
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
Саме так можна було б назвати нову книгу відомої сучасної письменниці Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». В цьому унікальному романі з всеохоплюючою, іноді страхітливою, правдивістю змальовано важкі життєві дороги політв’язнів сталінських таборів в далекому безжальному до самої суті людськості Сибірі.
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію