«Я – дитина неба,
Я – дитина сонця!»

О. Лаврентьєв

Йдеться про другу книгу « Стежини зраненого серця», підсумок творчості надзвичайно талановитого полтавського поета, прозаїка, перекладача, якого, на жаль, уже немає з нами, Сашка Лаврентьєва. Ця дитина, попри важкі життєві обставини, на свої 16 років зуміла досягнути подвійного успіху, отримуючи насолоду від життя, яка трапляється у його збірці на кожному кроці ( «Мій світ – ласкавий і великий, Немає в нім хвороб і зради…») та досягти літературних вершин, що виявилось у поважному списку перемог у міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
Прикладом же справжнього поета був для хлопця Б. Олійник, якому він присвятив рядки: « Є Великий поет в Україні/ Честь і розум – достатки єдині, /Славить пана Бориса ім’я/ Вічна Ворскла, полтавська земля». Серед поезій, наведених у збірці найбільше філософської лірики, де Сашко запитує:
« Чому я ТАК не бачив досі?», впевнений у майбутній дорозі : « Хоч малий, та твердо знаю я сьогодні,/ Буду капітаном в зоряній безодні», витворює яскраві і щирі дитячі образи: « У жовтій бандані, шорсткий, чорнобровий,[соняшник] /Веде дітвору тепер в світ кольоровий, /Де мрії збуваються, трави буяють,/ У небі метелики й пташки співають». У ліриці Сашка – купа вражень, позитивних і життєствердних, ось чому можна провести паралель з Лесею Українкою. Ось як він висловлює позицію у вірші «Мій Короленко» : « Щоб мати мужність правду говорити/ І хист – у душах співчуття будити/ – Великий Боже, дай мені талант,/ Як мав його незрячий музикант!». Характер громадянина, патріота рідного міста і країни має юний поет: « Вкраїни душу береже Полтава» («День міста»). Часто поезія сюжетна з інтелектуальними вкрапленнями, адже там можна уздріти світ козацтва і рицарства, «одвічного Херсонесу», смерек і сосен, пісень Р. Кириченко, легенд і затишних куточків рідного міста. Відкритість, тяга до спілкування послужили наявності у Сашкових віршах присвят мамі, В. Тарасенку, Б. Олійнику, В. Молдавановій, В. Ковалику, О. Урбан. Привертають увагу строфічне розмаїття поезій:від катрена з кільцем до верлібра, від ямба – до анапеста, що передає якнайкраще настрій автора.
У прозі Сашка він сам, життєві історії про негритянський борщ, кота Васю, його двір, про який Сашко з впевненістю заявляє: « А оскільки ми, незважаючи на дрібні й серйозні негаразди, знаходимо шляхи розв’язання своїх проблем, і при цьому зростаємо дружними, веселими, небайдужими, - майбутнє в України є, і буде воно справедливим і радісним, наша держава стане заможною і шанованою у світі.» ( Наш двір»). У прозі малого полтавця його світ, він сам і друзі, герої Полтави, що оживають, як - от І. Піддубний, В. Короленко. Особливе місце для автора у гуморі, який і є часто сюжетом оповідок.
Особливе місце у творчому спадку хлопця – листи, де весь світ спілкування Сашка, його радощі, переконання, жалі - до В. Нестайка, автора передмови до вищезгаданої книги, В. Тарчинця, Л. Хмелюк, В. Лис, С. Бульби,
А. Матковського, де він щиро й мудро описує своє життя і враження.
Чи не найцікавішим розділом книги є переспіви відомих поетів з української на російську і навпаки. Слід сказати, вийшло це в Сашка досить майстерно: переклади зі збереженням настрою, рими, ритму, поезій О. Гаран,
Т. Нікітіна, Ю. Покальчука, М. Волошина. Як бачимо, досить вагомий доробок для 16 – літньої дитини.
На жаль, зіронька малого надворсклянського поета рана згасла, але ми, його земляки, не можемо не пишатися такими рядками з одного з листів: « Я ще раз переконався у всемогутності Добра, у тому, що, творячи добро, як закликає це робити Борис Ілліч Олійник, ми всі побудуємо Велику, Могутню, Гуманну і Найкращу в світі країну – У К Р А Ї Н У, я у це щиро вірю».
Така громадянська позиція, щирий світ віри в життя є гарним прикладом як літературній молоді, так і просто вдумливим читачам, адже збірка «Стежини зраненого серця» - це маніфест майбутньому, де «історію творять руками своїми». А випуск видання як соціально значущого засвідчує ще раз високий рівень помислів поета, адже він творив, за словами поетеси О. Царицанської з Чикаго, «…для України, не для слави».