Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Здогади про доросле, або Політ паперового змія
Василь Малишка. ПростороВІРші. – Ужгород: Видавництво О.Лоре, 2013. – 36 с.
Цей поетичний дебют незвичний вже тим, що вірші написав 14-річний гімназист, який живе у передмісті Ужгорода, в селі Підгорб. Коли взяти до уваги факти його короткої творчої біографії (а це – дві книги прози, кілька п’єс, літературні відзнаки обласного та всеукраїнського рівня, і навіть подорож до Парижу), то мимоволі спадає на думку, що він займається літературою від ясельного віку. (Далі авторка цієї рецензії розмірковує без жодної іронії).
Хіба не цікаво, чим і ким живиться поетична уява Василя Малишка 1998-го року народження на початку третього тисячоліття? Небо, зорі, романтичний захват від краси всесвіту? Та наразі – суцільна прагматика: виявляється, що небо скляне і його можна розбити, мов шибку, підкинувши з балкона канапку просто так, задля забави; а небесні сузір’я – це всього-навсього «сходинки до Землі», і навіть сам Зевес «кинув оком» на поета, можливо, розсердився, що малий Малишка наробив шкоди в космічному хазяйстві?!
Новим героєм стає байкер, своєю довгою бородою подібний одночасно на священника та розбійника: «Байкер сяде на коня свого вогняного. / Встромить ключа, аби відчиняти / Сотні брам і дверей на Шляху Уперед».
Простір, простота і складання віршів – для нашого поета майже синоніми: «Пролом / У просторі / Просто треба бігти / Просто писати вірші / Вірити простоті».
Не знаю, чому (хоча здогадуюся), мене «дістали» рядки з вірша «Спогад про Бахчисарай»: «У тім краю я відразу забув / Про бельгійський шоколад, / Та не пригубив кримського вина / Сумуючи за рідним карпатським / Якого я також не пив». На мою думку, саме подібні рядки-промінчики дають змогу прогнозувати в майбутньому справжню, нештучну ауру Василевої поезії, про яку мріють багато віршотворців.
«Вірші пишуться легко (...) Однак іноді / Вірші пишуться самохідь / Начебто рукою веде / Хтось інший» – скромно зізнається поет-початківець, але чи воно справді так, а чи позичено в класиків, думаю, і сам він достеменно не відає. Головне, завтра і післязавтра буде все по-іншому, можливо, істина відкриється ще за творче життя, а можливо, так і залишиться інкоґніто. Нашому авторові це ще невідомо, але ж ми то знаємо, пережили, відчули, перехворіли...
Мені припала до душі фінальна штука з переднього слова до цієї збірки письменниці Мар’яни Нейметі: «Колись Франклін на тютюновому полі в Меріленді запустив паперового змія, в який влучила блискавка. Так Бенджамін винайшов громовідвід. Десь в такому стані потрясіння, бунту, опору, у сяйві великих відкриттів сьогодні опинився і автор цієї книжки Василь Малишка». Цілком погоджуючись із висловленим pro, додам дещицю свого contra – наш поет ще у віці, коли залюбки запускають паперового змія, але поезія – не гра, і дай Боже Василеві Малишка в подальшому дорослому житті, як мінімум, не розминутися зі своєю музою, котра поки що «сховалася поміж екваторів ноутбука», як максимум – скласти свого найкращого вірша, до якого написано такого щирого листа:
Мій любий, я вірю в твою велику дорогу,
І ти в тій дорозі розкажеш про себе усім.
Як вийдеш за хати поріг і за річки пороги,
Пливи уперед, далеко і назовсім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Здогади про доросле, або Політ паперового змія
Василь Малишка. ПростороВІРші. – Ужгород: Видавництво О.Лоре, 2013. – 36 с.Цей поетичний дебют незвичний вже тим, що вірші написав 14-річний гімназист, який живе у передмісті Ужгорода, в селі Підгорб. Коли взяти до уваги факти його короткої творчої біографії (а це – дві книги прози, кілька п’єс, літературні відзнаки обласного та всеукраїнського рівня, і навіть подорож до Парижу), то мимоволі спадає на думку, що він займається літературою від ясельного віку. (Далі авторка цієї рецензії розмірковує без жодної іронії).
Хіба не цікаво, чим і ким живиться поетична уява Василя Малишка 1998-го року народження на початку третього тисячоліття? Небо, зорі, романтичний захват від краси всесвіту? Та наразі – суцільна прагматика: виявляється, що небо скляне і його можна розбити, мов шибку, підкинувши з балкона канапку просто так, задля забави; а небесні сузір’я – це всього-навсього «сходинки до Землі», і навіть сам Зевес «кинув оком» на поета, можливо, розсердився, що малий Малишка наробив шкоди в космічному хазяйстві?!
Новим героєм стає байкер, своєю довгою бородою подібний одночасно на священника та розбійника: «Байкер сяде на коня свого вогняного. / Встромить ключа, аби відчиняти / Сотні брам і дверей на Шляху Уперед».
Простір, простота і складання віршів – для нашого поета майже синоніми: «Пролом / У просторі / Просто треба бігти / Просто писати вірші / Вірити простоті».
Не знаю, чому (хоча здогадуюся), мене «дістали» рядки з вірша «Спогад про Бахчисарай»: «У тім краю я відразу забув / Про бельгійський шоколад, / Та не пригубив кримського вина / Сумуючи за рідним карпатським / Якого я також не пив». На мою думку, саме подібні рядки-промінчики дають змогу прогнозувати в майбутньому справжню, нештучну ауру Василевої поезії, про яку мріють багато віршотворців.
«Вірші пишуться легко (...) Однак іноді / Вірші пишуться самохідь / Начебто рукою веде / Хтось інший» – скромно зізнається поет-початківець, але чи воно справді так, а чи позичено в класиків, думаю, і сам він достеменно не відає. Головне, завтра і післязавтра буде все по-іншому, можливо, істина відкриється ще за творче життя, а можливо, так і залишиться інкоґніто. Нашому авторові це ще невідомо, але ж ми то знаємо, пережили, відчули, перехворіли...
Мені припала до душі фінальна штука з переднього слова до цієї збірки письменниці Мар’яни Нейметі: «Колись Франклін на тютюновому полі в Меріленді запустив паперового змія, в який влучила блискавка. Так Бенджамін винайшов громовідвід. Десь в такому стані потрясіння, бунту, опору, у сяйві великих відкриттів сьогодні опинився і автор цієї книжки Василь Малишка». Цілком погоджуючись із висловленим pro, додам дещицю свого contra – наш поет ще у віці, коли залюбки запускають паперового змія, але поезія – не гра, і дай Боже Василеві Малишка в подальшому дорослому житті, як мінімум, не розминутися зі своєю музою, котра поки що «сховалася поміж екваторів ноутбука», як максимум – скласти свого найкращого вірша, до якого написано такого щирого листа:
Мій любий, я вірю в твою велику дорогу,
І ти в тій дорозі розкажеш про себе усім.
Як вийдеш за хати поріг і за річки пороги,
Пливи уперед, далеко і назовсім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
