Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нико Ширяев (1970) /
Проза
МЕЦЕНАТ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МЕЦЕНАТ
МЕЦЕНАТ
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
(бурлеск на двоих)
Действующие лица:
1) Меценат;
2) Фаэт.
Место действия: город Энск, номер на двоих в местном санатории, позднее утро последнего дня Энского литературного фестиваля.
Меценат (садится на постели в трусах навыворот и одном носке). Ой! Ой! Нехорошо мне!
Фаэт (участливо). Что так?
Меценат. Да все после вчерашнего… Кстати, а что было вчера?
Фаэт. Гуляли почти всю ночь.
Меценат. И что – с бабами?
Фаэт. А как же без них?!
Меценат. Вот! Вот! Все зло - от баб! Говорила же мне мама в детстве: держись, сынку, подальше от этих баб. А я не послушал… (Всхлипывает.) Слушай, а ты, часом, за пивом не сгоняешь? Я тебя юанями заряжу…
Фаэт. Я – фаэт. Из меня фаэзия исходит. Поэтому за пивом сгонять никак не могу.
Меценат. А, понимаю… Нет, ну если фаэзия, тогда конечно… А что, я тебя вчера правильно жить на свете учил?!
Фаэт. В самом деле, учили. Так точно.
Меценат. И так всегда: как напьюсь, сразу начинаю кого попало житейской хватке учить! А нафига?! Фаэзия, понимашь!..
Фаэт. Ну, вам виднее…
Меценат. Фаэт, а, фаэт! А ты артериальное давление измерять умеешь?
Фаэт. Ну, могу…
Меценат. Слушай, будь другом, померь. Внутри – вот поверишь? – все так и скачет. В голове сплошной бурлеск и помутнение какое-то…
Фаэт. Ну так давайте! (Измеряет артериальное давление Меценату самым допотопным манометром.) Сто пятьдесят на девяносто. Если такое давление у вас часто бывает, это первая стадия гипертонической болезни.
Меценат. Да, знаю. Пить мне нельзя. И с бабами развлекаться нельзя. Все зло от них!... А что, за бабами я вчера вечером гонялся? (Судорожно ищет второй носок.)
Фаэт. Было такое, но немного совсем. За одной только. За отсутствие взаимности вы ее мобилку в аквариум уронили.
Меценат. Серьезно?! А она?
Фаэт. А что она? Вы ж ей взамен, когда она кричать начала, свой ноутбук насовсем подарили.
Меценат. В самом деле?.. От черт… Там же контракты… Ну ниче, в главном офисе дубликаты имеются… Ну а все подряд двери я ногами не открывал?
Фаэт. Именно так, открывали. Одна наша дверь вполне целая на всем этаже и осталась.
Меценат. Знакомый репертуар… (Осматривает содержимое своего бумажника.) Народ сильно бухтел?
Фаэт. Да если бы только наш народ, фестивальный! Из соседних домов звонили – тут и администрация приезжала, и милиция приезжала… Цельный консилиум…
Меценат. Ну, это ничего. Это бывает. Надо будет только администратору оставить зелени на двери…
Фаэт. Да, наверное, уже и не надо.
Меценат. Это как это? Это почему это?
Фаэт. Да тут такое дело, говорят, что вы этой ночью прикупили у прежнего хозяина весь этот замечательный санаторий. А что – взаправду прикупили?
Меценат. …От черт!.. Не поверишь – не помню. Но вообще – очень даже может быть. Пару раз что-то подобное со мною уже случалось…
Фаэт. Здорово! Я и не догадывался, что книгоиздатели – это до такой степени богатые и преуспевающие люди!
Меценат. Че здорово, дурья твоя башка?! Че я теперь с этим дурацким санаторием делать буду?.. Ой, башка болит. (С отвращением выпивает стакан воды.) Еще, небось, переплатил раза в два – в три… А ты че, думаешь, я на издательском деле свои барыши наживаю?! Ага-ага! На откатах за госзаказы сижу – на этом, как ты говоришь, издательском деле вообще вряд ли что-то можно на хлеб с маслом заработать! Издательство – это так, для души, из любви к искусству…
Фаэт (полушутя). Да вы – подвижник!
Меценат. Ага-ага! По движимому и по недвижимому… А ты вообще, дурик, классный чувак, хоть и за пивом не бежишь. Хочешь, я тебе на свои зеленые приличную тачку куплю – ну хоть «Пежо» или там «Шкоду» какую?
Фаэт. Моя фаэзия предполагает строгое нестяжательство. Да и водить авто я не умею…
Меценат. Ну ты фаэт! Ну ваатще! А хочешь, я тебе на свои зеленые фаэтический сборник издам? Нет, правда?! Все твои донельзя слащавые стишки разом в одном фолианте опубликую? Хочешь?!
Фаэт (обращается к зрителям). Нет, ну вы поглядите, как кается человек! Как кается! Любо-дорого! Только лучше бы он мне мое же одеяло из-под своей раскормленной задницы возвернул. Три дня как зажирил и не отдает. И ведь просить неудобно – ведь не такой же простой и неприкаянный борзописец перед тобою, а – Меценат!
(Немая сцена на усмотрение исполнителей.
Полный занавес.)
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
