ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2017.06.25
22:35
Цей запах полуниць,
і дощ по підвіконню,
і усмішка м’яка,
що губи стереже
вiд щастя.
Та бринить тонісінько у лоні…
Помішує рука
Пахкий тягучий джем.
і дощ по підвіконню,
і усмішка м’яка,
що губи стереже
вiд щастя.
Та бринить тонісінько у лоні…
Помішує рука
Пахкий тягучий джем.
2017.06.25
22:14
і хай дощить… і ллє без перестанку
і коротне ще сім разів по сім
розвиднеться, а як же, до світанку
ну чим не привід заспівати гімн?..
чи то умисно, може й помилково
піди пізнай причину тих дощів?,,,
ти знову й знов, як Сонечко, по колу
самотню біл
і коротне ще сім разів по сім
розвиднеться, а як же, до світанку
ну чим не привід заспівати гімн?..
чи то умисно, може й помилково
піди пізнай причину тих дощів?,,,
ти знову й знов, як Сонечко, по колу
самотню біл
2017.06.25
14:48
Думки ранкові чисті та ясні.
Бо ще не мають кривди сьогодення
Вони летять і сповнені натхнення
Красу творити. У прийдешнім дні
Світанок їх плекає. На зорі
Кожну омиє у студені роси,
Які упали ніччю на покоси
Над ними місяць сяє угорі…
Бо ще не мають кривди сьогодення
Вони летять і сповнені натхнення
Красу творити. У прийдешнім дні
Світанок їх плекає. На зорі
Кожну омиє у студені роси,
Які упали ніччю на покоси
Над ними місяць сяє угорі…
2017.06.25
10:32
Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.
Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба з
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.
Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба з
2017.06.25
10:23
Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполома*.
Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ложа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполома*.
Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ложа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,
2017.06.25
08:06
Я не чекаю, що мій шлях благословлять святі,
І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
Мій Боже, щиро я л
І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
Мій Боже, щиро я л
2017.06.25
07:55
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди
2017.06.25
07:47
Іван Іванович Давиденко
БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)
На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.
БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)
На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.
2017.06.25
07:34
Давно я був уже в селі,
Гасав малим у літню спеку...
Із тих часів, чомусь, мені
Війнуло спогадом далеким.
В криниці зирять журавлі
В дзьобах затиснувши відерця,
І чистим запахом землі
Гасав малим у літню спеку...
Із тих часів, чомусь, мені
Війнуло спогадом далеким.
В криниці зирять журавлі
В дзьобах затиснувши відерця,
І чистим запахом землі
2017.06.25
01:36
Обсідає Україну вороння,
Вже не видно ані ночі, ані дня.
Ми шукаємо просвітку навмання,
А виходить, як заведено, дурня.
Обложили Україну навкруги
Ворожиська, воріженьки, вороги.
Та чи вистачить відваги і снаги,
Вже не видно ані ночі, ані дня.
Ми шукаємо просвітку навмання,
А виходить, як заведено, дурня.
Обложили Україну навкруги
Ворожиська, воріженьки, вороги.
Та чи вистачить відваги і снаги,
2017.06.24
20:42
Вздовж дороги свічі та лампадки…
Розтривожені квіти і тіні.
Ми сприймаємо війни вприглядку.
Ми невтішні, як думи осінні.
Ну а їм не розвіє волосся
Вітер той, що згинає дерева…
Тільки прапор на цинкові просить
Розтривожені квіти і тіні.
Ми сприймаємо війни вприглядку.
Ми невтішні, як думи осінні.
Ну а їм не розвіє волосся
Вітер той, що згинає дерева…
Тільки прапор на цинкові просить
2017.06.24
16:48
Сьогодні сірий чоловік
Підступливо
Встромив мені словесного
меча у спину.-
Боліло,
Думала загину.
По-ханжеськи улесливий,
Як кат,
Підступливо
Встромив мені словесного
меча у спину.-
Боліло,
Думала загину.
По-ханжеськи улесливий,
Як кат,
2017.06.24
14:56
Себе він начебто в печеру ув’язнив.
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття
2017.06.24
12:41
Печерний люд сказав: «Бувай,
Романтико! Вона пішла
Разом із кісткою. Вбива
Вірніше кременем стріла.
З богами ловів полишай
Життя, Романтико! Бувай!»
Зітхнув озерний рід: «Бувай!
Романтико! Вона пішла
Разом із кісткою. Вбива
Вірніше кременем стріла.
З богами ловів полишай
Життя, Романтико! Бувай!»
Зітхнув озерний рід: «Бувай!
2017.06.24
12:34
Ми біля батьківських могил,
Де часом вражено хрести.
В них залишки безладних тіл,
Що Схід зі сталлю освятив.
Пошанування все нові
І кожен голову схиля,
І посивілий чоловік,
Де часом вражено хрести.
В них залишки безладних тіл,
Що Схід зі сталлю освятив.
Пошанування все нові
І кожен голову схиля,
І посивілий чоловік,
2017.06.24
10:51
Віднайшой кілька слів на День Поезії… але метушня, робота, погода і поріз коліна зробили свою справу. Краще пізно - чим ніколи:
…я десь з півроку злився на себе за те, що редактор бачив недоліки, а не я, і пропонував наполегливо правки того чи іншого вір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2017.06.10
2017.06.06
2017.05.26
2017.04.25
2017.04.24
2017.04.05
2017.03.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Шаповал (1977) /
Проза
ЩОДЕННИК 3
Леся ШАПОВАЛ, «День»
28 листопада
Інколи мені здається, що наше життя — то великий театр. Приходять нові ролі, змінюються декорації, кожен грає роль саме йому відведену: ми просуваємось у своїх ролях, ростемо, тобто йдемо по кар’єрних сходинах, мов видатні актори: діти, далі підлітки, далі юнак чи дівчина, чоловік чи жінка, дідусь чи бабуся. Разом з нами ростуть наші бажання і потреби. Життя вносить корективи в ці наші сценарії. Ось і вона грала в життя, грала в любов: емоції, почуття. Потім їй набридло грати і вона почала жити. Жити так, як хотілося, на повні груди. А потім вона відчула, що вона стомилась жити для себе, відчула потребу любити, жити заради когось. Навіщо? Мабуть, людина так створена, що їй потрібно про когось піклуватись, потрібно, щоб хтось потребував її ласки, любові, тепла. Комусь не вистачає цього тепла, підтримки, уваги, комусь не вистачає елементарного слова, сказаного з розумінням, а комусь …батьків. І вона вирішила всиновити дитину. А далі…Далі покаже життя.
№218, середа, 28 листопада 2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЩОДЕННИК 3
Леся ШАПОВАЛ, «День»
28 листопада
Інколи мені здається, що наше життя — то великий театр. Приходять нові ролі, змінюються декорації, кожен грає роль саме йому відведену: ми просуваємось у своїх ролях, ростемо, тобто йдемо по кар’єрних сходинах, мов видатні актори: діти, далі підлітки, далі юнак чи дівчина, чоловік чи жінка, дідусь чи бабуся. Разом з нами ростуть наші бажання і потреби. Життя вносить корективи в ці наші сценарії. Ось і вона грала в життя, грала в любов: емоції, почуття. Потім їй набридло грати і вона почала жити. Жити так, як хотілося, на повні груди. А потім вона відчула, що вона стомилась жити для себе, відчула потребу любити, жити заради когось. Навіщо? Мабуть, людина так створена, що їй потрібно про когось піклуватись, потрібно, щоб хтось потребував її ласки, любові, тепла. Комусь не вистачає цього тепла, підтримки, уваги, комусь не вистачає елементарного слова, сказаного з розумінням, а комусь …батьків. І вона вирішила всиновити дитину. А далі…Далі покаже життя.
№218, середа, 28 листопада 2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0934 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0934 seconds