ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.09.19 09:00
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Микола Соболь
2019.09.19 05:55
Думки юначі сповнені надій.
В очах максималізм непереможний
І це не дивно. Певно знає кожний,
Яке життя у підлітка без мрій?

В шістнадцять світ пізнав од «А» до «Я».
І на душі то сонячно, то хмарно
І навіть сперечатись якось марно,

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку, прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих покидають тільки греки.
І все-таки удовж і вширшки шлях
додому розтягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
час гаяли, щомога витяг п

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чого муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оля Лахоцька / Проза

 Казка про двері
Він усе життя вчився відкривати двері. Він знав про них все: і яка міцність дерев'яних, металевих чи кам'яних дверей, і в чому перевага неоднорідних дверей над однорідними, і де у них найслабші місця, і яку тактику використати, зустрівшись віч-на-віч з невідомими дверима. Це на той випадок, якщо доведеться їх висаджувати, зламувати або підпалювати, коли не піддасться замок.

Що складніше — двері чи замки — питання спірне. Ніхто з досвідчених не мав на нього однозначної відповіді, хоча воно обговорювалося спокон віків, відтоді, здається, як стоїть світ. Довгими безхмарними вечорами старі майстри, збувшись щоденних турбот, всідалися на дерев'яні лавки обабіч своїх обійсть, невеличкими групками, по троє-п'ятеро, а біля них збиралися спочатку хлопчаки-підлітки, а затим і їхні батьки, друзі, родичі. І починалося…

З того, що вони говорили, можна було вивчити історію всесвіту і проникнути в суть будь-якої речі. Тож не дивина, що молодші слухали їх, затамувавши подих.

Не було питання, на яке вони не знали б відповіді, не було речі, на якій би вони не розумілися.

Одного вони тільки не зробили у своєму житті – вони не були ТАМ. У місці, в якому полягала мета життя кожної істоти. Вони знали, як туди дістатися, які перепони можуть виникнуть на шляху і як їх подолати.

Але вони були з тих, що не дійшли. Бо ті, яким пощастило дійти ТУДИ – вже не поверталися.

Час від часу він дізнавався, що у дорогу вирушав новий воїн з їхнього поселення, і чекав, затамувавши подих, що станеться цього разу. І тривожно билося його серце, коли через тиждень-два воїн повертався знесилений, похмурий і мовчазний. Минало багато часу, поки невдаха мирився зі своєю поразкою, одружувався і заводив дітей. Що ж, як не пощастило цього разу – можливо, пощастить нащадкам…

Він наполегливо тренувався. Щодня, весь вільний час. Він був міцний і витривалий, знав безліч способів, як впоратися з будь-якими дверима.
Він навіть вивчив кілька заборонених прийомів – на випадок, якщо двері все-таки не піддадуться і доведеться пробивати дірку в стіні чи пробиратися через горішнє вікно...

Обачливо обходив стороною дівчат. Вперто обривав будь-які стосунки, що зігрівали йому серце, і відвертався від друзів. В їхньому поселенні були й такі, що не дочекалися свого Птаха… Бо він прилітає тільки до самотніх.

Рік за роком він терпляче чекав. Не приносив додому зайвих речей – тільки те, найнеобхідніше, що можна було взяти в дорогу. Лягав спати, поклавши під голову зібраний дорожній мішок.

І ось Птах постукав. Точніше, навіть не встиг це зробити – тільки вдарив крильми об шибку його вікна і прокричав хрипким високим голосом.

Він вирушив відразу, перестрибнувши через підвіконня на мокру від роси нічну траву і побіг вуличкою рідного селища навздогін за сизо-білою крилатою грудочкою, що показувала йому дорогу.

Прощавайте, – думав він, віддаляючись від притихлих нічних хат. – Може, я ніколи вас більше не побачу, але як я хотів би, щоб так і було!

Не одну ніч і не один день він біг і біг, не дозволяючи собі передихнути. Стійко прорубував дорогу через густий непрохідний ліс. Зціпивши зуби, пробирався через топкі мочари. Неймовірним зусиллям змушував себе зробити наступний крок, бредучи палючою пустелею.

Зараз має відкритися друге дихання, – твердив він собі, коли згасала свідомість і тіло відмовлялося йти. – Я мушу. Це МІЙ Птах, і я нізащо його не втрачу.

Коли попереду врешті з'явилася вода, він кинувся в неї, не роздумуючи. А протилежного берега навіть не видно – тільки маленький сизий клубочок над головою, та й того видно лиш уривками, коли підіймаєш голову від води.

Птах зник за хвилину перед тим, як він відчув під ногами дно. Все ще вишукуючи в блакиті знайому грудочку, він вибрався на берег. Озирнувся – і нічого не зміг розгледіти: середину ріки застилав глибокий туман, берега, від якого він відплив, більше не видно.

Він глянув на нову землю і застиг від побаченого: весь простір, куди тільки сягало око, був заставлений ДВЕРИМА. Ось воно, – подумав він. – Те, ради чого сюди йдуть. Я таки дійшов.

Одне не вкладалося ні в які пояснення: всі двері були відкриті.
Геть усі.
Жодних зачинених дверей.

Вони вільно оберталися на петлях туди-сюди, немовби від подуву легкого вітерцю. Ніяких стін. Ніде. Йди, куди хочеш, куди душа бажає. Куди ж я піду? – тоскно подумав він.

Все, чому він вчився, що було смислом його життя, стало марним. Він ще раз озирнувся туди, де за туманом танули обриси протилежного берега. І з сумом подумав про десятки хлопців і дівчат, які досі витрачають сили на те, чого не існує. Повернутися? – подумав він. – Сказати, що все, чим вони живуть – вигадка?

А хто ж повірить? І як повернутися? В нього тепер немає провідника, щоб потрапити назад. Та й узагалі невідомо, чи існує шлях назад… Він ще трохи постояв, безтямно роздивляючись, як двері погойдуються на петлях, вбитих в одвірки, а тоді…

А тоді він кинувся зачиняти двері. Це неправильно, – кричав він, з зусиллям грюкачи різноманітними дверима – дерев'яними, скляними, армованими. – Не можна так розчаровувати людей! Ви, тупі безмозкі двері, якби ви знали, як ми у вас вірили!

Він довго-довго і наполегливо метався від одних дверей до інших, він працював, аж упрів… Але двері не бажали зачинятися – на них не було замків. Просто не було. Виглядало, ці двері й не здогадувалися про існування таких речей, як замок і дверна ручка. Вони й далі похитувалися туди-сюди чи то від сили вітру, чи то від сили обертання Землі… Здавалося, ось-ось він впаде і помре від безсилля…

– А що ти робиш?

Він здригнувся, почувши збоку приємний мелодійний голос, і озирнувся. Поблизу в одному з дверних проємів сиділа дівчина – сиділа на чомусь такому, що нагадувало гойдалку, – згори до її сидіння спускалися дві зелені шворки, сплетені з листя і квітів.

А сама дівчина… Ось так і мала б виглядати мрія, – подумав він, зачаровано розглядаючи її личко. Тонка, як найдорожчий папір, гладесенька шкіра. По плечах спадають розкішні русяві кучері. Рукою, що наче виточена з білого мармуру, вона тримається за зелене плетиво, а ніжка в шовковій туфельці торкається землі.

– Зачиняю двері, – пояснив він дещо суворо, але лагідно, щоб її не злякати.

Два маленькі темні віночки над її очима на мить опустилися вниз, а затим знову злетіли вгору. В блакитних, як небо, очах відбилося непідробне здивування:

– А що таке двері?

– Ну… це такі заслони в будинку, щоб ніхто не увійшов і не забрав твої речі – терпляче відгукнувся він, дещо дивуючись дівчачій наївності.

– А навіщо комусь мої речі? – ще більше здивувалася дівчина.

Вона не розуміє, – сумно подумав він. – Не розуміє найпростіших понять… Що ж тут пояснювати? Живе собі в гарному світі, гойдається на гойдалочці… І навіть не знає, що таке двері.

– Добре, – сказав він. – Якщо навколо нас не двері, тоді що це?

– Це модуляторні вітряки часопростору, які перетворюють імпульсні коливання матерії під час її трансформації в частоти досягнутого плану на етапах наближення до нуль-фази. Щоб метелики не пошкодили пилок зі своїх крилець, коли входитимуть у стан суперпозиції, – дуже доброзичливо пояснила дівчина.

Він мужньо вислухав її пояснення, докладаючи зусиль, щоб залишатися незворушним. Щоб жодним мускулом не видати того факту, що з усієї її тиради йому зрозумілі тільки вітряки і метелики… Навіть відвів очі, щоб здаватися серйозним.

Якийсь час роздивлявся, як монотонно гойдається на завісах те, що він вважав дверима, і думав про майбутнє. Це нічого, що вона така розумна, – міркував він. – Такій красі можна простити все, навіть розум, – і він зітхнув, відчувши як від її погляду щемить серце…

– Послухай, – сказав він. – Я дуже довго був у дорозі і стомився. Можна у вас трохи перепочити? Покажи, будь ласка, де тут живуть люди.

Два пухнасті віночки над її очима затремтіли і хитнулися вниз. А коли вони знову піднялися вгору, він побачив в блакитних очах вже знайоме непідробне здивування:

– А що таке люди?…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-08 17:36:16
Переглядів сторінки твору 2319
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.982 / 5.5  (5.008 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.17 15:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:24:07 ]
а що таке люди? я не знаю... чудово: стиль філософсько-ліричний, легко читається, більше, ніж можу - не можу - жаль))))))))))))))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:26:49 ]
дякую, Таню! :)))))
я хотіла написати таку легку жартівливу казочку, бо щось засіли мені ті двері в голову, носилася з ними, як дурень з писаною торбою… :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:32:41 ]
Потім можна було б про вікна.
Вам, НМСДД, вдається ітересно писати про все.
Я з цікавістю читаю.
За ними може бути горище і підвал.
На горищі живуть голуби, а у підвалі - скелети.
Уявляєте, яку тему можна розвинути?

На повному серйозі,
ГС.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:35:38 ]
головне, як казав Чехов, має вистрілити)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:38:22 ]
дякую, Гаррі! :)) розсмішили і підкинули чудову ідею. Спробую колись написати детектив-мелодраму з скелетами у шафі.
До речі, у моїх улюблених Дяченків в одному з романів теж був скелет у шафі, правда, то був магічний скелет - він охороняв добро. Треба придумати скелету ще якесь нетрадиційне застосування :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:41:43 ]
НМСДД, скелет у шафі - це приблизно те ж саме, що рояль у кущах або мухи в голові.
Я сподіваюсь на нові комбінації :)
Треба тільки уявити - і фантазія відступить за обрії уяви.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:49:29 ]
ну, ще важливо де та шафа стоїть, – тут теж політ для фантазії необмежений :))
… і заіскриться дорога під копитами славного Росіната!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:40:25 ]
Не така вона вже й жартівлива, ця казочка :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:41:41 ]
то я від пафосу жартами прикриваюся :))
дякую, Чо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-08 18:42:31 ]
Заінтригувала,Олю! Цікаво і так несподівано!
Однозначно треба писати і прозу!!!
Більше як Тетяна поставити не можу,
але справді - дуже ! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:45:30 ]
дякую, Оленко! не турбуйтеся за оцінки. Я знаю, що це від щирого серця - і то найкраща оцінка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 19:16:11 ]
"модуляторні вітряки часопростору"

Всім нардепам потрібно написати звіт_доповідь:
"– А що таке люди?…"
і всі двері перед народом тримати відчиненими. Забарикадились.

Сподобалось.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 21:59:08 ]
ох, уявляєте, Терцинко, що вони понаписують? :)) ще не дай Боже еталон якийсь придумають і почнуть збирати податки з усіх відхилень :)) їм лиш подай ідею…

дякую дуже! рада, що сподобалось.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 20:27:30 ]
а продовження...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 21:59:57 ]
доведеться придумати нову казочку :))
дякую, Ксеню!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-08 22:23:52 ]
Яка ж Ви, Олю, літературно плодюча! :)))
По доброму заздрю, бо мені це не підсилу.
Філософськи і цікаво. А ще, читаючи, пригадав Маркеса: "Вітчизна без героїв все одно, що оселя без дверей".
Спасибі Вам. :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-09 09:27:40 ]
дякую, Василю! :)
я зовсім недавно почала писати, то все, що роблю - ради того, щоб повчитися. Дуже хочу, щоб у мене не було ривків і спадів - така спокійна, розмірена робота, де не чекаєш натхнення :) це буде найкраще.
Дякую за Маркеса!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Сторожівська (М.К./Л.П.) [ 2013-05-28 10:43:20 ]
Інтелектуально і філософічно! Браво! Натхнення Вам, книжок і читачів!