ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валентина Попелюшка (1967) / Проза

 Остання людина
(фантастичний нарис у стилі Бредбері. Герої та сюжет вигадані. Будь-яка подібність до реальних – абсолютно випадкова)

Свіжень вісімнадцятого року після звільнення планети Зомбабвії від людства видався надзвичайно теплим. Володар Зомбабвії Гореслав сидів в оксамитовому кріслі свого улюбленого кабінета і спостерігав, як просто на очах обвислі фіолетові китиці-бруньки на померанчевих шершавих гілках поволі розправлялись і ставали подібними до ще не запалених свічок. І все б нічого, та вже котрий день поспіль у грудях Гореслава знову, наче хвиля перед штормом, наростала тривога. Напівзабуте відчуття… Уперше незрозумілий страх володар відчув іще за кілька років до звільнення планети від людства. Спочатку – ось така ж легенька тривога. Далі – все більше й більше. Аж до того моменту, коли у кожній людині він почав бачити ворога, смертельну небезпеку…
Відчинилися двері-купе, і до кабінету беззвучно, як завжди, зайшов офіціант-андроїд:
- Ранкова кава, володарю!
У відповідь він тільки кивнув, що для досвідченого андроїда означало: «Дякую. Постав на стіл і можеш бути вільним».
Коли за офіціантом зачинилися двері, Гореслав натиснув зелену кнопку на пульті керування андроїдами. Через хвилину розсунулися таємні двері у ніші стіни, протилежної до виходу, і звідти виїхав на маленьких коліщатах андроїд загону забезпечення охорони володаря.
- Перевір усі датчики, прослідкуй електронну мапу Зомбабвії. Маю сигнал, що десь неподалік є людина.
- Але звідки? Остання людина знищена вісімнадцять років тому.
- Не знаю! – гаркнув Гореслав. – Виконуй наказ.

Процес чіпізації у Зомбабвії проходив тяжко й довго. Він ускладнювався тим, що цьому необхідному заходу безпеки володаря піддавалися не всі люди. Жодних проблем не було з тими, у кого пригнічена свідомість, кого все влаштовувало у тому стані, як було. Щодня сотні, тисячі колишніх людей поповнювали ряди законослухняних андроїдів. Для тих, хто чіпізації не піддавався, довгий час було відкрито вікно в паралельний світопростір – односторонній потік без можливості коли-небудь повернутися. Після закриття порталу кожного знайденого і не чіпізованого просто знищували…
А тривога наростала, це вже була не хвиля, а справжній вал, що заважав дихати, не давав змоги сидіти на місці і насолоджуватися не по-свіжневому весняним пейзажем за метало-кришталевими шибками маєтку… Гореслав зірвався з місця і з оскаженілим криком: «Поснули вони там, чи що!», від якого зі столу впав платиновий свічник, вийшов на терасу. У повітрі й справді пахло весною. Може, саме цей запах так тривожив його, як у часи існування людства… Але цього не могло бути. Його особисті датчики були ідеально налаштовані тільки на ідентифікацію людей. І зараз вони зашкалювали, завдаючи нестерпного відчуття дискомфорту.
Раптом із-за колони альтанкової алеї вискочило малесеньке пухнасте сіре кошеня і завмерло посеред викладеної мармуром доріжки… А слідом за кошеням, і де воно взялося, прожогом вибігло дівчатко. Гореслав заціпенів. Дитині було на вигляд років п’ять-шість. Але звідки??? Хто міг народити цю людину на планеті, де вже майже два десятиліття не було людства?
А дівчинка швидко схопила котика на руки, притулила до грудей і постала перед володарем. Вони дивилися одне на одного, і Гореслав з прикрістю відмітив, що у пильному погляді великих синіх очей не було навіть натяку на страх. Цікавість, щось подібне на докір. А у його кібернетизованих грудях коїлося щось неймовірне! Здавалося, що плавляться мікросхеми, і рідкий гарячий метал розтікається по всьому єству. Це було водночас нестерпно і… приємно. Оте, друге відчуття нагадувало йому про власних дітей, яких він мав за часів людства і в яких згодом теж почав вбачати смертельну небезпеку. Про таку ж маленьку синьооку кучеряву онучку… Цікаво, де вона тепер? Останнє, що він пам’ятав про неї – це загін андроїдів-прибиральників планети. А далі – хіба це справа володаря – слідкувати, куди й з якою місією відправляють його механізованих рабів?

А дитина у білосніжній довгій суконці з кошеням на руках так само стояла й дивилася, здавалося, прямісінько в серцевину напіврозплавленої мікросхеми, і від неї розходився ореол ніжного сяйва.
Чортівня! З цим треба щось робити! Хто вона така і що собі дозволяє? Чому вона не боїться? І чому Гореславові її шкода? Таку не чіпізуєш. Єдиний вихід – знищити! «Втікай! Сховайся!»- хотілося крикнути володареві, котрий вже чув тупіт андроїдів-охоронців, що наростав за його спиною. Але він мовчав, розуміючи, що від його охорони не зможе заховатися жодна жива істота. Не було в Зомбабвії такого місця, де це було б можливим. Тоді як вони її прогавили? Сумбур, змішаний з відчаєм, нищив клітини життєво важливих внутрішніх органів Гореслава. З-за спини вискочили троє охоронців і ...завмерли поруч з володарем. Вона була надзвичайно гарненька. Світлі русяві кучерики вінчали миловидне личко, але очі! Таких глибоких і світлих очей він не бачив навіть за часів людства!
… Андроїди прийшли до тями раніше. Усі троє кинулися до дівчинки з кошеням, але вона й не думала втікати. А сірий пухнастий клубочок тільки міцніше притиснувся до грудей маленької господині. Вони вже простягнули до неї великі незграбні пазурі, та раптом, осліплені сяйвом над її головою, попадали ниць… А дівчинка-видиво повільно піднімалася вгору і ніби розчинялася в повітрі, розповсюджуючи навколо себе яскраві золотаві промені. Гореслав зігнувся, мов смертельно поранений звір, і дико завив від болю.
… Він не міг пригадати, скільки отак, скоцюблений, пролежав посеред мармурової колонної алеї. Коли прийшов до тями, світла навколо вже не було. Вогонь всередині також поволі стихав, заспокоювався, з вже невдовзі зовсім схолов. Небо над Зомбабвією повертало свій звичайний темно-фіолетовий колір. На пульті керування власною мікросхемою Гореслав побачив зелений спалах. Небезпека зникла. Більше на його планеті не було жодної людини…

P.S. Закінчення цього фентезі може бути іншим, як, власне, й сам сюжет…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-01-23 12:48:29
Переглядів сторінки твору 2530
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.039 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.961 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ФАНТАСТИКА
ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2017.11.02 20:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2014-01-23 12:49:29 ]
Варіант чорновий. Завтра інтернету, кажуть, не буде. Тому просто спішу поділитися сюжетом, поки є час.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-01-24 12:02:08 ]
Інтернет ще нині є...
в соціальних мережах прочитала допис, що для надзвичайного стану нинішня влада не зможе фізично забезпечити достатню к-сть виконавців, а оскільки розважальний і комунікаційний бізнес - це бізнес її олігархів - вони не підуть на мільярдні збитки...(не вмію вставляти посилання)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-01-24 21:19:17 ]
Фантастика - це те, чого ще нема, але, як показує життя, може бути. Таке фентезі - один із варіантів далекого майбутнього в прямому сенсі і зовсім близького в переносному.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-01-24 21:19:53 ]
Фантастика - це те, чого ще нема, але, як показує життя, може бути. Таке фентезі - один із варіантів далекого майбутнього в прямому сенсі і зовсім близького в переносному.