Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.18
18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
2026.02.18
18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
2026.02.18
17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
2026.02.18
17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
2026.02.18
17:48
Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
2026.02.18
16:34
І розворушили давні київські князі угро-фінське болото на нашу голову.
Хтось зостається у пам’яті, а хтось – у прокльонах.
Поки виборсувався із трясовини давніх ілюзій – вляпався у новітні фантазії.
За кількістю накопиченої отрути деякі токсичні
2026.02.18
14:52
І кажуть всі мені,
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
2026.02.18
14:01
Літературна братія богеми
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
2026.02.18
13:10
Так день новий із гуркотом новим
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
2026.02.18
12:07
У Мадриді закрилося улюблене кафе Хемінгуея і Пікассо, що пропрацювало 140 років…
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
2026.02.18
11:30
ливарна лірика гартує
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
багата й щедра золотарська
взірцями жовтого литва
& по криничному глибока
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
багата й щедра золотарська
взірцями жовтого литва
& по криничному глибока
2026.02.18
10:32
Що тобі належить, друже?
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?
Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?
Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?
2026.02.17
21:34
маю кепські звички о третій п’ю чаї
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?
2026.02.17
19:48
Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
2026.02.17
13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
2026.02.17
12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Десь там, за соняшниками" (2004)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Новорічна новела
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
