ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мирон Шагало
2026.05.07 13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.

Вже майже дикі —

Юлія Щербатюк
2026.05.07 13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.

Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно

хома дідим
2026.05.07 13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя

Борис Костиря
2026.05.07 12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.

Яка вакханка уночі

С М
2026.05.07 11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”

Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів

Федір Паламар
2026.05.07 11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.

Тетяна Левицька
2026.05.07 08:54
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.

Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас

Вячеслав Руденко
2026.05.07 08:13
Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,

Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів

Юрій Гундарів
2026.05.06 18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.

Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…

Артур Курдіновський
2026.05.06 16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.

Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...

Артур Курдіновський
2026.05.06 16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.

Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій

Світлана Пирогова
2026.05.06 14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.

Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,

Юрко Бужанин
2026.05.06 12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.

Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?

Борис Костиря
2026.05.06 12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.

У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.

Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.

Тетяна Левицька
2026.05.06 11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па

Вячеслав Руденко
2026.05.06 08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?

В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 «Кохання скерцо журавлине»

«Не судіть за любов»… «Кленовий осені вогонь»… «Неутрачений рай»…
Все це назви книжок члена Червоноградського літературно-мистецького об’єднання ім. Василя Бобинського та Національної спілки письменників України Марії Мохналь. З новою збіркою «На скрижалях вересня» поетеса приходить до читачів учетверте.
Зосереджую увагу на цих назвах неспроста… Адже, насамперед, за назвами книжок можна розгледіти свідомі (чи й неусвідомлені) уподобання і нахили автора, зрозуміти яким богам (чи й ідолам) покликана служити його муза. Отож, не важко здогадатися, що любов і осінь – це ті два надійні крила, які здіймають поетичне слово Марії Мохналь над буденністю існування.
Чому любов? Мабуть, тому що

Любов’ю святою горіти –
Найбільше багатство земне.

Чому саме осінь? Може, тому що свій День народження авторка святкує у вересні, а можливо, ще й тому, що осінь – це і є пора довгоочікуваного прозріння.

Настало нарешті прозріння
І темінь розвіялась вмить.
Відчувши Господнє спасіння,
Йому я лиш хочу служить.

«Прозріння» – так називається перший розділ збірки. Як і «кохання дається не кожному, // не всім доля щастя несе», так і болісну мить прозріння дано пізнати не всім. Лише тим, хто духовно доріс до каяття, нехай і запізнілого. А яке каяття без сповіді? Тож не дивно, що відкриває збірку знаковий, на мою думку, вірш «Сповідь»:

Не заздрила комусь, не обмовляла,
Повік нікому не бажала зла.
Єдиний гріх у тому, що кохала
Й кохання щире в вірші заплела…

Справді, кохання ліричної героїні – святе і грішне, вимолене і вистраждане, нестямне й жагуче («Божевільний приступ кохання // Розтривожив єство усе»). В її осені, гірко-солодкої як вересовий мед, – дивовижно-блаватові очі квітня. («Мені всміхнулась доля вереснево, // А із душі вихлюпує весна…) Її душа то «палає полум’ям свічі» у млосних обіймах чорної ночі, то, «до крапельки спустошена» вкривається інеєм відчаю під скляною кригою «білої туги»:

І за віщо покара така,
Я ж народжена вічно горіти.

Чомусь те високе раювання окриленої щастям жіночої душі – таке нетривале й ефемерне, а те падіння у пекельну муку неминучого розчарування – схоже на запрограмоване самою Природою падіння співочої пташки на терновий кущ. Бо тільки так народжується справжня «пісня про любов» перед очима Вічності – кожного разу, як в останнє. І так без кінця…
Знову прощання, після якого «…на душі так тоскно й сумовито, // мов хтось у мене долю відібрав»… І прощення, бо «найголовніше – це прощати»… І очікування нового почуття, до болю схожого на воскресіння (чи спасіння), коли душа вже «навіки буде у полоні // княгині на ім’я Любов.»
Варто підкреслити, що тембр сповідальності притаманний усій збірці. В другому розділі «Сокровенне» поетеса вустами ліричної героїні звертається до уявного образу коханого і, видається мені, до своїх читачів також:

Ви повірте у щирість мою,
Бо фальшивити просто не вмію,
Доброту і любов віддаю,
А взамін щось узяти не смію.

Ось така вона – лірична героїня віршів Марії Мохналь, «народжена з любові й для любові», здатна «закохати в себе цілий світ» і схильна до самопожертви, «просто жінка» і жінка-«загадка»:

Я ще мужня така, ще Всевишній дає мені сили,
І об долі каміння колюче ще не розіб’юсь.
І, можливо, тоді, сподіваюся, буду щаслива,
Коли зіркою раптом в житті засвічуся комусь.

Ось такий він – ювілейний вересень Марії Мохналь, оповитий серпанком засмути і осяяний надією, задивлений у незнаний вирій і закоханий у незабутню весну, заспокоєний «піснею, що з душі виплива // і у небо вривається» і заслуханий у притишену музику дощу, щедрий на добро і спраглий любові:

Воно, мов спалах блискавки вночі,
Мов пісня, що у синє небо лине.
Воно до щастя вічного ключі –
Мого кохання скерцо журавлине.

Життя надто складне, щоб упродовж відведеного нам на цій землі часу, розібратися у всіх його тонкощах і перипетіях, і, на жаль, надто коротке, щоб розмінювати його дорогоцінні хвилини на дріб’язок ницих почуттів. Авторка, якій судилась, м’яко кажучи, нелегка жіноча доля, розуміє це як ніхто:

Коли дотліє щастя попелище,
Важливо залишатися собою.
Найбільша цінність, що дається з вище, –
На зло відповідати всім любов’ю.

Як на мене, це дуже корисна порада для тих, чия душа завмирає від нестерпного болю образ. Стан, коли «холод в серці і холод в словах», знайомий чи не кожному. Звісно, знайомий він і Марії Мохналь. Проте вона вже знає, у чому її порятунок і захисток:

Та серед хаосу і мук
Іще знаходжу чим радіти.
Не зупиняють серця стук
Любов, поезія і діти.

Тому – «добре, що герой ліричний // заходить іноді у дім», надихаючи поетесу на нові твори. Добре, що «попереду – великі сподівання». Добре, що душу «окрилює талант» і «ще не втрачено нічого». І добре, що є народжені прозрінням сокровенні рядки, викарбувані на «скрижалях вересня»:

Сповідь серця мого не для всіх,
За собою не чую провини.
Хто сказав, що кохання – то гріх?
Це ж душі найцінніші перлини.

Найінтимніша радості мить,
Ясний спалах зорі на світанні.
Ниций серцем лиш може судить,
Або той, хто не знає кохання.

Тож не судімо за любов…

2011














Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-09-14 08:48:39
Переглядів сторінки твору 4111
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.09.16 09:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-09-14 22:49:32 ]
Гарна рецензія, Любове! Прочитав і зацікавився віршами Марії Мохналь. Справді свого роду ліки для хворих на кохання...
Де в інеті можна їх побачити? Тягніть її до нашого "ПМ"івського гурту. Хай друкується.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-09-15 11:51:22 ]
Дуже дякую, Ярославе, що прочитали і зацікавились. Марія Мохналь дуже скромна, навіть сумніваюсь, що і інеті щось можна знайти. А щодо ПМ - це вихід! Обов'язково при зустрічі постараюсь її зацікавити (якщо в неї є доступ до інтернету, звісно). Подумаємо...