Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
2026.03.27
13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
2026.03.27
12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
2026.03.26
12:05
Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
2026.03.26
11:32
Зродилася калина як тужлива пісня
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Франко (1856 - 1916) /
Проза
/
ДЛЯ НАЙМЕНШИХ
Ріпка
Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці Варварки - вихованка, мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла ріпка, росла! Зразу така, як мишка, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. " Час, - каже, - нашу ріпку рвати!"
Пішов він на город - гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: " Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Смикає дід ріпку за гичку, баба діда за сорочку. Працюють руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку.
" Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку. " Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: " Ходи, кицю, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку. " Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку. Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
.................................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріпка
Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці Варварки - вихованка, мишка Сіроманка.Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла ріпка, росла! Зразу така, як мишка, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. " Час, - каже, - нашу ріпку рвати!"
Пішов він на город - гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: " Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Смикає дід ріпку за гичку, баба діда за сорочку. Працюють руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку.
" Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку. " Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: " Ходи, кицю, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку. " Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку. Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
.................................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
