Рецензія на книгу «Місто карликів 4» відомої сучасної української письменниці Лесі Романчук

Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм заключної четвертої частини захоплюючого роману Лесі Романчук «Місто карликів», що вийшла зовсім нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга Богдан».
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012