
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
Саме так можна було б назвати нову книгу відомої сучасної письменниці Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». В цьому унікальному романі з всеохоплюючою, іноді страхітливою, правдивістю змальовано важкі життєві дороги політв’язнів сталінських таборів в далекому безжальному до самої суті людськості Сибірі.
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію