„То була лиш історія, третя із сотні подібних”- так може сказати кожен, читаючи вірші молодих поетів. „Ти мовчки відміряєш правди і трішечки тайни і скажеш усе, що сказати був просто повинен” – так зізнається майже кожен критик у сучасному світі.
Нещодавно вийшла у світ друга збірка поезій Наталі Пасічник „Портрети доби Ренесансу”. На перший погляд назва здається дивною, але прочитавши її розумієш, уся книжка, кожен її розділ пронизаний символами, які уособлюють час. Образи Старого Поета, молодої жінки та юного хлопчика − це портрети, які відображають різні часові проміжки життя. До того ж схожих героїв ми знаходимо у Шекспіра− поета епохи Відродження. Тобто, можна сказати, що ця збірка об’єднує два віки: епоху Ренесансу з її мінливістю і розміреним плином часу і сучасність, повну поспіху і гонитви за вітром, іноді подібну до бурхливої „річки, що виходить весь час з берегів”. Отже, „Портрети доби Ренесансу” можна назвати епохальною книжкою у прямому сенсі цього слова.
Час знаходить свій відбиток не лише у епохах, а й у образах Старого Поета та Юного Маестро. „Просто осінь прийшла…, просто осінь приносить свободу і спокій” − ці рядки про Старого Поета. „ Ти майже не пишеш, годинники майже стоять” − ось такий невблаганний час, час Старого Поета. Його спроби „зупинити годинник, якщо не зупиниться час… Але як зупинити ріку у яку не ступити?”. Час зупинився, зима поета добігла кінця. „Життя, мов обірвана пісня хорової капели в одній з уцілілих церков”.
На противагу йому постає Юний Маестро „…сваволя смичка у тендітних хлопчачих долонях нагадує шал молодого мисливця за щастям…”. У „Гонитві за вітром” його „вічне блукання з Єгипту у край неприкаяний” стає нескінченною гонитвою за щастям, за іншим життям. Та час спливає, немов у пустелі пісок. „О мій хлопчику дивний, усе має здатність минати, вічне море міліє, шляхи заростають бадиллям”. Саме тепер розумієш, що „здобуто усе і не здобуто нічого… Ми гнались за вітром і наздогнали його, зрозумівши, тільки поодинокі, що не здобули нічого”.
Час стирає з пам”яті майже усе, але разом з тим він об”єднує і робить можливим те, що, здавалось, не мало ніякого сенсу.