Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Десь там, за соняшниками" (2004)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Новорічна новела
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
