ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира",
А ти у пекло бою вируша.

Тобі болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,

Сергій Губерначук
2020.01.17 18:55
Людино, Пасхо Золота!
Яйце, невиїдене Змієм!
Твій Бог забрів у болота,
що живляться з Твоїх помиїв!

Твій Бог з драглистого багна
простягує останні руки,
а Ти на крилах з полотна

Володимир Бойко
2020.01.17 16:42
Але ж – було!
Окрилено і дзвінко
Мелодія виповнювала день.
Була на світі щонайкраща жінка
І світ здавався сповненим пісень.

Але ж – нема
І сліду тих мелодій,

Тетяна Левицька
2020.01.17 14:19
Збирають думи кучугури
свинцевих хмар холодну тугу.
Судомить серце, струм зажури
у венах збільшує напругу.

І черв'ячок свердлить віднині,
горіх волоський мозку - думка.
А після мрії голубині

Вікторія Лимарівна
2020.01.17 14:09
Сяюча зірка у Небі єдина.
Диво з далеких космічних світів.
Саме сьогодні зійшла в надвечір’ї.
Відгук, сполука колишніх життів.

Тих, хто не встиг на землі догоріти!
Хто передчасно в миттєвості зник.
Як відчайдушно хотілося жити!

Козак Дума
2020.01.17 14:00
Я – Україна. Я уже вмираю!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Де ті, у кого хата скраю,
хто першим ворога стрічає?
Тону і захлинаюсь у багні…

Я Україна-мати. Мої діти,
куди ви із домівки подались?

Ярослав Чорногуз
2020.01.17 11:45
Не забирай у мене любу –
Все, доле, у руках твоїх.
Не напились мої ще губи
Її цілунків чарівних.

Не забирай кохану, доле,
Благаю, ні, не забирай.
Життя моє не сповнюй болем…

Серго Сокольник
2020.01.17 11:32
сюр***

Ніч поринула в сон
Інтернетоновин монітору.
Сон накинув ласо
На думки, і затиснув у шори
На перебіг подій
Погляд зморений сплячого ока...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володя Криловець (2006) / Рецензії

 Сон мені явився в слові

У світ прийшов я восени,
Коли співали ясени
І танцювали в падолисті
Стрункі берізки жовтолисті.

Володимир Криловець

Карооке хлопченя ніби й не помічає мене, не дивиться на мене, ніяк не реагує на мої слова. Його погляд чи то заглиблений в себе, чи то спрямований в далечінь. Володі 5 років. Намагаюся погратися з ним, беру його долоньки до своїх рук і – тосі-тосі у долосі! Тосі-тосі у долосі! Хлопчику байдужі я та мої «тосі-тосі».
Одного спекотного липневого дня Володин тато простягає мені кілька аркушів – це Володині вірші! Я недовірливо беру, читаю і… щось поколює маківку та потилицю моєї голови, пече і стукає в свідомість щирістю і простотою. Вірші – легкі, як подих, це… космічна мелодія! Не може бути! Він це написав?! Ні, – пояснює тато, – Володя шепоче, а мама записує. Майже не править, хіба що обирає з кількох варіантів одного й того ж вірша.
Вкотре перечитую:

На плечі в мене казка дрімає.
Сон жар-птицею в небо злітає.
Як поманить рукою блакить,
Серце миттю туди полетить.
Поміж хмарами в небі гуляю,
Дивосвітом себе звеселяю.
Як почую «курли» журавля,
Повертаюсь туди, де земля.

***
Хоч людина й не літає,
Та красиві крила має.
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки.

Політ. Крила. Про них так мріяли люди в усі віки.
«Наш дух замуровано в безліч тюрем. Космічна в’язниця, планетарна, суспільна, расова, релігійна, сімейна, чуттєва, розумова, в’язниця інстинктів, передана нам генетично, темниця тіла, змурована мільярднолітніми стараннями природи. Спробуй пройти безліч тих дверей. І де взяти ключі?
/…/
Ніхто не тримає нас у в’язниці. Двері ніким не охороняються. Ми населили простір образами своїх сновидінь, свого незнання і забобонів. Ми тюремники власного духу. І ключ — у нашому серці. Ми склали свої крила, свої неосяжні можливості в скриньку древніх догм і користувалися технічними протезами, замість того щоб безстрашно ринутися в рідну космічну стихію!»
(Олесь Бердник, «Зоряний Корсар»)
Отже, крила є, їх бачить навіть мала дитина, чи… тільки й може бачити мала дитина. Дорослі прикували свої крила до вигоди, слави, грошей, ідей, обміняли їх на свої пристрасні бажання, комфорт, відростили надто великі животи, – як піднятися в небо?
Дитина з чистою свідомістю бачить і передає те, чого вже не можуть сприймати більшість «дорослих». «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Євангеліє від св. Матвія 11; 25).
Кажуть, коли Моцарта запитували, як він придумує таку геніальну музику, – він відповідав: «Я її не придумую, я її чую і записую».

На своїй голові збудував дім я.
Кістляві руки павука торкали тім’я.

Неймовірно: павук завжди був символом творця. А що за «дім на голові»? Гортаю «Бгаґавад-Ґіту», вчитуюсь: «Йога означає відречення від будь-якої чуттєвої діяльності. Зачинивши двері всіх чуттів, зосередивши розум на серці і життєве повітря – на маківці голови, людина стверджується в йозі»
(Осягнення Всевишнього. Вірш 12)
Вірші юного поета син надрукував мені на перших-ліпших листках, що потрапили до рук, – якийсь реферат з філософії. Перевертаю – читаю:
«Ф. Бекон розрізняє три основні шляхи пізнання:
1. «Шлях павука» – здобуття істини із чистої свідомості.
2. «Шлях мурахи» – вузький емпіризм, збір роз’єднаних фактів без їх концептуального узагальнення.
3. «Шлях бджоли» – єднання обох шляхів, здібностей, досвіду та розсудку, тобто чуттєвого та раціонального».
«Шлях павука»… Випадковостей не буває! Син-студент скептично кидає: «Ма-а-мо!»

Горить свіча, а тіні, наче люди,
Блукають сонно по кімнаті всюди.
У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.

«А тіні, наче люди…» Пояснення для себе знову знаходжу в словах Олеся Бердника: «Нема людей, є лиш прилюд, є тільки мрія про людину…»
«Наша тілесність – результат обмеження, «падіння», деградація в умовах Космічної в’язниці. Це не кара богів за гріхи. Це – результат САМООБМЕЖЕННЯ. Дарвін вивів теорію «розвитку» від тварин до людини! Навпаки!!! Ми деградували! Дві з половиною тисячі років тому Гаутама Будда чітко визначив хворобу Людства – СОН І НЕУЦТВО. Неуцтво, як втрата знання про те, хто ми є, і сон – як наслідок цього».
(О.Бердник, «Астероїд Свободи»)
«Залиште темряві темряву, а ви - сини світла - ідіть у країну знання і любові!»
«Лише знання розсіює нерозуміння, як світло розсіює тьму».
(О.Бердник)

«…палає грізно рятівна свіча…» – як нагадування про древню молитву: «Веди мене від темряви до світла; веди мене від невігластва до знання; веди мене від нереального до реального».
Все є живим, все дихає, співає, розмовляє у нашому Всесвіті – сонце, зорі, місяць, річка. Всі стихії (з тих і я), кожна рослинка, кожна комашка, пташина, звірятко, всі – друзі людини, повної любові та поваги, повної захоплення перед дивовижністю єдиного Буття:

Волошкове небо
І зелений луг.
Завітало літо
І метелик –друг.

***
Мов гадючка, повилась
Річка лугом.
Я до неї поспішав, як до друга.

***
Я дивуюсь: чи не сон це?
Розмовля зі мною сонце.
Місяць зіроньку гойдає,
Колискову їй співає.

***
Сидить липень на пеньочку,
Вишива собі сорочку
Теплим сонцем, квітами і медами,
Усмішкою райдуги над лугами.

***
Дивовижний листопад
Завітав в осінній сад.
Закружляв у падолисті
З горобиною в намисті.

***
Падають тихі краплинки
Он із тієї хмаринки.
Весело листя хихоче:
Дощик його ж бо лоскоче.

***
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.

Вітер «поведе красуню Осінь під вінець» – осінь віддасть всю свою золоту вроду вітрові, зодягнеться в біле, зимове…

Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.

Всесвіт вкладає в уста дитини то по-дитячому пустотливе:

Що за дивна сміхота?
Пес тікає від кота,
Щулить вуха, весь тремтить…
Хоче кіт його набить.

***
На даху ворона гречку
Їсть повільно, а скраєчку
Зазира малий горобчик,
Сивобококрилий хлопчик.

***
Вийшов вранці їжачок:
В небі висне рушничок.
Сонцем зіткана, іскриста,
Світить райдуга барвиста! –

то глибоко філософське:

Поспішає поїзд в осінь,
За собою він не просить.
Гуркотить в далеку даль,
Тільки ж літа йому жаль
І ще тих, котрі не просять
Проводжать їх з літа в осінь.

***
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.

***
Наче зорі ясні, світять краплі роси
Цілий світ ожива від такої краси.

***
Під вікном цвіркун цвіркоче,
В темну нічку спать не хоче.
Зір мереживо казкове.
Сон мені явився в слові.

Тут говорить космос. А я все по-земному: «Тосі-тосі, тосі-тосі…»
Прислухаюся до слів дитини, устами якої промовляє Безмежжя. Прислухаюся до тихих і ясних слів, що відлунюють у моєму серці. Повторюю їх подумки, – і стає більше радості, більше любові в мені, а значить – у світі.

Лютий 2013 р.

Валентина Криловець (тьотя Валя)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-07 17:26:56
Переглядів сторінки твору 1685
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.690 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.532 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.02.27 01:23
Автор у цю хвилину відсутній