ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Світло любові» Володимира Комбеля
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Світло любові» Володимира Комбеля
Вихід книги – завше подія, принаймні, для автора. А коли ця книга – жадана і довгождана перша «ластівка», та ще й одразу в твердій палітурці та обсягом понад 300 сторінок, то це вже, дійсно, вагома причина для радості – і в прямому, і в переносному значеннях.
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію