ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Криловець (1985) / Рецензії

 Земля, що має голос
У виквіті постмодерного мажору такою незвичною, майже архаїчною, видається творчість тих, кого цупко тримає коріння традиційності, у чиїй плоті тече класична кров рідної літератури і кого не заманиш ні за які гроші чи будь-що інше (наприклад, славу) абсолютною дірочкою від найсмачнішого бублика чужих ізмів. Не таємниця, що найбільшу спокусу посмакувати тим, що не зі свого поля, мають молоді.
І чи не тому так дисонує із сучасним образом, чи то пак іміджем, молодої літератури творчий доробок Наталі Криловець. Його не назвеш антитезою модерної літератури, бо нема у ньому того задерикуватого виклику, що характерний для творчості більшості початківців, ані словесної еквілібристики, завжди пов’язаної з ризиком згубити автентичний сенс слова, ані оскоми учнівства, бо авторка оволоділа належним літературним інструментарієм такою мірою, що спроможна розбудити, розхвилювати і вивести із лабіринтів буденної летаргії будь-кого, вручивши йому ту заповітну ниточку, виснувану в якомусь далекому українському селі чи у рідних Угольцях із розповідей мами, бабусі , односельців…
«Безодня» – так назвала Наталя першу книжку своєї прози, куди увійшли бувальщини і легенди, які можна було б поцінувати на рівні фольклорного спадку, та й на тім поставити крапку. І що кому до того, що суто фольклорний підхід є лише гранню літературного пошуку авторки і що саме традиційна стежина пошуку нині, як ніколи, виповідає глибинну спрагу знайти надійне опертя своєму слову. Відомо, що літературний твір здобуває право на самостійне існування тоді, коли він закодований на різні рівні прочитання і коли слово набуває у ньому необхідної поліфонії і глибини.
Отож, безодня – це не лише провалля, яке проковтнуло нещасного чоловіка Семена разом із волами («Безодня»), жахливе місце, яке оминає кожен, кому дороге власне життя. Безодня – це і сховище пам’яті, своєрідний схрон, де у тиху погоду можна почути, «як хтось поганяє волів під землею»(с.18). Це і застереження: є ж бо на світі місця недоторканні, повиті страшною таємницею. Та найпаче тут вловлюємо предвічну українську настанову на пошанування землі, яка поіменована у культурній традиції антеїзмом. Термін антеїзм виводить нас на культурний діалог, однак нам важливо ствердити у зв’язку з цим власне ціннісне опертя, котре свого часу Іван Мірчук назвав «інтимною сполукою зі скибою». Своєю назвою Наталя Криловець мовби ставить питання: якою мірою заглиблена людина у рідну землю, як глибоко вона у ній? До безкінеччя, позаяк земля не має дна. Та земля має голос, і не тільки можна почути з її осердя, як хтось волів поганяє, а навіть великодні дзвони, якщо прикласти вухо до землі на саму Пасху, а ще на ній росте верба і калина і кує сива зозуля. Усе, як у народній пісні. Наталя не шкодує барв, аби максимально прихилити своє слово до лона рідної землі. І уже не впізнаєш, де завершується авторське я і розпочинається я архетипічно-народне і навпаки. У цьому і майстерність – видобути на-гора скарби, які ніколи не зітліють, тому що у скрині тримають добро до пори до часу, а там…
До глибини вражають нас долі Наталиних ліричних героїнь, вони незвичайні якоюсь містичною фатальністю, очікуванням і звершенням присуду, що завжди пов’язано з драматизмом і трагізмом. Мусимо згадати Оксану із «Дивовижного перевтілення» («на тому місці, де зникла дівчина, виросла осика»), і Олесю («Серцю не накажеш»), яку поховали під вербою, там, де обірвалося її життя, і Мар’яну з «Проклятого раю», і Катерину, котру поховали в одній труні з сином («Ковалева донька»). Особливо колоритно виписано трагедію матері Людмили («Подароване життя»), котру хотів передчасно звести зі світу рідний син, але старенька стала бажаною бабусею і матір’ю у чужій родині. Фабульна інтрига вдало переплетена із авторським спостереженням та вмінням авторки знаходити належну мотивацію діям і вчинкам персонажів. Людина, цар і володар природного світу, інколи суттєво програє не комусь іншому, а хижакові («Вовчиця»). «Бачите, ми не пожаліли її дітей, а вона наше не вбила!.. Людина й справді буває інколи гіршою від лютого звіра», – це не присуд, це те, що робить художню канву Наталиних творів близькою до народних повчань, дидактичної прози, яка виникає ще у Києворуську добу і не втрачає своєї актуальності і понині. Чи не тому легенди і бувальщини під пером Наталі Криловець постають у формі викінчених і майстерно довершених новелеток і новел, у яких психологічна напруга векторно скерована у глибину людського єства, що дозволяє закцентувати увагу на внутрішній подієвості, яка прочитується уже поміж рядків, а кожен конфлікт має традиційне моральне забарвлення. Тут і предвічний мотив української туги, того трагічного ліризму, що нуртує з бездонних глибин, і мудрість, яка завжди у пошанівку народному.
Інколи дивуєшся, як могла умістити Наталя такий багаж у юну душу, як вдалося їй трансформувати цей досвід у художнє слово. Важко знайти себе у багатоликому і багатоголосому я. Однак зуміла ж більш як століття назад Марко Вовчок сколихнути усю Україну своїми «Народними оповіданнями», зуміла заслужити щонайвищу Шевченкову похвалу.
Такі паралелі не є випадковими, бо в Україні письменник – це той, хто творить свій народ. Його місія в тому, щоб повернути народові його ж власні скарби, але огранені і відшліфовані до блиску і до невпізнання, і місія ця одна з найпочесніших.
Дуже хочеться, щоб Наталя не залишала своєї творчої стежини і щоб могла вона пронести своє слово покрізь позірний блиск новаторств і новацій, і щоб озорені обрії її творчості не затулило собою ніяке темне хмаровище.

           Стефанія Українець, кандидат філософських наук, член НСПУ (м. Рівне)






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-10 23:13:18
Переглядів сторінки твору 1457
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.637 / 5.5  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.809
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.04.17 01:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-07-01 00:22:51 ]
О, тут вчувається стиль! Приємно читати!