
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Критика | Аналітика
/
Дискурси
До рецензії. М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
Як на мене, історія протистояння фізика і лірика непомітно переросла в протистояння критика і поета.
У першому випадку фізик, ймовірно, "програв". Виявилося, що подарувати людству безмежну свободу через використання безмежно дешевої енергії розщепленого ядра не вийшло, і навряд чи колись ось так - просто "технологічно", без відповідних вимог до самої особи, вийде. І, як на мене, куди не глянь - усюди помітна криза "легких шляхів". "Легкі шляхи" приводять до вкрай серйозних проблем, які взагалі неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку людства. І хто має очі, той це бачить.
Складається враження, що взаємне полегшення життя можливе тільки до певних меж, які перейти навряд чи можливо. Простіше кажучи, насаджувана з кожного рекламного ролику ідеологія споживання - масам сучасних "троглодитів" ("жителів сучасних печер") полегшення не принесе, потрібно зростати далі - вочевидь, через "інтелектуально", "духовно" і "душевно". Про що власне завжди і говорили поети. Фізики це у переважній більшості своїй, думаю, нині зрозуміли (вони ж то у жодному разі не є троглодитами), хоча, звісно, невтомно продовжують працювати у т.ч і над "новою бомбою" і далі.
Поети говорять про ті самі речі й зараз - а їхніми опонентами, наразі видається мені, виступають вже "літ.критики". Тобто, такий собі клас довкола мистецьких менеджерів, які трактують про що там творять, чи творили, чи будуть творити Творці. Трактують, здебільшого будучи дуже далекими від предмету досліджень? Боронь Боже, щоби ці мої мудрування хтось сприйняв як особистісну критику шановної Мір'ям-Фейґи Рубан, авторки аналітичної роботи "Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна", - це я так, узагальнюю, - шановна авторка поставила перед собою дослідницьке завдання і, як зуміла, так його і виконала - виконувала чесно. Але що саме виконала - це з боку Поезії не дуже зрозуміло, зрозуміліше, ніби, з боку сучасних вимог відповідної "науки" до таких аналітично-критичних розвідок. А "наука" і поезія, це сьогодні, я думаю, як астрологія і небо над головою.
Ось пересічне аксіоматичне твердження:
“Поняття етнокультурного коду дотичне до історії ментальности, яка зосереджує свою увагу на психологічних фактах, усвідомлених, а особливо неусвідомлених орієнтирах, за якими розвиваються типові для тієї чи тієї епохи уявлення людей, за якими вони відчувають, за якими й діють.”
Як поет, вважаю, що до Мойсея Фішбейна теоретизування “неусвідомлені орієнтири, за якими розвиваються типові для тієї чи тієї епохи уявлення людей” – зовсім не відноситься, як не відноситься до поетичних художніх творів – “художній твір – це виклик нашому розумінню, бо він (твір )... ухиляється від усіх інтерпретацій і чинить перетворенню в ідентичність терміну опір, який годі здолати…” (Г.-Ґ. Ґадамер)
Смію зауважити, що справжня творчість – це все таки продовження, подовження, глибше проникнення нашого розуміння в живу сутність речей. Справжня творчість - це взаємовідносини людського і Божественного. І ці відносини не можуть бути несвідомими, бо для чого тоді ставати, розвиватися людиною? Цілком достатньо для несвідомого і тваринного існування.
І що приховане під таким теоретизуванням, окрім моменту заспокоєння широких верств публіки із поблажливо-зневажливими поглядами на поетичну творчість, і на творчість взагалі - не зрозуміло. Як поет, також додам, що нікому з читачів ця, безумовно цікава, можливо біографічно, термінознавчо, ще якось, але тільки "не поетично", робота не допоможе краще писати вірші, краще зрозуміти поезію. А ще додам, що непоети на полі Поезії взагалі пояснити нічого не можуть. Потрібно бути Майстром утіленого поетичного бачення, аби тягнути за собою інших, впливати на розвиток мистецтва – сіяти, збирати, і знову сіяти. І Мойсей Фішбейн є саме таким сіячем і збирачем творчих урожаїв. На яких нивах він творить – такий і стиль, такий і художній напрямок. Деякі оглядачі бачать поезію Фішбейна модерністичною. Але “Біблію” абсолютно не можливо назвати модерністичним твором -
“Щоб зрозуміти мої поезії, треба лише одну книгу читати – Біблію” – М.Ф. – і де тут уявний Фішбейнівський модернізм? Хіба що неусвідомлений самим автором? :) Але у випадку поета Мойсея Фішбейна таке неусвідомлення - річ фантастична.
Авторів, що опираються на підвалини давньогрецьких, римських засад - міфології, історії, дійства – відносять до напрямку класицизму, коли ці зв’язки вибудовуються на сьогоднішньому, сучасному рівні дещо еклектичного індивідуального розвою свободи, без особливих звертань, закликів, втручання до суспільного життя – це вже, напевно, “неокласицизм”. Чому ж тоді до автора, який фундаментально пов’язаний із “Торою” і користується усім, даним звідти, вживати якісь “модерністичні парадигми”? Та ще й на грунті святості української мови. Святість – це ж бо, напевно, витоки, корені, грунт нашої мови, а не модерністичні підміни понятть.
“Я не можу бачити, як із цієї мови знущаються, бо для мене це наче катування живої чи, радше, ледь живої людини” – М.Ф.
Чи не про модерністичні процеси говорить тут сам автор?
Але традиційна українська культура, за винятком порівняно юних її урбанізованих складових, – це таки щось фундаментальне?
Вірніше, якщо йдеться про зелену крону культури і мистецтва, то опирається вона на потужний стовбур слов’янсько-українського історизму, з досить незначним відхиленням одна від одної основних гілок класицизму і бароко, на яких ледь помітні відгалудження модернізму? :) І подальший ріст дерева іде за рахунок розростання рідних гілок і деяких прищеплених “вітром”, і плющі теж помітні. Отож, - культурно-мовно – відношу Мойсея Фішбейна до рідних гілок нашої культури :)
Цікаво, що поверхневе сприйняття поезії Фішбейна наштовхується ніби то на використання модерністичних елементів, на символ, жест, позу, на "заперечення традиційного бачення". Але це тільки поверхневе сприйняття глибокої течії - насправді "традиційне" сучасне загальноприйняте "бачення" шкутильгає на обидві ноги, а ледь не кожний вірш Майстра побудований у багатьох вимірах, як то кажуть в малярстві - на передньому плані багато чистого і осяйного ефіру. Мойсей Фішбейн в'яже дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання у вірші абсолютно характерних речам, які описуються (через які описуються), глибинних властивостей другого, третього порядку. Таким чином вибудовується фішбейнівська стереоскопія, до речі, дуже характерна й іншому великому майстру Йосифу Бродському.
Отже йдеться про абсолютну точність означень на максимальну глибину, доступну сучасному сприйняттю. Йдеться про максимально точний явний і неявний життєвий ритм, описуваних автором поетичних явищ у їх взаємозв'язку з найглибшими витоками всіх відомих автору подій, - далі і глибше йде тільки авторське "інтуїтивне", що велетенською оболонкою-сферою дотикається до Невідомого. Але як сильно відрізняється Невідоме, що навколо елементарної крапки від Невідомого навколо зрілої людської сутності! Це все і є, як на мене, рисами сучасної поезії з майбутнього.
Взагалі, читаючи такі фундаментальні роботи, присвячені творчості поетів, задаєшся питанням, а навіщо так багато специфічних термінів, посилань на, в основному, поетично невідомих загалу критиків? І що, взагалі, може сказати поету про поезію не поет? А до кого “не поет” тоді звертається? Думаю, саме у відповіді на це питання і вимальовується істина. Особливо, коли намагаються видати за щось вартісне наступне - “Однак, як відомо, творчий доробок автора відокремлюється від його особистої біографії, його тексти живуть самостійним життям.” Кому відомо? А раз відомо, то це вже відомості? А відомості – це вже історія? А історія – конкретні люди? Чи як? Напевно у світлі сучасних тенденцій – історія це просто безособистісне узагальнення?:)
“Творчий доробок автора відокремлюється від його особистої біографії, його тексти живуть самостійним життям.” - тоді й дим опісля літака в небі живе особистим життям – а сама суть польоту у самостійному існуванні шлейфу, залишеного сліду? а не в здатності літака, птаха, людини літати, в самому процесі лету!
А що тоді твір? Можливо саме твори заповнюють огром авторського обсягу. І вони направлені і донизу від рівня автора - до рівня громади, з якої виріс автор. І чим більша різниця висот, тим довше ці твори на виду, тим очевидніший Поет? Тарас Григорович Шевченко, наприклад, як ідеал висоти, так? І хоча тільки час вимірює ці висоти, думаю, що висота Мойсея Фішбейна цілком очевидна і разом із висотами, та й широтами теж, не такої вже великої кількості справжніх, великих українських поетів створює приємний і перспективний для майбутнього розвитку ландшафт чи градієнт, як то кажуть фізики та математики, для руху вперед, а також і географію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До рецензії. М.-Ф. Рубан - Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна
У першому випадку фізик, ймовірно, "програв". Виявилося, що подарувати людству безмежну свободу через використання безмежно дешевої енергії розщепленого ядра не вийшло, і навряд чи колись ось так - просто "технологічно", без відповідних вимог до самої особи, вийде. І, як на мене, куди не глянь - усюди помітна криза "легких шляхів". "Легкі шляхи" приводять до вкрай серйозних проблем, які взагалі неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку людства. І хто має очі, той це бачить.
Складається враження, що взаємне полегшення життя можливе тільки до певних меж, які перейти навряд чи можливо. Простіше кажучи, насаджувана з кожного рекламного ролику ідеологія споживання - масам сучасних "троглодитів" ("жителів сучасних печер") полегшення не принесе, потрібно зростати далі - вочевидь, через "інтелектуально", "духовно" і "душевно". Про що власне завжди і говорили поети. Фізики це у переважній більшості своїй, думаю, нині зрозуміли (вони ж то у жодному разі не є троглодитами), хоча, звісно, невтомно продовжують працювати у т.ч і над "новою бомбою" і далі.
Поети говорять про ті самі речі й зараз - а їхніми опонентами, наразі видається мені, виступають вже "літ.критики". Тобто, такий собі клас довкола мистецьких менеджерів, які трактують про що там творять, чи творили, чи будуть творити Творці. Трактують, здебільшого будучи дуже далекими від предмету досліджень? Боронь Боже, щоби ці мої мудрування хтось сприйняв як особистісну критику шановної Мір'ям-Фейґи Рубан, авторки аналітичної роботи "Етнокультурний код у поезії Мойсея Фішбейна", - це я так, узагальнюю, - шановна авторка поставила перед собою дослідницьке завдання і, як зуміла, так його і виконала - виконувала чесно. Але що саме виконала - це з боку Поезії не дуже зрозуміло, зрозуміліше, ніби, з боку сучасних вимог відповідної "науки" до таких аналітично-критичних розвідок. А "наука" і поезія, це сьогодні, я думаю, як астрологія і небо над головою.
Ось пересічне аксіоматичне твердження:
“Поняття етнокультурного коду дотичне до історії ментальности, яка зосереджує свою увагу на психологічних фактах, усвідомлених, а особливо неусвідомлених орієнтирах, за якими розвиваються типові для тієї чи тієї епохи уявлення людей, за якими вони відчувають, за якими й діють.”
Як поет, вважаю, що до Мойсея Фішбейна теоретизування “неусвідомлені орієнтири, за якими розвиваються типові для тієї чи тієї епохи уявлення людей” – зовсім не відноситься, як не відноситься до поетичних художніх творів – “художній твір – це виклик нашому розумінню, бо він (твір )... ухиляється від усіх інтерпретацій і чинить перетворенню в ідентичність терміну опір, який годі здолати…” (Г.-Ґ. Ґадамер)
Смію зауважити, що справжня творчість – це все таки продовження, подовження, глибше проникнення нашого розуміння в живу сутність речей. Справжня творчість - це взаємовідносини людського і Божественного. І ці відносини не можуть бути несвідомими, бо для чого тоді ставати, розвиватися людиною? Цілком достатньо для несвідомого і тваринного існування.
І що приховане під таким теоретизуванням, окрім моменту заспокоєння широких верств публіки із поблажливо-зневажливими поглядами на поетичну творчість, і на творчість взагалі - не зрозуміло. Як поет, також додам, що нікому з читачів ця, безумовно цікава, можливо біографічно, термінознавчо, ще якось, але тільки "не поетично", робота не допоможе краще писати вірші, краще зрозуміти поезію. А ще додам, що непоети на полі Поезії взагалі пояснити нічого не можуть. Потрібно бути Майстром утіленого поетичного бачення, аби тягнути за собою інших, впливати на розвиток мистецтва – сіяти, збирати, і знову сіяти. І Мойсей Фішбейн є саме таким сіячем і збирачем творчих урожаїв. На яких нивах він творить – такий і стиль, такий і художній напрямок. Деякі оглядачі бачать поезію Фішбейна модерністичною. Але “Біблію” абсолютно не можливо назвати модерністичним твором -
“Щоб зрозуміти мої поезії, треба лише одну книгу читати – Біблію” – М.Ф. – і де тут уявний Фішбейнівський модернізм? Хіба що неусвідомлений самим автором? :) Але у випадку поета Мойсея Фішбейна таке неусвідомлення - річ фантастична.
Авторів, що опираються на підвалини давньогрецьких, римських засад - міфології, історії, дійства – відносять до напрямку класицизму, коли ці зв’язки вибудовуються на сьогоднішньому, сучасному рівні дещо еклектичного індивідуального розвою свободи, без особливих звертань, закликів, втручання до суспільного життя – це вже, напевно, “неокласицизм”. Чому ж тоді до автора, який фундаментально пов’язаний із “Торою” і користується усім, даним звідти, вживати якісь “модерністичні парадигми”? Та ще й на грунті святості української мови. Святість – це ж бо, напевно, витоки, корені, грунт нашої мови, а не модерністичні підміни понятть.
“Я не можу бачити, як із цієї мови знущаються, бо для мене це наче катування живої чи, радше, ледь живої людини” – М.Ф.
Чи не про модерністичні процеси говорить тут сам автор?
Але традиційна українська культура, за винятком порівняно юних її урбанізованих складових, – це таки щось фундаментальне?
Вірніше, якщо йдеться про зелену крону культури і мистецтва, то опирається вона на потужний стовбур слов’янсько-українського історизму, з досить незначним відхиленням одна від одної основних гілок класицизму і бароко, на яких ледь помітні відгалудження модернізму? :) І подальший ріст дерева іде за рахунок розростання рідних гілок і деяких прищеплених “вітром”, і плющі теж помітні. Отож, - культурно-мовно – відношу Мойсея Фішбейна до рідних гілок нашої культури :)
Цікаво, що поверхневе сприйняття поезії Фішбейна наштовхується ніби то на використання модерністичних елементів, на символ, жест, позу, на "заперечення традиційного бачення". Але це тільки поверхневе сприйняття глибокої течії - насправді "традиційне" сучасне загальноприйняте "бачення" шкутильгає на обидві ноги, а ледь не кожний вірш Майстра побудований у багатьох вимірах, як то кажуть в малярстві - на передньому плані багато чистого і осяйного ефіру. Мойсей Фішбейн в'яже дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання у вірші абсолютно характерних речам, які описуються (через які описуються), глибинних властивостей другого, третього порядку. Таким чином вибудовується фішбейнівська стереоскопія, до речі, дуже характерна й іншому великому майстру Йосифу Бродському.
Отже йдеться про абсолютну точність означень на максимальну глибину, доступну сучасному сприйняттю. Йдеться про максимально точний явний і неявний життєвий ритм, описуваних автором поетичних явищ у їх взаємозв'язку з найглибшими витоками всіх відомих автору подій, - далі і глибше йде тільки авторське "інтуїтивне", що велетенською оболонкою-сферою дотикається до Невідомого. Але як сильно відрізняється Невідоме, що навколо елементарної крапки від Невідомого навколо зрілої людської сутності! Це все і є, як на мене, рисами сучасної поезії з майбутнього.
Взагалі, читаючи такі фундаментальні роботи, присвячені творчості поетів, задаєшся питанням, а навіщо так багато специфічних термінів, посилань на, в основному, поетично невідомих загалу критиків? І що, взагалі, може сказати поету про поезію не поет? А до кого “не поет” тоді звертається? Думаю, саме у відповіді на це питання і вимальовується істина. Особливо, коли намагаються видати за щось вартісне наступне - “Однак, як відомо, творчий доробок автора відокремлюється від його особистої біографії, його тексти живуть самостійним життям.” Кому відомо? А раз відомо, то це вже відомості? А відомості – це вже історія? А історія – конкретні люди? Чи як? Напевно у світлі сучасних тенденцій – історія це просто безособистісне узагальнення?:)
“Творчий доробок автора відокремлюється від його особистої біографії, його тексти живуть самостійним життям.” - тоді й дим опісля літака в небі живе особистим життям – а сама суть польоту у самостійному існуванні шлейфу, залишеного сліду? а не в здатності літака, птаха, людини літати, в самому процесі лету!
А що тоді твір? Можливо саме твори заповнюють огром авторського обсягу. І вони направлені і донизу від рівня автора - до рівня громади, з якої виріс автор. І чим більша різниця висот, тим довше ці твори на виду, тим очевидніший Поет? Тарас Григорович Шевченко, наприклад, як ідеал висоти, так? І хоча тільки час вимірює ці висоти, думаю, що висота Мойсея Фішбейна цілком очевидна і разом із висотами, та й широтами теж, не такої вже великої кількості справжніх, великих українських поетів створює приємний і перспективний для майбутнього розвитку ландшафт чи градієнт, як то кажуть фізики та математики, для руху вперед, а також і географію.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Етнокультурний код у поезії М. ФішбейнаДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію