ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,

Вікторія Лимарівна
2020.03.27 11:35
Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову

Іван Потьомкін
2020.03.27 10:32
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбут

Ярослав Чорногуз
2020.03.27 10:09
Огидний циніку, ти – як ворона –
Чатуєш на поезії красу,
І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
Мов послід свій на павича ти рониш.

Поета в сьогодення каламуть
Занурить норовиш лайнословами…
Між хмарами він десь і небесами –

Сергій Губерначук
2020.03.27 09:32
Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі.
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі.

Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
з скирти зіскочить той дух,
з ликом який поєднався в єдино

Тетяна Левицька
2020.03.27 08:44
Мамо, вийду за Степана,
хлопець дивної краси.

- Та красава зранку п'яна,
Боже, борони, спаси!

А чому б не за Миколу
і жила би, як усі?

Микола Соболь
2020.03.27 06:13
Чи доживу до спілих яблук,
Налитих життєдайним соком,
Котрі так радували око,
Їх пасока стікала з рук,
Поїла висушену землю,
Яка дощів рясних благала
Нектару їй було замало:
«Дожити, Боже, дай, молю!»…

Нінель Новікова
2020.03.26 22:07
Недобрий погляд із-під брів.
І гордий виклик, і зневага,
Всіх ліній – співи і наснага.
Такою вперше Вас зустрів.
В партері ніч. І духота.
Нагрудник темний близько, близько…
Бліде обличчя… Чорнота
Волосся, що спадає низько…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ріль
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Зіньчук (2008) / Рецензії

 Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
Саме так можна було б назвати нову книгу відомої сучасної письменниці Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». В цьому унікальному романі з всеохоплюючою, іноді страхітливою, правдивістю змальовано важкі життєві дороги політв’язнів сталінських таборів в далекому безжальному до самої суті людськості Сибірі.
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.

5.07.2011







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-10-31 13:00:39
Переглядів сторінки твору 1861
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.061 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.868 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, рецензії
Автор востаннє на сайті 2019.08.15 12:09
Автор у цю хвилину відсутній