ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Бойчук (1985) /
Рецензії
Залишитись не можна піти...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Залишитись не можна піти...
Пограємо в асоціації? Чи в осінні варіації? Чи може сховаємося від світу за позначку «онлайн»?
Для початку тільки запитання, щоб у процесі читання зайнятися пошуком відповідей на них.
«Київ крапка юа» , мов на мапі міста – життя, вздовж усіх розділів – поворотів, поміж речень-вулиць позначений сотнями знаків питання. Чи не забагато для роману як тексту? Чи не замало для роману як стосунків? Ні, бо ці знаки визначають вибір, в даному випадку йдеться про вибір головної героїні Альони. І, навіть, не знайомий «бути чи не бути», а вирішальний: «залишитись не можна піти».
А до чого тут асоціації? Осінь - час роздумів та очікувань, період, коли слід щось вирішувати, робити висновки з прожитих весни і літа, з трепетом чекати завтрашньої прохолоди і невідомого з приходом нового року.
Тому так важливо не прогавити мить, котра навіть в переповненому вагоні метро здатна змінити ставлення до самої себе: « Вже років сто ніхто не називав ї ї «чарівним створінням». Та яких там сто! Вона взагалі не рпигадує, щоб хтось її так називав.»; не злякатись людського осуду і ризикнути: «Так, уся відповідальність за цей розрив, який вистиг-дозрів у кліматі їхньої родини, лежить на ній. Бо саме вона зробила цей останній невідворотний крок. І він тепер як жертва її підступності й лицемірства( стільки років прикидалася доброю і хорошою), буде за життя канонізований, долучений до святих, ідеалізований, а вона – дизертирка й порушниця суспільних приписів – приречена на остракізм. Хоча, якщо чесно, про це одвічне людське «хто і що, і кому скаже» вона думала найменше» ; не терпіти біль заради дітей, а бути щасливою задля себе: «…вона нарешті зрозуміла, що хоче цього виру, забуття, омани, ніжності, проникнення до чужої, ще вчора незнаної суті. Бо вона заслужила на це! Заслужила на те, щоб її кохали – не з обов'язку перед проштампованою сторінкою, не вимагаючи натомість щоденного приниження й катування,- щоб кохали такою, яка вона є, хоча б один день, одну годину!»
В романі немає однозначних тверджень що є добре, а що зле. Немає єдиного правила як змінити долю за кілька хвилин. Але за кілька годин можна перегорнути сотні сторінок з роману життя ще однієї сильної і вже напевно щасливої жінки.
Її можна звинувачувати, жаліти, заздрити їй, підтримати або ж навіть не зрозуміти. Але вділити їй свого часу таки варто.
Авторці вдається тримати інтригу до кінця, не втомлювати читача беззмістовними діалогами та відступами. Відчувається, що автор мимоволі змушує думати, шукати виходи та відповіді разом з героями, відчувати їхні емоції і найважливіше, як на мене – у запрограмованому жанром хеппі-енді побачити продовження життєвих шляхів героїв через призму власних висновків читача та відповідей на стільки запитань. І все для того, щоб не поставити крапки. Хіба тільки , аби в добрий час у добрім місці зупинитись, і врешті вийти за межі власних обмежень. Як це зробила героїня Альона зі своїми почуттями. Як це зробила авторка Тетяна Белімова зі своїм дебютним і вартим уваги творчим дитям.
Для початку тільки запитання, щоб у процесі читання зайнятися пошуком відповідей на них.
«Київ крапка юа» , мов на мапі міста – життя, вздовж усіх розділів – поворотів, поміж речень-вулиць позначений сотнями знаків питання. Чи не забагато для роману як тексту? Чи не замало для роману як стосунків? Ні, бо ці знаки визначають вибір, в даному випадку йдеться про вибір головної героїні Альони. І, навіть, не знайомий «бути чи не бути», а вирішальний: «залишитись не можна піти».
А до чого тут асоціації? Осінь - час роздумів та очікувань, період, коли слід щось вирішувати, робити висновки з прожитих весни і літа, з трепетом чекати завтрашньої прохолоди і невідомого з приходом нового року.
Тому так важливо не прогавити мить, котра навіть в переповненому вагоні метро здатна змінити ставлення до самої себе: « Вже років сто ніхто не називав ї ї «чарівним створінням». Та яких там сто! Вона взагалі не рпигадує, щоб хтось її так називав.»; не злякатись людського осуду і ризикнути: «Так, уся відповідальність за цей розрив, який вистиг-дозрів у кліматі їхньої родини, лежить на ній. Бо саме вона зробила цей останній невідворотний крок. І він тепер як жертва її підступності й лицемірства( стільки років прикидалася доброю і хорошою), буде за життя канонізований, долучений до святих, ідеалізований, а вона – дизертирка й порушниця суспільних приписів – приречена на остракізм. Хоча, якщо чесно, про це одвічне людське «хто і що, і кому скаже» вона думала найменше» ; не терпіти біль заради дітей, а бути щасливою задля себе: «…вона нарешті зрозуміла, що хоче цього виру, забуття, омани, ніжності, проникнення до чужої, ще вчора незнаної суті. Бо вона заслужила на це! Заслужила на те, щоб її кохали – не з обов'язку перед проштампованою сторінкою, не вимагаючи натомість щоденного приниження й катування,- щоб кохали такою, яка вона є, хоча б один день, одну годину!»
В романі немає однозначних тверджень що є добре, а що зле. Немає єдиного правила як змінити долю за кілька хвилин. Але за кілька годин можна перегорнути сотні сторінок з роману життя ще однієї сильної і вже напевно щасливої жінки.
Її можна звинувачувати, жаліти, заздрити їй, підтримати або ж навіть не зрозуміти. Але вділити їй свого часу таки варто.
Авторці вдається тримати інтригу до кінця, не втомлювати читача беззмістовними діалогами та відступами. Відчувається, що автор мимоволі змушує думати, шукати виходи та відповіді разом з героями, відчувати їхні емоції і найважливіше, як на мене – у запрограмованому жанром хеппі-енді побачити продовження життєвих шляхів героїв через призму власних висновків читача та відповідей на стільки запитань. І все для того, щоб не поставити крапки. Хіба тільки , аби в добрий час у добрім місці зупинитись, і врешті вийти за межі власних обмежень. Як це зробила героїня Альона зі своїми почуттями. Як це зробила авторка Тетяна Белімова зі своїм дебютним і вартим уваги творчим дитям.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію