ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2019.11.13 00:36
ось & танці що яничари
їхні чари ~ твої божі квіти
незвичайне & надзвичайне
доломіти початку літ

& огнів попелиста приязнь
прояв здогадів & відтінку
клеопатро моя провинносте

Наталя Мазур
2019.11.12 23:40
В кав'ярні людно. Вийду в листопад,
У сутінки вечірніх меланхолій.
Невипитий гарячий шоколад
Залишу десь біля трамвайних колій.

І хай трамвай позаду дзеленчить,
Мені із ним тепер не по дорозі.
Побачити б ту елегійну мить,

Микола Дудар
2019.11.12 22:41
Били байдики… груші цупили
День на виворіт - в самий раз
Серед зелені - ми як руккало
Поміж кольору - білий наш…

Поцілунками в зав’язь вечора
Забинтовані сонні в рай
Із кастрюлі щось… щось із глечика

Іван Потьомкін
2019.11.12 22:11
І знов валізи пакувать...
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св

Серго Сокольник
2019.11.12 20:53
пам"яті Іловайського оточення*
***роздум. алегоричний складноструктурований вірш***

Йшла химерою ніч.
А розвиднілось- Боже святий...
Артилерії клінч
Охопив і нещадно гатив
Поле болем оте

Сергій Губерначук
2019.11.12 15:48
Симфонію життя присвячено коханню!
На цій найвищій ноті я завис
у вашій партії фортепіанній
і час тягну, не падаючи вниз!

Тепер я соло мрію в обертнах,
позбавлений музичної канви!
Невже кінець?! Ще домінанта стогне!

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 дід
Він любив мене найбільше. Розумію це аж тепер, коли нічого вже не змінити. Прихиляв мені небо – щодня, уперто. Я бісилася. Мене дратувала ця наполеглива і незмінна любов – попри всі мої мухи-цокотухи в голові та коней норовливих, яких викидала при першій-ліпшій нагоді . Любив. Гралася з ним у велику і сильну жінку, пальчиком гострим віддавала дурні накази – мовчав, посміхався тільки і догоджав. Любив. Мотузки плела з нього, химиних курей випасала на безмежних ланах його терпіння, ніжкою тупала – «хочу!». Все давав. Я плювалася: де ж твоя гордість нарешті? Не можна АЖ ТАК любити!!!
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-05-08 19:03:12
Переглядів сторінки твору 2033
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.690 / 6  (5.244 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Фітель (Л.П./Л.П.) [ 2012-05-08 19:11:23 ]
Ганю, за що ви так? Я сліз спинити не можу. І валер"янка не допомагає. Як це читати? Ви звикли вже, а тут як ножем по серцю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:03:53 ]
дякую Вам, Тамаро, за Ваше світле серце.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 19:46:29 ]
Сильно, Ганнусю! Бере за живе... З Перемогою - це пам’ять по них...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:04:09 ]
спасибі, Іване, дуже!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 19:48:03 ]
У мене не було дідусів з медалями,інша історія...
Але любов!Як Ви описали це батьківське( дід теж батько)почуття. Я не плаксива, ледь не плакала: так мене любив тато! Ах! Як я його люблю!Тільки вже немає кому сказати! Дякую Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:04:25 ]
дякую, Танічко!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2012-05-08 21:43:21 ]
Скільки нерозказаного відійшло в небуття! назавжди!
І кожного разу жаль за втраченою можливістю подарувати хоч крихту уваги тим, хто поруч, і хто любить!
Гарно написано!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-16 12:06:42 ]
щиро дякую, Вікторіє!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
ХХХХХХХХ ХХХХХХХХ (Л.П./М.К.) [ 2012-05-09 06:16:35 ]
Прихиляв мені небо – щодня, уперто...

спасибо..на КП есть это? - в избранное бы

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-16 12:07:02 ]
Спасибі, Марто!
А КП - це що?