Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володя Криловець (2006) /
Рецензії
З висоти «Волошкового неба»
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=93218
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З висоти «Волошкового неба»
«Волошкове небо» - під такою назвою вийшла збірка Володимира Криловця у видавництві «Твердиня» (Волошкове небо: поезії / В.А. Криловець. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 124с.) До трьох розділів книги («Горить свіча», «Кіт Мартин і пес Кудлач», «Гарно пахнуть матіоли») увійшло 93 вірші.
Кожна людина може знайти в цій багатогранній, багаторівневій поезії щось для себе. Хтось побачить тут добрі дитячі віршики («Приснилась зайчику подушка…»(с.61), «Метелики білі…» (с.87), «Мій горобчику, привіт!..»(с.51), «Світанкове небо…» (с.73), «Сидить липень…» (с.71)); хтось знайде мудрість дорослого із «заквітчаними сріблечком скронями» («Тоді важко дістати зеніту, коли крила з корінням зрослися в землі» (с.32)); хтось отримає вправи для логопедичних занять («Жук до жаби поспішав…»(с.57), «Сумували сірі гуси…»(с.49), «Чемна чалапала чапля болотом…» (с.55)). Хтось усміхнеться тонкому гумору, замилується несподіваними сюжетами та образними порівняннями, хтось почує досконалу мелодику та ритміку, хтось збагне тотожність росинки з людською кров’ю («... Ненароком терня подере, як стерня, і проступить роса на долоні» (с.9)).
Кожен побачить те, що готовий побачити, але всі зможуть побачити, почути, відчути, зрозуміти красу та біль світу з висоти «волошкового неба». У поетичних картинах, писаних словом, оживають кольори, звуки, запахи, почуття ( «Волошкове небо…» (с.69), «Лесикові» (с.18), «Сніг – не гарячий…» (с.31), «Цвітом білим каштани цвітуть…» (с.106), «Свято Зелене…» (с.104), «Буйне літо...» (с.72), « Жовте сонце…» (с.67), «- Крап-крап! - розтає вчорашній сніг…» (с.99), «У повітрі вже пахне весною…»(с.97), «Навесні зажурилась берізка...»(с. 103)).
Аби зрозуміти ці вірші, не потрібен словник іншомовних слів – всі слова свої, рідні, прості. Нічого зайвого, нічого випадкового. Жодної критики, жодного гніву - лише мудрість, милосердя та терпіння високого неба («Часто сняться вночі журавлині плачі…» (с.13), «Повертайтесь, лелеки…»(с.101)).
Яким смішним видається пес, що «щулить вуха, весь тремтить», втікаючи від кота; яким безпомічним стає великий птах, коли переживає, що на нього образився равлик («Що за дивна сміхота?..» (с.44), «У жовтому житі журився Журавлик…» (с.56)); якими дріб’язковими видаються наші тривоги перед величними обріями, що сяють вдалині («Чи, бува, не наснилось мені? ... Я лечу на крилатім коні…» (с.10)).
...Навіть серед снігів здатна прорости прекрасна квітка, яка несе в собі щастя, знання і безстрашність вічного неба:
Такий маленький і тендітний,
Поміж снігів він ледь помітний.
Надворі холод мінус два,
А він всміхається – дива!
Сердитий вітер завиває,
Але сміливця не лякає,
Що першим устає зі сну,
Щоб привітать свою весну.
Поглянеш із висоти «волошкового неба» і побачиш, серед якого дивосвіту, серед якої казки живеш. То світять краплі роси, чи зорі? То квіти відображаються в чистому небі, чи то волошки та дитячі очі увібрали в себе колір неба?
Липень 2013 р.
Олена Коваль
Кожна людина може знайти в цій багатогранній, багаторівневій поезії щось для себе. Хтось побачить тут добрі дитячі віршики («Приснилась зайчику подушка…»(с.61), «Метелики білі…» (с.87), «Мій горобчику, привіт!..»(с.51), «Світанкове небо…» (с.73), «Сидить липень…» (с.71)); хтось знайде мудрість дорослого із «заквітчаними сріблечком скронями» («Тоді важко дістати зеніту, коли крила з корінням зрослися в землі» (с.32)); хтось отримає вправи для логопедичних занять («Жук до жаби поспішав…»(с.57), «Сумували сірі гуси…»(с.49), «Чемна чалапала чапля болотом…» (с.55)). Хтось усміхнеться тонкому гумору, замилується несподіваними сюжетами та образними порівняннями, хтось почує досконалу мелодику та ритміку, хтось збагне тотожність росинки з людською кров’ю («... Ненароком терня подере, як стерня, і проступить роса на долоні» (с.9)).
Кожен побачить те, що готовий побачити, але всі зможуть побачити, почути, відчути, зрозуміти красу та біль світу з висоти «волошкового неба». У поетичних картинах, писаних словом, оживають кольори, звуки, запахи, почуття ( «Волошкове небо…» (с.69), «Лесикові» (с.18), «Сніг – не гарячий…» (с.31), «Цвітом білим каштани цвітуть…» (с.106), «Свято Зелене…» (с.104), «Буйне літо...» (с.72), « Жовте сонце…» (с.67), «- Крап-крап! - розтає вчорашній сніг…» (с.99), «У повітрі вже пахне весною…»(с.97), «Навесні зажурилась берізка...»(с. 103)).
Аби зрозуміти ці вірші, не потрібен словник іншомовних слів – всі слова свої, рідні, прості. Нічого зайвого, нічого випадкового. Жодної критики, жодного гніву - лише мудрість, милосердя та терпіння високого неба («Часто сняться вночі журавлині плачі…» (с.13), «Повертайтесь, лелеки…»(с.101)).
Яким смішним видається пес, що «щулить вуха, весь тремтить», втікаючи від кота; яким безпомічним стає великий птах, коли переживає, що на нього образився равлик («Що за дивна сміхота?..» (с.44), «У жовтому житі журився Журавлик…» (с.56)); якими дріб’язковими видаються наші тривоги перед величними обріями, що сяють вдалині («Чи, бува, не наснилось мені? ... Я лечу на крилатім коні…» (с.10)).
...Навіть серед снігів здатна прорости прекрасна квітка, яка несе в собі щастя, знання і безстрашність вічного неба:
Такий маленький і тендітний,
Поміж снігів він ледь помітний.
Надворі холод мінус два,
А він всміхається – дива!
Сердитий вітер завиває,
Але сміливця не лякає,
Що першим устає зі сну,
Щоб привітать свою весну.
Поглянеш із висоти «волошкового неба» і побачиш, серед якого дивосвіту, серед якої казки живеш. То світять краплі роси, чи зорі? То квіти відображаються в чистому небі, чи то волошки та дитячі очі увібрали в себе колір неба?
Липень 2013 р.
Олена Коваль
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=93218
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
