ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Юдов (1965) /
Публіцистика
Мегалополіс Вау... Поет!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мегалополіс Вау... Поет!
З тих пір, як космічний зонд Вояжер-1 досягнув кордону Сонячної системи, кількість величезних міст на землі зросла з 8 десятків до 5 сотень. Під час падіння населення в Україні з 50 до 45 мільйонів, у Києві воно збільшилося від 2,5 до 3 мільйонів. І не треба тошнотворної уточненості в тисячах, крапках, дробах, цим хай тішаться математики, статистики і депутати. Останні цим тільки і тішаться, за один відсоток горлянки один одному гризуть. Для поета важливі мільйони!
Якщо прикріпити очі поета до картографічного супутника і злінзувати їх на землю, то вони побачать міста схожі на плями з розгалуженими пазурами, як то спрути розставили свої щупальці, якими ссуть природні ресурси землі – нафту, газ, електроенергію, харчі… Би були вони живими істотами, було би їм легше: насисались, нагадили і переповзли на свіженьке. А так бетонні, нерушимі, гадять під себе і коло себе, і розростаються. Гарно там, де біля міст річки протікають – воду зверху ссуть, а відпрацьовку нижче зливають. Оце такі мегаполіси – об’єднані конгломерати. От де в цьому поезія? Це не поезія, це хода еволюції від хатинки-мазанки у піснях звеличеної, в соняшники та мальвіну затканої – до залізобетонного монстра, електрикою та ілюмінацією включеного.
І це не значить, що поет місто знеславлює, бо так бачить очима. У плямах з розгалуженими пазурами можна побачити нейрони планетарного мозку, до яких пульсуючи збігаються і розбігаються імпульси енергії, кров планети качають капіляри протягнуті і випадає із цього кровообігу хатинка-мазанка, як релікт древній, що лише для якоїсь ресторації архаїчної придатний… Як психологічна розгрузка національною екзотикою від скла, цегли і пластмаси…
Поезія є у всьому – і у ширині небесній, трояндами чи маками на все поле підпертої, і у хащах з цегли та каменю, асфальтовими стежками порізаних. Питання в тому, як дивитися на світ теперішній, чиїми очима дивитися. А в цьому нам допомагає мегакультура, що з часом історичного польоту, разом з мегаполісами утверджується.
Я назвав би цю культуру «Ящикова». І місто з ящиків, і квартира – сундук, і інформація – ящик, і ящик у когось може за мільйон доларів збудований, а в когось – картонний на смітнику знайдений. Квадратна обмеженість прав і свобод – ось що є ящик.
У минулому, коли на планеті було більшість селянства (У 1800 році не було жодного міста) людина жила у природі і хатинка-мазанка була засобом захисту від негоди, життя і всі його драми та комедії відбувались разом з природою. Тепер, коли міське населення планети(при 7 мільярдах) має вже 51%, життя мегакультури протікає в ящиках, а природа є частиною психологічних розвантажень. Ну є окремі індивіди, для яких природа є робота, або хобі, все одно сімейно-культурні злети і падіння життя протікають в ящиках.
Мегакультура окреслює свої правила та можливості. Ось одна із головних залежностей, що вже існує проблемним каменем для людини на даний час – залежність від електроенергії, енергоресурсів. Навіть для поетичних творів, ця залежність вагома, бо поступово поет зберігає їх не на паперових носіях і не на камінних скрижалях… Вимкніть подачу електроенергії і більшість «шедеврів» не будуть світитися на моніторах, капець «Донкіхотам клавіатури і мишки». Планшет, або iPhone без підзарядки відстрочать капець на одну добу.
Людство вирішує таку проблему залежності і ось вже зараз проходить випробування автономна ядерна електростанція на базі рухомого автомобіля (див.мал.) Через 5 років автори обіцяють промислове виробництво. І що чекає поезію і поетів, коли мегаполіси отримають автономне живлення? Процвітання електронних носіїв!
У разі переходу на автономне живлення основною одиницею адміністративного порядку в світі стане не держава, до якої ми, українці, ледь доторкнулися, а Мегалополіси, згустки населення, інформації, виробництва і мегакультури, яка матиме своє етно-географічне мовлення. Тому українська мова, крок за кроком, буде втрачати свої державні позиції, залишаючись лише там, де має насиченість і концентрацію. Мегаполісам двомовність структурно не підходить, бо це дуже об’ємний комплекс господарювання, комунікацій і енергозабезпечення. Та і сама поетика мови втрачає свої позиції, тому я лише «пускаю піну» про літературну першоджерельність смислів.
Люди справно роблять роботу – україномовні конгломерації упорядковують свою мову під майбутні мегаполіси, російськомовні під свої. В цю роботу включені всі фонетико-лексико-історично-літературні працівники і політики. В світлі останніх подій іде боротьба за Київ не як за столицю держави, а як за одиницю майбутнього адміністративного порядку. І на якій мові буде говорити Київ через 20 років закладається зараз, всі інші міста України вже визначились.
А моя мова предків залишиться в степах. Боги не дозволяють пустоти. Щось воно з цього й викрутиться.
Якщо прикріпити очі поета до картографічного супутника і злінзувати їх на землю, то вони побачать міста схожі на плями з розгалуженими пазурами, як то спрути розставили свої щупальці, якими ссуть природні ресурси землі – нафту, газ, електроенергію, харчі… Би були вони живими істотами, було би їм легше: насисались, нагадили і переповзли на свіженьке. А так бетонні, нерушимі, гадять під себе і коло себе, і розростаються. Гарно там, де біля міст річки протікають – воду зверху ссуть, а відпрацьовку нижче зливають. Оце такі мегаполіси – об’єднані конгломерати. От де в цьому поезія? Це не поезія, це хода еволюції від хатинки-мазанки у піснях звеличеної, в соняшники та мальвіну затканої – до залізобетонного монстра, електрикою та ілюмінацією включеного.
І це не значить, що поет місто знеславлює, бо так бачить очима. У плямах з розгалуженими пазурами можна побачити нейрони планетарного мозку, до яких пульсуючи збігаються і розбігаються імпульси енергії, кров планети качають капіляри протягнуті і випадає із цього кровообігу хатинка-мазанка, як релікт древній, що лише для якоїсь ресторації архаїчної придатний… Як психологічна розгрузка національною екзотикою від скла, цегли і пластмаси…
Поезія є у всьому – і у ширині небесній, трояндами чи маками на все поле підпертої, і у хащах з цегли та каменю, асфальтовими стежками порізаних. Питання в тому, як дивитися на світ теперішній, чиїми очима дивитися. А в цьому нам допомагає мегакультура, що з часом історичного польоту, разом з мегаполісами утверджується.
Я назвав би цю культуру «Ящикова». І місто з ящиків, і квартира – сундук, і інформація – ящик, і ящик у когось може за мільйон доларів збудований, а в когось – картонний на смітнику знайдений. Квадратна обмеженість прав і свобод – ось що є ящик.
У минулому, коли на планеті було більшість селянства (У 1800 році не було жодного міста) людина жила у природі і хатинка-мазанка була засобом захисту від негоди, життя і всі його драми та комедії відбувались разом з природою. Тепер, коли міське населення планети(при 7 мільярдах) має вже 51%, життя мегакультури протікає в ящиках, а природа є частиною психологічних розвантажень. Ну є окремі індивіди, для яких природа є робота, або хобі, все одно сімейно-культурні злети і падіння життя протікають в ящиках.
Мегакультура окреслює свої правила та можливості. Ось одна із головних залежностей, що вже існує проблемним каменем для людини на даний час – залежність від електроенергії, енергоресурсів. Навіть для поетичних творів, ця залежність вагома, бо поступово поет зберігає їх не на паперових носіях і не на камінних скрижалях… Вимкніть подачу електроенергії і більшість «шедеврів» не будуть світитися на моніторах, капець «Донкіхотам клавіатури і мишки». Планшет, або iPhone без підзарядки відстрочать капець на одну добу.
Людство вирішує таку проблему залежності і ось вже зараз проходить випробування автономна ядерна електростанція на базі рухомого автомобіля (див.мал.) Через 5 років автори обіцяють промислове виробництво. І що чекає поезію і поетів, коли мегаполіси отримають автономне живлення? Процвітання електронних носіїв!
У разі переходу на автономне живлення основною одиницею адміністративного порядку в світі стане не держава, до якої ми, українці, ледь доторкнулися, а Мегалополіси, згустки населення, інформації, виробництва і мегакультури, яка матиме своє етно-географічне мовлення. Тому українська мова, крок за кроком, буде втрачати свої державні позиції, залишаючись лише там, де має насиченість і концентрацію. Мегаполісам двомовність структурно не підходить, бо це дуже об’ємний комплекс господарювання, комунікацій і енергозабезпечення. Та і сама поетика мови втрачає свої позиції, тому я лише «пускаю піну» про літературну першоджерельність смислів.
Люди справно роблять роботу – україномовні конгломерації упорядковують свою мову під майбутні мегаполіси, російськомовні під свої. В цю роботу включені всі фонетико-лексико-історично-літературні працівники і політики. В світлі останніх подій іде боротьба за Київ не як за столицю держави, а як за одиницю майбутнього адміністративного порядку. І на якій мові буде говорити Київ через 20 років закладається зараз, всі інші міста України вже визначились.
А моя мова предків залишиться в степах. Боги не дозволяють пустоти. Щось воно з цього й викрутиться.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію