ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.06.21 00:03
Там, де липу пестять клени
Стовбурами, як грудьми, –
Зустрічаємось щоденно
Потаємно влітку ми.
Щоб закінчити розмову,
Розпочату навесні, –
Ти не хочеш знову й знову
“Так” сказати або “Ні”.

Віктор Кучерук
2019.06.20 23:45
Затихнув скрізь пташиний щебет
І спала денна духота, –
І тільки згадкою про тебе
Цілунок стигне на вустах.
Прилип до них, як лист медяний,
І не злітає попри час, –
Адже ще в мороці туманнім
Ми розпрощалися нараз.

Козак Дума
2019.06.20 18:06
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.

Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,

Ігор Федів
2019.06.20 16:36
Із вітром в полі доля розмовляла,
Питалася, кому вона потрібна,
Бажаючих її заполонить немало,
А може взяти лиш людина гідна.
Єдина - з небайдужою душею,
Яка бажає світові служити
І не торгує совістю своєю
Для того, щоби статком володіти.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.20 16:06
Перегорнута остання сторінка книги. І як шкода, що – остання! Зібрання творів Світлани-Майї Залізняк “Птахокардія”. Книга водночас нова й не нова, адже в ній, крім нещодавно написаних, зібрано поезії різних років, які вже були опубліковані в попередніх се

Шон Маклех
2019.06.20 15:15
У домі, що збудований з чорного каменю
Мовчать сіровбрані зажурені діти
І дивляться в простір очима-озерами
Синіми, як Лох-Корріб.
Може тому, що в Домі, який збудував лицар
Завжди було тихо – навіть під час падолисту,
Коли шурхотить вітер – там на д

Світлана Майя Залізняк
2019.06.20 13:08
Влетіла скабкою в мізки - і нию гостро.
Я на оціночній межі - Діана Шоста.
Тому вдивлявся...
У мій причт пішов сміливо.
Вітряк хитався-шарудів...
Трамбуєш мливо.

Зелена зграйка горобців - у пива келих.

Петро Скоропис
2019.06.20 12:39
Віко посіпується. Гортань
похлинається схлипами тиші. Європейські міста
здоганяють дне одне на станціях. Запах мила
заважатиме ошелешити мешканця джунглів їх ворогам.
І удоста матиме білих плям
мапа світу, де туфля твоя ступила.

В горлі перш

Микола Дудар
2019.06.20 11:58
Мовчу як тінь після дощу
Вчорашнє вкопую
І згоден вже на нічию
Думками пробую…
Усі живі біля ставка
Соми підплигують
А липень жарить… близько ста
Мовчу відлигою…

Іван Потьомкін
2019.06.20 09:56
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.

Любов Бенедишин
2019.06.20 08:27
Я одна тебе любити вмію,
та не маю права – тож не смію,
ніби на любов існує право,
ніби схожі – правда і неправда.
Вогнище твоє тремтить, самітне,
і душа пилюжиться - не квітне.
У знемозі прагне зливи, граду,
жде грози, а дощику – не рада.

Микола Соболь
2019.06.20 07:57
Сьогодні дзвони (У) країні б’ють.
Свічки горять і сльози, сльози, сльози…
У кожного бійця життєва путь
Скінчилась у січневі ці морози.

Війни їх не зломив кривавий рок,
Ні «Сомалі», Кадирівці, ні «Вимпел».
У ДАПі смерть завжди була за крок.

Тетяна Левицька
2019.06.20 07:15
Дотики серця,
повне відерце
ягід солодких суниць.
Музика чуйна,
спогад відлунням
в сірих очах голубиць.
Сонце для світу,
море, для вітру,

Олександр Сушко
2019.06.20 05:28
Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,

Матвій Смірнов
2019.06.20 00:35
Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Півпершоі. Завмирає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У своїй вечірній сукні

Вячеслав Семенко
2019.06.19 20:33
Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Джордж Байрон

Кефалонський щоденник

Тривожний мертвих сон, – чи можу спати?
Тирани гноблять світ, – вступитись маю?
Жнива дозріли, – з ними зволікати?
На ложі – колючки. Я не дрімаю.
В ушах моїх щодень труба звучить,
Луна ж – у серці...


1823

Метаксата, Кефалонія, 28 вересня

Шістнадцятого липня (якщо пам’ять мені не зраджує), я відплив із Генуї на англійському бригу «Геркулес» під командою капітана Джона Скота, 17-го числа розляглася буря; оскільки вона загрожувала скалічити коней, яких ми везли у трюмі, то ми повернулися до Генуї, де перечекали бурю протягом доби; тоді вийшли в море, зайшли до Ліворно, а звідти через Мессінську протоку попрямували до Греції; проминувши Ельбу, Корсику й Ліпарські острови, включаючи Стромболі, а затим – Сицилію, Італію та ін., ми близько 4 серпня закотвилися в Арґостоліоні, головній гавані острова Кефалонії.
Тут я очікував отримати новини від капітана Б[лекіра], посланого грецьким комітетом у Лондоні до Тимчасового уряду Мореї; але, на свій великий подив, я дізнався, що він уже вирушив у зворотню путь, хоча в останніх листах до мене, відправлених із півострова, наполегливо просив мене прискорити мій приїзд і повідомляв про свій намір тут затриматися. Відтоді я одержав од нього кілька листів, адресованих у Геную і пересланих мені на острови, де він частково пояснює причини свого несподіваного від’їзду з Греції та просить мене (суперечачи попередній своїй думці) відкласти на деякий час мій власний приїзд із кількох причин, у числі яких є й важливі. Я послав човен на Корфу, сподіваючись ще застати його там, але він уже відплив до Анкони.
Найвище командування на острові Кефалонії здійснював резидент, полковник Непір, а восьмим королівським полком, який становив гарнізон, командував полковник Дафі. Обидва вони зустріли нас – як, утім, також усі офіцери й цивільні особи – з найбільшою люб’язністю і привітністю, яких ми, звісно, не заслуговували, та постаралися виправдати; ця привітність залишається незмінною й тепер, коли часті зустрічі стерли новизну наших стосунків.
Тут ми довідалися про те, що згодом цілковито підтвердилось, а саме: Грецію шматують міжусобиці; Маврокордато усунений або склав із себе повноваження (L’un vaut bien l’autre.[1]); у Мореї влада перейшла до Колокотроніса, ватажка не знаю вже якої партії. Турки були вельми сильні в Акарнанії та ін., а турецький флот блокував узбережжя від Месолонґіона до К’яренци, а потім і до Наварина. Грецький флот через нестачу коштів або з інших причин залишився на стоянці в Гідрі, Ісфарі й Спеції, де, можливо, перебуває донині. Оскільки я, попри мої очікування, не отримував жодних відомостей з Пелопоннеса, й чекав також на листи з Англії, від Комітету, я вирішив тимчасово лишатися на Йонічних островах, тим більше що висадка на протилежному березі нам загрожувала конфіскацією судна і вантажу; а капітан Скот, звісно, погоджувався на такий ризик лише за умови, що я гарантую йому повне відшкодування можливих збитків.
Аби скоротати час, ми здійснили поїздку через гори до монастиря св.Євфимії – такою поганою дорогою, яких я ще не стрічав за роки моїх мандрів багатьма країнами навіть у найглухіших місцях. Із св. Євфимії ми відпливли на Ітаку й об’їхали цей надзвичайно красивий острів, де я вже побував кілька років тому. Прийом, який зробив нам капітан Нокс (резидент) і його дружина, зовсім не поступався гостинності наших військових друзів на Кефалонії. Резидент, місіс Н[окс] та їхні друзі повели нас до джерела Аретузи, ради якого вже варто було здійснити цю поїздку; але й усе решта на цьому острові не менш привабливе для любителів природи. Пам’ятки мистецтва і давнини я віддаю антикваріям; ці джентельмени зайнялися ними настільки вдало, що існування Трої зробилося спірним, а існування Ітаки (я маю на увазі Ітаку гомерську) ще не визнається.
Це було в серпні, й нас застерігали проти поїздок у спекотні години дня; та оскільки я раніше ніколи не потерпав од спекоти, поки перебував у русі, мені не схотілося втрачати стільки денних годин через зайвий сонячний промінь; і хоча наше товариство було доволі численне, ніхто, як я міг спостерігати, не відчув себе зле, і лише один із слуг (негр) зауважив, що спека стоїть така сама, як у Вест-Індії. Я залишив термометр на борту і тому не міг точно визначити температуру повітря. Ми повернулися до св. Євфимії, переправилися до Самосського монастиря на протилежному березі затоки, а наступного дня повернулися звідти до Арґостоліона, ще зручнішою дорогою за стежку, що вела до св. Євфимії. Сухопутну частину шляху ми відбули на мулах.
Через кілька днів по нашому поверненні, я довідався, що у Занті є листи для мене; але минуло чимало часу, перш ніж грек, якому вони були доручені, зумів їх доправити, тож їх отриманням я виявився зобов’язаний полковникові Непіру; причина затримки так і не з’ясувалася.
У листах з Англії мене повідомляли, що Комітет доручає мені представляти його при грецькому уряді та взяти на себе розподіл деяких вантажів і т.п., які очікувалися з кораблем, що й досі (28 вер.) не прибув.
Невдовзі по прибутті я на власні кошти найняв загін із сорока суліотів на чолі з їхніми командирами Фотомарою, Джавелою та Драко і, ймовірно, збільшив би цей загін, якби не виявив, що між ними ні в чому немає згоди, окрім як у тому, аби домагатися з мене дедалі більше й більше, хоча я й так платив кожному долар на місяць більше, ніж він отримував би від грецького уряду, а коли наймав їх, вони були роззуті й роздягнені. Я погодився на їхні прохання і заплатив їм за місяць наперед. Одначе, – певно, за підмовою шахраїв, крамарів, у яких вони звичайно забирають товари в борг, – вони пробували вимагати надбавку; тоді я скликав їх, висловив їм свою думку й оголосив, що далі їх не візьму з собою. Але я запропонував видати їм платню ще за місяць і сплатити їм проїзд до Акарнанії, куди тепер, після виходу турецького флоту і зняття блокади, їм легко було потрапити.
Частина загону прийняла цю пропозицію та поїхала. Влада Семи Островів намагалася була перешкоджати – щоби їм не повернули зброю, але це врешті вдалося залагодити, і нині вони поєдналися зі своїми співвітчизниками в Етолії або Акарнанії.
Крім того, я переслав резидентові Ітаки двісті п’ятдесят доларів для тамтешніх утікачів, а також допоміг переправити на Кефалонію одне сімейство родом із Мореї, котре опинилося у безвихідному становищі, й забезпечив йому житло й утримання, доручивши його піклуванню родини Корджаленьйо, багатих торговців із Арґостоліона, до котрих я мав рекомендації від своїх кореспондетів.
Я розпорядився написати Маркосові Боцарісу, командирові грецьких загонів у Акарнанії, до якого мав рекомендаційні листи. Його відповідь була, ймовірно, останньою з того, що він підписав або продиктував, оскільки він був убитий у бою наступного ж дня, залишивши по собі славу хороброго вояка і чесної людини, що незавжди трапляється вкупі, як, утім, і окремо. Я також отримав запрошення від графа Метакса, губернатора Месолонґіона; але за нинішніх відносин між партіями мені необхідно було дізнатися в чинного уряду, де, на його думку, я зможу, якщо не принести найбільше користі, то хоч би найменше завадити.
Оскільки сюди я прибув допомогти не якійсь одній клиці, а цілому народові, й гадав мати справу з чесними людьми, а не з хижаками й казнокрадами (такі звинувачення кидають греки одне одному щодня), мені знадобиться велика обачність, аби не пов’язати себе з жодною партією; це буде тим більше складно, що я вже отримав запрошення від кількох ворожих між собою клик, із яких кожна запевняє, що вона, власне, і є істинно правовірною. Проте я не бажаю впадати у відчай, хоч усі іноземці, яких я досі зустрічав у Греції, покидають або вже покинули її цілковито розчаровані.
Кожен, хто зараз їде до Греції, повинен чинити, як місіс Фрай при відвіданні Ньюґейтської в’язниці – тобто не очікувати швидких проявів чесності, а сподіватися, що час і гуманне обходження викоренять нинішні злодійські й грабіжницькі схильності.
Коли греки трохи розправлять кінцівки, чотириста років скуті ланцюгами рабства, вони вже не ходитимуть, «мовби в них на ногах кайдани». Зараз ланцюги розбиті; але їхні уламки ще тягнуться, і Сатурналії ще надто недавні, аби Раб устиг перетворитися на зрілого громадянина. Гірше за все в них те, що вони (тут мені доведеться вжити грубий вислів, бо лише він одповідає істині) – гірше за все те, що вони такі з біса брехливі; подібну нездатність говорити правду небачено з часів Єви у райських кущах. Недавно один із них нарікав, чому в англійській мові так мало існує відтінків для негативної відповіді; тоді як грек, завдяки особливостям своєї слизької мови, може настільки правно переходити від «ні» до «так» і навпаки, що ухилиться від чого завгодно і все-таки залишить шпарину, в яку клятвопорушення може прослизнути ніким не помічене. Це власні слова того джентельмена, і сумніватися в них можна лише тому, що «Епіменід сам був критянином», як твердить відомий силогізм. Звичайно, з часом вони можуть виправитися.

30 вересня

Пробувши тут деякий час в очікуванні новин од Гр[ецького] Ур[яду], я скористався з від’їзду містера Б[рауна] і містера Т[релоні] до Триполиці, після виходу турецького флоту, аби написати тутешній виконавчій владі. Я хотів не лише одержати деякі точні відомості, котрі б дозволили мені поїхати туди, де б я міг бути кориснішим, хоч би і в меншій безпеці; я хотів також мати змогу судити про дійсний стан справ. Тимчасом я отримав звістки од Маврокордато й од примаса Гідри; останній запрошує мене відвідати острів, а перший пише, що хотів би зустрітися зі мною або там, або в іншому місці.


1823

17 грудня

Несподівано перервав свій щоденник і не брався за нього до сьогодні, тому що в день, коли було зроблено попередній запис, отримав листа від моєї сестри Августи, в якому повідомлялося про хворобу моєї дочки, і в мене пропало всіляке бажання писати. Пізніше я дізнався з того самого джерела, що їй ліпше, а потім – що вона одужала; якщо так, то і в мене усі справи гаразд.
Хоча я дізнався про це на початку листопада, чомусь не поновив тоді своїх записів, незважаючи на те, що з того часу минуло багато подій, які склали б курйозну хроніку.
Не знаю також, чому нині я знову беруся до щоденника – хіба тому, що стою біля вікна, милуючись дуже красивим поселенням; у спокійному, хоча й холодному, прекрасному і прозорому місячному світлі мені видно острови, гори, море і далекі обриси Мореї між двома лазурними полосами – морською і небесною; це заспокоює мене настільки, що я здатний писати – заняття, котре завжди було для мене (як не складно відмовитися од нього тому, хто так багато писав для друку) тяжким і болісним. Я міг би представити свідків, але мій почерк свідчить про це достатньо: почерк людини, котра думає багато, швидко, можливо, глибоко, але рідко з задоволенням для себе.
Проте – en avant [2]. Греки здобувають політичні перемоги, але сваряться між собою. Мені, як видно, доведеться bon gré, mal gré [3] прилучитися до одної з партій, чого я досі старанно уникав, сподіваючись об’єднати їх на спільну справу.
Маврокордато нарешті з’явився в наших водах із загоном гідріотів – ця поява заледве відбулася б, якби я не взявся внести двісті тисяч піастрів (на грецькому материку 10 піастрів нині йдуть за один долар) для надання допомоги Месолонґіону; він почав діяти доволі успішно, хоча й необережно.
Чотирнадцять (а за іншими відомостями – сімнадцять) грецьких кораблів атакували 12-гарматне турецьке судно і захопили його. Це, звісно, не назвеш океанськими Термопілами, але n’import [4]; on dit [5], що на його борту опинилося п’ятдесят тисяч доларів – сума вельми корисна при нинішньому становищі Греції, якщо розпорядитися нею розумно. Проте ці трофеї були добуті в нейтральних водах, біля узбережжя Ітаки; говорять, що турків переслідували також на березі, й серед них є вбиті. Тут може виникнути питання про законність, яке вирішуватиме не надто терпимий Томас Мейтленд, котрий врядчи в ньому тямить. Я вніс вищезазначену суму на утримання вказаного загону; вона не дуже велика, однак удвічі більша від тої, з якою Наполеон, Імператор із Імператорів, розпочинав свою італійську кампанію – vide [6] Лас Казас, passim [7] tome premier [8].
Турки відступили з-під Месолонґіона – не знаю чому, бо вони залишили велику кількість провіанту і боєприпасів, а гарнізон не робив проти них вилазок, принаймні вдалих. Цього року вони не облягали Месолонґіона, зате бомбардували Анатоліко поблизу Ахелуса – село, яке добре мені запам’яталося з 1809 р., коли я, з п’ятдесятьма албанцями, проїхав усю цю частину країни, включно з Месолонґіоном.
Є чутка, що Вріоні Паші стало відомо про повстання біля Скутари; також ходять інші чутки. Щодо мене, то я проваджу листування з ватажками, але їхні повідомлення розбіжні.
Суліоти – як тут, так і в інших місцях – пройнялися до мене симпатією; в усякому разі, встановили або поновили зі мною знайомство (бо я надавав їм та їхнім родинам усю допомогу, яку дозволяли обставини) і, певно, бажають, аби я став на їх чолі (якщо так можна сказати). Зараз мені цього не хотілося б – і так уже надто багато є тут ватажків і угруповань. Одначе, якщо це виявиться необхідним, то – з усіх тутешніх бійців вони визнані найліпшими й найхоробрішими – може статися, що я очолю такий загін; як мені здається, з ним можна дещо зробити і у Греції, і за її межами (як тут, так і там багато що вимагає втручання). Я міг би утримувати їх на власні кошти, звичайно, якщо мої теперішні доходи і статки можна вважати незмінними. Число бійців не перевищує тисячі людей; з них справжніх суліотів не більше шестисот; зате вважається, що кожний (це може видатися хвастощами, але так недавно повідомляли газети) вартий п’яти європейських турків або десяти азійських! Хай там як, вони цінуються досить високо, і ми з ними великі друзі.
Утримання солдата на материку обходиться у 25 піастрів (тобто дещо більше двох доларів) щомісяця і на своїх харчах; або п’ять доларів, уключаючи харчі. Таким чином, приблизно на дві-три тисячі доларів щомісяця (долар тут коштує 4 шил. 2 пенси, а не 4 шил. 6 пенсів, як в Англії) я міг би утримувати від п’ятисот до тисячі таких вояків стільки часу, скільки знадобиться; коштів моїх на це більше ніж достатньо (якщо вони залишаться такими, як зараз). Мої особисті потреби вельми скромні (якщо не рахувати витрат на коней, бо я поганий ходок), а доходи вельми значні для будь-якої країни, крім Англії (я маю стільки ж, скільки одержує президент Сполучених Штатів! або англійський міністр, або французький посол у Відні та при усіх великих дворах – приблизно 150 000 франків), та ще коло 3 000 000 франків я розраховую виручити з продажу маєтку. Отже, я можу (додавши сюди й те, що нам дістанеться за звичаями війни) деякий час утримувати вельми численний клан, плем’я чи орду; а оскільки в такому разі я не матиму інших цілей, крім добробуту Греції, то можна сподіватися, що це зробить їй корисну службу.



1. Одне другого варте (фр.).
2. Вперед (фр.).
3. Хоч-не-хоч (фр.).
4. Не важливо (фр.).
5. Говорять (фр.).
6. Дивись (лат.).
7. У різних місцях (лат.).
8. Том перший (фр.).



Переклад Василя Білоцерківського

Коментарі

Вірш «Тривожний мертвих сон...» Байрон написав ще в Італії, а потім поставив епіграфом до «Кефалонського щоденника».
Кефалонія (Кефалінія) – острів у Йонічному морі, на шляху до Греції, де Байрон перебував від 3 серпня по 28 грудня 1823 р.
«...тоді вийшли в море...» – Байрон вирушив до Греції на судні «Геркулес» 13 липня 1823 р. Буря, що несподівано виникла, змусила його повернутися до Генуї. Вдруге судно вийшло в море 16 липня.
Непір Чарлз (1782–1853) – англійський резидент на острові Кефалонії.
Маврокордато Олександр (1791–1865) – один із керівників визвольного руху грецького народу проти Османського поневолення. Належав до правого політичного крила (проанглійської орієнтації). У 1822 р. – перший президент Греції. Згодом відійшов од політичних справ, намагаючись не подавати приводів для міжусібних конфліктів. Але за підтримки панівних кіл повернувся у політику – займав ряд міністерських посад і двічі (короткий час) очолював уряд.
Колокотроніс Теодор (1770–1843) – один із керівників грецького визвольного руху. З 1823 р. – віце-президент тимчасового уряду. Намагався проводити самостійну політику (не орієнтуючись на Францію або Британію), але зазнав поразки. Пізніше посідав чільні військові посади. 1834 разом із сином Геннайосом звинувачений в антиурядовій змові й державній зраді та засуджений до страти, яку замінено 20-річним ув’язненням. Але за рік король Греції помилував батька з сином.
Сім Островів у Йонічному морі 1815 р. вже були під протекторатом Британії.
Гідріоти – албанські моряки, що приєдналися до визвольної боротьби греків.
Мейтленд Томас (1759–1824) – верховний комісар британського протекторату на Семи Островах.
... бомбардували Анатоліко... – це сталося в жовтні 1823 р.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-02-02 23:22:00
Переглядів сторінки твору 1576
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.06.12 08:08
Автор у цю хвилину відсутній