Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Майборода (1967) /
Рецензії
Ігри з часом або як важливо натиснути на правильну клавішу і не схибити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ігри з часом або як важливо натиснути на правильну клавішу і не схибити.
„То була лиш історія, третя із сотні подібних”- так може сказати кожен, читаючи вірші молодих поетів. „Ти мовчки відміряєш правди і трішечки тайни і скажеш усе, що сказати був просто повинен” – так зізнається майже кожен критик у сучасному світі.
Нещодавно вийшла у світ друга збірка поезій Наталі Пасічник „Портрети доби Ренесансу”. На перший погляд назва здається дивною, але прочитавши її розумієш, уся книжка, кожен її розділ пронизаний символами, які уособлюють час. Образи Старого Поета, молодої жінки та юного хлопчика − це портрети, які відображають різні часові проміжки життя. До того ж схожих героїв ми знаходимо у Шекспіра− поета епохи Відродження. Тобто, можна сказати, що ця збірка об’єднує два віки: епоху Ренесансу з її мінливістю і розміреним плином часу і сучасність, повну поспіху і гонитви за вітром, іноді подібну до бурхливої „річки, що виходить весь час з берегів”. Отже, „Портрети доби Ренесансу” можна назвати епохальною книжкою у прямому сенсі цього слова.
Час знаходить свій відбиток не лише у епохах, а й у образах Старого Поета та Юного Маестро. „Просто осінь прийшла…, просто осінь приносить свободу і спокій” − ці рядки про Старого Поета. „ Ти майже не пишеш, годинники майже стоять” − ось такий невблаганний час, час Старого Поета. Його спроби „зупинити годинник, якщо не зупиниться час… Але як зупинити ріку у яку не ступити?”. Час зупинився, зима поета добігла кінця. „Життя, мов обірвана пісня хорової капели в одній з уцілілих церков”.
На противагу йому постає Юний Маестро „…сваволя смичка у тендітних хлопчачих долонях нагадує шал молодого мисливця за щастям…”. У „Гонитві за вітром” його „вічне блукання з Єгипту у край неприкаяний” стає нескінченною гонитвою за щастям, за іншим життям. Та час спливає, немов у пустелі пісок. „О мій хлопчику дивний, усе має здатність минати, вічне море міліє, шляхи заростають бадиллям”. Саме тепер розумієш, що „здобуто усе і не здобуто нічого… Ми гнались за вітром і наздогнали його, зрозумівши, тільки поодинокі, що не здобули нічого”.
Час стирає з пам”яті майже усе, але разом з тим він об”єднує і робить можливим те, що, здавалось, не мало ніякого сенсу.
Нещодавно вийшла у світ друга збірка поезій Наталі Пасічник „Портрети доби Ренесансу”. На перший погляд назва здається дивною, але прочитавши її розумієш, уся книжка, кожен її розділ пронизаний символами, які уособлюють час. Образи Старого Поета, молодої жінки та юного хлопчика − це портрети, які відображають різні часові проміжки життя. До того ж схожих героїв ми знаходимо у Шекспіра− поета епохи Відродження. Тобто, можна сказати, що ця збірка об’єднує два віки: епоху Ренесансу з її мінливістю і розміреним плином часу і сучасність, повну поспіху і гонитви за вітром, іноді подібну до бурхливої „річки, що виходить весь час з берегів”. Отже, „Портрети доби Ренесансу” можна назвати епохальною книжкою у прямому сенсі цього слова.
Час знаходить свій відбиток не лише у епохах, а й у образах Старого Поета та Юного Маестро. „Просто осінь прийшла…, просто осінь приносить свободу і спокій” − ці рядки про Старого Поета. „ Ти майже не пишеш, годинники майже стоять” − ось такий невблаганний час, час Старого Поета. Його спроби „зупинити годинник, якщо не зупиниться час… Але як зупинити ріку у яку не ступити?”. Час зупинився, зима поета добігла кінця. „Життя, мов обірвана пісня хорової капели в одній з уцілілих церков”.
На противагу йому постає Юний Маестро „…сваволя смичка у тендітних хлопчачих долонях нагадує шал молодого мисливця за щастям…”. У „Гонитві за вітром” його „вічне блукання з Єгипту у край неприкаяний” стає нескінченною гонитвою за щастям, за іншим життям. Та час спливає, немов у пустелі пісок. „О мій хлопчику дивний, усе має здатність минати, вічне море міліє, шляхи заростають бадиллям”. Саме тепер розумієш, що „здобуто усе і не здобуто нічого… Ми гнались за вітром і наздогнали його, зрозумівши, тільки поодинокі, що не здобули нічого”.
Час стирає з пам”яті майже усе, але разом з тим він об”єднує і робить можливим те, що, здавалось, не мало ніякого сенсу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
