Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Поетичні блюзи Мар’яни Максим’як
Мар’яна Максим’як. ЛЮДИ: Вибрані поезії. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 64 с.
Без протилежностей нема поступу.
Вільям Блейк
Поетична мова виражає не менше, а більше, ніж мова звичайна. Львівський поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський у передмові до другої збірки поезій Мар’яни Максим’як ( народилась у місті Бучач на Тернопільщині, наразі живе і працює у Львові) «Люди» зазначає: «…у цих віршах більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення…рядки найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла, і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого».
Називаючи поезію Мар’яни Максим’як елегійною, автор передмови, гадаю, мав на увазі, не тільки і не стільки зовнішні ознаки жанру, він побачив найголовнішу рису – від самого початку поетка обирає єдино можливу для себе норму поетичної поведінки, котру можна назвати принципом медитативної лірики, переважно інтимно-філософського змісту («зустрічаємось по той бік питань / мовчимо / кожен боїться бути першим / зламати тишу»);
Втім, поетеса не зловживає меланхолійними образами. Ми знаємо, що глибина болю і страждання завжди є відповідною глибині любові. Реальність являється поетесі переважно фантасмагоричною, – може, саме це і є її останньою втіхою на останній межі («знаєш / коли залишиться до кінця / цього світу / 20 хвилин / я задзвоню тобі / і буду слухати колір твоїх очей»).
Світлонепечальні вірші не пишуться, щоправда, іноді журба ледве стишується на хвилинку («Вони йшли по воді, обидва такі невпинні. / Він мовчав, бо що ще сказати отут? / Позад них вітросил, попереду золотоклинні / Теплі промені згустком зривались із сонячних рук».)
Використання постійно повторюваних мотивів – річ природна як у музиці, так і в поезії. Монологічно-сповідальну лірику поетеси, її лагідну, спокійну ніжність тону, чистоту почуттів, можна порівняти з лірикою Олександра Олеся: та ж легкість і м’якість вислову, тужливість, душевна проникливість і цнотливість образів.
На межі переходу від простоти до вишуканості поезію чекає безконечна несподіванка. Візьму на себе сміливість висловити декілька здогадок і припущень. Важливий, на мою думку, не ідейний чи етичний переклик різних поетичних систем. Значно суттєвіше для нас уяснити відмінність буття на цих відтінках світовідчуття різних поетів. Поет приречений на самотність, самопожертву, надію, – плинність його життя проявляється як спонтанність незлічених взаємодій, що творять поетичний текст в його найбезпосереднішому вимірі. Відтак, дослідження поетичної реальності – це розгляд різних ситуацій безпосереднього спілкування, коли сприймач (читач) ніби присутній при творенні і відразу на нього реагує; присутній ігровий ефект, хоча це умовна, впорядкована гра, в якій багато маскувань і ставкою у цій грі завжди є достовірний образ alter ego автора. Цю паралель можна вести без кінця. Містке англійське слово performance є ключовим поняттям поезієлогії, що досліджує створене поетичною уявою і зосереджене на людській дії.
Мар’яна Максим’як шукає віршові форми, вдосконалює звукоструктуру поезії, рухаючись від легких ритмічних конструкцій до верлібру. Формальна структура її віршів, оркестровка рядка прозора, сприймається легко, співзвучна простоті її поетичного вислову («а час піском мені шепоче, / що ти підеш у жовті дні…Мені затісно, мало місця. Я відчуваю, як стікає час…Моя тінь рудішає потроху / – я до осені готуюся неквапом…Консервую рани восени, коли болить кохання… залишається поміж нас /
тонка нитка води»).
Поетка відчуває музичність слова. Її поетична уява живиться здебільшого тугою і замріяністю осінніх і весняних настроїв, відтворює колоритні пейзажі («останній день біля моря / вітер бавиться папірцем від морозива / чайка малює серпневе небо… Місто-місто, мов пригорща теплих солодких дахів»). Притаманна її поетичній мові асоціативність вимагає уважного прочитання, бо перевага поезій авторки у великій густині кожного вірша, у раціонально переосмисленій ґрадації ліричних подій, у несподівано поставленому акценті. Приваблюють їхня легкість, ґраційність, одухотвореність, розмаїття висловлених почуттів, а також, як на мене, відсутність публіцистики і декларативності, – поезія безкорисливих почуттів, насичена імпровізаційними блюзовими нотами, що споконвічно вирізняються наспівністю, кантиленністю і будуються на чуттєвій складовій життя.
наче все тільки мить
ніби все то одна лише днина
зранку така обнадійлива
а звечора прозора й крихка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поетичні блюзи Мар’яни Максим’як
Без протилежностей нема поступу.
Вільям Блейк
Поетична мова виражає не менше, а більше, ніж мова звичайна. Львівський поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський у передмові до другої збірки поезій Мар’яни Максим’як ( народилась у місті Бучач на Тернопільщині, наразі живе і працює у Львові) «Люди» зазначає: «…у цих віршах більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення…рядки найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла, і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого».
Називаючи поезію Мар’яни Максим’як елегійною, автор передмови, гадаю, мав на увазі, не тільки і не стільки зовнішні ознаки жанру, він побачив найголовнішу рису – від самого початку поетка обирає єдино можливу для себе норму поетичної поведінки, котру можна назвати принципом медитативної лірики, переважно інтимно-філософського змісту («зустрічаємось по той бік питань / мовчимо / кожен боїться бути першим / зламати тишу»);
Втім, поетеса не зловживає меланхолійними образами. Ми знаємо, що глибина болю і страждання завжди є відповідною глибині любові. Реальність являється поетесі переважно фантасмагоричною, – може, саме це і є її останньою втіхою на останній межі («знаєш / коли залишиться до кінця / цього світу / 20 хвилин / я задзвоню тобі / і буду слухати колір твоїх очей»).
Світлонепечальні вірші не пишуться, щоправда, іноді журба ледве стишується на хвилинку («Вони йшли по воді, обидва такі невпинні. / Він мовчав, бо що ще сказати отут? / Позад них вітросил, попереду золотоклинні / Теплі промені згустком зривались із сонячних рук».)
Використання постійно повторюваних мотивів – річ природна як у музиці, так і в поезії. Монологічно-сповідальну лірику поетеси, її лагідну, спокійну ніжність тону, чистоту почуттів, можна порівняти з лірикою Олександра Олеся: та ж легкість і м’якість вислову, тужливість, душевна проникливість і цнотливість образів.
На межі переходу від простоти до вишуканості поезію чекає безконечна несподіванка. Візьму на себе сміливість висловити декілька здогадок і припущень. Важливий, на мою думку, не ідейний чи етичний переклик різних поетичних систем. Значно суттєвіше для нас уяснити відмінність буття на цих відтінках світовідчуття різних поетів. Поет приречений на самотність, самопожертву, надію, – плинність його життя проявляється як спонтанність незлічених взаємодій, що творять поетичний текст в його найбезпосереднішому вимірі. Відтак, дослідження поетичної реальності – це розгляд різних ситуацій безпосереднього спілкування, коли сприймач (читач) ніби присутній при творенні і відразу на нього реагує; присутній ігровий ефект, хоча це умовна, впорядкована гра, в якій багато маскувань і ставкою у цій грі завжди є достовірний образ alter ego автора. Цю паралель можна вести без кінця. Містке англійське слово performance є ключовим поняттям поезієлогії, що досліджує створене поетичною уявою і зосереджене на людській дії.
Мар’яна Максим’як шукає віршові форми, вдосконалює звукоструктуру поезії, рухаючись від легких ритмічних конструкцій до верлібру. Формальна структура її віршів, оркестровка рядка прозора, сприймається легко, співзвучна простоті її поетичного вислову («а час піском мені шепоче, / що ти підеш у жовті дні…Мені затісно, мало місця. Я відчуваю, як стікає час…Моя тінь рудішає потроху / – я до осені готуюся неквапом…Консервую рани восени, коли болить кохання… залишається поміж нас /
тонка нитка води»).
Поетка відчуває музичність слова. Її поетична уява живиться здебільшого тугою і замріяністю осінніх і весняних настроїв, відтворює колоритні пейзажі («останній день біля моря / вітер бавиться папірцем від морозива / чайка малює серпневе небо… Місто-місто, мов пригорща теплих солодких дахів»). Притаманна її поетичній мові асоціативність вимагає уважного прочитання, бо перевага поезій авторки у великій густині кожного вірша, у раціонально переосмисленій ґрадації ліричних подій, у несподівано поставленому акценті. Приваблюють їхня легкість, ґраційність, одухотвореність, розмаїття висловлених почуттів, а також, як на мене, відсутність публіцистики і декларативності, – поезія безкорисливих почуттів, насичена імпровізаційними блюзовими нотами, що споконвічно вирізняються наспівністю, кантиленністю і будуються на чуттєвій складовій життя.
наче все тільки мить
ніби все то одна лише днина
зранку така обнадійлива
а звечора прозора й крихка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
