Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
Саме так можна було б назвати нову книгу відомої сучасної письменниці Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». В цьому унікальному романі з всеохоплюючою, іноді страхітливою, правдивістю змальовано важкі життєві дороги політв’язнів сталінських таборів в далекому безжальному до самої суті людськості Сибірі.
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
