Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Десь там, за соняшниками" (2004)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДІД МОРОЗ ІЗ МОГО ДИТИНСТВА
Новорічна новела
Не впускайте до хати Діда Мороза – я боюся...
На печі тепло, пахне овечим кожухом і підсмаженою кользою. По кутках бовваніє тонке мереживо павутини – хочеться доторкнутися до нього рукою, та лячно: десь там причаївся огидний павучисько. Уже не раз при його появі доводилося втікати з печі на хитку лаву, під надійний бабусин захисток.
Тук-тук-тук! То Дід Мороз постукує важким костуром по стінах нашої хати. То він замалював шибки неживими холодними квітами. Хоче вдертися до хати й остудити гарячий черінь печі.
– Ви ж не впускайте його, бабусю!
Бабуся, низько схилившись над розцяцькованою макітрою, місить тісто з торішніх висівок. Додає в них жолудевого борошна.
У чорній пащі печі потріскують сухі вільхові цурпалки. Ядучий дим точить з бабусиних очей сльози, і вони капають прямісінько в макітру. Бабуся не витирає очей – з того часу, як скляна сільниця безнадійно спорожніла, бабуся завжди плаче над макітрою.
Перша перепічка – моя. Гаряча, з хрустом.
Пхинькаю.
– Ой, лишенько, знову пересолила, – бідкається бабуся.
Рипнули сінешні двері. Каганець заблимав, по стінах заметалися чудернацькі тіні.
– Хто там?
– Я – Дід Мороз – червоний ніс, подарунки вам приніс: хліба окраєць – від зайця, патоку – від ведмедя, коника житнього – від татка...
Дід Мороз зовсім не страшний. До нього навіть підійти можна і смикнути за довгу, запорошену снігом бороду. Я ніколи не бачив новорічних листівок, на яких намальований Дід Мороз, та чомусь мені здавалося, що в справжнього Діда Мороза дві ноги, а в цього була одна. Замість другої – груба дерев’янка.
– А ви справжній? – питаю.
– Справжнісінький.
– А чому татко сам не прийшов?
– Йому ніколи, на війні ж він...
– А прийде?
– Певне прийде, хлопчику, і принесе тобі лижви.
– І ковзани?
– І ковзани привезе.
...Вночі снилася війна. Татко сидів на війні й вистругував ножем такі гарні лижви з пахучої соснової шалівки. Сидів спиною до мене, і я ніяк не міг побачити його обличчя. Я ж ніколи не бачив його! Навіть на фотографії...
Прокидаюся.
– А де Дід Мороз, бабусю?
– Спить іще.
– А татко на війні теж спить?
– Спить, – бабуся чомусь схлипує. – Вічним сном заснув... Земля йому пухом!
Вранці не було нічого: ні ялинки, ні Діда Мороза, ні гостинців. Була солона-пресолона перепічка та кухлик меляси – її приніс наш сусіда, дядько Михайло.
Бабуся плакала біля печі – дрова були сирі й густо-густо диміли.
А за вікном реготала пришелепкувата зима.
1965
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
