ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:53
Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

Немає у матері нині для діток зернини,
Одну картоплинку щоранк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володя Криловець (2006) / Рецензії

 Сон мені явився в слові

У світ прийшов я восени,
Коли співали ясени
І танцювали в падолисті
Стрункі берізки жовтолисті.

Володимир Криловець

Карооке хлопченя ніби й не помічає мене, не дивиться на мене, ніяк не реагує на мої слова. Його погляд чи то заглиблений в себе, чи то спрямований в далечінь. Володі 5 років. Намагаюся погратися з ним, беру його долоньки до своїх рук і – тосі-тосі у долосі! Тосі-тосі у долосі! Хлопчику байдужі я та мої «тосі-тосі».
Одного спекотного липневого дня Володин тато простягає мені кілька аркушів – це Володині вірші! Я недовірливо беру, читаю і… щось поколює маківку та потилицю моєї голови, пече і стукає в свідомість щирістю і простотою. Вірші – легкі, як подих, це… космічна мелодія! Не може бути! Він це написав?! Ні, – пояснює тато, – Володя шепоче, а мама записує. Майже не править, хіба що обирає з кількох варіантів одного й того ж вірша.
Вкотре перечитую:

На плечі в мене казка дрімає.
Сон жар-птицею в небо злітає.
Як поманить рукою блакить,
Серце миттю туди полетить.
Поміж хмарами в небі гуляю,
Дивосвітом себе звеселяю.
Як почую «курли» журавля,
Повертаюсь туди, де земля.

***
Хоч людина й не літає,
Та красиві крила має.
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки.

Політ. Крила. Про них так мріяли люди в усі віки.
«Наш дух замуровано в безліч тюрем. Космічна в’язниця, планетарна, суспільна, расова, релігійна, сімейна, чуттєва, розумова, в’язниця інстинктів, передана нам генетично, темниця тіла, змурована мільярднолітніми стараннями природи. Спробуй пройти безліч тих дверей. І де взяти ключі?
/…/
Ніхто не тримає нас у в’язниці. Двері ніким не охороняються. Ми населили простір образами своїх сновидінь, свого незнання і забобонів. Ми тюремники власного духу. І ключ — у нашому серці. Ми склали свої крила, свої неосяжні можливості в скриньку древніх догм і користувалися технічними протезами, замість того щоб безстрашно ринутися в рідну космічну стихію!»
(Олесь Бердник, «Зоряний Корсар»)
Отже, крила є, їх бачить навіть мала дитина, чи… тільки й може бачити мала дитина. Дорослі прикували свої крила до вигоди, слави, грошей, ідей, обміняли їх на свої пристрасні бажання, комфорт, відростили надто великі животи, – як піднятися в небо?
Дитина з чистою свідомістю бачить і передає те, чого вже не можуть сприймати більшість «дорослих». «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Євангеліє від св. Матвія 11; 25).
Кажуть, коли Моцарта запитували, як він придумує таку геніальну музику, – він відповідав: «Я її не придумую, я її чую і записую».

На своїй голові збудував дім я.
Кістляві руки павука торкали тім’я.

Неймовірно: павук завжди був символом творця. А що за «дім на голові»? Гортаю «Бгаґавад-Ґіту», вчитуюсь: «Йога означає відречення від будь-якої чуттєвої діяльності. Зачинивши двері всіх чуттів, зосередивши розум на серці і життєве повітря – на маківці голови, людина стверджується в йозі»
(Осягнення Всевишнього. Вірш 12)
Вірші юного поета син надрукував мені на перших-ліпших листках, що потрапили до рук, – якийсь реферат з філософії. Перевертаю – читаю:
«Ф. Бекон розрізняє три основні шляхи пізнання:
1. «Шлях павука» – здобуття істини із чистої свідомості.
2. «Шлях мурахи» – вузький емпіризм, збір роз’єднаних фактів без їх концептуального узагальнення.
3. «Шлях бджоли» – єднання обох шляхів, здібностей, досвіду та розсудку, тобто чуттєвого та раціонального».
«Шлях павука»… Випадковостей не буває! Син-студент скептично кидає: «Ма-а-мо!»

Горить свіча, а тіні, наче люди,
Блукають сонно по кімнаті всюди.
У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.

«А тіні, наче люди…» Пояснення для себе знову знаходжу в словах Олеся Бердника: «Нема людей, є лиш прилюд, є тільки мрія про людину…»
«Наша тілесність – результат обмеження, «падіння», деградація в умовах Космічної в’язниці. Це не кара богів за гріхи. Це – результат САМООБМЕЖЕННЯ. Дарвін вивів теорію «розвитку» від тварин до людини! Навпаки!!! Ми деградували! Дві з половиною тисячі років тому Гаутама Будда чітко визначив хворобу Людства – СОН І НЕУЦТВО. Неуцтво, як втрата знання про те, хто ми є, і сон – як наслідок цього».
(О.Бердник, «Астероїд Свободи»)
«Залиште темряві темряву, а ви - сини світла - ідіть у країну знання і любові!»
«Лише знання розсіює нерозуміння, як світло розсіює тьму».
(О.Бердник)

«…палає грізно рятівна свіча…» – як нагадування про древню молитву: «Веди мене від темряви до світла; веди мене від невігластва до знання; веди мене від нереального до реального».
Все є живим, все дихає, співає, розмовляє у нашому Всесвіті – сонце, зорі, місяць, річка. Всі стихії (з тих і я), кожна рослинка, кожна комашка, пташина, звірятко, всі – друзі людини, повної любові та поваги, повної захоплення перед дивовижністю єдиного Буття:

Волошкове небо
І зелений луг.
Завітало літо
І метелик –друг.

***
Мов гадючка, повилась
Річка лугом.
Я до неї поспішав, як до друга.

***
Я дивуюсь: чи не сон це?
Розмовля зі мною сонце.
Місяць зіроньку гойдає,
Колискову їй співає.

***
Сидить липень на пеньочку,
Вишива собі сорочку
Теплим сонцем, квітами і медами,
Усмішкою райдуги над лугами.

***
Дивовижний листопад
Завітав в осінній сад.
Закружляв у падолисті
З горобиною в намисті.

***
Падають тихі краплинки
Он із тієї хмаринки.
Весело листя хихоче:
Дощик його ж бо лоскоче.

***
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.

Вітер «поведе красуню Осінь під вінець» – осінь віддасть всю свою золоту вроду вітрові, зодягнеться в біле, зимове…

Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.

Всесвіт вкладає в уста дитини то по-дитячому пустотливе:

Що за дивна сміхота?
Пес тікає від кота,
Щулить вуха, весь тремтить…
Хоче кіт його набить.

***
На даху ворона гречку
Їсть повільно, а скраєчку
Зазира малий горобчик,
Сивобококрилий хлопчик.

***
Вийшов вранці їжачок:
В небі висне рушничок.
Сонцем зіткана, іскриста,
Світить райдуга барвиста! –

то глибоко філософське:

Поспішає поїзд в осінь,
За собою він не просить.
Гуркотить в далеку даль,
Тільки ж літа йому жаль
І ще тих, котрі не просять
Проводжать їх з літа в осінь.

***
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.

***
Наче зорі ясні, світять краплі роси
Цілий світ ожива від такої краси.

***
Під вікном цвіркун цвіркоче,
В темну нічку спать не хоче.
Зір мереживо казкове.
Сон мені явився в слові.

Тут говорить космос. А я все по-земному: «Тосі-тосі, тосі-тосі…»
Прислухаюся до слів дитини, устами якої промовляє Безмежжя. Прислухаюся до тихих і ясних слів, що відлунюють у моєму серці. Повторюю їх подумки, – і стає більше радості, більше любові в мені, а значить – у світі.

Лютий 2013 р.

Валентина Криловець (тьотя Валя)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-07 17:26:56
Переглядів сторінки твору 1871
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.690 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.532 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.02.27 01:23
Автор у цю хвилину відсутній