ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Енциклопедія жіночої душі
Роман майстерно виписано у формі жіночого щоденника на сторінках якого перед уявою прискіпливого читача, поступово розкриваються душевні страждання самотньої жінки, яка живе у світі власних спогадів про палке кохання яке стало сенсом її життя, причиною емоцій та хвилювань.
Героїня Лариса Ковальчук детально нотує у своєму «жіночому літописі» найтонші пориви своєї сутності, найпотаємніші бажання свого серця, яким так і не судилось здійснитись, через жорстокість долі, невблаганність життєвих обставин та нерозуміння з боку оточуючих людей. Жінка повністю зосереджена на самопізнанні, своєму внутрішньому світі. Її серце пошматоване болісним пригадуванням про невиправну помилку минулого – зроблений в молодості аборт, внаслідок чого вона не може відчути радість материнства. Саме тому все єство згорьованої представниці прекрасної статі сповнене неймовірної пустки, тотальної порожнечі, що виникає через почуття провини.
Письменниця надзвичайно витончено піднімає проблему бездуховності, байдужості та відчуження з якою люди часто стикаються в реальному житті.
На мою думку, Марія Матіос із притаманним лише її творам психологізмом висвітлює два погляди на закоханість, з точки зору жінки та чоловіка. Авторка підводить читача до висновку, що кожна до нестями закохана жінка створює у власній уяві вимріяний ідеал чоловіка, досягти якого реальному чоловікові важко або навіть неможливо.
Втомлена одноманітністю сірої буденності життя жінка намагається заспокоїти свою збурену пристрастями душу, яка прагне відданого єдиного чоловіка, відвідавши монастир.
Чоловік, що незважаючи на рідкісні зустрічі з коханою відчуває сильну пристрасть, боячись емоційної залежності від свого нестримного кохання до цієї фатальної жінки вчиняє жахливий злочин – намагається вбити Ларису, а потім сам викликає лікарів. Натомість Лариса сприймає дві кулі, що прошили її нутро, як «порятунок» і звільнення від своїх власних переживань і думок про коханого.
Опритомнівши в лікарні і дізнавшись від слідчого, що чоловіка звинувачують у навмисному вбивстві, а йому загрожує тривале тюремне ув’язнення, вона прагне переконати правосуддя, що сама спровокувала напад, оскільки перебувала в стані сильного емоційного потрясіння. Все це вона робить для того аби виправдати людину, яку досі кохає. Для цього їй потрібно вижити, щоб дістати щоденник, як доказ свого емоційного стану та виправдання чоловіка. Так у героїні з’являється стимул для продовження свого стражденного життя. Однак, під час судового засідання чоловік стверджує, що в усьому винен лише він, бо й досі кохає її.
Таким чином письменниця змальовує непересічну драму двох душ спалених у полум’ї непереборних пристрастей, які не залишать байдужим найвибагливішого гурмана романтичного та психологічного чтива.
16.03.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Енциклопедія жіночої душі
Рецензія на роман «Щоденник страченої» сучасної української письменниці Марії Матіос.
Іноді трапляється так, що читаєш книгу улюбленої письменниці не відразу після виходу літературної новинки у світ, а коли відкриваєш роман для себе по новому у прагненні зрозуміти одвічну незбагненність жіночої душі, яка перебуває в полоні суперечливих емоцій породжених палким коханням. Саме цю актуальну в усі часи тему висвітлює сучасна українська письменниця Марія Матіос у психологічній розвідці «Щоденник страченої».
Роман майстерно виписано у формі жіночого щоденника на сторінках якого перед уявою прискіпливого читача, поступово розкриваються душевні страждання самотньої жінки, яка живе у світі власних спогадів про палке кохання яке стало сенсом її життя, причиною емоцій та хвилювань.
Героїня Лариса Ковальчук детально нотує у своєму «жіночому літописі» найтонші пориви своєї сутності, найпотаємніші бажання свого серця, яким так і не судилось здійснитись, через жорстокість долі, невблаганність життєвих обставин та нерозуміння з боку оточуючих людей. Жінка повністю зосереджена на самопізнанні, своєму внутрішньому світі. Її серце пошматоване болісним пригадуванням про невиправну помилку минулого – зроблений в молодості аборт, внаслідок чого вона не може відчути радість материнства. Саме тому все єство згорьованої представниці прекрасної статі сповнене неймовірної пустки, тотальної порожнечі, що виникає через почуття провини.
Письменниця надзвичайно витончено піднімає проблему бездуховності, байдужості та відчуження з якою люди часто стикаються в реальному житті.
На мою думку, Марія Матіос із притаманним лише її творам психологізмом висвітлює два погляди на закоханість, з точки зору жінки та чоловіка. Авторка підводить читача до висновку, що кожна до нестями закохана жінка створює у власній уяві вимріяний ідеал чоловіка, досягти якого реальному чоловікові важко або навіть неможливо.
Втомлена одноманітністю сірої буденності життя жінка намагається заспокоїти свою збурену пристрастями душу, яка прагне відданого єдиного чоловіка, відвідавши монастир.
Чоловік, що незважаючи на рідкісні зустрічі з коханою відчуває сильну пристрасть, боячись емоційної залежності від свого нестримного кохання до цієї фатальної жінки вчиняє жахливий злочин – намагається вбити Ларису, а потім сам викликає лікарів. Натомість Лариса сприймає дві кулі, що прошили її нутро, як «порятунок» і звільнення від своїх власних переживань і думок про коханого.
Опритомнівши в лікарні і дізнавшись від слідчого, що чоловіка звинувачують у навмисному вбивстві, а йому загрожує тривале тюремне ув’язнення, вона прагне переконати правосуддя, що сама спровокувала напад, оскільки перебувала в стані сильного емоційного потрясіння. Все це вона робить для того аби виправдати людину, яку досі кохає. Для цього їй потрібно вижити, щоб дістати щоденник, як доказ свого емоційного стану та виправдання чоловіка. Так у героїні з’являється стимул для продовження свого стражденного життя. Однак, під час судового засідання чоловік стверджує, що в усьому винен лише він, бо й досі кохає її.
Таким чином письменниця змальовує непересічну драму двох душ спалених у полум’ї непереборних пристрастей, які не залишать байдужим найвибагливішого гурмана романтичного та психологічного чтива.
16.03.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію