Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Світло любові» Володимира Комбеля
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Світло любові» Володимира Комбеля
Вихід книги – завше подія, принаймні, для автора. А коли ця книга – жадана і довгождана перша «ластівка», та ще й одразу в твердій палітурці та обсягом понад 300 сторінок, то це вже, дійсно, вагома причина для радості – і в прямому, і в переносному значеннях.
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Йдеться про поетичну збірку Володимира Комбеля «Світло любові», яка нещодавно вийшла друком у Львівському видавництві «Каменяр». Віршів у книзі – чи не вдвічі більше од кількості сторінок, адже набрані безперервною версткою, хоча нині модно навіть кільком рядкам «відгороджувати» всю сторінку. І це мимохідь наводить на думку: або автор економив кошти (що цілком зрозуміло і виправдано), або намагався благословити у світ якнайбільше творів зі своєї глибочезної шухляди. Швидше за все – і те, й інше. Писати «в шухляду» для літератора в Україні – звична справа, бо ж видання книжок – справа клопітна й недешева.
Колишній вчитель, поет із села Низи, що на Сокальщині, Володимир Комбель, хоч ця книга й перша у його доробкові, у віршуванні – не новачок. Підкорює вершину творчості давно. Пам’ятаю його добірку в «Сокальщині літературній» (1998 р.) і те, як на відміну від інших авторів, навідріз відмовився друкувати в колективній збірці біографічну довідку і власну фотографію, обмежившись віршованими рядками:
…Драму я впіймаю бистро,
До душі мені і свист.
Тож скажу Вам, товариство, -
Я – трагічний гуморист.
Ось так, римованою оповідкою «Автобіографія» він з усмішкою посвятив читачів у перипетії свого життя, починаючи з моменту народження.
Лаконічний «Автопортрет» «трагічний гуморист» намалював тоді ще оригінальніше:
Вуха, очі, рот, ніс, вуха…
То портрет не злого Духа,
То, мов дулю, вам під ніс
Образ свій пером підніс.
Про існування цієї епатажної строфи згадала, розглядаючи портрет колоритного вусаня, що задумливо дивиться кудись – чи то вдалеч, чи то у «таємничу вічність» – з останньої сторінки обкладинки «Світла любові». До речі, вищезгаданих віршів у виданій книзі немає. А певна суміш гумору і трагізму – в поезії Володимира Комбеля і надалі присутня. Здається, це щось невід’ємне від сутності автора.
Відкриває поетичну збірку вірш «Цвіт долі». І либонь, не випадково. На сторінках книги розкошує буяння весняного цвіту: «Мій ніжний цвіт», «Цвіт любові», «Розквітни!», «Цвіт черемхи», «Квітка любові», «Яблуневий цвіт», «Первоцвіт», «Першоцвіт любові», «Цвіт кохання», «Цвіт щастя» тощо. А декілька кольорових фотоетюдів наприкінці книжки – мовби доповнюють той шал цвітіння.
Поет купається у ньому сам і припрошує читача. Та, можливо, варто було всі ці квітучі вірші об’єднати в цикл. Натомість, у книзі немає навіть розділів. Або авторові ніхто не порадив посортувати вірші за тематикою, або й тут взяло гору непокірне его оригінала-характерника… Тож доведеться читачеві самотужки шукати в цьому «маєві весни» і кохання колір і «цвіт» до душі.
Втім, було б несправедливо стверджувати, що Володимир Комбель у своїй творчості тільки те й робить, що милується природою і жіночою красою. Як сказано в анотації, «у збірці представлена не тільки інтимна лірика, а й високо громадянські тексти, які сповнені великої залюбленості в життя, високої віри в чистоту людських стосунків». Є в книзі й автобіографічні (як мені здалось) розповіді-поеми: «Незнайомка», «Пальто», «Полярна ніч», «Ніжність» та інші.
Практично всі тексти легко читаються, невибагливі композиційно, зрозумілі змістом і доволі вправно заримовані. Та, як на мене, облюбований автором спосіб римування дещо одноманітний, – плавно перетікаючи з вірша у вірш, зі сторінки на сторінку, мимоволі приколисує, притуплює сприйняття… Та й не всілякій строфі пасує ритм бравурного маршу, особливо, коли в тексті таки більше трагізму, аніж гумору. Не личить майстерності й надто часте вживання епітетів з російським закінченням, на кшталт «похмурії», «чарівная», «любимая» тощо. Хоча, можливо, це суто моє, суб’єктивне враження…
Завершується сповнений усмішок і цвітіння, пристрасті і пізнання шлях ліричного героя – від «Вогню кохання» (другий вірш у книзі) до «Зорі любові» (передостанній) – печально-сокровенним пророцтвом:
Покриє все безжальна Лета
Неквапним поступом своїм,
Лиш серце лишиться поета
Та осяйний твій образ в нім.
( вірш «Серце поета»).
Тож вибір за читачем: або пройти цю довгу путь по висхідній разом з поетом, довірившись тихому сяйву полоненої ним «зірки-мрії», або шукати «істину земного життя» де інде. Бо, як зізнається у своєму післяслові сам автор: «Ця книга породжена пошуком, ні, не спокою, а сили життя для (…) неспокійної болісної душі». Для себе Володимир Комбель цю силу знайшов у… «м’якій жіночій ніжності». І цьому віриш, гортаючи сторінки збірки «Світло любові»:
Дивись, як сяє зірка ясно!
Так, пізно, пізно, та ще вчасно –
Я чистоту душі зберіг.
І не лише зберіг для себе…
І бачиш – ось прийшов до тебе…
А не прийти я вже не міг.
(вірш «Будеш!»)
Зрештою, книга – це завжди більше, ніж просто книга. Книга – це насамперед душа її автора. А хто вправі вишукувати недоліки в душі ближнього, хай навіть, прагнучи вдосконалення? Та й Володимир Комбель, судячи з тієї ж таки післямови, достатньо обізнаний у тонкощах віршування: «Знавці розрізняють вірші і поезію, у деяких віршах її більше, у деяких – менше. У мене теж є своя думка на цей рахунок, однак – промовчу».
Що ж, промовчу і я…
2013
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
