ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Ці руки нічого не крали...
- Ці РУКИ нічого не крали!
Фраза із недалекого минулого, що стала класикою політичного афоризму. Як зараз бачу власника тих рук, людину №і1 в очах більшості українців, їх зболену надію, їх щире сподівання на краще, на вихід із пустелі безправ’я і зневаги у світ правдивого закону і справедливості. Рукави закочені мало не до ліктів, долоні повернуті до журналістського товариства, пальці розтулені, наче для демонстративного підтвердження тільки що сказаного. Усі бачать, що у руках нічого нема, до них нічого не прилипло і вони бездоганно чисті як фізично, так і у моральному плані.
Я дивлюся на свої руки і згадую. Мені років дванадцять і я у містечковій бібліотеці. Сюди я любив приходити і довго, ледве не годинами, стояти біля книжкових полиць, беручи до рук то одну, то іншу книжку. Гортав їх сторінки, намагаюсь із вихоплених слів, речень, абзаців зрозуміти цінність твору. Після тривалого пошуку відбирав дві-три книжки, бібліотекарка записувала їх у формуляр і я ішов додому, наче рибалка із вдалої риболовлі, наче грибник із щедрого лісу з повним кошиком грибів. Одного разу, гортаючи сторінки, я натрапив на справжній скарб – захований у книжку карбованець, на ті часи чималі гроші як на дитяче розуміння. Краєм ока ухопивши мить, коли бібліотекарка на щось відволіклася, переклав того карбованця до кишені. Книгу поставив на полицю і змарнувавши, для годиться, ще кілька хвилин, поніс відібрані книжки на реєстрацію. У душу було двоїсте відчуття: радість знахідки і якійсь цнотливий сором, наче я не знайшов, а поцупив ті гроші.
- А може то сама бібліотекарка заховала карбованця, щоб перевірити чесність і порядність відвідувачів? – така думка з’явилася у моїй голові і тут же щезла, бо навіть дитяча розсудливість не могла припустити такої відвертої і дурнуватої провокації зі сторони тихої сивоволосої жіночки, що сиділа за стареньким столиком у бібліотеці. Заспокоїв себе думкою, що той, хто залишив гроші у книжці, насправді не бідна людина, якщо так розкидається ними. На що я витратив того карбованця, не пам’ятаю. Скоріше усього, на гарячі і смачні пиріжки по чотири копійки за штуку, що так апетитно поїдалися мною під час великої перерви у школі.
Згадую далі. Мені на рік чи два більше і я у товаристві таких же підлітків. Теплий літній вечір. Уже стемніло і час іти додому, але, як кажуть, у житті є завжди місце подвигу. Чи
то з нічної відваги, чи то із дитячої дурості зважуємося на гріховне діяння – забігаємо на сусідське подвір’я, похапцем рвемо великі соковиті абрикоси, галасуючи і заважаючи один одному. Скриплять вхідні двері (то виходив господар дому, наш добрий сусід), ми втікаємо у повній темряві, гублячи ті абрикоси і докори сумління, які, утім, через деякий час повертаються у мою розгублену душу відчуттям провини і чогось такого, чого не слід робити, навіть, із дурощів. Мені соромно і стидно. Але того ніхто не бачить.
Подальші спогади ведуть уже у доросле життя. Працював у монтажній організації. Після завершення усіх робіт завжди залишались якісь остатки: дроту, кабелю, метизів та інших матеріалів. Щось віддавав членам бригади, щось брав собі. То все на той час було копійчане і мало що не валялося під ногами. Метр труби – 30 копійок, не порівняти із теперішніми цінами. По великому рахунку, усе це мало належати замовнику робіт, бо саме він оплачував виконані роботи. Але хто то контролював? Я забирав ці остатки і ніякі докори сумління вже не торкалися моєї душі. Так робили усі.
Ще якісь спогади, де я також не виступав еталоном чесності, порушуючи Божу заповідь:
- Не вкради!
І не те, щоб крав, а просто непомітно для себе труївся тією загальною атмосферою нівелювання моральних чеснот, які не знають виключень і вимагають від кожного дотримання принципів правдивості у найменших дрібницях. Але так жили усі, ну, майже
усі і, мабуть, тому вади гріховного стали на той час нормою життя. Ця норма настільки стала нормальною, що не полишає нас і понині. Крадемо, браття, якщо є можливість, якщо ніхто не бачить, якщо покари нема або від неї можна відкупитися.
Отож дивлюся я на свої руки і не можу сказати, що вони нічого не крали. Щось таке і прилипало до них. А таких рук, як мої, - мільйони по усій країні. Ось де розгадка усіх наших сьогоднішніх негараздів, першопричина усіх наших бід – там, нагорі, РУКИ, які нічого не крали: ні тоді, ні тепер, ні у майбутньому, бо, інакше, як можна з нечистими руками керувати цілою країною та ще й моралізувати час від часу на теми законності, моралі, християнської етики. А тут, унизу, ми - пересічні українці, злодійкуваті, хитруни, самі собі на умі; крадемо, вірніше, наші руки крадуть, на гривню, на дві, як пощастить то і більше.
А там, нагорі, не крадуть і нас до того закликають. А ми ж бо сліпі і глухі, бо не бачимо першого і не чуємо другого. Довго ще нам із такою філософією життя борсатися у нечистоплотному багні лукавства і брехні. Жаль тільки тих, що нагорі – не пощастило їм із народом. З такими чистими РУКАМИ, як у них, потрібно країною янголів керувати, а не такими грішниками, як ми.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-11 18:09:48
Переглядів сторінки твору 3027
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.291 / 5.5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.815
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2020.01.05 18:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-05-13 07:26:47 ]
Політика і політики чи політикани - дуже розлога тема. Єдине, що хочеться - не вибирати менше із двох зол, а вибирати таку людину, навколо якої б згуртувалася уся Україна. Але де її найти? Дякую, Юрію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-12 23:43:15 ]
А може у нас ментальність така? Пригадую, як просила знайому вчасно сплачувати кошти в ЖКГ за обслуговування будинку. "А чого я маю платити?" - була відповідь. А хвильку перед тим розповідала, які закордоном порядки, бо щойно повернулась із заробітків...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-05-13 07:28:31 ]
Ментальність, але де її коріння? І тим, що угорі, треба давати приклади для наслідування, для викорінення ментальних вад. Дякую.