ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.04.20 09:59
Про Павлика Морозова


Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,

Володимир Каразуб
2024.04.20 09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м

Микола Дудар
2024.04.20 07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази

Микола Соболь
2024.04.20 06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.

Віктор Кучерук
2024.04.20 05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:

Володимир Бойко
2024.04.19 22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,

Іван Потьомкін
2024.04.19 18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Євген Федчук
2020.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта

Рефлексії на «Записки»

Ліни Костенко

Частина І

                   ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
        Така собі бездонна повна чаша
        від Піренеїв аж до Кордильєр
        на всі віки одна вселенська Раша,
        на цілий світ один еСеРеСеР:
        комуністично – без буржуйських партій
        та з ярликом для розстрілу – есер;
        футуристично – «без Россий и Латвий»–
        без України й нації «бандер»;
        постмодерново – в золотій парашіІ
        для партвождів, достойних аж тепер,
        у КаПееРІІ
                @ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
        Аж, –бульк! – і ось вам
                            неуки безпутні.
        І поки десь-не-десь ріка текла,
        немов з води, вилуплювались штучні
                Гориничі.
        Край річки та села,
        на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
        у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
        що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
        Прожектами строкатіють проекти
        без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
        Зняли з регати.
                Ще веслує Ліна
        крізь ядерно-чорнобильську руїну
        в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
        Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
        Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
        В Адєссє-мамє – Катєнька народу
        пояснює з престолу на столі,
        що стати ще раз у ту ж саму воду
        те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
                               й безмов’я
на злеті з прірви
               у безодню
                               вниз.

ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)

Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
        – Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
        ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
        …Гребуть до влади Рад гібридні клони
        гниленьких тушок і змілілих душ,
        і де-не-де пливуть на перегони
        між царедворців п’ятої колони
        корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
        ОпричникиIIІ завжди напоготові:
        і прихвосні, і віце-, і т. д. –
        все те, що очманілих від любові
        щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
        Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
        Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
        Ось – Сам, он – свита,
                ген – свята еліта
        з Пандориною торбою ідей
        вмиває руки
                в річці Геракліта
        про людське око,
                мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
        І що за диво? Мріялось, гадалось,
        що вже ось-ось… і грішникам кінець.
        Мабуть таки й святим за щось дісталось,
        що й досі відвертається Творець?

ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)

Гей, мрійники!!!
                Ой лірники народні –
        на вістрі тем, на гостроті проблем.
        На Масляну і в дні всевелико́дні
        ви – скрипалі. Але на що ми годні,
        коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
               ресурси і труди, –
тут
          можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
        Любити вражих ближніх ми не проти –
        наперсточників, «меценатів спорту»…
        Шпані від влади карта впала в масть.
        Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
        який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
               Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
               розділяють нас.
        Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
        а нам би жити – над своїм Дніпром.
        Якби ж то знали нелюди і скнари,
        що нам на цьому світі – не до пари.
        І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
        Оце і був би вибір –
        п о в з     Є в р о п у
        у їх офшорний караван-сарай.
        Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
        На річці Геракліта
                без потопу
        відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
        І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
                від трясця
                                не журивсь.

IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)

Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
        Під дулом пришибеєвських інструкцій
        дух нації приспали назавжди.
        У заводях абстракцій і деструкцій
        все шмаровидло фракцій і корупцій
        спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!

        Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
        І геніїв ніколи не було.
        Один Хмельницький – он чого накоїв!
        Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
        Не треба вже анексій, контрибуцій.
        Ми все братам здаємо без війни.
        У нас під вишиванкою вони.
        А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
        В нас є значні здобутки революцій –
        у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
        …Заслинившись, не перетопчеш гнів,
        що за рахунок втоптаних прошарків
        аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
        В ковбані жити – всім непереливки.
        Роззявиш рот, залишать без трусів.
        Само собою – більше їсть велике,
        зазвичай, щуки – жирних карасів.
І    в с е     т о     т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
        Понад водою дуже гарно видно,
        що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
        Народ горланить гімни ковбасі,
        вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
        де оптика, настроєна в Союзі,
        всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
               у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
               на безголов’я наше
                               на престолі.

                      2013

І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-02-20 14:03:05
Переглядів сторінки твору 1575
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.302 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.648 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2024.04.17 14:09
Автор у цю хвилину відсутній