Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Слово про правду життя…
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слово про правду життя…
Рецензія на книгу «Місто карликів 4» відомої сучасної української письменниці Лесі Романчук
Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм заключної четвертої частини захоплюючого роману Лесі Романчук «Місто карликів», що вийшла зовсім нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга Богдан».
Численні шанувальники таланту письменниці чекають кожної нової книги з особливим трепетом та нетерпінням, адже завжди так хочеться дізнатися: а що ж трапилося з улюбленими персонажами цього разу?, які життєві негаразди та спокуси долають вони завдяки невичерпній майстерності авторського натхнення?....
Роман «Місто карликів» став блискучим продовженням оповіді про долю лікаря-акушера Софії Зорич, яку читач уже встиг запам’ятати і полюбити за романом «Не залишай», який уже набув всеукраїнського визнання. На сторінках видання дивовижним чином сплітається містика та реальність з усіма суперечностями і вадами українського сьогодення. Справжнє замилування викликає витончена та багата мова, яка допомагає читачеві легко сприймати роман, розуміти його глибинну сутність та надзвичайну актуальність. Крізь призму почуттів своєї героїні авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: як от: Корупція в медицині та освіті: – слабка жінка постійно стикається з тим, що всі викладацькі посади в одному з провідних медичних університетів заздалегідь розділено між родичами завідувачів кафедр, не залежно від рівня їхніх знань та компетентності, а кращих фахівців, яким притаманна лікарська майстерність звільняють і змушують шукати кращої долі за межами рідної країни; жадоба чиновників до хабарів і грошей.
Вустами своєї чесної та надто довірливої героїні письменниця з болем викриває нещадне збагачення служителів церкви, які «проповідують у церквах Христову любов і милосердя, а самі носять годинники за десятки тисяч доларів, їздять у дорогих машинах, домагаються будівництва нових і нових церков – треба ж працевлаштовувати своїх нащадків!. І не гребують підкупом депутатів!... Забули, мабуть що вони – християни!»
Ще однією окрасою роману є вкраплення у текст виразно патріотичних віршованих рядків, які цитує героїня розмірковуючи про певні суспільно політичні події дійсності. Дуже промовисто, пристрасно та натхненно авторка змальовує невиправдані очікування свого народу, що звик обожнювати своїх лідерів, які не виправдовують сподівань людей і дбають лише про власний добробут, незалежно від поглядів та прапорів.
Незважаючи на справедливу, гостру критику недоліків дійсності письменниця в кожному слові закликає читача вірити у краще майбуття осяяне світлом всезагальної любові Творця до волелюбної та незламної української нації.
5.11.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
