Сакраментальне «Бути чи не бути?» таке ж гризотне, як і вічне. Картаєш себе, сказавши
«Так», картаєш, сказавши «Ні», бо важко прогнозувати майбутнє, коли аналітичні здібності розуму затьмарені непереборним бажанням плоті утвердити свої егоїстичні прагнення до гріховного. До чого я веду? До чоловіка, ім’я якому – легіон. Дожив цей чоловік до того віку, коли сива паморозь, умістившись спочатку на скронях, починає свій агресивний наступ на інші ділянки волосяного покрову голови, витісняючи початкове його забарвлення на периферійні закутки. Деякі волосинки, налякані грядущими змінами, не бажаючи зраджувати своє первородне єство, втікають із поля бою, залишаючи прогалини, пролисини у густій колись шевелюрі. Одночасно з цим процесом починає діяти і зовнішній ворог – бісові ріжки, що раз по раз штрикають нашого героя в ребра – то справа, то зліва,
а то і зі сторони куприка, причому так наполегливо, що немає жодної можливості не звертати на них уваги. І що ж робить цей чоловік? Починає розуміти, що любощі із дружиною раз на тиждень, а то і рідше, стали, скоріше, ритуалом виконання своїх подружніх обов’язків, ніж натхненним трудом на ниві Кохання. А бути чоловіком, ще й коханим, ой як хочеться. Тож сідає наш герой за комп’ютер, вештається у соціальних мережах, встромляючи свого носа всюди, де пахне самотнім жіночим духом, запускає пробні флюїди своєї харизми самця у вічну тему любові і через деякий час знаходить споріднену душу у вигляді молодої панянки, себто дівчини. Поступово їх спілкування досягає такої межі, за якою Інтим уже не виглядає чимось недозволеним. Бере тоді чоловік на роботі відпустку на кілька днів за свій рахунок, дружину ставить перед фактом термінового відрядження і на крилах бажання летить у вир гріховної насолоди, добре,
що місце призначення недалеко – до сусіднього обласного центру. Зустрічається двійко готових до битви на любовному ложі партнерів і кожний отримує те, що хотів: дівчина – шляхетного зрілого чоловіка, досить обізнаного, щоб поділитися набутим за життя практичним досвідом кохання, а чоловік – молоду красиву коханку, тіло якої, феєрично вибухове, в умілих руках звучить божественною музикою ніжності і пристрасті. Наш герой усю ніч доводить, не стільки дівчині, як самому собі спроможність свого лібідо реагувати на присутність поруч жіночих принад і на ранок, геть виснажений, але страшенно задоволений, вже готовий вигукнути оте знамените Фаустівське «Зупинись, мить! Ти прекрасна», як стається справжня трагедія – замість миті зупиняється серце, якому (нетренованому, із ознаками вікових змін), очевидно, не стало сил перекачувати по венам і артеріям розбурхану, стривожену запальним завзяттям кров, означену в інших мовах як блуд. Постраждалих троє: дівчина, якій(переляканій до сліз, враженій виглядом неживого, до недавно ще такого палкого, коханця) прийшлося щось вигадувати співробітникам міліції про обставини появи у її помешканні мертвого тіла чужого їй чоловіка; родина загиблого на чолі з дружиною,почуття якої перетасовані болем утрати і звичайною образою зрадженої жінки; сам чоловік, постраждалий, як ви бачите, - гірше не буває. Отож «Бути чи не бути» носить досить гризотний характер. «Бути!» – скажуть деякі чоловіки із когорти тих, що чисто теоретично допускають такий вибір. Вони занадто невпевнені у собі, затуркані життям і сімейними обставинами, слабодухі та нерішучі, щоб у реальних обставинах спробувати повторити шлях нашого героя, але саме ці їхні недоліки і спонукають до такої показової бравади. «Не бути!» – скажуть інші, справжні «Казанови», які задовго до появи сивини почали свою трудову діяльність на ниві зрадництва своїм дружинам. - Навіщо такі складності? – міркують вони. – Кудись їхати, виснажувати себе, наче в останній раз, якщо можна розважатися більш помірковано, без небезпеки для свого здоров’я, тим більш навколо так багато жінок, охочих свідомо обманюватися і дарувати щасливі миті плотських утіх. Усім іншим, а я маю підозри, що їх переважаюча більшість,залишається «чи». Оце «чи» і є серцевиною тої гризоти, що поїдає зсередини чоловічий ерос. Утім вибір – це завжди вибір і нехай самі чоловіки вирішують, що їм робити з тим бісом у ребрах. Про мораль тут мова не іде. Вона на другому плані. Багато повчальників, як показує життя, насправді лиш ховаються під маскою пристойності, непорочності та етичної цноти. Ці добродії найбільш небезпечні для закладин моралі, бо саме своїм акторством вони знецінюють те, що дійсно мало би вчити людей благородним чеснотам.

9 квітня 2013р.