Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Бути чи не бути(еротичні міркування)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бути чи не бути(еротичні міркування)
Сакраментальне «Бути чи не бути?» таке ж гризотне, як і вічне. Картаєш себе, сказавши
«Так», картаєш, сказавши «Ні», бо важко прогнозувати майбутнє, коли аналітичні здібності розуму затьмарені непереборним бажанням плоті утвердити свої егоїстичні прагнення до гріховного. До чого я веду? До чоловіка, ім’я якому – легіон. Дожив цей чоловік до того віку, коли сива паморозь, умістившись спочатку на скронях, починає свій агресивний наступ на інші ділянки волосяного покрову голови, витісняючи початкове його забарвлення на периферійні закутки. Деякі волосинки, налякані грядущими змінами, не бажаючи зраджувати своє первородне єство, втікають із поля бою, залишаючи прогалини, пролисини у густій колись шевелюрі. Одночасно з цим процесом починає діяти і зовнішній ворог – бісові ріжки, що раз по раз штрикають нашого героя в ребра – то справа, то зліва,
а то і зі сторони куприка, причому так наполегливо, що немає жодної можливості не звертати на них уваги. І що ж робить цей чоловік? Починає розуміти, що любощі із дружиною раз на тиждень, а то і рідше, стали, скоріше, ритуалом виконання своїх подружніх обов’язків, ніж натхненним трудом на ниві Кохання. А бути чоловіком, ще й коханим, ой як хочеться. Тож сідає наш герой за комп’ютер, вештається у соціальних мережах, встромляючи свого носа всюди, де пахне самотнім жіночим духом, запускає пробні флюїди своєї харизми самця у вічну тему любові і через деякий час знаходить споріднену душу у вигляді молодої панянки, себто дівчини. Поступово їх спілкування досягає такої межі, за якою Інтим уже не виглядає чимось недозволеним. Бере тоді чоловік на роботі відпустку на кілька днів за свій рахунок, дружину ставить перед фактом термінового відрядження і на крилах бажання летить у вир гріховної насолоди, добре,
що місце призначення недалеко – до сусіднього обласного центру. Зустрічається двійко готових до битви на любовному ложі партнерів і кожний отримує те, що хотів: дівчина – шляхетного зрілого чоловіка, досить обізнаного, щоб поділитися набутим за життя практичним досвідом кохання, а чоловік – молоду красиву коханку, тіло якої, феєрично вибухове, в умілих руках звучить божественною музикою ніжності і пристрасті. Наш герой усю ніч доводить, не стільки дівчині, як самому собі спроможність свого лібідо реагувати на присутність поруч жіночих принад і на ранок, геть виснажений, але страшенно задоволений, вже готовий вигукнути оте знамените Фаустівське «Зупинись, мить! Ти прекрасна», як стається справжня трагедія – замість миті зупиняється серце, якому (нетренованому, із ознаками вікових змін), очевидно, не стало сил перекачувати по венам і артеріям розбурхану, стривожену запальним завзяттям кров, означену в інших мовах як блуд. Постраждалих троє: дівчина, якій(переляканій до сліз, враженій виглядом неживого, до недавно ще такого палкого, коханця) прийшлося щось вигадувати співробітникам міліції про обставини появи у її помешканні мертвого тіла чужого їй чоловіка; родина загиблого на чолі з дружиною,почуття якої перетасовані болем утрати і звичайною образою зрадженої жінки; сам чоловік, постраждалий, як ви бачите, - гірше не буває. Отож «Бути чи не бути» носить досить гризотний характер. «Бути!» – скажуть деякі чоловіки із когорти тих, що чисто теоретично допускають такий вибір. Вони занадто невпевнені у собі, затуркані життям і сімейними обставинами, слабодухі та нерішучі, щоб у реальних обставинах спробувати повторити шлях нашого героя, але саме ці їхні недоліки і спонукають до такої показової бравади. «Не бути!» – скажуть інші, справжні «Казанови», які задовго до появи сивини почали свою трудову діяльність на ниві зрадництва своїм дружинам. - Навіщо такі складності? – міркують вони. – Кудись їхати, виснажувати себе, наче в останній раз, якщо можна розважатися більш помірковано, без небезпеки для свого здоров’я, тим більш навколо так багато жінок, охочих свідомо обманюватися і дарувати щасливі миті плотських утіх. Усім іншим, а я маю підозри, що їх переважаюча більшість,залишається «чи». Оце «чи» і є серцевиною тої гризоти, що поїдає зсередини чоловічий ерос. Утім вибір – це завжди вибір і нехай самі чоловіки вирішують, що їм робити з тим бісом у ребрах. Про мораль тут мова не іде. Вона на другому плані. Багато повчальників, як показує життя, насправді лиш ховаються під маскою пристойності, непорочності та етичної цноти. Ці добродії найбільш небезпечні для закладин моралі, бо саме своїм акторством вони знецінюють те, що дійсно мало би вчити людей благородним чеснотам.
9 квітня 2013р.
«Так», картаєш, сказавши «Ні», бо важко прогнозувати майбутнє, коли аналітичні здібності розуму затьмарені непереборним бажанням плоті утвердити свої егоїстичні прагнення до гріховного. До чого я веду? До чоловіка, ім’я якому – легіон. Дожив цей чоловік до того віку, коли сива паморозь, умістившись спочатку на скронях, починає свій агресивний наступ на інші ділянки волосяного покрову голови, витісняючи початкове його забарвлення на периферійні закутки. Деякі волосинки, налякані грядущими змінами, не бажаючи зраджувати своє первородне єство, втікають із поля бою, залишаючи прогалини, пролисини у густій колись шевелюрі. Одночасно з цим процесом починає діяти і зовнішній ворог – бісові ріжки, що раз по раз штрикають нашого героя в ребра – то справа, то зліва,
а то і зі сторони куприка, причому так наполегливо, що немає жодної можливості не звертати на них уваги. І що ж робить цей чоловік? Починає розуміти, що любощі із дружиною раз на тиждень, а то і рідше, стали, скоріше, ритуалом виконання своїх подружніх обов’язків, ніж натхненним трудом на ниві Кохання. А бути чоловіком, ще й коханим, ой як хочеться. Тож сідає наш герой за комп’ютер, вештається у соціальних мережах, встромляючи свого носа всюди, де пахне самотнім жіночим духом, запускає пробні флюїди своєї харизми самця у вічну тему любові і через деякий час знаходить споріднену душу у вигляді молодої панянки, себто дівчини. Поступово їх спілкування досягає такої межі, за якою Інтим уже не виглядає чимось недозволеним. Бере тоді чоловік на роботі відпустку на кілька днів за свій рахунок, дружину ставить перед фактом термінового відрядження і на крилах бажання летить у вир гріховної насолоди, добре,
що місце призначення недалеко – до сусіднього обласного центру. Зустрічається двійко готових до битви на любовному ложі партнерів і кожний отримує те, що хотів: дівчина – шляхетного зрілого чоловіка, досить обізнаного, щоб поділитися набутим за життя практичним досвідом кохання, а чоловік – молоду красиву коханку, тіло якої, феєрично вибухове, в умілих руках звучить божественною музикою ніжності і пристрасті. Наш герой усю ніч доводить, не стільки дівчині, як самому собі спроможність свого лібідо реагувати на присутність поруч жіночих принад і на ранок, геть виснажений, але страшенно задоволений, вже готовий вигукнути оте знамените Фаустівське «Зупинись, мить! Ти прекрасна», як стається справжня трагедія – замість миті зупиняється серце, якому (нетренованому, із ознаками вікових змін), очевидно, не стало сил перекачувати по венам і артеріям розбурхану, стривожену запальним завзяттям кров, означену в інших мовах як блуд. Постраждалих троє: дівчина, якій(переляканій до сліз, враженій виглядом неживого, до недавно ще такого палкого, коханця) прийшлося щось вигадувати співробітникам міліції про обставини появи у її помешканні мертвого тіла чужого їй чоловіка; родина загиблого на чолі з дружиною,почуття якої перетасовані болем утрати і звичайною образою зрадженої жінки; сам чоловік, постраждалий, як ви бачите, - гірше не буває. Отож «Бути чи не бути» носить досить гризотний характер. «Бути!» – скажуть деякі чоловіки із когорти тих, що чисто теоретично допускають такий вибір. Вони занадто невпевнені у собі, затуркані життям і сімейними обставинами, слабодухі та нерішучі, щоб у реальних обставинах спробувати повторити шлях нашого героя, але саме ці їхні недоліки і спонукають до такої показової бравади. «Не бути!» – скажуть інші, справжні «Казанови», які задовго до появи сивини почали свою трудову діяльність на ниві зрадництва своїм дружинам. - Навіщо такі складності? – міркують вони. – Кудись їхати, виснажувати себе, наче в останній раз, якщо можна розважатися більш помірковано, без небезпеки для свого здоров’я, тим більш навколо так багато жінок, охочих свідомо обманюватися і дарувати щасливі миті плотських утіх. Усім іншим, а я маю підозри, що їх переважаюча більшість,залишається «чи». Оце «чи» і є серцевиною тої гризоти, що поїдає зсередини чоловічий ерос. Утім вибір – це завжди вибір і нехай самі чоловіки вирішують, що їм робити з тим бісом у ребрах. Про мораль тут мова не іде. Вона на другому плані. Багато повчальників, як показує життя, насправді лиш ховаються під маскою пристойності, непорочності та етичної цноти. Ці добродії найбільш небезпечні для закладин моралі, бо саме своїм акторством вони знецінюють те, що дійсно мало би вчити людей благородним чеснотам.
9 квітня 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
