Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нико Ширяев (1970) /
Проза
МЕЦЕНАТ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МЕЦЕНАТ
МЕЦЕНАТ
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
