ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Львівська (1985) /
Проза
Котячий запах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Котячий запах
Чого ти дивишся на мене?
Твої очі барви котячої пихи облизують мене від підборіддя до вуха. Цей болотяний колір, як візитівка підтоптаного покоління: розніженого жіночою увагою та розпещеного телебаченням. Туманний погляд мокрим пензлем вздовж обличчя спотворює єдині привабливі форми. Без блискіток в очах — ти сміття, ти річ матеріальна, наповнена рекламою і набита порохом ілюзій.
Твоя лінь просмерділася крізь млявий стогін і осіла на скуйовдженому хвості. На руках, що зморено висять обабіч тебе, як і притаманно жирним лапам, розсипані крихти вчорашньої вечері. Чи то ранок, а чи ніч, ти досхочу відгодовуєшся на маминій кухні.
Опухлі без фізичної праці пальці приховують сліди від кігтів. В такому байдужому до тіла вигляді ти плентаєшся з дня в день, несучи тягар депресії у світ краси та грації. Куплений ще за часів попередньої влади рюкзак розсохся від старості. Нитка за ниткою залишили твій електронний світ, давно програний на кухоль пива. І гори, і вогнище, і ніжність річки - то все ілюзія, що трощить свідомість, ламає кістки, але не може ручною дріллю дійти до сховища серця. Плюнути на безлад сороміцього життя, нехіть знання, рішуче здати сіру масу в оренду.
Густа, колюча щетина, тижнями не розчесана на гострому краї підборіддя, не додає тобі мужності. Котяча шерсть облізла до сухої шкіри. На такому марнотратствіі духу навіть сиве волосся не здатне втриматися. Якщо кинути в тебе каміння, воно, мабуть, збайдужіє до поверхневої особи. А кумедно, коли коти наїжачують на спині хутро і сичать перед бійкою.
Роззявив рота і плаский язик вивалився крізь дрібні зубки. Розжарений та шорсткий, він потребує господаря. Не для того, щоб запихати підсмажену куртку, а для голосу, для крику, для слів - його пришили. Нема користі зі скарбу, якщо він схований за пеленою звабливих вуст.
Чому ти дозволяєш себе ображати, не спиниш мене, не гримнеш, як повноправний власник? Ти не навчився бути чоловіком. Мудрий психолог сказав, що ти знеохочений з явними ознаками суїциду. Вона така вчена та дипломована, а не знає, що це самотність має такі целюлітні форми, огрубілу шкіру, сміх вечірнього ток-шоу. Вуса вицвіли і байдужі на зміну погоди, валандаються над безпристрасним ротом, замурзані в недоїдках. Трійко друзів, завше чекаючих під дверима однієї з сотні кімнат в багатоповерхівці, зостарилися і віддають перевагу ліфту, а згодом компромісно, з відчуттям власного достоїнства, задовольняться телефоном.
Нема тобі виправдання за гнітючу яму, щоразу глибшу від випорожнень телемагазину. За вбивство книги з тонкою палітуркою. Пам’ятаєш, на ній сиділа дівчина років 20, з волоссям кольору останньої революції, у вовняних шкарпетках, очевидно чоловічих, бо сороковий розмір збереже більше тепла, і ловила в долоні краплі виноградного соку, що ти бездумно розлив поміж сторінок. Вона отримала запалення. Лікар не прийшов підклеїти обгортку канцелярськими товарами. І її смерть у твоїй комірці, де тепер гуртожиток покинутих книг. Ти не промовив слова і тоді, як йшла. Внутрішня боротьба під назвою інтуїція кричала в обидва вуха, що вживаний ошийник був замалим зусиллям, щоб позбутися бліх.
Коли я задкувала через поріг, ти стояв на зігнутих ногах. Тоді це виглядало так, наче загублене кошеня впало з високого ліжка свого сну. Минувши якийсь десяток літ, переконуюся, що то був страх. Звичайнісінький жах щойно покинутої людини.
Твої очі барви котячої пихи облизують мене від підборіддя до вуха. Цей болотяний колір, як візитівка підтоптаного покоління: розніженого жіночою увагою та розпещеного телебаченням. Туманний погляд мокрим пензлем вздовж обличчя спотворює єдині привабливі форми. Без блискіток в очах — ти сміття, ти річ матеріальна, наповнена рекламою і набита порохом ілюзій.
Твоя лінь просмерділася крізь млявий стогін і осіла на скуйовдженому хвості. На руках, що зморено висять обабіч тебе, як і притаманно жирним лапам, розсипані крихти вчорашньої вечері. Чи то ранок, а чи ніч, ти досхочу відгодовуєшся на маминій кухні.
Опухлі без фізичної праці пальці приховують сліди від кігтів. В такому байдужому до тіла вигляді ти плентаєшся з дня в день, несучи тягар депресії у світ краси та грації. Куплений ще за часів попередньої влади рюкзак розсохся від старості. Нитка за ниткою залишили твій електронний світ, давно програний на кухоль пива. І гори, і вогнище, і ніжність річки - то все ілюзія, що трощить свідомість, ламає кістки, але не може ручною дріллю дійти до сховища серця. Плюнути на безлад сороміцього життя, нехіть знання, рішуче здати сіру масу в оренду.
Густа, колюча щетина, тижнями не розчесана на гострому краї підборіддя, не додає тобі мужності. Котяча шерсть облізла до сухої шкіри. На такому марнотратствіі духу навіть сиве волосся не здатне втриматися. Якщо кинути в тебе каміння, воно, мабуть, збайдужіє до поверхневої особи. А кумедно, коли коти наїжачують на спині хутро і сичать перед бійкою.
Роззявив рота і плаский язик вивалився крізь дрібні зубки. Розжарений та шорсткий, він потребує господаря. Не для того, щоб запихати підсмажену куртку, а для голосу, для крику, для слів - його пришили. Нема користі зі скарбу, якщо він схований за пеленою звабливих вуст.
Чому ти дозволяєш себе ображати, не спиниш мене, не гримнеш, як повноправний власник? Ти не навчився бути чоловіком. Мудрий психолог сказав, що ти знеохочений з явними ознаками суїциду. Вона така вчена та дипломована, а не знає, що це самотність має такі целюлітні форми, огрубілу шкіру, сміх вечірнього ток-шоу. Вуса вицвіли і байдужі на зміну погоди, валандаються над безпристрасним ротом, замурзані в недоїдках. Трійко друзів, завше чекаючих під дверима однієї з сотні кімнат в багатоповерхівці, зостарилися і віддають перевагу ліфту, а згодом компромісно, з відчуттям власного достоїнства, задовольняться телефоном.
Нема тобі виправдання за гнітючу яму, щоразу глибшу від випорожнень телемагазину. За вбивство книги з тонкою палітуркою. Пам’ятаєш, на ній сиділа дівчина років 20, з волоссям кольору останньої революції, у вовняних шкарпетках, очевидно чоловічих, бо сороковий розмір збереже більше тепла, і ловила в долоні краплі виноградного соку, що ти бездумно розлив поміж сторінок. Вона отримала запалення. Лікар не прийшов підклеїти обгортку канцелярськими товарами. І її смерть у твоїй комірці, де тепер гуртожиток покинутих книг. Ти не промовив слова і тоді, як йшла. Внутрішня боротьба під назвою інтуїція кричала в обидва вуха, що вживаний ошийник був замалим зусиллям, щоб позбутися бліх.
Коли я задкувала через поріг, ти стояв на зігнутих ногах. Тоді це виглядало так, наче загублене кошеня впало з високого ліжка свого сну. Минувши якийсь десяток літ, переконуюся, що то був страх. Звичайнісінький жах щойно покинутої людини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію