ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.02.23 00:18
Спочатку плакала, а потім
не проронила ні слівця, -
на чай запрошена жеброта,
з привабним обрисом лиця.
Зайшла до мене, мов на страту,
і почувалась, як трофей,
бо тужний погляд по кімнаті
блукав у пошуку дверей.

Вероніка Новікова
2019.02.22 23:07
Сонце заходить. І спопеляє все.
Хочеш, візьму за руку, чи за живе?
Не відвертайся, зараз надто відверто
все перейшло із задуму в явний сенс.

Хочеш, мечем притиснуся до стегна:
тіло до тіла, холодно і рутинно.
Хочеш, тягтиму вниз, до самого дна.

Володимир Бойко
2019.02.22 21:08
Коли тебе хоч день я не побачу –
То сам не свій, на цілий світ лихий.
Тьмяніє світло дня в очах незрячих,
Думок чітких заплутується стрій.

Мені потрібна ти, немов повітря,
Хоча б ковток, нехай він і гіркий,
Впіймати б погляд твій зрадливо-хитрий

Олександр Сушко
2019.02.22 15:04
Ця історія – чиста правда, друзі. Навіть імена героїв не вигадані, а справжні. А починалося все так. Груба у хаті почала куріти. Збігав до лісу, наламав молодих соснових гілляк, переодягнувся в сажотруса і поліз на дах. Відбив на лежакові кілька цегл

Микола Дудар
2019.02.22 14:55
Розпали краще віршем камін
увімкни сірником святодійство
і ковтатиме сльози вже він
і гулятиме димом над містом…
Крізь подібне тепло не пройти
ні добавити ані відняти
сірниковий мільйонний мотив
нічієї пока що кімнати…

Олександр Бобошко Заколотний
2019.02.22 11:25
Притулити це літо
до грудей, до чола.
(Поколовшись об трави,
скажу: «Ну і хай» собі).
Відгриміла декада
грозова-дощова,
і сусідські порічки

Юрій Сидорів
2019.02.22 10:31
Автобусних фільмів дорожній вертеп
Веде за собою усіх пасажирів.
Позаду лишилися Умань і Київ.
За вікнами - сонцем доглянутий степ.

Редактору титрів не зайвий лікнеп.
Йому би я крейду і дошку довірив.
Автобусних фільмів дорожній вертеп

Віктор Кучерук
2019.02.22 07:23
Хоч ще зими студений подих,
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.

Серго Сокольник
2019.02.21 22:17
НедОгарок.
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***

Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,

Ігор Деркач
2019.02.21 21:01
Що обирати? Вбийте – не пойму,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?

І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,

Олексій Кацай
2019.02.21 19:31
І все ж – нехай війна й руїна! –
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.

І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,

Віктор Кучерук
2019.02.21 19:19
Хоч натомлене серце збивається з ритму,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,

Юлія Зотова
2019.02.21 14:10
Зважуватись, зважувать, вагатися...
Дійте і не бійтесь помилятися!

Тетяна Левицька
2019.02.21 08:58
Мчать життя коліщата,
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.

Олександр Сушко
2019.02.21 06:08
Анумо у сторону жарти,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.

Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,

Ярослав Чорногуз
2019.02.21 00:19
Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.

Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 У пошуках синього птаха
Образ твору Назар Незнаний, Наталія Клименко, Оксана Шафаревич, Оксана Яблонська. «Н2О2»: поезії. – Харків: ФОП Лібуркіна Л. М., 2013.– 64 с., іллюстрації – Оксана Мазур

Імена поетів, репрезентованих у збірці «Н2О2» ще кілька років тому були маловідомими широкому загалові читачів, хоча назвати їх почаківцями було би неправильно. Книжка невелика за обсягом, чотири автори, по дванадцять віршів у кожного.
Назар Незнаний (це псевдонім), родом зі Львова, служить у докторантурі в м. Фрібур (Швейцарія), одночасно в Цюріху і в Лозанні, пише поезії з 1994 року, видав збірки духовної лірики «Не забудь», «Мала симфонія», а також «І грані, і грона» (з передмовою Ігоря Павлюка, 2013 р.), аудіодиск «Виноград Голготи», «Акафісник» (переклад з церковно-слов’янської), учасник поетичного гурту «Sevama» з 2008 року;
Наталія Клименко (Гуменюк), народилась і живе на Житомирщині, вірші друкує на літературних порталах «Sevama» та інших;
Оксана Шафаревич, родом з Умані, тепер киянка, переможець літературного конкурсу «Зачаруй мене тремом кохання» (2010), друкує вірші на літературних порталах «Sevama», «Перехрестя», «Свіча-до-Слова»;
Оксана Яблонська, киянка, поетка, педагог, науковець, співочільниця поетичного гурту «Sevama», упорядник збірки поезії, про яку наразі мова.

Літпроцес, як частина ідеології однодумання та одностайності, вигас до нуля. З’ява багатомислення і різномислення – це незаперечний факт сучасного буття. Суспільна криза породила ефект постмодерного мистецтва, демонстративно антилогічного. На подіумі дефілює, м’яко кажучи, знеславлення канону класики й традиції. Логіка постійно програє діалог із абсурдом. Людині нема на кого сподіватися, тільки на самого себе і ще... на Бога. І все ж таки крізь льоди постмодерна прозирає туга за ідеалом, і постмодерні ігрища, епатаж, стьоб, усе частіше являють собою форму протеста і/або спосіб самозахисту. Так чи інак, молоді поети шукають нову стилістику і нові жанрові форми, не цураючись набутку попередників. До слова, у кожного поета свій гамбургский рахунок.
Назар Незнаний – поет філософії віри й захоплення, що робить його щасливим, адже користуючись переважно інтуїтивним методом пізнання, поет пропонує світові власну інтерпретацію реальності – через поетичний образ йому вдається опинитися там, де до нього ще ніхто не був: «Сива туга / Затяжила спілим гроном, / «Пугу-пугу», – / Закричала пугачем, / Туго-туго / Затягла петлю червону, / Аж по вінця / Налила до серця щем. / Понад лугом простелилася туманом, / Виднокруга заховавши далину. / Сива туга / Своїм кроком п’яним / Мою нитку / Обірвала провідну.» Світ насправді вже й не такий мінливий, варто лише змінити кут зору, як це робить поет, і ми побачимо ті самі вічні теми і вічні істини, імпульси та процеси, що вирують у спільному казані.
Поетичні образи Н. Незнаного виникають із єдиною метою – зафіксувати автентичні відчування автора. Тут ми маємо справу з очевидним, неприхованим місіонерством – йти за Христом навіть у дрібницях і вести за собою інших, пропагуючи спосіб творчого життя, в якому «служенье муз не терпит суеты». Тексти у збірці свідчать про те, що автор заглиблений у своє ego та наполегливо шукає свого поетичного голосу. Лексичні «спеції» (діалектичні наголоси, неологізми etc.) створюють романтичну ауру львівської юності, а в художньому плані додають специфічних етнографічних нюансів. На жаль, поет деколи не уникає певної декларативності, послуговується переконаннями та настановами (без жодного сумніву, щиросердними), проте наперед обраними, котрі визначають подальше, впритул до художніх засобів (А про рими на взірець «життя-буття» або дієслівні раджу назавше забути. Вони, рими, повинні бути гранично не схожі на ті, що вже були в ужитку, бо часто вживане слово падає в ціні, й тягне донизу поняття й дії, що цим словом визначаються). Що й казати, шлях до гармонії встелений муками, але це шлях, а не мета. Без поетичної праці не досягти того єдиного звучання, коли на першому плані – природність, жива самостійність написаного вірша.
Поетичною візитівкою Н. Незнаного, на мою думку, може бути вірш «Напевно, я людина світлотіні», цитую дві останні строфи:
Немов разить мене сліпуча ясність
Присутности Твоєї у мені.
Та тільки промінь Твій у серці гасне
Як зараз же засвічує вогні

Молитва щира, каяття й покута –
І знов у неба сонячність лечу,
Твою сліпучу світлість осягнути –
Про це до Тебе, Господи, мовчу.


Наталія Клименко (Гуменюк) – наймолодша з представлених у збірці, відповідно, зі скромним доробком друкованого, в основному, в інтернеті. Проте, її поетичні мініатюри
запам’ятовуються. Ось, для прикладу, вірш, названий криптонімом «Р. В.» – «Ця ніч така солона і прозора, / Збігає по щоках за миттю мить. / Стою в вікні – свіча короткозора – / Поміть мене, тонесеньку, поміть, /Почуй хоч слово з тих, що проречу я, / Й полиш згасати в безвіті пустель... / Заплющу очі й, гаснучи, відчую: / Крізь мене в небо яблуня росте...». Вісім рядків містять певний сюжет, але руху віршеві надає, насамперед, саморозкриття інтимного переживання, що випливає з першого рядка і завершується катарсичним зізнанням ув останньому. Стиль Н. Клименко балансує на межі традиції й модерну, а поетичний зір – між реальністю та містикою, де панують метафора та алітераційне римування.

Оксана Шафаревич – поетка систематичної недомовленості й акварельної напівпрозорості. ЇЇ віршам притаманна відсторонена симетрія, коли відображення – у відображенні, зміщення, стереоефект картинок, що періодично набігають одна на одну – тіні, натяки, нюанси завдяки баченню автора отримують плоть (у позареальності, та ж отримують!) Звідси й відповідна музикальна ритмика, котра, наче вода, тече-переливається: «жалко – у бджілки /хз/ *** як воно, кров розганяє тілом – / а дзижчання – не чуть. / парко. / і тчуть павутиння ткалі: / хмару – в сувій, махом, /мов кульбабу бджолиних крил. / і біло ж / крізь тканину просвічує чудо – / ковила на горі Касовій / і дощу жала – пасма над золовідвалом... / а небо біло горить бджолі / Іроєм, / втраченим жалем.». Автор – поетка-інтроверт, зворушлива й несподівана, котра володіє широким діапазоном навичок – від західного мінімалізму до східної надлишковості, але користає з цього розумно й ощадливо:
стіни ж іще стоятимуть, води – і поготів,
небо спливе – оливам рости крізь темінь:
крук або звична ворона на щоглі антени –
пляма ноти, згублена між дротів.


Оксана Яблонська – поетка, якій притаманні особистісний, інтелектуальний, почуттєвий аспекти, що випливають із самої природи мистецтва її поезії. Суть її віршів – інтимний, маленький куточок душі, де мостяться таємні біль та жаль, кривда й образа, а ще філософське бачення, котре рятує від абсурду довколішнього світу. Метафори поетки – це завжди аналогія, що передбачає миттєву рівність, еквівалентність чуттєвого сприйняття: «Із серця пісок повитрушуєш геть, / Так, наче не чистив його ти ні разу. / Тобі посміхнуться Удача і Смерть, / Але не одразу, / Але не одразу».
Авторка володіє поетичною здатністю персоніфікувати деталі – курсор, клік, мишка (комп’ютерна) на початку вірша «Звільнення» нічого не обіцяють поетичного; з четвертого рядка починається crescendo (ключові слова залежність...витрачаю...життя), і кульмінація – три останніх рядки, що ретроспективно висвічують прозаїчний початок:
Тонке лезо курсора
стрімко відтинає все зайве
із мого переліку вибраного.

Клік мишкою
і на одну залежність стало менше,
залишивши безліч місць,
де я витрачаю
час,
слова,
думки,
життя,
замість того, щоб
прожити його
з тобою...


Поет не людина вчинку, він людина слова. Слово і є вчинком поета. На поетичній клумбі України квітнуть усі квіти, прецінь явного претендента на роль генія, на мою думку, нема. Та менше з тим! На роль лідера може з повним правом претендувати сама пані Поезія, як незалежний свідок історії, як колосальний прискорювач свідомості, мислення, бо власне поезію неможливо спростувати – вона ні на чому не наполягає. Її справа – відкриття, кожен випадок і кожен акт пізнання для неї – приватний, індивідуальний. Поезія самодостатня й тому переконлива.
Східна мудрість говорить: якщо бажаєш спіймати синього птаха, спершу дай волю сивому. Тож побажаємо талановитим авторам збірки поезій «Н2О2»: Назарові Незнаному, Наталії Клименко, Оксані Шафаревич, Оксані Яблонській спіймати свого синього птаха літературної долі.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-11-18 09:32:58
Переглядів сторінки твору 1266
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.12.17 21:36
Автор у цю хвилину відсутній