ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.04.17 20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н

хома дідим
2026.04.17 18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння

С М
2026.04.17 17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди

у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть

Юрій Лазірко
2026.04.17 15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Костянтин Ватульов
2026.04.17 15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об

Борис Костиря
2026.04.17 12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Поеми

 На українській річці Геракліта

Рефлексії на «Записки»

Ліни Костенко

Частина І

                   ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
        Така собі бездонна повна чаша
        від Піренеїв аж до Кордильєр
        на всі віки одна вселенська Раша,
        на цілий світ один еСеРеСеР:
        комуністично – без буржуйських партій
        та з ярликом для розстрілу – есер;
        футуристично – «без Россий и Латвий»–
        без України й нації «бандер»;
        постмодерново – в золотій парашіІ
        для партвождів, достойних аж тепер,
        у КаПееРІІ
                @ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
        Аж, –бульк! – і ось вам
                            неуки безпутні.
        І поки десь-не-десь ріка текла,
        немов з води, вилуплювались штучні
                Гориничі.
        Край річки та села,
        на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
        у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
        що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
        Прожектами строкатіють проекти
        без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
        Зняли з регати.
                Ще веслує Ліна
        крізь ядерно-чорнобильську руїну
        в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
        Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
        Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
        В Адєссє-мамє – Катєнька народу
        пояснює з престолу на столі,
        що стати ще раз у ту ж саму воду
        те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
                               й безмов’я
на злеті з прірви
               у безодню
                               вниз.

ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)

Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
        – Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
        ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
        …Гребуть до влади Рад гібридні клони
        гниленьких тушок і змілілих душ,
        і де-не-де пливуть на перегони
        між царедворців п’ятої колони
        корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
        ОпричникиIIІ завжди напоготові:
        і прихвосні, і віце-, і т. д. –
        все те, що очманілих від любові
        щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
        Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
        Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
        Ось – Сам, он – свита,
                ген – свята еліта
        з Пандориною торбою ідей
        вмиває руки
                в річці Геракліта
        про людське око,
                мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
        І що за диво? Мріялось, гадалось,
        що вже ось-ось… і грішникам кінець.
        Мабуть таки й святим за щось дісталось,
        що й досі відвертається Творець?

ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)

Гей, мрійники!!!
                Ой лірники народні –
        на вістрі тем, на гостроті проблем.
        На Масляну і в дні всевелико́дні
        ви – скрипалі. Але на що ми годні,
        коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
               ресурси і труди, –
тут
          можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
        Любити вражих ближніх ми не проти –
        наперсточників, «меценатів спорту»…
        Шпані від влади карта впала в масть.
        Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
        який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
               Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
               розділяють нас.
        Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
        а нам би жити – над своїм Дніпром.
        Якби ж то знали нелюди і скнари,
        що нам на цьому світі – не до пари.
        І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
        Оце і був би вибір –
        п о в з     Є в р о п у
        у їх офшорний караван-сарай.
        Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
        На річці Геракліта
                без потопу
        відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
        І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
                від трясця
                                не журивсь.

IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)

Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
        Під дулом пришибеєвських інструкцій
        дух нації приспали назавжди.
        У заводях абстракцій і деструкцій
        все шмаровидло фракцій і корупцій
        спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!

        Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
        І геніїв ніколи не було.
        Один Хмельницький – он чого накоїв!
        Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
        Не треба вже анексій, контрибуцій.
        Ми все братам здаємо без війни.
        У нас під вишиванкою вони.
        А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
        В нас є значні здобутки революцій –
        у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
        …Заслинившись, не перетопчеш гнів,
        що за рахунок втоптаних прошарків
        аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
        В ковбані жити – всім непереливки.
        Роззявиш рот, залишать без трусів.
        Само собою – більше їсть велике,
        зазвичай, щуки – жирних карасів.
І    в с е     т о     т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
        Понад водою дуже гарно видно,
        що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
        Народ горланить гімни ковбасі,
        вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
        де оптика, настроєна в Союзі,
        всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
               у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
               на безголов’я наше
                               на престолі.

                      2013

І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-02-20 14:03:05
Переглядів сторінки твору 1793
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.300 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.661 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.04.16 13:11
Автор у цю хвилину відсутній