ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Рецензії
Земля, що має голос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля, що має голос
У виквіті постмодерного мажору такою незвичною, майже архаїчною, видається творчість тих, кого цупко тримає коріння традиційності, у чиїй плоті тече класична кров рідної літератури і кого не заманиш ні за які гроші чи будь-що інше (наприклад, славу) абсолютною дірочкою від найсмачнішого бублика чужих ізмів. Не таємниця, що найбільшу спокусу посмакувати тим, що не зі свого поля, мають молоді.
І чи не тому так дисонує із сучасним образом, чи то пак іміджем, молодої літератури творчий доробок Наталі Криловець. Його не назвеш антитезою модерної літератури, бо нема у ньому того задерикуватого виклику, що характерний для творчості більшості початківців, ані словесної еквілібристики, завжди пов’язаної з ризиком згубити автентичний сенс слова, ані оскоми учнівства, бо авторка оволоділа належним літературним інструментарієм такою мірою, що спроможна розбудити, розхвилювати і вивести із лабіринтів буденної летаргії будь-кого, вручивши йому ту заповітну ниточку, виснувану в якомусь далекому українському селі чи у рідних Угольцях із розповідей мами, бабусі , односельців…
«Безодня» – так назвала Наталя першу книжку своєї прози, куди увійшли бувальщини і легенди, які можна було б поцінувати на рівні фольклорного спадку, та й на тім поставити крапку. І що кому до того, що суто фольклорний підхід є лише гранню літературного пошуку авторки і що саме традиційна стежина пошуку нині, як ніколи, виповідає глибинну спрагу знайти надійне опертя своєму слову. Відомо, що літературний твір здобуває право на самостійне існування тоді, коли він закодований на різні рівні прочитання і коли слово набуває у ньому необхідної поліфонії і глибини.
Отож, безодня – це не лише провалля, яке проковтнуло нещасного чоловіка Семена разом із волами («Безодня»), жахливе місце, яке оминає кожен, кому дороге власне життя. Безодня – це і сховище пам’яті, своєрідний схрон, де у тиху погоду можна почути, «як хтось поганяє волів під землею»(с.18). Це і застереження: є ж бо на світі місця недоторканні, повиті страшною таємницею. Та найпаче тут вловлюємо предвічну українську настанову на пошанування землі, яка поіменована у культурній традиції антеїзмом. Термін антеїзм виводить нас на культурний діалог, однак нам важливо ствердити у зв’язку з цим власне ціннісне опертя, котре свого часу Іван Мірчук назвав «інтимною сполукою зі скибою». Своєю назвою Наталя Криловець мовби ставить питання: якою мірою заглиблена людина у рідну землю, як глибоко вона у ній? До безкінеччя, позаяк земля не має дна. Та земля має голос, і не тільки можна почути з її осердя, як хтось волів поганяє, а навіть великодні дзвони, якщо прикласти вухо до землі на саму Пасху, а ще на ній росте верба і калина і кує сива зозуля. Усе, як у народній пісні. Наталя не шкодує барв, аби максимально прихилити своє слово до лона рідної землі. І уже не впізнаєш, де завершується авторське я і розпочинається я архетипічно-народне і навпаки. У цьому і майстерність – видобути на-гора скарби, які ніколи не зітліють, тому що у скрині тримають добро до пори до часу, а там…
До глибини вражають нас долі Наталиних ліричних героїнь, вони незвичайні якоюсь містичною фатальністю, очікуванням і звершенням присуду, що завжди пов’язано з драматизмом і трагізмом. Мусимо згадати Оксану із «Дивовижного перевтілення» («на тому місці, де зникла дівчина, виросла осика»), і Олесю («Серцю не накажеш»), яку поховали під вербою, там, де обірвалося її життя, і Мар’яну з «Проклятого раю», і Катерину, котру поховали в одній труні з сином («Ковалева донька»). Особливо колоритно виписано трагедію матері Людмили («Подароване життя»), котру хотів передчасно звести зі світу рідний син, але старенька стала бажаною бабусею і матір’ю у чужій родині. Фабульна інтрига вдало переплетена із авторським спостереженням та вмінням авторки знаходити належну мотивацію діям і вчинкам персонажів. Людина, цар і володар природного світу, інколи суттєво програє не комусь іншому, а хижакові («Вовчиця»). «Бачите, ми не пожаліли її дітей, а вона наше не вбила!.. Людина й справді буває інколи гіршою від лютого звіра», – це не присуд, це те, що робить художню канву Наталиних творів близькою до народних повчань, дидактичної прози, яка виникає ще у Києворуську добу і не втрачає своєї актуальності і понині. Чи не тому легенди і бувальщини під пером Наталі Криловець постають у формі викінчених і майстерно довершених новелеток і новел, у яких психологічна напруга векторно скерована у глибину людського єства, що дозволяє закцентувати увагу на внутрішній подієвості, яка прочитується уже поміж рядків, а кожен конфлікт має традиційне моральне забарвлення. Тут і предвічний мотив української туги, того трагічного ліризму, що нуртує з бездонних глибин, і мудрість, яка завжди у пошанівку народному.
Інколи дивуєшся, як могла умістити Наталя такий багаж у юну душу, як вдалося їй трансформувати цей досвід у художнє слово. Важко знайти себе у багатоликому і багатоголосому я. Однак зуміла ж більш як століття назад Марко Вовчок сколихнути усю Україну своїми «Народними оповіданнями», зуміла заслужити щонайвищу Шевченкову похвалу.
Такі паралелі не є випадковими, бо в Україні письменник – це той, хто творить свій народ. Його місія в тому, щоб повернути народові його ж власні скарби, але огранені і відшліфовані до блиску і до невпізнання, і місія ця одна з найпочесніших.
Дуже хочеться, щоб Наталя не залишала своєї творчої стежини і щоб могла вона пронести своє слово покрізь позірний блиск новаторств і новацій, і щоб озорені обрії її творчості не затулило собою ніяке темне хмаровище.
Стефанія Українець, кандидат філософських наук, член НСПУ (м. Рівне)
І чи не тому так дисонує із сучасним образом, чи то пак іміджем, молодої літератури творчий доробок Наталі Криловець. Його не назвеш антитезою модерної літератури, бо нема у ньому того задерикуватого виклику, що характерний для творчості більшості початківців, ані словесної еквілібристики, завжди пов’язаної з ризиком згубити автентичний сенс слова, ані оскоми учнівства, бо авторка оволоділа належним літературним інструментарієм такою мірою, що спроможна розбудити, розхвилювати і вивести із лабіринтів буденної летаргії будь-кого, вручивши йому ту заповітну ниточку, виснувану в якомусь далекому українському селі чи у рідних Угольцях із розповідей мами, бабусі , односельців…
«Безодня» – так назвала Наталя першу книжку своєї прози, куди увійшли бувальщини і легенди, які можна було б поцінувати на рівні фольклорного спадку, та й на тім поставити крапку. І що кому до того, що суто фольклорний підхід є лише гранню літературного пошуку авторки і що саме традиційна стежина пошуку нині, як ніколи, виповідає глибинну спрагу знайти надійне опертя своєму слову. Відомо, що літературний твір здобуває право на самостійне існування тоді, коли він закодований на різні рівні прочитання і коли слово набуває у ньому необхідної поліфонії і глибини.
Отож, безодня – це не лише провалля, яке проковтнуло нещасного чоловіка Семена разом із волами («Безодня»), жахливе місце, яке оминає кожен, кому дороге власне життя. Безодня – це і сховище пам’яті, своєрідний схрон, де у тиху погоду можна почути, «як хтось поганяє волів під землею»(с.18). Це і застереження: є ж бо на світі місця недоторканні, повиті страшною таємницею. Та найпаче тут вловлюємо предвічну українську настанову на пошанування землі, яка поіменована у культурній традиції антеїзмом. Термін антеїзм виводить нас на культурний діалог, однак нам важливо ствердити у зв’язку з цим власне ціннісне опертя, котре свого часу Іван Мірчук назвав «інтимною сполукою зі скибою». Своєю назвою Наталя Криловець мовби ставить питання: якою мірою заглиблена людина у рідну землю, як глибоко вона у ній? До безкінеччя, позаяк земля не має дна. Та земля має голос, і не тільки можна почути з її осердя, як хтось волів поганяє, а навіть великодні дзвони, якщо прикласти вухо до землі на саму Пасху, а ще на ній росте верба і калина і кує сива зозуля. Усе, як у народній пісні. Наталя не шкодує барв, аби максимально прихилити своє слово до лона рідної землі. І уже не впізнаєш, де завершується авторське я і розпочинається я архетипічно-народне і навпаки. У цьому і майстерність – видобути на-гора скарби, які ніколи не зітліють, тому що у скрині тримають добро до пори до часу, а там…
До глибини вражають нас долі Наталиних ліричних героїнь, вони незвичайні якоюсь містичною фатальністю, очікуванням і звершенням присуду, що завжди пов’язано з драматизмом і трагізмом. Мусимо згадати Оксану із «Дивовижного перевтілення» («на тому місці, де зникла дівчина, виросла осика»), і Олесю («Серцю не накажеш»), яку поховали під вербою, там, де обірвалося її життя, і Мар’яну з «Проклятого раю», і Катерину, котру поховали в одній труні з сином («Ковалева донька»). Особливо колоритно виписано трагедію матері Людмили («Подароване життя»), котру хотів передчасно звести зі світу рідний син, але старенька стала бажаною бабусею і матір’ю у чужій родині. Фабульна інтрига вдало переплетена із авторським спостереженням та вмінням авторки знаходити належну мотивацію діям і вчинкам персонажів. Людина, цар і володар природного світу, інколи суттєво програє не комусь іншому, а хижакові («Вовчиця»). «Бачите, ми не пожаліли її дітей, а вона наше не вбила!.. Людина й справді буває інколи гіршою від лютого звіра», – це не присуд, це те, що робить художню канву Наталиних творів близькою до народних повчань, дидактичної прози, яка виникає ще у Києворуську добу і не втрачає своєї актуальності і понині. Чи не тому легенди і бувальщини під пером Наталі Криловець постають у формі викінчених і майстерно довершених новелеток і новел, у яких психологічна напруга векторно скерована у глибину людського єства, що дозволяє закцентувати увагу на внутрішній подієвості, яка прочитується уже поміж рядків, а кожен конфлікт має традиційне моральне забарвлення. Тут і предвічний мотив української туги, того трагічного ліризму, що нуртує з бездонних глибин, і мудрість, яка завжди у пошанівку народному.
Інколи дивуєшся, як могла умістити Наталя такий багаж у юну душу, як вдалося їй трансформувати цей досвід у художнє слово. Важко знайти себе у багатоликому і багатоголосому я. Однак зуміла ж більш як століття назад Марко Вовчок сколихнути усю Україну своїми «Народними оповіданнями», зуміла заслужити щонайвищу Шевченкову похвалу.
Такі паралелі не є випадковими, бо в Україні письменник – це той, хто творить свій народ. Його місія в тому, щоб повернути народові його ж власні скарби, але огранені і відшліфовані до блиску і до невпізнання, і місія ця одна з найпочесніших.
Дуже хочеться, щоб Наталя не залишала своєї творчої стежини і щоб могла вона пронести своє слово покрізь позірний блиск новаторств і новацій, і щоб озорені обрії її творчості не затулило собою ніяке темне хмаровище.
Стефанія Українець, кандидат філософських наук, член НСПУ (м. Рівне)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію