Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Пінхас із Кореця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пінхас із Кореця
«Нащо сидіть мені з убогими хасидами
І слухать теревені якогось там магіда ?
Самотужки подужаю всю юдейську мудрість!»-
Так вихвалявся багатир перед тими,
Хто навідувався в його крамницю.
Якоїсь днини два молодики ввійшли.
З усього видно – не тутешні.
«Відкіль, панове, в наші краї ви завітали?»
«Здалека»,- одповідають прибульці.
«І що ж вас привело сюди?»
«Та хочемо побачити й почути Великого Магіда».
«Еге,- подумав багатій,- варто, мабуть,
І мені поглянуть на тутешнє диво».
Відтоді день за днем, крамницю позабувши,
Крамар навідувався до Великого Магіда,
Став найретельнішим невдовзі серед учнів.
Звичайно ж, що на шкоду торговельній справі.
І от, як стало непереливки, поскаржився Магідові.
«Казали наші мудреці,- вчитель на те,-
Хто хоче мудрим стать, на південь хай іде,
А хто багатим,- простує хай на північ».
«А що робить тому, хто хоче буть і тим, і тим?»
«Хто думає про себе,- своєї вів магід,-
Той і насправді перетвориться в ніщо,
Та духом возвеличиться, бо дух не знає місця
І може бути водночас на півночі і півдні».
«Отож, життя моє закінчено та й годі...»
«Ні,- відповів магід,- ти починаєш тільки-но
Іти своїм справдешнім шляхом».
-------------
Магід – проповідник, завданням якого був заклик громади до покаяння та повернення до Тори («П’ятикнижжя»).
Йом Кіпур (Судний день) – одне з найважливіших юдейських свят, коли ще можна змінити присуд, винесений у Рош га-Шана (Новий рік), вибачившись перед тими, кому завинив і вимолити прощення гріхів перед Всевишнім.
Пінхас із Кореця (1726-1791) народився в аристократичній рабинській сімї.Був другом Бешта, але проповідував і своє вчення. Приєднавшись до Великого Магіда, мав там свій «стіл» та учнів. Це про нього сказно, що душу його взято зі світу покути, що сходить на землю раз на пятсот літ. Хасиди високо цінували свого вчителя, котрий і справді був одним з видатних адморів. Раббі Пінхас не залишив книги, бо начебто її рукопис так і не надрукували діти. Окремі вислови потрапили до видання «Нер Ісраель» («Свіча Ізраїлю»).
І слухать теревені якогось там магіда ?
Самотужки подужаю всю юдейську мудрість!»-
Так вихвалявся багатир перед тими,
Хто навідувався в його крамницю.
Якоїсь днини два молодики ввійшли.
З усього видно – не тутешні.
«Відкіль, панове, в наші краї ви завітали?»
«Здалека»,- одповідають прибульці.
«І що ж вас привело сюди?»
«Та хочемо побачити й почути Великого Магіда».
«Еге,- подумав багатій,- варто, мабуть,
І мені поглянуть на тутешнє диво».
Відтоді день за днем, крамницю позабувши,
Крамар навідувався до Великого Магіда,
Став найретельнішим невдовзі серед учнів.
Звичайно ж, що на шкоду торговельній справі.
І от, як стало непереливки, поскаржився Магідові.
«Казали наші мудреці,- вчитель на те,-
Хто хоче мудрим стать, на південь хай іде,
А хто багатим,- простує хай на північ».
«А що робить тому, хто хоче буть і тим, і тим?»
«Хто думає про себе,- своєї вів магід,-
Той і насправді перетвориться в ніщо,
Та духом возвеличиться, бо дух не знає місця
І може бути водночас на півночі і півдні».
«Отож, життя моє закінчено та й годі...»
«Ні,- відповів магід,- ти починаєш тільки-но
Іти своїм справдешнім шляхом».
-------------
Магід – проповідник, завданням якого був заклик громади до покаяння та повернення до Тори («П’ятикнижжя»).
Йом Кіпур (Судний день) – одне з найважливіших юдейських свят, коли ще можна змінити присуд, винесений у Рош га-Шана (Новий рік), вибачившись перед тими, кому завинив і вимолити прощення гріхів перед Всевишнім.
Пінхас із Кореця (1726-1791) народився в аристократичній рабинській сімї.Був другом Бешта, але проповідував і своє вчення. Приєднавшись до Великого Магіда, мав там свій «стіл» та учнів. Це про нього сказно, що душу його взято зі світу покути, що сходить на землю раз на пятсот літ. Хасиди високо цінували свого вчителя, котрий і справді був одним з видатних адморів. Раббі Пінхас не залишив книги, бо начебто її рукопис так і не надрукували діти. Окремі вислови потрапили до видання «Нер Ісраель» («Свіча Ізраїлю»).
Цей, як і попередні та подальші публікації про перших учителів хасидів, переважна більшість яких жила в Україні, взято з добірки "У простоті, у щирості, у вірі".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
