Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.06
12:53
Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Десь там, за соняшниками" (2004)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Новорічна новела
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
