ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш до царства снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 «Кохання скерцо журавлине»

«Не судіть за любов»… «Кленовий осені вогонь»… «Неутрачений рай»…
Все це назви книжок члена Червоноградського літературно-мистецького об’єднання ім. Василя Бобинського та Національної спілки письменників України Марії Мохналь. З новою збіркою «На скрижалях вересня» поетеса приходить до читачів учетверте.
Зосереджую увагу на цих назвах неспроста… Адже, насамперед, за назвами книжок можна розгледіти свідомі (чи й неусвідомлені) уподобання і нахили автора, зрозуміти яким богам (чи й ідолам) покликана служити його муза. Отож, не важко здогадатися, що любов і осінь – це ті два надійні крила, які здіймають поетичне слово Марії Мохналь над буденністю існування.
Чому любов? Мабуть, тому що

Любов’ю святою горіти –
Найбільше багатство земне.

Чому саме осінь? Може, тому що свій День народження авторка святкує у вересні, а можливо, ще й тому, що осінь – це і є пора довгоочікуваного прозріння.

Настало нарешті прозріння
І темінь розвіялась вмить.
Відчувши Господнє спасіння,
Йому я лиш хочу служить.

«Прозріння» – так називається перший розділ збірки. Як і «кохання дається не кожному, // не всім доля щастя несе», так і болісну мить прозріння дано пізнати не всім. Лише тим, хто духовно доріс до каяття, нехай і запізнілого. А яке каяття без сповіді? Тож не дивно, що відкриває збірку знаковий, на мою думку, вірш «Сповідь»:

Не заздрила комусь, не обмовляла,
Повік нікому не бажала зла.
Єдиний гріх у тому, що кохала
Й кохання щире в вірші заплела…

Справді, кохання ліричної героїні – святе і грішне, вимолене і вистраждане, нестямне й жагуче («Божевільний приступ кохання // Розтривожив єство усе»). В її осені, гірко-солодкої як вересовий мед, – дивовижно-блаватові очі квітня. («Мені всміхнулась доля вереснево, // А із душі вихлюпує весна…) Її душа то «палає полум’ям свічі» у млосних обіймах чорної ночі, то, «до крапельки спустошена» вкривається інеєм відчаю під скляною кригою «білої туги»:

І за віщо покара така,
Я ж народжена вічно горіти.

Чомусь те високе раювання окриленої щастям жіночої душі – таке нетривале й ефемерне, а те падіння у пекельну муку неминучого розчарування – схоже на запрограмоване самою Природою падіння співочої пташки на терновий кущ. Бо тільки так народжується справжня «пісня про любов» перед очима Вічності – кожного разу, як в останнє. І так без кінця…
Знову прощання, після якого «…на душі так тоскно й сумовито, // мов хтось у мене долю відібрав»… І прощення, бо «найголовніше – це прощати»… І очікування нового почуття, до болю схожого на воскресіння (чи спасіння), коли душа вже «навіки буде у полоні // княгині на ім’я Любов.»
Варто підкреслити, що тембр сповідальності притаманний усій збірці. В другому розділі «Сокровенне» поетеса вустами ліричної героїні звертається до уявного образу коханого і, видається мені, до своїх читачів також:

Ви повірте у щирість мою,
Бо фальшивити просто не вмію,
Доброту і любов віддаю,
А взамін щось узяти не смію.

Ось така вона – лірична героїня віршів Марії Мохналь, «народжена з любові й для любові», здатна «закохати в себе цілий світ» і схильна до самопожертви, «просто жінка» і жінка-«загадка»:

Я ще мужня така, ще Всевишній дає мені сили,
І об долі каміння колюче ще не розіб’юсь.
І, можливо, тоді, сподіваюся, буду щаслива,
Коли зіркою раптом в житті засвічуся комусь.

Ось такий він – ювілейний вересень Марії Мохналь, оповитий серпанком засмути і осяяний надією, задивлений у незнаний вирій і закоханий у незабутню весну, заспокоєний «піснею, що з душі виплива // і у небо вривається» і заслуханий у притишену музику дощу, щедрий на добро і спраглий любові:

Воно, мов спалах блискавки вночі,
Мов пісня, що у синє небо лине.
Воно до щастя вічного ключі –
Мого кохання скерцо журавлине.

Життя надто складне, щоб упродовж відведеного нам на цій землі часу, розібратися у всіх його тонкощах і перипетіях, і, на жаль, надто коротке, щоб розмінювати його дорогоцінні хвилини на дріб’язок ницих почуттів. Авторка, якій судилась, м’яко кажучи, нелегка жіноча доля, розуміє це як ніхто:

Коли дотліє щастя попелище,
Важливо залишатися собою.
Найбільша цінність, що дається з вище, –
На зло відповідати всім любов’ю.

Як на мене, це дуже корисна порада для тих, чия душа завмирає від нестерпного болю образ. Стан, коли «холод в серці і холод в словах», знайомий чи не кожному. Звісно, знайомий він і Марії Мохналь. Проте вона вже знає, у чому її порятунок і захисток:

Та серед хаосу і мук
Іще знаходжу чим радіти.
Не зупиняють серця стук
Любов, поезія і діти.

Тому – «добре, що герой ліричний // заходить іноді у дім», надихаючи поетесу на нові твори. Добре, що «попереду – великі сподівання». Добре, що душу «окрилює талант» і «ще не втрачено нічого». І добре, що є народжені прозрінням сокровенні рядки, викарбувані на «скрижалях вересня»:

Сповідь серця мого не для всіх,
За собою не чую провини.
Хто сказав, що кохання – то гріх?
Це ж душі найцінніші перлини.

Найінтимніша радості мить,
Ясний спалах зорі на світанні.
Ниций серцем лиш може судить,
Або той, хто не знає кохання.

Тож не судімо за любов…

2011














Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-09-14 08:48:39
Переглядів сторінки твору 3861
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.09.16 09:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-09-14 22:49:32 ]
Гарна рецензія, Любове! Прочитав і зацікавився віршами Марії Мохналь. Справді свого роду ліки для хворих на кохання...
Де в інеті можна їх побачити? Тягніть її до нашого "ПМ"івського гурту. Хай друкується.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-09-15 11:51:22 ]
Дуже дякую, Ярославе, що прочитали і зацікавились. Марія Мохналь дуже скромна, навіть сумніваюсь, що і інеті щось можна знайти. А щодо ПМ - це вихід! Обов'язково при зустрічі постараюсь її зацікавити (якщо в неї є доступ до інтернету, звісно). Подумаємо...