ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
Коли грім
Тут можна пофілософствувати – музи, мовляв, різні. Є музи Еросу, є музи лірики і сентиментальності. Вони то, мовляв, мовчать, коли люди йдуть або померти, або здобути свободу чи саме право жити. Але ж ні. «Сонячні кларнети» Павло Тичина писав, коли світ навколо нього божеволів і вирував – Перша світова війна, горожанська війна в цілій купі країн (бо «шоста частина світу» ніколи не була однією країною), війна за незалежність України, свідком якої він був. Звісно, він писав і про кров і про жахи війни і по жахи того «уряду» окупантів, що почав свою криваву справу на нашій нещасній землі, про звитягу людей, що стали на борню свободи («Пам’яті тридцяти» та ін.). Але серед цього всього він писав на диво метафізичну тонку лірику, вірші космічного масштабу глибинної всесвітньої філософії. Отже музи не мовчать ніколи – навіть тоді коли починають говорити гармати.
Ернест Гемінгвей став письменником світового рівня зазирнувши у жахіття війни. Я сумніваюсь, що він зміг би стати майстром пера без цього. Чи Редьярд Кіплінг – його то муза – муза батальна. В часи жахіття війни одні поети прислухаються до відчайдушності людини в екстремальних умовах, інші зуміли зберегти навіть в такій ситуації стан спокою і медитативності. Я Євген Плужник: «…За селом батарея, чати, а може «Портрет Доріана Грея» почитати?» Це ж треба так зуміти подивитися на себе і все навколишнє зі сторони щоб під кулями читати метафізичний і філософський твір про циніків і неминучу карму.
Для муз і поезії взагалі найгіршим є не час війни (а нині нам просто нав’язують війну – війну хоч і без стрілянини але війну підлу і цинічну, тиху і брудну, війну всього підлоги і злочинного, що є в нашій країні проти народу і його права бути вільними людьми), а час після боротьби – чи то в час перемоги чи то в час поразки. Післявоєнна втома знесилює муз - якщо це перемога – все мовляв позаду,далі нічого цікавого, або після поразки – розчарування, хай мовляв, все пропаде, нічого не зміниш. Ось що найгірше для культури і поезії, зокрема.
Але були, є і будуть поети і письменники які будуть творити будь-коли, у будь-яких ситуаціях. Бо вони творять вічні цінності, пишуть про найсокровенніше, найголовніше і найпотаємніше. І можновладці і диктатори та їх огидне охвістя такої літератури завжди боялися найбільше: тут і не заборониш, бо написано зовсім не про владу і не про політику, але ця література змушує думати, а це для диктаторів найбільш небезпечне – коли народ починає думати, їх влада стає ефемерною. Показовою тут є постать Григорія Сковороди. Він жив ніби і серед людей, але одночасно в світі вищої істини. При цьому не тікав, а саме був у світі істини. І саме тому світ не зміг його зловити – неможливо зловити того, хто вже не тут. І при цьому написав твори які будуть читати і через тисячоліття. У братів Стугацьких є персонаж – Письменник, який все задавав сам собі питання: «А якщо мене не будуть читати через сто років, то навіщо мені тоді взагалі писати?» Подібні питання не задають собі або дійсно талановиті майстри пера, або графомани. Інші мордуються, переживають – для чого все це, чому так важко писати і так важко не писати, а чи варто чогось ось це – те що написалося…
Література твориться і існує за своїми законами – ця аксіома так і не стала зрозумілою багатьом хто до цієї самої літератури не байдужий. У свій час Акутагава Рюноске говорив, що (підкреслю, це з його точки зору!) війни, революції, соціальні потрясіння чи стихійні лиха важливі тільки з тої точки зору чи допомагають вони творити шедеври мистецтва і під час страхітливого землетрусу в Японії під час якого загинули сотні тисяч людей, він публічно журився з того, що загинуло багато творів мистецтва, а про людей – ні слова. Таке чисто японське відсторонення від буття призвело, зрештою, його до душевної кризи – він втратив мету і сенс і не побачив іншого виходу крім самогубства. Поет чи письменник мусить знайти сенс – люди які пишуть знічев’я – не знаючи для чого не мають право називатися ні поетами ні письменниками. Так, є люди і є людці, є ватажки і є диктатори, але є ще істина, заради якої мусимо жити і творити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли грім
«Серце кинувши в шторм і штилі,
Ми в обличчя плюєм сатані…»
(Олекса Влизько)
«Коли говорять гармати – музи мовчать!» Автор цієї синтезії був як мінімум не щирий. Просто коли йде війна, говорять інші музи. «Марсельєза», наприклад, писалася буквально під гуркіт гармат. «Роса туману» («Foggy dew») і багато інших ірландських пісень були написані теж саме під гуркіт гармат (або під дзвін мечів – в залежності від епохи), бо в Ірландії війна ніколи не закінчувалась. Те саме можна сказати і про нашу музу. Маруся Чурай писала саме коли «на Вкраїні ревіли гармати». Є країни яким судилося довго воювати за свою свободу, яким боротьба перетворюється в долю і спосіб життя. Як писав Володимир Сосюра «життя ж – це вічна боротьба, і тільки сильними народи куються в нації…» Можна довго сперечатися, чому окремим народам так не пощастило – одним свобода була дана від початку, а якщо і втрачалася, то здобулася швидко і знову, іншим навпаки: доводилося століттями воювати – знову і знову здійснюючи спроби – «громаду спроб» як писав Василь Стус… Але чи не пощастило? Може навпаки – саме такі народи доля гартує для майбутнього. Читаючи історію Ірландії дивуєшся який чином цей народ вижив взагалі, який чином не дивлячись на тотальне знищення протягом не те що століть – тисячоліть, нескінченних війн на цьому маленькому острові який судився їм долею як їхня єдина Вітчизна і колиска, вони зуміли не тільки вижити, але і створити культуру якою захоплюється весь світ, зуміли розселитись по всьому світу, творити цивілізацію і при цьому лишаючись собою, зберігши свою душу.Тут можна пофілософствувати – музи, мовляв, різні. Є музи Еросу, є музи лірики і сентиментальності. Вони то, мовляв, мовчать, коли люди йдуть або померти, або здобути свободу чи саме право жити. Але ж ні. «Сонячні кларнети» Павло Тичина писав, коли світ навколо нього божеволів і вирував – Перша світова війна, горожанська війна в цілій купі країн (бо «шоста частина світу» ніколи не була однією країною), війна за незалежність України, свідком якої він був. Звісно, він писав і про кров і про жахи війни і по жахи того «уряду» окупантів, що почав свою криваву справу на нашій нещасній землі, про звитягу людей, що стали на борню свободи («Пам’яті тридцяти» та ін.). Але серед цього всього він писав на диво метафізичну тонку лірику, вірші космічного масштабу глибинної всесвітньої філософії. Отже музи не мовчать ніколи – навіть тоді коли починають говорити гармати.
Ернест Гемінгвей став письменником світового рівня зазирнувши у жахіття війни. Я сумніваюсь, що він зміг би стати майстром пера без цього. Чи Редьярд Кіплінг – його то муза – муза батальна. В часи жахіття війни одні поети прислухаються до відчайдушності людини в екстремальних умовах, інші зуміли зберегти навіть в такій ситуації стан спокою і медитативності. Я Євген Плужник: «…За селом батарея, чати, а може «Портрет Доріана Грея» почитати?» Це ж треба так зуміти подивитися на себе і все навколишнє зі сторони щоб під кулями читати метафізичний і філософський твір про циніків і неминучу карму.
Для муз і поезії взагалі найгіршим є не час війни (а нині нам просто нав’язують війну – війну хоч і без стрілянини але війну підлу і цинічну, тиху і брудну, війну всього підлоги і злочинного, що є в нашій країні проти народу і його права бути вільними людьми), а час після боротьби – чи то в час перемоги чи то в час поразки. Післявоєнна втома знесилює муз - якщо це перемога – все мовляв позаду,далі нічого цікавого, або після поразки – розчарування, хай мовляв, все пропаде, нічого не зміниш. Ось що найгірше для культури і поезії, зокрема.
Але були, є і будуть поети і письменники які будуть творити будь-коли, у будь-яких ситуаціях. Бо вони творять вічні цінності, пишуть про найсокровенніше, найголовніше і найпотаємніше. І можновладці і диктатори та їх огидне охвістя такої літератури завжди боялися найбільше: тут і не заборониш, бо написано зовсім не про владу і не про політику, але ця література змушує думати, а це для диктаторів найбільш небезпечне – коли народ починає думати, їх влада стає ефемерною. Показовою тут є постать Григорія Сковороди. Він жив ніби і серед людей, але одночасно в світі вищої істини. При цьому не тікав, а саме був у світі істини. І саме тому світ не зміг його зловити – неможливо зловити того, хто вже не тут. І при цьому написав твори які будуть читати і через тисячоліття. У братів Стугацьких є персонаж – Письменник, який все задавав сам собі питання: «А якщо мене не будуть читати через сто років, то навіщо мені тоді взагалі писати?» Подібні питання не задають собі або дійсно талановиті майстри пера, або графомани. Інші мордуються, переживають – для чого все це, чому так важко писати і так важко не писати, а чи варто чогось ось це – те що написалося…
Література твориться і існує за своїми законами – ця аксіома так і не стала зрозумілою багатьом хто до цієї самої літератури не байдужий. У свій час Акутагава Рюноске говорив, що (підкреслю, це з його точки зору!) війни, революції, соціальні потрясіння чи стихійні лиха важливі тільки з тої точки зору чи допомагають вони творити шедеври мистецтва і під час страхітливого землетрусу в Японії під час якого загинули сотні тисяч людей, він публічно журився з того, що загинуло багато творів мистецтва, а про людей – ні слова. Таке чисто японське відсторонення від буття призвело, зрештою, його до душевної кризи – він втратив мету і сенс і не побачив іншого виходу крім самогубства. Поет чи письменник мусить знайти сенс – люди які пишуть знічев’я – не знаючи для чого не мають право називатися ні поетами ні письменниками. Так, є люди і є людці, є ватажки і є диктатори, але є ще істина, заради якої мусимо жити і творити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію