
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
2025.10.19
11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
2025.10.19
09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
2025.10.19
09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
2025.10.19
06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
2025.10.19
00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
2025.10.18
22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
2025.10.18
22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
2025.10.18
21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Нико Ширяев (1970) /
Проза
МЕЦЕНАТ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МЕЦЕНАТ
МЕЦЕНАТ
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію