ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Шімшон (Самсон)
Рік уже ходжу сліпий і загнузданий по колу.
Як тії ж коні, кручу важчезні тепер для мене жорна.
Та не вони знесилюють мене щодня,
А глузи, що сильніш од гедзів жалять:
«Ну що, Шімшоне , вдаваний вояко, залишив тебе Бог,
Як дурну твою макітру Дліла поголила?»
Одмовчуюсь, бо й справді воно так.
Назіром, себто слугою тільки Господа Бога,
Вийшов я в цей світ, щоб визволить Ізраїль з-під пліштім .
Могуттям надлюдським Всевишній наділив мене,
І тисячі напасників були безсилі,
Допоки я їх бив у чеснім поєдинку.
Та не такі вони дурні, як думалось наївному мені,
Якщо зуміли врешті-решт знайти для мене пастку.
Хоч назорей, призначений лиш Богові,
Як інші грішні, пив я та ще гарних дівчат любив.
Піддався, як кажуть, очам і серцю.
Спокусила мене краса. Навіть одружувався на чужинках.
Та першу, коли я був відсутній, віддали за іншого,
А другу – живцем спалили уночі, щоб відомстить мені...
Відомстив і я належне: не сотні, тисячі лягли.
Але ж із помстою не житимеш, як з жінкою,
Тож і не зміг я чарів Дліли обійти.
Корчму вона тримала. Але не трунком,
А тілом і чарами невдовзі спокусила.
Любились ми. І то найкраща пора була в моїм житті.
Навіть юдейську віру перейняла Дліла.
Чого б і ще бажати чоловіку і судді Ізраїлю до того ж?!
І раптом щось сталося з коханою моєю:
Тільки-но до грищ любовних приступаю,
Як Даліла насурмиться й щовечора одне і те ж питає:
«Відки в тебе, Шімшоне, така нелюдська сила?»
Здогадатися було б тоді мені, що то не Дліла,
А вороги мої питають, аби нарешті впоратись зо мною.
Та хіть моя була сильніша за розум тої миті,
І ось тепер кручу осліплений трикляті оці жорна.
«Спинись, Шімшоне!- чую чийсь голос.-
Сьогодні свято бога нашого Дагона.
Громада, що зібралась в його храмі,
Побачить хоче того, хто збиткувавсь над нею».
І ось, закутого в залізо ведуть у цей поганський дім.
«Боже!- молюсь я по дорозі.- Дай змогу спокутувати гріх!
Це ж така нагода відомстить напасникам, котрі гадають,
Що я тепер безсилий, як і нещасний народ мій.
Дай знову силу і я належне ворогам віддам її».
І ось я в храмі. Прокльони, крик і сміх в одне злилися.
Нічого, кажу собі: як обіпруся зараз об стовпи,
То іншим криком заллєтесь навіки ви, погани.
«Готовий я вмерти, але тільки з вами!»-
Кричу й спираюсь об стовпи.
І рушаться вони, по хвилі пада й стеля...
І храм стає для тисяч домовиною.
Р.S.
То був останній бій Шімшона.
Полягло тоді пліштім удвічі більше,
Ніж це вдавалося богатиреві доти.
Усміхненого, знайшли його брати-юдеї
І понесли в Ізраїль свого захисника й суддю,
І поховали поруч батька.
-------------
Шімшон походить від івритського слова "шемеш" - сонце. Себто "сонячний". Таке ім'я суддя отримав за своє золотаве волосся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шімшон (Самсон)
Рік уже ходжу сліпий і загнузданий по колу.
Як тії ж коні, кручу важчезні тепер для мене жорна.
Та не вони знесилюють мене щодня,
А глузи, що сильніш од гедзів жалять:
«Ну що, Шімшоне , вдаваний вояко, залишив тебе Бог,
Як дурну твою макітру Дліла поголила?»
Одмовчуюсь, бо й справді воно так.
Назіром, себто слугою тільки Господа Бога,
Вийшов я в цей світ, щоб визволить Ізраїль з-під пліштім .
Могуттям надлюдським Всевишній наділив мене,
І тисячі напасників були безсилі,
Допоки я їх бив у чеснім поєдинку.
Та не такі вони дурні, як думалось наївному мені,
Якщо зуміли врешті-решт знайти для мене пастку.
Хоч назорей, призначений лиш Богові,
Як інші грішні, пив я та ще гарних дівчат любив.
Піддався, як кажуть, очам і серцю.
Спокусила мене краса. Навіть одружувався на чужинках.
Та першу, коли я був відсутній, віддали за іншого,
А другу – живцем спалили уночі, щоб відомстить мені...
Відомстив і я належне: не сотні, тисячі лягли.
Але ж із помстою не житимеш, як з жінкою,
Тож і не зміг я чарів Дліли обійти.
Корчму вона тримала. Але не трунком,
А тілом і чарами невдовзі спокусила.
Любились ми. І то найкраща пора була в моїм житті.
Навіть юдейську віру перейняла Дліла.
Чого б і ще бажати чоловіку і судді Ізраїлю до того ж?!
І раптом щось сталося з коханою моєю:
Тільки-но до грищ любовних приступаю,
Як Даліла насурмиться й щовечора одне і те ж питає:
«Відки в тебе, Шімшоне, така нелюдська сила?»
Здогадатися було б тоді мені, що то не Дліла,
А вороги мої питають, аби нарешті впоратись зо мною.
Та хіть моя була сильніша за розум тої миті,
І ось тепер кручу осліплений трикляті оці жорна.
«Спинись, Шімшоне!- чую чийсь голос.-
Сьогодні свято бога нашого Дагона.
Громада, що зібралась в його храмі,
Побачить хоче того, хто збиткувавсь над нею».
І ось, закутого в залізо ведуть у цей поганський дім.
«Боже!- молюсь я по дорозі.- Дай змогу спокутувати гріх!
Це ж така нагода відомстить напасникам, котрі гадають,
Що я тепер безсилий, як і нещасний народ мій.
Дай знову силу і я належне ворогам віддам її».
І ось я в храмі. Прокльони, крик і сміх в одне злилися.
Нічого, кажу собі: як обіпруся зараз об стовпи,
То іншим криком заллєтесь навіки ви, погани.
«Готовий я вмерти, але тільки з вами!»-
Кричу й спираюсь об стовпи.
І рушаться вони, по хвилі пада й стеля...
І храм стає для тисяч домовиною.
Р.S.
То був останній бій Шімшона.
Полягло тоді пліштім удвічі більше,
Ніж це вдавалося богатиреві доти.
Усміхненого, знайшли його брати-юдеї
І понесли в Ізраїль свого захисника й суддю,
І поховали поруч батька.
-------------
Шімшон походить від івритського слова "шемеш" - сонце. Себто "сонячний". Таке ім'я суддя отримав за своє золотаве волосся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію