ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Рецензії
А творчість проростає з любові
«Фатальна зустріч» задає тон таємничості та містики. Ці риси поглиблюються у «Відьмі».
Читачі Рівненщини отримають додаткове задоволення, адже дія відбувається у їхніх рідних селах (Угольці, Вільгір). Хтось впізнає і дійсних персонажів бувальщин та легенд.
В своїх оповідях Наталя Криловець вміло використовує прислів’я та приказки: «А роботи ніколи не переробиш, недаремно ж кажуть, що робота не вовк – в ліс не втече» (с.13), «Однак нічого вже не вдієш, як то в народі кажуть: слово не горобець – вилетить не впіймаєш» (с.15), «Така була темнота, хоч око виколи» (с.23), «Радісні батьки були на сьомому небі від щастя» (с.39), «Така собі тиха і скромна, що й мухи, здавалося, не зобидить, не те, що людини» (с.40) тощо.
Автор віднаходить свою неповторну тональність та образність: «…праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза…» (с.17). Проклятіть місця в «Безодні» підсилюється використанням цілої низки заперечень: «Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами» (с.17).
Дія в «Дивовижному перевтіленні» відбувається в Угольцях, селі, де народилася сама Наталя Криловець, а оповідь про осику навіть підкріплена картиною, на якій вона (осика. – В.П.) змальована. А є ще «Дивовижне зцілення». «Маленький рятівник» оповідає про щемку батьківську вірність і відданість (на «фоні» собачої). Важко забути «Вовчицю», розповідь ніби переслідує свого читача. У лаконічних реченнях Н.Криловець приховані магнетична потужність та імпульс, вони семантично вибухові. Трагізм переважної більшості оповідей містить у собі певний оптимізм і віру в майбуття (як це парадоксально не звучить). Прикладом може слугувати «Нещасливе кохання», де через жорстокість матері топиться її єдиний син, якого вона безмежно любила. І все ж таки кінцеві рядки бувальщини звучать так: «Вона не могла собі простити синову смерть. І кожному, в кого були діти, казала: «Не будьте ворогом дитині!»» (с.58). «Ковалева донька» сюжетною лінією і канвою нагадує Шевченкову «Катерину» (та й головна героїня носить це ім’я). Але абсолютно ніякої вторинності не відчувається, бувальщина напрочуд оригінальна. Її трагізм навіть важко передати словами. Н. Криловець блискуче зуміла впоратися з цим надзавданням.
Поетичність і образність мови закарбувалися в «Голубці». Враження таке, що так вміло й майстерно не може писати молодий автор. Але ж пише! Важко також назвати кого-небудь із молодих в українській літературі, хто творить у подібній манері. Ось, власне, у цьому і є своєрідність автора, який прокладає свою творчу стежину й віднаходить свій голос, щоб поспілкуватися з читачем.
А яка влучна та образна українська мова звучить у оповіді «Недосіл на столі – пересол на голові»: «Ходімо, хлопці, звідси, з цього Содому й Гоморри, а то може голова опухнути від цього крику» (с.78-79). Новелки дуже повчальні. За найнесприятливіших обставин і непорозумінь можливе кінцеве примирення, злагода і спокій (все той же «Недосіл на столі…»).
І навіть у «Проклятому раю» (де чоловік вбиває дружину, потім самого себе, залишаючи сиротою свого синочка) звучить струна віри, непереборності та прийдешності завтрашнього дня.
У своїх оповідях Н. Криловець вдалося кількома штрихами створити прецікаві мінісценки:
– Мамо, а що таке кохання?
– Хіба ж я знаю («Серцю не накажеш», с. 105).
Якою ціною син може розплатитися за жорстоке й цинічне ставлення до матері, потенційний читач може дізнатися з «Подарованого життя».
Збірочка закінчується мініновелою «Комора» з присвятою «Коханому чоловікові».
Книга прочитується на одному подихові. Будемо ж спільно очікувати нових творів Наталі Криловець.
Валерій Полковський,
м. Сейнт-Альберт (Канада)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А творчість проростає з любові
Криловець Наталя. Безодня: Бувальщини й легенди. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 124 с.
Призабуті жанри бувальщини й легенди в прозі Наталі Криловець віднаходять своє друге дихання. Адже часто сьогоднішнім молодим вони вважаються неактуальними й немодними. Але справа завжди тільки в мірі таланту і вправності. Що й доказує своєю «Безоднею» Н.Криловець.
«Фатальна зустріч» задає тон таємничості та містики. Ці риси поглиблюються у «Відьмі».
Читачі Рівненщини отримають додаткове задоволення, адже дія відбувається у їхніх рідних селах (Угольці, Вільгір). Хтось впізнає і дійсних персонажів бувальщин та легенд.
В своїх оповідях Наталя Криловець вміло використовує прислів’я та приказки: «А роботи ніколи не переробиш, недаремно ж кажуть, що робота не вовк – в ліс не втече» (с.13), «Однак нічого вже не вдієш, як то в народі кажуть: слово не горобець – вилетить не впіймаєш» (с.15), «Така була темнота, хоч око виколи» (с.23), «Радісні батьки були на сьомому небі від щастя» (с.39), «Така собі тиха і скромна, що й мухи, здавалося, не зобидить, не те, що людини» (с.40) тощо.
Автор віднаходить свою неповторну тональність та образність: «…праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза…» (с.17). Проклятіть місця в «Безодні» підсилюється використанням цілої низки заперечень: «Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами» (с.17).
Дія в «Дивовижному перевтіленні» відбувається в Угольцях, селі, де народилася сама Наталя Криловець, а оповідь про осику навіть підкріплена картиною, на якій вона (осика. – В.П.) змальована. А є ще «Дивовижне зцілення». «Маленький рятівник» оповідає про щемку батьківську вірність і відданість (на «фоні» собачої). Важко забути «Вовчицю», розповідь ніби переслідує свого читача. У лаконічних реченнях Н.Криловець приховані магнетична потужність та імпульс, вони семантично вибухові. Трагізм переважної більшості оповідей містить у собі певний оптимізм і віру в майбуття (як це парадоксально не звучить). Прикладом може слугувати «Нещасливе кохання», де через жорстокість матері топиться її єдиний син, якого вона безмежно любила. І все ж таки кінцеві рядки бувальщини звучать так: «Вона не могла собі простити синову смерть. І кожному, в кого були діти, казала: «Не будьте ворогом дитині!»» (с.58). «Ковалева донька» сюжетною лінією і канвою нагадує Шевченкову «Катерину» (та й головна героїня носить це ім’я). Але абсолютно ніякої вторинності не відчувається, бувальщина напрочуд оригінальна. Її трагізм навіть важко передати словами. Н. Криловець блискуче зуміла впоратися з цим надзавданням.
Поетичність і образність мови закарбувалися в «Голубці». Враження таке, що так вміло й майстерно не може писати молодий автор. Але ж пише! Важко також назвати кого-небудь із молодих в українській літературі, хто творить у подібній манері. Ось, власне, у цьому і є своєрідність автора, який прокладає свою творчу стежину й віднаходить свій голос, щоб поспілкуватися з читачем.
А яка влучна та образна українська мова звучить у оповіді «Недосіл на столі – пересол на голові»: «Ходімо, хлопці, звідси, з цього Содому й Гоморри, а то може голова опухнути від цього крику» (с.78-79). Новелки дуже повчальні. За найнесприятливіших обставин і непорозумінь можливе кінцеве примирення, злагода і спокій (все той же «Недосіл на столі…»).
І навіть у «Проклятому раю» (де чоловік вбиває дружину, потім самого себе, залишаючи сиротою свого синочка) звучить струна віри, непереборності та прийдешності завтрашнього дня.
У своїх оповідях Н. Криловець вдалося кількома штрихами створити прецікаві мінісценки:
– Мамо, а що таке кохання?
– Хіба ж я знаю («Серцю не накажеш», с. 105).
Якою ціною син може розплатитися за жорстоке й цинічне ставлення до матері, потенційний читач може дізнатися з «Подарованого життя».
Збірочка закінчується мініновелою «Комора» з присвятою «Коханому чоловікові».
Книга прочитується на одному подихові. Будемо ж спільно очікувати нових творів Наталі Криловець.
Валерій Полковський,
м. Сейнт-Альберт (Канада)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію