
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
На українській річці Геракліта
Частина І
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
ІІ. МИ І ВОНИ
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
ІІІ. ВИТОКИ ПОТОПУ
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
IV. В ЗАПЛАВАХ І ВИРВАХ
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На українській річці Геракліта
Рефлексії на «Записки»
Ліни Костенко
ВСТУП(у воду)
Не перший раз – на цій змілілій річці.
Вода – як скрізь: то тиха, то стрімка.
А от колись у енній п’ятирічці
яка нам уявлялася ріка!
Така собі бездонна повна чаша
від Піренеїв аж до Кордильєр
на всі віки одна вселенська Раша,
на цілий світ один еСеРеСеР:
комуністично – без буржуйських партій
та з ярликом для розстрілу – есер;
футуристично – «без Россий и Латвий»–
без України й нації «бандер»;
постмодерново – в золотій парашіІ
для партвождів, достойних аж тепер,
у КаПееРІІ
@ в Україні нашій.
Не ясновидець, а попав у точку,
немов у воду заглядав Ілліч
на перспективу непівських струмочків,
що дзюркотіли з глибини сторіч.
Аж, –бульк! – і ось вам
неуки безпутні.
І поки десь-не-десь ріка текла,
немов з води, вилуплювались штучні
Гориничі.
Край річки та села,
на всіх струмочках, ПаРтії хвала,
у всіх міжгір’ях мутять воду учні,
що варті свого деміурга зла.
Все ширша Лета від брудних потоків.
Все вужчі кришталеві ручаї.
…В нас Одіссея – двадцять з лишнім років
одним Арго пливемо в різні боки
то наугад, то проти течії.
Прожектами строкатіють проекти
без всякого уявлення мети.
Виходять з моди притчі та сонети.
То де ж вони – пророки і поети,
за ким повинні грішники пливти?
Зняли з регати.
Ще веслує Ліна
крізь ядерно-чорнобильську руїну
в болоті криголамом до джерел.
«Сміється божевільна Україна»,
що малахольним – море по коліна,
та журиться опальний Оруел,
що матір-чайку – Русь одноєдину –
кромсає навпіл двоєглав-орел.
Що на Нєґлінкє – нам шукають броду.
Чийсь Крим – від нас боронять кораблі.
В Адєссє-мамє – Катєнька народу
пояснює з престолу на столі,
що стати ще раз у ту ж саму воду
те ж саме, що повторно – на граблі.
І все це нам на власне безголов’я
від родича словя’нського каприз
в країні без’язикості
й безмов’я
на злеті з прірви
у безодню
вниз.
(у гирлі застояних вод)
Звідсіль не видно, що там – в жабуринні
і що, живе, долине на Парнас,
зате від слухів – повний резонанс:
із безголовим вершником на спині
підняв копита загнаний Пегас.
– Чого б ото, – дивуються з барлоги, –
ставати дибки?
Снобам: все – одно.
Гонгадзе… Юля… «Будьмо!»… « Ні за кого!»…
По пахви в мулі – «проти всіх» – дорога,
де все спливає, випавши на дно.
…Гребуть до влади Рад гібридні клони
гниленьких тушок і змілілих душ,
і де-не-де пливуть на перегони
між царедворців п’ятої колони
корита недоторканих чинуш.
Без них нам вистачало б і кринички.
Так ні. Їм треба бути серед нас
з усіх сторін розшарпаної річки.
Як овочам – від гудиння і гички,
їм треба соку, крові – хоч на час.
ОпричникиIIІ завжди напоготові:
і прихвосні, і віце-, і т. д. –
все те, що очманілих від любові
щоденно до «покріщення» веде.
Тут радники й ведучі з-за границі,
брудна ідеологія в спідниці,
на цирлі – судочинство й прокурор…
Це ще не окупація столиці.
Це лиш імпровізований терор.
Це тільки – на протести заборона.
Це тутечки – підпільне КДБ,
а ондечки – спецназ і охорона
від виборців – високого цабе.
Ось – Сам, он – свита,
ген – свята еліта
з Пандориною торбою ідей
вмиває руки
в річці Геракліта
про людське око,
мовби – для людей.
Чи й треба іншу? З гущі пранароду,
де потом предків зрошені поля,
де кров’ю їх освячена земля
в борні за справедливість і свободу –
вона в синиці бачить журавля.
І що за диво? Мріялось, гадалось,
що вже ось-ось… і грішникам кінець.
Мабуть таки й святим за щось дісталось,
що й досі відвертається Творець?
(вододіл чи барикади)
Гей, мрійники!!!
Ой лірники народні –
на вістрі тем, на гостроті проблем.
На Масляну і в дні всевелико́дні
ви – скрипалі. Але на що ми годні,
коли вода гартується вогнем?
Там, де в хатах злиденного народу
щоденний піст на скатерках столів,
дві картоплини з клаптика городу
і ду́ля з рук засух-орендарів,
скрізь, де за центи продають свободу
і зеленню пакують байстрюків,
втрамбовують, здобуті для нащадків,
всіх поколінь
ресурси і труди, –
тут
можна полюбити олігархів
і не скрутити рук в панів-підпанків
на краниках джерельної води?
Любити вражих ближніх ми не проти –
наперсточників, «меценатів спорту»…
Шпані від влади карта впала в масть.
Пролетарі ще дуже вірять в чорта,
який паршивцям золото роздасть.
…Всі хочуть Русь, і ділять Україну
на Схід і Захід, Київ і Донбас.
Та ж маємо єдину й неподільну!
Це мало?
Люди! На дурну і бідну
частини плебсу
розділяють нас.
Хай краще так: ординців – на Кана́ри,
а нам би жити – над своїм Дніпром.
Якби ж то знали нелюди і скнари,
що нам на цьому світі – не до пари.
І все б тоді закінчилось добром.
Ми б навіть заплатили їм податки,
як данину, казкова Русь – Орді.
Нехай би там вовтузились (за барки),
як павуки із однієї банки.
Ми тут не заважали б їм тоді.
Оце і був би вибір –
п о в з Є в р о п у
у їх офшорний караван-сарай.
Ми тільки – за, якби вони – не проти.
А як інакше рятувати край?
На річці Геракліта
без потопу
відтак ніколи не настане рай.
Ковчег пливе.
І поки мокре сохне,
все, що до пари, стулиться колись.
Та й у сусідів щ о с ь без нас не здохне.
І щезне содоморство допотопне,
аби наш рід
від трясця
не журивсь.
(понятій)
Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пахан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж покійний МуційIV.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзійV.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
2013
І – абревіатура гібриду КПУ і ПР
ІI – великий вождь пролетаріату палко мріяв про золоті туалети при комунізмі.
III – регіональні здирники і охоронці царственої особи.
IV – патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
V – головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію