Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Бути чи не бути(еротичні міркування)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бути чи не бути(еротичні міркування)
Сакраментальне «Бути чи не бути?» таке ж гризотне, як і вічне. Картаєш себе, сказавши
«Так», картаєш, сказавши «Ні», бо важко прогнозувати майбутнє, коли аналітичні здібності розуму затьмарені непереборним бажанням плоті утвердити свої егоїстичні прагнення до гріховного. До чого я веду? До чоловіка, ім’я якому – легіон. Дожив цей чоловік до того віку, коли сива паморозь, умістившись спочатку на скронях, починає свій агресивний наступ на інші ділянки волосяного покрову голови, витісняючи початкове його забарвлення на периферійні закутки. Деякі волосинки, налякані грядущими змінами, не бажаючи зраджувати своє первородне єство, втікають із поля бою, залишаючи прогалини, пролисини у густій колись шевелюрі. Одночасно з цим процесом починає діяти і зовнішній ворог – бісові ріжки, що раз по раз штрикають нашого героя в ребра – то справа, то зліва,
а то і зі сторони куприка, причому так наполегливо, що немає жодної можливості не звертати на них уваги. І що ж робить цей чоловік? Починає розуміти, що любощі із дружиною раз на тиждень, а то і рідше, стали, скоріше, ритуалом виконання своїх подружніх обов’язків, ніж натхненним трудом на ниві Кохання. А бути чоловіком, ще й коханим, ой як хочеться. Тож сідає наш герой за комп’ютер, вештається у соціальних мережах, встромляючи свого носа всюди, де пахне самотнім жіночим духом, запускає пробні флюїди своєї харизми самця у вічну тему любові і через деякий час знаходить споріднену душу у вигляді молодої панянки, себто дівчини. Поступово їх спілкування досягає такої межі, за якою Інтим уже не виглядає чимось недозволеним. Бере тоді чоловік на роботі відпустку на кілька днів за свій рахунок, дружину ставить перед фактом термінового відрядження і на крилах бажання летить у вир гріховної насолоди, добре,
що місце призначення недалеко – до сусіднього обласного центру. Зустрічається двійко готових до битви на любовному ложі партнерів і кожний отримує те, що хотів: дівчина – шляхетного зрілого чоловіка, досить обізнаного, щоб поділитися набутим за життя практичним досвідом кохання, а чоловік – молоду красиву коханку, тіло якої, феєрично вибухове, в умілих руках звучить божественною музикою ніжності і пристрасті. Наш герой усю ніч доводить, не стільки дівчині, як самому собі спроможність свого лібідо реагувати на присутність поруч жіночих принад і на ранок, геть виснажений, але страшенно задоволений, вже готовий вигукнути оте знамените Фаустівське «Зупинись, мить! Ти прекрасна», як стається справжня трагедія – замість миті зупиняється серце, якому (нетренованому, із ознаками вікових змін), очевидно, не стало сил перекачувати по венам і артеріям розбурхану, стривожену запальним завзяттям кров, означену в інших мовах як блуд. Постраждалих троє: дівчина, якій(переляканій до сліз, враженій виглядом неживого, до недавно ще такого палкого, коханця) прийшлося щось вигадувати співробітникам міліції про обставини появи у її помешканні мертвого тіла чужого їй чоловіка; родина загиблого на чолі з дружиною,почуття якої перетасовані болем утрати і звичайною образою зрадженої жінки; сам чоловік, постраждалий, як ви бачите, - гірше не буває. Отож «Бути чи не бути» носить досить гризотний характер. «Бути!» – скажуть деякі чоловіки із когорти тих, що чисто теоретично допускають такий вибір. Вони занадто невпевнені у собі, затуркані життям і сімейними обставинами, слабодухі та нерішучі, щоб у реальних обставинах спробувати повторити шлях нашого героя, але саме ці їхні недоліки і спонукають до такої показової бравади. «Не бути!» – скажуть інші, справжні «Казанови», які задовго до появи сивини почали свою трудову діяльність на ниві зрадництва своїм дружинам. - Навіщо такі складності? – міркують вони. – Кудись їхати, виснажувати себе, наче в останній раз, якщо можна розважатися більш помірковано, без небезпеки для свого здоров’я, тим більш навколо так багато жінок, охочих свідомо обманюватися і дарувати щасливі миті плотських утіх. Усім іншим, а я маю підозри, що їх переважаюча більшість,залишається «чи». Оце «чи» і є серцевиною тої гризоти, що поїдає зсередини чоловічий ерос. Утім вибір – це завжди вибір і нехай самі чоловіки вирішують, що їм робити з тим бісом у ребрах. Про мораль тут мова не іде. Вона на другому плані. Багато повчальників, як показує життя, насправді лиш ховаються під маскою пристойності, непорочності та етичної цноти. Ці добродії найбільш небезпечні для закладин моралі, бо саме своїм акторством вони знецінюють те, що дійсно мало би вчити людей благородним чеснотам.
9 квітня 2013р.
«Так», картаєш, сказавши «Ні», бо важко прогнозувати майбутнє, коли аналітичні здібності розуму затьмарені непереборним бажанням плоті утвердити свої егоїстичні прагнення до гріховного. До чого я веду? До чоловіка, ім’я якому – легіон. Дожив цей чоловік до того віку, коли сива паморозь, умістившись спочатку на скронях, починає свій агресивний наступ на інші ділянки волосяного покрову голови, витісняючи початкове його забарвлення на периферійні закутки. Деякі волосинки, налякані грядущими змінами, не бажаючи зраджувати своє первородне єство, втікають із поля бою, залишаючи прогалини, пролисини у густій колись шевелюрі. Одночасно з цим процесом починає діяти і зовнішній ворог – бісові ріжки, що раз по раз штрикають нашого героя в ребра – то справа, то зліва,
а то і зі сторони куприка, причому так наполегливо, що немає жодної можливості не звертати на них уваги. І що ж робить цей чоловік? Починає розуміти, що любощі із дружиною раз на тиждень, а то і рідше, стали, скоріше, ритуалом виконання своїх подружніх обов’язків, ніж натхненним трудом на ниві Кохання. А бути чоловіком, ще й коханим, ой як хочеться. Тож сідає наш герой за комп’ютер, вештається у соціальних мережах, встромляючи свого носа всюди, де пахне самотнім жіночим духом, запускає пробні флюїди своєї харизми самця у вічну тему любові і через деякий час знаходить споріднену душу у вигляді молодої панянки, себто дівчини. Поступово їх спілкування досягає такої межі, за якою Інтим уже не виглядає чимось недозволеним. Бере тоді чоловік на роботі відпустку на кілька днів за свій рахунок, дружину ставить перед фактом термінового відрядження і на крилах бажання летить у вир гріховної насолоди, добре,
що місце призначення недалеко – до сусіднього обласного центру. Зустрічається двійко готових до битви на любовному ложі партнерів і кожний отримує те, що хотів: дівчина – шляхетного зрілого чоловіка, досить обізнаного, щоб поділитися набутим за життя практичним досвідом кохання, а чоловік – молоду красиву коханку, тіло якої, феєрично вибухове, в умілих руках звучить божественною музикою ніжності і пристрасті. Наш герой усю ніч доводить, не стільки дівчині, як самому собі спроможність свого лібідо реагувати на присутність поруч жіночих принад і на ранок, геть виснажений, але страшенно задоволений, вже готовий вигукнути оте знамените Фаустівське «Зупинись, мить! Ти прекрасна», як стається справжня трагедія – замість миті зупиняється серце, якому (нетренованому, із ознаками вікових змін), очевидно, не стало сил перекачувати по венам і артеріям розбурхану, стривожену запальним завзяттям кров, означену в інших мовах як блуд. Постраждалих троє: дівчина, якій(переляканій до сліз, враженій виглядом неживого, до недавно ще такого палкого, коханця) прийшлося щось вигадувати співробітникам міліції про обставини появи у її помешканні мертвого тіла чужого їй чоловіка; родина загиблого на чолі з дружиною,почуття якої перетасовані болем утрати і звичайною образою зрадженої жінки; сам чоловік, постраждалий, як ви бачите, - гірше не буває. Отож «Бути чи не бути» носить досить гризотний характер. «Бути!» – скажуть деякі чоловіки із когорти тих, що чисто теоретично допускають такий вибір. Вони занадто невпевнені у собі, затуркані життям і сімейними обставинами, слабодухі та нерішучі, щоб у реальних обставинах спробувати повторити шлях нашого героя, але саме ці їхні недоліки і спонукають до такої показової бравади. «Не бути!» – скажуть інші, справжні «Казанови», які задовго до появи сивини почали свою трудову діяльність на ниві зрадництва своїм дружинам. - Навіщо такі складності? – міркують вони. – Кудись їхати, виснажувати себе, наче в останній раз, якщо можна розважатися більш помірковано, без небезпеки для свого здоров’я, тим більш навколо так багато жінок, охочих свідомо обманюватися і дарувати щасливі миті плотських утіх. Усім іншим, а я маю підозри, що їх переважаюча більшість,залишається «чи». Оце «чи» і є серцевиною тої гризоти, що поїдає зсередини чоловічий ерос. Утім вибір – це завжди вибір і нехай самі чоловіки вирішують, що їм робити з тим бісом у ребрах. Про мораль тут мова не іде. Вона на другому плані. Багато повчальників, як показує життя, насправді лиш ховаються під маскою пристойності, непорочності та етичної цноти. Ці добродії найбільш небезпечні для закладин моралі, бо саме своїм акторством вони знецінюють те, що дійсно мало би вчити людей благородним чеснотам.
9 квітня 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
