Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
Частина І
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Рефлексії на «Записки»
Ліни Костенко
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
