ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
ОПс Ірина Островська (1967) /
Проза
Духовний голод
Коли я був молодим "півником", то був насичений цим життям. А тепер, на старість років, я голодний. Я завжди голодний, як той пес. Та де там собаці! Він стільки не потребуєє їжі, як людина. Тепер я точно знаю, чим відрізняється людина від тварини – величиною прагнення насититися. Ранком, тільки-но розплющу очі, ще не прийшовши до тями після всіляких снів, - потребую знову нагодувати свої пристрасті – варю каву, беру до рук цигарку, і починається ранковий моціон… Хіба це спало б на думку собаці? О-ой. Добре. Просвітліло після наповнення легенів смолою та судин гірким кофеїном. Наче й сонце вже побачив! А зараз можна й до молитви! Свята це справа, тварині не зрозуміти, як це – стати навколішки зранку, подивитися на Образ Божий і… заплющити очі та усвідомити Його присутність. Якби ще забути і перестати уявляти сусіда, який, хай йому грець, - має заробіток вдома і клепає залізо, наче той дятел, мені по голові. А тут ще й начальника свого згадав, який таку гарну секретарку собі знайшов. Чому я не молодий і не начальник? А вірні з моєї парафії. Скільки ж над ними ще працювати та носами тикати, як треба в храмі поводитись, як молитися. Та ще й нудьга мене охопила від думки, що маю зустріч із тією бабцею, яка продихнути мені не дає: "Криша тіче, та криша тіче". Хіба то горе, стара? Он, у мене он дах їде від турбот і голоду.
Їсти, їсти, їсти! Нарешті! Дійшла черга й до шлунка. Бо ж Господь казав: "Турбуйтесь спочатку про їжу нетлінну" Виконано. Тепер й картопельки з салом поїмо. Ось! Задоволення номер два! Без їжі я, як Карлсон, - не ковтнув, то й не полетів. Гадаєте, тепер я запакований? Голову теж потрібно нагодувати. По дорозі на роботу починається "годування мізків". От ви, наприклад, чим їх насичуєте? Не думали? Тому вона й порожня, голова ваша. Або чи знаєте, чому кажуть, що риба починає гнити з голови? Тому що голова не фільтрує те, що говорить. От якби я мав, наприклад, мільйон доларів… Як добре було б. Всіх би ощасливив. Але хіба спочатку собі те і се прикупив, а жінці та дітям те і так розпорядив, сусіді б, звісно, язика показав, а перед начальником зуби вишкірив. І так, мандруючи і годуючи свою уяву і почуття позитивними емоціями, я забув про голову. Але нічого! Ще маю досить часу на роботі! А там, звісно, сильно не наїсися. Хіба знову ж таки нікотином зі смолою. (Страшна думка прийшла. Що, в пеклі теж годуватимуть цією стравою? Хай йому грець!) А то, всю решту часу на роботі та й в усьому житті чуєш тільки одне: давай, давай, давай. А що ж давати старій людині? Примітивні люди. Бо ж для того, щоб давати, треба мати! А я – гол-о-о-дний…"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Духовний голод
"Я не знав колись, що то за хвороба – старість. То таке: не жити і не вмирати. Бо коли жити, то треба щось робити. А коли не можна нічого робити, то велика досада. Тоді день дуже довгий. Я ще трохи читаю, скоріше минає час. А сидіти довго теж не дуже добре, бо тоді взагалі ще гірше".
(Із листа)
Коли я був молодим "півником", то був насичений цим життям. А тепер, на старість років, я голодний. Я завжди голодний, як той пес. Та де там собаці! Він стільки не потребуєє їжі, як людина. Тепер я точно знаю, чим відрізняється людина від тварини – величиною прагнення насититися. Ранком, тільки-но розплющу очі, ще не прийшовши до тями після всіляких снів, - потребую знову нагодувати свої пристрасті – варю каву, беру до рук цигарку, і починається ранковий моціон… Хіба це спало б на думку собаці? О-ой. Добре. Просвітліло після наповнення легенів смолою та судин гірким кофеїном. Наче й сонце вже побачив! А зараз можна й до молитви! Свята це справа, тварині не зрозуміти, як це – стати навколішки зранку, подивитися на Образ Божий і… заплющити очі та усвідомити Його присутність. Якби ще забути і перестати уявляти сусіда, який, хай йому грець, - має заробіток вдома і клепає залізо, наче той дятел, мені по голові. А тут ще й начальника свого згадав, який таку гарну секретарку собі знайшов. Чому я не молодий і не начальник? А вірні з моєї парафії. Скільки ж над ними ще працювати та носами тикати, як треба в храмі поводитись, як молитися. Та ще й нудьга мене охопила від думки, що маю зустріч із тією бабцею, яка продихнути мені не дає: "Криша тіче, та криша тіче". Хіба то горе, стара? Он, у мене он дах їде від турбот і голоду.
Їсти, їсти, їсти! Нарешті! Дійшла черга й до шлунка. Бо ж Господь казав: "Турбуйтесь спочатку про їжу нетлінну" Виконано. Тепер й картопельки з салом поїмо. Ось! Задоволення номер два! Без їжі я, як Карлсон, - не ковтнув, то й не полетів. Гадаєте, тепер я запакований? Голову теж потрібно нагодувати. По дорозі на роботу починається "годування мізків". От ви, наприклад, чим їх насичуєте? Не думали? Тому вона й порожня, голова ваша. Або чи знаєте, чому кажуть, що риба починає гнити з голови? Тому що голова не фільтрує те, що говорить. От якби я мав, наприклад, мільйон доларів… Як добре було б. Всіх би ощасливив. Але хіба спочатку собі те і се прикупив, а жінці та дітям те і так розпорядив, сусіді б, звісно, язика показав, а перед начальником зуби вишкірив. І так, мандруючи і годуючи свою уяву і почуття позитивними емоціями, я забув про голову. Але нічого! Ще маю досить часу на роботі! А там, звісно, сильно не наїсися. Хіба знову ж таки нікотином зі смолою. (Страшна думка прийшла. Що, в пеклі теж годуватимуть цією стравою? Хай йому грець!) А то, всю решту часу на роботі та й в усьому житті чуєш тільки одне: давай, давай, давай. А що ж давати старій людині? Примітивні люди. Бо ж для того, щоб давати, треба мати! А я – гол-о-о-дний…"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію