедна!" - Подумав він.
- Аліно. - Пролунало зовсім поруч. - Яка ж ти непосида, дитино. Навіщо ти чіпляєш на розмову незнайомих людей? Усі думатимуть, що ти геть не вихована, - жінка підвела очі на Дениса, - вибачте, будь-ласка, вона така неслухняна...
Це була молода вродлива жінка. Великі сірі очі дивились уважно і збентежено. На обличчі відбилася несмілива винувата усмішка.
- Ну що ви! Це ж дитина. - Заспокоїв її Денис. - Вона у вас жвава і весела, та ще й спостережлива. Каже, що я їй знайомий, бо часто мене тут бачить. А я, на жаль, ніколи її не помічав...
- О, вона завжди про все знає, - засміялася жінка. - Така цікава, що, мабуть, аж надто.
Вони повільно рушили до воріт цвинтаря, розмовляючи і сміючись. А мала бігала довкола них, підстрибуючи і зацікавлено зазираючи дорослим у вічі.
Пройшовши кілька кроків, Денис озирнувся. З фотографії йому усміхалася Віра, немов раділа: "Будь щасливий, коханий!"
2004р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-07-21 16:57:48
Переглядів сторінки твору 3642
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.182 / 5.5  (4.931 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.122 / 5.5  (4.996 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.08.08 17:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 17:12:01 ]
Адель! Я стаю затятим фаном твоєї прози! Без жартів - дуже!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 17:17:49 ]
Дякую, пане Івааночку!:) Мені дуже приємно, справді.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 17:16:17 ]
Маріанна Шутко завжди пише ржунємагу, а я розревлася, спинитися не можу... Співробітниця злякалася, думала щось сталося. Аделечко, пишете прозу класно, дуже доступно і, що саме головне, НЕ НУДНО. З ПОВАГОЮ, Патара.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 17:20:46 ]
Дякую, Патарочко! Ваші сльози найвища оцінка для мене. Дякую щиро, моя люба!
Цьом! І не плачте більше, у жінки мають бути красиві очі, а не червоні від сліз.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2011-07-21 17:24:26 ]
Патарочко, не завжди. І це не мій вислів. Просто він мені сподобався і тому інколи використовую. А, до речі, цей вислів я тут зустріла і теж спершу посміялася з нього. Крім того, веду блокнот з усякими такими прикольними фразами та неологізмами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2011-07-21 17:22:31 ]
Аделько, я плакаю. Щемно. Але хто б міг подумати, що де люди можуть знайти один одного, своє щастя - на цвинтарі!!! Всяке буває в житті. Я рада, що історія закінчується добре. Одна моя знайома пиьсменниця каже, що треба писати новели, оповідання зі щасливим кінцем. а то в радянському союзі звикли писати з трагічним закінченням. а якщо взяти більшість голівудських фільмів, то в них успішний фінал, але занадто пафосний.
Мені ця новела дуже сподобалася. Вона така життєва. Не знаю, чи написана на реальних подіях. Але вірю, що так.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:03:53 ]
Привіт, Маріанночко.:)
Вдячна тобі за сльози. Приємно, що моя оповідка припала до душі. Є в ній і реального трохи, а трохи власних домислів. А вдалося те, що вдалося.:)
Дякую!:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 17:37:11 ]
Це історія про моїх дідуся і бабусю (вірніше - бабусь), з двома поправками - у нього залишилося троє малих синів, а другу дружину він зустрів через десять років.
Ось так. Дякую за чудову розповідь, Адель.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:05:52 ]
Тобі дякую, Оленько!
Приємно, якщо вдалося реалістично змалювати цю історію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Гай (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 18:26:12 ]
Долі...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:19:23 ]
Дякую, Юлю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 18:41:42 ]
Адель, зворушило Ваше оповідання, дуже схвилювало. Все на місці, і дуже природньо, взяте з життя. Могла б цього бути і кіноновела.
Маю родича-однолюба, котрому за 60, вдівець уже років 20 з гаком, а так і не одружився. І таке диво буває. А у Вас в оповіданні все ж є надія на шастя, це прекрасно!))).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:22:31 ]
Приємно, пане Ярославе, що Вам сподобалось моє оповідання. Дякую за високу оцінку, а найбільше за відгук Вашого серця.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:32:39 ]
Зворушлива історія...
Адель, мені двічі кинулось у вічі слово "непідкупна". Може, його з другого абзацу забрати, щоб уникнути повтору? Тим паче, що на надмогильних плитах вже всі обличчя - непідкупні. А дитяча простота (вкінці тексту) хай залишається непідкупною.
І ще в другому реченні я б "а саме" замінила на "а головне".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:40:16 ]
Дякую, Любо.:)
Ви, як завжди, уважна і розсудлива. Причину першого зауваження забираю одразу. Над другим ще подумаю, бо "головне" не вживала свідомо. Не до вподоби воно мені тут чомусь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 22:33:53 ]
Сумно, та з великою надією на людське щастя, навіть тоді, коли серце обпекла важка втрата. Життя триває! І триває твоя, Адель, творчість.І до-о-о-бре триває!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 22:42:34 ]
Дякую, Володю!:)
Рада тобі щиро і твоїм теплим словам.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-22 10:28:45 ]
Щось я сентиментальним стаю. Сподіваюст історія цілком вигадана?
А куди поділося ессе про сєкс з красунею в джинсах?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 12:23:37 ]
А хто казав, що вона була красуня?:)))