ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 01:04
А вечір тихо морщив лоба,
В ріденьких складочках між хмар.
Зими розвіялась подоба
Мов сивий чаклував мольфар.

Так не хотілося морозу
І ожеледиці в льодах…
Лише з трояндою – мімозу

Аліна Майстер
2020.02.23 22:07
Вже помирали діти у Сибіру,
Бо для держави були вороги.
Не виросли, не квітли, не любили,
А тільки промовляли: «…Ми самі.
Прийди до нас,
Дай слово, дай молитву,
Побудь із нами у важкий цей час».
І янголами стали в тим Сибіру,

Володимир Ляшкевич
2020.02.23 21:24
Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
човникам під вітрилами, що не

Євген Федчук
2020.02.23 19:49
Говорила мати єдиному сину:
‘’Ой, у чисте поле не ходи дитино.
В полі тім русалка тебе залоскоче
І додому, синку, вертатись не схочеш.’’
А він синьоокий тільки посміхався,
Вродою у батька-козака удався.
Де би там русалка не залоскотала,
Як дівки пр

Тетяна Левицька
2020.02.23 17:26
Без тебе дні журливі у мінорі,
з тобою день - казкова дивина.
Гортаю сторінки своєї долі -
дурману опалима купина.

Приймала за любов і погляд хтивий,
і божевілля пристрасті, утім,
лише тепер я відчуваю, милий,

Олександр Панін
2020.02.23 14:13
Срібні браслети, тоненькі,
ефемерна краса,
Жіноча магія чарівна,
Незбагненна.
Срібна пісня ельфійська
з вкрапленнями
Чеснот кохання із червоного
золота…

Олександр Сушко
2020.02.23 10:48
Немолодий, трухляві ниють крижні,
Хоча кохатись хочу аж бігом.
Святі цицьки - це краще, аніж грішні,
Хоча у грішниць циці о-го-го!

Зрадливі мужики - бісівське плем'я,
Нікому з них не бачити небес.
Та цілий вік вимучує дилема:

Сергій Губерначук
2020.02.23 08:58
Я кукурікнув!
Де - ци - бе - ло!
Тіроль пернатий розшматав!
Шалений півень на Говерлу
вночі ногою свійсько став.

Червоний гребінь – сонце килем
над шпилем ґімново зроста.

Королева Гір
2020.02.23 01:45
Стелиться барвінок біля хати,
Медом пахне липа під вікном,
Аромат доноситься від м’яти,
Співи чути за старим млином.

Височіють мальви під стіною,
І зацвів любисток у саду,
Молодість згадаємо з тобою,

Євген Федчук
2020.02.22 17:49
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.

Ігор Деркач
2020.02.22 17:12
                   І
Не до революції... наразі
боїмося іншої зарази...
Є багато цілей та ідей
і критичну набирає масу
армія зомбованих людей.

                    ІІ

Сергій Губерначук
2020.02.22 12:56
Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
звиваючись, незлякано пливе
по рясту стислому і павутинням скутому
забутому паю покинутих земель,
викручуючи кола на піску,
мов позначки для кубел черепах,
занурюючись у нори для мишей,
малює танці страху у степа

Володимир Бойко
2020.02.22 10:59
Без взаємокоронації
Відсутня чітка мотивація,
Без взаємобичування
Втрачається сенс існування.
Оманливість незалежності
Блокує інстинкт обережності.
Пильнуйтеся з медведчуками,
Із вірусами та москалями.

Микола Соболь
2020.02.22 09:08
Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
Не має коштів зупинити рак.
Колеги, звісно, скинуть по копійці
Без допомоги у житті ніяк.

Хіба чинуші до проблем насушних?
Ну захворів, це ж не його вина.
Знецінюються нині людські душі.

Олександр Панін
2020.02.22 00:03
Абстрактний вірш


Серед небесних
Чорних громадь
Часу нема,
Каяття не зарадить,
Час,

Оксана Логоша
2020.02.21 21:01
Весна,коти,і котики вербові,
І вітер. Вітер витер і тепер
Немає сліду і ознак химер.
Лише стрічки шовкові
По них. Вінки з гіркого полину
Й осиротілі шатра верболозу.
Начасі їх на той бік перевозить-
Ні,не Харон- його онук.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оля Лахоцька / Проза

 Казка про двері
Він усе життя вчився відкривати двері. Він знав про них все: і яка міцність дерев'яних, металевих чи кам'яних дверей, і в чому перевага неоднорідних дверей над однорідними, і де у них найслабші місця, і яку тактику використати, зустрівшись віч-на-віч з невідомими дверима. Це на той випадок, якщо доведеться їх висаджувати, зламувати або підпалювати, коли не піддасться замок.

Що складніше — двері чи замки — питання спірне. Ніхто з досвідчених не мав на нього однозначної відповіді, хоча воно обговорювалося спокон віків, відтоді, здається, як стоїть світ. Довгими безхмарними вечорами старі майстри, збувшись щоденних турбот, всідалися на дерев'яні лавки обабіч своїх обійсть, невеличкими групками, по троє-п'ятеро, а біля них збиралися спочатку хлопчаки-підлітки, а затим і їхні батьки, друзі, родичі. І починалося…

З того, що вони говорили, можна було вивчити історію всесвіту і проникнути в суть будь-якої речі. Тож не дивина, що молодші слухали їх, затамувавши подих.

Не було питання, на яке вони не знали б відповіді, не було речі, на якій би вони не розумілися.

Одного вони тільки не зробили у своєму житті – вони не були ТАМ. У місці, в якому полягала мета життя кожної істоти. Вони знали, як туди дістатися, які перепони можуть виникнуть на шляху і як їх подолати.

Але вони були з тих, що не дійшли. Бо ті, яким пощастило дійти ТУДИ – вже не поверталися.

Час від часу він дізнавався, що у дорогу вирушав новий воїн з їхнього поселення, і чекав, затамувавши подих, що станеться цього разу. І тривожно билося його серце, коли через тиждень-два воїн повертався знесилений, похмурий і мовчазний. Минало багато часу, поки невдаха мирився зі своєю поразкою, одружувався і заводив дітей. Що ж, як не пощастило цього разу – можливо, пощастить нащадкам…

Він наполегливо тренувався. Щодня, весь вільний час. Він був міцний і витривалий, знав безліч способів, як впоратися з будь-якими дверима.
Він навіть вивчив кілька заборонених прийомів – на випадок, якщо двері все-таки не піддадуться і доведеться пробивати дірку в стіні чи пробиратися через горішнє вікно...

Обачливо обходив стороною дівчат. Вперто обривав будь-які стосунки, що зігрівали йому серце, і відвертався від друзів. В їхньому поселенні були й такі, що не дочекалися свого Птаха… Бо він прилітає тільки до самотніх.

Рік за роком він терпляче чекав. Не приносив додому зайвих речей – тільки те, найнеобхідніше, що можна було взяти в дорогу. Лягав спати, поклавши під голову зібраний дорожній мішок.

І ось Птах постукав. Точніше, навіть не встиг це зробити – тільки вдарив крильми об шибку його вікна і прокричав хрипким високим голосом.

Він вирушив відразу, перестрибнувши через підвіконня на мокру від роси нічну траву і побіг вуличкою рідного селища навздогін за сизо-білою крилатою грудочкою, що показувала йому дорогу.

Прощавайте, – думав він, віддаляючись від притихлих нічних хат. – Може, я ніколи вас більше не побачу, але як я хотів би, щоб так і було!

Не одну ніч і не один день він біг і біг, не дозволяючи собі передихнути. Стійко прорубував дорогу через густий непрохідний ліс. Зціпивши зуби, пробирався через топкі мочари. Неймовірним зусиллям змушував себе зробити наступний крок, бредучи палючою пустелею.

Зараз має відкритися друге дихання, – твердив він собі, коли згасала свідомість і тіло відмовлялося йти. – Я мушу. Це МІЙ Птах, і я нізащо його не втрачу.

Коли попереду врешті з'явилася вода, він кинувся в неї, не роздумуючи. А протилежного берега навіть не видно – тільки маленький сизий клубочок над головою, та й того видно лиш уривками, коли підіймаєш голову від води.

Птах зник за хвилину перед тим, як він відчув під ногами дно. Все ще вишукуючи в блакиті знайому грудочку, він вибрався на берег. Озирнувся – і нічого не зміг розгледіти: середину ріки застилав глибокий туман, берега, від якого він відплив, більше не видно.

Він глянув на нову землю і застиг від побаченого: весь простір, куди тільки сягало око, був заставлений ДВЕРИМА. Ось воно, – подумав він. – Те, ради чого сюди йдуть. Я таки дійшов.

Одне не вкладалося ні в які пояснення: всі двері були відкриті.
Геть усі.
Жодних зачинених дверей.

Вони вільно оберталися на петлях туди-сюди, немовби від подуву легкого вітерцю. Ніяких стін. Ніде. Йди, куди хочеш, куди душа бажає. Куди ж я піду? – тоскно подумав він.

Все, чому він вчився, що було смислом його життя, стало марним. Він ще раз озирнувся туди, де за туманом танули обриси протилежного берега. І з сумом подумав про десятки хлопців і дівчат, які досі витрачають сили на те, чого не існує. Повернутися? – подумав він. – Сказати, що все, чим вони живуть – вигадка?

А хто ж повірить? І як повернутися? В нього тепер немає провідника, щоб потрапити назад. Та й узагалі невідомо, чи існує шлях назад… Він ще трохи постояв, безтямно роздивляючись, як двері погойдуються на петлях, вбитих в одвірки, а тоді…

А тоді він кинувся зачиняти двері. Це неправильно, – кричав він, з зусиллям грюкачи різноманітними дверима – дерев'яними, скляними, армованими. – Не можна так розчаровувати людей! Ви, тупі безмозкі двері, якби ви знали, як ми у вас вірили!

Він довго-довго і наполегливо метався від одних дверей до інших, він працював, аж упрів… Але двері не бажали зачинятися – на них не було замків. Просто не було. Виглядало, ці двері й не здогадувалися про існування таких речей, як замок і дверна ручка. Вони й далі похитувалися туди-сюди чи то від сили вітру, чи то від сили обертання Землі… Здавалося, ось-ось він впаде і помре від безсилля…

– А що ти робиш?

Він здригнувся, почувши збоку приємний мелодійний голос, і озирнувся. Поблизу в одному з дверних проємів сиділа дівчина – сиділа на чомусь такому, що нагадувало гойдалку, – згори до її сидіння спускалися дві зелені шворки, сплетені з листя і квітів.

А сама дівчина… Ось так і мала б виглядати мрія, – подумав він, зачаровано розглядаючи її личко. Тонка, як найдорожчий папір, гладесенька шкіра. По плечах спадають розкішні русяві кучері. Рукою, що наче виточена з білого мармуру, вона тримається за зелене плетиво, а ніжка в шовковій туфельці торкається землі.

– Зачиняю двері, – пояснив він дещо суворо, але лагідно, щоб її не злякати.

Два маленькі темні віночки над її очима на мить опустилися вниз, а затим знову злетіли вгору. В блакитних, як небо, очах відбилося непідробне здивування:

– А що таке двері?

– Ну… це такі заслони в будинку, щоб ніхто не увійшов і не забрав твої речі – терпляче відгукнувся він, дещо дивуючись дівчачій наївності.

– А навіщо комусь мої речі? – ще більше здивувалася дівчина.

Вона не розуміє, – сумно подумав він. – Не розуміє найпростіших понять… Що ж тут пояснювати? Живе собі в гарному світі, гойдається на гойдалочці… І навіть не знає, що таке двері.

– Добре, – сказав він. – Якщо навколо нас не двері, тоді що це?

– Це модуляторні вітряки часопростору, які перетворюють імпульсні коливання матерії під час її трансформації в частоти досягнутого плану на етапах наближення до нуль-фази. Щоб метелики не пошкодили пилок зі своїх крилець, коли входитимуть у стан суперпозиції, – дуже доброзичливо пояснила дівчина.

Він мужньо вислухав її пояснення, докладаючи зусиль, щоб залишатися незворушним. Щоб жодним мускулом не видати того факту, що з усієї її тиради йому зрозумілі тільки вітряки і метелики… Навіть відвів очі, щоб здаватися серйозним.

Якийсь час роздивлявся, як монотонно гойдається на завісах те, що він вважав дверима, і думав про майбутнє. Це нічого, що вона така розумна, – міркував він. – Такій красі можна простити все, навіть розум, – і він зітхнув, відчувши як від її погляду щемить серце…

– Послухай, – сказав він. – Я дуже довго був у дорозі і стомився. Можна у вас трохи перепочити? Покажи, будь ласка, де тут живуть люди.

Два пухнасті віночки над її очима затремтіли і хитнулися вниз. А коли вони знову піднялися вгору, він побачив в блакитних очах вже знайоме непідробне здивування:

– А що таке люди?…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-08 17:36:16
Переглядів сторінки твору 2430
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.982 / 5.5  (5.008 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.17 15:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:24:07 ]
а що таке люди? я не знаю... чудово: стиль філософсько-ліричний, легко читається, більше, ніж можу - не можу - жаль))))))))))))))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:26:49 ]
дякую, Таню! :)))))
я хотіла написати таку легку жартівливу казочку, бо щось засіли мені ті двері в голову, носилася з ними, як дурень з писаною торбою… :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:32:41 ]
Потім можна було б про вікна.
Вам, НМСДД, вдається ітересно писати про все.
Я з цікавістю читаю.
За ними може бути горище і підвал.
На горищі живуть голуби, а у підвалі - скелети.
Уявляєте, яку тему можна розвинути?

На повному серйозі,
ГС.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:35:38 ]
головне, як казав Чехов, має вистрілити)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:38:22 ]
дякую, Гаррі! :)) розсмішили і підкинули чудову ідею. Спробую колись написати детектив-мелодраму з скелетами у шафі.
До речі, у моїх улюблених Дяченків в одному з романів теж був скелет у шафі, правда, то був магічний скелет - він охороняв добро. Треба придумати скелету ще якесь нетрадиційне застосування :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:41:43 ]
НМСДД, скелет у шафі - це приблизно те ж саме, що рояль у кущах або мухи в голові.
Я сподіваюсь на нові комбінації :)
Треба тільки уявити - і фантазія відступить за обрії уяви.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:49:29 ]
ну, ще важливо де та шафа стоїть, – тут теж політ для фантазії необмежений :))
… і заіскриться дорога під копитами славного Росіната!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-04-08 18:40:25 ]
Не така вона вже й жартівлива, ця казочка :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:41:41 ]
то я від пафосу жартами прикриваюся :))
дякую, Чо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-08 18:42:31 ]
Заінтригувала,Олю! Цікаво і так несподівано!
Однозначно треба писати і прозу!!!
Більше як Тетяна поставити не можу,
але справді - дуже ! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 18:45:30 ]
дякую, Оленко! не турбуйтеся за оцінки. Я знаю, що це від щирого серця - і то найкраща оцінка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 19:16:11 ]
"модуляторні вітряки часопростору"

Всім нардепам потрібно написати звіт_доповідь:
"– А що таке люди?…"
і всі двері перед народом тримати відчиненими. Забарикадились.

Сподобалось.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 21:59:08 ]
ох, уявляєте, Терцинко, що вони понаписують? :)) ще не дай Боже еталон якийсь придумають і почнуть збирати податки з усіх відхилень :)) їм лиш подай ідею…

дякую дуже! рада, що сподобалось.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 20:27:30 ]
а продовження...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-08 21:59:57 ]
доведеться придумати нову казочку :))
дякую, Ксеню!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-08 22:23:52 ]
Яка ж Ви, Олю, літературно плодюча! :)))
По доброму заздрю, бо мені це не підсилу.
Філософськи і цікаво. А ще, читаючи, пригадав Маркеса: "Вітчизна без героїв все одно, що оселя без дверей".
Спасибі Вам. :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-09 09:27:40 ]
дякую, Василю! :)
я зовсім недавно почала писати, то все, що роблю - ради того, щоб повчитися. Дуже хочу, щоб у мене не було ривків і спадів - така спокійна, розмірена робота, де не чекаєш натхнення :) це буде найкраще.
Дякую за Маркеса!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Сторожівська (М.К./Л.П.) [ 2013-05-28 10:43:20 ]
Інтелектуально і філософічно! Браво! Натхнення Вам, книжок і читачів!