Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Франко (1856 - 1916) /
Проза
/
ДЛЯ НАЙМЕНШИХ
Ріпка
Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці Варварки - вихованка, мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла ріпка, росла! Зразу така, як мишка, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. " Час, - каже, - нашу ріпку рвати!"
Пішов він на город - гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: " Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Смикає дід ріпку за гичку, баба діда за сорочку. Працюють руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку.
" Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку. " Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: " Ходи, кицю, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку. " Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку. Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
.................................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріпка
Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці Варварки - вихованка, мишка Сіроманка.Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла ріпка, росла! Зразу така, як мишка, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. " Час, - каже, - нашу ріпку рвати!"
Пішов він на город - гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: " Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Смикає дід ріпку за гичку, баба діда за сорочку. Працюють руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку.
" Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку. " Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: " Ходи, кицю, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку. " Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи."
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за зелений чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку. Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.
.................................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
