Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ВІДПОВІДЬ НА КОМЕНТАР, або поетичні світи мають право бути різними
Доброго дня, Ярославе. Думала, у Вас вистачить гумору не тільки для своїх "виховних" пародій, але бачу, що Ви налаштовані серйозно. Тому теж відповідатиму серйозно.
Перше. Я не зірка. І поетом/поетесою себе ніколи не називаю і не вважаю. Мене абсолютно влаштовує визначення, яке колись сказав про себе Татчин: "я автор своїх текстів".
Друге. Текст написаний не про якусь конкретну "зірочку" (бо епіграф - це ж не присвята), а узагальнююче.
Третє. Якщо вже долучати сюди конкретику, то я й інші неодноразово намагалися поділитися і своїм досвідом, і своїми думками, і конкретними порадами. І що у відповідь? "А вас чого це хвилює?", "Я вважаю нижче свого достоїнства з вами розмовляти", "А ви чого сюди прийшли?" Пам"ятаєте? Це там, де Ви дозволили собі назвати іншого автора "виродком". Коли я поділилася своїм баченням із "зірочкою" в сонеті 66 Шекспіра, вона відповіла мені через Валерія Хмельницького. Мабуть, безпосередньо мені відповідати теж нижче її достоїнства. Це не "незалежність характеру", як Ви сказали. Це елементарне хамство і невміння себе поводити. Але це безпосередньо не стосується поезії, а лише вихованості.
Четверте. Ми всі вчимося. Завжди. І якщо на цьому шляху знаходяться люди, які хочуть нам допомогти, то не варто бігти від них на п"єдестал. Бо він може виявитися всього лише унітазом (вибачте). Це має бути зрозумілим однозначно.
П"яте. Кожна "зірочка", яка не вміє сприймати критику, стає жертвою "зіркової хвороби". Тим більше, що в даному випадку - з Л. Н. - про це взагалі не йдеться, бо до "зірочки" їй ще ой, як далеко.
З надією на Ваше розуміння.
На жаль, коли йдуть такі серйозні "бої" навколо молодої обдарованої і перспективної творчої особистості, тут уже не до гумору.
До речі зауважу, що мої пародії у переважній більшості таки виховні без лапок. Бо висміюють смислові недоліки. Є серед них пародії-компліменти, як на Ваш вірш чи на Павлюка, але то – швидше винятки, ніж правило. Але це – окрема розмова.
Це – Ваше право вважати себе автором своїх текстів, я це право цілком визнаю, як і за шановним Сергієм Татчином. Але, думаю, що Ви з ним творчі особистості, якими керує чи не виключно розум, інтелект.
Я належу до іншого типу творчих особистостей, які живуть більше серцем і емоціями, тому є романтиком. І знаю, що і в поезії, і особливо, в музиці, емоції справді щирі глибокі правдиві дають значно більше насолоди, аніж голий інтелект. Є піаністи, які мають віртуозну техніку, але їхня гра – беземоційна, її слухати довше ніж півгодини – неможливо. Насолода від інтелектуальних досягнень – короткочасна, а від емоційних – вічна.
Я вважаю, що слово «текст» є абсолютно неприйнятним словом для поезії. Воно – мертве, канцелярське слово, і може застосовуватись, як на мене, тільки для характеристики поезії у коментарях, критичних чи наукових статтях, зрештою – прозі.
Пишу майже завжди римовані вірші, бо рима – це музика поезії, маю певний хист від народження, тому вважаю себе поетом, так як і Ігор Павлюк і чимало інших творчих особистостей. До речі і Вас вважаю талановитою поетесою і Сергія Осоку – талановитим поетом.
Можу погодитися з Вашими міркуваннями стосовно певної зазнайкуватості, «зіркової хвороби» Лілії Ніколаєнко.
Але вона просто не знала, хто перед нею, трохи прихворіла
«зірковою хворобою» і забула про те, що вона королева тільки для тих, хто був на уманському фестивалі(і то - відносно), а не загалом – на «ПМ»і. А Ви тут, образно кажучи – королева-мати для усіх нас. І тому, Ви ж самі сказали, що оце невміння поводити себе не стосується поезії, а стосується лише вихованості. Але суто емоційно Ви образилися, як і Сергій Осока, на її відповіді, і Ви, і він, у своїх висновках-прогнозах, передбаченнях, Ви з ним взяли на себе роль пророків і передбачили, раз вона уражена зірковою хворобою, то вона безперспективна поетеса.
Е ні, даруйте, тут не згоден. Хвороби минають, а талант залишається. Вже після уманського фестивалю, читаючи її нові твори, я побачив силу її обдарування, вона вчиться в класиків і в неї виходить, виходить. Вже її справедливо і несправедливо побили добряче, а за одного битого, як мовиться, двох небитих дають.
Я беру на себе сміливість вилікувати її від цієї хвороби, (бо ми несемо відповідальність за тих, кого приручили) навчити вихованості і поваги, бо бачу великий творчий потенціал у Лілії (вона, хоч і не зовсім переможець в Уманському фесті (див. м-л Софії Кримовської), але ще й лауреат конкурсу «Золотий тризубець», і багато тут на «ПМ» шановних авторів з високим рейтингом, як наприклад, Любов Бенедишин, визнають це.
Ось саме через це «неадекватне» встановлення безперспективності молодої і обдарованої поетеси Сергієм Осокою я і назвав його отим неґречним словом і не заберу його назад, поки він не вибачиться перед нею за свої «неадекватні» коментарі типу «ні уму ні серцю» (я не цитую прямо, бо це займає багато місця) без пояснень конкретних, що він мав на увазі.
А стосовно прогнозів що «вона безперспективна школярка» (С.Осока – цитата не дослівна, бо вже знищені ті коментарі РМ) хто з нас правий, покаже час, тому пропоную повернутися до цієї розмови через рік-два.
Я вважаю, що Лілія має високий потенціал, що її творчість це – майбутнє справді суто класичного напряму поезії, який потребує плекання уважного і чуйного.
І що працювати з молоддю треба так, (бодай наближатися до цього рівня) як це робив Павло Тичина – передплачував районні газети, читав там вірші початківців, потім викликав їх у Київ і в залі засідань НСПУ привселюдно цитував їхні вдалі рядки… Вони піднімалися, щасливі і окрилені і йшли в поезію впевнено. І такими стали Микола Сом, якому Тичина за свої гроші купив костюм у важкі повоєнні роки, Петро Засенко й інші.
І ще одне – дуже важливе. Уолт Уітмен, Михайль Семенко, Павло Мовчан, Сергій Жадан, Сергій Осока, Наталка Білоцерківець, (з якою я пропрацював в одній редакції і сидів в одній кімнаті понад 10 років), Іван Андрусяк, Чорнява Жінка – то один світ, а Вільям Шекспір, П»єр Ронсар, Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Ігор Павлюк (хоч і не в чистому вигляді), і з Вашого дозволу, Ярослав Чорногуз та Лілія Ніколаєнко і багато тут присутніх – інший світ. Світи інтелекту і емоцій, так умовно їх назвемо. І чи варто одне одного ненавидіти, якщо ми різні? Побільше поетів – хороших і різних, вже не пригадую, хто це сказав, але сказав правильно.
У мене особисто склалися дуже приязні взаємини із автором протилежного напряму СонцеМісяцем, якого всі тут знають, а я навіть не знаю його ні справжнього імені, і ніколи не бачив його особисто в реальному світі. Але не раз, через симпатію і повагу до його творів – віршів і коментарів - і собі писав коментарі в такому химерному і сюрреалістичному ключі, як він, а він, у свою чергу, навіть на своїх сторінках, у відповідь, писав прозорі за змістом класичні вірші і сонети. І це було і є приємно і цікаво.
То чому б і надалі цим різним світам не взаємовідштовхуватися, а взаємопроникати або хоча б співіснувати поруч із повагою і розумінням?!
З повагою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)