Матінкам нашим дякувати …, що спонукають нас творити…
http://kievinfo.in/archives/1398.html

Віктор Кучерук

Життя, воно справді, як довга нива… Інколи пусткою осінньою передзимовою стелиться, а буває, дарує тобі періоди чарівності.
Літо-2012 мало якесь особливе завдання. Зустрічі, музиканти, поети: чарівна Олена Кіс, неповторний Іван Гентош, Любов Долик,Галина Фесюк; сповнений обов`язків керівник творчої групи «Натхення» поет Олексій Тичко, Тетяна Васильєва; молода, та вже добре відома всім Софія Кримовська. Не перелічиш всіх, бо це потребує окремої розмови…
І ось у вирі літа, при першій же зустрічі, мабуть, би всім, хто, як і я, не знав поета Віктора Кучерука, припала б до душі життєрадісна усмішка невисокого чоловіка, що з захопленням, вірніше, пристрастю читає власні вірші, а ти вигукуєш: так я це чула! А навколо посміхаються – це ж пісня!
Вклонюся низько матері у ноги
І пригорнуся ніжно до грудей.
Вона, така довірлива і строга,
Мене навчила жити між людей.
Її душа, за сина наболіла,
На ласку щедра і скупа на гнів, -
Мене любити щиро так зуміла,
Як інший хтось не міг, чи не хотів.
Її душа, в терпінні та любові,
Болить за мною уночі і вдень.
Вона одна невигадана повість,
Натхнення і наснага для пісень.
Її одну, у тихому мовчанні,
Байдужості не виїла іржа.
Донині чую мамині зітхання,
Коли біда озветься десь чужа.
Вона світає досі і смеркає,
Живе в ній давній жаль і дальній сміх.
Душа її, глибока і безкрая,
Зрідні моїй – відкрита для усіх.
(Мамина душа)
* * *
Поки віра в душі ще жива
В твою славу і міць, Україно, -
Я багатий, як нива в жнива,
Та щасливий, неначе дитина.
І радію тим мукам надій…
Що весь вік додають мені сили
Сподівань куштувати напій,
Яким доля мене пригостила…
(Щастя)
Научи мене, мамо, співати
Тих пісень, що умієш сама.
Їх од тебе я чую багато,
Коли тиша в оселі німа.
Їхніх слів нестихаючі звуки
Розпанахують душу мою
І рідняться всі радощі й муки
Наші дружно в ту мить, без жалю.
Української пісні октави
Мою душу доводять до сліз,
Коли в небо підносять у славі,
Чи з ганьбою обтрушують вниз.
("Научи мене, мамо,співати)

Слухаєш, і розумієш, що тепліше і правдивіше вже не скажеш, ніж сказав поет, закоханий у все рідне: землю, природу, людей і життя.
Традиційно запитала пана Віктора, немов вчителька для учнів:
- Що передувало появі такого емоційного, співучого, пронизаного любов`ю поета? Коли написав свого першого вірша?
- Свій перший вірш я написав у дванадцять років, саме тоді, коли в мене з`явився вітчим. Він, москвич, великий любитель російської поезії, приніс тоді в нашу хату, в якій, скажу відверто, крім “Кобзаря” дорослі більше нічого не читали, збірники Єсеніна, Мандельштама, Цветаєвої… Читаючи, чомусь одразу запам’ятовував більшість із них і, гуляючи з друзями, залюбки цитував ті, що подобалися, найбільше.
Намагався здивувати ровесників, а точніше, – щоб сподобатися ровесницям, почав потроху писати сам.
А далі, розповідає поет, «про моє захоплення дізналася вчителька, то порадила не соромитися, а надіслати деякі з них до районної газети, що я невдовзі й зробив. Так мої вірші почали друкуватися в бориспільській районній газеті.»
Успіхам, звичайно, найбільше раділа бабуся, бо на її руках виросло, як вона говорила «два Віктора» — поет Віктор Кучерук та прозаїк Віктор Міняйло.
Ось так, розпочавши в 12 років, пан Віктор не зупинявся і не зупиняється ні на мить. Муза завжди з ним.
- Скільки віршів Ви написали?
- Чесно кажу – не знаю! Точно впевнений в цифрі 600 за останні 4 роки. Бо останнім часом почав публікуватися на різноманітних сайтах. А там облік чітко ведеться.
-Ваша лірика дуже мелодійна…
- Так, на мої слова написано чимало пісень, звучать на телебаченні та радіо.
- Звичайно, Ви з такою кількістю і такою якістю випустили не одну книгу?
-Література не основний мій рід занять – уже давно працюю зварювальником, заробляючи цією нелегкою працею сім’ї на хліб.
Зараз дуже шкодую, що свого часу неодноразово відмовлявся від видання власної поетичної збірки – все колективні та періодичні видання, все шляхом менших клопотів і витрат. Живу надіями, що взимку піду на пенсію, вже ні на що не буду відволікатися, й зумію здійснити давно всіма бажане.
І поет знову читав свої вірші-пісні, мов гортав збірки аркуш за аркушем: про матір, про батька, про землю, про Україну, про кохання, про радощі…
Немає ще збірки, та є сайти, є, як тепер кажуть, «коменти».
Перечитую рядки вдячності і захоплення, бо немає на сайтах «Поетичні майстерні» (власник Володимир Ляшкевич), «Анумо знову віршувати» ( Іван Гонта) поета і читача, струн душі яких би не торкнувся пан Віктор.
Найбільше в душу запали слова Семена Саннікова:
«Я Вас уявляю біля синтезатора — майже такого ж самого музичного інструмента, біля якого полюбляв сидіть зірка радянського і нинішнього пісенного поп-арту Ю.Антонов.
А цей синтезатор, біля якого присіли Ви, вміє генерувати і вірші, а не лише мелодію.
Файно струмляться рядки у незабутній мелодії інших, кимось нечутих, а кимось забутих пісень….»
Віктор Кучерук – член групи «Натхнення», надзвичайно дружнього кола поетів.
Головний редактор, поет Олексій Тичко, зазначив:
- Говорити про друга просто і в той же час складно. Віктора знаю уже ніби все життя, а познайомилися не так і давно, на поетичному сайті. Сподобалися його, на перший погляд, прості, а, в дійсності, глибокі і проникливі вірші.
Мабуть, це і є майстерність: простими словами про складні речі.
Різноплановість віршів вражає – і кохання до жінки, і любов до мами.
Найцінніше, вважає пан Олексій, Віктор може писати про свою любов до Батьківщини і рідного краю без пафосу, а це також свідчить про майстерність і досвід. Може, саме тому на його вірші звернула увагу композитор з Чернівців Оксана Первова – Рошка, яка написала на його слова багато пісень, що зачаровують своєю мелодійністю та красою. Віктор – справжній поет – пісняр.
Прийде час, і пісні на його вірші будуть виконуватися у всіх регіонах України, бо вони того варті.
Отож, Віктор Кучерук – сучасний поет-пісняр. Що сприяло? Життєві обставини? Неповторна природа Вишгорода?..
Але цей особливий дар є у поета, бо, дозволю собі процитувати
Тетяну Майданович, «…поезія має бути образною, якісною і, водночас, особливо повнозвучною, тобто не тільки насиченою голосними і позбавленою громіздких приголосних, а й прозоро-простою. Скульптор, щоб зробити вдалу скульптуру, відсікає все зайве. Щоб вийшла гарна пісня, відкидають навіть більше — всі додаткові смислові нюанси… Пісня має бути загальнозрозумілою, треба давати верхівочки, інколи пунктири….» А його поезія така і є.
Чи просто треба, за словами самого поета: «Матінкам нашим дякувати …, що спонукають нас творити…»
Якою б не була причина, а летять у вирій музичний вірші Віктора Кучерука…
А сам він, може, тому ніколи й не думав про збірки, бо вірші живуть в піснях?
Та якою б не була гарною сучасна техніка, паперову книгу вона не замінить.


Післямова
Не на одну книгу написано чудових пісенних поезій.
Може, варто допомогти?…

Посмотреть на Яндекс.Фотках