ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...

Алла Даниленко
2021.01.23 20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,

Олексій Кацай
2021.01.23 19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні

вектором кожним східці скрегочуть

Євген Федчук
2021.01.23 19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.

Олександр Сушко
2021.01.23 17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і

Олександр Панін
2021.01.23 16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.

Ігор Шоха
2021.01.23 16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.

***
А на агонізуючу орду

Олександр Сушко
2021.01.23 14:12
Свати", "квартальчик", тру-ля-ля -
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.

Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,

Володимир Бойко
2021.01.23 11:42
В останньому танку роковані планети
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.

Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже

Петро Скоропис
2021.01.23 10:49
Кошмар століття – ядерний грибок,
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;

Дума Козак
2021.01.23 08:30
„Макс-фактором“ почав писати твори,
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Ці руки нічого не крали...
- Ці РУКИ нічого не крали!
Фраза із недалекого минулого, що стала класикою політичного афоризму. Як зараз бачу власника тих рук, людину №і1 в очах більшості українців, їх зболену надію, їх щире сподівання на краще, на вихід із пустелі безправ’я і зневаги у світ правдивого закону і справедливості. Рукави закочені мало не до ліктів, долоні повернуті до журналістського товариства, пальці розтулені, наче для демонстративного підтвердження тільки що сказаного. Усі бачать, що у руках нічого нема, до них нічого не прилипло і вони бездоганно чисті як фізично, так і у моральному плані.
Я дивлюся на свої руки і згадую. Мені років дванадцять і я у містечковій бібліотеці. Сюди я любив приходити і довго, ледве не годинами, стояти біля книжкових полиць, беручи до рук то одну, то іншу книжку. Гортав їх сторінки, намагаюсь із вихоплених слів, речень, абзаців зрозуміти цінність твору. Після тривалого пошуку відбирав дві-три книжки, бібліотекарка записувала їх у формуляр і я ішов додому, наче рибалка із вдалої риболовлі, наче грибник із щедрого лісу з повним кошиком грибів. Одного разу, гортаючи сторінки, я натрапив на справжній скарб – захований у книжку карбованець, на ті часи чималі гроші як на дитяче розуміння. Краєм ока ухопивши мить, коли бібліотекарка на щось відволіклася, переклав того карбованця до кишені. Книгу поставив на полицю і змарнувавши, для годиться, ще кілька хвилин, поніс відібрані книжки на реєстрацію. У душу було двоїсте відчуття: радість знахідки і якійсь цнотливий сором, наче я не знайшов, а поцупив ті гроші.
- А може то сама бібліотекарка заховала карбованця, щоб перевірити чесність і порядність відвідувачів? – така думка з’явилася у моїй голові і тут же щезла, бо навіть дитяча розсудливість не могла припустити такої відвертої і дурнуватої провокації зі сторони тихої сивоволосої жіночки, що сиділа за стареньким столиком у бібліотеці. Заспокоїв себе думкою, що той, хто залишив гроші у книжці, насправді не бідна людина, якщо так розкидається ними. На що я витратив того карбованця, не пам’ятаю. Скоріше усього, на гарячі і смачні пиріжки по чотири копійки за штуку, що так апетитно поїдалися мною під час великої перерви у школі.
Згадую далі. Мені на рік чи два більше і я у товаристві таких же підлітків. Теплий літній вечір. Уже стемніло і час іти додому, але, як кажуть, у житті є завжди місце подвигу. Чи
то з нічної відваги, чи то із дитячої дурості зважуємося на гріховне діяння – забігаємо на сусідське подвір’я, похапцем рвемо великі соковиті абрикоси, галасуючи і заважаючи один одному. Скриплять вхідні двері (то виходив господар дому, наш добрий сусід), ми втікаємо у повній темряві, гублячи ті абрикоси і докори сумління, які, утім, через деякий час повертаються у мою розгублену душу відчуттям провини і чогось такого, чого не слід робити, навіть, із дурощів. Мені соромно і стидно. Але того ніхто не бачить.
Подальші спогади ведуть уже у доросле життя. Працював у монтажній організації. Після завершення усіх робіт завжди залишались якісь остатки: дроту, кабелю, метизів та інших матеріалів. Щось віддавав членам бригади, щось брав собі. То все на той час було копійчане і мало що не валялося під ногами. Метр труби – 30 копійок, не порівняти із теперішніми цінами. По великому рахунку, усе це мало належати замовнику робіт, бо саме він оплачував виконані роботи. Але хто то контролював? Я забирав ці остатки і ніякі докори сумління вже не торкалися моєї душі. Так робили усі.
Ще якісь спогади, де я також не виступав еталоном чесності, порушуючи Божу заповідь:
- Не вкради!
І не те, щоб крав, а просто непомітно для себе труївся тією загальною атмосферою нівелювання моральних чеснот, які не знають виключень і вимагають від кожного дотримання принципів правдивості у найменших дрібницях. Але так жили усі, ну, майже
усі і, мабуть, тому вади гріховного стали на той час нормою життя. Ця норма настільки стала нормальною, що не полишає нас і понині. Крадемо, браття, якщо є можливість, якщо ніхто не бачить, якщо покари нема або від неї можна відкупитися.
Отож дивлюся я на свої руки і не можу сказати, що вони нічого не крали. Щось таке і прилипало до них. А таких рук, як мої, - мільйони по усій країні. Ось де розгадка усіх наших сьогоднішніх негараздів, першопричина усіх наших бід – там, нагорі, РУКИ, які нічого не крали: ні тоді, ні тепер, ні у майбутньому, бо, інакше, як можна з нечистими руками керувати цілою країною та ще й моралізувати час від часу на теми законності, моралі, християнської етики. А тут, унизу, ми - пересічні українці, злодійкуваті, хитруни, самі собі на умі; крадемо, вірніше, наші руки крадуть, на гривню, на дві, як пощастить то і більше.
А там, нагорі, не крадуть і нас до того закликають. А ми ж бо сліпі і глухі, бо не бачимо першого і не чуємо другого. Довго ще нам із такою філософією життя борсатися у нечистоплотному багні лукавства і брехні. Жаль тільки тих, що нагорі – не пощастило їм із народом. З такими чистими РУКАМИ, як у них, потрібно країною янголів керувати, а не такими грішниками, як ми.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-11 18:09:48
Переглядів сторінки твору 3709
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.291 / 5.5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.815
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2021.01.01 14:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-05-13 07:26:47 ]
Політика і політики чи політикани - дуже розлога тема. Єдине, що хочеться - не вибирати менше із двох зол, а вибирати таку людину, навколо якої б згуртувалася уся Україна. Але де її найти? Дякую, Юрію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-12 23:43:15 ]
А може у нас ментальність така? Пригадую, як просила знайому вчасно сплачувати кошти в ЖКГ за обслуговування будинку. "А чого я маю платити?" - була відповідь. А хвильку перед тим розповідала, які закордоном порядки, бо щойно повернулась із заробітків...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-05-13 07:28:31 ]
Ментальність, але де її коріння? І тим, що угорі, треба давати приклади для наслідування, для викорінення ментальних вад. Дякую.