Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
07:11
Почуваюся нівроку
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
дід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
дід
Він любив мене найбільше. Розумію це аж тепер, коли нічого вже не змінити. Прихиляв мені небо – щодня, уперто. Я бісилася. Мене дратувала ця наполеглива і незмінна любов – попри всі мої мухи-цокотухи в голові та коней норовливих, яких викидала при першій-ліпшій нагоді . Любив. Гралася з ним у велику і сильну жінку, пальчиком гострим віддавала дурні накази – мовчав, посміхався тільки і догоджав. Любив. Мотузки плела з нього, химиних курей випасала на безмежних ланах його терпіння, ніжкою тупала – «хочу!». Все давав. Я плювалася: де ж твоя гордість нарешті? Не можна АЖ ТАК любити!!!
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.
– Можна, – казав. – Треба. Тільки так і треба.
… Мені три, вечоріє, мама жене спати, не хочу. Зачинаю гопцати по ліжку, репетуючи: «Мо-ло-ка! Мо-ло-ка!!!». Несе. «Зимне!» - кривлю носа. Пішов гріти. «Фу, загаряче!» Дмухає. «Пі-і-і-інка» - награно векаю і закочую очі. Мовчить, зосереджено збирає ложечкою – протягує – «Пий…».
… П'ять. Будить зі сну з лукавою посмішкою: «Тебе вже всі гриби в лісі зачекалися! Ходімо!». Ліс незвичний, ранковий. Хвоя налипає до червоних ґумачків. «Це неправильний ліс! І грибів у ньому немає» - вередую. «А он у тих кущиках подивися!» - Біжу уперед – а там ціла сімейка лисичок листям замаскована. «Єєєєєєє!». Гребу їх пальчиками захланними, навіть без ножа, який там ніж, чесне слово, коли тут таке-е-е-е!!!» «А ще під отою сосною пошукай» - мчу вивіркою туди – «Ого-го! Бі-і-ілі!!!». Роки минули – дізналася – він ходив на пошуки грибів для мене ще затемна, шукав найгарніші – і маскував мохом чи опалим листям. А тоді вже мене вів на лови… «Яка ж ти грибарка знатна! Бачиш, скільки назбирала!!!» - «А то! А в тебе – жо-о-о-одного» - язика показувала.
…Шість. Зима. Ранок. Заклало горло – вчора потайки нализькалася бурульок. Збирає мене у садочок. Вередую: дай із собою щось соло-о-о-одке! Капцями човгає до вікна, де на батареї, поміж гарячих ребер – гріються помаранчеві сонечка мандаринок. Несе дві – теплі, солодкі. «На, - каже, - але сховай у рукавички, щоб не замерзли надворі. Тобі зимного не можна…».
…Вісім. Уже школа. «Грошей дай на пірожен-е-е-е!». – «Нема зараз, - руками розводить, - пенсія тільки завтра». Кривлю пичку – «От і помру з голоду! Будеш тоді знати!!!» - дверима гупаю. Після другого уроку вискакую на коридор – стоїть… Двадцять копійок приніс. І яблуко.
… на мої дні народження – цяцьки і квіти. На його – шкарпетки і «лєзвія». Справедливо.
…а ще був травень. Щороку був травень, коли він змінювався і молодшав. Коли діставав заздалегідь світло-сірий костюм, прасував його зосереджено – і зачіпав медалі та ордена. Багато. Я тоді дивилась на нього іншими очима, як на чужого, з підозрою навіть – «Чи він то насправді?». – «Розповісти тобі про війну?» - «Ой ні-і-і-і, потім колись, добре?» - «Добре, - погоджувався». Він завжди погоджувався. А дев'ятого йшов на свої паради, святковий та урочистий. І повертався з квітами. Мені віддавав. А я тільки й чекала, коли він одягне свій домашній одяг і вичовгані капці, та перетвориться з отого празникового - на домашнього і буденного, бо не могла змиритися, що окрім мене у нього міг бути й інший світ. Навіть колись давно.
…а потім він став хворіти, і якогось дня перемоги так і не зміг піти на свій парад. Допомогла йому випрасувати одяг. Сама зачепила медалі. Одягла змарніле тіло у світло-сірий костюм. Сидів на ліжку – як горобчик. Усе піднятися намагався. Не зумів. Так і просидів з тими орденами й медалями на грудях до самісінького вечора…
… а я ревіла на кухні. Бо це був початок кінця…
…мовчки потім його роздягла, намагаючись не дивитися в очі…. Мабуть, мені було соромно…
…знав, коли помре. Їсти за два дні перестав. А потім склав собі руки на грудях – і помер. Так і знайшли уранці.
… батько тоді захворів, мама поїхала у відрядження – ми із сестрою самі… довідки самі, дзвінки самі, поминки самі… бойове хрещення смертю… лежав на столі – ніби вибачався, що так невчасно…білизни не знайшла для нього – побігла купити майку. Найдорожчу взяла. Сестра – «Навіщо ти аж таку?...» - «Бо….». А потім у сірий костюм його одягнула, з медалями. І пошепки попросила: «Ді, розкажи мені про війну»…
Але він тільки мовчав – урочистий, травневий, чужий…. І такий до болю рідний... Мій рідний. Мій дід Пилип.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
