Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Здогади про доросле, або Політ паперового змія
Василь Малишка. ПростороВІРші. – Ужгород: Видавництво О.Лоре, 2013. – 36 с.
Цей поетичний дебют незвичний вже тим, що вірші написав 14-річний гімназист, який живе у передмісті Ужгорода, в селі Підгорб. Коли взяти до уваги факти його короткої творчої біографії (а це – дві книги прози, кілька п’єс, літературні відзнаки обласного та всеукраїнського рівня, і навіть подорож до Парижу), то мимоволі спадає на думку, що він займається літературою від ясельного віку. (Далі авторка цієї рецензії розмірковує без жодної іронії).
Хіба не цікаво, чим і ким живиться поетична уява Василя Малишка 1998-го року народження на початку третього тисячоліття? Небо, зорі, романтичний захват від краси всесвіту? Та наразі – суцільна прагматика: виявляється, що небо скляне і його можна розбити, мов шибку, підкинувши з балкона канапку просто так, задля забави; а небесні сузір’я – це всього-навсього «сходинки до Землі», і навіть сам Зевес «кинув оком» на поета, можливо, розсердився, що малий Малишка наробив шкоди в космічному хазяйстві?!
Новим героєм стає байкер, своєю довгою бородою подібний одночасно на священника та розбійника: «Байкер сяде на коня свого вогняного. / Встромить ключа, аби відчиняти / Сотні брам і дверей на Шляху Уперед».
Простір, простота і складання віршів – для нашого поета майже синоніми: «Пролом / У просторі / Просто треба бігти / Просто писати вірші / Вірити простоті».
Не знаю, чому (хоча здогадуюся), мене «дістали» рядки з вірша «Спогад про Бахчисарай»: «У тім краю я відразу забув / Про бельгійський шоколад, / Та не пригубив кримського вина / Сумуючи за рідним карпатським / Якого я також не пив». На мою думку, саме подібні рядки-промінчики дають змогу прогнозувати в майбутньому справжню, нештучну ауру Василевої поезії, про яку мріють багато віршотворців.
«Вірші пишуться легко (...) Однак іноді / Вірші пишуться самохідь / Начебто рукою веде / Хтось інший» – скромно зізнається поет-початківець, але чи воно справді так, а чи позичено в класиків, думаю, і сам він достеменно не відає. Головне, завтра і післязавтра буде все по-іншому, можливо, істина відкриється ще за творче життя, а можливо, так і залишиться інкоґніто. Нашому авторові це ще невідомо, але ж ми то знаємо, пережили, відчули, перехворіли...
Мені припала до душі фінальна штука з переднього слова до цієї збірки письменниці Мар’яни Нейметі: «Колись Франклін на тютюновому полі в Меріленді запустив паперового змія, в який влучила блискавка. Так Бенджамін винайшов громовідвід. Десь в такому стані потрясіння, бунту, опору, у сяйві великих відкриттів сьогодні опинився і автор цієї книжки Василь Малишка». Цілком погоджуючись із висловленим pro, додам дещицю свого contra – наш поет ще у віці, коли залюбки запускають паперового змія, але поезія – не гра, і дай Боже Василеві Малишка в подальшому дорослому житті, як мінімум, не розминутися зі своєю музою, котра поки що «сховалася поміж екваторів ноутбука», як максимум – скласти свого найкращого вірша, до якого написано такого щирого листа:
Мій любий, я вірю в твою велику дорогу,
І ти в тій дорозі розкажеш про себе усім.
Як вийдеш за хати поріг і за річки пороги,
Пливи уперед, далеко і назовсім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Здогади про доросле, або Політ паперового змія
Василь Малишка. ПростороВІРші. – Ужгород: Видавництво О.Лоре, 2013. – 36 с.Цей поетичний дебют незвичний вже тим, що вірші написав 14-річний гімназист, який живе у передмісті Ужгорода, в селі Підгорб. Коли взяти до уваги факти його короткої творчої біографії (а це – дві книги прози, кілька п’єс, літературні відзнаки обласного та всеукраїнського рівня, і навіть подорож до Парижу), то мимоволі спадає на думку, що він займається літературою від ясельного віку. (Далі авторка цієї рецензії розмірковує без жодної іронії).
Хіба не цікаво, чим і ким живиться поетична уява Василя Малишка 1998-го року народження на початку третього тисячоліття? Небо, зорі, романтичний захват від краси всесвіту? Та наразі – суцільна прагматика: виявляється, що небо скляне і його можна розбити, мов шибку, підкинувши з балкона канапку просто так, задля забави; а небесні сузір’я – це всього-навсього «сходинки до Землі», і навіть сам Зевес «кинув оком» на поета, можливо, розсердився, що малий Малишка наробив шкоди в космічному хазяйстві?!
Новим героєм стає байкер, своєю довгою бородою подібний одночасно на священника та розбійника: «Байкер сяде на коня свого вогняного. / Встромить ключа, аби відчиняти / Сотні брам і дверей на Шляху Уперед».
Простір, простота і складання віршів – для нашого поета майже синоніми: «Пролом / У просторі / Просто треба бігти / Просто писати вірші / Вірити простоті».
Не знаю, чому (хоча здогадуюся), мене «дістали» рядки з вірша «Спогад про Бахчисарай»: «У тім краю я відразу забув / Про бельгійський шоколад, / Та не пригубив кримського вина / Сумуючи за рідним карпатським / Якого я також не пив». На мою думку, саме подібні рядки-промінчики дають змогу прогнозувати в майбутньому справжню, нештучну ауру Василевої поезії, про яку мріють багато віршотворців.
«Вірші пишуться легко (...) Однак іноді / Вірші пишуться самохідь / Начебто рукою веде / Хтось інший» – скромно зізнається поет-початківець, але чи воно справді так, а чи позичено в класиків, думаю, і сам він достеменно не відає. Головне, завтра і післязавтра буде все по-іншому, можливо, істина відкриється ще за творче життя, а можливо, так і залишиться інкоґніто. Нашому авторові це ще невідомо, але ж ми то знаємо, пережили, відчули, перехворіли...
Мені припала до душі фінальна штука з переднього слова до цієї збірки письменниці Мар’яни Нейметі: «Колись Франклін на тютюновому полі в Меріленді запустив паперового змія, в який влучила блискавка. Так Бенджамін винайшов громовідвід. Десь в такому стані потрясіння, бунту, опору, у сяйві великих відкриттів сьогодні опинився і автор цієї книжки Василь Малишка». Цілком погоджуючись із висловленим pro, додам дещицю свого contra – наш поет ще у віці, коли залюбки запускають паперового змія, але поезія – не гра, і дай Боже Василеві Малишка в подальшому дорослому житті, як мінімум, не розминутися зі своєю музою, котра поки що «сховалася поміж екваторів ноутбука», як максимум – скласти свого найкращого вірша, до якого написано такого щирого листа:
Мій любий, я вірю в твою велику дорогу,
І ти в тій дорозі розкажеш про себе усім.
Як вийдеш за хати поріг і за річки пороги,
Пливи уперед, далеко і назовсім.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
