ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.09.22 22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но

хома дідим
2026.09.22 20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті

Вячеслав Руденко
2026.09.22 17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —

Борис Костиря
2026.09.22 13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.

У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу

Ольга Садкова
2026.09.22 12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…

Володимир Мацуцький
2026.09.22 12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Артур Курдіновський
2026.09.22 11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!

За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -

Ірина Вовк
2026.09.22 07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними

Віктор Кучерук
2026.09.22 06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...

хома дідим
2026.09.21 22:54
похмурий вересневий день
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи

Федір Паламар
2026.09.21 21:53
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому! До вас глаголю і вас поучаю, обраних і довершених, котрі живуть у світі. Не будьте причастниками Тьми і возведіть очі свої вгору, до Дому Світла. Відлучіть себе від злого заради блага, від гріхів із Дому Т

Юрко Бужанин
2026.09.21 17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.

І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –

Борис Костиря
2026.09.21 13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.

Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л

Володимир Бойко
2026.09.21 12:19
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим. Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями. Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню. Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії. Руйн

Віктор Кучерук
2026.09.21 06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з

Ірина Вовк
2026.09.21 05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 дід
Він любив мене найбільше. Розумію це аж тепер, коли нічого вже не змінити. Прихиляв мені небо – щодня, уперто. Я бісилася. Мене дратувала ця наполеглива і незмінна любов – попри всі мої мухи-цокотухи в голові та коней норовливих, яких викидала при першій-ліпшій нагоді . Любив. Гралася з ним у велику і сильну жінку, пальчиком гострим віддавала дурні накази – мовчав, посміхався тільки і догоджав. Любив. Мотузки плела з нього, химиних курей випасала на безмежних ланах його терпіння, ніжкою тупала – «хочу!». Все давав. Я плювалася: де ж твоя гордість нарешті? Не можна АЖ ТАК любити!!!
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-05-08 19:03:12
Переглядів сторінки твору 4983
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.690 / 6  (5.243 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Фітель (Л.П./Л.П.) [ 2012-05-08 19:11:23 ]
Ганю, за що ви так? Я сліз спинити не можу. І валер"янка не допомагає. Як це читати? Ви звикли вже, а тут як ножем по серцю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:03:53 ]
дякую Вам, Тамаро, за Ваше світле серце.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 19:46:29 ]
Сильно, Ганнусю! Бере за живе... З Перемогою - це пам’ять по них...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:04:09 ]
спасибі, Іване, дуже!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 19:48:03 ]
У мене не було дідусів з медалями,інша історія...
Але любов!Як Ви описали це батьківське( дід теж батько)почуття. Я не плаксива, ледь не плакала: так мене любив тато! Ах! Як я його люблю!Тільки вже немає кому сказати! Дякую Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-08 21:04:25 ]
дякую, Танічко!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2012-05-08 21:43:21 ]
Скільки нерозказаного відійшло в небуття! назавжди!
І кожного разу жаль за втраченою можливістю подарувати хоч крихту уваги тим, хто поруч, і хто любить!
Гарно написано!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-16 12:06:42 ]
щиро дякую, Вікторіє!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-05-09 06:16:35 ]
Прихиляв мені небо – щодня, уперто...

спасибо..на КП есть это? - в избранное бы


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2012-05-16 12:07:02 ]
Спасибі, Марто!
А КП - це що?