
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Світло любові» Володимира Комбеля
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Світло любові» Володимира Комбеля
Вихід книги – завше подія, принаймні, для автора. А коли ця книга – жадана і довгождана перша «ластівка», та ще й одразу в твердій палітурці та обсягом понад 300 сторінок, то це вже, дійсно, вагома причина для радості – і в прямому, і в переносному значеннях.
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію