Криловець Наталя. Безодня: Бувальщини й легенди. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 124 с.

Призабуті жанри бувальщини й легенди в прозі Наталі Криловець віднаходять своє друге дихання. Адже часто сьогоднішнім молодим вони вважаються неактуальними й немодними. Але справа завжди тільки в мірі таланту і вправності. Що й доказує своєю «Безоднею» Н.Криловець.
«Фатальна зустріч» задає тон таємничості та містики. Ці риси поглиблюються у «Відьмі».
Читачі Рівненщини отримають додаткове задоволення, адже дія відбувається у їхніх рідних селах (Угольці, Вільгір). Хтось впізнає і дійсних персонажів бувальщин та легенд.
В своїх оповідях Наталя Криловець вміло використовує прислів’я та приказки: «А роботи ніколи не переробиш, недаремно ж кажуть, що робота не вовк – в ліс не втече» (с.13), «Однак нічого вже не вдієш, як то в народі кажуть: слово не горобець – вилетить не впіймаєш» (с.15), «Така була темнота, хоч око виколи» (с.23), «Радісні батьки були на сьомому небі від щастя» (с.39), «Така собі тиха і скромна, що й мухи, здавалося, не зобидить, не те, що людини» (с.40) тощо.
Автор віднаходить свою неповторну тональність та образність: «…праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза…» (с.17). Проклятіть місця в «Безодні» підсилюється використанням цілої низки заперечень: «Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами» (с.17).
Дія в «Дивовижному перевтіленні» відбувається в Угольцях, селі, де народилася сама Наталя Криловець, а оповідь про осику навіть підкріплена картиною, на якій вона (осика. – В.П.) змальована. А є ще «Дивовижне зцілення». «Маленький рятівник» оповідає про щемку батьківську вірність і відданість (на «фоні» собачої). Важко забути «Вовчицю», розповідь ніби переслідує свого читача. У лаконічних реченнях Н.Криловець приховані магнетична потужність та імпульс, вони семантично вибухові. Трагізм переважної більшості оповідей містить у собі певний оптимізм і віру в майбуття (як це парадоксально не звучить). Прикладом може слугувати «Нещасливе кохання», де через жорстокість матері топиться її єдиний син, якого вона безмежно любила. І все ж таки кінцеві рядки бувальщини звучать так: «Вона не могла собі простити синову смерть. І кожному, в кого були діти, казала: «Не будьте ворогом дитині!»» (с.58). «Ковалева донька» сюжетною лінією і канвою нагадує Шевченкову «Катерину» (та й головна героїня носить це ім’я). Але абсолютно ніякої вторинності не відчувається, бувальщина напрочуд оригінальна. Її трагізм навіть важко передати словами. Н. Криловець блискуче зуміла впоратися з цим надзавданням.
Поетичність і образність мови закарбувалися в «Голубці». Враження таке, що так вміло й майстерно не може писати молодий автор. Але ж пише! Важко також назвати кого-небудь із молодих в українській літературі, хто творить у подібній манері. Ось, власне, у цьому і є своєрідність автора, який прокладає свою творчу стежину й віднаходить свій голос, щоб поспілкуватися з читачем.
А яка влучна та образна українська мова звучить у оповіді «Недосіл на столі – пересол на голові»: «Ходімо, хлопці, звідси, з цього Содому й Гоморри, а то може голова опухнути від цього крику» (с.78-79). Новелки дуже повчальні. За найнесприятливіших обставин і непорозумінь можливе кінцеве примирення, злагода і спокій (все той же «Недосіл на столі…»).
І навіть у «Проклятому раю» (де чоловік вбиває дружину, потім самого себе, залишаючи сиротою свого синочка) звучить струна віри, непереборності та прийдешності завтрашнього дня.
У своїх оповідях Н. Криловець вдалося кількома штрихами створити прецікаві мінісценки:
– Мамо, а що таке кохання?
– Хіба ж я знаю («Серцю не накажеш», с. 105).
Якою ціною син може розплатитися за жорстоке й цинічне ставлення до матері, потенційний читач може дізнатися з «Подарованого життя».
Збірочка закінчується мініновелою «Комора» з присвятою «Коханому чоловікові».
Книга прочитується на одному подихові. Будемо ж спільно очікувати нових творів Наталі Криловець.

                    Валерій Полковський,
м. Сейнт-Альберт (Канада)