Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Деркач (2018)
Я ще є і муза не минає,
поки йде до осені весна.
Геніїв поезії немає.
Є лише поезія одна.


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   З точністю до навпаки
    А це не раша почала війну
    та і Європа, нібито, не винна,
  •   Із дна зеленої твані
    А таки... буває де-не-де,
    що один баран із булавою
  •   Три калоші – пара
    Ми ще пізнаємо уповні
    зачаєне комічне зло,
  •   Недобитки православні
    Ще галасують недобиті зомбі,
    чому вони у себе, мов чужі,
  •   З голосу Кіплінга
    А у юрби немає серця.
    Таке буває де-не-де,
  •   Собача пісня
    На росії в Україні
    всі – багатії
  •   Етапи мімікрії
    Нема надії на Наполеона,
    на Ватерлоо, на Бородіно,
  •   Із голосу Кассандри
    Коли тиняюся у самоті,
    то іноді впадаю... у нірвану,
  •   Парадокси
    На раші не чекають миру,
    їм знову, – Київ подавай!
  •   Неминуче прозріння
                        І
    Із ирію повернуться лелеки
  •   Довга дорога в нікуди
    Їхали ми, їхали і от,
    нібито, доїхали до краю,
  •   Своїй ілюзії
    Є чим, буває, душу обігріти,
    коли життя до фінішу іде,
  •   Заздравиці за упокій
    А пожежі немає наразі,
    бо на раші – за мир і любов...
  •   Зі скрині Пандори
    Кацапія бажає договору,
    аби і не було кінця війні,
  •   За кулісами самооборони
    Чого лише не чуємо у Gugli
    із того, що буває на війні,
  •   Вичинка без шкурки
              І
    Елліни ідіотами вважали
  •   A'ROSA MIA
    До берега причалює «A’ROSA»
    картиною зі сну чи дежавю
  •   Житейська притча
    Жили-були... хоча і Божі душі,
    але обоє вірили собі,
  •   Омана олімпійського спокою
    У краю озимої весни,
    де цілодобово діють храми,
  •   Ревізія пройденого
    Усе було на нашому віку:
    любов і зрада, успіхи і горе,
  •   Позаштатним творцям літератури
    ІДивує зоологія еліти
    в політиці, поетиці, борні...
  •   Повторення пройденого
    Обмануті є ще усюди
    і бідні, тому що дурні,
  •   Розчарування
    ІНам помагають, бо іде війна
    Європою і мало є надії,
  •   Школярикам Парнасу
    Не оминаю титли, коми,
    поета не псує війна...
  •   Приватне і суспільне
    Гірка печаль оповиває душу –
    немає пієтету до рідні,
  •   Наслідування
    Не новина, що літо догорає.
    Його не зупинити ні на мить
  •   Зцілення
    Лишаюся повіреним твоїм
    у цій земній і неземній юдолі,
  •   Під копірку
    Не писав би опусу, бодай би
    не узрів нечему з конопель.
  •   Особливості поетичної популярності
    ІГасити маяки не маю права,
    бо їм видніше, поки на межі
  •   Візії часопису
    Те, що уявляється сьогодні,
    бачив я багато літ назад,
  •   С'est La Vie
    Ми й досі не оснащені бронею
    у тій же мірі, що і вороги.
  •   Коротко про довгождане
    Коли настане золота пора,
    мине доба воєнної епохи
  •   Ігри на виліт
    У кожного уявлення своє,
    чому на раші дивні еківоки.
  •   Реальне об’явлення
    ІСвяте письмо поволі, та збулося
    у місиві релігій і подій...
  •   Мобільний зв’язок ( Online )
    Зазирає у вікно пітьма.
    У мережі – зайві мегабайти.
  •   Дегенеративний катаклізм
    Ожили герої із казок,
    заходилася нечиста сила
  •   На відстані десятиліть
    Це не біда, що і тобі за сорок
    і що мені із гаком... ой-йо-йой...
  •   Злаки і плевели
    А поки йде війна, життя триває
    і сіячі ціною душ і тіл
  •   Прожекти рептилоїдів
    ІЄ такі в історії моменти,
    що не гірше за армагеддон
  •   Перед воскресінням
    Наче, тихо... нібито – субота...
    свято заглядає за поріг...
  •   Ходаки між крапельок
    ІНе вистачає у тайзі землі
    на кожного кацапа-окупанта,
  •   Напередодні
    Уже й неділя вербна
    і ще надія є,
  •   Весна в розстрочку
    Досіває як на рану солі
    завірюха іній і сніги...
  •   Пекельне досьє
    ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
    з вогнем у хаті опоненти світу...
  •   Променад не без моралі
    На вулиці у напрямі Дунаю
    мене якась die Frau зупиняє:
  •   Пошта «до запитання»
    Приснилося – отримала мій лист
    моя... ота, яка його чекала
  •   Походження бомонду
    ІМи ніколи не були братами
    із юрбою орків-упирів.
  •   Мистецькі перегони
    Куцому до зайця не далеко.
    Недалекі їхні візаві:
  •   Сміхотворні дуети
    Любов сліпа.... а ось – по розрахунку,
    буває, витворяє чудеса,
  •   Останнє слово
    Це не минає... наче – уві сні...
    перед очима показова страта
  •   Рядняна правда
    А на болота́х своє корито
    має кожен урка-генерал...
  •   Домашній сон
    ІУ сни прилітає весна
    і з нею хороші новини –
  •   Дрімуче епігонство
    А в одному літр-об’єднанні
    одговілись... патріоти шлунку,
  •   Корозія совісті
    А декому не зайва сіль на цукор
    від ейфорії і любовних ран...
  •   Критика протистояння
    Щось комусь деінде не на часі
    і турбує іноді когось,
  •   Холодний душ
    А корупційній мафії при владі
    пообіцяли пі-юлєй, таки...
  •   Сьогоднішнє минуле
    Усе, необхідне сьогодні – на часі,
    та обрана каста одне визнає –
  •   На колгоспі тварин
    А на звіриній фермі ще триває
    нікому не об’явлена війна
  •   Репортаж з невидимого фронту
    А деякі трагедії однакові,
    коли подія, наче, чорна ніч.
  •   По ходу п’єси
    А на раші смакують видовище –
    смертоносний удар у Дніпрі...
  •   Щедрики на щодень
    А сонце знову колядою сяє,
    усім розподіляє нічиє,
  •   Ну повтикай!
    А лоху на вуха чіпляють спагеті,
    як файно у шостій палаті...
  •   На два фронти
    А томос це сьогодні вже не термос
    і армію очолив не пацан...
  •   Із виру у вирій
    Тече Дунай, тече за небокрай,
    а я стою на березі крутому
  •   У задзеркаллі часу
    (із циклу
    «Листки відривного календаря»)
  •   Тіні вчорашнього
    А десь на тридев'ятій паралелі,
    у тридесятій філії совка
  •   Морди мордору
    А на мордорі знищили свободу,
    тому ніде немає на землі
  •   Екзекуція віри
    А опіум народу ще існує
    і кривослав’я вірою стає,
  •   Не сонет
    ***
    А на базарі є вага і міра,
  •   Шлях до перемоги
    Шляху за переправою немає,
    коли його второвує війна,
  •   Колізії ілюзій
    Мала надія на високе небо,
    якщо не жив, а рився у землі...
  •   Майбутня журба
    Ще не зів’яли кетяги калини,
    у золоті – берези, ясени...
  •   Роздуми про рулетку
    Життя не таїна, а гра... і на погості
    у кожного свої і дата, і число...
  •   Мимохіть і мимоходом
    Оперені сягають висоти,
    коли гадають, що вони – лелеки.
  •   Мертві душі окаянного електорату
    Історії далекі відголоски
    усе іще даються у знаки.
  •   Риторика із шимпанзою
    Чого лукавиш, сучий сину?
    Який тебе поплутав біс,
  •   На старті марафону
    Ось і осінь... і вересень всує
    обіцяє потоки сльоти
  •   З невидимого фронту
    А на рашу напала химера,
    що винищує орків до тла...
  •   Собачі мітки імперії
                        І
    Чужу царицю маємо й донині.
  •   Пожертвування лепти
    Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
    Ми не скупі і маємо капшук,
  •   Ментальна війна
    Поети – ної. Є ще роль така –
    ковчеги перед бурею смолити
  •   Викрадення Європи
    Як то файно, що ми не герої
    і не мічені поміж людьми –
  •   Ніколи
                           І
    Яке химерне є оце, – ніколи,
  •   Довга дорога безмовності
                І
    Імперія щезає у імлі,
  •   У світлі вічності
    Нічого тужити за одною,
    поки є удача... далебі,
  •   Виродок союзу
    Казав Уеллс, – росія уві млі...
    вона і нині, як у всі епохи
  •   Там, де рай
    Заманюють оманливі світи,
    де маємо усі відпочивати
  •   Звідтам
    Ми повертаємось, таки,
    по райдузі-дузі – веселці...
  •   Маркітанти поневолі
    Купувати – не вбивати,
    та тремтять рашисти,
  •   Пороти – не шити
    ІПоезія воюючого краю
    ще жевріє.. і муза не вмирає,
  •   Невиказані жалі
    Ми розминулись, як були зелені
    у цій перипетії житія,
  •   Війна проти війни
    Ні, я не біженець... однак
    іще гостюю у Європі.
  •   Епітафія дружбі народів есесер
    ІДні пам’яті. Союз давно помер.
    Сьогодні навіть німці стали наші,
  •   ____Новітня міфологія
    ІЯ – за і любителі міфів не проти,
    що орки – це звірі і дикі істоти,
  •   Далеке і близьке
    Далекі ночі і недавні дні
    висвітлюють у пам'яті моменти,
  •   Рашизація дегенератів
    А на флоті пахне новиною –
    з відома самого Нептуна
  •   Голос Європи
    Луною канонади на краю
    оази долинає, – ще не вмерла...
  •   Бенефіс пропаганди
    Все сказано й почуто майже скрізь,
    де знають, що уже не може бути
  •   Короткий жанр
    Якщо кладемо душу й тіло,
    немає сенсу читачу
  •   Нагадування – всьому світу
    У сни ще не вривається війна,
    але душа вібрує у тривозі –
  •   Вакцинація війною
    ІПророчі сни ніякі не химери...
    стоять за волю укри і бандери,
  •   Час армагеддону
    ІРозбита чаша Божого терпіння.
    Прийшла пора гріхи змивати кров'ю.
  •   Вчителька
    Її ще пам’ятають молодою.
    Із вогником у погляді яснім
  •   Тропами та дебрями
    ІНе любо неприкаяній душі...
    немає як «поплакати у шалик»
  •   Хренова хроніка
    За пандемію рішення просте
    приймають ескулапи та учені, –
  •   Кіно і німці
    А на майдані Банкової – смута
    і невідомо, – де ті вороги?
  •   Оновлені сюжети
    Неуловимі ті сюжети,
    що розлучили нас, коли
  •   Антологія забутого
    ІМало що лишає у людей
    по собі неопалиму пам’ять
  •   Перед переправою
    Течія, що оминає броди,
    понесе і нас у тихі води,
  •   Рашпілем по склу
    Каюся і сповідаюсь,
    що накопичую гріх
  •   Відкладені побачення
    Дійшла уже до середини
    незапланована зима...
  •   Деформації реформацій
    Одвічно гасло ратая було, –
    готуйся до війни заради миру...
  •   Бісова комедія
    Не вистачає злості
    узимку на весну:
  •   Останні трупи Союзу
    Їде і їде богемна орда
    на Україну, а не в Україну,
  •   Сансара по-українськи
    Життя іде – контора пише,
    хоча душа «на ладан дише»
  •   Далеке і близьке
    Веселкою з Божої пращі
    майнула пора золота –
  •   Поетична криниця
    Буває, гірше – краще тим, що інше...
    тлумачити найлегше білі вірші,
  •   Справжнє і давнє
    Ми наші ролі знаємо напам’ять...
    пливли човни... ламалося весло
  •   Хроніки фантазії
    У цьому світі жити –
    треба вміти
  •   Пасербицям Зевса
    Колись були у мене друзі,
    а нині я один у хаті
  •   Чорний сон
    Приснилося, – один долаю гору
    високу аж до неба, льодяну
  •   Парадокси когнітивного дисонансу
    Виродилися аристократи
    і плебеї лізуть у монархи...
  •   Хліб і сіль
    У дикий край малої батьківщини
    мене і досі манять міражі
  •   Поетика нейтралітету
    Ліричні поети –
    окраса естети-
  •   Жертви писемності
    Хто лише себе не додає
    у мережу в образі світлини...
  •   Дещо про себе
    Я іще не проти
    того, що буває,
  •   _Перебір
    Офшори є не тільки у Омані,
    де не їдять «наколоті банани»,
  •   План Бе
    Московія у Заполяр’ї
    будує газовий солярій...
  •   Мої мотивації (про диваків)
    Ніхто не знає достеменно,
    якій кебеті завдяки
  •   Норд-ост
    Помагаю осені як можу,
    устеляю всі її путі –
  •   Реінкарнація доби* ренесансу
    Нехай я буду Данте Аліґ’єрі,
    який прямує із аїду в рай
  •   Колоритний антураж
    Вересніє... досіває осінь
    на майбутнє ниви і поля
  •   І я так можу
    Слухаю дощ ніччю німою
    капає крапає накрапає
  •   Пазлики імперії
    А на імперії зла
    оперували орла –
  •   Нашестя пошесті
    А персоналії нон ґрата,
    які із владою на «ти»,
  •   Покорительці сердець
    Нема сьогодні, що було учора,
    у юності та у літа мої,
  •   Пірати ХХІ віку
    Як жадала Раша, так ся й стало...
    кража і жадо́ба – вічне зло.
  •   Літня естафета
    « Я ще літо...» – осені не пара,
    та ніяк її не омину,
  •   Із вирію
    Не співаю і гнізда не в’ю
    ні своїй, ані чужій жар-птиці
  •   Фільтрування базару
    Минулися Петрові батоги...
    тепер жуємо пряники і видно
  •   Нев’янучі вінки
    Вирує у живій воді
    ріка життя, не сохне гирло
  •   Останній сезон
    ***
    Електорату буйному, – привіт!..
  •   Магія щастя
    Давно у вусі не «свистіло»
    ночами, як оцього літа...
  •   Царі горохові
    Знову пандемія сліпоти
    падає на голови слабенькі
  •   За частоколом абревіатури
    Умирають площі і майдани...
    КеГеБе Московії снує
  •   Чорним по білому
    Сьогодні кожен чує, – алілуя,
    крім ідола, що пнеться у блакить,
  •   За коловоротом літа
    Усе не випите – на сльози.
    Ясніше – видиме здаля...
  •   Ми чайки
    – Ми подорожні... маємо обоє
    кудись летіти, іноді пливти –
  •   Закудикані дороги
    Їде літо в осінні краї,
    де немає моєї ворожки...
  •   Розвінчання увічненого
    Ану і я попробую... як ті,
    кого у море бурею занесло,
  •   Дощ
    Нема чого плакати, діво...
    до осені очі утри.
  •   Неув'язка
    І
    У світі актуальна тема:
  •   Вдень зі свічкою
    На те і сіячі, щоб діячі
    із гаслами гасили їхні ватри...
  •   Неминуче завтра
    Може завтра в дорогу забере мене небо
    і тоді нам нічого тут не світить уже,
  •   У своїй тарілці
    Де ти – та, що снилася мені
    феєю утраченого раю,
  •   Точка відліку
    Кочуємо, як правило, у Лету,
    лишаючи на пам’ять по собі
  •   Балада про випрані штани
    Сатаніють самураї Раші...
    у Гаазі буде Божий суд...
  •   Пророк
    І ясно буде все як Божий день...
    На те і свято головне весною,
  •   Розвінчання Дарвіна
    Людина виникла із мавпи,
    але буває й навпаки,
  •   Метелик
    Літепла до літа не буває
    і тому, напевне, і того
  •   Ілюзорні рандеву
    Іще живу...
    і наяву
  •   Зелений шум
    Шелестять березові гаї
    і вербові котики буяють...
  •   Відчуття весни
    Вітри проснулись весняні.
    Усе буяє ночі й дні
  •   Весняний сюжет
    Наче вирушаємо в дорогу
    як у перший і останній раз
  •   Кроки весни
    Знову весна одчиняє куліси
    світу на сцені в моєму краю:
  •   Печальна повість
    Напоїла ти мене, дівчи́но,
    тим зелом, що навіває знов
  •   На всіх фронтах
    А в ОПеЗеЖе свої та наші
    малороси, наче москалі,
  •   Вічні блукальці
    Душею юні – отже молоді.
    Попереду весна, а далі – літо,
  •   Квазімодо
    Я знову хочу... до Парижу,
    де Есмеральда... la franсе...
  •   Давнє гадання
    – Забула, мила, ой, забула,
    як ми гадали на загули:
  •   Данте
    Є Беатріче, та немає Данте,
    хоча обох об’єднує одна
  •   Сигнали з паралельних світів
    Йду до золотої середини,
    де і ти, і я – у ній одній,
  •   Незворотні явища
    Немає сенсу рипатись у люди,
    серед яких, немов у негліже,
  •   Об’явлення юродивого
    До кого не прийду у віщі сни,
    у мене буде головний мотив –
  •   Голоси із піднебесся
    Пронизує життя
    ясне проміння душ
  •   В одному руслі
    Немає часу жити до кінця,
    нема куди подітися одному,
  •   З тобою
    – Пообіцяй мені ці дні,
    коли уже і лютий плаче,
  •   Юнга
    Щезає в сивині туману
    вітрил оранжевий міраж
  •   Буратіно
    Театр абсурду. Зняті маски.
    Ні співчуття тобі, ні ласки...
  •   У сідлі
    Ого, яка у тебе хватка.
    З тобою можна і без шаблі
  •   Червона ганчірка
    Якщо розумні, не читайте,
    якщо це лажа... вибачайте,
  •   Ідальго Ламанчський
    Нехай я буду Донкіхот,
    а ти, звичайно, Дульцінея
  •   Повістка дня
    Я ще не цураюся роботи,
    як умію, коротаю час
  •   Умовляння
    – А що, якщо... придумати кохання?
    Ти – Сонечко моє... а я – ясний,
  •   Пройдені дистанції
    Коли гортаю сторінки
    забутої моєї казки,
  •   Дослідження
    ІНемає як пеняти на орду,
    що в Україну простягає лапи,
  •   Пандемія ненависті
    ІРадіємо. Невже скресає лід?
    І боїмось, аби чого не вийшло
  •   За пеленою часу
    Літа минають, а роки летять,
    і в’януть мрії, і надії тануть,
  •   Слідами завірюхи
    Мені сьогодні і вітри попутні,
    і голоси манять із висоти...
  •   Водохреща
    Які хороші канули часи
    до епідемій, і до карантину....
  •   Холодний душ
    А навіщо писати сонети
    про якісь небилиці, коли
  •   Лід і пломінь
    Не обіцяй нікому і ніколи
    за обріями гори золоті.
  •   Вичерпаний інцидент
    Іду з рибалки. Вудка на плечі,
    а у руці – авоська з пічкурами,
  •   Новорічні протиріччя
    А ти мені наснилась як Ассоль,
    яка мене на березі чекає...
  •   Пізні видіння
    Я іноді літаю уві сні,
    шукаю ті́ні, наче у тіні́
  •   Осяяння
    Радіємо, що все-таки
    сьогодні свято це настало,
  •   А я
    Із колядою! Жму і обіймаю,
    а ту, що із косою, не вітаю...
  •   Розчарування
    І каюся, і ні... у ці короткі дні
    усе одно вигадувати мушу,
  •   Я тут
    Не лякайся й не лякай мене.
    Куди ніч, туди і сни урочі.
  •   Ти і я
    Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
    і де-не-де суспільне і нічийне...
  •   Крах романтики
    Я їй, – привіт! Вона мені, – адью!
    Солодка сіль на задубілу рану.
  •   Не сказане
    Ілюзія, що є у ролі бранця
    моєї Дульцінеї Донкіхот.
  •   Прогулянка
    В поезії із нею ми чужі,
    але в руці ще відчуваю руку
  •   Пора розчарувань
    ІЗима мітлою вимітає осінь…
    О! Як її любив поет арап!
  •   Собачі перегони
    То затихає, то лунає знову
    собача пісня про легальну мову...
  •   Розвіяне сімейство
    Четверо нас із семи дітвори –
    щирі у вірі, наївні...
  •   Голоси землі
    Душу тривожать жалі.
    Майже на відстані серця
  •   Розворот на радіан
    Зів'ялі кольори на диво урочисті
    в очікуванні дня осінньої пори,
  •   Маршрутами Донкіхота
    Витрушує суди ідальго Зеля,
    аби його боялись вороги.
  •   Недоварена каша
    Кримінальна влада дуже пильна –
    знає що, куди й кому несуть.
  •   Вчорашнє завтра
    Хто сіє, той збирає врожаї
    і не паї, а землю обробляє,
  •   Сьогоднішнє вчора
    Жити, виживаючи, не мед
    і лише уява помагає
  •   Оказія
    І я ґаранта запитаю,
    яка стратегія і план –
  •   У покрові дня
    Мене вітають, то і я вітаю:
    з Покровою! Бо є ще козаки
  •   Тренаж безвладдя
    Немає миру ані між людьми,
    ані між небесами і панами.
  •   Відкладене на потім
    У тумані минулого – зали,
    і вокзали, і станцій вогні...
  •   Лелече щастя
    Ми ідемо варягами у греки
    і мріємо, що буде у кінці,
  •   Колись і тепер
    Коли в минулому житті
    були ми козаками,
  •   Взаємообернена теорема
    За поетами плаче тюрма,
    у якій їх орда катувала
  •   У течії омани
    Чоловіку мало мати все,
    що не заборонено мораллю,
  •   Мотивація натхнення
    Немає ще у нас Аполлінера.
    Оригінали є, але... мовчу...
  •   Коловорот сущого
    Минає день за днем, за роком рік...
    на капищах, руїнах базилік,
  •   Приречення
    Уві сні дорогою іду я,
    а по косогору, наяву,
  •   Сновидіння наяву
    Ущипнути хочеться себе,
    а не молодицю за коліно.
  •   Контури земного житія
    Поки маю душі оберіг,
    не лякають мене ні кацапи,
  •   У Кузні кадрів
    Затухає вогонь у майстерні,
    ущухає сердець перегук.
  •   Попурі
    А нас немало, хоч і не багато
    любителів пілюлі і халви,
  •   Мовні гризуни
    А на горищі завелися миші –
    любителі поезії. Однак
  •   Рефлексії дня
    Ми – в Україні! Я не вмію
    інакше бачити себе.
  •   Жалі необачного парі
    Той самий Спас, та інший серпень.
    Ось-ось і осінь на порі
  •   Диктатори на розпутті
    А на Русі помішані усі
    на Україні, троні і на Путі.
  •   Пацаки
    Ніде не зупиняється орда...
    на Україну простягає лапи
  •   Запрошення до пародії
    І горе уже – не біда.
    Робінзоніада триває.
  •   Царство земне
    І віриться, й не віриться мені,
    що є десь рай і пекло за морями,
  •   .Нові обличчя
    І наймити,і лайдаки,
    і слуги порають на кухні...
  •   Убивці правди
    У мережі гуляє еФеСБе.
    І солов’ї, і зелі, і гордони,
  •   Питання руба
    Ідуть дебати п'ятої колони
    в угоду войовничої Москви.
  •   Приборкання осатанілих
    Мої брати, що старшими ставали,
    втопивши Україну у крові,
  •   Окупанти престолів
    Що не божевільний, то оратор.
    Славою дурною гай шумить.
  •   Протистояння
    Не легко бути іноді таким
    як любі друзі – і святі, і милі...
  •   Не звідане на досвіді
    Проминає усе, що було і не буде
    на чиємусь віку, на останній межі...
  •   Літня жура
    В гаю уже зозуля не кує
    і солов'їні арії не чутні,
  •   Було чи ні?
    – А пам'ятаєш, на Купайла
    у лісі папороть цвіла
  •   Заручники минулого
    Ідуть поети. Їхня роль така –
    у пору смути суще освітити,
  •   Побрехеньки
    Що у світі діється...
    Зайві ще надіються,
  •   Казки одного народу
    Їм юшку і плюю на щі,
    копаю ямище глибоке...
  •   По різні боки поребрика
    А на мапі світу пандемія,
    у Європі – голі королі,
  •   На втіху віршарям
    А у офісі пишуться тези
    ще і досі зеленому презу.
  •   Невиліковні заморочки
    Коли прийде лиха година,
    не уповай на панацею...
  •   Коловорот
    Навідуюсь до свого краю,
    коли на це ще сили є,
  •   Пародія на поезію
    З Мавкою ніколи не прощаюсь,
    бо ширяю з нею у віках.
  •   Опозиція совковості
    Зелене й короноване мине,
    хоча не діє поки-що вакцина.
  •   Пілотаж та абордаж
    А проти лома не було прийому...
    тому що засвітилось еМВееС.
  •   Репетиції незвіданого
    Світає... і світиться світ
    у сяєві іншого світу.
  •   Мандри в нікуди
               І
    Всі, кому я винен – у Союзі.
  •   Ода собі
    Оспівую і волю, і свободу,
    і не рахую лайки за сонет,
  •   Анонс підсумків
    Звеличення особи – це біда
    її і за оказії цієї
  •   Як-не-як і коли...
    Природа не виховує людину,
    а, як-не-як, і радує, і вчить
  •   Вчорашній сон
                 І
    Лечу, хоча і не світає,
  •   Деякі правила для аматора ПМ
    Оцінюй не прозоре, а ясне
    як не уміють павичі і сови
  •   Парадокси негоди
    У тілі є біологічні гени.
    Наука розшифровує геном.
  •   Бідобісіє
    Перо позичу у гуся
    і заримую порося,
  •   Смутна пора
    Забуяли зеленню ліси.
    Віє яблунева завірюха.
  •   Історія писаної торби
                   І
    Історії заварює війна,
  •   Парад у тупик
    На Раші не міняється нічого.
    Агонізує азія-ордло.
  •   Парад антиподів
    У полоні, у колоні Зе
    нація дорогу обирає...
  •   Май в карантині
    У карантині горе не біда –
    і на поези вистачає часу,
  •   Квітневий шум
    Сади стоять у молоці
    несамовитого буяння,
  •   Антимонії
    Немає раю...
    люди не святі...
  •   На краю безодні
             I
    На березі стою,
  •   Нутро і тло контрреволюції
    Ще не зачиняється сезам
    і на сході іноді світає...
  •   Доля без кебети
                       І
    Воюють не халупи, а палаци...
  •   Обсервація творчості
    Яка оказія явилась!
    Весна не за горою,
  •   Гадання на гущі
    Тривога охоплює душу –
    у пеклі прокинувся Вій.
  •   Чистоплюям
    Уся компанія моя –
    як не лелека, то синиця...
  •   «Березневі іди»
    Знову віє, нібито, весною,
    а вертає, наче, до зими
  •   Привіт у стилі ретро
    Ну що, здавалося б, ім’я?
    Ім’я – та й годі... просто, – Ліна.
  •   Напередодні апокаліпсису
    Немає перепони і табу
    нацькованій агресії зі сходу,
  •   Кінець дискусії
    Кумири-поети найбільші ура-патріоти
    уміють волати: люби, не убий, не кради...
  •   Заповітне слово
    Великі люди і маленькі
    по всіх усюдах на Землі
  •   Ліки від амнезії
    У небес нема кінця і краю
    і людині віри вистачає.
  •   На арені цирку
    Зашуміло в голові у мачо –
    маємо і пряник, і батіг
  •   Стратегія і тактика
    Що кому дала норманська змова?
    Шоумени українофіли
  •   Тролінг роздраю
    Яке їхало, таке й здибало,
    а якщо оминуло, радій,
  •   Синдром щура
                       І
    Не до революції... наразі
  •   Сценарій сюр
    Мода не міняється
    і юрба не кається,
  •   Резонатори розбрату
    Ой хазяї ми, хазяї...
    А хазяйнує в нашій хаті
  •   Міні-романи
    Де ви, мої нефертіті,
    милі навіки жінки?
  •   Камертони слова
    Куди поділися аматори сатири?
    Лишилися одні комедіанти ліри
  •   Операція Ы
    Поки ще не закінчені курси,
    а казна - це порожня сума,
  •   Скарабеї історії
    Як не помилитися усоте,
    поки клоунада наша суть?
  •   Освоєні горизонти
                       І
    Осінню, а іноді й зимою
  •   Історія з географією
                        І
    Гуляю в основному наодинці.
  •   Що буде, те й буде
    Не уявляю, що у світі буде
    через якихось дев'яносто літ,
  •   Декорація по декору
    Якщо свічу апологету
    запалює Аполлінер,
  •   Стилізація стилю
    Поети, які забавляють ся віршами,
    кайфують, а муза дає втікача.
  •   Активізація активів
    Вован і Вова почекали,
    потисли руки й почали
  •   Прямою мовою
    А ми такі усі єдині,
    що і не треба злуки,
  •   Територія непройденого
    Жура і сум не додають снаги.
    Ідилія ілюзією буде –
  •   Рефлексії на чаполоч
    Що є, то є... і любі вороги,
    і фурії із манією зграї –
  •   Крок у юність
                   І
    Усе частіше бачу юні роки:
  •   Пророцтво
             І
    Як не жаль, ми не будемо жити
  •   Граф'ям на літеру Е
    Давида, як поета-меломана
    в бою не подолає Голіаф.
  •   Колядування
    Я не лечу, і не іду, й не їду
    у невідомі далі і краї
  •   Сеньйор бандито
    Що не було колись, того й не буде.
    Не буде ані -Пу, ні -ме, ні -бе.
  •   Бімба уповільненої дії
    Коли були ми ще братами,
    жилося якось і тоді.
  •   Психотерапія
    Ціную силу стилю і стила
    тієї, що елітою була,
  •   Зеленка проти зелені
    Проти епідемії навали
    нація прищеплює бандер.
  •   Передноворічний післясмак
    У цьому році, що уже минає,
    нічого не було, якщо немає
  •   Буквоїдство
    Я ще іду, бо я умію
    іти. Минаю камінці.
  •   Соняшникове дитинство
    Був я соняхом ще до Івана
    та і досі ношу його бриль.
  •   Реалії без претензій
    Не бійся минулої мрії,
    що спати іще не дає.
  •   Дегенератам п’ятої колони
    І глухому багато-що можна,
    і сліпому дозволено все.
  •   Філігрань
    Ціную та оцінюю нове,
    де рима є, але немає думки,
  •   Останні вісті
    А на Росії Пу-не-боягуз
    на щигля розраховує по лобі,
  •   Мимохіть і мимохідь
    Якщо не піймаєш за фалди Фортуну,
    то не уповай
  •   Скрепи на горизонті
    Я бачу
    імперії підкошені коліна.
  •   Нотабене
    Не боюся я алітерації
    голосною, яка не чужа
  •   Саміт 2
    Ще до Трійці далеко, ачей?
    А на саміт очікує трійця
  •   Обо-юдо-любіє
    Єпархія іудина єднає
    юродиву юрму на всі часи.
  •   Питання руба
    Душею досягаю вище неба,
    за обрії, до райдуги дуги,
  •   Сюжетний образ
    Картина житія за всі віки –
    історія живої ойкумени.
  •   Володарі білих кілець
    ІЩось і було, а нація не знає, –
    що то воно у Франції було?
  •   Незворотність
    Як хочеться вернутись у світи
    дитячої мети на перепутті
  •   Біс в ребро
    Минає все – жага, жура, очарування,
    любов, що першою була, і є остання.
  •   Парадигми слова
    ІЯ б сіяв та орав, якби
    не жав навіяні сюжети
  •   Творці – не графомани
    Чи я поет, чи хуліган
    і чи творю, чи витворяю,
  •   Лісова трагедія
    Іду у край забутої оази,
    минаючи приватні береги,
  •   Пахне зимою
    Полетіла осінь за зимою,
    та сама її не донесе,
  •   На вихід
    Сиджу собі і горя ще немає,
    а може, і не буде як умру
  •   Кармічні стигми
    І наші сусіди, і ми
    п'ємо і їмо за ґаранта.
  •   Медаль з усіх боків
    Ілюзії лишаю за душею,
    у серці перевіюю літа,
  •   На руїні раю
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
  •   Компартійна трійця
    Тиша явно не матроська.
    У Гаазі – тишина.
  •   Безсрібники
    В Одесі їдеш – як «помажеш»,
    і це мене хвилює теж.
  •   Усмішка дежавю
    Не обіймаю неозоре,
    а – чи було, чи не було,
  •   Національні особливості окупанта
    У нації Батия є ознаки :
    усе й усіх усюди дістає,
  •   Сонетний сюр-приз
    У нас є мрія! Ідемо кудись,
    долаємо корупцію на разі,
  •   Пасьянс долі
    Життя не має сенсу без мети –
    освоїти його далекі межі.
  •   Ментальні скрепи
    Кацапа видає не сила духу,
    а п’яна неупевнена хода
  •   Дощовий мотив
    Жалі і сум людей не надихають.
    Коли сльозава настає пора,
  •   Дачна новела
    У колориті білої зими
    малюю за садибою дерева.
  •   Відгомін із далечі
    Не свистіло у вусі давно
    і не чую, чи є, чи немає
  •   Про зелень
    Осінь посіяла зерня,
    йде у поля і гаї
  •   Осінь на розпутті
    У тумані сіріють алеї,
    серед осені кряче печаль.
  •   Проворонені орли
    Рабу юрми аби лише ім’я
    із ящика, по радіо почути
  •   Пришестя Каїна
    Ще є тюрма, сума і Колима
    від океану і до піку гір.
  •   Естафета оновлення
    Запасають жолуді дуби,
    червоніють падуби і вишні.
  •   Пророк
    Поетові журитися не варто,
    що він ще не відбійний молоток,
  •   Ріка пам'яті
    Іду у висоту із низини
    і поки це описує рука,
  •   Сонетний тренаж
    Буває і ніщо дає урок
    як замінити ямбами хореї.
  •   Жовтневий вернісаж
    Добирає урожайне літо
    качани і колос до куля
  •   Рокіровка
    Повертають воїни-сини
    в Україну, «із Дону додому»,
  •   Протест
    Купиною осінньої аури
    догорають кущі,
  •   Любов по спіралі
    Начало є, то і фінал буває,
    хоч іноді й повторюється знов
  •   Дідове літо
    На луги і гаї, і садами оточені села
    осідають тумани і тане омана очей.
  •   Заочні кульбіти
    Як не горюй, не молодіє тіло
    і піруети юної пори
  •   Прогнози
    Іще лишаються у моді
    бої, погода й чудеса.
  •   На круги своя
    Не турбую я її ночами
    як зорею бачу у вікні,
  •   Осінні витинанки
    Як природа блукає по колу,
    так і ми – по траві і росі
  •   Безумство хоробрих
    Я пам’ятаю юного хлопчину,
    душа якого рвалась у політ.
  •   Пілюлі без рецепту
    То не біда, коли поезій – вал,
    з якого неотеса виринає.
  •   Десант у вчора
    ІПолетіли у вирій бусли
    і жура до оселі вертає.
  •   Затяжні канікули
    Нема коли поглянути угору.
    Та і навіщо линути у даль?
  •   Осінь по колу
    Під ногами знову шелестить
    в’яле і сухе опале листя
  •   Оглашенним і собі
    Мені то що? Пишу і не читаю.
    Я чукча із Якутії Китаю.
  •   Чартерні рубаї
    Чекаємо на місію Ереба
    і на месію з манною із неба.
  •   Фантасмагорія
    Одна у цьому світі дивина,
    що ангели усі – на тому світі.
  •   Чекай
    Чекай мене, але чекай,
    коли нікуди не поїду,
  •   Моя романіада
    Загадую, неначе той язичник,
    який до серця відає путі –
  •   Рубаючі репліки
    Ти біса із Аїда не проси,
    аби свічу поета погасив.
  •   Паралелі незримого
    Безкрає небо, а життя – безмежне.
    Ілюзії – усі мої путі
  •   Хокнуті рубаї
    Не зупиняє небо наші жорна.
    І писане, і чуване повторно,
  •   Гібридне потепління
    Гаряче літо і пекельні зони.
    Історію опанувало зло.
  •   Від першої особи
    А ми іще із тих базік
    і слуги у народу,
  •   Нюанси войовничого наративу
    « Ось то я!» – позаймало висоти
    і видурює в нації час...
  •   Обездолені
    Не застує едему біднота,
    якої і раніше вистачало.
  •   В одному думкольоті
    І мені би – у гаряче небо,
    де ночує сонце нічиє,
  •   Я та сама
    Радію, що лишаюсь однією.
    Куди я хочу, то туди й лечу.
  •   Обида
    Сідаю чи стою,
    лежу, біжу чи їду –
  •   Инша
    Гони жалі і думи невеселі,
    бо є надії іскорка мала,
  •   Одна дорога
    Ще імпонує нам – рука в руці
    іти за недосяжною тією
  •   Факти
    Ой-вей, – заверещали павіани, –
    якомусь члєну Оскара дають!
  •   Додому
    Ось і серпень осінь доганяє
    по заборонованій ріллі.
  •   Доба перемін
    Ще лунає: «слава Україні!»
    Нація плекає оберіг...
  •   Доба перемін
    Ще лунає: «слава Україні!»
    Нація плекає оберіг...
  •   Під музику Мордору
    Не линяє іще триколор.
    Нависає над Києвом карма.
  •   Нам
    Пам’ятаю чи не пам’ятаю,
    а усе минає, що було,
  •   Фабула щастя
    Юрмою ідемо у маси,
    п’ємо отруту як вино
  •   Наврочене
                 І
    І плаями, і долами хода
  •   Інволюція почуттів
    Журою і надією живу
    і за тобою, й за її душею.
  •   Зиґзаґи творчості
    Диктує небо, а пильнує око...
    і те, що сивина у бороді,
  •   За коловоротом
    Затуманила очі погода
    і до осені літо іде.
  •   Панні N...
    Я пам’ятаю Ваші очі
    і поцілунок у щоку.
  •   Стихія віри
    Було колись: бродили по отаві,
    літа летіли, літепло текло,
  •   Україна сміється
    Нема коли сміятися, панове.
    Усе, що мали, в Лету загуло.
  •   Перспективи
    Що не написано у небі,
    то є табу. От є! І – край.
  •   Літній ранок війною
    ІДо світанку – урочиста мить.
    На орбіті тане двоєликий,
  •   Вчорашнє сьогодні
    Щасливі миті і путі
    у суєті не пропадають
  •   По спіралі совковості
    Ще ідемо Союзом у нікуди.
    І вибір є, а доля не така.
  •   Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
  •   Діагностичне резюме
    За волю – це неначе за «Свободу»,
    але нехай живе порохобот,
  •   Стимул натхнення
    Нема нічого, що минає марно.
    Людей парує доля у житті.
  •   Воно(18+)
    Команда Зе дає вонючий пшик.
    На зелені кайфують разумкови,
  •   У промінні зорепаду
    Не цілую, але обнімаю
    як давно і недавно було.
  •   Криза жанру
    ІНе хоч війни, то не бажай і миру
    своєму опоненту, та однак
  •   Пам’ять серця
    Чи фіксує побачення наші
    те, що й досі єднає серця?
  •   Мімікрія ЛГ
    Романтики усі чоловіки,
    аби собі завоювати Жінку.
  •   На всякий випадок
    Пишу тобі, а читачу шифрую
    усе, що є, було і не було.
  •   Головна подія
    І ти, і я у сазі житія
    ще ідемо одною колією.
  •   Відчай та мораль
    Заведу собі собаку,
    а тобі кота
  •   Рівнобедрений трикутник
    Є коли і є чого радіти
    і немає у надії меж,
  •   Святоша у ризах люципера
    Всі грішні, і лукаві, і не дуже,
    не пам’ятають, де вони взялись.
  •   Душа і серце
    Як не є, а іноді буває,
    що не настає цілюща мить.
  •   Відкладене побачення
    Одгули рої у пошуку нектару.
    Йду по цілині до пасіки в гаю,
  •   Фікція життя
    Літа не додають до віку,
    а віднімають те, що є.
  •   Кошеня у чоботях
    Мішок уже розв’язаний. Європа
    побачила у величі й красі
  •   Палітра насущного
                             І
    Граблі пора міняти на лопату,
  •   Пасіка
    На пасіці дзуміє і гуде,
    а я у літній келії куняю.
  •   Вхід і вихід
    У Рашію не їдуть поїзди,
    на заході триває чудасія,
  •   У павутинні таїни
    Іще обіймуться не раз
    жура з журбою.
  •   Повзуча реінкарнація
    Уже готова мафія нових
    облич і лиць нуворишів у Раді
  •   Гадання по долоні
    Що не царі, то у твоїй короні.
    За очі карі і за голубі
  •   Зоряний привіт
    Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
    а ти сіяй, не забувай, пиши.
  •   Літо на спомин
    Кує зозуля і віщує літо
    гарячі ночі, а не самоту,
  •   Культура якості
    Усі ідуть уже у старші класи,
    а я – у перший. Знаю два по два,
  •   На узбіччі
    Не застую юрбі,
    іду собі та й годі.
  •   Ясир духовності
    Релігія – це опіум совка.
    Якби не це, не мали би халепи.
  •   Совкова табакерка
    Ще не плює на обране народ
    і не кусає лікті у надії,
  •   У світі Езопа
    У міражі омріяного лету
    до ирію готові журавлі,
  •   Зиґзаґи творчості
    Пишеться як чується. Гадаю,
    є удача – Богові хвала.
  •   Тяжка карма
    Юрмі байдужій не пасують вірші,
    а небайдужим випадає більше
  •   Синдром Олімпу
    Майже тиша у музи еліти –
    ні Езопа, ні міні-поем...
  •   Романтичний проект
    Я опишу жагу надій,
    оману у нірвані,
  •   Полуда
    Людей не знати – то лиха біда,
    а знаєш, не здивуєшся ніколи,
  •   Инший міраж
    Хочу талії і пієтету,
    а не поту рядна і коша.
  •   Не розвіяне у снах
    Не зів’яла у лузі калина,
    а у пам`яті – ті чагарі,
  •   Обоюдолюбіє
    А на Чуді нація – месія,
    місії високій завдяки.
  •   Нові штандарти
    Аврал триває. Чубимося знову.
    Російське чудо, і немає див.
  •   Відрижки імперії
    Усім відомо, – де війною віє,
    чекай із «іхтамнєтами» Москву.
  •   Оглашенні
    Стихає «Отче наш...» у хороводі націй.
    І не байдуже тим, кому не все одно,
  •   Лицарський мотив
    Уперте серце не зворушу,
    а доля милує мене...
  •   Бенефіс
                 І
    Уже й не знаю, із якого краю
  •   Гаряча пара
    Надійне серце і плече –
    не ти і я, а ми з тобою.
  •   Під сурдинку дощу
    Ідуть дощі. Яка то благодать!
    Небесне море землю поливає,
  •   РS
    Усе, що мали, це – до хліба сало.
    Що маємо? Дорогу у Союз.
  •   74-те Травня
    Перемога Раші у війні
    є і нині тема ейфорії,
  •   Від краю до краю
    Минає все у цьому світі
    і пропадає у імлі
  •   Арей і Ліра
    Моря й озера – очі України,
    а води рік – її кипуча кров
  •   Поза грою
                               І
    Іронізую і від сміху плачу.
  •   Шукачі пригод
    Ми заблукали із варяг у греки...
    І на одному березі ріки
  •   Ти і я
    Я уявляв берізкою тебе.
    А нині, на майбутнє не колишня,
  •   З височини
    Минають ночі. Дні за днями
    летять у сиву далину,
  •   Голос народу
    – Я є народ. І усім ґарантую,
    що ні за кого я не агітую.
  •   На грані
    Мовчати, солодко зітхати –
    така оказія у нас.
  •   Відлуння
    Гойдає вітер тучі, гай
    і заколисує берези.
  •   Неосвоєні оази
    Блукаю іноді до раю
    дитячих літ. Немає див,
  •   Форпост
    Вертаємо у ті часи,
    коли були ми селюками
  •   Билинна доля
    До заручин я на Росі росла,
    іменуюсь Україною,
  •   Розпогодилось
    Ще сутеніє у дворі
    і, наче контури на мапі,
  •   Дороги та попутники
    Із дитинства ідемо до раю
    і до ля феніта... Селяві.
  •   Постановка за сценарієм
    Ну ось і фініш. Іншого не буде.
    Усе, що буде, маємо уже.
  •   Метафізика лірики
    Ось і тиша... Можна одпочити
    і язик тримати на замку,
  •   У переддень
    Ночі темної, ранку Божого
    силуетами у вікні,
  •   Невідворотна місія
    – У людей найцінніше – родина,
    а герої – лише на війні,
  •   Фронтовий вальс
    Напишуть поети
    пісні, і сонети,
  •   Пе-трон-таш
    А ми живучі, та на разі
    електорату не стає,
  •   У форматі 3D
                  І
    Живу, здається, кількома життями:
  •   Хто кого?
    А на Росії сіло еНеЛО!
    На Раші гуманоїди – це круто!
  •   Візіонери минулого
    Тяжка тривога огортає душу.
    Окраїни оази – у вогні.
  •   Творці і нахлібники
    Кому – творити, а кому – спожити.
    Такий розподіл праці на землі.
  •   По лінії долоні
    Почулося, берези шелестять,
    а може то мені шепоче Муза,
  •   Весняний мотив
    Наді мною летять
    журавлині ключі.
  •   Вироки без апеляцій
    Ангели нікого не карають –
    є така презумпція у зла.
  •   Наврочені миті
    Мені колись циганка ворожила,
    що доживу до ста, як не умру,
  •   Байочки з архіву
    А у лікнепі є іще піїти,
    але немає ще кому узріти,
  •   Харакірі*
    А я цупкий та ще й колючий,
    А іноді ще й, кажуть, – злючий.
  •   Барабани долі
    Націоналісти – не брати
    колоністу п'ятої колони.
  •   Назустріч весні
    Усе частіше сняться карі очі
    та усмішка симпатії моїх
  •   Оди пришелепкуватим
                  І
    Воюємо, аж тирса облітає.
  •   Хто, де й коли
    А у Патагонії – війна.
    Дикуни не поділили каву.
  •   На фініші перегону
    Одні слова, та істина нова
    не оживає. Що не голова –
  •   Одна біда на всіх
    Що обирати? Вбийте – не пойму,
    що діється? Яке то євре-рило
  •   Пахне весною
    Зима минає. Літо наступає.
    Але нічого кращого немає
  •   Передвесняне болеро
    Коли любов'ю пахне і весна
    свої права качає в повну силу,
  •   До вічного спокою
    У нас немає вищої мети
    як об'єднати вільну – у єдину
  •   Вимушена емпатія
    Ліричні поети – прості і цабе
    за істину б'ються до крові,
  •   Рудименти совковості
    Не суди, не знаючи нічого
    про людину і її діла,
  •   Визбируючи каміння
    Полегшає великому поету.
    Усе мале тікає у кущі.
  •   Вєсті з-за бугра
    А на Європу Рашія плює...
    Те саме – на Америку Європа...
  •   Суржиком по суржику
    А деякі поети
    тупі як школярі.
  •   Ляпасики наугад
    А мутанти дуже неуважні,
    і у декларації – бомжі,
  •   Березневі іди
    Зимою віє. Дні і ночі – білі,
    у хижі тепло, на подвір"ї – дощ,
  •   До і після Крут
    Усі ми розпинаємось за Крути
    ворожою ордою до сих пір.
  •   Кураторам роздраю
    А на сайті не чекай погоди.
    Миру і нема, і не було.
  •   Who is who
    Досягнення поетів нео-ери:
    новатори освоїли Устав,
  •   У гирлі розбитої клепсидри
    Я – на Землі. Земля – у небесах.
    А небеса – на зоряному плаї.
  •   Даремні муки
    Нема полеміки. Біда.
    Усі забанення бояться.
  •   Білі міражі
    Сніг іде, запрошує на лижі
    і веде дорога у ліси,
  •   Божий промисел
    У будь-якому явищі – у спорті,
    поезії, релігії, таки,
  •   Компенсація втраченого
    Буває соромно мені
    за несодіяне на часі:
  •   Світлій пам'яті
    Коли одного пам'ятаєш,
    тоді усе – ніщо навкруг.
  •   Силосні башти
    Вичунюю. Перед очима – бісики,
    якась церата лізе на батут...
  •   Виборча корида
    А у небі ніби інші зодіаки –
    поросята не такі уже й собаки.
  •   З Богом
                   І
    Спускається на землю благодать
  •   Давня зустріч
    Ти явилась і зникла у полі...
    І неначе і сліду нема...
  •   Любов у мережі
    Заходжу до інету. Усміхаюся.
    По гущі кави знаю, ти вже є,
  •   Ближні до третього півня
    Немає спокою зі мною
    моїй роздвоєній душі.
  •   Виразникам випадкових ідей
    Стираємо мак у макітрі
    чи шиємо щось із одеж –
  •   Булінг оглашенних
    Якого біса лізти на Парнас,
    якщо не тямиш істину почути?
  •   Друзям-опонентам
    З одного боку, нібито – орли,
    а з іншого , мов когути, обоє.
  •   Невезучість
    Я дуже невезучий на війну,
    хоча біда не оминає хату.
  •   До кінця!
    Немає героя... Убита Надія...
    На черзі і Віра, а може й Любов
  •   Із царства небесного
    Доживаю своє уві сні...
            Не спішу до могили...
  •   Оказії та колізії самвидаву
    Часу не гаю на дебати,
    аби укоськати рідню.
  •   Дальнє плавання
    До гавані далеко кораблю.
    Вітрило не біліє, а линяє,
  •   Не жалій
    Не зайве обійматися. Найшло –
    реалізуй веління свого серця.
  •   Серце не винне
    Ще є у нас і милі, і єдині,
    і так і має бути до кінця.
  •   Без комариного писку
    Мені байдужа манія еліти.
    Я сповідаюсь іншому кошу,
  •   Цезура про цезарів, ценз і цензуру
    Йдемо до мети чередою,
    а душі неначе чужі.
  •   Свічки пам'яті
    В печінку в’їлася Росія,
    її анексії, війна...
  •   Деміургія
    Холоди катують ніжне тіло?
    Ну, – і хто нам дохтур, далебі?
  •   Любителям гучної полеміки
    Сатирик гумориста укусив,
    оцінюючи поетичні вади
  •   Рейтингова хвороба
    Пишу я не поезію, а прозу,
    хоча бувають іноді свята,
  •   Пізнє про раннє
    Зів'яли мрії. Отже восени
    ще є надія маятись журою,
  •   Дві долі на вибір
    Щастя нам тільки-но сниться...
  •   Бубнове щастя
    Все іще щастя шукаю
    біля високого тину
  •   Неополова
    Видумує неологізми
    моя колега по перу
  •   Гіркий напій
    Моя береза опустила віти.
    І силует оголений зів'яв,
  •   Яблука і кислиці
    У Бога усі фаворити.
    Але пам’ятаймо, панове, –
  •   У барбоса плани Барбароса
    Барбос планує нищити ущент
    усе, що захишає Україну,
  •   Доленосні видіння
    Осінньою зливою ронять думки на папері
    зачаєні образи – обриси, абриси, тло
  •   Не зважаючи на...
    Немає того, що раніше
    було, минаючи поволі.
  •   Мандри подорожника
    Тихо, немов у могилі.
    Осінню ночі урочі.
  •   Заздравна поету-ловеласу
    На зорі не буди мене, люба.
    Уяви собі, поки я спав
  •   Автотренинг
    У мене родичі не йєті,
    та якось виживаю
  •   Дике поле
    І знову чути веремію степу,
    і при дорозі битій – чаєнят,
  •   Додому
    Сниться хата – недосяжна Мекка
    у моєму вирії-селі
  •   На лінії братання
    У нас одна історія.
    Ця істина правдива:
  •   Стовпотворіння
    Вампірами насичена Земля.
    Еліта світу закриває очі,
  •   Щось не так у небесах
              І
    Чи не тому Богові молились
  •   Курс на виживання
    Міняють люди землю і себе,
    її оази і своє обличчя,
  •   Дощовий сонет
    Іде і капле оп'янілий дощ,
    такий не по-осінньому потрібний,
  •   Осінь здалеку
    У небі мріє перша павутина.
    Луною лине гомін у поля.
  •   Утрачені перспективи
    Не так лякає небо крутія
    як, може, помогти йому бажає
  •   Самураї Кремля
    Підійшла Японія до краю.
    Закуріли їхні острови.
  •   Простенькі наративи
    Ой, радянські православні,
    вам лише відомо,
  •   До зір
                       І
    Ой зорі, зорі, як вас багато.
  •   Я и Вова
    На духу. Не солгу ни слова.
    Угораздило как-то во сне:
  •   Аля фініш
    Сідає літо у свої човни,
    відчалює, тай осінь доганяє.
  •   Секрет на двох
    У мене є один секрет на двох,
    та я його нікому не розкажу,
  •   Запитання PS
    Кому цілуєш очі уві сні
    і не літаєш феєю до мене,
  •   Пора до пари
    Які багаті ниви і гаї
    весною, літом, осінню, зимою...
  •   На рубежі пережитого
    Щемлять серця і душі ще болять
    за втраченими юними літами.
  •   Ребро Адама
    Немає друга істинного, свого,
    душа якого – на семи вітрах,
  •   Пробудження
    Біжить весела колія
    по битій польовій дорозі.
  •   Вертикаль по-нашому
    На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
    зривається і фальш-акорд бере.
  •   Модератори мародерства
    Жерці ефіру – наші візаві
    новинами дивують нас немало,
  •   Небесна благодать
    Малює вітер небо, білі тучі,
    а серед ночі – місяць угорі,
  •   Тюрма і добріі люди
    Не орками населена тюрма,
    але і це не додає їй честі.
  •   Нестагдарт 4×7
    Осоловілим є такі поради:
    допоки гонор спати не дає,
  •   На віки і навіки
    Надіється іще кіношний брат,
    що там, де Ойкумена неподільна,
  •   Іпохондрія
    Не цікаво у цьому кіно,
    де весну переписує літо
  •   На караул
    І на душі – тепло,
    і в серці гармонійно.
  •   У форматі десять на десять
    Охоплюю душею    цілий світ
    і   подумки    рушаю   у   політ
  •   На всіх рівнях
    І
    Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
  •   Епітафії дружбі
                  І
    Ось епітафія-автограф:
  •   Генезис антропології
    Любі друзі, люди-небораки,
    не ховайте у собі добро.
  •   З передової армагеддону
    Нема за що сусіду полюбити,
    нема чого коритися орді.
  •   За обріями вічності
    І слово, і діло об’єднує суть,
    якою душа веселиться.
  •   Прощання з воїном
    Не заживають наші рани.
    Летять у небі журавлі,
  •   Шайка-лійка
    Кажуть люди, що у світі жити –
    це тобі не поле перейти.
  •   Громадяни, послухайте мене...
    Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
    І снує думок суцільна єресь, -
  •   Бажання слави
    Коли, наповнений солодкою любов’ю,
    Схиляв я голову свою перед тобою,
  •   * * *
    Я інший, я не Байрон, ні.
    Я невідомий як обранець,
  •   Вітрила часу
    Мандрівочкою пахне уночі.
    У серці оселилася тривога.
  •   Підступність
    Коли на слово сказане твоє
    Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
  •   Вільхова сережка
    Чи впаде в долоні
         із вільхи сережка пухната,
  •   Незрозумілим поетам
    Я завжди біло заздрю тим,
    хто пише так, як захотіли,
  •   Дорога до ближнього
    Перегортаю Біблії сувій
    чи сури, чи мотиви Гайявати
  •   Пугалу городньому
    Куди кому, а ратаю – до краю...
    Виполюю у полі лободу.
  •   Утрачений рай
    Що проминає, того вже немає.
    Отак і нас не буде, як мине
  •   Нікудишня філософія
    Навіяне літами запитання
    яке собі, буває, задаю
  •   До неї
    Повертаю до себе, додому,
    на забуті круги нічиї.
  •   Дзвінок
    Яка то у житті значна подія -
    отримати негаданий дзвінок,
  •   Плутанина часу
    Сон дорогого коштує, коли
    являєшся такою ж молодою,
  •   До Музи
    Де ти, Музо, сонечко моє,
    неминуче у труді і поті,
  •   Баламут
    Я сьогодні такий як є.
    Обіцяю собі побути
  •   На хвилі міграції
    У пересічної людини
    нема ніякої вини,
  •   Зозулясті півники
    Свої поети і поетки
    всі як один – нівроку.
  •   Сонячні ямби
    Ярило б’є у тулумбас.
    Весна - ось-ось і засіяє.
  •   Співоче кредо українця
    І уві сні, і наяву
    моя душа в полоні плоті.
  •   Наративи одкровення
    Я не видумую, пишу,
    допоки є іще чорнило.
  •   Фауст і Мефістофель
    Слова, слова... Яка то сила
    тобою має володіти,
  •   Відчуй мою любов
    Коли твоє лице шмагає дощ,
    А ти блукаєш у пустелі площ,
  •   Строга дієта
    Чотири дні п’ємо одну рабусту,
    і п’ять – їмо салати із капусти,
  •   Деркач
    Ще десь блукають Ельмові вогні,
    і шерхнуть очерети у болоті,
  •   Березневий шум
    Знову мадригали, і сонети,
    і завуальовані пісні
  •   Весна взимку
    Біла заметіль -
    на зимові шати.
  •   Відгомін пам’яті
    Повертаю на биті путі,
    по яких я іти не боюся.
  •   Присяга матусі
    Поки несповідимі путі,
    по яких я ходити боюся,
  •   Мій край
    У краю червоної калини
    по траві й росі

  • Огляди

    1. З точністю до навпаки
      ***
      А це не раша почала війну
      та і Європа, нібито, не винна,
      що не одну
      годує звірину
      і поїть її кров’ю України.

      ***
      А нами управляють не каліки,
      а очманіле необхідне зло,
      аби навіки
      запасали ліки
      від каяття, яке уже було,

      ***
      А нам даються неуки-брати,
      аби уміли ворога любити,
      але іти
      далеко до мети,
      аби і їх обіймами душити.

      ***
      А у войовничій веремії
      учимося ворога любити.
      Є іще надія,
      що повію
      світову можливо утопити.

      ***
      А комуняки... милують своїх,
      усупереч неписаних канонів.
      І на умі у них
      звільняти всіх,
      та із китаю не дають вагонів.

      ***
      А у поляків є ще сила духу
      нагадувати, що вони пани,
      хоча із потерухи
      видно вуха
      московії і нашої шпани.

      Отже
      А нас не обманули ліліпуті.
      Ми і самі такими удались,
      що не уміли їм казати: «брись!»
      Але по суті,
      поки є надуті,
      лишається надія на колись.


      04/2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Із дна зеленої твані
      ***
      А таки... буває де-не-де,
      що один баран із булавою
      не іде...
      але людей веде
      у чужу кошару за собою.

      ***
      А злодієві інше не дано
      як бути у компанії поганій.
      Але якщо воно
      іде на дно,
      то виринає у зеленій твані.

      ***
      А куцому до зайця є одна
      дорога, що веде його угору,
      але вона
      ось-ось досягне дна
      і поведе до унтера мордору.

      ***
      А в Україні зайві генерали
      або верховний офісу – двійник,
      тому й міняло,
      що надиктували,
      бо десь-то мало того, що не втік.

      ***
      А ми, таки, плазуємо до миру
      і, може, Україні повезе,
      якщо кумири
      хоч на йоту щирі,
      як менеджери, у обоймі ze.

      ***
      А нашу дорогу «еліту»
      в Америці за дурнів мали,
      бо танцюристу
      і туристу
      на сцені кеди заважали.

      Реляція
      А у Європу нам іти не пізно –
      і Томос є, і армія в бою,
      і декому забороняють... візу,
      і... ні на яку голову не лізе
      те, що обрали люди на свою.


      03/24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Три калоші – пара
      Ми ще пізнаємо уповні
      зачаєне комічне зло,
      що вивертається назовні
      як явне ще одне пуйло.
      Є паралелі історичні,
      але реакції нема...
      рішає, нібито, величний
      і не відповідає, звично,
      за скоєне біля керма.
      Чому немає перемоги?
      А, може, не туди веде
      оманське чучело двоноге?
      Чому немає допомоги?
      Тому... що офіс украде?
      А на московії ще видно:
      її лакея єрмака,
      колаборацію совка...
      і ошкіряється огидне
      чудовище вурдулака,
      тому що пізно, очевидно,
      його утнути до пенька.
      Але за кого... ні, не дуже
      іспанський сором опече,
      коли почуємо іще,
      чому Америці байдуже
      як тій калоші у калюжі,
      що протікає і... тече.

      03/24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Недобитки православні
      ***
      Ще галасують недобиті зомбі,
      чому вони у себе, мов чужі,
      ховаються і досі в катакомби,
      або... за що русня метає бомби
      туди, де їй немає ще межі.

      ***
      Міняються лакеї як угодно,
      а так як подобає – аж ніяк
      і памороки неуку-народу,
      який не голосує за свободу,
      напевно, добиває... р-нєрмаки.

      ***
      На Банковій триває параноя,
      але альтернатива цьому є –
      або ума немає у героя,
      якого обирали як плейбоя,
      або кроти взялися за своє.

      ***
      ОПе працює, наче... Мата Харі
      та апробує заданий сценарій,
      що як на зло не реалізував,
      але хоч показово налякав
      царя із агентурою у парі,
      аби було... що босу обіцяв.

      ***
      Величний бреше іноді затято,
      що слуги у народу є одні
      і їм немає місця на війні,
      тому як подобає ухилянту,
      репрезентує витрішки дурні.

      ***
      У рейтингу не кожному дано
      лукавити і дибати угору,
      а як реально, то – іти на дно
      до рівня унтерфюрера мордору.

      Мораль
      Якщо багате бідному на зло
      як хижа птиця набиває воло
      своє або володаря престолу,
      то буде як не раз уже було,
      коли його у небо підняло
      і гепнуло наопашки додолу.


      03/24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. З голосу Кіплінга
      ***
      А у юрби немає серця.
      Таке буває де-не-де,
      коли здається,
      що ідеться
      про те, чого нема ніде.

      ***
      А на війні до перемоги
      нема єдиної путі
      як і дороги,
      поки ноги
      допомагають у житті.

      ***
      А ми лишалися сліпими,
      коли сміялися, аж-аж...
      бац-бац і... мимо
      і незримо
      усе охоплює міраж.

      ***
      А ми не уявляли тих висот,
      де нині найвеличніший знайшовся,
      але такий народ –
      з усіх свобод,
      що обирав, на те і напоровся.

      ***
      А ось тобі і казочка уся,
      що якось не кінчається і досі,
      бо тлусте порося
      іще пишається
      у вишитій своїй косоворотці.

      ***
      А поки ми воюємо одні,
      парафія роздмухує кадило
      і не одній свині
      на цій війні
      потрібно укорочувати рило.

      Ре-те-не
      А нам не вистачає батога,
      аби усі взяли у руки ноги
      і як один ішли до перемоги.
      На те й Каа
      та іноді Яга,
      допоки є Табакі й бандар-логи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Собача пісня
      На росії в Україні
      всі – багатії
      і тому брати повинні
      знищити її,
      історично поховати,
      і в аналах написати, –
      на росії Україну
      хочуть москалі...

      Головує ще у Раді,
      ніби, не свиня,
      та у ОПі на нараді
      никає русня.
      Дуже хоче рулювати
      і нікому не казати,
      як гальмує все у Раді
      головна свиня...

      А на самій верхотурі
      геній на коні
      копіює у натурі
      вивихи русні.
      Україну поховав,
      всьому світу показав,
      як планує верхотура
      зраду на війні...

      02/24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Етапи мімікрії
      ***
      Нема надії на Наполеона,
      на Ватерлоо, на Бородіно,
      і на... трагікомедію кіно,
      в якій собі нап’ялили корони
      комедіанти і хамелеони,
      кому і сяк, і так – усе одно.

      ***
      Наукою не виявлені факти,
      чому самозакохане і темне
      юрма асоціює як зелене,
      хоча, неначе, є що обирати
      у часовому просторі Ейнштейна,
      де чорної матерії багато.

      ***
      Нежадний має євро і майно,
      але не уявляє ще воно
      до себе антипатію й огиду.
      Уже і їжакові очевидно,
      яка різниця – чи іти на дно,
      чи готуватися до суїциду.

      ***
      А наш слуга один у двох панів –
      у лапах еФеСБе і у мамони...
      і як йому не обійти закони,
      якщо і не утік, і ще не сів?

      ***
      Уже і спікер надуває щоки,
      що у народу вилізає боком,
      допоки Рада – лебідь, щука й рак.
      Один лакей бере у руки ноги
      і трійкою везе до перемоги,
      ну, а у возі... вйокає єрмак.

      ***
      Величний не ганчірка. У купе
      аероплана сам тасує кадри,
      готує собі алібі, заради
      офшору, шашлика і канапе.
      Але у США єдина є порада, –
      якщо тебе викручує ОПе,
      тоді не розраховуй на мільярди.

      Резюме
      У офісі не коміки сидять,
      а ряжені ворожої держави,
      які хотіли дуже на парад
      у Києві... у Ялті пити каву,
      але... не дочекаються лукаві
      на випивку із пу на брудершафт.


      01/24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Із голосу Кассандри
      Коли тиняюся у самоті,
      то іноді впадаю... у нірвану,
      аби думки розвіяти пусті
      навіяними сурами Корану.

      Не маю ні уваги, ні ваги.
      Усе одно упоминає всує
      не те, що додає мені снаги,
      а бісота, якої не пойму я.

      Елегії чи опуси пишу,
      оспівую минувшину убогу,
      то і тоді єдиному служу –
      моєму найвагомішому Богу.

      Із ним таємну бесіду веду
      нараяною мовою народу
      і, може, попереджую біду,
      що зазіхає на його свободу.

      Або даю історії урок,
      або віщую очевидне лихо,
      коли у кого запалає стріха,
      або корона... хай би і вінок
      сонетів на багато сторінок...
      ...............................................
      поезії народжуються тихо.

      01/24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Парадокси
      ***
      На раші не чекають миру,
      їм знову, – Київ подавай!
      Але і цьому буде край,
      коли вампіра і кумира
      евакуюємо у рай.

      ***
      Ще воюємо і треба
      кожному солдату,
      типу зелі і кулеби,
      видати лопату.

      ***
      І ми побачимо здаля
      вперед ногами москаля,
      хоча і... може бути,
      червона мафія кремля
      своя зеленій хунті.

      ***
      У офісі на підлу зраду
      (чию?)
      позакладало вуха,
      але тримаються за владу
      свою
      як воші за кожуха.

      ***
      Війна ніколи не дає
      нікому те, що треба,
      хвалити Бога, є своє,
      а зайве армія доб’є
      і на землі, й у небі.

      ***
      Не уживається совок
      у хаті малороса,
      тому й отримує урок –
      лише осиковий кілок
      укоськає барбоса.

      Кульмінація
      А філософія рече, –
      усе минає і тече,
      міняється і чахне,
      коли у світі гаряче́
      або оскомина пече –
      московією пахне.


      01/24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Неминуче прозріння
                          І
      Із ирію повернуться лелеки
      і люди – із чистилища подій,
      розтане іній, щезне буревій
      війни, та уявити це нелегко.
      Усе стає примарне і далеке,
      згасають мрії, меншає надій.

                          ІІ
      Пригадую минуле вечорами,
      буває, і ночами не до сну,
      коли переглядаю панораму
      очей веселих і лише одну
      неуловиму усмішку сумну.
      Та канули навіки юні роки,
      і невеселі спомини, і сни,
      і може, порахую восени
      здобутки і недоліки – на око,
      а перемоги... до кінця війни
      оберігаю олімпійський спокій
      і може, дозимую до весни.

                          ІІІ
      Накочуються туга, і печаль,
      і душу кличе непробудна тиша.
      О, рідні люди, як мені вас жаль,
      коли уявлю, що усіх залишу,
      кочуючи у невідому даль.
      Позаду і тини, і перелази,
      і ночі у молитві до Отця,
      і дні у поті чуба і лиця,
      серця і душі, і... одного разу
      побачу, що стає все менше часу
      до миті неминучого кінця.

      01/24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Довга дорога в нікуди
      Їхали ми, їхали і от,
      нібито, доїхали до краю,
      де усіх чекає поворот,
      може, не у пекло, а до раю.

      Видно, що інерція така
      у карети ситої Європи –
      явно запізнилась і швидка,
      і пожежна... риємо окопи.

      Амнезія пам’яті вгорі
      стимулює все несамовите,
      самозвані люті упирі
      чавкають угноєне корито.

      Ну, а наше шапіто веде,
      нібито, подалі... до кордону,
      та у небі меншає озону
      і палає небо де-не-де,
      і немає схованки ніде
      по дорозі до армагеддону.

      01/24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Своїй ілюзії
      Є чим, буває, душу обігріти,
      коли життя до фінішу іде,
      тому і залітає де-не-де
      у келію Еола Аеліта.

      Її зоря його зорю найде,
      якщо обом іще на цьому світі
      є чим, буває, душу обігріти,
      коли життя до фінішу іде.

      Полетимо до сьомої орбіти
      і не даремно тішимо себе
      деінде, досягаючи зеніту,
      і поки сяє небо голубе,
      є чим, буває, душу обігріти.

      12/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Заздравиці за упокій
      ***
      А пожежі немає наразі,
      бо на раші – за мир і любов...
      слон у лавці,
      осел і паяци
      наламали у полум’я дров.

      ***
      А слуги офісу сповна
      у кожній акції – безуглі,
      бо від осла
      і від слона
      ОПе отримало по дулі.

      ***
      А в Сенаті пролунало, – фе!
      В капітолії не ідіоти.
      Аутодафе
      у галіфе
      показали три мордовороти.

      ***
      А просити долари, таки,
      їхали пикаті і уперті,
      типу: єрмаки,
      стефанчуки
      і так далі... насолити Петі.

      ***
      А хто кого, ще невідомо,
      осел слона чи слон осла,
      зате удома
      є утома
      від одіозного козла.

      ***
      А на паші зелена корова
      ще жує золоте й голубе,
      та єдина умова,
      що буде здорова,
      як сама не заріже себе.

      Нарація
      А як буде день, то й буде їжа.
      Час минає і проходить біль.
      Дивовижа,
      що на рани свіжі
      саме зелень посипає сіль.


      12/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Зі скрині Пандори
      ***
      Кацапія бажає договору,
      аби і не було кінця війні,
      і не горіти у її вогні,
      а те, що є у ящику Пандори,
      само повилізає навесні.

      ***
      Поки небо укриває хмара,
      ПеПео під нею береже
      ОПу і зелене фаберже,
      та не омине небесна кара
      ані їх, ані опезеже.

      ***
      Анциболи із шостої палати
      у лютій політичній боротьбі
      у ногу вже уміють попадати,
      а от по опозиції пуляти...
      то краще би у голову собі.

      ***
      У кого є і наміри, і право
      оберігати націю свою –
      зупинені машиною держави...
      а діючі перевертні лукаві,
      «поїхавши», у душу їй плюють.

      ***
      Дуріє кривославний халіфат,
      усі посади позаймали геї,
      усюди чути войовничий мат
      і в силу еволюції цієї
      в парафії гундяя – целібат.

      ***
      Міряє недопалок корону,
      «геній часу» має булаву
      і від ліліпута охорону...
      та Феміда діє по закону
      і чекає їх на рандеву.

      Анотація
      Воюємо, кладемо душу й тіло,
      неначе цього тільки і хотіли.
      А що іще, коли судилось нам,
      переінакшувати ляські гімни,
      не думаючи про майбутні зміни.
      Та дещо помінялося... і там,
      де є бавовна, нині чути, – бам!..
      таке знайоме, хоч і застаріле.


      12/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. За кулісами самооборони
      ***
      Чого лише не чуємо у Gugli
      із того, що буває на війні,
      коли там опиняються безуглі
      гієни на всю голову дурні.

      ***
      Де є ще русофіли, там усяке
      на будь-яку усячину клює.
      На що уже не жадібні поляки,
      а й ті нічийне мають за своє.

      ***
      Обрізані нарциси і паяци
      у ролі шолудивого кота
      нічого і нікого не бояться
      ні ока Бога, ні Його суда.

      ***
      Приміряє бестія корону
      цезаря у хакі... для пихи.
      Свита пхає чучело до трону, –
      хай воно спокутує гріхи.

      ***
      Стратеги мають тактику, девізи
      і кредо доленосної судьби,
      що видає у владу вічну візу
      на радощі всеїдної юрби.

      ***
      Негадане або неждане –
      боки одного... false @ true...
      одне – неначе, сіль на рану,
      а інше застує добру.

      Завіса
      Не заримуєш ямби і хореї,
      метафори й епітети одні
      й ті самі, як уміють корифеї,
      а долю не об’їдеш на коні
      у час суворий і у темні дні,
      хоча й хороші наміри у неї
      до перемоги правди на війні.


      11/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. Вичинка без шкурки
                І
      Елліни ідіотами вважали
      далеких від політики людей,
      які ніколи і не воювали,
      і не ішли тому у генерали
      як нині найвеличніший Мойсей,
      який веде уже чотири роки
      (утомлений, небритий, одинокий)
      до перемоги. Не було ідей,
      то виліпили ідола, що нині
      хіба-що, не розп’ятий. Та єдиний
      месія цього світу... не єврей.

                ІІ
      І в Україні є позеленілі
      мутації ідіотичних рас,
      які воліють зупинити час
      і бути паразитами на тілі
      у нації, як це було не раз
      в історії, у кого чорне – біле,
      а суща правда, нібито, брехня,
      кого оберігає кацапня,
      аби не переводились дебіли,
      які – за владу і її бабло.
      То й маємо собі царівну-жабу,
      у голову якої не дійшло,
      що біля неї діють їй на зло
      агенти штибу офісного штабу.
      Анциболи Талмуду й Каббали
      боялися агенції Сіону
      і не опам’яталися, коли
      у піку явно що Наполеону
      героя часу нашого найшли.

                ІІІ
      Не угадаю із якого разу
      ці шукачі угадують себе –
      і загребуще, що усе гребе,
      і те, що єресь квакає до сказу,
      і той невиліковний ідіот,
      якому ніколи зашити рот,
      хоча і треба... та немає часу
      і нікому лічити цю заразу,
      аби не лікувати весь народ.

      11/23



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. A'ROSA MIA
      До берега причалює «A’ROSA»
      картиною зі сну чи дежавю
      і йокнуло у серці як заноза –
      упізнаю не Музу нічию,
      а Розу... із поезії і прози.
      У небі, наче, інший зодіак,
      та нам не розминутися ніяк...
      бо я на рейді... сушею гуляю
      і серце б’ється, а душа співає,
      і тьохкає, і мліє, позаяк
      не дерев’яна... і надію має,
      що я уже не турок, а козак...
      ................................................
      Стоїть «A’ROSA MIA» на причалі –
      уже летюча... і її, мабуть,
      я проводжаю у далеку путь,
      а всі мої надії і печалі
      за нею у майбутнє попливуть
      з минулого, яке було недавно
      на нашому короткому віку
      і щезне течією у ріку,
      а хвилі часу лагідно і плавно
      зітруть сліди на вогкому піску
      і цю занозу, що не відпускає,
      але щезає десь у далині,
      а я один стою на мілині...
      скупу сльозу свою не утираю,
      бо он вона хустинкою махає
      і, може, усміхається мені.

      11/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Житейська притча
      Жили-були... хоча і Божі душі,
      але обоє вірили собі,
      аби родили яблука на груші,
      а груші достигали на вербі.

      Та поки на умі у неї гроші,
      і суджений не дуже дорогий,
      і не єдиний, і сякий-такий,
      то інші виявляються хороші.

      Але й літа – хороший судія
      і дороге, як ложка до обіду,
      дешевіє... у вирі житія
      поховане не залишає сліду, –
      були вони далекі як сусіди,
      зате найідеальніша сім’я.


      11/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Омана олімпійського спокою
      У краю озимої весни,
      де цілодобово діють храми,
      над рікою повня вечорами
      навіває миролюбні сни.

      І не чують дальньої луни
      тихі зорі попід небесами
      у краю озимої весни,
      де цілодобово діють храми.

      І, мабуть, що винна без вини
      Україна, що сама воює,
      поки тут лунає, – алілуя...
      бо не чують нашої війни
      у краю озимої весни.

      10/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Ревізія пройденого
      Усе було на нашому віку:
      любов і зрада, успіхи і горе,
      краси і болю море неозоре
      усупереч і завдяки совку.

      Буває, із вологими очима
      викреслюю минуле у журбі
      за тими, що лишилися живими,
      але свідомо зрадили собі.

      І це найтяжче із переживань,
      яке або нікого не прощає,
      або не уявляє того краю,
      де Інь урівноважується Янь...
      у світі нереальних сподівань
      омріяної долі не буває.

      10/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Позаштатним творцям літератури
      І
      Дивує зоологія еліти
      в політиці, поетиці, борні...
      переживають іноді піїти,
      що деякі вокабули гучні
      у мові мають зайві голосні.
      Аматори і (в)умні ерудити
      обурені наукою освіти,
      яка їм «заважа писать» пісні.

      ІІ
      Ой, пишуть люди, коливають тишу,
      кімвалять білий шум у голові
      у читача, якого мода тішить,
      але, напевне, авгури праві –
      як на базарі чують, так і пишуть,
      аби було дохідливо... усім...
      навіщо та літературна мова
      і правила граматики? Своїм
      налізе... і на голову здорову –
      усі щасливі... є оцінка сім,
      аби лише почули їхні ямби
      сонету та епітети нудні –
      і цим усім пишаються одні,
      а інші посилають дифірамби.

      ІІІ
      Богема коронованих еліт
      видумує такі неологізми,
      що в’януть вуха...
      ......................радує сучліт*
      осанною, – ура соцреалізму!
      Але міняти гасло ще не пізно,
      якщо себе почує неофіт.

      10/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Повторення пройденого
      Обмануті є ще усюди
      і бідні, тому що дурні,
      були... залишились упевнені,
      що ними керують не телепні,
      не тайні злодії, не юди,
      які нажились на війні.

      І є ще душею убога
      еліта... якій все одно,
      що пекло едему тіснішає
      і треба дорогою іншою
      іти... поки ратиці й роги
      нащупують двері на дно.

      Химери далекого раю,
      дитяче кіно бісоти...
      від нечисті спасу не маємо
      і шило на мило міняємо –
      учора червоні бабаї,
      а нині зелені чорти.

      10/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Розчарування
      І
      Нам помагають, бо іде війна
      Європою і мало є надії,
      що не чіпає того сатана,
      у кого на зелене алергія.

      ІІ

      Немає віри в те, що має шут
      зіграти роль в історії країни,
      тому немає іншої причини,
      чому його у НАТО не беруть.

      Америку узути мало шансу...
      удруге не пускають у сезам –
      і у конгресі не дають авансу,
      і у сенаті долари... фіг вам.

      ІІІ

      Чи то пуста кишеня у ґаранта,
      чи то в Опе агенти окупанта,
      чи то в репертуарі попурі
      актору рано носа задирати...
      ................................................
      поляки й ті побачили по факту
      хорошу міну при поганій грі.

      09/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Школярикам Парнасу
      ***
      Не оминаю титли, коми,
      поета не псує війна...
      пишу собі... а як нікому,
      то це хіба моя вина?

      ***
      Не знаю, що не треба більше
      вибагливому читачу,
      чи списані у небі вірші,
      чи не почуті, як мовчу.

      ***
      Яке кому до того діло,
      що все життя і кожну мить
      своя сорочка ближча тілу –
      це ж не душа, яка болить.

      ***
      Оцінюють найвище те,
      що виглядає як солідне,
      це очевидно, та проте
      сліпому видиме не видно.

      ***
      У фурії усі свої –
      і світочі, й багаті боси,
      але оцінює альфонса,
      який обожнює її.

      ***
      Пегас окрилює катрени...
      Олімп чекає перемог...
      оновимо свої знамена
      та гімн і нас почує Бог.

      Узагальнення
      Нема кому, як це було раніше,
      присвячувати оди... ямби, вірші...
      себе недооцінюю, аби
      оцінених не прибувало більше.
      Поява ШІ* у поетичній ніші
      не додає азарту боротьби.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Приватне і суспільне
      Гірка печаль оповиває душу –
      немає пієтету до рідні,
      з якою нам не по дорозі... ні,
      я їх любив і учти не порушу,
      але... навіщо на моїй війні
      оці лакеї, що по ходу п’єси
      свої репрезентують голоси?
      Та, Господи, помилуй і спаси
      від місії фальшивого процесу,
      де мають особисті інтереси
      найняті агітатори яси.
      Не треба перейматися за мене,
      не буду я із тими заодно,
      хто помагає... падати на дно,
      де випливає іноді зелене...
      «це не на часі» явно... і таємно
      душа не хоче у таке... кіно.

      09/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Наслідування
      Не новина, що літо догорає.
      Його не зупинити ні на мить
      і кожному повідати кортить,
      як ружа в’яне, листя опадає
      і не кує зозуля біля гаю,
      а хмари затуманили блакить.

      До вирію готуються лелеки,
      у далині – омріяна весна...
      дарма, що у людей іде війна
      і що до перемоги ще далеко.
      Вгорі їм сяють кольори веселки,
      за обріями падає луна.

      Метафори одна на одну схожі,
      але за ними кожне бачить те,
      що іноді засмучує, проте
      хай буде осінь, небо непогоже,
      та коїться невідворотнє, Боже,
      у морі – синє, вище – золоте.

      08/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Зцілення
      Лишаюся повіреним твоїм
      у цій земній і неземній юдолі,
      наперекір і долі, і недолі,
      аби задовольнятися усім,
      що є і буде ще у цьому світі
      добра і зла, борні і суєти...
      А що нам залишається? Іти,
      іти туди, де сонце ще сідає,
      усе-таки, на заході щодня,
      де є надія на оазу раю
      та білого у яблуках коня,
      якого ще підковує лукавий,
      де родять груші-дулі на вербі
      і фіґи для спокуси на агаві...
      а люди ходять по алеї слави,
      яку самі видумують собі.

      08/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Під копірку
      Не писав би опусу, бодай би
      не узрів нечему з конопель.
      Та не бійся, не відіб’ю зваби,
      на яку полює як на жабу
      інтелектуальний журавель.
      Та не пхайся до чужої теми,
      адже маєш кодло і своє.
      Правда очі коле... так і є –
      ваші це, а не мої проблеми,
      хто себе у мене впізнає.
      Є на світі не один лелека
      з чорною ознакою на зло,
      а повії... наче й не було.
      То навіщо ти про неї мекав?
      До такого лицаря далеко
      кожному, хто чує це тріпло.
      Та нехай як хочуть ображають
      і себе, і нас такі мужі,
      у яких корозія душі...
      тема інша... і поети знають, –
      самозвані генії щезають
      як в сухій пустелі міражі.


      08/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Особливості поетичної популярності
      І
      Гасити маяки не маю права,
      бо їм видніше, поки на межі
      землі і неба сяють міражі...
      отак і виникає... дута слава,
      фальшиві друзі, бестії лукаві,
      і гонорові екс-товариші,
      і віршомази запасної лави,
      які на зло наївної душі
      не помічають опуси чужі,
      зате своєму репетують, – браво!

      ІІ
      Своє гіпнотизує читача,
      моє і коле очі, і лякає...
      «нема пророка у своєму краї».
      Та є кому тримати на плечах
      неповторимі образи натури,
      рекламою оперення фігури
      зозулі біля півня-павича...
      .............................................
      у мене мотивації не більше
      до римування, ніж у будь-кого,
      але і нині, як було раніше,
      немає ради чого і... чого
      вигадувати неймовірні вірші.
      Та муза апріорі ще живе
      і ніжний лірик ще пиляє роги,
      коли його оцінює небога,
      показуючи дзеркало криве,
      і коронує автора інверсій,
      які до куп не туляться ніяк,
      зате у чудака є купа версій
      подумати, чим думає дивак,
      коли блукає «мислію по древу»,
      ну... як бояни, може... на печі
      описує оголену Мінерву
      і білобрисе чудо уночі.

      ІІІ
      Усе – як є. Та ось у чому фокус:
      уміла рима – це не чудеса,
      важливіше явитися на показ,
      аби клював народ на тілеса.
      Цінуємо і посмішку, і усміх,
      і декольте, і... горе не біда,
      коли відома фабула – вода,
      але навіщо той шалений успіх,
      якщо у тебе фікція у вусі,
      а кульчики шліфує тамада.

      08/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Візії часопису
      Те, що уявляється сьогодні,
      бачив я багато літ назад,
      уві сні, якраз напередодні,
      пам’ятаю, великодніх свят.
      Пам’ятаю, як ішли ми босі
      «христувати» на чуже село
      по російській, назвою, дорозі,
      іншої до Бога не було
      у попову келію... до «храму»
      освятити пару калачів
      і, тримаючи за руку маму,
      я їй сон урочий розповів
      про видіння авіа-нальоту,
      вибухи, палаючі хати,
      пугало скаженого пілота,
      скалячого зуби з висоти.
      Певно, що рука моя тремтіла
      і, щоб заспокоїти мене,
      мати, як уміла, пояснила, –
      сон – омана, а нечиста сила
      як минула, так і промине.

      Та не оминає небо чисте
      землю спопеляюча біда...
      уві сні – карателі-фашисти,
      наяву – антихристи-рашисти,
      ідоло-язичницька орда.

      07/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. С'est La Vie
      Ми й досі не оснащені бронею
      у тій же мірі, що і вороги.
      Хіба не ми у НАТО панацея?
      Хіба не Україна щит Арея,
      що перемозі додає снаги?
      Московія не має автостопу
      на аморальні дії бойові.
      Її фінал – діра у голові...
      тому... тому на совісті Європи,
      що має роги, мовою Езопа,
      а Україна має... селяві.

      07/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Коротко про довгождане
      Коли настане золота пора,
      мине доба воєнної епохи
      і прийде ера миру і добра.
      Тоді не буде ні царя Гороха,
      ні Магомета...
      а його гора
      за кораблями піде і потроху
      усіх прийме одна земля сира.
      Залишимо музеї на руїні,
      де побували орки-москалі,
      аби боялися своєї тіні
      нащадки їхні, капосні і злі
      і малороси,
      винні і...
      невинні,
      на денацифікованій землі.

      07/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ігри на виліт
      У кожного уявлення своє,
      чому на раші дивні еківоки.
      Не кожен урка має свого кока,
      який його кувалдою уб’є.

      Не ясно, чи ридати, чи радіти.
      У генерали повару пора...
      і граються з вогнем великі діти,
      бо убивати – це цікава гра.

      Але і їсти треба... не лопуцьки...
      і пити, і закушувати теж...
      і бацька тут надійніший від пуцьки,
      якого «на коня» не переп’єш.

      Оце і вся біда перевороту.
      У ящик не зіграє карапуз,
      бо черті – за, а баба йошка – проти.
      У бункері керує інший туз.

      Бо це тобі не гра на балабайці,
      аби дурити дику кацапню.
      На караулі павуки у банці,
      не вистачає кожному меню.

      У грі на виліт правила забуті.
      І фальш-акорди арії почуті –
      на шельму Бог рукою показав,
      та схоже, гаму буде інший дути,
      бо увертюру вичищення путі
      не тільки композитор починав.

      06/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Реальне об’явлення
      І
      Святе письмо поволі, та збулося
      у місиві релігій і подій...
      і Гоголя – читай, та розумій.
      Аж дибки підіймається волосся,
      коли у храмі чути біса, – ось я...
      а на амвоні об’явився вій.

      ІІ
      Московії доволі ідіота,
      аби кипіла брага і робота.
      А іншого нічого не дала
      історії ця світова гидота
      окрім війни і явного козла
      із мордою і ратицями чорта.

      Міняє масті войовничий кінь,
      а у сідлі опудало волає, –
      кради і убивай, кому не лінь.
      Об’явлення Іванове триває
      і більшої трагедії немає
      як ця аж до десятих поколінь.

      А братія вітає супостата,
      що догорає у сусіда хата...
      і молиться дияволу щодня
      несамовита хижа кацапня.
      І як таке із люттю не обняти,
      аби упало в пекло із коня?

      ІІІ
      Палаємо до ворога любов’ю...
      такий дано народу заповіт –
      терпіти сатану багато літ...
      ..............................................
      а нині умиваємося кров’ю
      за те, що потурали безголов’ю,
      яке донині забавляє світ.

      06/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Мобільний зв’язок ( Online )
      Зазирає у вікно пітьма.
      У мережі – зайві мегабайти.
      Бути чи не бути... є кума,
      вип’ємо цикути і... бувайте.

      Є... з косою... а її нема,
      а кого, у неї запитайте.
      Може, догадається сама
      першою явитися на сайті.

      Може, опануємо сонет...
      може, у танку, а не у танку
      буде почуватися до ранку
      нерозлийводою наш дует.
      Хай і нас полюбить... інтернет.
      Ставимо мобілки на зарядку.

      06/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Дегенеративний катаклізм
      Ожили герої із казок,
      заходилася нечиста сила
      обілити те, що наробила –
      викладає світові урок,
      як йому боятися дебіла.

      Класика усе-таки живе.
      Це Тарас, а не Макіавелі...
      і «Дніпро і стогне, і реве»,
      а у Лесі «той, що греблі рве»,
      повенями зрошує пустелі.

      Ось і дині... ось і кавуни...
      на етапі екогеноциду
      НАТО не готове до війни,
      їм немає діла до шпани,
      чистоплюю гидко бити гниду.

      І стікає крівцею вода.
      Заплатили непомірне мито
      ті, кого заманює орда
      у її неміряне корито...
      Та чекає злодія біда –
      давиться московія несита.

      06.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. На відстані десятиліть
      Це не біда, що і тобі за сорок
      і що мені із гаком... ой-йо-йой...
      усе одно я буду твій герой
      ліричний – уві сні і... у вівторок.

      У тебе серце все-таки не лід
      і ми обоє думати повинні,
      як зупинити вік посередині:
      ти файна баба, ну... і я не дід.

      Була ти нареченою моєю,
      але тоді ми не були сім’єю...
      як то буває інде навесні
      ще маємо собі не що попало
      і мріємо, аби то так ся стало
      хоч уві сні... усупереч війні.

      06/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Злаки і плевели
      ***
      А поки йде війна, життя триває
      і сіячі ціною душ і тіл
      оберігають
      поле урожаю,
      де половіють пирії й кукіль.

      ***
      А критика не утинає крила,
      а навпаки – доточує чужі,
      аби летіли...
      з усієї сили
      оволодіти мовою душі.

      ***
      А от сатира діє не усюди,
      та допікає іноді на мить
      і вірять люди
      у велике чудо,
      яке лікує лікар Айболить.

      ***
      А є іще потреба авторам,
      ораторам етеру і дебатів
      не по губам,
      а по губах, затям,
      уроки логопедії давати.

      ***
      А як узяти рота на замок,
      то у поета репне голова,
      та на зубок
      освоїмо урок –
      нема думок, то зайві і слова.

      ***
      А знакова поезія ще є,
      але немає ні великих літер,
      ні ком... усе своє
      у кутюр’є –
      полова моди, кинута на вітер.

      Післямова
      А декому із бомбою дійшло,
      що їхня віра їх перемагає.
      Язик – це помело,
      йому на зло
      культура мови землю засіває.


      05/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Прожекти рептилоїдів
      І
      Є такі в історії моменти,
      що не гірше за армагеддон
      діють із війною в унісон,
      наближаючи кінець планети.

      А планета діє навпаки...
      .........................................
      На парад готується агресор
      і хоча скасовані полки
      невмирущі, на чолі процесу
      за свої щурячі інтереси
      виступають інші мудаки.

      ІІ
      На арені явна параноя...
      мацає московію Китай,
      симбіоз рептилії й ізгоя
      (зайві тварі у ковчезі Ноя)
      вирішили будувати рай.

      Ну, а де? Звичайно, на руїні.
      А за що? Оказія була –
      обирати жертвою козла
      і за те, що нині в Україні
      нація висміює пуйла.

      Гуманоїд цей у мавзолеї
      має місце... наче, фараон...
      мумія його займає трон...
      мітить кров’ю володіння Геї
      як усі помішані пігмеї
      і його двійник Наполеон.

      ІІІ
      Українофобія не казка.
      Дурнику закони не указ
      і воно не визнає поразки.
      Перемога не рятує нас...
      бестія за згодою Європи
      буде воювати до потопу
      в чорний день...
      але у той же час
      є надія на Ілона Маска,
      що усе вирішує за раз...
      може, побудує зорельоти
      і невиліковні ідіоти
      полетять освоювати Марс.

      05/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Перед воскресінням
      Наче, тихо... нібито – субота...
      свято заглядає за поріг...
      сяє сонце... та не для усіх.
      У Отця і Сина є робота –
      покарати юду-ідіота
      і за тайний, і за явний гріх.

      А земля прощає за минуле,
      за добро не розпинає зло,
      напуває молоде зело,
      ну, а ми гріхи свої забули
      і здається, наче, оминули
      п’ятницю й тринадцяте число.

      04/23



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Ходаки між крапельок
      І
      Не вистачає у тайзі землі
      на кожного кацапа-окупанта,
      на готовеньке лізуть москалі,
      аби роти неситі напихати.
      І це було... до часу, до пори.
      Але ж не до кінця оцього віку
      терпіти їх? Та чорт його бери,
      коли воно на голову каліка.

      ІІ
      Одне уже готове у тюрму...
      і не відомо йолопу, чому
      його остерігається Європа,
      якої не цураються укропи,
      які дають по голові йому –
      утіленню огидної мерзоти.

      ІІІ
      Але не кращі за чужу свиню
      свої скоти, фальшиві патріоти.
      Опінія на внутрішньому фронті
      така ж як і на лінії вогню.
      Бояться перемоги тайні слуги
      і явні емісари недолугі:
      у рясах біси, офісні кроти
      і їхні мироносиці-папуги
      не відаючі, на хіба іти
      за голосами неука-хапуги,
      заручника своєї сліпоти.

      04/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Напередодні
      Уже й неділя вербна
      і ще надія є,
      що житіє не зебра –
      копитами не б’є,
      а наближає літо,
      і сонце, і зірки
      і можемо зігріти
      усі свої боки,
      дивитися у небо
      і на далекий ліс...
      питаюся у себе, –
      чого повісив ніс?
      Нема чого тужити,
      аби у цім краю
      відкинути копита
      й почити у раю.
      Ще є і тут удача
      і ліки від журби,
      але... чекає дача
      і котики верби,
      і де-не-де погани,
      і чорні клобуки...
      католики-миряни
      запалюють свічки,
      квітує рута-м'ята,
      і пущі, і кущі...
      іде весна гуляти
      по площі у плащі...
      ...................
      очунює палата:
      іуди, паничі...
      але немає свята –
      душа моя розп’ята
      пілатами вночі.

      04/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Весна в розстрочку
      Досіває як на рану солі
      завірюха іній і сніги...
      певно, як розтане моя доля,
      вийде навесні за береги.

      А коли навіяна розлука
      стороною омине мене,
      розіллється повінню по луках,
      ручаями-бродами мине.

      Поміняємо одні на інші
      у далекім вирії краї...
      але Богу все одно видніше,
      де, кому, куди, коли раніше
      йти і йти у засвіти свої.

      І запам'ятається надовго,
      і не буде мучити нікого
      те, що ми у світі зажились,
      і не залишається нічого
      як пливти до берега чужого
      у обійми осені... колись.

      04/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Пекельне досьє
      І
      Ой, пу-сі, пу... сі... граються як діти
      з вогнем у хаті опоненти світу...
      велике пу оточує пітьма –
      навколо мракобіси та потвори,
      та ідіоту по коліна море
      і не буває горя від ума.
      Який там ордер... і яка тюрма?
      Йому і пекло – не велике горе
      і ради тут ніякої нема.

      Ідуть за мир «передові» народи...
      китай... росія... і кому тоді
      як не попу, або його Балді,
      або обом заїхати по морді?

      Та усики без ґлею в голові
      і пацифісти заявляють гордо,
      що треба покоритися москві.

      ІІ
      Лукава братія і до навали,
      і опісля усякою бувала...
      топили Україну у крові
      тоді і нині орки-канібали,
      любителі чужого хліба й сала,
      і безголові, і при булаві,
      і нібито, свої: колаборанти,
      неситі блюдолизи, брехуни,
      лукаві юди, слуги окупанта,
      язичники у рясі сатани,
      паяци, що п’ялися на котурни,
      у шароварах ряжені пани,
      заслужені митці макулатури,
      аматори фальшивої культури,
      парафія московії... ждуни.

      Історія не гладить по голівці
      за це... а кара Божа – це ординці:
      убивці, яничари, барани,
      карателі-чекісти, поліцаї,
      ханиги, хами, неуки шпани...
      уже й такого імені немає,
      яке б не заслужили пахани
      очільники конаючого роду,
      пихаті мафіозі і чини –
      опричники звірячої породи,
      дурної слави... світова біда...

      осатанілі виродки-уроди...
      такою є московія-орда –
      раби і узурпатори свободи.

      ІІІ
      У противагу нації совків
      ми воїни із глибини віків,
      які перекували серп і молот,
      ярмо, кайдани... іго москалів
      на силу й перемогу вояків
      і не лякає Україну молох
      оскаженілих нелюдів-катів...
      ..................................................
      московія – усьому світу ворог,
      та є ще сила духу козаків,
      і є ще порох у порохівницях,
      а декому й нагайка пригодиться
      як це було за прадідів-дідів.

      Якщо пуйло повісять на осиці,
      а мерседеса у його каплиці,
      поменшає роботи у чортів.

      03/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Променад не без моралі
      На вулиці у напрямі Дунаю
      мене якась die Frau зупиняє:
      – Sage Sie bitte, wie es diese heißen? –
      І я місцевою відповідаю:
      – Madame, diese eine Strase
      war immer hatte Name Keisergase,
      по-українськи означає – царська,
      даруйте, не умію по-кацапськи.
      – О, панімаю, ви із Украіни?
      – Та й вам Європа ще не рідні стіни?
      – О, да, я лішь парузкі панімаю.
      – Тоді прощайте, я не з того краю.


      Крокую далі. Будете сміятись,
      дивуючись пригодою цією,
      бо чую ясно рідною моєю:
      – Не хочете зі мною прогулятись?
      А я до неї... гордо, – nicht verstee...
      хоча... не проти я... spazirengehen.

      Війна війною, а гора з горою...
      але, буває, є чого радіти,
      коли, здається, мовою ізгоя
      не будуть говорити наші діти.

      А поки-що гуляю наодинці...
      на світі є ще різні українці.

      03/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Пошта «до запитання»
      Приснилося – отримала мій лист
      моя... ота, яка його чекала
      багато років тому... і не знала,
      «письмо до запитань» – це на колись.

      І як буває інде уві сні
      від серця відлягає ця провина,
      і відповідь її до мене лине
      у наші – інші, та не кращі дні.

      Та хай і так, а миті однієї
      почую ще обіцянку одну
      лікуючу цілющу панацею:
      Чекай мене!
      Це ще не одіссея...
      а от коли навіки я засну,
      тоді і дочекаюся на неї.

      03/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Походження бомонду
      І
      Ми ніколи не були братами
      із юрбою орків-упирів.
      Нас гойдали різні матері
      як дітей Яфета, Сима й Хама
      і єднали протягом віків
      чільною культурою одною
      із улусом силою дурною,
      нищачи традиції дідів,
      та немає паю із ордою
      у народу і її митців.

      ІІ
      Раді і аматори халтури,
      і хамелеони-трубадури,
      що почули гасло, – ніс утри
      тим, що свій задерли догори.

      Ордени духовної культури
      все іще купують автори.
      В їхньому оточенні триває
      акція розведення лохів,
      у якій бабло перемагає...
      у літературі й поготів
      іншої дороги до верхів,
      як альтернативи, не буває.

      ІІІ
      Славі і «героям» на віки
      не бракує легкої руки.
      Але є одна пересторога,
      іронічно кажучи і строго, –
      де-не-де буває навпаки...
      є лохи, і профі, і совки....
      і поети... іноді від Бога,
      інде, від лукавого, таки.

      03/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Мистецькі перегони
      І

      Куцому до зайця не далеко.
      Недалекі їхні візаві:
      когуту ку-ку у голові,
      жаба уповає на лелеку...
      висловити легко і нелегко
      уявити, – це є селяві.

      ІІ

      Наче, окуповані: майстерні,
      конкурси, комісії, журі...
      що не член із еспеу, то геній,
      що не судді, то коняки темні,
      що не витвір – опус попурі.
      Місія совкової культури:
      грамоти, дипломи видає...
      авторами куплені в натурі
      як нове досягнення своє.
      Попереду ті, що визначають,
      де, кому, за що, який калим...
      є лауреатом головним
      той, що найвеличнішого славить.
      Тішимося іродом новим.

      ІІІ

      Всі укази видає найвищий:
      хай і гірші, але кращі інші, –
      вирішили слуги очмани
      і городять члени і чини
      вищі перелази і тини.
      Офісу і коміку видніше...
      ...............................................
      Видно зацікавлені вони,
      щоб ішли у засвіти да-Вінчі.
      Їм не заважають пересічні
      номінанти дір на ордени.

      03/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Сміхотворні дуети
      Любов сліпа.... а ось – по розрахунку,
      буває, витворяє чудеса,
      коли його за емоційні муки
      а заодно її – бабуню-юнку
      поезія несе у небеса.

      Що їхало, то те йому і пара,
      і здибає такого не одна,
      однакові, що він і що вона –
      володарі сізіфового дару
      вилазити і падати до дна.

      Затягує дуети у болото
      його(її) спокусливий вампір.

      Найлегше переводити папір,
      малюючи незаймані висоти.

      Уміють оперетні патріоти
      самі себе підносити до зір.

      03/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Останнє слово
      Це не минає... наче – уві сні...
      перед очима показова страта
      ордою полоненого солдата
      лихої долі на його війні.
      «Кіно і німці»... відео сюжету,
      якими є нащадки козаків:
      немає люльки, курить сигарету
      останній раз... сміється з ворогів,
      не віддає шеврони-еполети,
      у погляді – зневага до катів
      і як остання куля у набої,
      допоки не поникла голова,
      шукає найвагоміші слова, –
      і ... слава Україні... і герою...
      ........................................
      така вона... історія жива.

      03/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Рядняна правда
      ***
      А на болота́х своє корито
      має кожен урка-генерал...
      і свої копита
      ця «еліта»
      не відкине, поки править бал.

      ***
      А їхній цар, хоча і невеличкий,
      але на цілу голову, – ку-ку...
      свою «кубишку»
      заховав у ничку,
      але не пам'ятає, у яку.

      ***
      А наш – герой, великий чоловік,
      який за віру, армію і мову
      іще... торік
      нікуди не утік,
      і в офісі пасе свою корову.

      ***
      А урядовці – це чиїсь кишені,
      куди ховають крадене бабло
      і гривнями у жмені,
      і зелені,
      які іще «касірує» пуйло.

      ***
      А слуги і зелені, і червоні
      себе у владі проявили скрізь...
      і темні поні,
      і язикомовні
      усюди сунуть свій поганий ніс.

      ***
      А їхній кок годує пропаганду,
      а наш тримає в шорах «марафон»,
      а ми... направду
      маємо не раду,
      а мафію, що нехтує закон.

      Апогей
      А є чого сміятись і ридати
      від того, що не афішує преса, –
      чому мандати
      мають депутати,
      що захищають шкурні інтереси?


      02/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Домашній сон
      І
      У сни прилітає весна
      і з нею хороші новини –
      неначе, минає війна
      у перші свої роковини
      і наче, у неї дебют –
      остання зимова відлига,
      і як переможний салют
      скресає у повені крига.
      Усе ж бо минає, либонь,
      у час найлютішої ночі...
      душа поринає у сон
      і чує сигнали урочі.

      ІІ
      Полину у рідні краї,
      побачу узори на хаті,
      побілені стіни її
      і призьбу червоної масті,
      гладущики в ряд на тину,
      у небі зорю вечорову,
      придумаю їй колискову...
      ось тільки рукою змахну
      сльозу і у маєві сну
      послухаю мамину мову...

      ІІІ
      Душа оніміє на мить...
      стає золотою блакить,
      у лузі квітує калина...
      Із неба очима століть
      на білий обламаний квіт
      вдивляється вся Україна.

      02/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Дрімуче епігонство
      ***
      А в одному літр-об’єднанні
      одговілись... патріоти шлунку,
      бо не на війні
      правда у вині
      і банкети за чужі рахунки.

      ***
      А іноді, коли життя минає
      серед людей у сумі й самоті,
      це означає,
      що у хаті скраю
      і друзі, і літа уже не ті.

      ***
      А я сумую, наче на роду
      написано, – радіти не на часі...
      і, ніби, на виду,
      та потемки іду
      у паралельній іншим іпостасі.

      ***
      А на виду лише одна богема –
      і не глухі, та іноді німі,
      тому іду окремо...
      маю теми,
      які не резонують у юрмі.

      ***
      А я і уві сні іще живу,
      надію маю, що і це не всує,
      і наче наяву
      у мене рандеву
      із тими, хто у пам’яті існує.

      ***
      А кожне отримує щось по заслузі.
      Немає чого нарікати,
      що є у фейсбуці
      оновлені друзі –
      об’явлених душ дублікати.

      Афіша
      А по мені не заридає світ,
      коли не зійде яриною зерен
      і... опаде мій квіт,
      і заповіт
      залишить по собі колючий терен.


      02/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Корозія совісті
      ***
      А декому не зайва сіль на цукор
      від ейфорії і любовних ран...
      ПееМ – це рупор...
      буде й екзекутор,
      якщо еРеМ афера і обман.

      ***
      А чиясь поезія давно
      є афіша для реклами тіла.
      І у кімоно...
      може, заодно
      піде із редакції на мило.

      ***
      А йому до неї недалеко
      в сенсі – я тобі, а ти мені...
      це не легко
      мати десь лелеку
      і не мати щось у пелені.

      ***
      А на цьому сайті є кіно
      і якесь видовище... і диво,
      що уже давно
      пробиває дно
      якісно ніяке і фальшиве.

      ***
      А всюди проникаюча дівиця
      симпатизує явно не усім...
      і при оцінці
      лиш цибата птиця
      у неї заслуговує на сім.

      ***
      А що кому до того, що одна
      й та сама леді якісна, і пишна,
      коли іде війна?
      Лише вона
      цвіте як у маю рожева вишня.

      Панацея
      А муза ще існує і не проти
      виконувати місії свої,
      але тяжка робота
      із болота
      витягувати іноді її.


      02/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Критика протистояння
      Щось комусь деінде не на часі
      і турбує іноді когось,
      що його(її) у біомасі
      ображає видумками хтось.

      Їй(йому) дорога у піїти –
      це аби лише себе явити
      з конопель Пилипом і мерщій,
      поки є кому когось хвалити,
      заховатись у свої кущі
      і чогось ученого учити.

      Десь-не-десь і видумки оті –
      це образа їхнього таланту
      ні за що на когось нарікати,
      хоч усім відомо – не святі
      випікають у печі горнята
      і не зло навчає доброті.

      02/23



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Холодний душ
      ***
      А корупційній мафії при владі
      пообіцяли пі-юлєй, таки...
      животворящий Байден
      лічить банду:
      команду зе... бойки і єрмаки.

      ***
      А ось і з Ради потекла зеленка,
      лікуються вавки від булави...
      і то скоренько,
      бо швидка близенько,
      а починати треба з голови.

      ***
      А на найвищій лаві для підсудних
      іще сидить якесь опезеже
      і це паскудне,
      що ніяк не худне,
      зелена Рада дуууже береже.

      ***
      А те, що гнати в шию не на часі,
      потрібне як Давиду цар Сеул...
      і цій заразі
      злої іпостасі
      засилить рило тільки ЗеСеУ.

      ***
      А влада, наче, ще одна команда
      і тільки опозиція не та...
      тому що Раду
      коцає за зраду
      і знає те, яка її мета.

      ***
      А нашою державою керує
      не уряд і не Рада... хитрий лис,
      таки, існує,
      та шукати всує
      невидимі нитки із-за куліс.

      Осадок
      А за війну вина висить на раші...
      та на планеті орків і людей
      ще є на стражі
      обереги наші
      добра супроти лютості ідей.


      02/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Сьогоднішнє минуле
      Усе, необхідне сьогодні – на часі,
      та обрана каста одне визнає –
      украдене – це уже їхнє наразі,
      допоки керують лакеї-рантьє.

      Минули майдани, настала розруха
      у серці держави, в її голові...
      Феміда клепає(ні слуху, ні духу
      про армію, віру)закони нові.

      Сліпому народу показують шоу,
      якою дорогою треба іти,
      аби відібрали у нації мову,
      а далі і розум зелені кроти.

      Рідіє арена, тихішає галас
      оракулів миру навколо війни...
      у теплі краї подалися чини...

      а поки корупція в нори ховалась,
      яка тільки наволоч не наживалась,
      освоївши кошти людей і казни.

      01/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. На колгоспі тварин
      ***
      А на звіриній фермі ще триває
      нікому не об’явлена війна
      і їй немає
      ні кінця, ні краю,
      допоки є у світі сатана.

      ***
      А нерівне і рівне існує,
      і найвище буває, таки,
      і миритися всує,
      якщо алілуя
      завивають з амвона вовки.

      ***
      А поки відбиваються атаки
      і це Європі... наче, Божий дар,
      то... подаруйте танки,
      «томагавки»,
      готуйте антиядерний удар.

      ***
      А фірма зека не рахує втрати,
      у повара постійно є навар...
      приречені вмирати
      без оплати
      не доповзають до тюремних нар.

      ***
      А орки до кінця не умирають,
      але живучі... не здають своїх!
      Вони їх роздягають
      і вдобряють
      чорнозем, добиваючи живих.

      ***
      А по телеящику новини
      пропагують закиди орди –
      люди України
      дуже винні,
      що тварини хочуть до води.

      Об’явлення
      А природа показала мокші,
      що її чекає... і було:
      війни, воші,
      чмобіки подохші...
      Божа кара... сонячне гало.


      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Репортаж з невидимого фронту
      ***
      А деякі трагедії однакові,
      коли подія, наче, чорна ніч.
      Вона є знакова
      і для Авакова:
      багато знати – небезпечна річ.

      ***
      А ми уже доїхали до броду,
      де мали утопити всю орду,
      та у народу
      мало є свободи,
      коли іде у слуг на поводу.

      ***
      А куди ідуть колаборанти –
      невідомо. Але я навчу, –
      хто за окупанта
      умирати
      мав охоту – має досхочу.


      ***
      А на кремлі зупинені куранти,
      бо це є економія, таки,
      і... окупанти
      мають пакувати
      себе у целофанові мішки.

      ***
      А русофілія чекає миру,
      допоки діє ще воєнний стан.
      Її кумири
      захотіли сиру
      у мишоловці з назвою Оман.

      ***
      А Європа має гарний тин
      на межі із відбувайлом-цапом.
      Дуже хоче, блін,
      діяти один
      на один у бійці із кацапом.

      Опінія
      А поки йде війна, минає час.
      і перемога дістає ознаки:
      у нас –
      це когнітивний дисонанс,
      у Раді – імітація гарячки.


      01/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. По ходу п’єси
      ***
      А на раші смакують видовище –
      смертоносний удар у Дніпрі...
      ЗМІєсховище
      і арєстовіча
      оцінили кроти й упирі.

      ***
      А на фіґню не вистачає злості,
      аж поки не потоне у багні
      і на погості
      перетліють кості
      ворожі у антоновім вогні.

      ***
      А на тавриді місце є таємне,
      де голку переховує кощій...
      та це нікчемне,
      буйне і скажене
      до себе в пекло забирає Вій.

      ***
      А в челяді зеленої чесноти
      котуються на рівні фаберже,
      допоки боти,
      блогери й сексоти
      висиджують нове опезеже.

      ***
      А у ОПе одні говоруни
      та ще й у Раді, наче, їхні слуги,
      але вони
      усе таки ждуни,
      а деякі усе іще – папуги.

      ***
      А лідери думок і суєти
      кульгають у полеміці етерній...
      то як іти
      до спільної мети,
      коли смаки і цілі протилежні?

      Реалії
      А я їх не рубаю, але мушу
      нагадувати в дусі рубаї –
      якщо ти маєш душу
      невмирущу,
      не продавай дияволу її.


      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Щедрики на щодень
      ***
      А сонце знову колядою сяє,
      усім розподіляє нічиє,
      але лінивий має
      те, що має,
      а щедрий має те, що віддає.

      ***
      А хто не хоче повернути юні
      роки, щасливі миті і літа,
      але й манюні
      ми роняли нюні
      і нині... що пора не золота.

      ***
      А нині ще надія не погасла
      у темні ночі... а у чорні дні
      згадаю ясла
      та кусочок масла
      від няні на цілушці і... мені.

      ***
      А поки є ще три путі у полі,
      то обираю все одно одну,
      аби на волі
      мати власну долю,
      що оминає лихо і війну.

      ***
      А на путі, яка не має броду,
      надію маю на урочу мить,
      коли свободу
      рідного народу
      лише його відвага захистить.

      ***
      А за відвагу, що мене рятує,
      я подарую кожному любов,
      яка лікує
      і не буде всує,
      коли її пізнають до основ.

      ***
      А на основі досвіду такого
      піду тудою, де моя рідня
      по духу свого
      Господа живого
      на заході чекає світла дня.

      Апеляція
      А ми собі торуємо дорогу
      усупереч корупції, таки,
      і перемогу,
      дякуючи Богу,
      здобудемо героям завдяки.


      01/23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Ну повтикай!
      ***
      А лоху на вуха чіпляють спагеті,
      як файно у шостій палаті...
      не тільки поети,
      але й президенти
      уміють красиво брехати.

      ***
      А де триває то війна, то буча,
      там кацапні іще до біса є...
      у нас живуча
      ця змія повзуча,
      що дихати і жити не дає.

      ***
      А видумав імперію слов’ян
      не цар, а Єлізарій Прокопович...
      а росіян –
      цей самий Феофан,
      що дав їм віру як вертеп видовищ.

      ***
      А на землі війна цивілізацій,
      а як точніше, то – добра і зла
      у сенсі – націй
      проти росіянців,
      яким пустеля для тюрми мала.

      ***
      А наші слуги на чолі громади –
      це філіал чужої феесбе...
      у залі Ради
      окупанти влади
      безпечно обслуговують себе.

      ***
      А наша вата поки-що зелена,
      а як дозріє, то мине війна
      і, може, щезне
      темне і таємне...
      тоді не буде владою вона.

      Ґарантії
      А ми усе ще на своїй землі
      і живемо, і молимося Богу,
      і на його крилі
      в чужій імлі
      торуємо майбутньому дорогу.


      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. На два фронти
      ***
      А томос це сьогодні вже не термос
      і армію очолив не пацан...
      керує демос,
      поки розберемось,
      кому іще ікається Оман.

      ***
      А Чорне море то солона чаша
      від горя, пережитого людьми,
      аби на раші
      наварили каші,
      посоленої кров’ю і слізьми.

      ***
      А Україні мир – по барабану...
      бо буде газ, і світло, і тепло,
      тоді у ванну,
      наче, у нірвану
      зануримо по лисину пуйло.

      ***
      А малорос байдужий до наруги.
      Куди йому діватися, якщо
      проекти недолугі
      пишуть слуги,
      а як закон підписує ніщо.

      ***
      А нашій демократії відкриті
      і двері в НАТО, і в ЄеС вікно...
      та при кориті
      кабани неситі
      гребуть усе під себе все одно.

      ***
      А ми і в себе ще аж два народи,
      один – пасіонарний, з барикад,
      а інша морда –
      виродок без роду...
      селекції совкової мутант.

      Кореляція
      А нація героїв монолітна,
      гартована навколо збройних сил,
      усьому світу
      тим і заповітна,
      що перетре Московію на пил.

      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Із виру у вирій
      Тече Дунай, тече за небокрай,
      а я стою на березі крутому
      і посилаю потойбіччю тому
      моє необнадійливе... прощай.

      Безодню зоресяйного огрому
      відлунює на плесі водограй.
      Якби ото по ньому і... додому
      за обрії, куди тече Дунай.

      Але душа відображає інше –
      невидиме... і видиме здаля
      душі моєї сяюче маля
      як уві сні недавно і раніше
      у пам’яті і це не є щось більше,
      ніж зореліт по імені Земля.

      01/23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. У задзеркаллі часу
      (із циклу
      «Листки відривного календаря»)
      З невидимого фронту
      Минає все, що пролітає мимо,
      і думається іноді, – невже
      не бачать люди зрячими очима
      полуду, типу зе й опезеже.

      Не урятують солодощі диму
      московії і не убереже
      нікого ані капище чуже,
      ані своє... бодай неопалиме.

      Але і нині, нібито, свої
      веселуни і клоуни-злодії,
      що милять лижі у чужі краї –
      це пасинки печальної повії,
      що виливали відрами помиї
      на посивілу голову її.

      12/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Тіні вчорашнього
      ***
      А десь на тридев'ятій паралелі,
      у тридесятій філії совка
      є пустомелі
      і на каруселі
      їм обирають лоха – вояка!

      ***
      А кацапні хорошої нема,
      бо є і клепто-мафія – хороша,
      і без ума
      від неї ми... сама
      у офісі собі пиляє гроші.

      ***
      А ми уже літаємо у штати
      і це нам сили духу додає,
      у нашого ґаранта
      комерсанта
      що-що, а нюх на долари ще є.

      ***
      А як узулись шухричі і бойки!
      Героїв більших як вони нема...
      а ось і добкін –
      український чонкін
      у шоломі актора кінема.

      ***
      А нас уже ніхто не переможе,
      та, Боже, поможи тягнути плуг.
      Європа, може,
      нам і допоможе,
      але тоді, коли не буде слуг.

      ***
      А ми із усіма брати по крові,
      за кого надриваємо живіт,
      а нумо знову...
      будемо готові,
      що націю очолить неофіт.

      Доза оптимізму
      А наш девіз ясніший сонця,
      а кредо – золота блакить!
      У кожнім кроці
      ми на боці
      добра, що віру освятить.


      12/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Морди мордору
      ***
      А на мордорі знищили свободу,
      тому ніде немає на землі
      ані народу,
      ні такого роду,
      як усіма прокляті москалі.

      ***
      А на концерті у кобзона
      сто тисяч мобіків-вояк,
      та по закону
      моветону
      про них – нічого і ніяк.

      ***
      А якщо дивитися у лупу,
      то помітні іноді: щурі,
      курощупи,
      виродки із дупи,
      брехуни, тупиці, упирі.

      ***
      А вже пора у шию окупанта
      дубасити і гнати у тайгу...
      ну, і за ґрати
      є кого саджати:
      убивцю, урку, чахлика, ягу,
      дурну коняку, чучело вусате,
      попів і хуженєтича шойгу.

      ***
      А на чуді намічена границя,
      де упаде батиєвий улус
      і освятиться
      переможна криця,
      якою володіла древня Русь.

      ***
      А ми перекували на орала
      свої мечі, забрала і щити,
      та не чекали,
      що іде навала...
      йдемо на ви, бо мусимо іти.

      Антитеза
      А на планеті не перемагає
      ані добро людей, ні люте зло,
      тому немає
      ні кінця, ні краю
      усьому тому, що віки було.


      12/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Екзекуція віри
      ***
      А опіум народу ще існує
      і кривослав’я вірою стає,
      коли під алілуя
      московія тасує,
      а Бог карає місиво своє.

      ***
      А в Україні торжество
      залучене у катакомби,
      живе єство
      іде в Різдво,
      а нехристи метають бомби.

      ***
      А хто не червоніє і краде,
      то це попи Московії, до того
      як їх ще де-не-де
      і партія веде
      і те, що має ратиці і роги.

      ***
      А оборотні вислідили звіра!
      Уже ось-ось і щось когось порве...
      ідуть за віру
      лицеміри
      як за своє досягнення нове.

      ***
      А упеце московії – повія,
      а храм – бардак і викликає це
      духовну пандемію
      содомії
      у парохів єпархій ерпеце.

      ***
      А мова, армія і віра –
      усе це, нібито, було
      і без еміра...
      маса сіра
      на терезах Феміди – зло.

      Епітафія
      А на планеті є ще коляда,
      і щедрий вечір ще прийде наразі,
      і на іконостасі
      іпостасі –
      мироточиві як жива вода.


      12/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Не сонет
      ***
      А на базарі є вага і міра,
      та чесного шукаємо дарма,
      так само між фанатиків у вірі
      і між фанатів біса зокрема.

      ***
      А мій онук запитує наївно, –
      що то за служба в лаврі України?
      А я, відповідаючи, радів, –
      то служба еСБеУ, а не попів.

      ***
      А наш емір у якості ґаранта
      тримає юду типу єрмака,
      інакше доля і його така,
      і у сім’ї – як у колаборанта.

      ***
      А на папері наші лають скрепи,
      уже й не помиляються ніде,
      але, як у поганому вертепі,
      талановиті дурні і дурепи
      ще водяться на сайті де-не-де.

      ***
      А біля мене ні далеких друзів,
      ні ближніх ворогів, тому, – амінь...
      Я оживу в майбутньому союзі
      нових і невмирущих поколінь.

      ***
      А на моєму сідалі зозулі
      і півні у поезії – зеро,
      а я мокаю в каламар перо
      і кожному виписую пілюлі.

      Пародія фіналу
      А мене малюють бузувіром
      вороги і недруги. Пітьма
      огортає недолуге й сіре,
      де моєї участі нема.


      11/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Шлях до перемоги
      Шляху за переправою немає,
      коли його второвує війна,
      та є ще характерники у краї
      і в Конотопі – відьма не одна.

      Загатять води, наведуть понтони
      і виведуть сухими із води
      непереможні у бою загони
      супроти іга клятої орди.

      У ворога лукавого і злого
      відвоювати маємо своє,
      важкою буде обрана дорога,
      та є ще сила і відвага є.

      Для перемоги треба небагато –
      дорізати одного супостата,
      а там – чи НАТО буде у кремлі,
      чи Україна завоює НАТО,
      але... «і буде син, і буде мати...»,
      і мир настане по усій землі.

      11/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Колізії ілюзій
      Мала надія на високе небо,
      якщо не жив, а рився у землі...
      мене уже чекають журавлі
      і я ручаюсь тільки-но за себе.

      Нема чого боятися війни,
      коли мене чекає перемога
      і є надія не лише на Бога,
      що вичищає плем’я сатани.

      Заради цього і на полі бою,
      коли я є, не огорне пітьма
      тієї, що приходить із косою...
      а як прийде, тоді мене нема.

      Нема чого жаліти, що недовго
      живу... адже триває уві сні
      ілюзія моя або рідні
      моєї, друзів, недругів... до того
      і після того як піду убогий,
      але не голий-босий у труні.

      11/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Майбутня журба
      Ще не зів’яли кетяги калини,
      у золоті – берези, ясени...
      за віттями зеленої ялини
      ховаються поля озимини.

      Уява вимальовує картини,
      які собі лишаю до весни,
      коли мине моя лиха година
      примарою далекої війни.

      Немає того, що собі бажаю,
      але у кольоровому кіні
      та ще й на двоколісному коні
      катаюся округою Дунаю...
      .............................................
      а те, що дому рідного немає,
      то де його найти на чужині?

      11/22



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Роздуми про рулетку
      Життя не таїна, а гра... і на погості
      у кожного свої і дата, і число...
      одного поведе його магічне шосте,
      а іншого війна, як дуже повезло.

      Направо зі щитом, а на щиті наліво,
      а далі міражі фантазії... зеро...
      удача не мине, як падає щасливо
      і на оба боки, і на одне ребро.

      Та на кону тоді фортуна невесела.
      На що не уповай – рулетка, доміно...
      куди не ідемо, усюди новосели
      екрану житія, вистави і кіно.

      Ще є, кому куди... наївні та уперті
      метаємо ва-банк, і з легкої руки
      піймаємо своє, аби не навпаки...
      оце і є життя – і сльози не утерті,
      і азимут його у напрямі до смерті
      із вірою, що це не гра у піддавки.

      10/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Мимохіть і мимоходом
      ***
      Оперені сягають висоти,
      коли гадають, що вони – лелеки.
      До відьом на мітлі їм ще далеко,
      але з усього видно, що чорти...
      несамовитих краще обійти,
      а от лукавих обійти нелегко.

      ***
      Помітні у поезії піїти,
      що вихваляють іноді себе...
      їх навзаєм оцінюють кобіти,
      не знаючи, що автори сучліту –
      бувають на підсосі каґебе.

      ***
      Щезають друзі і немає часу
      побачитися хоч одного разу,
      допоки не пішли усі за край...
      та пам'ятаю лиця, очі, фрази
      і на прощання кинуте, – бувай.

      ***
      Мітла не вимітає окупанта
      і не жене до раю... в шию – геть...
      знецінені культура, віра, честь –
      та неуки взялися нас повчати,
      а нелюди усюди сіють смерть.

      ***
      Читаємо псалом сорок дев'ятий,
      що надихає націю на труд.
      Нас, може, і не так уже й багато,
      але усі ми віруємо свято,
      що винищимо орків та іуд.

      ***
      В польоті перевзулися нардепи,
      але вертають на свої круги
      якщо не явні дурні і дурепи,
      то явно, що таємні вороги.

      Осад
      Це не на часі – йти проти рожна
      і, наче, проти братії своєї,
      та це чи не найкраща панацея,
      коли вона лікує як війна.


      10/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Мертві душі окаянного електорату
      Історії далекі відголоски
      усе іще даються у знаки.
      Нікуди не поділися «совки –
      брати», які і нині неазовські,
      урядники і наймити московські,
      іуди, куплені за мідяки.

      Напевне еволюція людини
      іде по колу, ліплену із глини,
      її удосконалює життя,
      але катівні, тюрми і підвали
      народжують нового канібала,
      що пожирає наше майбуття.

      В агонії поезія і муза...
      на боці окупанта... боягузи.
      Не можуть називатися людьми
      любителі союзної тюрми.
      Їм не торкає душу: «Ой, у лузі...»
      Її немає в ідола пітьми.

      Феміда упізнає їхні лиця
      і покарає кожного убивцю
      і бункерну заразу заодно...
      а поки-що у мене за тином
      опудало місцевого чужинця
      ще зазирає у моє вікно.

      09/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Риторика із шимпанзою
      ***
      Чого лукавиш, сучий сину?
      Який тебе поплутав біс,
      що ніби, ми одна родина?
      Ми орачі, а ти скотина,
      яка усюди суне ніс.

      ***
      Ей, вепсе, викидай гранату...
      усі тувинці і примати
      уже освоїли тайгу,
      одні лише колаборанти
      чекають дона і шойгу.

      ***
      Егей, мавпоподібна сатано,
      у бункері тобі усе одно
      ні холодно, ні жарко... ані тепло,
      іди собі к дияволу на дно,
      де кожній молі місце є у пеклі.

      ***
      Ой, не надійся, геній кацапні,
      що урятують бестію шамани,
      ти у болоті, хоч і не коні,
      і є кінець історії обману.

      ***
      Конай, мочило бісоти,
      і об'їдайся блекоти...
      хоча, як homo, малувате,
      але макака волохата
      волає, ніби ми брати.

      ***
      Пойми, ми нація окрема
      і не байдужа до ідей,
      та є лише одна дилема –
      якщо командує нікчема,
      це небезпечно для людей.

      ***
      Ей, пам'ятайте, мумії-вожді
      московії, що Україні – бути!
      І бійтеся, місцеві шалапути,
      якщо допомагаєте орді
      і мафії колонії добути.

      Мотивація
      Ще пишуть оди і доноси,
      як за радянщини було,
      попихачі і малороси...
      то хай мої куплети-оси
      кусають не одне *уйло.

      09/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. На старті марафону
      Ось і осінь... і вересень всує
      обіцяє потоки сльоти
      і дощу, але небо дарує
      знак уваги... як іноді ти.

      Ось і маємо – як на початку...
      та повіяли інші вітри
      і нічого немає на згадку
      із поезій цієї пори.

      Ось і знову на часі балади,
      як не ми починали війну
      і на Київ упали снаряди,
      убиваючи нашу весну.

      Ось і зрада, а ми – ні при чому,
      бо усі винуваті у тому,
      що воює імла стани
      проти світла у нашому домі
      і усупереч всьому святому
      не помиряться наші сини.

      09/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. З невидимого фронту
      ***
      А на рашу напала химера,
      що винищує орків до тла...
      і шукає мінера –
      якогось Бандеру
      перелякана хунта пуйла.

      ***
      А за орду воюють ідіоти,
      яким не пояснили москалі, –
      на цій роботі
      є, таки, двохсоті
      і їм немає місця на землі.

      ***
      А на улусах є бавовна всюди
      і де-не-де ще хлопає, таки,
      і кара буде,
      бо орда – не люди,
      а окупанти – не рятівники.

      ***
      А на Київ націлені урки...
      Їм – куди не біжи, все одно,
      бо на те вони й чурки
      такого ґатунку,
      що усюди – вонюче лайно.

      ***
      А на убивцю очікують нари,
      і на коняку рашизму, і на...
      кожній отарі
      худоби – до пари
      не упольована ще звірина.

      ***
      А на острові, типу – Зміїний,
      привітали велике судно...
      Україна –
      країна гостинна
      і судно опустили на дно.

      ***
      А на Алтаї – ритуал по блату:
      язичники, шамани, сатана...
      а пацієнту
      шостої палати
      у бункері – сорочка гамівна.

      Нарація
      А на закуску... капаю пілюлі,
      аби уберегти чиєсь лице...
      великі дулі
      у часи минулі
      отримували авгури* за це.


      08/22





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Собачі мітки імперії
                          І
      Чужу царицю маємо й донині.
      Давно її позбутися пора...
      але в Одесі-мамі, як невинна,
      сидить відома лярва катерина,
      нехай і друга, та уже стара.

      У когось, може, і повія – мама,
      а не Одеса... їй усі свої –
      і ті, що стали сучими синами,
      і ті, що залишились блядунами
      у буйному оточенні її.

                          ІІ
      Петиції друкують патріоти...
      велику налякали, хто як міг.
      Коня немає, але є батіг
      і ця коняка наче і не проти,
      аби ракети гепали між ніг.

      Та ясно й так, за що оцю гадюку
      шанують войовничі русаки
      і їхні леді, а точніше, суки
      або гулящі – випуклості Дюка,
      які ще полірують від руки.

                          ІІІ
      І малоросам теж дійде до тями,
      що визволяють їх, але... до ями
      і що Європа вирятує нас
      як і раніше...
                          нашими руками...
      ..................................................
      а тих, що ґвалтували нас віками,
      ми винищимо
                          на віки
                                              цей раз.

      07/22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Пожертвування лепти
      Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
      Ми не скупі і маємо капшук,
      з якого можна дати Богу лепту,
      аби пожити і не мати мук.

      Усі побожно сіли, помолились...
      Капелою виспівують отці...
      аж тут мені до носа опустилась
      торбина благодійна у руці.

      Зважаю на неписані закони,
      кладу у торбу лепту перший раз
      і... посуворішав іконостас,
      і, наче... очі відвели ікони.

      Враховую оказію таку
      і мощі діда соваю до стінки,
      але й туди підсовують корзинку
      на довгому дубовому дрючку.

      Що Богу – Боже... це я пам'ятаю
      і що царю – цареве, знаю теж
      і кожен щось у торбу опускає,
      аби грішити далі і... без меж.

      І я, за чек моєму херувиму,
      купую індульгенцію... на чай,
      аби колись поніс мене у рай.

      Дивлюсь у небо чесними очима,
      радію, що за брамою незримо
      мене вітає Юлій Цезар Гай.

      06/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Ментальна війна
      Поети – ної. Є ще роль така –
      ковчеги перед бурею смолити
      і рятувати душі гордовиті,
      коли життя не варте п’ятака.

      Вони поводирі... і неофіти...
      у пору смути місія тяжка –
      вичавлювати із людей совка,
      аби нове і суще освятити.

      Але герої їхні у борні
      і нині зупиняють ешелони
      ерефії... і їх уже мільйони.

      Самі ж не покалічені... о, ні...
      і не убиті... а на цій війні
      на лінії вогню і оборони.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Викрадення Європи
      Як то файно, що ми не герої
      і не мічені поміж людьми –
      у Європі одною ногою,
      а на другу кульгаємо ми.

      Рідна влада одною рукою
      показала кудою іти,
      але другою, від параної,
      не втирає більмо сліпоти.

      Ще тримає свою агентуру
      од юродивих до верхотури
      мафіозна держава сусід.

      Умирає нікчемна культура
      примітивної карикатури,
      алегорій, злодіїв і бід.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Ніколи
                             І
      Яке химерне є оце, – ніколи,
      коли його уявиш уночі,
      у присмерки, у сутінки ранкові,
      у дні війни... воюють орачі
      і кров'ю поливають власне поле
      укотре за історію... і знову
      орала поміняли на мечі
      та захищають хату, душу, мову.

                             ІІ
      Вбиває віру бісова війна,
      у храмі хазяйнує сатана
      і не рятує із амвону меса...
      очуняли погани-неотеси –
      медійна язиката суєта...
      поезія заціпила уста...
      говорячи устами поетеси:
      «страшні слова,
                      коли вони мовчать...»,

      тому що неможливо описати
      ті злодіяння, що вчиняє рать
      диявола-іуди-супостата.
                  
                             ІІІ
      На ниві недоораних полів
      повторюються серіали сюру
      і на арені вилупився фюрер...
      невіруючий люд не онімів,
      а віруючий співчуває люду,
      що це...
              не може бути...
                               і усюди
      на це уже не вистачає слів.

      06/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Довга дорога безмовності
                  І
      Імперія щезає у імлі,
      а заодно і нелюди ординці.
      Шукають долю нації малі,
      виборюючи волю наодинці,
      і сіються, і родять на землі
      пасіонарні люди... українці.
                  ІІ
      Лишаються якихось кілька літ
      із сорока – блукання по пустелі...
      і поки в’яне на калині цвіт,
      поети, скоморохи, менестрелі –
      які не є, не завоюють світ.

      Війна – лише для воїна робота.
      У кожного лише одна забота –
      відвоювати крадене... але й
      біда, коли керує фарисей
      і поки поклоняємося чорту,
      у нас і чукча буде Моісей.
                  ІІІ
      Вітрами розвівається полова,
      а от зерно іде у закрома...
      отак і люди... немічна юрма,
      як правило, ніяка, безголова...
      і їй усюди буде зайва мова,
      де біомаса нації – німа.

      06/22



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    85. У світлі вічності
      Нічого тужити за одною,
      поки є удача... далебі,
      та чарує юною красою,
      інша буде вірною тобі.

      Поки вибір є у цьому світі,
      а на той спішити не з руки,
      маємо радіти і любити
      те, що нам подовжує роки.

      Поки ще літаємо птахами,
      вирій наш у світлій далині...
      там і я на білому коні
      і донині... і поза світами
      юною школяркою, так само,
      інша усміхається мені.

      06/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Виродок союзу
      Казав Уеллс, – росія уві млі...
      вона і нині, як у всі епохи
      і не живе як інші, і не дохне,
      аби було чистіше на землі.

      Ясне майбутнє... а часи минулі...
      крові жадає жадібний вампір,
      допоки буревій земної кулі
      не витрясе лукавий «рускій мір».

      А як інакше? Нелюди – не люди.
      Союз і той не виховає їх
      і де вони не є, пора усюди
      винищувати до ноги усіх.

      Інакше не подужати кощія...
      його не зупиняє пандемія
      і не конає бісів... сучий син,
      що вилупила у грязі повія...
      але якщо упир цей не один,
      то як не озвіріє вся росія?

      06/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Там, де рай
      Заманюють оманливі світи,
      де маємо усі відпочивати
      колонією.. але рай один –
      десь у гаю біля своєї хати.

      А ще до того як іде весна
      і попереду неминуче літо...
      і явиться із юності вона,
      якої не було у цьому світі.

      І ніби усміхається мені...
      і наче їй ні холодно, ні тепло...
      Навчаємося жити уві сні
      за межами існуючого пекла.

      Все зіткане із нитей міражу –
      нема війни, печалі і розлуки
      і я босоніж по траві біжу,
      бо діти доганяють і онуки.

      Існуємо в коловороті літ
      і є ще мама, і живий ще тато...
      ілюзіями ми усі багаті...

      нема надій на Божий Заповіт,
      та відтіля у цей лукавий світ,
      моїй душі не хочеться вертати.

      06/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    88. Звідтам
      Ми повертаємось, таки,
      по райдузі-дузі – веселці...
      не поламалися весельця
      у течії забудь-ріки.

      На відстані душі і серця,
      твоєї теплої руки,
      що доторкається щоки
      і досі ще пульсує-б'ється.

      Минає і лихе, і темне
      і ми згадаємо, напевне,
      себе як перелітних птах.

      Не обіцяє вирій раю,
      але об'єднує, буває,
      на протилежних берегах.

      05/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Маркітанти поневолі
      Купувати – не вбивати,
      та тремтять рашисти,
      бо хоробрі маркітанти
      теж не ликом шиті.

      Платять воїни за щастя
      непомірне мито,
      їхня дама тої масті,
      що поможе жити.

      Одягати – це не мука –
      вистачає тями,
      осягається наука
      бути матерями.

      Вистачає сили духу
      вийти проти смерті
      у воєнну завірюху
      героїням Брехта.

      Ні, не кожне умирає
      в боротьбі за волю
      і п'янку свободу краю...

      поки воїни у полі,
      куражу їм вистачає
      і лихої долі.

      05/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Пороти – не шити
      І
      Поезія воюючого краю
      ще жевріє.. і муза не вмирає,
      і ліра грає, і у всій красі
      по Україні... перли у росі...
      ..............................................
      Пишу усім, кого я поважаю...
      надію маю, що читають всі.

      ІІ
      Є послуги, що помагають мові,
      як от – ведмежі... на усе готові
      і ті, кого ніхто і не просив
      запалювати зорі вечорові,
      але пасує тому віршарові,
      що сам собі на вухо наступив.

      Посіяне, нема кому косити,
      намелене, не перевіє сито,
      навіяне – нагадує не що
      інакше як полову жита...
      ніяке – зайве, а талановите
      ясне і їжаку, але – ніщо

      улесливе собі подібне чує
      і реагує на пусті слова
      фальшивої мелодії... нова
      богема іншу копіює,
      а щодо орфографії, то всує
      нагадувати, чим вона жива.

      Нема кому, бо що не індивіди,
      то інші, недоконані світи
      упертої чужої ляпоти...
      яке здибає, то таке і їде...
      як не совкова,              то елітна гнида
      плазує до своєї висоти.

      ІІІ
      Та й унизу ніхто не заважає
      втішатися ідилією раю...
      сміюся... не ступаю на святе,
      а як дурне само іде до краю
      і за «москвою»...              я не посилаю.
      Нехай собі пливе ні се, ні те.

      Нікому я завадити не можу,
      бо кожен у душі – Наполеон,
      а зачіпаю тільки-но хороше,
      якому, ну, не вистачає трошки,
      аби йому сказати, – еталон.

      У кожного своя окрема ніша,
      де і богема шиє-поре вірші,
      і талалаї сірої юрми,
      якій усе одно – лілеї опис
      чи малахай,
                  аби пошитий опус
      афішувався поді-у-ма-ми.

      05/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Невиказані жалі
      Ми розминулись, як були зелені
      у цій перипетії житія,
      а нині не отьмарять теревені
      ані твоє, ані моє ім’я.

      Обоє обережні та учені,
      отак би і жили – і ти, і я
      у цій взаємодії потаємній,
      де я нічий і ти ще нічия.

      Та нинішньому застує минуле,
      аби і ти ніколи не забула
      і я оті ілюзії досьє...

      Усе, що є, не заважає мати
      нові надії... хоч і не багато
      є того, що заснути не дає.

      05/22



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 4.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    92. Війна проти війни
      Ні, я не біженець... однак
      іще гостюю у Європі.
      Мене затримує війна –
      її лице – у фотошопі.

      Вона являєтьс,я у сни,
      віщує долю невідому,
      та, може, у кінці війни
      дійду до тебе і додому.

      І світло подолає тьму,
      а Україна – цю війну...
      у час ясний і мить урочу
      я обійму свою весну.
      Війна закінчиться тому,
      що цього я найбільше хочу.

      05/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Епітафія дружбі народів есесер
      І
      Дні пам’яті. Союз давно помер.
      Сьогодні навіть німці стали наші,
      а найлютіші вороги – на раші...
      імперія колоній сересер
      оберігає скрепи на параші.

      ІІ
      Найбільший нас ударив на зорі,
      мов Каїн брата Авеля – у спину,
      а менші випаровували вина,
      бо випили за подвиги старі,
      за армію... таємні батирі:
      кримчани, молдавани і грузини.

      Гадав середній, як йому іти,
      не осмаливши тарганові вуса...
      .....................................................
      найменший прозрівав од сліпоти:
      і що воно за ще одні брати-
      сябри і партизани-білоруси.

      ІІІ
      Ну, що ж, на те напевне і свята:
      рашисти переплюнули фашистів,
      попереду і нині комуністи,
      полки смертельні, цар і суєта
      навколо нього... і одна мета
      об’єднує цю наволоч – убити,
      украсти, щоб на день було що їсти.

      05/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ____Новітня міфологія
      І
      Я – за і любителі міфів не проти,
      що орки – це звірі і дикі істоти,
      а риба гниє з голови...
      і як не лукавили лжепатріоти,
      війна показала, які ідіоти –
      раби і бояри москви.

      ІІ
      Актори гарему, гоморри, содому,
      кумири сліпої юрми –
      колишні народні і дуже відомі,
      що так і не стали людьми.

      Пришельці мордору із річки-вонючки,
      чужої орди племена:
      буряти-гобіти... злодії та урки
      і їхня богема блатна.

      Вони ще і досі бояться Бандери,
      який «нападає на них»,
      царя ображає у бункері... їх
      одначе роззують свої мародери,
      яких розвелося уже до холери
      у їхніх заїмках пустих.

      ІІІ
      Яка це гидота – паяци... еліта,
      що має усе і не має освіти,
      але залишає сліди
      на тілі землі... і на білому світі
      огризки культури...
      .............................замучені діти
      і люди невинні, ні за що убиті...
      опалені трупи і кров'ю политі
      руїни, оселі, сади.

      Ізраїль і той заважає їм жити...
      Мужайтеся, вічні жиди...
      відомо – московія лізе туди,
      де їй де-не-де аплодують семіти.
      Опричників нації нікуди діти.
      Юродиві – це назавжди.

      05/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Далеке і близьке
      Далекі ночі і недавні дні
      висвітлюють у пам'яті моменти,
      що з головою видають поета
      на переправі і на мілині.

      Ріка життя занурена у лету...
      Ані у течії, ані на дні
      її не перескочиш на коні
      і не зіп'єш, у ступі перетерту.

      Міняється небесне і земне,
      ніяке не міняється на інше...
      не чути того, що було раніше,
      лиш іноді печально промайне –
      далекі не покинули мене,
      а ближні появилися пізніше.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Рашизація дегенератів
      ***
      А на флоті пахне новиною –
      з відома самого Нептуна
      крейсер, іменований москвою,
      теж послали на...
      але до дна.

      ***
      А на рейді є ще й інші судна,
      а у нас «корсари», ніби, є
      і, буває, що звичайна «стугна»
      ворога надійно дістає.

      ***
      А кацапія бажає слави
      злої і дурної їй на зло,
      поки окупує цю шалаву
      те, що іменують – ху & ло.

      ***
      А раша претендує на месію,
      а у месії місія така –
      деімбецилізація росії
      і денацифікація совка.

      ***
      А зміюку є з чим порівняти,
      поки є плазуючий народ
      і його насилує диктатор –
      інтелектуальний ідіот...
      хоч гадюку грішно ображати.

      ***
      А у нас при владі – єрмаки,
      на яких немає ще управи...
      є й економічні хробаки
      і з чиєїсь легкої руки –
      політичні жуліки держави.

      Осад
      О, на жаль, існують ще, таки,
      юди і лакеї параної...
      може, і покаються ізгої,
      що купилися на срібняки...
      та фіксує пам’ять на віки
      те, що у союзі із ордою
      учинили ці мертвечуки.


      04/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Голос Європи
      Луною канонади на краю
      оази долинає, – ще не вмерла...
      і не холонуть ні серця, ні жерла
      баталії за націю мою.

      Поорані поля, міста і села
      залізом у пекельному бою.
      устелено у кожному гаю
      тілами скотоферми Оруела.

      Та сяє ореолами зоря
      на обрії живучої планети –
      опалені листки календаря...

      Яріють епітафії, сонети –
      при свічці
                   кров'ю
                           із каламаря
      дописують історію поети.

      04/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Бенефіс пропаганди
      Все сказано й почуто майже скрізь,
      де знають, що уже не може бути
      живого яничара чи манкурта,
      а скільки є ще у тіні лакиз,
      і через них пролито буде сліз
      на паперті останньої покути.

      Та носить на собі іще земля
      і як змію за пазухою гріє
      колаборанта, юду, москаля –
      жахливішу від мору й пандемії
      зомбовану парафію росії,
      рабів ідеології кремля.

      Вони іще ідуть до комунізму,
      на бенефіс – і ласа на чуже
      орда, і цар її у негліже,
      і рупори війни й антагонізму,
      і сатана, що стукає ізнизу...
      ..................................................
      аїд перенасичений уже,
      але немає меж ідіотизму.

      04/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Короткий жанр
      Якщо кладемо душу й тіло,
      немає сенсу читачу
      оповідати зрозуміле,
      яке йому не по плечу.

      У межі думи і фольклору
      не уміщається життя,
      що за межею кругозору
      або живого сприйняття.

      Вода поезії наразі
      кипить у полум’ї війни
      і ради однієї фрази
      працюють водяні млини.

      Одне лікує, інше ранить
      і невідомо, де межа,
      поза якою оминають
      усе, що ріже без ножа...
      .........................................
      аби не умирала пам'ять,
      палає квіткою душа.

      03/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Нагадування – всьому світу
      У сни ще не вривається війна,
      але душа вібрує у тривозі –
      іде по Україні сарана,
      а у Європу біженка весна
      по зраненій осколками дорозі.

      Вертаємось у сорок перший рік.
      Уже зі сходу рушили фашисти
      сучасної держави терориста...
      чекає миру XXI-й вік,
      який окупували пацифісти.

      Така пора – і горе не біда...
      і не біда утратити лахміття,
      яке перетасовує орда.
      За обрієм як весняна вода
      у темряві вирує лихоліття.

      Фіксуємо у пам'яті своїй
      у полум'ї нескорену столицю.
      О! Кров пролита нами не водиця,
      та мусимо іти на смертний бій,
      в якому Україна освятиться.

      Оскаженілій мафії кремля
      у пекло видаємо зайву візу,
      бо ні на яку голову не лізе
      жахіття із подачі москаля...
      ...............................................
      Випалюємо м'ясо і залізо,
      аби лише очистилась земля.

      03/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Вакцинація війною
      І
      Пророчі сни ніякі не химери...
      стоять за волю укри і бандери,
      небесні сили, воїни УПА.

      У тартарі щезають людожери
      і ненажери орки... мародери,
      прип’яті до ганебного стовпа.

      ІІ
      Така ціна... і другий бік медалі...
      у вибухах, у полум'ї заграв
      диявол, що ховався у деталі,
      оскал звірячий світу показав.

      Випалює міста скажена раса,
      насилує, вбиває немовлят...
      немає суду... бункерна зараза
      вмиває руки кров'ю, мов Пілат.

      І потирають їх недо-нерони,
      які не досягали висоти –
      нувориші із п'ятої колони,
      щуряче плем'я і сліпі кроти.

      Неначе і поему «Сон» читали,
      і цитували Божий заповіт,
      і віще слово «Тимчасових літ»,
      а на щити ще тявкають шакали...

      Ви кликали? Вітайте канібала,
      за те, що пожирає білий світ,
      за сотні операцій геноциду,
      за тисячі убитими щодня...
      ..............................................
      Уже і не дивує маячня
      про українські віруси ковіду...
      і локшини на вуха цьому світу
      навішує брехлива кацапня.

      ІІІ
      Ще не упали роси на покоси,
      йдемо стернею і ясніє зір
      на те, що осліпляє до сих пір.

      «Вколола Україна ніжки босі»,
      аби запам'ятали малороси,
      що їм несе у хату «рускій мір».

      03/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Час армагеддону
      І
      Розбита чаша Божого терпіння.
      Прийшла пора гріхи змивати кров'ю.
      Розплачується грішне покоління
      смертями патріотів і героїв.

      Погани одягли попівські ряси,
      та каїну молитися запізно.
      Ми ставимо на перехресті часу
      велику жирну точку комунізму.

      Хто як не ми? І мусимо забити
      кілок осики у його могилу,
      проклясти рашу і оголосити
      анафему парафії кирила.

      Росія розв'язала наші руки,
      у черзі повились білоруси,
      та ми уже мотаємо на вуса, –
      ідіть ви на... хіба, брати-ублюдки.

      ІІ
      Оговталися офіси і Рада...
      на барикадах разом стоїмо!
      а головне – не заважає влада
      іти туди, куди ми ідемо.

      ІІІ
      Тому і розбиваємо колони,
      і вимітаємо чуже лахміття.
      Несповідима путь армагеддону,
      та маємо очистити обійстя...
      іде останній час тисячоліття,
      коли диявол все іще на троні.

      01/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Вчителька
      І
      Її ще пам’ятають молодою.
      Із вогником у погляді яснім
      і з довгою русявою косою –
      вона являлась дітям уві сні.

      А нині помічають на порозі.
      Узимку і до самої весни
      вона чекає щастя на дорозі
      як вирію пташина восени.

      Щось у подвір'ї порає уранці,
      рубає дрова, відрами гримить
      та час од часу дмухає на пальці,
      аби зігріти руки хоч на мить.

      Нічого, – каже, – маю те, що маю...
      байдуже, що посивіла уже.
      Її на світі праця ще тримає,
      хоча – усяке пам’ять береже.

      Її таємно тероризували
      за те, що вчила думати дітей
      боротися не за високі бали,
      а за добро у пам'яті людей.

      Та як уміла захищала мову –
      єдиний наш надійний оберіг,
      який забороняє людолову
      переступати за чужий поріг.

      Не відали корисні ідіоти,
      що їхнє ЗА тоді було не ПРОТИ
      сьогоднішньої спільної біди...
      не думали, що діями своїми
      наводили понтони і до Криму,
      й до Києва – сучасної орди.

      ІІ
      Горює серце, що немає долі,
      а на зорі щемить у самоті.
      Її надії – як вітри у полі,
      хоча і буйні, та усе не ті.

      Помолиться, буває, у зажурі
      і думає, що ось... іде війна...
      «а молодість – не вернеться вона...»
      були літа веселі і похмурі...
      а нині Ярославною на мурі
      гірку сльозу втирає край вікна.


      ІІІ
      Згадається посіяне насіння,
      утрачене зелене покоління,
      історії лукавій завдяки...
      ..........................................
      Але надія додає їй сили...
      у бій ідуть за неї вояки –
      бешкетники, які її любили.

      02/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Тропами та дебрями
      І
      Не любо неприкаяній душі...
      немає як «поплакати у шалик»
      або, хильнувши опіуму шкалик,
      розвіяти далекі міражі,
      де миру і війні кінця і краю
      немає, і майбутнє – у пітьмі,
      і колія, яка веде до раю,
      не радує на фінішній прямій.

      ІІ
      Почулося, – душа тіка на гульки...
      ну-ну... тікає... так воно і є,
      так і було, і лопнуло як булька...
      остання соломинка – це моє.

      Але – куди одному черевику?
      По цей бік Сяну є ще віршарі,
      на тому боці – скоморохи віку,
      а де-не-де і скальди-кобзарі.

      Ще б'яшемо і славу, і догану,
      аби не переводились мужі,
      які шляхами віщого Бояна
      ідуть обороняти рубежі.

      «Суворови» затіяли маневри
      і заодно перевіряють нерви...
      одів броню розбійник-соловей
      і що не танк – то сорок тисяч євро
      за сорок тон металобрухту... певно
      це буде дуже вигідний трофей.

      ІІІ
      Бряцаємо, але... дамо у зуби...
      і виглядає це, неначе, грубо.
      А що робити? Здачі даємо,
      коли за Альпи лізе люте чмо,
      і поки окаянне ріже дуба,
      то ми його абетки навчимо.

      Лишається Пегаса осідлати...
      та ну його... пишу як на душі
      лягає інде. Вірші чи вірші –
      яка різниця? Он і у ґаранта
      у голові одна суцільна вата,
      але й воно планує вояжі.
      ..............................................
      Далекого мале не помічає –
      нема резону, вигоди немає...
      а поки репутація моя
      не висихає в течії Дунаю,
      то, може, і додибаю до краю
      поза межею цього житія.

      02.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Хренова хроніка
      ***
      За пандемію рішення просте
      приймають ескулапи та учені, –
      умійте виживати! Та зате
      рятує клізма і авторитет
      забутого рецепту Авіценни.

      ***
      І думати народу ліньки,
      і може, думав би, якби
      не чим дурніша поведінка,
      тим більші оплески юрби.

      ***
      Народу що? Вина та хліба
      і виживе як два по два,
      і обере собі подібне,
      таке ж дурне, тому що бідне
      на ум... і скаже, – голова!

      ***

      Держава наша – це корито,
      яке обсіли неофіти,
      де зіц-директор має звіт
      у фірмі «Роги і копита»,
      що веселить усенький світ.

      ***
      У більшого своє найбільше важить,
      у вищому кувікає цабе,
      яке усе лише собі гребе
      і в куражі або на епатажі
      ця гідра тиражує шиї вражі,
      а голови корупції – себе.

      ***
      Нічого не бояться посполиті...
      у кожного ще є вода у ситі,
      і є ще не оплачені борги,
      і у руці тримаємо синицю,
      і щире серце маємо... із криці,
      яку гартують наші вороги.

      Симптоматика
      Ніяк не розминутися із вовком
      теляті нашому, аби на самоті
      помірятися... ну, хіба-що – ростом...
      і силою... кощія з малоросом...
      аби у бойовому рандеву
      міняти молоток на булаву.

      02.2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Кіно і німці
      ***
      А на майдані Банкової – смута
      і невідомо, – де ті вороги?
      Поліція вгодована і люта
      нагадує, що віддає борги...
      а самооборона – не обута.

      ***
      Ще кінця московії нема
      і не буде, поки у Європі
      міряє Америка сама
      те, що у Берліні, зокрема,
      ще не доганяють туполобі.

      ***
      А ми герої
      на передовій
      і поки кожен сам собі начальник,
      у кожній революції новій
      обов'язково закипає "чайник".

      ***
      Зміїне розворушене кубло...
      кусаються пірати інтернету,
      мов комарі, а кровососне зло –
      «царапнуте» на голову пуйло
      упевнено пищить, що «ихтамнету».

      ***
      А тут – комедія!
      Увесь народ на сцені
      готовий до кінця сміятися.
      Час істини! І шапіто зелене
      продовжує «приколюватися»

      ***
      А от у них у Думі по команді
      всі вершники уже без голови,
      то як протистояти дикій банді
      і затулити пащу пропаганді,
      яка усі віки іде на ви?

      Нарація
      А совок не протирає більма
      на ведмежі утиски-обійми...
      вірує печерний ідіот
      в нібито розумні й добрі фільми
      про дурний і злий чужий народ.

      01/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Оновлені сюжети
      Неуловимі ті сюжети,
      що розлучили нас, коли
      тебе цікавили поети,
      які дорослими були.

      А я ще не писав сонети,
      коли амури-янголи
      у небі виткати могли
      таємні наші силуети.

      Та наче кола на воді,
      усе пішло за течією
      і ти не стала однією
      моєю долею тоді,
      коли єдиною душею
      бувають душі молоді.

      01/22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Антологія забутого
      І
      Мало що лишає у людей
      по собі неопалиму пам’ять
      і тому, напевне, де-не-де
      та деінде ще її поганять
      носії вмираючих ідей.

      ІІ
      Мало на Московії наїдку...
      їй усе готове подавай –
      і меди, і білий коровай,
      і чужу наложницю-сусідку.

      А на сцену – козачків її,
      із якими укладе угоду,
      і тоді у неї холуї
      фігурують слугами народу.

      Так ото й чіпляються до нас
      воші у кожусі і холопи,
      щоб і ми у цей кипучий час
      плавали як мухи у окропі.

      Ну, аякже... ми народ один –
      вівці і душителі свободи,
      де у кожній ніші сучий син
      тиражує бісову породу.

      В кондуїт записані усі –
      яничари, клоуни, манкурти...

      та ніякій челяді не бути
      і не бути гетьманом слузі!

      Козаки не коряться ясі!
      Україна пам'ятає Крути!

      ІІІ
      Україна пам'ятає Крути...
      а за сотні років божевіль
      теж «ніщо... й ніхто ще не забутий»,

      і Мазепа, і Богун і Хміль...
      і напевне, що козак Василь
      ще «пропавшу грамоту» шукає...

      Угорі освоїлася міль,
      а для біса не існує краю,
      де його імперії немає.

      Забувають тільки москалі,
      як світили голими задами,
      биті кримчаками й козаками.

      Про́клята орда на цій землі
      за її історію в імлі,
      писану огидними ділами...
      ..............................................
      поміж серіалами й піснями
      дивимося з літа до весни
      в очі провокатора війни...
      все, що популярне у народі
      лізе як на голову штани,
      бо координуються на сході
      дії криво... різької шпани...
      ............................................
      Ой, які ми, куме, нині в моді!

      01/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Перед переправою
      Течія, що оминає броди,
      понесе і нас у тихі води,
      де усіх очікує Харон
      і цікавий, дуже довгий сон...
      і не буде іншої нагоди
      дочекатись тої нагороди
      за роки життя у боротьбі
      із собою... тоне у журбі
      човен долі і стає ясніше,
      що ніхто не допоможе більше
      у кінці як ми самі собі...
      маємо на сльози по заслузі,
      і гіркаве щастя як нектар,
      і неоцінимий Божий дар –
      не лукаві і сердечні друзі.

      Невідомо, що там, на межі...
      за межею лиш вітри у полі
      буйні і нікому не чужі
      як зимою айстри і тополі –
      наші із дитинства міражі.

      Але – як воно, отій душі,
      що із тіла вирветься на волю?

      01/22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Рашпілем по склу
      Каюся і сповідаюсь,
      що накопичую гріх
      і не пиляю усіх,
      поки за небо тримаюсь,
      поки у мізках пітьма
      і у совка, і в чинуші,
      дряпаю вірші... і душі,
      ну, і серця зокрема...
      може, й журитися мушу,
      тільки-що часу нема,
      тай розчиняюсь у часі
      болями, мріями, сном...
      перевіряю наразі
      заіржавілий псалом,
      писаний злим язиком,
      і реставрую на блясі
      слово моє... наждаком,
      щоб і воно говорило,
      як то ідеться мені,
      поки засилюю рило
      кожній нахабній свині.

      01/22



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Відкладені побачення
      Дійшла уже до середини
      незапланована зима...
      прогнозували хуртовини,
      а їх усе нема й нема.
      В кутку стоять готові лижі,
      неначе винні без вини,
      що і кутя на цьому тижні
      і ти... запрошена у сни
      моя майбутня половина...
      про що це я? А... про зиму,
      яку і досі не пойму,
      а може і про ту дівчину,
      що заповідана мені
      як ця погода... на годину
      тієї ночі... уві сні,
      де ти оглянешся на мене
      і усміхнешся на бігу...
      згадаємо ту мить таємну,
      як ми купались у снігу.

      01/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Деформації реформацій
      Одвічно гасло ратая було, –
      готуйся до війни заради миру...
      тому сталімо дідову сокиру,
      аби не забувати ремесло.

      Ще є коса, лопата і сапа
      та інша рала від сохи до плуга,
      тому ми легітимні у степах...
      та нині вояків курують слуги.

      А найманці – домашні вороги...
      на сцені це фальшиві лицедії,
      а у державі – тля і лиходії...

      тому нема у нації ваги,
      ні тої волі, сили і снаги,
      що «ще не вмерла»...
                      поки є надії.

      01/22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Бісова комедія
      Не вистачає злості
      узимку на весну:
      то сяйво високості,
      то іній на лану.

      То повені, то крига,
      то літо, то зима...
      зі сходу – печеніги,
      на заході – чума.

      То криза, то зараза,
      то біси, то ордло...
      та як немає газу,
      усе одно – тепло.

      Є лижі до еміра...
      оказія така –
      немає на Сибірі
      нацмена Єрмака.

      Та пуцькало і бацька
      готові до війни...
      на раші є багацько
      дебільної шпани.

      Не ляхи, не казахи,
      а Київ на меті...
      то як не дати маху
      і перцю до куті?

      Не вистигає мода
      на свіжу новину –
      любителі народу
      закінчують війну.

      Готові засудити
      і кума сатани,
      а головне – «бандита»
      без доказу вини.

      Колись хапали Міху,
      а нині, – йди сюди!
      Зелена ліга сміху
      очолює суди.

      Реформа б'є рекорди!
      Щоб не побили морди,
      зав’язуймо штани...
      ім'я – «слуга народу»
      міняємо по ходу:
      «народні брехуни».

      01/22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Останні трупи Союзу
      Їде і їде богемна орда
      на Україну, а не в Україну,
      щоб захопити... бодай половину
      сцени... а далі – як з гуся вода...
      буде брехати про нашу... руїну.

      Поки їм «родіна – есесесер»,
      правда – клозетні бачки мародера,
      не подихає Союз у етері
      і солов’їна пащека химер
      все ще зміїно шипить на Бандеру.

      Ми українці, ми вільний народ,
      а не раби у Московії «братній»,
      наші угіддя свої і приватні
      ті, на які зазіхає урод,
      оборонятимуть воїни ратні.

      Є іще й ті, що служили орді,
      й досі шурують у ногу не з нами,
      і на віки залишились рабами...
      хай переточують миші руді
      землі Сибіру і, може, тоді
      в пам’яті нашій умруть єрмаками.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Сансара по-українськи
      Життя іде – контора пише,
      хоча душа «на ладан дише»
      і невідомо, далебі,
      що залишає по собі
      цікавого моє колишнє
      майбутньому у цій добі...

      у цій добі, коли навколо
      усе ніяке, босе, голе
      від низини і догори
      руками голими бери...
      але не сміємо ніколи
      подумати, – та хай горить...

      та хай горить воно в Еребі
      все недосяжне при потребі
      і не доведене ніде,
      що те, що треба, нас веде...
      та поки у моєму небі
      контора є – життя іде.

      01/22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Далеке і близьке
      Веселкою з Божої пращі
      майнула пора золота –
      ота, що буває найкраща
      у юні лелечі літа.

      І досі караюсь нізащо,
      що випала доля не та,
      коли мою душу пропащу
      бере у полон самота.

      Та маю надію щоразу,
      що пам’ять зі мною, аби
      фантомами тої доби
      являлись у мороці часу
      вистави веселого класу
      у вітті старої верби.

      12/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Поетична криниця
      ***
      Буває, гірше – краще тим, що інше...
      тлумачити найлегше білі вірші,
      тому, напевне, стиль Аполлінера
      поети копіюють найчастіше.

      ***
      Оспівується іноді на сайті,
      які чудові вірші пелехаті...
      а що... якби на двоє поділити
      і всю кострицю зайву причесати?

      ***
      Хто має очі й вуха – бачить, чує,
      як мовиться у Біблії... і всує
      надіятись, що ти усім цікавий...
      як є молитва – буде й алілуя.

      ***
      Із епітафій мого житія
      найцікавіше те, що я – не я...
      «я не співець чудовної природи...»,
      але живе поезія моя.

      ***
      Ми ідемо і їдемо як зайці,
      зациклені на мові та ерзаці,
      але займають ніші і місця
      зозулі й півні, коміки й паяци.

      ***
      Не бажано плювати у криницю...
      хоча усе водою освятиться,
      та най відображаються у ній
      живі фізіономії і лиця.

      Висіяне
      Чи бути, чи не бути – не дилема.
      Собою будь – і висіється тема...
      у топі бути – не обов’язково,
      бувай усюди, але йди окремо.

      12/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    118. Справжнє і давнє
      Ми наші ролі знаємо напам’ять...
      пливли човни... ламалося весло
      і миті, що і радують, і ранять
      як це було... і наче й не було.

      Ось ми зі сцени ідемо додому
      по різні боки вулиці села...
      іще тоді... і сорок літ по тому
      це, наче, репетиція була.

      Як і на сцені в ролі тої ночі,
      що викресала на останні дні
      опало-карі в позолоті очі,
      які ще усміхаються мені.

      У мене роль аматора завіси...
      Як і тоді, мені ще видно відси,
      якою ти чарівною була...
      які солодкі крихти зі стола...
      коли я заховався за куліси,
      а ти мені принесла... що могла.

      12/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Хроніки фантазії
      У цьому світі жити –
      треба вміти
      себе втішати,
      аж поки не покличуть
      до кобіти
      небесні шати.
      А де шатро зелене
      нас чекає,
      ніхто не знає...
      мелодія про мене
      вже лунає
      у пущі раю.
      Лишатися на волі
      не умію
      у цій юдолі,
      де ягода цикути
      ще дозріє
      у тому полі,
      де іноді ще чути
      тихі мрії
      Анакреона
      і поведе за руку –
      не кебета,
      то Антігона
      і нібито поета
      по сюжету
      амур вітає,
      ще наче не прикутий,
      як на муки,
      у неф колони,
      і де його, без лука,
      поміняю
      на купідона.

      12/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Пасербицям Зевса
      Колись були у мене друзі,
      а нині я один у хаті
      не бачу ані їх у кузні,
      ані вони мене у чаті.

      Напевне, маю по заслузі,
      що не стою уже на чаті
      поезії... служу не Музі,
      а Мельпомені пелехатій.

      Але ілюзії не має
      ані тверезе, ні під муху,
      яка у неї сила духу...

      а я деінде помічаю:
      комусь – це азбука Китаю,
      а іншим – закладає вуха.

      12/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Чорний сон
      Приснилося, – один долаю гору
      високу аж до неба, льодяну
      і падаю у чорну ніч як море
      минулого, у моторошне вчора,
      у в’яжучу його трясовину.

      І знову піднімаюся уперто,
      аби не опинитися на дні,
      і розумію – все це уві сні...
      усе одно не хочеться померти,
      колись, такому юному мені.

      Прочумався, а на душі ще важче...
      минуле промайнуло, відійшло,
      зів’яло, наче скошене зело...
      помилуй, Боже, душу горопашну
      за те, що нині їй уже не краще
      від того, що неначе й не було.

      12/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Парадокси когнітивного дисонансу
      ***
      Виродилися аристократи
      і плебеї лізуть у монархи...
      із грязі у князі, у палати
      і ніде злодії й олігархи
      без юрми не можуть існувати.

      ***
      Усюди сяють пики гарбузові
      і в голові лунає до сих пір, –
      який чудовий
      наш емір черговий!
      емір здихає?.. хай живе емір!

      ***
      Ми овочі, яким уже за тридцять...
      усе ще обираємо, мерсі,
      опудало, яке на те годиться,
      аби його футболили усі.

      ***
      Як не суди, а ми не канібали,
      щоб їсти те, що виростив народ...
      але чекає повний ідіот
      на те, чого і досі не саджали
      у свій неперекопаний город.

      ***
      Показує великий пієтет
      до брехуна особина учена...
      не важко догадатися проте,
      якого роду-племені оте
      воно – зелене та нікчемне.

      ***
      Немає суду й кари на окрузі...
      а як би то хотілося, аби
      за ґратами сиділи не раби,
      а Каїнові слуги по заслузі
      та цадики лукавої юрби.

      11/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Хліб і сіль
      У дикий край малої батьківщини
      мене і досі манять міражі
      старої хати під горою, тину
      і терену на нічиїй межі.

      У пам’яті колючої душі
      на острові квітучої долини –
      мале гніздо великої родини,
      що розорили родичі чужі.

      Та поки є фантазія і сили,
      буває, піднімаюся на крила
      чи уявляю, наче уві сні,
      і дикий край, і колоски у полі,
      і коровай, і той пучечок солі,
      що у дитинстві снилися мені.

      11/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Поетика нейтралітету
      Ліричні поети –
      окраса естети-
      ки, юзери нету
      обожнюють їх
      і наче ікони
      сльозою солоно-
      ю як на амвоні
      вмивають своїх.

      Зозулі і півні
      у цьому єдині,
      нікому не рівня
      і вище усіх –
      такі голосисті...
      та є й пародисти
      і їхнього висту-
      пу чується сміх.

      Такими бували
      й паяци кварталу
      із повними зала-
      ми у час чуми
      і наші знайомі,
      і бувші, і комі-
      ки, що усвідоми-
      ли его юрми.

      Чекають уранці
      вегетаріанці,
      що буде у наці-
      ї їжа й вода...
      у цьому сюжеті
      немає поети-
      ки нейтралітету,
      та це не біда,

      бо ми не жорстокі
      і думи високі
      богема, на око,
      дає читачу...
      у літературі
      і розуму, й дурі,
      і макулатури
      ще є досхочу.

      11/21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Жертви писемності
      Хто лише себе не додає
      у мережу в образі світлини...
      додаю і я моє досьє
      віршами письменної людини.

      Бо інакше соромно стає...
      але нині у моєму краї
      кожен перечитує своє,
      а чужого – і не помічає.

      Це йому нічого не дає...
      всі виводять літери і коми,
      навіть ті, кому ще не відомо,
      що такі іще у мові є.

      Але я пишу, хоча не знаю,
      що я читачеві додаю
      у самотині і на краю,
      де ніхто мене не привітає...
      не читають баламута зграї
      як і цю поезію мою.

      11/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Дещо про себе
      Я іще не проти
      того, що буває,
      ще читаю ноти,
      іноді співаю.

      Наді мною тучі...
      ранні та зелені
      кажуть, – я колючий,
      роги є у мене.

      І мене боїться
      братія богеми,
      у очах двоїться
      від одної теми.

      Каркає ворона,
      що мені далеко
      до її корони,
      до її лелеки,

      що мені до गुरू
      як до неба пішки,
      маю злу натуру –
      обтинаю віжки,

      на дуелі скорий...
      але ще не «мачо»
      і такий прозорий,
      аж ніхто не бачить.

      Є у мене мінус –
      ні за що не каюсь,
      упаду – піднімусь,
      плюнуть – утираюсь.

      І крокую далі...
      я ще не ледащо
      і себе не хвалю,
      що одній – найкращий.

      10/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. _Перебір
      ***
      Офшори є не тільки у Омані,
      де не їдять «наколоті банани»,
      але пасуть телятко золоте...
      майстри по пандемії і обману
      із пальця висисають саме те,
      що девальвує акції Майдану.

      ***
      Яка різниця – слуги чи холопи?
      Усі ми в Україні живемо,
      де не потрібно мовою Езопа
      писати, що із ними ми більмо
      на оці у «сучасної» Європи.

      ***
      Якщо ошуканець качає права –
      Феміда на боці іуди,
      і поки у лапах його булава,
      ніякої правди не буде.

      ***
      Колективний розум – у комах,
      це не заперечує наука,
      а у влади є ще й інший фах
      на імення – кругова порука.

      ***
      Бувають у житті такі етапи,
      коли ми залишаємось одні...
      а я й не знав, що пощастить мені...
      навколо мене – жодного кацапа...
      оце так привалило... уві сні.

      ***
      Війна іде, а криза наступає,
      і дибає корупція услід,
      і мафія перемагає світ,
      та біс його один зелений знає,
      чому б’ємо рекорди по ковід.

      10/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. План Бе
      Московія у Заполяр’ї
      будує газовий солярій...
      усій Європі повезе...
      у Пу-удава є сценарій,
      як утеплити серпентарій,
      але не оминути Зе.
      Усе тому, що ми єдині...
      яке нечуване добро!
      Трубу отримує народ
      одної віри... Україна
      реалізує ГоЕлРо.
      Та у трубі немає газу
      і чорне золото Донбасу
      на разі світла не дає...
      зате одна надія є,
      що економимо запаси...
      що ми усі – одне цабе
      і поведе Голобородько
      в обійми іншого Володьки,
      а це і є... його план Бе.

      Та у кінці немає світла
      і невідомо, йти куди...
      ......................................
      лише сліпому непомітно –
      монтер обрізав проводи.

      10/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Мої мотивації (про диваків)
      Ніхто не знає достеменно,
      якій кебеті завдяки
      пересікаються таємно
      непересічні диваки.

      І чують їх у ночі темні
      далекі душі крізь віки,
      коли у небі ойкумени
      комусь запалюють зірки.

      І у жару, і в лютий холод,
      де не посій – усюди родить
      оцей колючий баламут...

      його не помічають черті,
      а він, усе одно, уперто
      дивує небайдужий люд.

      10/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Норд-ост
      Помагаю осені як можу,
      устеляю всі її путі –
      гори, доли, урвища круті,
      може, і зігрітися поможу.

      Поспішаю на дороги ті,
      де й вона готує тепле ложе
      до зими... і це на неї схоже –
      не журитися у самоті.

      Та і я гуляю ще на волі
      буревієм-козаком у полі...
      хоч – шукай, а можеш, почекай,
      поки сумно стане «аж за край»,
      і дощами не оплакуй долі,
      що недоля не дає «на чай».

      10/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Реінкарнація доби* ренесансу
      Нехай я буду Данте Аліґ’єрі,
      який прямує із аїду в рай
      до Беатріче... в аурі етеру...
      а ти не одягайся і чекай.

      Нехай це буде у новітній ері,
      коли їх не осудить рідний край...
      а ти лише одне не забувай –
      відкрити вікна й зачинити двері.

      Удача, може, нас не омине...
      і ради еротичного сеансу
      я прилечу.. хоча і мало шансу
      тобі, живій, увидіти мене,
      та ми, як у епоху ренесансу,
      відродимо упущене земне.

      * – однієї доби.
      10.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Колоритний антураж
      Вересніє... досіває осінь
      на майбутнє ниви і поля
      і погоди дощової просить
      врожаями стомлена земля.

      Ну, а літо помандрує далі,
      понесе за обрії жалі
      і непереорані печалі
      борозною чорної ріллі.

      Йду і я тією колією
      до багатоликої моєї
      білою вороною у сни,
      де стає і затишно, і ясно,
      що зів’яну з нею одночасно
      яриною для озимини.

      09/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. І я так можу
      Слухаю дощ ніччю німою
      капає крапає накрапає
      знаю
      знущається
      зі скупою сльозою
      прощається
      зі мною
      вересень безповоротно
      до самого жовтня
      ритмами рим
      нечутно
      за вітром попутним
      мрією акмеїста
      тане як дим
      падає листя
      нотами Ліста
      вересневої токати
      місячної сонати
      і як з плечей гора
      у автора
      коли пора
      спати.

      09/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Пазлики імперії
      ***
      А на імперії зла
      оперували орла –
      шию пришили дволику
      як у пуйла...
      та на осла
      що не поший, то велике.

      ***
      А шуте пугало кремля –
      це не таке уже й теля,
      що в бункері обору має,
      воно здаля,
      хоча і тля,
      а Україну ремиґає.

      ***
      А на Ютубі є канал,
      що орендують маніяки:
      Жирьопа – сущий канібал,
      Скабеїха – зливний бачок,
      її скажений мужичок,
      охляла Шкапа і Коняка.

      ***
      А у Криму і в Лугандоні
      у Думу – вибори народні,
      та голосує не народ,
      а самозваний ідіот,
      акредитований у бойні.

      ***
      А поза Лаврою попам
      єпархії немає місця
      і лізе хам
      у кожен храм
      Кирилового мракобісся.

      ***
      А де-не-де за «третій Рим»
      і за медалі воювали
      усі... кого ліквідували...
      дай, Боже, щоб звільнили Крим,
      від себе, урки і вандали.

      09/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Нашестя пошесті
      ***
      А персоналії нон ґрата,
      які із владою на «ти»,
      минають ґрати
      і по блату
      займають вигідні пости.

      ***
      А у нашій історії авторів – тьма,
      а таких як стає Арістовіч, нема –
      це новий Арістотель-месія
      і немає кому
      пояснити йому,
      що історія – це не повія.

      ***
      А у Євразії кордон
      орди сягає за границі,
      де куму шалапуту сниться:
      кума, Кучум,
      Єрмак і кум...
      існуючі й не дуже лиця,
      паяц Гордон
      і хан Кобзон –
      одного поля ягодиці.

      ***
      А у ОПе усе не так
      як у державі має бути...
      на весь бардак
      один... козак,
      а решта – каїни і брути.

      ***
      А у Америці держава
      на помилки не має права...
      а от у нас
      що не указ,
      то видає його роззява.

      ***
      А ми й не знали, що собою
      ми і багаті, і хороші...
      обрали неука юрбою
      що виростає над собою,
      аби за це платили гроші.


      09/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Покорительці сердець
      Нема сьогодні, що було учора,
      у юності та у літа мої,
      коли співали інші солов’ї,
      а в небесах сіяли наші зорі.

      І журавлі летіли у краї,
      де є тепло і далі неозорі,
      і грає за горою синє море ,
      а ми обоє й досі нічиї.

      А що було, те й досі не минає
      і азбукою Морзе долітає
      у наші душі... точки і тире...
      і ті слова, які зачарували,
      і нотами високими звучали,
      які ніякий голос не бере.

      09/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Пірати ХХІ віку
      Як жадала Раша, так ся й стало...
      кража і жадо́ба – вічне зло.
      Ласому на шмат чужого сала,
      що лежить погано, завжди мало
      поки цим завідує пуйло.

      Пам’ятають душі Іловайська
      і гарячі, і печальні дні,
      і кому горіти у вогні...
      цьому бісу зайва Божа ласка,
      поки упокоять у лайні.

      Думає кремлівський недоносок,
      що не промине його пора,
      поки є сябри і малороси
      і затліє в кожного під носом
      ядерного попелу жара.

      Тліє, тліє світова пожежа
      у кремлі, а бахне у Криму...
      і напевне по пуйлу йому,
      що упа́де вавилонська вежа,
      наче головешка у диму.

      Кримці-русофіли, що вам треба?
      Що просили аспида, – подай! –
      він дає... дає... дає... і – край...
      маєте і камінці із неба,
      і пряму дорогу до Ереба,
      і криву – із бункера у рай.

      08/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Літня естафета
      « Я ще літо...» – осені не пара,
      та ніяк її не омину,
      і не заховаюся за хмари
      обрієм у сиву далину.

      Он і місяць звечора до ранку
      має меркантильний інтерес –
      устеляє росяні серпанки
      пеленою зоряних небес.

      Озолочує зелені шати
      і кидає осені на шлях...
      хай не ходить до моєї хати,
      і шукає вітер у полях.

      У самотині не одинокий...
      білий світ попереду широкий
      і сьогодні – як було торік.
      Як не є, а я іще на волі
      почекаю на завзяту долю,
      що не оминає цілий вік.

      08/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Із вирію
      Не співаю і гнізда не в’ю
      ні своїй, ані чужій жар-птиці
      і не маю у руці синиці
      як і подобає солов’ю,
      поки доживає в дежавю
      те, що й досі дістає усюди
      і не відпускає, «б’є у груди»
      у моєму... у її краю,
      де ночує горобець у стрісі,
      і зозуля кукає у лісі,
      та немає пари журавлю...
      а почую горлицю мою,
      що воркує у чужім горісі,
      то сльоза умиє від жалю.

      08/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Фільтрування базару
      ***
      Минулися Петрові батоги...
      тепер жуємо пряники і видно
      тупому і сліпому береги,
      де Україну ліплять не боги,
      та юдофілам поки-що не стидно.

      ***
      Коли у головах пітьма,
      всі від канабісу залежні –
      кварталу наче і нема,
      а лисий все ще на манежі.

      ***
      Як чортики із табакерки
      такі уявно зелененькі
      у боротьбі за Русь і Дон
      вискакують із конопельки
      то Аристович, то Гордон.

      ***
      Колись на Щорса вилитий, усе
      ще бігає між крапель за зелені
      Макарович, який телят пасе,
      але тримає дулю у кишені.

      ***
      У слуг усяке чмо велике
      і Яник, і Кучма, і Пукач,
      і на ТіВі являє пику
      велика сука пані Лукаш.

      ***
      Велике зло іще маленьке,
      коли не напилось крові
      і стало Пу чи Лукашенко...
      і кондуїт цей не усенький,
      є ще багато візаві.

      08/21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Нев’янучі вінки
      Вирує у живій воді
      ріка життя, не сохне гирло
      її відтоді і тоді,
      коли мені іще світило,
      світило десь у далині
      пливти одною течією,
      як уявлялося мені,
      з одною зіркою моєю,
      моєю світлою як та,
      що не міняється нітрошки,
      яку водив я у жита
      шукати маки і волошки,
      волошки ті, що відцвіли,
      коли гадалося ночами,
      що ми щасливими були...
      але не відали, коли
      у вирі тому із роками
      усі потонемо вінками.

      08/21




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Останній сезон
      ***
      Електорату буйному, – привіт!..
      кому усе одно на повороті,
      яка сопля вчепилася на дроті
      і лізе... лізе... насмішити світ.

      ***
      Не обране нині тамує досаду,
      гадає на євро і на прапори,
      чому плазуни потрапляють у Раду,
      а нео-романтики у табори.

      ***
      Святоші, і таті, і черті бедраті
      уміють забрати чуже:
      у дурників – зайве,
      у хаті – пенати,
      у храмі – ікони,
      у небі – палати,
      які Михаїл береже.

      ***
      У кожного є особиста манера
      брехати в етері народу, чому
      хороші – кацапи, погані – бандери,
      яким ліліпутя будує тюрму.

      ***
      І слуги Московії чують Феміду,
      еліті параші готовий капкан
      і їм не сховатися за океан
      або фараонами у піраміду...
      і пуцька, і бацька – у пекло аїду,
      а чучело їхнє(і наше) – в Оман.

      ***
      Зі стола ліліпутії кришками
      ще годують скелети обуз...
      видає себе почерком нишпорка,
      що веде шапіто у Союз.


      08/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Магія щастя
      Давно у вусі не «свистіло»
      ночами, як оцього літа...
      напевне чують Аеліту
      рецептори душі і тіла.

      Лечу у полум’ї ясному,
      тримаюся за білу гриву,
      аби як і раніше, знову
      побачити її щасливу.

      Усе одно, якої масті –
      чи Аеліта, чи Маруся...
      але проснутися боюся,
      бо карта падає на щастя
      і, не готовий до причастя,
      щоб не упасти, я сміюся.

      08/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Царі горохові
      ***
      Знову пандемія сліпоти
      падає на голови слабенькі
      і займають трони то шути,
      то невидимі із висоти:
      зелі, ліліпуті, лукашенки.

      ***
      Міль і тля обтяжує калину,
      смикають її мертвечуки,
      слуги... дуже хочуть Україну...
      потай точать їй ножа у спину
      ківи, рабіновичі, бойки.

      ***
      Аби були злодії непідсудні,
      а нація була щасливою,
      у владі є ще принципові дурні
      і дурні з ініціативою.

      ***
      Що не кажи, а Вова – не шериф
      ані у Кончі, ані в об’єктиві...
      але які б усі були щасливі,
      якби уміли плюнути на міф
      Наполеона й не чекати дива.

      ***
      Світ линяє як у сні дурному:
      у ціні не рупії, а шекель...
      танцями улещують Макрона
      як на коронації Бурбона...
      може, і посуне пані Меркель
      із посади на трубі «Газпрому».

      ***
      Ще чекають жара і морози,
      епідемія теж не нова...
      попираючи наші права,
      ділять землю царі-мафіозі,
      наближаючи Божі жнива.

      08/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. За частоколом абревіатури
      ***
      Умирають площі і майдани...
      КеГеБе Московії снує
      павутину... жити не дає
      і кує то пута, то кайдани.
      тим, кого між нами не стає.

      ***
      Ох і розвелося нині гадів!
      Перше місце у ОПеЗеЖе...
      і у еМВееС... але й у Раді
      їх – як генералів на параді...
      та й по вертикалі теж... уже.

      ***
      ТееСКа дізналася таки –
      «вагнерівці» – це бойовики
      бісової нації-приблуди...
      а зашухерили їх іуди
      із ОПе... які великі люди
      ці злодійкуваті козачки!

      ***
      ТеКаГе курують златоусті
      і ОРДЛО погавкує як пес,
      у ПАРЄ осатаніли тлусті,
      голосу лишається не густо,
      мало у парламенті ЄеС.

      ***
      У ДеБееР уже не проти,
      що юдофіли – патріоти,
      еРеНБеО доб’є «малину»...
      надія є на Батьківщину,
      та Юлю з’їли ідіоти.

      ***
      Попрано святе і все забуто
      і ніхто не знає, – що то є?
      У СІЗО пакують майданутих...
      шізанута ера настає.

      07.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Чорним по білому
      ***
      Сьогодні кожен чує, – алілуя,
      крім ідола, що пнеться у блакить,
      принижуючи інших, височить
      у тихому болоті, одесную
      з кікіморою, булькаючи всує,
      що ощасливить і її на мить.

      ***
      І на олімпі є піїти,
      яких ні дідько не бере,
      ані мара для колориту...
      когось потрібно охрестити,
      бо носа високо дере.

      ***
      А я не височію й на горбі,
      але багатий думкою, буває,
      радію невідомому собі
      і тому, що в мені мене кусає.

      ***
      Прошкую цілиною і донині
      і клопоту ніякого не маю,
      що можу не на татовій машині,
      але й гарбою їхати до раю.

      ***
      Слава озадачує мислителя
      як тяжка оказія життя,
      що орієнтує на любителя
      майстра і аматора-митця.

      ***
      У обоймі не бути – ні те і ні се...
      чи сутяга, а чи забіяка,
      чи літає, ніяке, чи раком повзе...
      що не лізе на голову, те і несе
      ................................................
      чорнороте або чорно... біле.


      07/21





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. За коловоротом літа
      Усе не випите – на сльози.
      Ясніше – видиме здаля...
      Минуле викосили коси,
      п’янить отавою земля,

      якою бігаємо й досі
      то за синицею в поля,
      то залишаємо на осінь
      у небі свого журавля.

      Але уже немає краю,
      де є найвища висота
      і сяє липа золота
      свічею біля того гаю,
      де пізні зустрічі, буває,
      вертають молоді літа.

      07/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Ми чайки
      – Ми подорожні... маємо обоє
      кудись летіти, іноді пливти –
      то чайкою, то хвилею морською,
      або росою і дощем іти.

      В останню мить із пристані земної
      полинемо у гавань... у світи,
      де будеш ти не піною прибою,
      а втіленням кінцевої мети.

      Ніхто не знає, що буває потім –
      чи буде кожне, як нове дитя
      катарсису, чекати вороття
      у інший час, чи десь на повороті
      розвіємося пам’яттю у простір,
      з якого нас черпатиме життя.

      07/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Закудикані дороги
      Їде літо в осінні краї,
      де немає моєї ворожки...
      лиш зажурені очі її
      ще нагадують сині волошки.

      І між тінями у далині
      упізнаю фігуру знайому...
      посилає сигнали мені
      у вікні задзеркального дому.

      На утоптаній ниві життя
      по дорозі у бабине літо
      ще блукає, неначе дитя,
      по широкому білому світу.

      Та очікує душу зима...
      і на Возі із Кассіопеї,
      поки Ліра не їде сама,
      чумакую по небу до неї.

      Поки зорі іще мерехтять,
      а на ранок упадуть як роси,
      чимчикую... веселий і босий,
      як у надцять... у кількадесят
      може й пізно... іти до дівчат,
      що чекають... чекають і досі.

      07.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Розвінчання увічненого
      Ану і я попробую... як ті,
      кого у море бурею занесло,
      і хоч пора уже сушити весла, –
      чого його гребти у самоті?
      Поезія не має колориту...
      заіржавіло слово золоте
      старого Риму... а було круте:
      патриції в чужому оксамиті,
      раби-колони і живі‐убиті...
      тріумфи і трофеї... вар’єте!
      А на увазі маємо еліту,
      або юрму, комедією ситу,
      або серйозні натяки на те,
      що пише геній...
      мовою санскриту.

      06/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Дощ
      Нема чого плакати, діво...
      до осені очі утри.
      Дощі не ходили наліво
      ніколи... то віють вітри,

      то буря гуляє у полі,
      якої нікому не жаль.
      А ти заховай у стодолі
      її одиноку печаль.

      Диви – зав’язалися мальви,
      буяють некошені трави,
      на луки, поля, у гаї
      злітаються цілі рої...
      неначе на запахи кави,
      цілуючи руки твої.

      06/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Неув'язка
      І
      У світі актуальна тема:
      «Московія усіх поб’є...»
      і «Слава Україні!» – є,
      але у нації дилема:
      її очолює нікчема,
      а міль проходу не дає.
      У чемпіони – до зарізу!
      купує УЕФА орда...
      таке й на голову не лізе,
      а їм – як із гуся вода.

      ІІ
      На Раші «скіглє кровосіся» –
      недорозвинений кацап,
      що довго армія російська
      «осуществляє цап-царап».

      Ми – «кровожерні окупанти»
      хотіли теж свою Кубань,
      але московські резервати
      освоює донецька рвань.

      А ще, якщо дивитись далі, –
      яке пуйло на Буцефалі
      завоювало дикий край!?
      Суд у Гаазі це немало,
      але сценарії фіналу
      рубає шаблею Мамай.

      ІІІ
      Віки від роду і до роду
      купаємося у крові...
      усе дається візаві,
      аби карателя свободи
      рукою доброго народу
      погладити по голові.

      06/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Вдень зі свічкою
      На те і сіячі, щоб діячі
      із гаслами гасили їхні ватри...
      іще шукають славу герострати,
      сізіфи й діогени при свічі.

      Висміювати ролі ці не варто...
      хіба не ми ті самі шукачі,
      актори погорілого театру,
      коли від щастя губимо ключі?

      Але палає сонце у зеніті
      і виявляє тіні у тіні,
      що застують сіяючому літу...

      і тільки й того світу у вікні,
      що промайне, неначе уві сні,
      палітрою барвінку й первоцвіту.

      06/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Неминуче завтра
      Може завтра в дорогу забере мене небо
      і тоді нам нічого тут не світить уже,
      і нічого не буде, і нікого не треба
      поки місяць у небі наші сни стереже.

      Чекай мене із вечора до ранку,
      а як засяє сонце у вікні,
      у світ ясний не закривай фіранку
      у білі ночі і у чорні дні.

      Не світило нам щастя, а на битій дорозі
      карта іншої масті ще не раз упаде
      і поезія буде, і романи у прозі,
      і ніякі печалі не засмутять ніде.

      Чекай мене із вечора до ранку,
      а як закрию очі, уві сні
      за мене випий кави філіжанку
      і на душі полегшає мені.

      06/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. У своїй тарілці
      Де ти – та, що снилася мені
      феєю утраченого раю,
      за якою іноді скучаю
      і якій присвячую пісні?

      Іноді чекаю на порозі,
      йду за перелази і тини,
      думаю, – а може, у дорозі
      ця моя оказія весни?

      Поки не доведений до краю,
      прилітай хоча би уві сні,
      бо моя душа – як у вогні
      рукопис поезії палає.

      Ще літа зозуля нам кує.
      Може, у таємному союзі
      доведемо не собі, то Музі,
      що дається кожному своє,
      а за «упованіє» моє
      не осудять нелукаві друзі.

      05/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Точка відліку
      Кочуємо, як правило, у Лету,
      лишаючи на пам’ять по собі
      бодай рядок гарячого сюжету
      на обеліску гаснучій добі.

      І я піду раніше, ніж чекають
      і любі друзі, й щирі вороги...
      Курчата за тинами вже літають,
      хоча іще не осінь навкруги.

      Ось заримую далеч і лелеку,
      а на останок – мову і любов...
      гора із плеч – іти й іти далеко,
      аби усі почули, що пішов.

      А як ніхто не чує і не лає
      ні за солодке, ані за гірке,
      то хто його у цьому світі знає, –
      що головне, а що – сяке-таке?

      І по живому різати не можу,
      і свіже на давно забуте схоже,
      що, може, і не варте п’ятака...

      а не обов’язкові компліменти
      за майже одинакові сюжети
      лише неволять душу козака.

      05/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Балада про випрані штани
      Сатаніють самураї Раші...
      у Гаазі буде Божий суд...
      щоб не опинитись на параші,
      на границю суне Путя-Гуд.

      Оживають і хатні злодії:
      ківи... рабіновічі... уже
      закликають націю до дії
      і усіх «веде... опезеже».

      Де ті наші і які ті німці,
      не утне ніяка сатана...
      поки не воюють українці,
      не буває світова війна.

      Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
      невідомо, що там пацани
      ще до того, як іти в атаку,
      наваляли у свої штани.

      На границі зупинились танки...
      є «побєдобєсіє», чи ні –
      це усім покажуть у кіні...

      Шибениця – це не вишиванка
      і тому Московія до ранку
      «переможе» і у цій війні.

      05/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Пророк
      І ясно буде все як Божий день...
      На те і свято головне весною,
      аби не в’янули над головою
      омріяні мої сади пісень.

      Скресає лід, і догорає пломінь,
      і сонечко сіяє із небес,
      і чуються у Храмі хори мес...

      і неупинно як весняна повінь
      лунає і відлунюється зовні:
      Христос воскрес! Воістину воскрес!

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Розвінчання Дарвіна
      Людина виникла із мавпи,
      але буває й навпаки,
      коли її нахабні лапи
      хапають їжу із руки.
      Далеко нічого ходити:
      ось – українець, ось – кацап...
      їх іноді не відрізнити
      за пазурами рук і лап.

      Але кацапи – це примати,
      тому що за мільйони літ
      навчилися дурити світ,
      чуже за пазуху ховати
      і пам'ятати, що у хаті
      лежить погано у сусід.

      А українці – малороси,
      тому що орки навкруги –
      це наші люті вороги...
      і нація почила в Бозі...
      вона віками... та і досі
      винищується до ноги.

      04/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Метелик
      Літепла до літа не буває
      і тому, напевне, і того
      холодно метелику до маю...
      та сама кульбаба не літає,
      а лише очікує його.

      04/21





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Ілюзорні рандеву
      Іще живу...
      і наяву
      вітаю фею,
      а уві сні на рандеву
      лечу до неї.
      Але її
      у ці краї
      ніяка сила,
      попри ілюзії мої,
      не заманила.
      І я, мов пень, –
      ані телень...
      із-за фіранок
      мене вітає кожен день
      у хаті – ранок.
      Як у танку
      у мить таку
      я просинаюсь.
      Є що любити на віку,
      але не каюсь.

      04/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Зелений шум
      Шелестять березові гаї
      і вербові котики буяють...
      ну, а я пасу свої рої
      і ніяких клопотів не маю.

      Поки не щебечуть солов’ї,
      непомітно і весна минає,
      і літа розхристані мої
      як зелений шум оцього раю.

      Та не в'януть мрії навесні.
      Поки ця пора мені пасує,
      я її у серці намалюю...

      Не дарма у ці часи ясні
      котики нагадують мені,
      що нічого не буває всує.

      04/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Відчуття весни
      Вітри проснулись весняні.
      Усе буяє ночі й дні
      У далині розмаю.
      О аромат, о гук новий!
      О, бідне серце, не болій!
      Весна все, все міняє.

      І кращає щоденно світ,
      І попереду – літ і літ
      Квітуючого раю
      І у долині, і в гаю:
      Забудь же, серце, що люблю!
      На жаль – усе минає.

      04/21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Весняний сюжет
      Наче вирушаємо в дорогу
      як у перший і останній раз
      вимолити прощення у Бога,
      що напевне пожаліє нас.

      А якщо ніде нема нікого
      і не чути піднебесний глас,
      то іду я сам до гаю того,
      де у юності топтали ряст.

      Ще літаю уві сні до тебе
      то у лебединому ключі,
      то як тінь у білому плащі...

      а коли відчую біля себе,
      зависають пеленою з неба
      весняного літепла дощі.

      04/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Кроки весни
      Знову весна одчиняє куліси
      світу на сцені в моєму краю:
      білі підсніжники квітнуть у лісі,
      проліски сині цвітуть у гаю.

      Наче Великдень... ось-ось і засяє
      чудо-веселкою із-за небес,
      ніби світає уже за Дунаєм,
      віє луною католицьких мес.

      Може, когось і у іншому світі
      десь у едемі чекає цей рай...
      Не надивитися на первоцвіти,
      радує душу квітневий розмай.

      І напуває росою-сльозою
      очі фіалок у сонячні дні...
      та веселіше на серці мені,
      наче іду на побачення з тою,
      що усміхалась до мене весною
      в юній, зеленій, ясній далині.

      04/21




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    166. Печальна повість
      Напоїла ти мене, дівчи́но,
      тим зелом, що навіває знов
      платонічну, і таку невинну,
      і не заборонену любов.
      Є ще несходимі й досі плаї
      і зозуля роки ще кує,
      і вендети нібито немає,
      і рідня сигнали подає.
      Може, краще і не чути того,
      що мені віщують із небес...
      мовою поетів-поетес, –
      є надія на живого Бога...
      Та не чуєш ти мене німого
      під хори заупокійних мес.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. На всіх фронтах
      ***
      А в ОПеЗеЖе свої та наші
      малороси, наче москалі,
      хочуть на параші,
      їхати на Рашу,
      за мать вашу на чужій землі.

      ***
      А на Раші коміки кремля:
      пині, комуняки і жірьопи
      тішать москаля...
      і тупе теля,
      об'являє санкції Європі.

      ***
      А на Туві вся парафія
      у тайзі очікує еліту:
      шойгу-бугая,
      пиню... гундяя
      із його анафемою світу.

      ***
      А наша Раша іншими велика,
      а Київською Руссю й поготів...
      а запитати б у її вождів, –
      до чого тут мерзенні ваші пики,
      якщо кацапи копія братів?

      ***
      А що у нас? А у слуги
      нові обіцянки народу –
      додати сили і снаги,
      аби умерли до ноги
      за їхню волю і свободу.

      ***
      А на Донбасі навіть поночі
      воюють наші кравчуки...
      в етері... аристовичі
      рахують рашеські полки,
      яких нема... бойовики
      лише чекають помочі.


      03/21



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Вічні блукальці
      Душею юні – отже молоді.
      Попереду весна, а далі – літо,
      а далі.. пишуть вила по воді,
      що ти була моєю ще тоді,
      коли обох ще не було на світі.
      Тобі немає ради у житті,
      мені немає іншої розради,
      як бути із тобою іноді,
      єднаючи омріяні путі,
      де не перетиналися монади,
      де нас чекає сяєво пітьми:
      мені – червоне, а тобі –зелене,
      мені – до тебе, а тобі – до мене...
      От і цікаво, чи зійдемось ми,
      коли уже не будемо людьми
      і канемо у хаос безіменні.

      03/21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Квазімодо
      Я знову хочу... до Парижу,
      де Есмеральда... la franсе...
      намилюю туди і лижі,
      і la Amour... нехай несе,
      аби фанерою летіти
      до неї... бути до зорі
      із нею і її зігріти
      у цьому Notre-de-Pari,
      де кам'яні високі мури
      увінчують сліпі амури,
      серця яких – неначе лід...
      у храмі ні душі немає,
      а за воротами до раю –
      лише дорога у аїд.

      03/21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Давнє гадання
      – Забула, мила, ой, забула,
      як ми гадали на загули:
      у гай, на луки, у ліси,
      у дикі зарослі краси...
      а я і досі пам'ятаю
      і посилаю з того гаю
      козирній дамі мій привіт,
      де я у зелені розмаю
      на енному десятку літ
      шукаю папороті цвіт.
      Але ніде немає раю...
      якщо дивитися здаля –
      ніяка дама не тікає
      кибиткою до короля.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Данте
      Є Беатріче, та немає Данте,
      хоча обох об’єднує одна
      історія – звичайна та сумна
      любов, яка примушує страждати,
      яка існує тридев’ять віків...
      а я у тридесятому столітті
      очікую ще на твої привіти
      на дні аїду у країні снів.
      Але давно проснутися пора.
      Заходять і твоя, й моя зоря
      за обріями нашої оази,
      де ти віки усе ще не моя,
      а я на віки кану за моря
      так і не видівши тебе ні разу.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Сигнали з паралельних світів
      Йду до золотої середини,
      де і ти, і я – у ній одній,
      і нема у суєті подій
      того, що виснажує людину.

      Не питаю, – чи одна єси?
      Та й у мене іншої немає
      і мені тебе не вистачає
      у юдолі суму і яси.

      Я не із тієї одіссеї,
      що вертає на свої круги.
      Та єднає наші береги
      течія тієї панацеї,
      що лікує й додає снаги
      у зеніті нашої ідеї.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Незворотні явища
      ***
      Немає сенсу рипатись у люди,
      серед яких, немов у негліже,
      ідеш у середовище чуже,
      де і тебе від осуду і суду
      ніяке алібі не береже.

      ***
      Як не насовуй на більмо бриля,
      а ненависть палає із-під лоба
      і видає утробу москаля,
      який вдає із себе русофоба.

      ***
      Не здує вітер з колоса полову
      і не прозріє в темряві сліпе,
      яке було лакеєм КаГеБе...
      тупоголове не осилить мову...
      немає А, то де візьметься Бе?

      ***
      Освічене під зіркою кремля,
      опушує своє свиняче рило,
      в якому дріт видніється здаля...
      із голого сміємось короля,
      та є ще попит на нечисту силу.

      ***
      Нас доля запрягає у ярмо,
      аби орали й дякували пану
      за те, що живемо,
      і маємо клеймо,
      і вміємо зализувати рани.

      ***
      Навіювати бачене і чуте,
      аби забути – марна суєта...
      богема копіює баламута...
      але гадаю, – бу́ти чи не бути...
      усмішкою Чеширського кота?


      03/21



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Об’явлення юродивого
      До кого не прийду у віщі сни,
      у мене буде головний мотив –
      навіювати пахощі весни
      і голоси лугів, гаїв та нив.

      Комусь це може спати не дає,
      але богемі не заваджу я...
      яка не зазіхає на моє,
      але не помічає... нічиє.

      У неї не двоїться у очах,
      що я не я і, наче, не ізгой...
      та іноді чіпляється реп’ях –
      літературний мій антигерой.

      Обнюхуючи кетяги куща,
      котяра вилізає із плаща,
      шикує у конвеєрі кубіт
      і опусом шокує білий світ –
      одноманітне плетиво плюща,
      що буйно озеленює сучліт.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Голоси із піднебесся
      Пронизує життя
      ясне проміння душ
      у таїні ночей
      імлою того неба,
      що дивиться на нас
      очима із калюж...
      О, скільки чорних дір
      у мороці Ереба!
      А зорі мерехтять,
      освітлюючи ніч
      палітрою очей...
      І з вечора до ранку
      упізнаю тебе,
      бо очевидна річ,
      що ти моя весна
      у сяєві серпанку.

      03/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. В одному руслі
      Немає часу жити до кінця,
      нема куди подітися одному,
      тому шукають душі і серця
      одне одного ще у світі цьому.

      Іди хоч до окраїни землі –
      немає долі однієї масті,
      та є у неї радощі й жалі,
      а як немає, то придумай щастя.

      Немає сенсу обіцяти знов
      оту надію, що зігріє кров...
      та поки про поезію ідеться,
      хай ліра плаче і душа сміється,
      а як немає віри у любов –
      не май очей, а заодно і серця.

      03/21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. З тобою
      – Пообіцяй мені ці дні,
      коли уже і лютий плаче,
      і я чекаю на удачу
      і на дарунки весняні.

      Я́к не поділимо остачу,
      усе тобі, а не мені –
      і наші кольорові дні,
      і ночі чорні та гарячі.

      Усе, що випите давно,
      показує глибоке дно
      від мого берега до твого...
      тече вода... усе одно
      і з того, що було дано,
      не залишається нічого.

      02.03.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Юнга
      Щезає в сивині туману
      вітрил оранжевий міраж
      та утлий човник оріґамі,
      який іде на абордаж
      в обійми свого капітана
      сомнамбулою по воді...
      і обірвалася тоді
      струна між нашими серцями
      на перехресті наших доль...
      тамуючи жалі і горе,
      які ніщо не переборе,
      пригадую забуту роль...
      але немає тут Ассоль.
      Її украло синє море.

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Буратіно
      Театр абсурду. Зняті маски.
      Ні співчуття тобі, ні ласки...
      Усім відомо ху-із-ху
      у цю годиноньку лиху,
      тому вертаємось у казку
      і поживемо на даху.

      02/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. У сідлі
      Ого, яка у тебе хватка.
      З тобою можна і без шаблі
      іти у бойову атаку
      на чистоплюїв типу швалі.
      Усе ще повзають «герої»
      і комуняки-пацифісти –
      своєї нації ізгої,
      аби із рук Пуйла поїсти.
      Не пам’ятає тупороге*,
      що наші кров’ю умивались,
      коли кацапи «йшли у ногу»
      до нерушимого порогу...
      і що нізя* лякати свого,
      аби чужі тебе боялись.

      * – чужі неологізми:)


      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Червона ганчірка
      ***
      Якщо розумні, не читайте,
      якщо це лажа... вибачайте,
      але вертаються, таки,
      на поетичні сторінки
      герої року й цього сайту:
      бичі, бики, мертвечуки.

      ***
      Рогатий шутому не пара,
      корові не іде сідло...
      та буде те, що не було:
      у рік бика чекає кара,
      на Раші не минає зло,
      усі народи, як отару,
      жене до урвища Пуйло.

      ***
      Московія приїлася усім,
      нема чого на ялове пеняти.
      Але якщо ми не тупі телята,
      то мусимо протистояти їм.
      А щоб не бути стадом ще й німим,
      у ворога нам є що перейняти.

      ***
      А от Володі нашому до Вови
      не вистачає лиш один вершок
      і язику не вистачає мови,
      тому і не гидує цей совок
      і явно присисається бичок
      до вимені священної корови.

      ***
      Невідомо коли
      ми підемо «на ви»...
      і рябі, і понурі, і чорні
      ремиґають воли,
      не ревуть корови,
      поки ясла ще зеленню повні.

      ***
      Цей рік веде у нашу хату
      як не корову, то вола...
      Тому нема чого чекати.
      Бика пора за роги брати
      і не доїти вим’я «брата»,
      а бити хижого орла.


      02.2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Ідальго Ламанчський
      Нехай я буду Донкіхот,
      а ти, звичайно, Дульцінея
      і хай провідає народ,
      що я не те, що ідіот,
      а жертва видумки цієї.

      І хай мій двоколісний кінь
      не пара нині Росінанту,
      зате мені не буде лінь
      упасти до твоїх колін
      і заспівати серенаду.

      Нехай мені не сімдесят,
      а ти умієш чепуритись.
      Та ми, на заздрість молодят,
      не оглядаємось назад
      і вік не будемо журитись.

      02/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Повістка дня
      Я ще не цураюся роботи,
      як умію, коротаю час
      і сьогодні покладу на ноти
      ямби та хореї... про запас.

      Є надія, що і ти не проти.
      Але поки мрія не збулась,
      перше діло кожного пілота –
      це літати, а дівчата – зась.

      Йду у літо, у літа, у Лету...
      і тому... тому що ми поети,
      кожне буде, як у небі ас,
      поки є оказія у нас
      і надія бути у дуеті,
      наче перший і останній раз.

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Умовляння
      – А що, якщо... придумати кохання?
      Ти – Сонечко моє... а я – ясний,
      не дуже пізній і не дуже ранній,
      а як нова копійка молодий.

      Або я наречу тебе Зорею,
      що почиває на моїм плечі,
      коли я зустрічаюся із нею
      увечері, а краще – уночі.

      І я зійду у небі урочисто,
      а ти назвеш мене авантюристом,
      що зазирає у твоє вікно
      або, буває, у вікно залізе...
      Тобі потрібен інший до зарізу,
      а ти його обіймеш все одно.

      02/21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Пройдені дистанції
      І

      Коли гортаю сторінки
      забутої моєї казки,
      написаної від руки,
      зринають мрії, і роки,
      і перемоги, і поразки.

      І не один старий курсив
      записую у свій пасив...
      малюю тіні на екрані
      і думаю, що й це кохання
      було ілюзією див.

      ІI

                                                « до неї»
      – Я до тебе іду... оновив
      реноме. І усім признаюся, –
      ти явилась поету зі снив.
      Це не диво. Я тільки-но вчуся.

      Є у цьому таємний мотив.
      Ти не каєшся, я не сміюся, –
      ти боїшся, що я полюбив,
      ну, а я – полюбити боюся.


      Обираю героїв моїх
      із трагедії тої, де мила,
      признається одна за усіх,
      що за муки його полюбила,
      ну, а він її аж до могили
      за її співчування до них.

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Дослідження
      І
      Немає як пеняти на орду,
      що в Україну простягає лапи,
      якщо слова калічать на ходу
      і деякі поети, мов кацапи.

      Учених покоління не одне
      не помічає зайвої полови,
      не вміє відрізнити головне
      і другорядне засобами мови.

      У цьому вірші фабула проста –
      почати і закінчити на ноті,
      яка ще резонує у аорті...
      Попереду найвища висота,
      але не заважає суєта
      намітити усе, що буде потім.

      ІІ
      І радощі, й зачаєні жалі
      найлегше уміщати у сонеті,
      де не великі форми, а малі
      націлюють на успіхи поетів.

      Епічного чимало у житті,
      тому у моді й оди, і поеми...
      У Музи несподівані путі,
      але усім давно відомі теми.

      Не кожна форма діє на ура
      і однією тут не обійдеться,
      та не одному іноді здається,
      що дістає оскомина пера...
      Є у таланту не одна сестра,
      що стукає до розуму і серця.

      ІІІ

      Як не вирішуй місію свою,
      а неуку потрібно пояснити,
      що нація сьогодні у бою
      і за його дурниці платить мито.

      Її задачі й досі не прості,
      і мало, ради однієї фрази,
      закарбувати гасла на щиті,
      як це бувало не одного разу.

      Мініатюра діє до пори,
      якої ні піймати, ні забути...
      Та як і несказанне осягнути
      і сказане почути із гори?
      На те і сяють наші кольори
      і захищають мовні атрибути.

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Пандемія ненависті
      І
      Радіємо. Невже скресає лід?
      І боїмось, аби чого не вийшло
      такого, що очікувати слід...
      Лиха біда... але закон – що дишло,

      Чорти ніколи не бувають ситі,
      а вівці не вживаються з вовками
      і поки хижаки – у їхній свиті,
      не зводяться у нас кінці з кінцями.

      ІІ
      Як ниточка не в’ється, а початок
      її найдеться. Рано, а чи пізно
      в Гаазі буде все-таки завізно
      як інде на базарі від палаток.

      На лаву сядуть прокурори, судді,
      злодії у законі, пуцьки-бацьки,
      кати народу, піймані у блуді
      нувориші, яких іще багацько.

      Прийде кінець лакею, єзуїту,
      і мафії, і неуків ораві,
      і шукачу дурної, злої слави,
      й любителю на шару пити-їсти...

      Ненавидіти владу паразитів –
      хіба це не законне наше право?

      02/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. За пеленою часу
      Літа минають, а роки летять,
      і в’януть мрії, і надії тануть,
      і мало що лишається напам'ять,
      коли тобі уже за сімдесят.

      А птаха щастя у минуле вабить...
      у вечори, де жевріє агат
      очей... і оглядаєшся назад,
      аби жалі не погасили радість.

      І ніби не пора ще у блакить
      за обрії понад ліси та ріки...
      але несе інерція велика
      і серце ниє, і душа болить,
      що настає ота єдина мить,
      з якою розлучаємось навіки.

      01/21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Слідами завірюхи
      Мені сьогодні і вітри попутні,
      і голоси манять із висоти...
      гайну по лісу і мороз не стукне,
      і є надія пасію найти.

      Дуби і сосни розпрямили плечі
      і явір, каланчею у снігу,
      звикає до зимової хуртечі,
      а я – до завірюхи... на бігу.

      Але за нею гнатися абреку
      як і за тою, що піймати легко,
      немає сенсу, бо куди не йди,
      усе одно не відаю, куди
      веде лижня... за обрії далекі,
      а на снігу лише її сліди.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Водохреща
      ***

      Які хороші канули часи
      до епідемій, і до карантину....
      Якщо Ти, справді, Господи, єси,
      скупай усіх у купелі роси
      і відведи каральну гільйотину.

      ***

      Воюємо. Я знаю, що залізно
      у словнику є: справді... ясно... звісно...
      але панує інший варіант....
      поети й ті зациклені на – «дійсно»,
      бо так віщає Зеля невпопад.

      ***

      За наше все нема де воювати.
      Макітра є, але нема куті,
      на покуті – пенати і святі,
      та у болоті є кого скупати.

      ***

      Записую навіяне в колонку
      і думаю, яке б то було свято,
      якби чорти зелені – в ополонку,
      а з ополонки – чисті янголята.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Холодний душ
      ***
      А навіщо писати сонети
      про якісь небилиці, коли
      вишивають поети
      пейзажні сюжети,
      аби їх ремиґали воли.

      ***
      А в небі все написано прозоро,
      але поперек горла журавлю
      і по коліна море
      йому у цьому хорі,
      якщо немає ходу кораблю.

      ***
      А дехто аж до неба досягає,
      досадою засіює город
      і виростає...
      зілля молочаю,
      яке не дуже хаває народ.

      ***
      А от поету, що себе не чує,
      коли метає стрілами Амура,
      доказувати всує,
      що він того вартує,
      чого вартує і його халтура.

      ***
      А люду, що вивчає українську,
      оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
      «літа», де слизько,
      але «пада» низько
      те саме, що серпом... по язику.

      ***
      А істина дається у борінні
      із правдою, одною з багатьох.
      І рівні, і нерівні
      зозулі – це не півні
      і зайве нарікати на обох.


      01/21





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Лід і пломінь
      Не обіцяй нікому і ніколи
      за обріями гори золоті.
      Стає водою лід у теплоті,
      та не сягає за полярне коло.

      У далині незвідані путі
      твоєї волі і моєї долі,
      на довгій ниві перекотиполе
      кочує до кінця у самоті.

      Не піднімає духу оковита,
      коли за течією йдуть літа
      і научає істина проста, –
      ніде зимою не буває літа...
      холодну душу важко обігріти,
      якщо гарячій зайва теплота.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Вичерпаний інцидент
      Іду з рибалки. Вудка на плечі,
      а у руці – авоська з пічкурами,
      і ось – вона... уся така в парчі,
      а я в пилюці... босими ногами.

      На неї поглядали парубки,
      а ми лише дивились очі в очі.
      Які в селі були колись дівки!
      Як чарували звечора до ночі!

      Я ноги мив, дірки замалював
      на кедах і побіг щодуху
      дивитися на танці «буґи-вуґи»
      і на баяні, й на гітарі грав,
      але із нею інший танцював
      і я йому за це не дав у вухо.

      01/21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Новорічні протиріччя
      А ти мені наснилась як Ассоль,
      яка мене на березі чекає...
      але реально я напевне граю
      у п'єсі цій чужу для мене роль.

      Не маю я червоного вітрила.
      Мій човен підхопила течія
      й несе його у вирі житія,
      яке й собі уже стає не миле.

      У цьому світі ми лише зерно,
      яке у полі висіває вітер,
      товче недоля, наче мак в макітрі,
      і як не вигрібай – усе одно
      опустимося тінями на дно,
      де нікому обняти й обігріти.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Пізні видіння
      Я іноді літаю уві сні,
      шукаю ті́ні, наче у тіні́
      тієї, що не кликала до себе
      ані в минулі дні, ані на небо
      у несходимі зоряні світи,
      куди із нею нічого іти,
      бо їй, як і раніше, не до мене,
      коли були ми юні і зелені...
      але буває, манить у вікні,
      немов чекає у самотині
      у недосяжні поки-що покої...
      горить її свіча у далині,
      аби було не холодно зі мною
      під сніговою білою габою.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Осяяння
      Радіємо, що все-таки
      сьогодні свято це настало,
      а ми такі колядники –
      чого не дай, усього мало.

      Помолимося до небес
      у пущі лісового краю,
      де Божий Дух усіх єднає...

      А щоб і цей міраж не щез,
      ніяк не обійтися без
      оказії в едемі раю.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. А я
      Із колядою! Жму і обіймаю,
      а ту, що із косою, не вітаю...
      Надія є, що ми її пройшли...
      Але тоді зійдемося, коли
      корона омине оази гаю...
      а я бика у сані запрягаю,
      це краще, ніж уярмлені воли.

      Тоді не буде марною надія,
      що бик візьме на роги пандемію.

      А ми

                              усім

      Вітаємо любителів поезій.
      Хай настає омріяна пора
      епохи щастя, миру і добра.

      А метрам, що націлені на пресу,
      на теренах освітнього лікбезу
      бажаємо – ні пуху, ні пера.

      01/21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Розчарування
      І каюся, і ні... у ці короткі дні
      усе одно вигадувати мушу,
      що ніби я не їй і не вона мені
      пообіцяли не ятрити душу.

      Усе не проминають міражі,
      у голові – чорти у табакерці.
      Коли дрімають ангели душі,
      то бісики розгулюють у серці.

      Навіщо ця інклюзія мені?
      На те і є надія в далині,
      яку не завіває завірюха.

      Гасає пандемія по землі...
      Немає Санта Клауса в імлі...
      взаємоізоляція – по вуха .

      12/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Я тут
      Не лякайся й не лякай мене.
      Куди ніч, туди і сни урочі.
      Темрява нікого не мине,
      та не попадаймо їй на очі.
      Так упали карти... у Царя...
      сказано у ветхому завіті,
      що усе мине на цьому світі,
      пощезають гори і моря
      і настане зоряна пора...
      І тоді засяють у зеніті
      поряд... я і ти – моя зоря.

      12/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Ти і я
      Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
      і де-не-де суспільне і нічийне...
      хай буде Ти – нове ім’я твоє
      ну, а моє... яке тобі доцільне.

       Тоді одне до одного іти
      багато легше... однієї миті
      колись мені уже являлась ти,
      коли тебе ще не було на світі.

       А нині ми приречені на те,
      аби одного разу на осонні
      я знову цілував твої долоні
      як це було, бувало... а проте
      у нас і нині є ще  золоте
      руно, яке не полиняло зовні.

      12.2020
       



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Крах романтики
      Я їй, – привіт! Вона мені, – адью!
      Солодка сіль на задубілу рану.
      От і побігай в темному гаю
      з такою героїнею роману.

      Укриє іній голову мою
      як ожеледь усі церковні бані.
      Чи біс в ребро, чи мозолі наб’ю –
      прогнози на майбутнє непогані.

      Та іноді симпатія моя
      на ці події одкриває очі
      мені й собі. Ми боїмось щоночі
      оказії побачитись щодня.
      Надія є на логіку жіночу,
      що десь у небі ми одна сім’я.

      12.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Не сказане
      Ілюзія, що є у ролі бранця
      моєї Дульцінеї Донкіхот.
      У образі реального іспанця
      у неї буде лицар Ланселот.

      Але і на коні поза ярами
      я не піймаю ту, що на бігу
      торкає хвилі босими ногами
      і зарості аїру на лугу.

      У лісі – мавка дикої природи,
      наядою пірнає у ріці,
      у небі – зірка заходу... до сходу
      ще нічия синиця у руці.

      А уві сні у лісі чарівному
      її в обійми іноді ловлю...
      я не лише поезію люблю.

      Ні, не піймаю... бо моя знайома
      у самоізоляції... удома
      синиця не до пари журавлю.

      12/20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Прогулянка
      В поезії із нею ми чужі,
      але в руці ще відчуваю руку
      і бринькає погода на душі,
      віщуючи із Музою розлуку.

      Іду... бреду... блукаю... Бог дає
      на перепутті відробити мито.
      Замучу серце і її, й своє –
      поет повинен хоч когось любити.

      Перебродив... зі снігом і дощем
      як заєць не ховаюсь під кущем
      у лузі над озерами, у лісі...
      І то нічого.... що душа у кризі,
      а серце відчуває тихий щем.
      Досушую обледенілі ризи.

      12/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Пора розчарувань
      І
      Зима мітлою вимітає осінь…
      О! Як її любив поет арап!
      А ми не вимітаємо і досі
      очарування... і великороса...
      і парію по імені кацап.

      Якщо удома жити є потреба,
      то їдьте, дорогесенькі, туди,
      де є усе, але лише для себе –
      і камінці не падають із неба,
      і є багато газу і води.

      ІІ
      Фальшиве не огранює природа…
      В агонії гидота світова
      насилує і не дає розводу…
      гібриди селекційної породи
      рабів Росії вивела Москва.

      І малороси до нестями раді,
      що їм язик нав'язують у Раді…
      Лише в окопі пізнає хохол,
      що душу опікаючий глагол
      дає салют у кожному заряді.

      ІІІ
      Останній бастіон апартаїду –
      Росія світу мало що дала
      окрім двоєголового орла.

      Поезія із лайкою сусіди
      та мовою героїв «Енеїди»
      замулює оазу джерела.

      Богемі це нагадувати всує.
      Не каюся, що не осоловів
      у хащах буєраків і гаїв.

      Поет веде, а бестія рулює.
      Хизуються собою чистоплюї,
      блукаючи у лабіринті слів.

      12/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Собачі перегони
      То затихає, то лунає знову
      собача пісня про легальну мову...
      Не важко угадати – це язик
      у вигляді священної корови,
      яку доїти пролетарій звик.

      І хто його, як Лєнін, не вивчає,
      поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
      що́ їх веде на Київ... напролом...
      війною аж до самого Дунаю,
      де кожен володіє язиком.

      І малороси, й наймані бояри
      на те уже видумують закон...
      але ВееР вирулює за хмари,
      а офіси зеленого до яру –
      як поліцаї Криму у полон.

      ................................................
      Єднають п’яте колесо і дишло...
      І... ти диви... аби чого не вийшло...
      не раком, але – задом наперед...

      Перемагають хлопці-запорожці...
      і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
      і шмаровидло ляпають... і мед.

      12/2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Розвіяне сімейство
      Четверо нас із семи дітвори –
      щирі у вірі, наївні...
      сіяли нас на узліссі вітри:
      сестри мої у лихої «сестри»,
      я ще живу в Україні.

      Бігали ми по траві і росі
      голі, голодні і босі...
      вищу освіту отримали всі,
      боргу немає... спасибі Русі,
      що не втопила у Росі.

      Двоє із нас відлетіли дітьми.
      Кращої долі не треба –
      ані тобі колосків, ні зими....
      Братові не таланило з людьми,
      волю отримав на небі.

      Порозліталися ми – хто куди
      поза союзні простори...
      батько почив біля яру – один,
      де в голодовку зариті діди,
      мати – у горах над морем.

      Старша тікала до Алма-Ати
      з шахти – своєї могили,
      гнана недолею в інші світи...
      Клеїли тіло її з десяти,
      доля на безліч побила.

      А середульша гуляй-цілину
      міряла аж до Уралу,
      відвоювала «свій Крим» у війну,
      любить за це «дороґую страну»,
      і у Кремлі генерала.

      Ну, а найменша матросом була,
      то й подалася на море,
      де і Земля ще і досі Мала
      і не конає імперія зла,
      перетираючи гори.

      Я там бував, та і сліду ноги
      не залишаю ординцям.
      П’ю і жую наодинці...

      Не додає мені пам’ять снаги:
      друзі далекі – мої вороги,
      а найрідніші – чужинці.

      11/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Голоси землі
      Душу тривожать жалі.
      Майже на відстані серця
      чується десь у імлі:
      « Діточки, як вам живеться?»

      Поза ліси і поля
      є куди думці летіти.
      Може, почує земля:
      « Як Вам – у іншому світі?»

                   Лети, душе моя, лети
                   понад лісами і полями,
                   і віднеси мої листи,
                   що адресовані до мами.

      Згадую – мама і я,
      пісня її колискова...
                   – Люлі, матусю моя.
                   Як там зоря вечорова?

      – Бачу у небі зірки,
      місячні ночі... а днями,
      наче сапаю грядки,
      ніби я знову із вами.
      І не лякає пітьма
      осінню, влітку, весною...
      Тільки б не люта зима,
      тільки б не тліло війною...
      Чую пісні Кобзаря…
      байку неситого вовка…
      тільки б не красна зоря,
      тільки би не голодовка…


                  Лети, душе моя, лети
                  і не тривож мене ночами,
                  коли отримую листи
                  із того світу і від мами.

                                          11/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Розворот на радіан
      Зів'ялі кольори на диво урочисті
      в очікуванні дня осінньої пори,
      коли сяйне лазур та охра золотиста
      і одягне Майдан зів’ялі кольори.

      Очікує народ плоди своєї дурі,
      обравши на роки в минуле поворот...
      тьмяніє знамено із охри та лазурі,
      і не відомо що очікує народ.

      Линяють кольори нової України...
      Вертає доля до нещасної пори
      з орієнтиром на підвали і копри...

      Іще не змита кров минулої руїни,
      не підняли гілля червоної калини,
      а на зеленім тлі линяють кольори.

      11/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Маршрутами Донкіхота
      Витрушує суди ідальго Зеля,
      аби його боялись вороги.
      У нього є секрет Полішинеля,
      як підіймати рейтинг у слуги.

      Його задача – заварити кашу
      і хай її розхльобує народ...
      їдять свої і наїдяться наші,
      а на парашу сяде Донкіхот.

      Нехай собі пограється дитина,
      коли робити їй нема чого.
      Із пляшки легко випустити джина,
      та важко закупорити його.

      Нехай сідлає клячу Росінанта –
      за Дон уже утоптана «тропа»,
      а радники у рясі окупанта
      собі готують іншого попа.

      У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
      у офісі – російські єрмаки...
      опозиціонери залюбки
      виписують майбутньому аванси...
      Якщо на клячу поміняв Пегаса,
      то пожують і виплюнуть, таки.

      11/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Недоварена каша
      Кримінальна влада дуже пильна –
      знає що, куди й кому несуть.
      І уже не виглядає дивно,
      що юрбою обрана дитина,
      має свій конституційний суд.

      Мали візи і свої, і наші...
      На заваді не стояв ковід...
      Та Європа заважає Раші...
      і беззубе заварило кашу,
      маючи азійський апетит.

      Хоч дурні юродиві, та хитрі.
      Хто купує, той і виграє.
      Хто куди, а свині до корита.
      Вівці цілі, в вовки не ситі
      і чуже хапають як своє.

      Все, що установи награбують,
      списують на вірус і війну.
      Є закони... і Феміду чують...
      шахраї від шахраїв рятують...
      жуліки освоюють казну.

      Мафія зеленого розливу
      діє із кумами заодно
      і стає готове косо-криво...
      Смійтеся! Радійте цьому диву,
      «лайкайте відосики» й кіно.

      Помагайте цій веселій зраді,
      може й вам на куш перепаде,
      адже умостились де-не-де...

      будете сіяти на параді,
      бо нема нічого на заваді,
      поки шут зі сцени упаде.

      10/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Вчорашнє завтра
      Хто сіє, той збирає врожаї
      і не паї, а землю обробляє,
      і не багатії, а ратаї
      збагачують перлинами її –
      оазами освоєного краю.

      Це вимагає поту... і крові
      у всі часи ворожої навали.
      Так є, було і не мине надалі,
      коли у пущі – згарища нові,
      а на душі – тривоги та печалі.

      То й сіємо – і радощі, й жалі.
      Дивуємося, – що ж це уродило?
      Не раз на шило поміняли мило,
      але немає миру на землі,
      не помагає миро і кадило.

      І віють, віють бурі та вітри
      із півночі і сходу... люта стужа
      гартує світ, а нації – не дуже...

      Одному Богу видно із гори,
      які переважають кольори,
      і це Йому напевне не байдуже...

      Єдина віра, а дороги – три...
      та захід випихає до сестри
      у місиво кривавої калюжі.

      10/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Сьогоднішнє вчора
      І

      Жити, виживаючи, не мед
      і лише уява помагає
      бачити сьогодні наперед,
      що тебе вчорашнього чекає.

      У Полішинеля є секрет –
      ув’язати наслідки й причину.
      Та, аналізуючи момент,
      добре знає не один поет,
      що руйнує вільну Україну.

      ІІ

      Божий суд очікує людей.
      Нелюдам нема чого чекати.
      Подались до біса в адвокати
      слуги умираючих ідей.

      У резерві Зе – ОПеЗеЖе.
      На арені цирку їхні кадри.
      Ожили юродиві кассандри –
      королі й тузи у негліже.

      ІІІ

      Падає у пекло білий світ.
      Не гартує націю КоВіД
      та не відміняє Божу кару.

      І допоки бестія веде
      у лабети Пу й еНКаВеДе,
      буде епідемія піару.

      10/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Оказія
      І я ґаранта запитаю,
      яка стратегія і план –
      чи сам піде із мого краю,
      чи почекає на Майдан?
      А шосте є таке питання, –
      коли сміятися з п'яти?
      І сьоме, й соте, і останнє, –
      куди б його послати зрання,
      якщо ми перейшли на ти?

      Була оказія пожити
      як люди – в мирі і добрі,
      та видно зайві посполиті,
      коли панують упирі,
      а їм прислужують учені,
      комедіанти і сноби.
      Нас виживають сили темні,
      та ми були б іще, якби
      не ця оказія, що нежить
      веде людей у дальню путь.
      У тому і кінцева суть –
      сліпа карга закине невід
      і як не тонете як небудь,
      то виринайте як-небудь.

      10/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. У покрові дня
      Мене вітають, то і я вітаю:
      з Покровою! Бо є ще козаки
      і на дозорі бойові жінки...
      а я лише пером перемагаю.

      Прорубую і двері, і вікно
      уперто, де-не-де і безнадійно.
      Усе моє пізнаване давно,
      але боюсь – нікому не потрібне.

      На сході є мої захисники,
      у владі їх усе іще немає,
      та всупереч усьому й завдяки
      і я, можливо, щось та захищаю.

      Не диригую, та немає дня,
      аби когось не витягав за вуха,
      щоб і мене послухала-послухав,
      як я пиляю... на дорозі пня
      і випиваю чашу, на коня,
      гірку як перепалена сивуха.

      10/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Тренаж безвладдя
      Немає миру ані між людьми,
      ані між небесами і панами.
      За носа водить осінь до зими:
      то десь дощі, то засуха місцями,

      то вибори у мери… голови,
      яка(усім відомо) загниває,
      або таке на плесо випливає,
      хоч загодя тікай на острови…
      на голову таке не налізає
      і тягнеться рука до булави.

      У пекло й рай – одна і та ж дорога,
      та кожен заслуговує своє...

      і резюме лукаве, і досьє
      приховує то ратиці, то роги...

      а те, що ми вимолюємо в Бога
      молитвою – не те, що Він дає.

      10/20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Відкладене на потім
      У тумані минулого – зали,
      і вокзали, і станцій вогні...
      є і гавань, де щастя чекали...
      а воно опинилось на дні.

      Ми його відкладаємо й досі
      як на рейді чужі кораблі
      не готові до рейсу матроси
      у круїзи навколо Землі.

      Ця іронія із гіркотою
      помагає за шумом прибою
      уявити на острові рай,
      де під пальмою доля ночує,
      на банани очікує всує,
      а ковтає лише молочай.

      10/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Лелече щастя
      Ми ідемо варягами у греки
      і мріємо, що буде у кінці,
      де утлий човен місяця в ріці
      несе обох за обрії далекі.

      І як то файно, що – рука в руці,
      а веслувати можемо... і легко
      вигадувати, що у миті ці
      ми летимо у гості до лелеки.

      І, може, щастя десь у лепесі...
      Нема йому ані кінця, ні краю,
      коли воно у пам'яті зринає
      у євшані́...
                   на піщані́й косі
      стоїть лелека на одній нозі
      і нібито усе іще чекає.

      10/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Колись і тепер
      Коли в минулому житті
      були ми козаками,
      напевне ангели святі
      орудували нами.
      Бо лупцювали татарву
      і турка-яничара,
      ішли походом на Москву,
      на ляха у Варшаву.

      Якби нам Хмеля, Богуна,
      Сірка чи Кривоноса,
      то не шукав би сатана
      раба і малороса.
      А так – спливає угорі
      усе лайно кошари...
      Ведуть сліпі поводирі
      баранячу отару.

      Колись наївна і свята,
      а нині сіра простота
      рішає долю краю,
      коли вивищує шута,
      в якого голова пуста
      й світогляду немає.

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Взаємообернена теорема
      За поетами плаче тюрма,
      у якій їх орда катувала
      ні за що, аби ми пам’ятали, –
      за поетами плаче тюрма.

      Хай за себе радіє юрма,
      що і нині у роки навали
      за поетами плаче тюрма,
      у якій їх орда катувала.

      09/20







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. У течії омани
      Чоловіку мало мати все,
      що не заборонено мораллю,
      і якщо наліво понесе,
      то не оминає файну кралю.

      Час не розчиняє почуття
      у пучині моря-океану,
      і якщо ми любимо життя,
      то клюємо на його оману.

      Що вночі оспівує піїт,
      те йому забороняє віра,
      і буяє полігамний рід
      завдяки гяурам та емірам.

      А якщо ля фане не шерше,
      то месьє у золотому віці
      так природа-мати береже,
      що не зрадить і майбутній жінці.

      Та іще поети-диваки,
      мрії та уяві завдяки,
      моляться одній своїй іконі
      і на одрі будуть у полоні
      течії за плесами ріки
      до Харона, у її долоні.

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Мотивація натхнення
      Немає ще у нас Аполлінера.
      Оригінали є, але... мовчу...
      готові, наче юні піонери,
      та не потрібні нині читачу.

      Сюрреалісти сильні у змаганні...
      митці сучліту ближчі до еліт...
      Переважає все ж копіювання
      самих себе... щезає колорит.

      Являючи себе у писанині,
      подобатися хочеться юрмі:
      фотогенічні дами – на світлині,
      у пасій – донжуани на умі.

      Аби у Музи не було простою,
      і я чекаю візії такої –
      з поезією бути візаві...
      але вона диктує ахінею
      і після публікації цієї
      прощаюся із нею... селяві...

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Коловорот сущого
      Минає день за днем, за роком рік...
      на капищах, руїнах базилік,
      у небесах лунає алілуя...
      і так триває за віками вік,
      допоки має жити чоловік
      у Сина-Бога-Духа одесную.

      Ще обирає обраний народ
      єпископів Давидового храму,
      злодіїв допускає до сезаму...
      і поки поміняється синод,
      місцями на олімпі воєвод
      міняються то каїни, то хами.

      Усіх рука Господня береже.
      Та є великі сумніви, – невже
      рука владики грішну руку миє?

      Гряде благословенна мама мія...
      над вільною країною уже
      Покровою являється Марія.

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Приречення
      Уві сні дорогою іду я,
      а по косогору, наяву,
      колію нащупую нову,
      поки не почую, – алілуя.

      Дихаю свободою – живу,
      островами пам'яті існую.
      Меншає щасливих дежавю,
      більшає навіяного всує.

      І майбутнє мариться як сон,
      і минуле обіб’є пороги,
      де кує зозуля три дороги:
      дві чужі на волю... у полон...
      а моя долає рубікон
      Піррової недоперемоги.

      09/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Сновидіння наяву
      І

      Ущипнути хочеться себе,
      а не молодицю за коліно.
      Із підпілля вийшло КаҐеБе
      на горі воняє нафталіном...
      У зелених нині суєта...
      вибори!
               І їм не до пожарищ...
      буде гоп-компанія ще та:
      Наталі, і Леніна «товаріщ»,
      і недоморожений Сансанич,
      і кота Вітольда
                 за хвоста
      тягне за собою
                  лис Макарич.

      ІІ

      Маски й шоу –
                  в моді віковій.
      Маємо усе, чого хотіли!
      На очах народу лицедій
      має шило і готує мило.
      Гепи й допи сіють Лугандон.
      Де шакали, там війна і буча.
      І героїзує це гадюччя
      жовторота лисина, пардон.
      І нічого гіршого не буде...
      Мов собою стало ся само
      Ми, як і заведено, спимо...
      Як ся стало?
             Просинайтесь, люди!
      Вам лайно показує ґузно,
      на арену вилізають юди.

      ІІІ

      Знову відкривається музей...
      Як не скажеш,
                  – іронічна доля...
      За свободу умирає воля...

      Десь комусь
                 пора у мавзолей...
      Воїна очікує Арей,
      а сьогодні
                  він
                            один у полі.

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Контури земного житія
      Поки маю душі оберіг,
      не лякають мене ні кацапи,
      ні мої дорогі ескулапи,
      за яких помолитися міг.

      Ще долаю останні етапи,
      заглядаю за отчий поріг
      і малюю на контурі мапи,
      непомічені віхи доріг.

      Вмію бачити сонце у небі,
      у зеніті – найвищу зорю
      і уквітчану землю свою,
      а чужого нічого не треба...
      Хочу жити і вірити в себе,
      поки дихаю, мрію, люблю.

      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. У Кузні кадрів
      ***
      Затухає вогонь у майстерні,
      ущухає сердець перегук.
      На арені паяци зелені
      та піїти, що мають шалені
      тиражі у мережі Facebook.

      ***
      І критерії, й правила – всує...
      і наука зоїла – кімвал...
      і редакція явно не чує
      наше все... чи собі резервує
      той найвищий заслужений бал?

      ***
      Перелякалися нео-поети.
      Кара чекає за «6».
      Десь пощезали і генії, й черті...
      Регіт минає і сльози утерті...
      Ну? І кому це на злість?

      ***
      Ой, не аукають липові друзі.
      Кожен уже корифей...
      Гупає вуйко дверима у кузні,
      чапля клює на болоті у лузі
      жабок-царівен і фей.

      ***
      Удави серпентарію – у кризі.
      Нема щура по імені Матюк,
      а у червоній книзі –
      язичника у ризі,
      та меншає вужів, а не гадюк.

      ***
      З гуся́ – вода, поезія – із гу́ся,
      тому що є оказія така.
      Але боюся –
      умирає Муза,
      коли її перо у гусака.

      ***
      У нашій кузні не до перемог.
      є лиш нагода догодити Музі
      та іноді упевнитись, що друзі
      ведуть із ворогами діалог
      на іншій території у кузні.

      .......................................
      Немає за́ що цей вінок
      оцінювати і хвалити.
      А лають, мусимо терпіти
      і дякувати за урок –
      роби багато помилок,
      аби помітили піїта.

      09/20



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Попурі
      ***
      А нас немало, хоч і не багато
      любителів пілюлі і халви,
      якою обіцяють годувати
      нас і чужі, і наші окупанти –
      лакеї войовничої Москви.

      ***
      Не чують родичі кацапа
      землі своєї голосіння.
      Натура і свині, і цапа –
      якщо не ратиця, то лапа
      все вириває із корінням.

      ***
      Немає сенсу у бою
      агітувати за свободу,
      коли за голову твою
      вона обіцяна народу.

      ***
      У своїй хаті
      тим і багаті:
      вічною тризною,
      мовою, піснею...
      а на параді –
      силою грізною
      та Батьківщиною.

      ***
      Не гримає і дотепер,
      хоча дощу усюди мало.
      Погоду влада обіцяла
      і перенесла на четвер…
      та хай би і її не стало.

      ***
      Що не початок, те ще́ не кінець.
      Поки не пізно – не рано.
      Що не по нашому – хай йому грець.
      Лопає булька, снага і терпець,
      ниють сумління і рани.

      ***
      Влада бувала усяка:
      біла, червона, ніяка...
      З огляду на сюзерена,
      банда на Раші радянська,
      а в Україні – зелена.


      09/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Мовні гризуни
      ***
      А на горищі завелися миші –
      любителі поезії. Однак
      із іншого горища
      емігрували вищі,
      яких не перевищити ніяк.

      ***
      А унизу піїти й піїтеси
      нагадують тераріум комах.
      Але які колеса
      не гне жовтава преса,
      у читача поез не їде дах.

      ***
      А на боку приємно полежати
      і слухати мелодію п’янку.
      Але мерсі боку
      за музику, яку
      навіюють мені кацапуваті.

      ***
      А на параді у народу свято.
      Комедіанти мусіли співати.
      У пандемії глухоти
      усі роззявили роти,
      та все одно не чуємо ґаранта.

      ***
      А у поета право головне
      любити і поезію, і мову...
      і правило одне –
      не чуєте мене,
      хоча би поважайте словникову.

      ***
      А у шинку – обідране і голе,
      але і там виспівує поет...
      і чується як соло
      поезія навколо,
      бо суржик – поетичний діалект.

      Мораліте
      Не вистачає лиш меча Арея,
      аби не всує був лікнеп оцей.
      Та не лікує мовну діарею
      у суч- і нео-літі корифей.


      08/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Рефлексії дня
      Ми – в Україні! Я не вмію
      інакше бачити себе.
      А нам показують «месію»,
      яка живе не на Росії,
      а кацапіє на ТеБе.

      Ау!!! Це – мати-героїня?
      А відки пазурі й клики?
      Їй насолили селюки?
      Її сім’я – на Україні,
      а в Україні – ми, таки.

      У неї ми рагулі, бевзі,
      що отупіли на війні.
      А от якби усі ми щезли
      і ради неї ще й умерли –
      були би вовіки одні.

      О, ці лукаві, хтиві лиця...
      заради виводку вовчиці,
      бажає героїня дня,
      аби вмирали українці,
      а лігвище займуть убивці
      і їхнє ще одне щеня.

      08/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Жалі необачного парі
      Той самий Спас, та інший серпень.
      Ось-ось і осінь на порі
      вгамує цю жару нестерпну
      і запалає у дворі
      горобина, або калина
      і, може, в пам’яті зійде
      моя спасенна і єдина
      у щедрий яблуками день.

      А далі – все. Кінця немає.
      Хай Ладо клени золотить
      і хай несуджена прощає,
      що забував її на мить,
      коли дивився не на небо,
      де сяють наші дві зорі...

      А поки сонце угорі,
      то, може, іншої й не треба,
      якої у кобіти Феба
      тоді не виграв на парі.

      08/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Диктатори на розпутті
      ***
      А на Русі помішані усі
      на Україні, троні і на Путі.
      А чудаки, мерсі,
      у білої Русі
      гадають, що вони не майдануті.

      ***
      А у миру триває пандемія
      і видно, у рецесії вона.
      Та мафія радіє,
      що має свого Вія,
      якому мама мія – це війна.

      ***
      А бульбаші оклигали таки.
      Росія запалала під ногами.
      І не орли-круки.
      а дохлі пацюки
      сьогодні перелякані сябрами.

      ***
      А малороси хочуть у Союз.
      Така ідея п’ятої колони,
      і знає боягуз,
      що там тайга і гнус,
      та є іще вакансії в омоні.

      ***
      А на Сибірі все ще «вєчний зов».
      Один шаман Московію шукає.
      Ішов, ішов, ішов…
      лишився підошов,
      а, кажуть, що ума не вистачає.

      ***
      А Рашія усе-таки не Греція
      і їй одній не писані закони.
      Але якщо у бестії
      язикова агресія,
      то наша мова – засіб оборони.

      …………………………………
      А наші долі пишуть на долоні
      не віруси, а урки у законі.
      Родились у полоні,
      а живемо у зоні
      і дай то, Боже, щоб не у червоній.


      08/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Пацаки
      Ніде не зупиняється орда...
      на Україну простягає лапи
      інтернаціональна череда
      або по українському – кацапи.

      Уже й не пам'ятають кравчуки,
      кому забороняється скакати,
      але якщо у штанях пацаки,
      то перед ними треба присідати.

      І присідає Льоня-раз... і два,
      увидівши на галіфе лампаси,
      і не болить нікому голова,
      що це бойовики чужої раси.

      Кацапи-пацаки наводять жах
      на юрби папуасів на кордоні.
      На Лугандоні й нація чужа
      і двоголова.У чужій короні –
      романтики сокири і ножа...
      убивці і злодії у законі.

      08/20





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Запрошення до пародії
      І горе уже – не біда.
      Робінзоніада триває.
      Мені би – якась Середа,
      бо П’ятниці в мене немає.

      На неї скривився четвер,
      що скоро уже понеділок.
      Немає надії тепер
      на пильну увагу училок.

      Поширюють сайти чутки:
      у моді лілові колґоти...
      а я ж від неділі, таки,
      і аж до суботи не проти.

      Усе це утяв карантин –
      і мову, і зелень, і гроші,
      і лиця нові, і... калоші...

      А те, що я й досі один...
      та я ж не єдиний акин
      не дійсно,
                   а справді
                               хороший?

      08/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Царство земне
      І віриться, й не віриться мені,
      що є десь рай і пекло за морями,
      чи то у небі, чи під небесами
      у непроглядній сивій далині.

      Моя свіча ще жевріє у храмі…
      На вівтарі – Месія. У тіні –
      іуди і лакеї кацапні
      воліють царювати у сезамі.

      Але усіх очікує блакить,
      де сонце позолотою манить
      і кличе за моря, озера, ріки…

      Колись і ми закриємо повіки…
      на тлі імли зупинимось на мить
      і канемо у безвісті навіки.

      08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. .Нові обличчя
      ***
      І наймити,і лайдаки,
      і слуги порають на кухні...
      На те у баби й мужики
      і їхні голови чавунні,
      аби за помахом руки
      усе вирішували дурні.

      ***
      «Свої у дошку»,і чинуші,
      і павуки у банці – всюди,
      де на потоці є ще гроші:
      зелені,євро... Ну а бувші,
      які усе-таки «хороші»,
      із помпою ідуть у люди.

      ***
      Багатіє креатура касти,
      поки економимо гроші.
      А навіщо красти?
      Із казни та каси
      їм ідуть хороші бариші.

      ***
      Не забуваються ніяк
      подорожуючі скелети:
      то Швондєр-Шаріков із Лети,
      то із Якутії Єрмак,
      то кум, то, вибачай, чудак...
      шмигалі, піскуни, шкарлети.

      ***
      Ще провокатори в ціні
      і на арені, і на сцені,
      якщо не явні, то таємні,
      і наші нахили дурні
      використовують у темну.

      ***
      Не із тієї встаємо ноги...
      ще уві сні було, – пугу!– у лузі,
      прокинулися, наче... у Союзі...
      висоти позаймали вороги,
      позиції позалишали друзі.

      Мораль
      До берега гребемо три віки...
      і не одні сусіди-канібали
      топили у крові... ми виринали,
      а тонемо у гавані, таки,
      під берегом, де маємо причали,
      які ще козаки обороняли...
      .............................
      Не прикрашають світу чудаки
      і клоуни ворожого кварталу.


      08/20





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Убивці правди
      І

      У мережі гуляє еФеСБе.
      І солов’ї, і зелі, і гордони,
      та буратіни п'ятої колони
      показують(як істину) себе.
      Нувориші, вербовані в Союзі,
      уже з’їдають зуби і клики,
      а щирі і лукаві любі друзі
      блокують і чіпляють ярлики.
      І правду – зі свічею пошукати...
      То фейки, то поези маячні.
      Свідомістю маніпулюють сайти,
      закаляні іржею кацапні.

      ІІ

      Наразі українцю не звикати
      до паразитів, погані і бід,
      і до сусід, які є супостати,
      і до клієнтів шостої палати...
      але не так лякає недорід,
      covid, війна, убивці, окупанти,
      комета, астероїд чи болід
      як диверсійні екскурси ґаранта.

      ІІІ

      Критична маса є, аби юрма
      із ним «поговорила» делікатно,
      аби «піти його» і не питати, –
      кому іще загрожує тюрма?
      Але нема критичного ума,
      аби за мрії воювала правда.

      07/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Питання руба
      ***
      Ідуть дебати п'ятої колони
      в угоду войовничої Москви.
      Про що це я? А-а-а... про нові закони,
      як загниває риба з голови.

      ***
      В онлайні то, чи у лайні,
      але чекають нагороди
      й на дупу зайвої пригоди
      вовки і слуги потайні.
      .
      ***
      Видимі друзі не мають ваги –
      їх анулюють таємні,
      бувші... не те що зелені,
      та і не те, що мої вороги,
      а... копійки у кишені.

      ***
      На Раші і Чуді віщає нова
      еліта –
      совки та ординці,
      а наші піїти
      (як діти)
      слова,
      рубають у зрілому віці.

      ***
      У юності теж вистачає ума
      балакати мовою краю.
      І пише, – ходя, веселя, підійма...
      Коли у аматора рими нема,
      то суржик йому помагає.

      ***
      Обороняють ченчики не мову,
      а недолугі віршики свої,
      де рима – укорочена основа
      і покручі забур’яніли знову
      як у пшениці дикі кураї.

      Мораль
      Йде боротьба і це уже не жарти,
      що доля наша кинута на карти,
      що діють всюдисущі вороги...
      Нема пророка у своєму краї
      і я нікого не переконаю,
      що мова діда додає снаги.
      Ви кажете, що знаєте чудово
      її красу... граматику – хреново...
      Але навіщо, дорогі мої,
      ви нехотя калічите її?

      07/20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Приборкання осатанілих
      I

      Мої брати, що старшими ставали,
      втопивши Україну у крові,
      ви і сьогодні люті канібали,
      любителі монгольської навали,
      які не мають ґлею в голові.

      І печеніги, й половці, невірні
      язичники на капищі чужім
      ви кажете, що ми із вами рідні,
      тому що й досі і дурні, і бідні
      печемо одинакові коржі.

      II

      Історія не гладить по головці...
      ми – Гуляй-поле, ну а ви – «котовці» ,
      убивці, яничари, барани,
      песиголовці роду сатани,
      тюремщики, чекісти, поліцаї,
      ганебнішого імені немає,
      що заслужили ваші пахани
      дурного племені, але не мого роду,
      яким і є московія-орда,
      де що не хам, то хан і тамада...
      раби, що не вмирали за свободу,
      опричники, злодії і сексоти,
      що не бояться Божого суда.

      III

      Ми воїни із прадідів-дідів
      і не лякає Україну молох
      безпам’ятних у сказі москалів.

      Росія є усього світу ворог,
      та є ще у порохівницях порох,
      аби вернути землі козаків.

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Окупанти престолів
      І
      Що не божевільний, то оратор.
      Славою дурною гай шумить.
      Зеля – цезар! Пуцька – імператор!
      І серйозно це уже смішить.

      Пуцька Україною лякає,
      Бацька «перетрахує» усіх,
      кінчиком акорди ударяє
      Зеля на піано для своїх.

      Ясно, їм не вистачає Ина,
      за якого ратує Китай.
      Ну, а чим же гірша Україна,
      у якій нуворишів – за край?

      ІІ
      Що не злодій, то бажає раю
      разом із Росією, либонь,
      тою, що на себе викликає
      у Європі де-не-де вогонь.

      Ну, звичайно, є ще ідіоти,
      (звісно, що купується Іван)
      та й кюре Андорри вже не проти,
      з ним на пару нюхати кальян.

      І Анжела (діва есесеру) –
      примадонна партії ще та.
      Нині сущі юні піонери –
      лицарі і зірки, і хреста.

      Слуху ця ідилія не ріже.
      Де Кощій, там і його Яга.

      І на Лугандонії нудьга,
      бреше й убиває... ради їжі...

      І тому усе ніяке «іже
      з ними» у диявола слуга.

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Протистояння
      ***
      Не легко бути іноді таким
      як любі друзі – і святі, і милі...
      і патріоти... ніби, а між тим –
      оригінальні та незрозумілі.

      ***
      Баламути всім не по душі
      як аґенти п’ятої колони
      у краю (не зайві, та чужі) ,
      де, неначе раки, у «коші»
      варяться взаємо-епігони.

      ***
      Себе показали новатори із неоліту.
      І півень співає, йому і зозуля кує,
      з якою, буває, немає про що говорити,
      та лізе у душу, а вже як залізе, плює.

      ***
      Поранені слова лишають шов.
      Ходя у ліс або гуля у полі,
      освоюємо класику поволі...
      а я, дурний, до того не не дійшов
      і не пишу, – ув осені, ув Олі.

      ***
      Відають лелеки
      і лиси із казки, –
      ображати легко,
      а миритись тяжко.

      ***
      Шукають правду у житті
      і неофіти, і поети,
      а слави і комфорту ті,
      кому бракує марафету.

      ***
      Усі ідуть до свого по своє.
      Торгують і політики, й поети
      собою... сальдо мало що дає,
      а бульдо – як заглянути в досьє:
      які кульбіти, сальто, піруети!

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Не звідане на досвіді
      Проминає усе, що було і не буде
      на чиємусь віку, на останній межі...
      а найбільша печаль, що поховані люди
      не залишать напам’ять свої міражі.

      Що не знає ніхто, чим багата людина,
      поки лямку свою дотягне до кінця...
      Ну і що, якщо дуже любив Україну?
      Це не алібі ще на суді у Отця.

      Той, хто чашу свою допиває до краю,
      не покаже нікому її і ніде
      і ніяка душа очевидно не знає,
      що дорога у рай через пекло іде.

      І залишить весну серед рясту й барвінку
      і це літо гаряче... сім’ю і ковіньку...
      каламар і перо... і не знати чого
      заридає дощами і росами осінь...
      Може, чує і знає почилий у Бозі,
      що узимку ніхто не зігріє його?

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Літня жура
      В гаю уже зозуля не кує
      і солов'їні арії не чутні,
      у лузі одуд голос подає
      та іволга загадує майбутнє.

      Кигиче чайка у височині,
      гуде бугай, чекають ночі сови
      і горлиця, воркуючи пісні,
      перебиває хори вечорові.

      Озера, і левади, й береги
      освоїли бузьки й лелеки босі...
      а за тумани, за дощі і роси
      у небі посварилися боги.

      І затихають жаб'ячі акорди
      луною у далекому яру.
      Еол ревнує – у таку жару
      Ярило б’є нечувані рекорди.

      В зеніті літо і його хода
      то радує, а то і душу ранить,
      лишаючи зарубини напам’ять...

      але йому – як із гуся вода,
      чи то дощі, чи то отави в’януть,
      байдужому і лихо не біда.

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Було чи ні?
      – А пам'ятаєш, на Купайла
      у лісі папороть цвіла
      і ти мені пообіцяла,
      .................................?
      – А пам'ятаєш, вечорами
      свіча горіла у вікні,
      а я тинявся за тинами,
      .................................?
      – А пам’ятаєш, аж уранці
      достукався до тебе я,
      коли побачив на фіранці
      .................................?
      – А пам’ятаєш проти ночі
      фіалок дивний аромат
      і їхні сині-сині очі
      .................................?
      – А пам’ятаєш, як ночами
      ми засікали еНеЛО,
      а ти гадала, що між нами
      .................................?
      – А пам’ятаєш сон у руку –
      Земля і небо голубе,
      і нашу, на віки, розлуку,
      .................................?
      – А пам’ятаєш, як ми знову
      ішли удвох, рука в руці,
      уже до вічної любові,
      .................................?
      – А пам'ятаєш, як до того
      не їли ми чотири дні,
      але казали, – слава Богу,
      .................................?
      ...................................
      А пам’ятаєте, дівчата,
      походи, ралі і регати,
      коли були ми молоді,
      писали вила по воді
      і обіцялося багато,
      ..................................?

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Заручники минулого
      Ідуть поети. Їхня роль така –
      у пору смути суще освітити,
      аби платили інші менше мито,
      коли життя не варте п’ятака.

      Їх проводжають авгури-піїти,
      у кого доля не така тяжка
      на фоні оглашенного совка,
      кому належить пам’ять освятити.

      Колись усе робилося бігом...
      не поодинці... падали гуртом,
      коли на північ мчали ешелони
      і лиходії нищили мільйони,
      а нині – не огріють батогом,
      то заведуть до п’ятої колони.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Побрехеньки
      ***
      Що у світі діється...
      Зайві ще надіються,
      що оклигають живими
      із болячками своїми,
      поки десь подінуться.

      ***
      Знаємо, що коїться:
      пандемія множиться
      майже до межі тієї,
      поки у фармакопеї
      бариші освоються.

      ***
      А у нашій темені
      глитаї упевнені.
      І хоча надій немає,
      майже кожен довіряє
      окаянній зелені.

      ***
      Гавкало, кувікало,
      здибало, що їхало...
      по дорозі у Європу
      упіймали гепу й допу,
      а були канікули.

      ***
      Бацька кудкудакає,
      уряд «перетрахує»...
      а у Пуцьки – перемир’я...
      у орла линяє пір’я –
      бімбою помахує.

      ***
      Пу лякає націю,
      Зе – свою парафію,
      ну, а Ме і Ко° готує
      до нового сабантую
      всесоюзну мафію.

      ***
      Ідемо пустелею
      за Мойсеєм-Зелею.
      Каже Настя, – як удасться...
      Та буває, що – на щастя,
      бути пустомелею.

      07/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Казки одного народу
      І

      Їм юшку і плюю на щі,
      копаю ямище глибоке...
      ачей, на мене у кущі
      чатує лихо косооке.
      Чи то Яга, чи то Кощій –
      не мають спокою народи,
      то пограбує лиходій,
      а то – опричники-уроди.
      Де не посій, воно зійде
      та ще й порадує макаку,
      на ум якої не спаде,
      що несумісні ми ніде
      і годі вірити у казку,
      яку розказує пуйло...
      І не заціпить цій патяці,
      що України не було,
      коли історії на зло
      були ахейці і данайці*.
      Що не вони улус орди,
      раби у Катерини-суки,
      що палець в рота не клади –
      по лікоть одрубає руку.
      Що то не ми ішли на ви,
      а на Батия – печеніги,
      що Кожум'яка із Москви
      чіпляв Гориничу чепіги.
      ..........................................
      Ми – барани, вони орли...
      Вони вовки, а ми, осли,
      шукаємо тієї голки
      або козачої стріли,
      якою упокоять Вовку.

      ІІ
      ]
      А наші... палії й носи..
      одні угодники цареві,
      шути, паяци, вірні пси
      зелені й де-не-де рожеві...
      О, де ти, Господи, єси,
      Якого розп’яли на древі?

      ІІІ

      Чекаю, дами і месьє,
      на українське житіє
      і на нові закони мови,
      які на голову здорову
      не налізають, поки є
      немайдануті разумкови
      і наймити опезеже...
      і язикаті яничари...
      а я гадаю, – та невже
      їх не візьме за фаберже
      і не скарає Божа кара?


      07/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    247. По різні боки поребрика
      ***
      А на мапі світу пандемія,
      у Європі – голі королі,
      ну, а на Росії –
      істерія,
      їде з глузду Пиня у Кремлі.

      ***
      А на башті Московії знову
      залигали священну корову.
      Та оказія ця
      ще не має кінця –
      Ілліча обнуляють на Вову.

      ***
      А у Києві лізе на сцену
      трохи інша корова священна,
      коронована тля,
      а простіше – теля,
      що з обори зійшло на арену.

      ***
      А у Пині є кум в Україні,
      що не має намордника нині,
      ахінею несе
      і кусає усе
      як холуй у великого Пині.

      ***
      А на Пороха кляузи «б’яше»
      новоспечена наймичка Раші,
      та поїде і ця
      волохата вівця
      по етапу відомої Няші.

      ***
      А на нас нападають зі сходу
      печеніги і половці роду
      без’язикого
      і двоєликого
      антипода одного народу.

      06/20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. На втіху віршарям
      ***
      А у офісі пишуться тези
      ще і досі зеленому презу.
      То і я напишу,
      як на вуха лапшу
      ще навішує автор поези.

      ***
      А мені взагалі все одно,
      чи вартує оцього кіно
      опозиція грамоті мови.
      Та не ляпайте все,
      що від гички несе
      у чужої по духу корови.

      ***
      А у корови вечорами жуйка.
      Таке і у поезії бува-
      є, що слова
      дожовує нова
      коров'яча архаїка у вуйка.

      ***
      А віршарі описують блакить,
      яка вдягає зношену обнову.
      У цю високу мить
      поезія кишить
      обрубками, що оскопляють мову.

      ***
      А на віку очищення душі
      не раз допомагає огризатись.
      Які не є ми – зайві і чужі,
      як мінімум, у нашому коші,
      хто ображає, мусить вибачатись.

      ***
      А поки ще катарсису нема,
      що накипіло, те і повторяю.
      І каюсь зокрема,
      та вірю не дарма,
      що nota bene доведе до раю.

      06/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Невиліковні заморочки
      ***
      Коли прийде лиха година,
      не уповай на панацею...
      Буває всяке: люди – глина,
      та... знати, що таке людина,
      не означає бути нею.

      ***
      Не ліпші наші депутати,
      аніж доконаний совок...
      але ушосте-удесяте
      на шило мило поміняти...
      заплаче не один пророк.

      ***
      Коли у владі клоуни – капець...
      Кіно і цирк – то і не треба хліба,
      та навіть у совка мине терпець,
      якщо у Раді.. доміно і риба.

      ***
      В історії таки були слов’яни,
      яких розпорошили у війні...
      І не одному видиться мені –
      Болгарія – це перші могікани,
      що залишили Волгу... кацапні.

      ***
      Нема ума, вважай – каліка...
      але кумекаю, таки, –
      ординці – це бойовики,
      лихі сусіди – це навіки,
      а вороженьки... на віки.

      ***
      Фіґня підігріває інтереси...
      І маємо ілюзії одні,
      що сила переможе у війні,
      але... перемагає жовта преса.

      ***
      Надія є у цьому світі,
      що подолаємо старе...
      минуть халепи і ковіти,
      а Україна... не умре.

      06/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Коловорот
      Навідуюсь до свого краю,
      коли на це ще сили є,
      і не дивуюсь, що буває,
      мене ніхто не впізнає.

      І я не впізнаю нікого,
      хоча вітаю всіх підряд.
      Немає ані друга мого,
      ані його й моїх дівчат.

      Сумуємо за бабусями.
      Не молодіють і діди.
      І менше їх, і не ті самі,
      якими ми були завжди.

      І посивіли, й полиняли,
      і пригинає до землі...
      аби чуприни не блищали,
      то натягаємо брилі.

      Колись були такі як треба,
      сміялись, не ховали рук,
      не ставили поперед себе
      своїх дітей або онук.

      Мовляв, і ми були нівроку,
      і чорнобриві, й кароокі.
      Ні. Не міняється народ.

      Ми не такі були високі,
      але від року і до року
      триває душ коловорот.

      06/06/20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Пародія на поезію
      З Мавкою ніколи не прощаюсь,
      бо ширяю з нею у віках.
      У дугу зінуло, а не каюсь,
      як її утішу, – ах-ах-ах!

      Бо вона м'яка як та резина –
      поки натягаєш, каже, – вйо!
      А коли потягне чим по спині,
      то не репетую, – ой-ой-ой!

      Як жокею – це хороша дяка,
      адже я у сто такий драгун,
      що коли несе, немов коняка,
      то не зупиняю, тьху-тьху-тьху.

      Маю нині залік – на «відмінно».
      Пазуха – велика благодать!
      А коли полапаю коліно,
      то іду до раю, – ать-ать-ать!

      01/06/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Опозиція совковості
      Зелене й короноване мине,
      хоча не діє поки-що вакцина.
      Єдине обнадіює мене,
      що вилікує рани Україна.

      Відлунює небесний камертон
      усі її духовні обертони
      і гасне у етері моветон
      озвученого бестіями тону.

      Тому моя позиція така –
      у діалозі іноді уперто
      апелювати не до опонента,
      а до епохи драного совка.

      Я не запеклий, та на все готовий.
      І кредо не міняється моє:
      поезія, яка лікує мову,
      не експериментує, не кує
      зозулею, не видає полову,
      але відображає житіє.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Пілотаж та абордаж
      ***
      А проти лома не було прийому...
      тому що засвітилось еМВееС.
      Колізія знайома,
      якщо не всі удома,
      історію очолює балбес.

      ***
      А минуле блукає по колу,
      у якому жиди-москалі –
      демагогія гола
      нового посолу –
      облюбовує вищі щаблі.

      ***
      А мета диявола у тому,
      щоб деталі бачили сліпі.
      А вони відомі.
      Видно і сліпому,
      що ведучі іноді тупі.

      ***
      А у державі діють не закони,
      а писані укази пахана.
      У п’ятої колони
      од Бені і до зони
      задача – мати свого пацана.

      ***
      А на коні... буває, і на поні...
      у лайнері... літають за моря
      учора і сьогодні
      злодії у законі
      і бойові опричники царя.

      ***
      А на Чуді́ ще б'ють старі рекорди,
      і поки обнуляються нові,
      учені ідіоти
      і генії блювоти
      рай ойкумени мочать у крові.

      ***
      А на зелень є іще охочі
      жити у обіймах сатани,
      у якого очі
      навіть проти ночі
      блимають загравою війни.

      ***
      А на Раші є одна надія,
      мати Україну у ясі
      і як пандемія
      на периферії
      діє окупація Русі.

      05/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Репетиції незвіданого
      Світає... і світиться світ
      у сяєві іншого світу.
      Коли не минає політ,
      життю не пиши заповіту.

      Не знає ніхто і ніде,
      кудою надія літає.
      За обрії сонце зайде,
      тоді поганяй аж до раю.

      На одрі у віщому сні
      вертаю до отчої хати,
      де ложе готують пенати.

      Та все-таки – нащо мені,
      допоки співаю пісні,
      у вічності тій засинати?

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Мандри в нікуди
                 І
      Всі, кому я винен – у Союзі.
      Не вертаю на свої круги,
      та і досі віддаю борги...
      У минуле еміґрують друзі,
      що не хочу, маю по заслузі,
      що бажаю, додає снаги.

      Зайвого нічого не мудрую.
      Як опікся – на холодне дую.
      Щирістю усі ми на виду,
      та аби не горювати всує,
      битою дорогою іду я,
      поки ще усе-таки іду.

                 ІІ
      Не метаю бісеру нікому.
      Чим багатий, тим і воздаю.
      Помагаю бачити сліпому
      душу непомічену мою.

      Багатію на слова подяки.
      Не біднію, як минає день.
      Не поїду, як нема коняки...
      Не співаю, як не до пісень.

      Іноді буксує колимага...
      Чумакую, поки сили є,
      і моя велика перевага,
      що зозуля ще роки кує.

      І нічого, що іду до краю,
      що юрма наразі оминає
      і прозоре слово, і пісні
      і у білі, і у чорні дні...
      я усе одно недочуваю,
      що співають оди не мені.

                 ІІІ
      Хай собі радіють антиподи,
      маючи об'ємні тиражі.
      Чорні душі все одно чужі.

      Хоч усі ми, ніби, із народу,
      не люблю лукавої породи
      з фізією щирої душі.

      05/20





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Ода собі
      Оспівую і волю, і свободу,
      і не рахую лайки за сонет,
      але мені за це немає оди,
      що у сучліті є такий поет.

      Нечесана поезія у моді,
      тому богема має пієтет.
      Що не папуга – то із уст народу
      поширює дитячий діалект.

      А що мені лишається робити?
      Поезія кульгає на ходу,
      хоча авторитети на виду.

      Колись усі хотіли до корита,
      але закрита лавочка еліти
      і я туди, за оду, не піду.

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Анонс підсумків
      ***
      Звеличення особи – це біда
      її і за оказії цієї
      велику бульку цю несе вода
      за течією.
      Лопає ідея,
      якщо вона надута і пуста.

      ***
      Стріляти перестали ми, таки.
      І результати цього очевидні, –
      не так страшні оті бойовики
      як ідіоти
      ініціативні.


      ***
      На екрані бачу «брата»,
      що орудує щодня.
      І прийдеться визнавати:
      шаленіє кацапня,
      ати-бати і дебати,
      пропаганда і брехня.

      ***
      Ківи... раби... новічі... амеби...
      і колона армії совка...
      Ой, не покладається на себе
      дивовижна нація, яка
      діє так як діяти не треба.

      ***
      Тепло у лютому дає весною мінус
      і це далеко не єдина дивина.
      Проблема України не коронавірус,
      а на її полях зелена сарана.

      ***
      Усі – сини ми Ноєві,
      але не Божий дар
      рептилія Московії...
      опінія історії
      очікує удар.

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Як-не-як і коли...
      Природа не виховує людину,
      а, як-не-як, і радує, і вчить
      як вижити у ту лиху годину,
      коли прийде її остання мить.

      І, як-не-як, а другу половину
      ще дожинаю... а душа болить,
      що ойкумену цю і я покину,
      коли полину у її блакить.

      Та, як-не-як, а не кусаю лікті,
      бо небо чисте, і зоря ясна,
      і долітає з далечі луна,
      що я не одинокий, а на світі
      є попереду не одне ще літо,
      коли мине опалена весна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Вчорашній сон
                   І
      Лечу, хоча і не світає,
      і не минає темнота...
      Стовпи Тарасові шукаю,
      бо Україна ще не та.

      Не та, яку хотів узріти
      він із Чернечої гори...
      Не перевернуті на літо
      її природні кольори.

      Хоча, неначе, ще не вмерла...
      Он – синє небо... врожаї...
      але на сході – ніби пекло...
      чума винищує її.

      Торгує нею кожне рило
      і забуває Заповіт.
      Усюди тліюче кадило
      окурює лукавий рід.

      Суди купують олігархи,
      а голомозе їде дахом...
      отар а мекає ціну...
      і доять наймити війну.
      Агонізуючі монархи
      готують «рашеську весну».

                  ІІ
      Дивлюся... і своїх не бачу –
      одні кацапи... а хохли –
      на заході... Які ледачі!
      Такими і діди були.

      Мігруючі аристократи
      мотаються туди-сюди...
      усе лишають окупанту,
      аби подалі від орди.

      Ум уповає на удачу,
      аби онуки ожили,
      а нашу безхребетну клячу
      шматують виродки-орли.

      Мутує нація корони –
      нагулює імунітет.

      Курують юди і гордони
      осоловілий Інтернет.

      Чекає неня Вашингтона,
      а їй потрібен Піночет.

                   ІІІ
      Дивлюся, наче і світає,
      але душа не відлітає...

      Нема нікого. Тільки я
      товчуся у хатині скраю...

      В моїй землі – чужого раю
      шукає братія моя.

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Деякі правила для аматора ПМ
      ***
      Оцінюй не прозоре, а ясне
      як не уміють павичі і сови
      та Сидорові кози Казанови,
      сонця, мєсіри... пам'ятай одне,
      що голосне – за обріями мови.

      ***
      Не оминай ні хащі, ні кущі,
      коли зелена борода, буває,
      навіює салати і борщі...
      як є у пущі мощі і дощі,
      то і зело поезії буяє.

      ***
      Нагадуй, що аматор – не поет,
      але нікому не пиши догани,
      інакше головний авторитет
      запише на віки у графомани.

      ***
      Себе обтесуй. Уникай майстрів
      і їхнього урізаного слова,
      яке сія усім споконвіків
      і прикраша поези школярів...
      Архаїка – поезії основа,
      що сяяла іще за кобзарів.

      ***
      Умієш – не умієш, повсякчас
      ти на суді лиш у одного Бога.
      Тулися непомітно серед мас
      і... лайкайте собі одне одного.

      ***
      Не поспішай усюди і бігом,
      хоча і сексу не було ніколи.
      І пам'ятай, відверте – то Содом,
      а от сучасне має бути голе.

      ***
      Не публікуй багато. Головне
      оберігай. Навіщо ті анонси,
      коли і потороча омине
      твоє ім’я кусючого барбоса?

      ***
      Є правило, хоча й не золоте,
      але воно на паузі тримає,
      коли важливо не робити те,
      у чому необхідності немає.

      ***
      Змагайся, та вперед не вилізай,
      бо юрмище зоїлів за тобою.
      Якщо тебе учують, так і знай,
      ні спокою не буде, ні покою,

      ***
      Рівняємось усі – епатюки
      і те, що фею поминає всує...
      Із точністю, буває, навпаки
      Редакція оцінює, таки,
      хоч – у тилу, але дисциплінує.

      ***
      Ніхто тебе ніде не обійде,
      якщо, бодай, помітили піїти.
      Та не питай уїдливо еліту, –
      вовки то цілі, але вівці – де?

      05/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Парадокси негоди
      У тілі є біологічні гени.
      Наука розшифровує геном.
      І це уже стає не по кишені,
      бо треба мати свій аеродром.

      Масони явно може і не винні,
      що паніка гуляє по землі.
      Дурні учені випустили джина,
      аби боялись голі королі.

      А поки-що лякає пандемія,
      яку не зупинили на межі,
      бо панацея – це не фармація,
      що гріє руки на біді чужій.

      Усе живе бажає їсти-жерти...
      Народе неприкаяний, затям, –
      рятує не наука, а вігвам..

      Але фіг вам оклигати до смерті.
      Людині нині є коли померти,
      нема куди звернутись за життям.

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Бідобісіє
      ***
      Перо позичу у гуся
      і заримую порося,
      яке юрмою управляє,
      але усюди заважає,
      бо хоче виділятися.

      ***
      Україна має три нещастя:
      слуги, пандемія і війна.
      Всякі біди однієї масті.
      Є і на Московії одна –
      «раше-путіноїдна страна»,
      від якої лиш одні напасті.

      ***
      А ми обрали на біду
      зеленокриле какаду,
      яке літає в Емірати
      еміра обіграти в карти.
      У нього місія така –
      валяти всюди дурака.

      ***
      Веде майбутнє у пустелю,
      та «оклімаємось» раніше.
      Бідою вдаримо об землю
      тай будемо чекати іншу.

      ***
      Немає віри у митця,
      то й у біди немає міри,
      але опалюють сонця,
      які відлунюють месіри,
      аби добитися вінця.

      ***
      Не буду говорити знову,
      у кого місія така –
      на лихо мати язика...
      Знущаються поети з мови,
      то що хотіти від совка?

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Смутна пора
      Забуяли зеленню ліси.
      Віє яблунева завірюха.
      Пелюстки оазою краси
      ойкумену оповили пухом.

      Це уже нагадує фінал
      опери... а, може, й оперети...
      «Лебедине озеро» і «Бал»
      зашуміли піною у Лету.

      І за течією уві сні
      чую ліру і далеку лютню...
      Та бадьорі арії не чутні...

      Кличе Мойра у минулі дні.
      Віщі сни навіюють мені
      не веселе, а сумне майбутнє.

      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Історія писаної торби
                     І
      Історії заварює війна,
      а нам усе, – ой любо, братці, любо!
      Одні лягають, бо усім, – хана,
      а інші мають показати зуби.

                     ІІ
      Табу не угамовує братву –
      ані еліту, ані пієтети,
      ані політикана чи поета...

      Скипає зайва піна наяву,
      якщо лихе видумує сонети,
      а немічне хапає булаву.

                     ІІІ
      Буває, що й аматори застою
      ідуть у люди з легкої руки,
      і носяться із торбою такою
      як із передмовою, – на віки.

      На деякі труди немає ради,
      але у тебе місія така –
      лихому показати кулака,
      а чуйному у всьому помагати.

      І думаєш, – навіщо це тобі,
      коли на слово щирої поради
      як подолати непомітні вади,
      лише готуєш ворога собі.

      Оцінка цій опінії – зеро.
      Якщо за неї ми «печемо раки»,
      то краще уникати небораки.

      У кожного лише своє тавро.
      Пасує мові голосне перо.
      Глухоніме лишається ніяке.


      05/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Парад у тупик
      На Раші не міняється нічого.
      Агонізує азія-ордло.
      Вода у Крим вартує дорогого.
      Конає до коронування свого
      у бункері «обнулене пуйло».

      Усе завоювали яничари
      і то, – «одній Росії завдяки».
      Героям захотілося на нари.
      Охляли печеніги і хазари –
      неумирущі бойові полки.

      Усіх собою заміняє бацька
      у ролі всесоюзного царя...
      та заважає нація козацька,
      якій пасує «шапка мономаська»
      на голові паяца-упиря.

      Парафія очікує параду...
      цар попереду а народ позаду.

      Добилися оказії сябри –
      позбутися азійської мари.

      Але юрма воліє до упаду
      піарити червоні прапори.

      08/05/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Парад антиподів
      У полоні, у колоні Зе
      нація дорогу обирає...
      братія була – тепер немає,
      партія вела – уже везе,
      їде неупинно до корита
      їсти і ділитися чужим...
      сарасята – це уже еліта:
      ні про що уміє говорити,
      із нічого лох стає усім.
      Аж усі роти пороззявляли...
      Кожного дивує новина:
      жерти і базікати – це мало,
      на Росії падає ціна,
      укри воювати перестали,
      та не зупиняється війна,
      обережні маски одягають,
      охололі дибають до раю,
      їх не помічають у юрбі...
      і мені стає не по собі,
      язикаті друзі оминають
      і не озиваються сліпі.

      05/20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Май в карантині
      У карантині горе не біда –
      і на поези вистачає часу,
      і на городи, як тече вода,
      а суще небо б’є у тулумбаси.

      Квітує все – моє і нічиє:
      вороняче, совине і лелече.
      Кує зозуля – віку додає,
      а соловейко опери щебече.

      Лопату в руки і – відпочивай!
      Нема чого на долю нарікати,
      що ідемо колоною до хати...
      На вулиці перемагає Май!

      Гудуть рої, але не носять меду,
      гуляють тучі, а дощі не йдуть.
      Не свято у трудящого, а муть...

      Зелене ще не застує поету –
      попе́реду усе, що попере́ду,
      куди отару наймити ведуть.

      01/05/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Квітневий шум
      Сади стоять у молоці
      несамовитого буяння,
      неначе перші миті ці
      переживають як останні.

      І вишні як на виданні,
      і, наче, на весіллі сливи,
      зарум'яніли яблуні...
      На урожай чекають ниви.

      Упали рятівні дощі –
      усього сущого основа,
      всього живучого обнова...

      Живу молитвою душі,
      яка подужає чужі,
      бо небо чує рідну мову.

      04.20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Антимонії
      Немає раю...
      люди не святі...
      Жура минає
      і на самоті.
      Самотнім добре –
      жодної розлуки...
      І їм не горе,
      як нема біди,
      що їхні долі
      у юдолі муки,
      і їх ніколи
      не несе по колу
      жаги й неволі
      течія води.

      04.20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. На краю безодні
               I
      На березі стою,
      чекаю течію,
      що, може, занесе мене у Лету,
      де на краю землі
      у золотій імлі
      є ирій одинокому поету.

      У дятла є дупло,
      синиця в’є гніздо,
      зозуля сиротою виростає...
      У неї, як на зло,–
      не соль-фа-мі-ре-до...
      Одне, – ку-ку, і ось тебе немає.

                 ІІ
      У полі ярина
      посохла як стерня...
      Чекає урожаю посполитий...
      Нічого до ярма
      хорошого нема,
      хіба що – вистачає апетиту.

      Але усіх веде
      одна команда, де
      немає того, що веде у люди.
      Минаємо яри,
      чекаємо пори,
      коли нічого кращого не буде.

                 ІIІ
      По урвищу іду,
      очікую біду,
      та ангели ширяють одесную,
      нагадують мені, –
      лунатика на дні
      ніяка панацея не почує.


      04/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Нутро і тло контрреволюції
      Ще не зачиняється сезам
      і на сході іноді світає...
      вечоріє...
                 і смеркає...
                                 ...нам
      поки-що і цього вистачає.
      У запасі є – слова... слова...
      це не бісер...
                         і не діаманти...
      у народу вистачає вати:
      ватою забита голова;
      обіцяє пряники Москва;
      локшини на вуха...
                             та оскому...
      І немає ради...
                            білий світ
      не дарує прощення нікому
      за гріхи Гоморри і Содому...
      і покару маємо...
                           ... – Co-vi-d.
      Поки чумакуємо додому,
      боїмося смерті.
                              Не святі...
      Будемо й за це відповідати
      і за те, що нами у житті
      ще маніпулюють окупанти,
      печеніги дикої орди,
      юди –
                 бойова колона п’ята,
      що із середини палить хату,
      деморалізує Луган-Дон,
      атакує з моря наші сіни...
      По землі іде армагеддон
      і не оминає України.
      А дурко у бункері сидить...
      малахольна нація куняє,
      а воно...
                 ...веде її до раю,
      і радіє оборотень...
                                 Мить –
      і в уяві падає блакить.
      Лиса мавпа
                     Feuer!
                               нажимає.

      04/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Доля без кебети
                         І
      Воюють не халупи, а палаци...
      зелене оживає навесні...
      надія умирає на війні,
      бо є іще нувориші-паяци.

      Сюжети є, а фабули нема...
      те умиває... інше гріє руки...
      історія не додає науки,
      що доля володіє усіма.

                         ІІ
      Але про це – уже забуті вірші...
      Поезія не пахне все одно,
      коли не заглядає у вікно
      бодай одна єдина наймиліша.

      Коли не випромінює тепло
      ні усмішка її, ні серце Кая...
      Минуле за водою утекло,
      а за душею іншого немає.

                         ІІІ
      Були ми мільйонери і бомжі
      і досі залишаємось чужі,
      у долі не отримавши обручки...

      вели нас у майбутнє міражі,
      а нині стоїмо на рубежі,
      доведені у відчаї до ручки.

      04/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Обсервація творчості
      Яка оказія явилась!
      Весна не за горою,
      а сіячі заякорились
      у гавані застою.
      Ячить поезія висока
      кімвалами кумира,
      куняє муза одинока
      і почиває ліра.
      Піїти засівають дачі...
      усі на карантині...
      у резервації... одначе
      це не поможе нині
      начхати і не помічати
      ізгоя-баламута –
      у самоті ізолювати,
      аби його забути.
      Перелопачую оазу
      і короновану заразу
      міняю на салати
      і хай не читане ні разу
      чарує очі віршомазу
      і не дає куняти.

      04/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Гадання на гущі
      Тривога охоплює душу –
      у пеклі прокинувся Вій.
      Та хочеться жити і мушу
      радіти оказії цій,

      що буду гадати на гущі,
      чи буду до літа живий,
      чи, може, в розореній пущі
      очікує затишок мій.

      Та поки із півночі віє
      і суне із моря війна,
      не гасне надія ясна.

      У небі Ярило яріє,
      і злаки посіє Месія,
      і зі́йде зорею весна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Чистоплюям
      Уся компанія моя –
      як не лелека, то синиця...
      І де ті циніки взялися,
      якщо усі такі як я?

      Із далини усе одно,
      кого послати до Ереба,
      коли чорніюче гузно,
      буває, ляпає із неба.

      Бо я і є апологет
      читацького імунітету,
      коли задрипані сюжети
      клонує нібито поет.

      Аполітичні чистоплюї
      одне одному сучать дулі,
      але співають в унісон,
      бо не багато треба тями
      себе вважати павичами...
      і в цьому – є таки – резон.

      03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. «Березневі іди»
      Знову віє, нібито, весною,
      а вертає, наче, до зими
      і усюди білою габою
      заслані зелені килими.

      Де-не-де синіють первоцвіти
      у моєму сивому саду...
      Завірюха замітає літо,
      поки я до осені іду.

      Домінує сіре і дволике,
      поки ізольований стою...
      Діє приморожений владика,
      буря назріває у краю.

      Тліє коронована зараза...
      Не було такого ще ні разу,
      як у високосний рік оцей.

      На минуще не минає мода.
      Зелень імпонує ще народу,
      та зима виховує людей.

      03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. Привіт у стилі ретро
      І
      Ну що, здавалося б, ім’я?
      Ім’я – та й годі... просто, – Ліна.
      А каже українське я,
      що то історія моя
      так само як і Україна.

      Читай хоч цілу ніч і день
      од палітурки і до краю
      її палітру одкровень –
      вінок нечуваних пісень
      всеукраїнською лунає.

      ІІ
      Вона іще цариця мод...
      І навіть ретро-діалекти –
      її багатоликий код,
      яким поети і поетки
      «переаукують» народ.

      У римі суржик «ожива»,
      буває, є – нові і но́ві.
      Але задумуюсь, «бува», –
      а що як деякі слова
      незримі рани рідній мові?

      Читаю українською́
      і, наче, «дома» побуваю,
      чи то – посто́ю-«постою́»,
      чи у раю, а чи у раї?..
      «узять» і «мать» не помічаю...
      Але за каліграфію́
      усі недоїмки прощаю,
      не редагую, не міняю...
      На осучаснену мою
      ще нелюбиму-нічию
      чужі слова перекладаю.

      19/03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Напередодні апокаліпсису
      Немає перепони і табу
      нацькованій агресії зі сходу,
      коли ведуть зомбовану юрбу
      фальшиві слуги іншого народу.

      Московія увічнила чмиря.
      І малороси, і паяци раді,
      що захищають коміка-царя
      «азірови» і «дєвочкі» у владі.

      Лукаві і смішні поводирі
      займають територію отари.
      Вовки й шакали виють угорі,
      у низині чатують яничари.

      Моря і землі ділять москалі,
      не забувають інтереси німця...

      Аматори терору – сомалійці,
      а хунта засідає у Кремлі...

      Європа «коронує» українця,
      аби щезав із рідної землі.

      03/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Кінець дискусії
      Кумири-поети найбільші ура-патріоти
      уміють волати: люби, не убий, не кради...
      Одне помагає – топити людей у болоті
      та булькою інше спливає на плесі води.

      Фальшиві душею зозулі і півні-писаки
      шанують поезію, тільки – свою і нудну,
      та надоїдає, коли надоїли доярки,
      а кози співають осанну лише барану.

      Слова-паразити давно уже застують мові,
      але багатіє чужий словниковий запас.
      Всеїдна юрма піє оди «священній корові»,
      на кутні ірже гоноровий «ліхой» віршомаз.

      Критичного ґлею немає... папуга усоте
      нап'ялює явно чуже на свої копили.
      Немає резону тягти порося із болота,
      бо не із одної калюжі ми воду пили.

      Пишаються авгури в наполеонівській позі
      і не помічають, які вони вуйки смішні...
      І я розумію, що нині не тільки мені
      з цією німою елітою не по дорозі,
      якщо її й досі (посмикати сіна у возі)
      ведуть за собою лише фарисеї одні.

      03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Заповітне слово
      Великі люди і маленькі
      по всіх усюдах на Землі
      ще пам'ятають про Шевченка,
      а особливо – москалі.

      Не помиляється людина,
      що розуміє заповіт, –
      якщо існує Україна,
      то не минає білий світ.

      Ніхто у чукчі чи у німця
      не виключає Божий дар.
      Та у питомих українців
      прироче слово – це «Кобзар» .

      Але кацапія бажає
      і це загарбати собі:
      його хатиночку у гаї,
      його могилу на горбі.

      Поталанило чоловіку:
      у Києві любити дідька,
      а у городі – бузину...
      у хаті – пісню вечорову,
      в неволі – українську мову
      за всіх одному та одну.

      09/03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Ліки від амнезії
      ***
      У небес нема кінця і краю
      і людині віри вистачає.
      А во славу імені Його
      нації дарується основа, –
      все, що є, було і буде – Слово
      волею Отця Всевишнього.

      ***
      Дике поле знову
      застує народу...
      Поки дочекаємось месії,
      пам'ятаймо: мова –
      воля і свобода,
      а язик – агресія Росії.


      ***
      Не вистачає іноді лікнепу,
      аби була поезія чітка.
      Та видно, що політика така, –
      коли совок оцінює дурепу,
      то очі позичає у сірка.


      ***
      Нікого не лякає маячня...
      Коронавірус є, але не діє...
      У півня на зозулю є надія...
      Що не пиши, а радує дурня, –
      чекає гомерична пандемія.

      ***
      Нічого не буває випадково.
      То ідемо подалі од біди,
      то знову повертаємо сюди, –
      боліємо за українську мову,
      і хворіємо язиком орди.

      ***
      Окопи – не надійний оберіг...
      історія замішана на кро́ві...
      всі за одного і один за всіх, –
      коли ступає ворог на поріг,
      то націю рятує рідна мова
      .

      03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. На арені цирку
      ***
      Зашуміло в голові у мачо –
      маємо і пряник, і батіг
      у обіймах Рашії. Одначе,
      нація ще поки-що не плаче,
      та од сміху надірве живіт.

      ***
      Ми – брати! Нас немає! Абзац...
      У народу стійка параноя.
      Все чекає, що неук-паяц
      очарує собою ізгоя.

      ***
      На дроті – слуги у шпагаті,
      на сцені – коміки і леді,
      зациклені на клоунаді,
      червоні ари – на арені
      і раді чучела зелені,
      що їх показують у Раді.

      ***
      В Буковелі немає обману,
      що занесло шута до Оману.
      На лещата міняє чалму
      і нічого не буде йому.

      ***
      У малороса є великий гонор –
      куди літає, там – літальний номер,
      у папи – вірус, у Європі – зло,
      Гаагою залякане пуйло.

      ***
      І у зелені є опертя.
      Пацифісти блатної колони
      за нові узялися закони.
      А яка їх чекає стаття
      за обман, що вони «за життя»?

      03/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Стратегія і тактика
      ***
      Що кому дала норманська змова?
      Шоумени українофіли
      величали українофоба,
      два на два у дурня грати сіли,
      слухали написані промови.

      ***
      Стратегія і тактика почуті.
      На те вони і саміти Паризькі –
      побачити очко у Ліліпуті
      й помітити, що це не папа Римський.

      ***
      Питається не перший раз, –
      який же ми народ один,
      коли загородили тин
      і залишили перелаз,
      аби ви убивали нас?


      ***
      Уже перевертаються діди
      у всіх могилах на «дев’яте Мая».
      Пуйло воєнні злочини вітає,
      та хочуть раби-новичі туди,
      де мафія фашизму убиває.

      ***
      В Україні ще Бастилії нема.
      На Московії, надіємося, буде.
      І опише не один Дюма,
      як перевиховує юрма
      тих, кого не виховали люди.

      ***
      У Сирії ще миру не було,
      а Україну кинули на карту:
      Європа має ставку на Ордло,
      за шулера орудує Пуйло,
      Америка реалізує нафту.

      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Тролінг роздраю
      ***
      Яке їхало, таке й здибало,
      а якщо оминуло, радій,
      що не з'їло, але і не видало
      за своє у конурі чужій.

      ***
      Мир із Путькою – афера,
      а з Росією – війна...
      над Парижем як фанера
      пролітає сарана...

      ***
      Народ нуртує, та не має тями
      зібрати закипаючий навар
      і вилити у водозбірну яму
      цю зайву піну неуків-нездар.

      ***
      Нувориші дорвалися до влади,
      паяци хочуть миру на крові...
      злодії попереду, а позаду
      очільники нової клоунади,
      яка не має ґлею в голові.

      ***
      У розрізі убогої спільноти
      помітні глитаї-багатії
      і непомітні парії її,
      які стають героями Ґолґоти.

      ***
      Ви кажете, – яка краса у небі!
      А я кажу, – бери та обирай
      усе, що обіцяє Божий рай.
      Гадаю, що й поезії не треба
      тієї, що запалює роздрай.


      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Синдром щура
                         І
      Не до революції... наразі
      боїмося іншої зарази...
      Є багато цілей та ідей
      і критичну набирає масу
      армія зомбованих людей.

                          ІІ
      Що хвилює автора сьогодні,
      те дратує завтра читача:
      оди у поезії не модні
      ні герою, ні небесній сотні,
      тліє реноме у діяча,

      слуги біомаси ще у моді,
      а Майдану – наче й не було...
      телеящик Рашії на сході
      популяризує у народі
      пугало імперії – Пуйло.

      Вчора гомоніла Україна,
      ну а нині армія совка
      величає свого бабуїна,
      а сім’ю велику і єдину
      обіймає ворога рука.

      Поки ми травили теревені,
      ожили поводирі юрми –
      агенти Московії зелені,
      бігаючи голими по сцені
      і маніпулюючи людьми.

                          ІІІ
      Буйний вітер напинає парус.
      Поки масі імпонує хаос,
      голови окутує пітьма.

      У юрми енергія буяє,
      та у вищій гільдії, буває,
      розуму критичного нема.

      Параноя піднімає
                                   галас,
      палубу історії хитає,
      пацюки дорвались
                              до керма.

      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Сценарій сюр
      Мода не міняється
      і юрба не кається,
      у судах єднаються зрада і совок.
      Дев’яносто п'ятою
      йде колона ватою.
      Зашивайте, братіє, рота на замок.
      Волонтери, бійтеся!
      Пугало комісії
      на чолі дивізії їде на війну.
      Буйна охоронниця
      б’є, кого їй хочеться,
      Буратіно мочиться? Слава сцикуну!
      Як то любо-дорого!
      Удає суворого:
      очі в очі ворогу дивиться в упор,
      із еміром снідає,
      з папою обідає...
      а тилами відає горе-прокурор.
      Урку одубілого,
      що за Сашу Білого
      уникає цілого строку у тюрмі,
      на жінок натравлює,
      на героїв армії
      пальцями показує...
      Весело юрмі!
      Ожила кацапія.
      Нео-дипломатія
      обіцяє Рашії нашої води.
      Мода зеленішає,
      Вова веселішає
      і на вуха вішає локшини орди.
      Українізація
      чи колаборація?
      І не знає нація, хто куди гребе.
      Здати економіку
      і країну Вовіку –
      це і є у коміка варіанти Бе?


      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Резонатори розбрату
      ***
      Ой хазяї ми, хазяї...
      А хазяйнує в нашій хаті
      кацаполюбіє її...
      Колоною чужої раті
      ідуть іуди язикаті,
      раби Московії свої.

      ***
      Козачок у Раді ляпає на люди
      неокогнітивний дисонанс:
      підіймемо руки і війни не буде,
      Крим купує воду і тоді усюди
      запанує Раша і Донбас.

      ***
      Вівці цілі, та вовки не ситі.
      Барани не розуміють, що
      ворога ніяк не зупинити,
      поки Русь очолює ніщо.

      ***
      Не сховає сонце чорна хмара,
      поки сяє золота блакить.
      Небу українському болить
      остогидла мова яничара,
      що не чує, як воно звучить
      моветоном, – «надо зупинить».

      ***
      Ворога і чудо не зупинить,
      поки з нами мешкає свояк,
      що із комунальної квартири
      на Кацапію мільйони тирить
      і не зупиняється ніяк.

      ***
      Ми не із одної випали колиски.
      З чорною душею – це не білорус.
      Балалайка Раші – не бандура муз.
      То навіщо їхні зайві обеліски,
      що як сон дурний нагадують Союз?

      ***
      Резонує поетичне слово
      як сигнали Тесли* на болід.
      Хай воює українська мова
      і тоді за зло і геноцид
      на орду осатанілу знову
      з неба упаде метеорит.

      02/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Міні-романи
      Де ви, мої нефертіті,
      милі навіки жінки?
      Я пам’ятаю ті миті,
      сині волошки у житі
      і – за водою – вінки.

      Канули за течією
      як силуети купав
      пізні жалі за тією,
      що називав – орхідея,
      та не її обіймав.

      І на Івана Купала
      інша вела у вогонь,
      вабила за оболонь...
      Та, що мене обіймала,
      переживає, либонь?

      Гречкою пахло у просі...
      Щастя минає земне
      і повертає на осінь.
      Та, що сумує і досі,
      не забуває мене.

      Часу немає на рани.
      Поки живі ветерани,
      маємо іншу ясу.

      Пишемо міні-романи.
      Коней сідлають улани,
      дами роняють сльозу.

      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Камертони слова
      ***
      Куди поділися аматори сатири?
      Лишилися одні комедіанти ліри
      і невпихуємі у душі і серця
      хіпуючі сонця, міксуючі месіри.

      ***
      Поету темно, а п’яниці ясно –
      поезію навіює аї.
      Що́ імітує іноді прекрасне –
      резону додає ґаліматьї.

      ***
      Ніякої немає думки,
      то й сенсу – думати, нема,
      що слово вищого ґатунку
      не від лукавого ума.

      ***
      Адепти екзальтованих левиць,
      шокуючих величиною циць
      і публіки дешевої кумири, –
      не варто воювати ради миру,
      показуючи файні морди лиць.


      ***
      У метри кандидати незборимі
      і, ради очевидної дурні,
      видумують оригінальні рими
      та шепеляво глушать голосні.

      ***
      Мімікрія мову не поборе
      і не зайві КаПеДе мої.
      Українська мова не прозора,
      поки ЗОЯ* бовтає її.


      02/20

      * — змія особливо ядовита




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Операція Ы
      ***
      Поки ще не закінчені курси,
      а казна - це порожня сума,
      має наміри влада сама
      підмітати останні ресурси,
      щоб лишатися біля керма.

      ***
      Не живеться тихо чоловіку,
      у якого успіхи малі.
      От би цю енергію базіки
      та на мирну працю у селі.

      ***
      Що народу кулі й кулемети,
      і коронавіруси планети
      у колонізаторській війні?
      Наступає час імунітету.
      їсти не салати, а котлети
      означає – вижити чи ні.

      ***
      Вирішило всенародне віче, –
      є на кого вішати собак!
      Де за газ не заплатили двічі,
      їли чи не їли,
      все одно купили.
      І ніде не гавкає бідняк.

      ***
      І сліпе узріє, що не пейси
      виділяють націю мою.
      На базарі інші інтереси, –
      як продати крадене за пенси,
      а рублі рубати у бою?


      ***
      Зима переступила за поріг
      і правда наші очі відкриває...
      Одна бабуся іншій повідає,–
      Зеленський краще прибирає сніг,
      ніж Порошенко.

      І таке буває.


      01/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Скарабеї історії
      ***
      Як не помилитися усоте,
      поки клоунада наша суть?
      Кожному побачити охота,
      як саджають Пороха Зе-боти,
      а Пуйлу оклигати дають.

      ***
      Догоджає Зеля окупанту,
      поки не уміє поміняти
      коней, що линяють на скоку,
      бо не знає, чи хвости рубати,
      чи міняти шкуру на луску.

      ***
      Щось пливе до берега, до мого
      і на дно занурює ґузно...
      і не знаю, – що то за одно?..
      Чи воно вартує дорогого,
      що таке не тонуче воно?

      ***
      Намалюю контури на мапі.
      Ось де Лугандонія і Крим.
      Їх не вистачає у кацапів,
      щоб завоювати третій Рим.

      ***
      Що то за історія Росії,
      що уже така як Русь колись?
      Наша Анна – їхня? Мама мія!
      Ми були братами Візантії!
      А вони? Батию віддались.

      ***
      І у нас є золоті монети,
      де не закарбований кацап.
      Та немає пазурів і лап.
      Вирили в могилах конкуренти
      княжі мощі, черепи, скелети...
      а Пуйло віщає, – цап-царап!..
      Ось і всі історії секрети.

      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Освоєні горизонти
                         І
      Осінню, а іноді й зимою
      я у школу біг без черевик,
      пам'ятаю, мовою чужою
      викладали там «Радной язик».

      І «радной» була «літєратура» .
      А коли за партою сидів,
      то учив невимовно культурну
      мову язикатих москалів.

                          ІІ
      «Ми усі.. – ну, теє... і потрошку...»
      Радо танцювали краков'як,
      «бариню» співали під гармошку
      і не знали, що таке гопак.

      Модною училися. Одначе
      чуємо і досі це собаче
      «драстє» іванових і марусь...

      Як того не хочеться комусь,
      автохтонна нація козача
      заселяє Україну-Русь.

                          ІІІ
      Не минає «бєсіє» у Рашки
      і не опустіла Колима.
      Розумом поїхати не важко
      од її лукавого ума.

      І тому од самого Дунаю
      і до Дону є ще вчителі –
      мовою й душею – москалі,
      а з-за парти й досі вилізає
      нація, яка не помічає,
      що у неї голі королі.

      02/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Історія з географією
                          І
      Гуляю в основному наодинці.
      Компанії немає і – зима.
      Нав'язуюся кожній українці,
      а їх, дивуюсь, наче і нема.

      Буває, усміхаюся дівчатам
      і не зважаю на флюїди дам,
      які уміють посилати матом
      і обіцяють тільки-но фігвам.

      Мені то що? Я шпацірую мощі,
      і до усього поступово звик,
      і не питаю у німих заїк,
      чому у лісі, як на Красній площі,
      існує окацаплений язик.

                          ІІ
      Шановні фарисеї-пацифісти,
      ви бачите, – попереду нас рать?
      Так учать окаянні пофігісти
      і залишки російської еліти,
      яку чекає «родіна» і «мать».

      Сучасники мої, самаритяни,
      невже і ви на службі у орди
      як деякі язичники-погани?
      Уже навіщо лісові цигани,
      а й ті – як не кацапи, то жиди.

                          ІІІ
      Тут ні до чого капища Сінаю.
      Ахейці пам’ятають про дари
      данайців. Із далекої пори
      історія і досі убиває.
      Це не біда, що брата я не маю,
      та лихо, що немає і сестри.

      01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Що буде, те й буде
      Не уявляю, що у світі буде
      через якихось дев'яносто літ,
      але гадаю, будуть інші люди
      описувати невідомий світ.

      Мюнхаузени-німці окаянні
      освоять на Венері океан
      і запанує плем’я могікан
      на Місяці, Юпітері й Урані.

      І фенімори купери тоді,
      гойдаючись у зонді на воді,
      не відаючи, що таке ординці
      і викопні гурони-москалі,
      повідають поетам на Землі,
      що ми були останні українці.

      01/20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Декорація по декору
      ***
      Якщо свічу апологету
      запалює Аполлінер,
      це у поезії – мінер.
      Свідоме збочення поета
      не попадає у етер.

      ***
      Я іще чалапаю по плаю.
      І удача є, і фея є,
      а копійки зайвої немає.
      Що у підсвідомості дрімає,
      те купує нас і продає.

      ***
      Ей ви, заочні дуелянти,
      кому усе іще охота
      щаблі і сідала зайняти –
      і курка може заспівати
      як піє сокористий кочет.

      ***
      І липові, і любі друзі,
      не переймайтеся за мене,
      що бачу небо у калюжі.
      Якщо усе пасує Музі,
      то і прозоре – нотабене.

      ***
      Мої таємні візаві,
      якщо моє надокучає,
      то ви в єдиному праві,
      що це моя хатина скраю
      на бойовій передовій.

      ***
      Дем’яни бєдні і бездомні
      і нині не перевелись,
      але на те вони й відомі,
      аби не чули їх колись.

                                  01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. Стилізація стилю
      ***
      Поети, які забавляють ся віршами,
      кайфують, а муза дає втікача.
      Клепай небилиці і найімовірніше
      піймає за фалди вона читача.

      ***
      Уловлюю у водограї
      акорди музики Бізе.
      Освоюю луги та плаї.
      Хто у поезії літає,
      той до вершини не повзе.

      ***
      У кого є що позичати,
      не береже у себе злато,
      а безкоштовно роздає,
      аби яскравіше палати.

      ***
      А відомі упирі-поети
      вішають на шию амулети.
      І удача є,
      і кубло своє,
      але гонор спати не дає.

      ***
      А на горі як на чужому горі
      не виїдеш найвище за усіх,
      то краще гальмувати у заторі,
      аби не переїхати своїх.

      ***
      Заякорили паразити -
      іди у гавані чужі,
      де на твоє немає мита,
      бо як себе не оцінити,
      чекай аварії душі.


      01/20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Активізація активів
      ***
      Вован і Вова почекали,
      потисли руки й почали
      ділити українське сало.
      Було одного вовка мало,
      то ще одного додали.

      ***
      Кому земля дає свої плоди?
      Ніщо, яке усе гребе до себе,
      елітою спливає із води,
      а караван людей іде у небо.

      ***
      Царі – псарі, народи – гайдамаки.
      Усі пророки все-таки праві –
      коли нема царя у голові,
      то це і є його ума ознаки.

      ***
      Є хазяї, але земля гуляє
      і є чого базікати щодня,
      як наша Рада воза запрягає.
      І їде віз попереду коня.

      ***
      Ожили ідеї окупанта.
      У «слуги народу» – епатаж.
      Будемо паї анексувати
      як Пуйло у мантії пірата –
      «цап-царап» або на абордаж.

      ***
      Поки резервації у шані
      і ще є колонізація,
      особливі статуси Кубані
      і Алтаю – окупація.


      01/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. Прямою мовою
      ***
      А ми такі усі єдині,
      що і не треба злуки,
      бо завдяки лихій годині,
      аби не заблукали, нині
      приклала Раша руку.

      ***
      Ніяк не угомо́ниться совок
      ані у школі, ні в селі, ні в місті.
      Йому б зашити рота на замок
      і кинути телекіно у смі́ття,
      аби воно, як завчений урок,
      не ширило неоковирні вісті.

      ***
      Звичайно, що євреї – це найкраще,
      що можемо обрати ми – дурні.
      Годуємо і поїмо нізащо
      ще й мусимо хвалити це ледащо
      за деякі сеанси маячні.

      ***
      Одноязикі москалі,
      між нами є, таки, окопи,
      невидимі у перископи...
      Ми українці – сіль землі,
      а ви – безмовні остолопи.

      ***
      Ви, чиї надії у кремлі,
      вірні ліліпуту-мародеру,
      боїтеся імені Бандери?
      Вас чекає пугало землі.
      Гайда у обійми СеРеСеРу.

      ***
      Ей, у серпентарії
      переділені на класи, –
      смолоскипи й тулумбаси
      ще дійдуть до Таврії!

      Ми – пассіонарії!
      Ви – лайна зелена маса.


      22/01/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Територія непройденого
      Жура і сум не додають снаги.
      Ідилія ілюзією буде –
      немає завтра. Та дають боги
      ясні надії, що і ми ще люди.

      Не ігноруймо засоби мети,
      які не оживуть самі собою.
      Ще буду я, і є у мене ти,
      а живемо надією одною.

      Якщо реалізуємо своє,
      яке вже узаконене роками,
      не оминемо і своєї карми...

      Коли і віра, й сила духу є,
      а Ерато заснути не дає,
      лишається приходити до тями.

      01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Рефлексії на чаполоч
      Що є, то є... і любі вороги,
      і фурії із манією зграї –
      винищувати зайве до ноги
      у лицедійній халабуді скраю.

      І їм найбільше додає снаги,
      коли спочатку ніби помічають
      та іноді до серця притуляють,
      а потім б'ють у серце за борги.

      Не зазираю я у їхні очі.
      Іще боюся – вичитаю там
      одні неологізми ворогам...

      Не відаю закони їхні вовчі,
      тому й молюся істині щоночі,
      а не омані ідолам-богам.

      01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. Крок у юність
                     І
      Усе частіше бачу юні роки:
      її із лілією у руці,
      себе, ще біля неї, за пів-кроку
      і наші силуети у ріці.

      То жевріє у пам'яті, то гасне.
      Усе життя – один оксюморон.
      Тому воно напевне і прекрасне,
      що іноді вертається як сон.

      У променях далекої заграви,
      буває, бачу очі нелукаві,
      а іноді веселі... і сумні...
      І у години спокою нічні
      її вітаю у своїй уяві,
      допоки усміхається мені.

                     ІІ
      У аурі квітучої калини
      її узрію весняної днини...
      тоді і я хмариною-дощем
      до неї одинокої полину,
      а восени живицею ялини,
      аби у серці заживити щем.

      Як і вона шукаю панацею,
      аби іти стежиною тією,
      якою ще у юності ішов.
      Тому, буває, і не засинаю,
      і серце уночі закалатає,
      коли ганяє ще гарячу кров.

      01/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Пророцтво
               І
      Як не жаль, ми не будемо жити
      на землі одночасно усі.
      Умирають іще посполиті,
      та колись як трава у росі
      оживуть в українській Русі
      наші мощі і дереворити.

                ІІ
      Не зітліє Батурина жах
      і віками нечувані саги,
      що дописують в'язні Гулагу
      і замучені на Соловках.

      Оживає козаччина знову,
      поки воля оновлює Січ
      і появиться інший Зіновій.
      Заяріє під Крутами ніч
      молодої відваги й любові.

      Пригадається і Конотоп,
      і узятий за ніч Перекоп...
      І усе це не виссане з пальця
      як одурює нас остолоп
      і його пацифічне нещастя.
      Поки нація риє окоп,
      у вогні затанцюють паяци,
      за яких умирає укроп.

      Нашу істину – ще донесе
      буйний вітер історії, слави
      і на мапі постане держава –
      Україна, що понад усе!

                ІІІ
      Божа кара у небі вже діє:
      щезне юда і Каїн кремля,
      на Месію чекає осля...
      омофор одягає Марія
      і до самих окраїн – Земля
      прокляне і поглине Росію.

      01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Граф'ям на літеру Е
      Давида, як поета-меломана
      в бою не подолає Голіаф.
      Йому і камінець із пращі – кайф.
      Запитую цибатого буяна, –
      якщо ти у поезії не граф,
      чого їси отого графомана?

      Але одному «ґлею не хвата-
      є», іншому, що розумом убоге,
      не вистачає рога у Сварога,
      Арею – обоюдного меча...
      Ачей, кому чого не вистача-
      є, те воно й вимолює у Бога.

      Боги олімпу мають на таку
      оказію реагувати гідно.
      Отримаємо міру очевидну.

      Усе було на нашому віку
      та й буде ще – ку-ку й ку-ку-рі-ку,
      і недалеке, і дурне, бо бідне.

      Вирубуємо зайве у рядку.
      Обрубки у сатирі є доцільні,
      але не у сонетному вінку.

      11/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Колядування
      Я не лечу, і не іду, й не їду
      у невідомі далі і краї
      і не лишаю за собою сліду,
      де не було і ще нема її.

      Якщо вона Снігуронькою буде,
      а я до неї все-таки піду,
      нехай почують недалекі люди,
      яку я їй щедрую коляду.

      Тоді вона не буде нічиєю
      і при мені залишиться тією,
      яку чекаю у своїм саду.

      І хай тоді лютує завірюха,
      а я ще закохаюся по вуха...
      Хай гріє, поки іншу не найду.

      01/20



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Сеньйор бандито
      І

      Що не було колись, того й не буде.
      Не буде ані -Пу, ні -ме, ні -бе.
      І час новий розвіє й загребе
      історію Московії усюди.

      ІІ

      Москву поіменують як Ме-дву.
      Ім’я Китаю буде Путі-Чіна.
      І заснують учені пуйвейбіни
      у Пу-тері – імперію нову.

      А бацька буде Пу-цька у подобі
      великого вояки – як Пу-син
      і пам’ятники Леніну і Кобі
      усюди називатимуть Пу-ін.

      ІІІ

      Тоді прийде нечуване майбутнє,
      а поки ми очікуємо Пу-тнє,
      то як немає, хай би й не було.

      Інакше окуПує Україну
      огидне Пу і будуть бабуїни
      Ордло іменувати як Пу-йло.

      01/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Бімба уповільненої дії
      I

      Коли були ми ще братами,
      жилося якось і тоді.
      Писали вила по воді,
      що нам – до однієї ями.
      А як зарадити біді
      не мали ми своєї тями.

      ІI

      Та й досі ми – раби пітьми.
      Усе ще віримо кумиру,
      лихому генію тюрми
      у зомбоящику юрми,
      що нібито, заради миру,
      іде із бімбою на МИ.

      Чекає мафію екзилу,
      що заслуговує по рилу,
      уся парафія її.
      На голову усеньку хворі,
      по сцені бігають актори –
      багатії і холуї.

      Усе ще гопники у моді
      та коміки юро́диви́х.
      Регіонали хороводять.
      Де не посій – уроди родять:
      або свої серед чужих,
      або чужі поміж своїх.

      Талановиті окупанти,
      що приміряли кумачі,
      ще гастролюють уночі.
      Убивці – нині емігранти,
      у владі – мічені мутанти
      та непомітні діячі.

      IІІ

      А от куди юрбу дівати,
      яка із хати і до хати
      ще шастає?
                         І як лайну
      на мапі місце показати,
      де їх
          бажають
                      убивати
      і обирають
                       сатану?

      04/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Психотерапія
      ***
      Ціную силу стилю і стила
      тієї, що елітою була,
      і є, та й буде. Мова про полову.
      Питається, – чого не додала,
      гадаючи, що ляпання села
      укоріняє українську мову?

      ***
      Є ікони і дереворити.
      Задерев'яніємо, якщо
      не уміли Богу угодити,
      маючи уявне за ніщо.

      ***
      Бояться люди бачити себе
      і марно. Діє психотерапія.
      Баран і той, буває, каже, – бе-е-е, –
      коли почує, де його стихія.

      ***
      Не все оцінюють екстерном
      і не одразу чути суть.
      У доброму шукають зерна,
      а інше кури засміють.

      ***
      Посію зерня каяття.
      Якщо зійде, радіти маю.
      А як розвіється сміття,
      то почекаю урожаю.

      ***
      Котяра нявка-
      є,
      цабе усіх веде,
      собака гавка-
      є,
      а караван іде.

      01/20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Зеленка проти зелені
      ***
      Проти епідемії навали
      нація прищеплює бандер.
      Мирною ходою доказали:
      «жити варто, щоб тебе боялись
      сотні років після еСеСеР».

      ***
      За мир війною йде цабе
      і є кого на що міняти.
      Команда Зе іще гребе,
      але почуло УСБ,
      що сотню можна убивати.

      ***
      Пришита доказова база
      і забуває кутюр’є,
      що у самого є проказа.
      Але інфекція й зараза
      до зелені не пристає.

      ***
      Коли на радіо зеленка,
      чекай на «скору» у кінці.
      А «як серйозно», -ич та -енко
      є могікани і бійці.

      ***
      У шостій палаті міцнішає штам
      і не реагує на дози.
      Іще виживають бактерії там,
      де їх убивають серйозно.

      ***
      Струшуємо зайве із ноги,
      а куди іти – немає тями.
      Істина не додає снаги,
      що і віртуальні вороги,
      і колеги – це одне й те саме.

      02/20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Передноворічний післясмак
      ***
      У цьому році, що уже минає,
      нічого не було, якщо немає
      героя або автора сюжету
      у тій же самоті хатини скраю
      зіяючої пам’яті поету.

      ***
      Сатирики забули, де були,
      коли орли кудахкали про вічне.
      Готую іронічно-новорічне
      і на душі не легшає, коли
      колюче гріє, а не зле – комічне.

      ***
      Чи то усохли мізки? Чи мізки́?
      А чи поези розхитали нерви?
      Не пам'ятаю жодного шедевру.
      Невже й мої усі такі-сякі?

      ***
      Життя – цікаве кінема.
      Все оправдовує мету.
      Аудиторія німа –
      вважай, об’явлене, – ату!

      ***
      Базарна мова з перепою
      і тарабарщина сама
      ніяка і, само собою,
      у ній поезії нема.

      ***
      Талановиті нюхають мімози,
      а гонорові і собі не проти,
      наркозалежні перебрали дозу,
      багатоликі перейшли на прозу,
      несамовиті сіли на болото.

      ***
      Не урятує ні натура,
      ні зайва унція вина,
      коли іще до коректури
      диктують біси та амури,
      а редагує сатана.

      ***
      Ні талану, ні хисту – це зеро.
      Але ще переконує ніяке,
      що чукча не читака, а писака.
      Аби не полатало голу с^o^у,
      нехай мокає в каламар перо.

      ***
      Ну, а якщо уже чесно,
      буду і я забіяка.
      Кісу сьогодні понесло
      і не зупиниш, однако.

      ***
      Під ковдрою немає боротьби,
      не чути ні когу́та, ні зозулі...
      бестселери валяються в баулі
      і автори очікують, аби
      отримати одну або пів дулі.

      ***
      Іде зима, іде, іде.. і край,
      але іти в поезії не варто
      і я не знаю, де мій дід Мазай,
      кудою бігти і куди тікати.

      ***
      А ось моя Снігуронька іде,
      таки іде, а я за нею їду.
      У цьому лісі чути де-не-де, –
      од мене не сховаєшся ніде,
      бо ми на цьому сайті ще сусіди.


      ***
      Нічого не винюхує Муму.
      Уже давно не гавкає ледащо
      і не кусає ні за що нізащо.
      Йдемо по сліду, по гарячому.
      Усі лиси ховаються у хащі.

      ***
      І я не хочу каші із лози,
      і короваю не переїдаю,
      і не переганяю я Аглаю.
      Не чую Сидорової кози,
      то й на душі оскомина минає.

      ***
      Соколи, орли і журавлі
      де-не-де у небі ще ширяють.
      Од лихого ока у імлі
      деркачі у білій ковилі
      всує чаєнят охороняють.

      ***
      Поезії мої не до смаку,
      не до снаги, і не до... і так далі.
      Враховую оказію таку,
      очікую на Тура Хейєрдала.
      На Паску їду до Аку-аку
      за океани, Яви і Ямали.

      ***
      Утопії до Азії немало.
      Кацапія віщає де-не-де,
      що ми із-під одного одіяла.
      А я кажу, такого не бувало,
      аби такого не було ніде.

      ***
      Усе минає і минає рік,
      який ще віє «ру....кою вєсною...»
      Усе мине – і Раша, і язик,
      і є надія, що уже повік
      ніде не буде спокою ізгою.

      ***
      Але нехай лунають тости,
      не висихає каламар.
      П’ю за поезії нектар,
      бажаю зайчика у гості,
      дарую чари високості.
      Хай не минає Божий дар
      писати правильно і просто.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Буквоїдство
      Я ще іду, бо я умію
      іти. Минаю камінці.
      Іду на дурня, на Росію,
      на буквоїда чудасію...
      І не іду на манівці.

      Не хоч іти, ходи у баню
      або до біса – у шлею.
      Я поважаю римування,
      а от лукаве мудрування,
      хоч убивайте, не люблю.

      Я вибираю на удачу,
      не оминаю голосних
      і не горюю, і не плачу,
      а за штахетами глухих
      нічого путнього не бачу.

      Я обираю... навмання
      і титлу, й кому – та, буває,
      зозуля петю вихваляє,
      що той підковує коня...
      а клюне пєтя – оминає...
      Оце і є – надзавдання.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Соняшникове дитинство
      Був я соняхом ще до Івана
      та і досі ношу його бриль.
      Як Ван-Гог не курю я кальяну,
      а краду колоски як Василь.

      У городі літа промайнули
      і пригадую іноді я
      мої винаходи у минулій
      біографії багатія.

      Ми ховали картоплю у ямі,
      на печі берегли врожаї...
      мене сонце катало на рамі,
      поки соняхи зріли мої.

      Пам'ятаю свою лісапету:
      посере́дині руль – олівець,
      соняшнина одна попереду
      і позаду такий же кінець.

      І ганяв я на ній по дорозі,
      аж пилюка стояла стовпом,
      обганяючи Олю на возі,
      що махала мені батогом.

      Не побіг я тоді у поети.
      На фанері у небо літав,
      інженерію не поміняв...

      але Олі писав я сонети,
      а таємні її силуети
      у альбомі її малював.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Реалії без претензій
      ***
      Не бійся минулої мрії,
      що спати іще не дає.
      У якості анестезії
      ін’єкція пам’яті діє,
      лікуючи его твоє.

      ***
      Доїли ми зі сиром пироги
      і маємо – котюзі по заслузі.
      Не так уже лукаві вороги
      націлені на ріки та луги,
      як наші любі окаянні друзі.

      ***
      У нас усе своє – ліси і гори,
      вода і суша, сонце і зело,
      але як це не раз уже було,
      сусіда окупує синє море,
      і хоче удавитися ОРДЛО.

      ***
      Нічого не буває всує.
      Єднає оргія біди.
      Туди-сюди, туди-сюди
      по Україні чумакує
      убоге юрмище орди.

      ***
      За час окупаційної навали
      похована історія села
      і пам’ять України не мала,
      як їй за шкіру заливали сало.
      На всю епоху вистачає зла.

      ***
      Живим би жити і ховати мерших
      іще до суду Божого орді,
      в якої кров тече по бороді...
      Та думає Пуйло, що буде перший,
      кому не буде вироку Судді.

      ***
      Імперією карли і гундяя
      ще явно управляє сатана.
      Як пень у свіжій течії –
      тюрма народів... світле убиває,
      а темноту розбурхує війна.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Дегенератам п’ятої колони
      І глухому багато-що можна,
      і сліпому дозволено все.
      А видюще й освічене – кожне
      забуває, куди їх несе.

      Пам’ятаємо тюрми і Крути,
      і занесений меч москаля.
      А чому яничара й манкурта
      в Україні ще носить земля?

      Нам усе із Росією ясно.
      Залишається крок за малим.
      Я не знаю, чому одночасно
      треба бути і добрим, і злим.

      Можна слухати і не почути,
      і не бачити, що за мана
      у Криму – ця «російська весна».

      Але зраду не можна забути
      і не можна кацапами бути,
      поки все ще триває війна.

      12/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Філігрань
      ***
      Ціную та оцінюю нове,
      де рима є, але немає думки,
      і є оригінальне, та криве...
      У мене стилі іншого ґатунку
      і я усе, що у мені живе,
      пакую у прозорі візерунки.

      ***
      Не досягаю до висот
      і не очолюю народ,
      який за іншими чвалає.
      Я графоман?.. Чи ідіот?..
      Хай тиражується бомонд,
      який руля не випускає!

      ***
      Оракули совдепії
      були мої симпатії,
      але минає час...
      оскома орфоепії
      не додає емпатії
      і анулює нас.

      ***
      Ім’я Уляни краще як у Ївги,
      хоча і дуже соромно мені,
      що я іще люблю красиві збіги,
      коли усіх лякають голосні.

      ***
      Світ-за-очі не їдуть поїзди.
      На сьоме небо – ще немає часу.
      Куди не їдь, кудою не іди –
      аматору бракує не узди,
      а коника Пегаса до Парнасу.

      *
      ***
      Навіщо
      за вагоме бали?
      Не пересохне океан
      поезій, що на ноги стали.
      Нехай це і не вічні п’єдестали
      за формою – як піраміди єгиптян.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Останні вісті
      ***
      А на Росії Пу-не-боягуз
      на щигля розраховує по лобі,
      тому, реанімуючи Союз,
      доказує, що це у нього хобі.

      ***
      А на Московії – переполох.
      Пуйло велике доїдає сало.
      А в Україні невеликий ***
      гадає, що йому,
      і куму, і Муму
      уже і так багато перепало.

      ***
      А ми у Малоросії були,
      де мафія чорноземи купує.
      Закони прийняли
      нечувані осли,
      а нація оглухла і не чує.

      ***
      А долар виростає у ціні
      і олігархи раді, що безкарні, –
      наха́пали одні
      тепер давай мені,
      а гривню надрукую у друкарні.


      ***
      А по радіо якось казали, –
      на Одесу ідуть генерали.
      І Орлов, і Потьомкін,
      і Кутузов, і Чонкін,
      а із Раші везуть арсенали.

      ***
      А на першому чули, Жирьопа
      переписує пакт Рібентропа.
      Лівий берег – орді,
      ну а правий тоді
      у Пуйла анексує Європа.

      ***
      А ось учора снилося мені
      Пуйло на золотому унітазі
      і наче, у сорочці гамівній...
      не знаю, чи у Києві, чи ні,
      чи у матроській тиші
      у Гаазі.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Мимохіть і мимохідь
      ***
      Якщо не піймаєш за фалди Фортуну,
      то не уповай
      на чужий коровай.
      Коли не оратор, не лізь на трибуну,
      а як не поет, не пиши, а читай.

      ***
      У юрмі отетерілих мас
      явно – на овації не час.
      Та усі поети-дилетанти
      ще не дочувають, що у нас
      арії співають окупанти.

      ***
      На рівні сноба і совка
      усі поетеси вагомі.
      А ту, що якась не така,
      вітаю... і жму п'ятака
      Жуану або Казанові.

      ***
      Удосконаленню немає меж
      як – у содомі, так і – у гаремі...
      але не корелюється усе ж
      усе, що не стикується по темі.

      ***
      У гурма́нів поезій немає сюжету.
      Ну і що? Туманіє і так голова.
      Головне, що кугут і зозуля – естети.
      Особливими римами пишуть поети,
      що вигадують їм лиш відомі слова.

      ***
      І на фігуру є надійна сітка,
      коли її піймати захотять.
      Лінується подумати піїтка,
      що мовою, бодай би, не заїки,
      найбажаніше дати, а не дать😋.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Скрепи на горизонті
      Я бачу
      імперії підкошені коліна.
      І це уже було. І не було
      моєї України у країні,
      яку іще очолює Пуйло,
      висяче
      як мумієм наколота сосиска –
      і жупело, і тля бойовиків.
      Розгойдує історія колиску,
      криваву, у борні зведенюків,
      неначе
      у нас немає іншої халепи
      як наші убиваючі брати
      і їхні буйні ідіоми-скрепи
      на тлі ідіотичної мети.
      Одначе
      лише на Пу лишається надія.
      Дарма, що анімується кіно,
      де Чук і Гек плювали на Росію,
      яка іде «Титаніком» на дно.
      Терпляче
      чекає Україна на реформи,
      коли валюта рухне до нуля
      і буде анульована земля,
      а два аршини – буде наша норма
      козача.
      Що буде, невідомо. Що усім,
      то те й мені. І це уже бувало,
      коли і цього не бувало мало.
      Але тоді прийде у рідний дім
      удача,
      якщо у мене буде аркебуза
      і я уб’ю у вухо москаля.
      Хай буде пухом і йому земля
      на нашій території Союзу.
      І наче
      народу в Україні поріділо,
      рішали подалися за бугор,
      займає територію мордор,
      впрягає у ярмо, а наше діло
      теляче.

      12/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Нотабене
      ***
      Не боюся я алітерації
      голосною, яка не чужа
      у сім’ї поетичної нації.
      Наголошую на інтонації,
      бо і наголос чує душа.

      ***
      Ви любите короткі і м’які
      ґлаґоли із Кубані та Алтаю, –
      ідем😢 узять😍, а я – то Ї то і,
      яких на Раші не було й немає.

      ***
      Ой горе мові в Україні-ненці
      од класика, що біга😭 у сукенці,
      а пише як і за царя Гороха...
      Ей, грамотію, вилізай із моху!

      ***
      Перепили поети не води:
      не ескімоси наче й не евенки,
      а язикаті, наче п'янь орди.
      Не «списуємо у Сковороди»,
      але, бува😂, киваєм🤔 на Шевченка.

      ***
      Чистоплюї та асенізатори
      не пересікаються ніде.
      А вимову оскопили автори.
      Їх ще іменують де-не-де
      гуру і любителі-аматори.

      ***
      Ображені на цю мою сторінку, –
      усім перемагати не дано
      у Ватерлоо і Бородіно...

      Звичайно, що полеміка не бійка,
      та істина проб’ється все одно.

      12/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Саміт 2
      Ще до Трійці далеко, ачей?
      А на саміт очікує трійця
      із Росії навалу гостей.
      І пуйло не ховає очей,
      що піймало за яйця арійця.

      Озеленений бає йому,
      що воно у Європі найвище.
      Підіймуся і я на горище, –
      каже, – руку колезі пожму
      й покажу, що і я не аби-що.


      А вони – як вужі потайні,
      а воно – як гадюка отруйна
      заповзає у душі дурні,
      що потопить усе у війні
      і залишиться жаба калюжна.

      І чого воно лізе – оце
      тупориле, криве і рогате?
      Адже має одного ґаранта,
      у якого попало яйце
      на окраїні нашої хати.

      Може й цього йому до снаги
      ошелешити? Знає пихате,
      що́ – віками чуже, язикате
      захищає... Усі – вороги!

      А понищить усіх до ноги,
      то кого на землі грабувати?

      12/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Обо-юдо-любіє
      ***
      Єпархія іудина єднає
      юродиву юрму на всі часи.
      Це обо-юдо-любіє, єси?
      Парафія неситого гундяя
      і в Україні все іще бажає
      дешевої чужої ковбаси.

      ***
      Війна іде. Біда – не за горою.
      Вимолюємо волю у Отця.
      Та із ордою
      нерозлийводою
      ми будемо аж до її кінця.

      ***
      Чи маємо ми успіхи, чи ні,
      чи у Європі, а чи на війні,
      а як уміли так і показали
      двійні стандарти і діла дурні
      у вигляді російської навали.

      ***
      Нічого, що керує ще зелене,
      і нічого пеняти на ману,
      що мали барикади іноземні,
      а маємо невидиму, тюремну,
      іще не узаконену стіну.

      ***
      Стіну епоха може і зруйнує
      великою до ворога любов’ю,
      та рубежі, уже политі кров’ю,
      залишимо напам’ять одесную.

      ***
      Самі кацапи не підуть
      і треба віником паршивим
      повимітати це вошиве
      на всі віки у дальню путь.

      ‘***
      Московія лукава, та вона
      ніяк собі не вириє могилу,
      аби свою історію до дна
      побачити, яка вона брудна,
      і як її свинота перерила.

      12/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Питання руба
      Душею досягаю вище неба,
      за обрії, до райдуги дуги,
      коли ще відчувається потреба
      побачити лани, гаї, луги.

      Почути ще дитячу колискову,
      яку несуть на крилах журавлі.
      У висі долинає наша мова,
      усі її і радощі, й жалі.

      Недавні екзекуції й етапи
      ще пам’ятає небо і земля.
      Усюди опустошили кацапи
      питоме слово, заодно й поля.

      Бо чую що? А лайку посполитих.
      А бачу що? А висохлі кущі.
      І ви хотіли, щоб чужа молитва
      була почута і пішли дощі?

      Філософи московської науки –
      данайці ще несуть свої дари.
      Я вам про це, а ви мені про муки,
      задля артикуляції жури.

      І не котіть на мене вашу бочку,
      не дуйте на ворожі вітряки,
      а, долетівши у найвищу точку,
      до мене підіймайтеся, таки.

      Іще триває світова посуха,
      допоки над городами летить
      усе, що Богу затуляє вуха.

      І поки є у головах розруха,
      ви Сина розпинаєте в ту мить,
      коли не боїтеся сили Духа.

      12/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Сюжетний образ
      Картина житія за всі віки –
      історія живої ойкумени.
      Лишаються у пам'яті, таки,
      не цезарі, а мудрі діогени.

      І хай усе заткали павуки,
      поточені клейноди і знамена –
      а не перевелися козаки,
      що захищають світову арену.

      І може це славетний Сулима,
      катований вогнем у мідній бочці,
      Богун, що ліг у бойовій толоці...

      Без героїзму нації нема,
      а є – то залишається німа
      усі віки із діркою у боці.

      12/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Володарі білих кілець
      І
      Щось і було, а нація не знає, –
      що то воно у Франції було?
      У злодія на голові палає,
      а виглядає, наче еНеЛО.

      І наче упилася наркотою
      Московія великого Пуйла.
      Ні спокою немає, ні покою.

      На бестію не вистачає зла.
      Усюди п'янь, а лізе у герої
      і на Олімпі «шороху дала».

      ІІ
      Немає світу ні кінця, ні краю.
      Бери за даром райдуги дугу.
      А їй усе іще... не вистачає
      чужої хати у свою тайгу.

      Освоєні на суші і на морі
      усі скарби Великої Ріки,
      а Раші мало. На біду і горе
      освоюють її бойовики.

      Майбутнє обікраденого люду
      до самої окраїни землі
      віками завойовують приблуди.

      З червоною зорею на чолі
      вони були однакові усюди.
      Ідуть на мир війною москалі.

      ІІІ
      Якщо Гаага обіцяє ґрати,
      ніхто не розуміє, – в чому суть?
      Йому ще, може, й Нобеля дадуть,
      хоча пора по шнобелю давати.

      Анжела ошелешена Пуйлом,
      Емануель її не розуміє...
      І, – «цо то буде»? Наркота у дії.

      Нормандія поїхала умом...
      Узгоджені «галюники месії».
      Домовилися майже «ні о чьом».

      ..............................
      Качають газ із Комі, Вєсі, Мєрі...
      А, чокнутий на імені Бандери,
      уже не розуміє аксіом.

      Йому давай границі СеРеСеРу,
      але коли показуєш на двері,
      орда у вікна лізе напролом.

      12/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. Незворотність
      Як хочеться вернутись у світи
      дитячої мети на перепутті
      тай іншою дорогою іти
      у паралельно обране майбутнє.

      Але не досягаю висоти,
      з якої видно істини забуті,
      що нічого заради суєти
      міняти те, що не міняє суті.

      Недолю не об'їдеш на коні,
      не заарканиш волю якорями
      у гавані біля одної ями.

      І як уже не хочеться мені
      табанити усе, що є на дні,
      заіржавіле та одне й те саме.

      12/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Біс в ребро
      Минає все – жага, жура, очарування,
      любов, що першою була, і є остання.
      Уже ніяку не найду,
      і поки фею заведу,
      іду у баню.

      У неї заночую і... захочу чаю.
      Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.
      Вона така як треба вже
      і приміряє негліже,
      а я чекаю.

      Вона показує своє рясне намисто
      і забуває, що мені нема де сісти.
      Я біля неї – як не є,
      але нічого не дає,
      аби поїсти.

      Я наступаю на граблі і не сідаю.
      У мене ґлею трохи є. Гальма немає.
      Зорю дарую, бо сама.
      У мене іншої нема,
      а ця сіяє.

      У неї файне декольте – на всю фігуру.
      Я накидаю їй халат. Які амури?
      Мені – аби якусь їду,
      а як немає – я піду.
      Така натура.

      Ні, я не голодую, ні, але буває,
      перемагає апетит, який ще маю.
      Вона запалює свічу...
      А я уже лечу... лечу...
      і... засинаю.

      12/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Парадигми слова
      І
      Я б сіяв та орав, якби
      не жав навіяні сюжети
      і на овації юрби
      не купувалися поети.
      Чи спокушає сатана,
      чи інші генії рогаті –
      усім однакова ціна,
      хто сіє суржики у хаті.
      Чужі «узять»* або» бува»*
      уже осміяні, ніякі...
      Але, рубаючи слова,
      піїт очікує на лайки.
      І йде по сайту «на – ура!»
      русифікація пера,
      а за інверсію, – чудово!
      Хоч іноді така мура,
      буває, «удобряє»* мову.
      А графомани, як один,
      удобрюють свої сюжети,
      тому що так писав акин
      і класики-авторитети.
      На апеляцію таку
      даю нові неологізми:
      не мають нео-архаїзми
      ані резону, ні смаку,
      хоч і у кожному рядку
      тули каліки-атавізми.


      ІІ

      Одне вживає анашу,
      а інше випиває чаю...
      ....................................
      ...усяка манія буває.
      А я і прошу, і прошу,
      і не навіяне пишу,
      а те, що думаю і знаю.

      ІІІ

      Поезія – це Божий дар:
      або з пекучою сльозою,
      або як громовий удар
      історією роковою.

      У неї вишуканий стиль,
      коли прозоре кожне слово.
      Але якщо воно – костиль,
      калікою стає і мова.

      Ночами спати не дає,
      якщо не радує, а мучить.
      Усіх, у кого серце є,
      вона виховує і учить.

      Якщо сатира – то різка,
      якщо іронія – м’яка,
      якщо поема, то не ода...

      Вона – стило і оберіг.
      На того, хто її беріг,
      ніколи не минає мода.

      12/19



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Творці – не графомани
      Чи я поет, чи хуліган
      і чи творю, чи витворяю,
      а як видумую, не знаю:
      де істина, а що – обман?

      Усі ми і ремісники,
      і трудоголіки – од Бога.
      Одному випали стежки,
      а іншому – одна дорога.

      Перепаде щось і мені.
      І є надія у піїта –
      як не горіти у вогні,
      то хай би і не червоніти.

      І заглядаю у пітьму,
      і не затінюю яскраве,
      і проклинаю за криваве...

      Відомо Богу одному –
      пишу як дихаю, тому
      на те, що буде, маю право.

      12/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Лісова трагедія
      Іду у край забутої оази,
      минаючи приватні береги,
      украдені багатіями бази,
      циганами освоєні луги.

      І досі тут ще водиться усяке –
      і патерчата, і басаврюки,
      буває, ще хіхікає русалка
      у мулі пересохлої ріки.

      У низині не меншає осики.
      І той, що греблі рве, о цій порі
      із перепою, аж не в'яже лика,
      ночує у сидячого в горі.

      На бабая усе ще зазіхає
      чорнява чапля і її сини,
      неначе у болоті жаб немає
      від осені до самої весни.

      І хочеться – у далі... і подалі,
      і поза перелази і тини
      пустелею юдолі і печалі
      за буреломи – із трясовини.

      І що за цими далями шукати?
      Ті самі ями, вирви і рови.
      Як будяки посеред кропиви
      усюди хазяями – супостати.

      Людиною не пахне. Уночі
      кікімора болотяна ширяє
      та ухають налякані сичі,
      а їм луною бір відповідає.

      Немає того, що було, іще
      коли живі лісовики ходили,
      і дерево садити мали сили.

      А нині – ліс, посіяний дощем,
      і палений, і рубаний мечем –
      у хащі Берендея. Край могили.

      12/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Пахне зимою
      Полетіла осінь за зимою,
      та сама її не донесе,
      поки не позавіває все
      небо пеленою сніговою,
      поки завірюха і хуга
      не укриють поле і дороги
      і тоді і їй самій під ноги
      упаде перина дорога,
      і тоді – міняй вози на сані
      і готуй лещата, ковзани,
      і уже до самої весни,
      може, пощезають калабані,
      по яких весела дітвора
      буде находу полірувати
      і обцаси, і опору п’яту,
      поки сяє інієм трава
      і позаганяє їх у хату
      дід мороз і баба снігова.

      12/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. На вихід
      Сиджу собі і горя ще немає,
      а може, і не буде як умру
      і полечу лелекою до раю,
      а не у чорну зоряну діру.

      Надію маю – не уріжу дуба,
      а біля нього лахи покладу
      і почекаю ще єдину, любу,
      а далі сам за обрії піду.

      Не буде піраміди фараона,
      його жезла не буде у руці.
      І не узрію тіні Посейдона,
      і феї, і наяди у ріці.

      Але одну мелодію почую,
      коли зійду і кану уночі
      та біля того дуба заночую.

      І, може, залунає, – алілуя...
      і не погасне полум’я свічі.

      12/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Кармічні стигми
      ***
      І наші сусіди, і ми
      п'ємо і їмо за ґаранта.
      У них – єзуїти тюрми,
      а наші, кого не візьми –
      усі у руці окупанта.

      ***
      Є наміри благі у талалая,
      а нація наказує проте:
      – Не обіцяй і п’яному оте,
      що і тверезий не пообіцяє.

      ***
      Бісу – рогачі, а Богу – свічку,
      владі – буряки, народу – гичку.
      Чоловічки все-таки зелені
      і тому личини їхні – темні.

      ***
      Ні дати, ані взяти –
      ні кайла, ні лопати...
      Не відає личина,
      чи скелю сю лупати,
      чи лупати очима.

      ***
      У безголов’я ум або засне,
      або його натурою немає,
      коли негайне – це не головне,
      а головне за дужки засуває.

      ***
      Усе іде по колу в України,
      але бували інші інтервали,
      коли її виводили з руїни
      або коли до щенту руйнували.

      ***
      Париж і Єлисеєві поля
      очікують Кощія, бабу Йошку,
      недонаполеона і теля,
      якому заманулось цього року
      за руку упіймати москаля.

      12/19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Медаль з усіх боків
      Ілюзії лишаю за душею,
      у серці перевіюю літа,
      у пам'яті є візія тієї,
      яка була – як осінь золота.

      І я літаю іноді до неї,
      коли надокучає суєта
      і тугу переспівує сльота
      на тихій ноті осені цієї.

      Про це шепоче вітер у траві
      і хмари нагадають дощові,
      що і її журою огортає
      мелодія далекої пори,
      коли були щасливі вечори
      і не було опінії до раю.

      11/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. На руїні раю
      І

      Біблія описує усе,
      що було, і є, але не буде,
      поки Землю населяють люди
      ті, яких диявол ще пасе.

      Це і є очікувана ера,
      у якій усі одна сім’я
      і немає часу на химери
      у перипетії житія.

      От якби не мали ще й спокуси
      і любили іноді свою,
      не було б ознакою розпусти –
      їсти що попало у раю.

      ІІ

      А в Едемі упіймали Єву.
      Показала змієві вігвам
      і не мав куди піти «налєво»
      винахідник палиці Адам.

      А кого ця діва породила?
      То Отець лиш відає один.
      Незаконний Каїн, бісів син
      піднімає Авеля на вила.

      Ноя залишає дикий Хам,
      Яків емігрує у Єгипет...
      Маємо і досі за фіг вам
      і за Єву, палицею биту.

      Як там не було – іде війна
      і володарює сатана,
      поки не появиться Месія.

      Умирають дочки і сини
      і кінця не буде у війни,
      поки буде Азія-Росія.

      ІІІ

      А в Едемі, як не прикидай,
      для Адама це уже не рай
      мати ту, що зрадила учора.

      У вігвамі – як там не було,
      може і лишалося тепло,
      та не рай – Содом або Гоморра.

      11/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Компартійна трійця
      Тиша явно не матроська.
      У Гаазі – тишина.
      Чіна, сучий Ин і Moskau
      обирають пахана.

      У Європу йде руїна,
      у Гааги є сусід –
      Moskau... Сучий Ин і Чіна
      окупують білий світ.

      Їм усюди мало місця.
      Зазирає ще за тин
      бойова лукава трійця –
      Moskau, China й сучий Ин.

      У Китаї - «наші в доску»,
      у Кореї – все війні,
      моська чапає у Moskau,
      Україна – у вогні.

      Не доїли наше сало,
      то грабують у бою...
      Чайканші, Сосо і Мао
      почивають у раю.

      Та лишили недоноска.
      Тиша є, але матроська.

      Скаженіє вертухай,
      бо Росія – це не рай.

      І Китай іде на Moskau,
      а Корея у Китай.

      11/19



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Безсрібники
      В Одесі їдеш – як «помажеш»,
      і це мене хвилює теж.
      Себе самого не похвалиш,
      то як опльований ідеш.

      І ось мої аж п’ять копійок
      не у єдину із дірок.
      На видання зірок і «зірок»
      немає зайвих копійок.

      Мої лукаві любі друзі
      ідуть за мене у вогонь,
      але у їхньому союзі
      не опинився я либонь.

      Нові вожді беруть на себе
      чужі заслуги у бою
      за волю нашу і мою.
      Героїв ще приймає небо,
      а самозваних і не треба,
      коли живі ще у строю.

      11/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Усмішка дежавю
      Не обіймаю неозоре,
      а – чи було, чи не було,
      пригадую високу гору,
      куди нас літо завело.

      Перецвіли волошки сині
      на схилі сонної ріки.
      І я – на схилі літ, і нині
      не увійду у ті роки.

      На тому самому обриві
      я повертаюся на час
      у миті юності щасливі,
      коли усе чарує нас.

      І пряна ружа, і мімози
      такий же мають аромат
      і я не утираю сльози
      як і багато літ назад.

      Але немає як раніше,
      коли було і так, і сяк,
      і не второпаю ніяк,
      чого минуле очі ріже,
      чому усе іще не так,
      а ми чекаємо на інше.

      11/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Національні особливості окупанта
      І

      У нації Батия є ознаки :
      усе й усіх усюди дістає,
      ніде нікому жити не дає,
      немита, сита, п'яна забіяка
      лютує і кусає як собака,
      віками зазіхає на твоє.

      ІІ

      У неї місія – вбивати
      надію, віру і любов.
      Віками проливає кров
      у меншого по чину брата.

      Ніхто її не зупинив.
      А дожили до СеРеСеРу,
      убили нашого Бандеру
      за те, що націю любив.

      На те і партія велика,
      що засідає у кремлі.
      Їй заважали куркулі
      і помагали без’язикі.

      Вели. І досі ще несе
      неволею апартеїду.
      А довели до геноциду
      за те, що воля – над усе.

      На це і вистачило сили.
      Самі собі могили рили,
      аби минулася яса.

      Кати давали землю їсти,
      на панахиду – комуністи,
      а волю – Божі небеса.

      ІІІ

      А нині – маєш у Європу візу,
      то будеш у Московії фашист,
      а любиш матір і свою Вітчизну,
      то у Росії ти уже нацист.

      Якщо не дуже величаєш брата
      і не бажаєш у його ярмо,
      анексувати прадідову хату
      воно до тебе лізе і само.

      Ціна цивілізації висока.
      Тому усе, куди сягає око,
      освоюють війною москалі.

      Царі і хани, пахани і хами,
      не маючи ні розуму, ні тями,
      визбирують окраїни землі.

      11/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Сонетний сюр-приз
      У нас є мрія! Ідемо кудись,
      долаємо корупцію на разі,
      на Місяці вирощуємо рис
      і ласуємо яблука на Марсі.

      І не лякає недосяжна вись,
      блукаємо у просторі і часі,
      чекаємо орду на перелазі
      із Азії за європейську вісь.

      Але не помічають ідіоти,
      що гопники отримують джекпоти,
      хапаючи удачу за хвоста,
      що це була диявола робота –
      із лоба визирали роги чорта,
      а обирали у мішку кота.

      11/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Пасьянс долі
      Життя не має сенсу без мети –
      освоїти його далекі межі.
      І «дике поле можна перейти»,
      якщо іти по ньому обережно.

      Буває, досягають висоти,
      багаті одягаючи одежі.
      А от сірійці будували вежі
      у недосяжні зоряні світи.

      За океан, який не має краю,
      але чарує і лякає нас.

      Путі і долі наші – то пасьянс,
      який лише Феміда обіцяє.

      Коли хороша карта випадає
      і є удача, то – єдиний раз.

      11/19



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Ментальні скрепи
      Кацапа видає не сила духу,
      а п’яна неупевнена хода
      і перегар, коли воно під муху
      і язикате, і туге на вухо
      не чує, що Росія – це орда.

      Це видає і дика поведінка.
      Але існує нація така,
      що має самодура-василіска.
      Нема ума, вважаємо – каліка
      реалізує місію совка.

      Це люті раті, мафії і зграї,
      які не зупиняє ні межа,
      ані біда замученого краю.
      Бойовики-жандарми-поліцаї
      та рицарі сокири і ножа.

      Парафії не вистачає Риму,
      а Вові – бути на чолі подій,
      якими управляє лиходій.
      Усі койоти заодно із ними.
      Вони жахають скрепами своїми,
      осміяні у величі своїй.

      11/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Дощовий мотив
      Жалі і сум людей не надихають.
      Коли сльозава настає пора,
      а душі переповнює жура,
      усі вони поезію чекають.

      І хай дощі ідуть як із відра,
      а сиві хмари небо укривають –
      зійде зоря і сльози висихають,
      і вірші видаються на гора.

      Знічев’я, може, порятую душі.
      І туга ще не зайва на землі.
      У вирій полетіли журавлі,
      зате ворона каркає на груші
      і сонце випиває із калюжі
      учора не досушені жалі.

      10/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Дачна новела
      У колориті білої зими
      малюю за садибою дерева.
      Гостюю ще у осені-куми,
      ну а кубіта – у сузір’ї Лева.

      Не помічаю ані вечорів,
      ані ночей. Усе минає всує.
      Ось і Амур до неї полетів,
      а я її не бачу і не чую.

      І це ні у ворота, ні у тин.
      Уже на зиму осінь повертає,
      а я усе один, усе один
      без неї у хатині біля гаю.

      І замерзаю у самотині,
      на дрова ріжу вишні в гущині,
      але боюся, що уріжу дуба,
      коли мене лякають уночі
      летючі миші, сови і сичі
      і не рятує, і не гріє люба.

      10/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Відгомін із далечі
      Не свистіло у вусі давно
      і не чую, чи є, чи немає
      та, що іноді ще залітає,
      поки не зачиняю вікно.

      Може, якось дійдемо до тями
      аж коли уже стукне за сто
      і у хаті одного ночами
      не застукає тінь Ерато.

      Та не тане від інію шибка
      і холоне у мене душа.
      Не побачу я білу лебідку,
      що і досі моя і чужа.

      За роками літа полетіли
      десь у вирій, у ту далину,
      до якої я не досягну.

      Щоб у вусі уже не свистіло,
      забуваю і юну, і милу
      і спокутую нашу вину.

      10/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Про зелень
      І

      Осінь посіяла зерня,
      йде у поля і гаї
      і пересаджує зелень
      у зоопарки свої.

      Нація вміє радіти
      миру, тайзі і війні.
      Будемо і зеленіти,
      і засихати на пні.

      ІІ

      Арії орють і сіють.
      Поки вертає весна,
      їм восени зеленіють
      вруна, ялина, сосна.

      Хамелеони і юди
      не помічають краси –
      як прикрашає усюди
      ива зелена ліси.

      Ще ідемо по барвінку
      і по межі золотій.
      «Матері вашій ковіньку!» –
      вийся, буяй, зеленій!

      Та не ідеться людині –
      риє й копає на зло,
      зелень міняє на гривні,
      а кумачі – на зело.

      ІІІ

      Люди не дуже і темні:
      є таємниці воєнні,
      а на Русі – ідіот.

      І розуміє народ:
      є чоловічки зелені ,
      а на границі – «развод» .

      11/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Осінь на розпутті
      У тумані сіріють алеї,
      серед осені кряче печаль.
      І ворона сумує за нею,
      і мені її мало, на жаль.

      То завіється з гаю у поле,
      то фарбує сурмою ліси
      і у лузі неначе ніколи
      не було ще такої краси.

      То пишається горобиною,
      то калиною біля ріки,
      по габі за цією рікою
      вишиває собі полики.

      Завітає ця фея й до мене,
      і кота подарує мені,
      що примружує очі зелені,
      і мурликає щось уві сні.

      А сама помандрує у гості
      у хороми хуги і зими.
      Поки з нею прощаємось ми,
      сіє росами із високості
      подорожню імлу на погості
      за журбою, що їде саньми.

      10/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Проворонені орли
      Рабу юрми аби лише ім’я
      із ящика, по радіо почути
      і вже уся юрба – одна сім’я,
      аби й собі у веремії бути.

      Були і ми у тому ще віку
      і юні, і до себе нещадимі,
      і за догани совістю судимі,
      ходили у терновому вінку.

      Згадаємо, які то є орли,
      коли літали голубами миру,
      а далі і лисицею були,
      й вороною, що має пайку сиру.

      А нині забуваємо ціну,
      яку за безголов’я заплатили.
      Отак і доживемо до могили,
      на рок перекладаючи вину.

      Але не забуваємо паради
      не ради цілі, а ідеї ради,
      якою б злою не була вона.

      У досвіду одні й ті самі вади:
      недопалок, допущений до влади,
      як догорає – сущий сатана.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Пришестя Каїна
      Ще є тюрма, сума і Колима
      від океану і до піку гір.
      А покаяння Каїна нема
      і рикає зі сходу лютий звір.

      Кацапію окутує пітьма,
      а ще до того – і поганий зір,
      і розуму не відає юрма,
      і не конає парій-бузувір.

      Не зупинити киями орду.
      Не тоне у калюжі океан.
      Не явиться месія-отаман.

      Плюгаве Пу закушує узду,
      на голову свою і на біду
      паяци Зе виношують Майдан.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Естафета оновлення
      Запасають жолуді дуби,
      червоніють падуби і вишні.
      Не ніяковіли би, якби
      не були такі нагі і пишні.

      Узялись у боки ясени.
      Явір усміхається ялині.
      І кольє опалу до весни
      буде ще сіяти на калині.

      У природи виїзне кіно.
      Їй у ролі осені – морока.
      Чагарі із нею заодно,
      а в гаю осика – одинока.

      Чуйну душу не лікує час.
      І дерева ще ідуть у люди.
      Он березу обіймає в’яз,
      а береза обирає дуба.

      Місію очікує зима,
      та у неї інші ідіоми.
      Осінь – незалежна. І сама
      завітає у свої хороми.

      Опадає золото руде
      і руно на ризи падолисту
      і на естафету урочисту.

      А ота, яка за нею йде,
      купідону кучері пряде,
      а наяді – інію намисто.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Пророк
      Поетові журитися не варто,
      що він ще не відбійний молоток,
      і поки у душі палає ватра,
      у ньому, може, жевріє пророк.

      Щезають невідомі і ведомі,
      яким удача додає снаги,
      ну, а вони – ідилію у домі,
      а не ведмежі послуги слуги.

      Але не знаю, що із того буде,
      коли на все лице одна пиха
      нечеми, що усе іще коха’
      і ріже мову, ідучи у люди.

      Чого лише уява не дала!?
      Ось на папері нібито людина,
      але у позі сизого орла
      висовується чорна половина.

      А ось – усі сатирики юрби
      співаючі, танцюючі і лисі.
      А уявімо, що було б, якби
      і ці були з бандурою і сизі?

      Усім пообіцяю булаву...
      А пророкую – партію єдину
      на сцені, на арені... наяву.

      Я не приватизую Україну
      любов’ю спекулюючого сина,
      а нею неділимою живу.

      10/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Ріка пам'яті
      Іду у висоту із низини
      і поки це описує рука,
      гадаю, – до якої глибини
      тече моєї пам'яті ріка.


      Несповідимі ні путі мої,
      ані чому на довгому віку
      ступаю у тій самій течії
      щоразу у одну і ту ж ріку.

      Не знаю, чи прокинуся, чи ні,
      чи запитаю у забудь-ріки, –
      навіщо одинокому мені
      ці зайві неприкаяні роки?


      Багато літ у Лету утекло
      за течією долі у кінці
      забутої моєї юності.

      А може того часу не було?
      У вирі човен, у руці весло,
      але її немає у ріці.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Сонетний тренаж
      Буває і ніщо дає урок
      як замінити ямбами хореї.
      Сонети це не купа балачок
      і не подяка Музі чи Морфею.

      І рупори беремо на замок,
      і маємо від болю панацею.
      Уміємо у попелі думок
      перегоріти силою ідеї.

      Але не подолає висоту
      нечиста сила, що уже конає.

      У пеклі не буває того раю,
      який ми обирали за мету.

      Якщо не чути сірки за версту,
      до сатани претензії немає.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Жовтневий вернісаж
      Добирає урожайне літо
      качани і колос до куля
      і Ярило у піке зеніту
      сіє павутини на поля.

      І Покрова устеляє сіно
      пеленою на нове зело.
      По озимині її насіння
      яриною ниви ожило.

      А уже за нею фінішує
      у високі сині небеса
      кароокий жовтень, що існує
      поки є ще в’януча краса.

      Уночі замішує пастелі,
      а удень малює міражі,
      як Марія укриває землю
      на краю небесної межі.

      У свої сіяючі чертоги
      одягає омофори тоги
      і міняє опції меню,
      та наймає сивого Борея
      вимести усі її алеї
      і неони магії вогню.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Рокіровка
      Повертають воїни-сини
      в Україну, «із Дону додому»,
      де немає нібито війни,
      хоч і не упевнені у тому.

      Сонце України у диму,
      автомати не дають осічки
      і у Раді, наче у Криму,
      бігають зелені чоловічки.

      Не поможе на межі стіна,
      поки сатана уріже дуба.
      Нація обрала пацана,
      а Росія знову має зуба.

      Овоч поміняли на зело.
      Ну і що? Америка не знає.
      Раша хоче мати, що було,
      та у неї формули немає.

      Невідомо, що іще клопу
      заманеться у лиху годину
      і чому гундяєву-попу
      маємо платити десятину?

      І таке було уже не раз –
      є свобода, та немає раті,
      отамана обирає час,
      а у нього – шоу на шпагаті.

      Ясно, що готується тюрма
      і нема уже у тому толку –
      поміняти Бобіка на вовка.

      Полонених у Росії – тьма,
      а у нас диявола нема
      реалізувати рокіровку.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Протест
      І

      Купиною осінньої аури
      догорають кущі,
      а за тучами вітер у траурі
      сіє-віє дощі.

      ІІ

      І написано, і переписано...
      Ой, було-не було –
      заримую-но сяючу лисину,
      а не хмуре чоло.

      Що на неї, буває, не капає –
      за огріхи мої!
      Але німбами орія-арія
      обрамляю її.

      І тому оминають аматори,
      ігнорують сноби...
      За поезію і за метафори
      ми побили лоби.

      І не соромно. Є ще епітети
      і буяє трава...
      А кому не дано це помітити,
      хай римує слова.

      ІІІ

      Є нечитане і недочитане...
      Напишу я іще, –
      що моєю журбою нанизане,
      змиє осінь дощем.


      10/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Любов по спіралі
      І

      Начало є, то і фінал буває,
      хоч іноді й повторюється знов
      очарування, що не проминає,
      і є лише надія на любов.

      І не одне її іще шукає,
      і не жаліє ніг і підошов,
      аби за нею – парією раю,
      як і Адам за Євою ішов.

      Але нема: едему у пустелі,
      оази щастя, літепла купелі,
      води живої у сухій ріці.

      Так і йдемо за нею однією
      та за обітованою землею,
      аби не оминути манівці.

      ІІ

      Вона усяка, ліва і ніяка –
      і течія у вирі на ріці,
      і яблуко спокуси у руці.
      Посіяну зорею зодіаку,
      очікуємо зернятами маку,
      але їмо зело і корінці.

      Навіяна як сон, вона щезає,
      обманута, на віру уповає,
      заручена – єднає береги,
      найкраща залишається у серці,
      нічийна добувається у герці,
      одна-єдина додає снаги.

      Омріяна, коли її немає,
      жадана, поки сили вистачає,
      найгарячіша – як яріє кров,
      доведена у відчаї до краю
      тієї муки, що переживає,
      і потрясає душу до основ.

      Але буває, що і ця не перша,
      і до вельону русу косу чеше,
      та вірує до самого кінця –
      а може ще розвіються печалі
      і на останній лінії спіралі
      навіки об’єднаються серця.

      ІІІ

      😍 тоді являється любов’ю,
      коли у ній осяяні обоє
      і їх оберігає ...таїна.

      Коли душа на березі одна,
      її луною чути за рікою,..
      ...........................................
      О, як чарує осінню весна!

      10/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Дідове літо
      На луги і гаї, і садами оточені села
      осідають тумани і тане омана очей.
      Перелітні птахи навівають думки невеселі,
      що і ми летимо за межу неозорих алей.

      За каймою ріки течією уявного Стіксу
      виринають Харонові утлі вербові човни.
      Пеленою імли накидає вечірню завісу
      на палітру печалі яса, що мине до весни.

      Із корони беріз осипається золото листя,
      майорять ясени, багряніє на в’язі чалма.
      Затихають рої. Їм у келії шавлія сниться
      і байдуже, що осінь уже атакує зима.

      І мені житіє пророкує своє алілуя.
      Посивіли літа, і зозуля уже не кує,
      і симпатія є, а душа не за нею сумує,
      а за тінню тієї, що й досі тенета снує.

      Покотило до неї – до ирію дідове літо.
      І не знаю, за що я цю пору печалі люблю
      і навіщо синиця такому як я журавлю.

      У поезії дня домінує осінній епітет
      і усім все одно, що малює уява піїта –
      чи етюди жури, чи пейзажі німого жалю.

      10/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Заочні кульбіти
      Як не горюй, не молодіє тіло
      і піруети юної пори
      не повторити, як би не кортіло
      побігати ногами догори.

      А що робити як неначе треба
      і ніби не витримує душа,
      аби із нею на руках у себе
      забацати на дроті антраша?

      Аби земля ходила під ногами
      і засіяла зорями над нами
      жадана і довершена краса,
      коли і сонце можна покрутити,
      і ради цього, і на цьому світі
      із юності вертають чудеса.

      09/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Прогнози
      І

      Іще лишаються у моді
      бої, погода й чудеса.
      Такі прогнози у природі
      віщують Божі небеса.

      ІІ

      Тай буде те, що є і нині –
      орда й агонія яси,
      і поки ще панують свині
      не буде щастя і краси.

      Не буде вічної любові,
      яка зів’яне як зело.
      Усе повторюється знову,
      якщо його і не було.

      Кохати будуть одиночок
      воюючі одинаки...

      але найближчою сорочка
      лишається своя, таки.

      Тому усі одного разу
      згадаємо свою весну
      і перемогу не одну...

      і поки вистачає часу,
      то ліквідуємо заразу,
      якщо зупинимо війну.

      ІІІ

      І Гея вилікує рани,
      і околіє сатана,
      а без’язикі та погани
      повищезають як мана.

      У серці запанує ліра
      і муза чистої води,
      і буде істина і віра,
      аби подалі од біди.

      Зійде нова зоря надії
      і в Україні буде мир,
      і до Китаю у ясир
      піде опудало Росії,
      і явиться живий Месія –
      моєї нації кумир.

      09/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. На круги своя
      Не турбую я її ночами
      як зорею бачу у вікні,
      а прошу у неї вечорами,
      щоб уже не снилася мені.

      Бо немає спокою у серці,
      поки скута тугою душа.
      І зневіра ріже без ножа,
      і розлука раною здається.

      І не знаю, чи переболить,
      поки я до неї завітаю,
      і побачу, і... не запитаю,
      чи зі мною знову полетить
      пережити ту єдину мить
      магії омріяного раю.

      09/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Осінні витинанки
      Як природа блукає по колу,
      так і ми – по траві і росі
      то обоє у наше ніколи,
      то на плаї у лузі, у полі,
      у ліси по опалій красі.

      Вишиває веселкою небо
      на пейзажі свої міражі.
      Ну а я на палітрі душі
      вишиваю її біля себе,
      поки душі іще не чужі.

      Віє осінню із небокраю.
      Вітер сіє нові врожаї
      і за обрій жене кураї.
      А вона і мене відшиває,
      і навіяні вірші мої.

      Хто покаже, якою стезею
      цю ля фаме я можу шерше?
      Усміхнеться і буде моєю?
      Насолоджуюсь тільки із нею,
      а без неї існую лише.

      Чи у неї опущені крила?
      Заблудилася чи заблудила
      ця уявна красуня моя?
      Нецілована мною, та мила,
      що висоти усі покорила,
      а гуляє іще нічия.

      09/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Безумство хоробрих
      Я пам’ятаю юного хлопчину,
      душа якого рвалась у політ.
      Спіткала доля у лиху годину
      і рано полетів у інший світ.

      Малі герої гартували тіло.
      Хотіли жити подихом одним.
      А от ризикувати не уміли,
      аби лишитись цілим і живим.

      Розбігтися по насипу до броду
      і відірвати тіло від землі,
      летіти як у небо журавлі
      за мілину і на широку воду,
      явитися у пам’яті народу
      і канути навіки у імлі.

      09/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Пілюлі без рецепту
      ***
      То не біда, коли поезій – вал,
      з якого неотеса виринає.
      Біда, коли шукають кримінал,
      якого і у себе вистачає.

      ***
      І двійники являються таки,
      аби чужу охаяти сторінку.
      Це наші дорогі епатюки,
      які трояк дають за поведінку.

      ***
      Ячить неугодоване маля.
      Гірку соплю йому втирає Лана
      і ахінею Недожуравля
      координують неохристияни.

      ***
      Не зачепи ніяке ненароком,
      яке літає іноді високо.
      Не наступи на босі мозолі,
      бо вилізе така подія боком.

      ***
      І жартома, а іноді й серйозно
      кусає ще опудало безбожне.
      Нічого особистого, але
      сміятися і над собою можна.

      ***
      І ябеди училися у школі.
      Не зайві їм пілюлі та уколи.
      І не зійде полуда із очей
      або лише на мить, або ніколи.

      09/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Десант у вчора
      І
      Полетіли у вирій бусли
      і жура до оселі вертає.
      А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
      я не чую, – немає коли,
      а у тебе мене вже немає.

      А життя як отой водопад
      доливає літа по десятку,
      випиває за тебе, на згадку,
      і за мене, за хори наяд,
      що лунають із ночі до ранку,
      і за мій потолочений сад.

      ІІ
      Що було, на нове не міняю.
      У минуле усе потекло
      і не меркне ідилія раю
      як весною квітуче зело.

      Пригадаю роки ейфорії,
      заясніє пора золота,
      і мені усміхнуться уста
      не одної моєї надії.

      Аріадна снує житія
      і не відпочиває природа.
      На любов не міняється мода.

      Не міняюсь напевне і я:
      то щороку – єдина й моя,
      то навіки – остання пригода.

      ІІІ
      І донині усі при мені,
      наче сяючі зорі урочі,
      заглядаємо очі у очі,
      коротаючи ночі і дні.

      А вони як отой зорепад,
      що сіяє і сіється доти,
      поки є ще... дай, Боже, не сота.

      Зависає у небо десант.
      І немає дороги назад,
      і летіти униз неохота.

      09/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Затяжні канікули
      Нема коли поглянути угору.
      Та і навіщо линути у даль?
      У цю суху осінньо-літню пору
      у кожного своя жура-печаль.

      Рушаємо із бабиного літа
      у затяжні тумани і дощі,
      аби були оказії зігріти
      оази і проталини душі.

      Міняємо пейзажі-акварелі.
      Минаємо калюжі-ручаї.
      Шукаємо ілюзії свої
      як бедуїни раю у пустелі.

      Надіємося на свою весну,
      на ласки чоловічі і жіночі,
      які жага навіює щоночі...

      Молюсь за тебе, поки не засну,
      і просинаюсь, витерши одну
      гірку сльозу, що застилає очі.

      09/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Осінь по колу
      Під ногами знову шелестить
      в’яле і сухе опале листя
      і пейзаж минулого за мить
      ватрою ось-ось і розгориться.

      Нагадає юнь у багреці
      сивої отави, а на лоні
      далини у самому кінці
      намалює обрії червоні.

      Все – як і раніше, як було
      і не забувається ніколи.
      Вишиває золотом зело
      баба осінь, що іде по колу.


      Випиває вечір білий день
      тай іде у ніч до ранку спати.
      І мене жура веде до хати,
      де ночую як у лісі пень,
      та найкращу із усіх пісень –
      колискову заспіває мати.

      09/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Оглашенним і собі
      ***
      Мені то що? Пишу і не читаю.
      Я чукча із Якутії Китаю.
      І це серйозно, а не жартома...
      На те і графоманія. Вітаю!

      ***
      І у піїта є свої фанати,
      які читають мелоси і чати.
      Але немає того читача,
      який уміє істину читати.

      ***
      Не досягаю я до Спілки члена –
      таємне оминаю і зелене.
      Інверсією граються усі,
      аби було не так як є у мене.

      ***
      Рятуй мене, мелодіє моя.
      Була моєю, стала нічия.
      Кохання читача не надихає
      як надихає соло бугая.

      ***
      На сайті казанови не усі,
      та іноді почкуються, мерсі,
      і невідомо, що тоді чекати,
      чи сюр, чи епітафію красі.

      ***
      Не полишає неофіта мрія
      десь записати, що і він – месія,
      якщо не гуру із роси й води.
      Та умирає і його надія.

      ***
      Чи рубаї, чи рубої – не знаю.
      На хоку хайку іноді міняю.
      Затюканий майстрами у низи,
      закручую гайки, іржу пиляю.

      10/19



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Чартерні рубаї
      ***
      Чекаємо на місію Ереба
      і на месію з манною із неба.
      А на умі усе одно одне –
      усе, що є – собі і ради себе.

      ***
      Партії ніякої немає.
      Те, що є, не обіцяє раю.
      Поки обіймаються куми,
      не повірю у свободу краю.

      ***
      Ми любимо і волю, і дідизну,
      і націю за неминучу тризну.
      Якщо патріотизму не було,
      то де його узяти – за Вітчизну?

      ***
      На Рашії і людоїда знають,
      і апетити до і після чаю.
      Бо лідерами не самі стають,
      а їх лакеї їхні обирають.

      ***
      Фанатики космічної ідеї
      усе ті самі юди-фарисеї.
      Об’єднуємо неділиму Русь,
      та українофобу – зась до неї.

      ***
      Іще літає чартер на Росію,
      де іноді пакуються злодії,
      бо є утаємничена мета,
      яка оберігає лиходія.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Фантасмагорія
      Одна у цьому світі дивина,
      що ангели усі – на тому світі.
      Нікого не дивує новина,
      що ми із Марса, а не Божі діти.

      А може, діти бісові, або
      помазані у пеклі діти вражі,
      тому і обираємо Рембо,
      не видячи, яке воно у сажі.

      На обрії гулаги СеРеСеР,
      куди евакуюють «Інтерсіті».
      Міняються рабами із галер
      пірати ХХІ-го століття.

      Кощію, що конає у кремлі,
      не випало явитися на сцені,
      то ось воно – на світовій арені...

      Пишаються собою москалі.
      За інопланетянами Землі
      полюють гуманоїди зелені.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Чекай
      Чекай мене, але чекай,
      коли нікуди не поїду,
      а твій обітований рай
      не на околиці аїду,
      коли у радості й журі
      ми обійнятися готові
      і не ржавіють якорі
      у нашій гавані любові,
      коли до тебе не дійти
      і не почути біля серця,
      коли ти з іншою на ти
      але до мене усміхнешся,
      чекай до ранньої зорі,
      до самого кінця і краю
      на перепутті біля гаю,
      коли і зорі угорі
      ще майорять о тій порі,
      коли і я тебе чекаю.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Моя романіада
      Загадую, неначе той язичник,
      який до серця відає путі –
      наївні, а буває і містичні –
      чи повезе з якою у житті.

      Явилася як із горіха зерня,
      і мавкою живою уві сні,
      і музою ізгоя у Майстерні,
      але... усе те явно не мені.

      І леді-дами, і тузи-валети
      на неї позирають звисока.
      Лірична героїня у поета
      якась в його романі не така.

      Чиюсь сувору душу полонила
      і називає байкою любов
      ідальго, донжуанів, казанов...

      Уранці – файна, а ночами мила...
      Ой, не одну ця муха укусила,
      аби Амур її не уколов.

      10/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Рубаючі репліки
      ***
      Ти біса із Аїда не проси,
      аби свічу поета погасив.
      Якщо у тебе совісті немає,
      то й душу вельзевулу віддаси.

      ***
      Руйнується і наше, і моє,
      і нице зазіхає на високе,
      та не поцупиш те, що ніби є...
      Його пильнує небайдуже око.

      ***
      Поети є – на пару три,
      одне на одного похожі,
      а іноді – одні майстри
      тінь кидати на огорожі.

      ***
      І лапки, і дужки, епітети і звуки,
      і коми по великому рахунку
      у мові – це поезії вінець.
      Та неуки не відають науки,
      в якій і точка – це ще не кінець.

      ***
      Зозуля кукурікає,
      а півень не кує...
      Усе минає, що було,
      та іноді ще є.

      ***
      Буває і ніяке, а читаю,
      буває і на вуса намотаю
      і ради економії, бува-
      є, рубаями ірода рубаю.

      10/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Паралелі незримого
      Безкрає небо, а життя – безмежне.
      Ілюзії – усі мої путі
      у мрії, уві сні, де незалежно
      я мешкаю у іншому житті.

      А чи існує доля паралельна,
      де інші люди, як і ми, не ті?
      Уловлені у сіті Мельпомени,
      на іншій сцені – може і святі.

      Але Феміда не міняє ролі.
      Тут – у полоні, а коли й на волі,
      руйнуємо ідилію свою.

      Ілюзіями оповиті мрії,
      а ми як учні іншого месії
      очікуємо місце у раю.

      10/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Хокнуті рубаї
      ***
      Не зупиняє небо наші жорна.
      І писане, і чуване повторно,
      а діє як на Раші новина.
      Усе, що біле, в Україні – чорне.

      ***
      Йдемо за Україну – і не раз,
      і за її енергію і газ...
      колоною державної машини
      бюрократія атакує нас.

      ***
      Тече вода, наповнює підвал...
      Це не валюта, а її обвал.
      А гривну відмиває і пакує
      теплоенерго і водоканал.

      ***
      Нікого це не гріє й не пече.
      Ще буде делегація і ще.
      Слуга народу теж уже чекає,
      що у його кишеню потече.

      ***
      Чого лише немає на віку.
      І ревнощі, і ать твою таку...
      Трикутники любовні – піраміди
      у першому і енному зв’язку.

      ***
      Хто у Росію – голови нема,
      хто у Європу, той не має серця,
      але у бацьки, іноді здається,
      уже і того, й іншого катма.

      ***
      Проблема України не у тому,
      що видно обивателю сліпому —
      вона на волю прагне триста літ,
      а кацапня вважає, що додому.

      10/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Гібридне потепління
      І

      Гаряче літо і пекельні зони.
      Історію опанувало зло.
      Випалює радіаційне тло
      сухі отави. І стає червоне,
      і в’яне ненапоєне зело.

      Водою заливає океани.
      На суходолі поміж рік і гір
      палає Амазонія й Сибір.
      Горять оази й прерії савани,
      чекають азіати на ясир.

      ІІ

      На Україну зазіхає Раша.
      На Піренеї йде новий Батий.
      Моя-твоя не Розуміє, – наше!
      Кривавої не оминути чаші,
      допоки діє триголовий змій.

      Клонованому Пу не до Китаю.
      Орда уже опалює краї,
      де є ще опозиція її.

      Щось у тайзі таки повиздихає –
      Росія Україні обіцяє
      її людей за покидьки свої.

      ІІІ

      І настає фальшива епопея.
      Європа забуває за ордло,
      Америка із нею – не альо....
      Кацапія воює за ідеї
      і від війни немає панацеї.
      Надія є лише на еНеЛО.

      09/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Від першої особи
      А ми іще із тих базік
      і слуги у народу,
      що зупиняють маховик
      за волю і свободу.

      І ситуація така
      у вашій іншій владі –
      пообіцяю п’ятака,
      а ви і цьому раді.

      Тому підтягуйте штани,
      сідайте на дієту...
      Ми дуже класні пацани
      веселого сюжету.

      У вас у шані і село,
      і принципова мова.
      А нас виховує Пуйло,
      бо я на те і Вова.

      Скіперіада не засне,
      але сидіте тихо,
      коли у партері сяйне
      міледі Розумиха.

      Із-за бугра уже, мерсі,
      вертається пальміра.
      Реінкарнуємо в Русі
      і Яна, і Азіра.

      У нас ті самі пахани,
      чинуші і злодії,
      і гепи-допи зі шпани
      Кацапії-росії.

      Немає Нестора Махна,
      то є йому заміна.
      Свобода слова – то мана,
      у вашій хаті міна.

      Ми зобов’язані орді
      і біло-сині, і руді –
      усі хамелеони,
      але нові і молоді...
      із п’ятої колони...
      Ось потече по бороді
      і поміняємо тоді
      «понятія» й закони.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Нюанси войовничого наративу
      І

      « Ось то я!»
      – позаймало висоти
      і видурює в нації час...
      У етері буває не раз,
      об’єднавши по фазі частоти,
      резонує енергія мас.

      Та лунає у басі фальцету
      і слащавої патоки слів
      ейфорія епохи Інету.
      У дуелі немає дуету,
      у війни не воєнний мотив.

      Пам’ятаємо міфи і міти
      у своїй історичній путі.
      Та «кацапіють» неуки діти,
      що взялися усім володіти,
      не шануючи мову і рід.

      Обирали, тай маємо дулю.
      Невідомо, куди нас несе
      на чолі із ватагою зе...

      Ми забули уроки минулі.
      Із лайна виливаємо кулю,
      і надіємось, що повезе.

      ІІ

      Очищаємо хати, подвір’я
      і поля, і свої береги
      од Кощія і баби Яги.
      Та утерлись у наше довір’я
      комедійні свої вороги.

      Не уміємо – око за око,
      не кусаються наші рої.
      Та розбоєм живуть солов’ї
      і наносить нам рани глибокі
      ще не вирване жало ЗМІї.

      Ще чекає погоди у неба
      «войовнича еліта» чужа.
      Їй у бучі і миру не треба.

      Та дамо і орді одкоша
      і «еліту» шлемо до Ереба.
      Є у нації инша душа.

      ІІІ

      Учений дід вичитує осанну
      за віру України... І кому?
      Не розумію... Може і пойму,
      коли зійдуть червоні могікани
      зі сцени, пощезають за тумани,
      за обрії, за межі, у пітьму.

      8/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Обездолені
      Не застує едему біднота,
      якої і раніше вистачало.
      Бурлаці, що не будень, то свята,
      а як багато, то і цього мало.

      Ще дехто помічає і росу,
      і чує соло солов’я у гаї,
      і на щоці непрохану сльозу,
      ховаючи жалі, не витирає.

      Вони не уповають на людей,
      щасливі у таємному нещасті,
      коли, не піднімаючи очей,
      очікують на маслаки собаці.

      Є й ті, які ламають вітряки:
      блукаючі ідальго у пустелі,
      мольфари, відуни-кочівники,
      юродиві, паяци, менестрелі...

      Попереду – невидима імла,
      позаду – три дороги од села
      у райські кущі та у буєраки...
      у небеса... або на манівці,
      у люди, а у самому кінці
      усі – як не герої, то бурлаки.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. В одному думкольоті
      І мені би – у гаряче небо,
      де ночує сонце нічиє,
      не моє, але у мене є
      і у тебе – дозою плацебо,
      що лікує душі навзаєм.

      Не буває зайвою увага,
      поки є надія і мета:
      у чеканні довшають літа,
      у польоті – вища рівновага,
      у любові – інша висота.

      Ще руками дістаємо зорі.
      Поки у своєму літаку
      оминемо Африку жарку,
      душі хай купаються у морі,
      а тіла – у золоті піску.

      Летимо і досі – невагомі,
      одинокі у одному домі...

      Осінь павутиною снує
      літо, не обтяжене виною...

      Падає за обрії прибою
      не почуте алібі моє.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Я та сама
      Радію, що лишаюсь однією.
      Куди я хочу, то туди й лечу.
      Ось піді мною – наче, Піренеї...
      На таці – круасани. Я плачу
      і за меню, і за свою удачу,
      за океан і небо голубе...
      Але чому я, у долоні, плачу,
      що не побачу іноді тебе?
      Я нічия і це, само собою,
      наповнює реальною журою
      усі мої ілюзії-путі...
      Та я іще захоплююся грою,
      романтикою, а не суєтою,
      і рюмсаю лише у самоті.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Обида
      Сідаю чи стою,
      лежу, біжу чи їду –
      я згадую: «адью... »,
      тамуючи обиду.

      Очікую її,
      скубу ромашку білу –
      усі думки мої:
      чого вона хотіла?

      Мене чи не мене? –
      запитую небогу.
      А чую неземне:
      «канєшно, шо нікого...»

      І що це за діла,
      коли немає діла?
      Нічого не дала,
      взяла і полетіла.

      Тай думаю собі:
      казати – не казати?
      За очі голубі
      нема кого обняти.

      Дитині не дали
      погратися у казку...
      А ми ж, таки, могли!
      І ось тобі, будь-ласка.

      08/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Инша
      Гони жалі і думи невеселі,
      бо є надії іскорка мала,
      що ми у цьому світі новосели,
      аби удача іншою була.

      Сузір’я Оріону і Плеяди
      сигналізують, що і я один
      і ти одна, але моя монада
      у хаосі росинок і пилин.

      І я тебе моєю ще побачу,
      і ти мене... але не уві сні...
      Піймаємо за гриву ту удачу,
      яка ночами снилася мені.

      Такої миті і душа радіє,
      і у фантазії немає меж,
      і явною стає таємна мрія...

      Утрачене уже не доженеш,
      та не згасає полум’я надії
      і ти у ньому иншою ідеш.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Одна дорога
      Ще імпонує нам – рука в руці
      іти за недосяжною тією
      високою вечірньою зорею,
      яка не заведе на манівці.

      І я, і ти ще тішимося нею –
      поезією раю у кінці
      дороги, де наяди у ріці
      заманюють на ямби і хореї...

      І поки ще п’яніє голова,
      на пам’ять, що була у мене мила,
      дарую римі мелодійні крила.

      І хай ця пісня буде не нова,
      але не заблукають ті слова,
      якими ти поета полонила.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Факти
      ***
      Ой-вей, – заверещали павіани, –
      якомусь члєну Оскара дають!
      А ми такі – папуги і погани,
      і досі ще не маємо догани,
      що гонимо пургу і люту муть.


      ***
      В позі йоги думайте, гадайте,
      гуру і гурмани канапе,
      що базіка(є) гієна сайту,
      сіре тиражуючи й тупе.

      ***
      Дорогий аміґо пише дорогому,
      що його поези – б’яка і фігня.
      Що не опус дохлий, то собі самому
      дулею під носом мало не щодня.

      ***
      Не дорости зоїлу до ашуга
      і недосяжна кіберу краса...
      Яка то у поезії наруга –
      сміятися, що є жура і туга
      і ряднами заткати небеса.

      ***
      Що є, то є, і мало що буває,
      аби його раніше не було
      у цій іще живій оазі раю.
      На біле чорне ляпає в сараї
      чи то перо, чи у гузні стило.

      ***
      Я вірую лише у Бога,
      і чую, бачу і пишу,
      що уповаючи на Нього,
      я не кажу, що брата свого
      за душу іншу задушу.


      08/19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Додому
      Ось і серпень осінь доганяє
      по заборонованій ріллі.
      На узліссі молодого гаю
      ирію чекають журавлі.

      Так і ми торуємо дорогу
      і не боїмося уночі
      кликати у сни одне одного,
      поки у запасі є ключі.

      Не питаю, – бути чи не бути...
      яблуко не заборонний плід.
      Але як душі не сполохнути,
      що уже готова у політ?

      Поки ще долаємо утому,
      думкою вертаємо додому
      із юдолі хаосу й жури,
      щоб не чути над собою грому
      і радіти ще одне одному
      пізньої урочої пори.

      08/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Доба перемін
      І

      Ще лунає: «слава Україні!»
      Нація плекає оберіг...
      А душа жадає переміни
      на одній із тисячі доріг.

      Не поталанило на фортуну.
      Батьківщина – це одна сім’я.
      Та стаємо знову на котурни,
      власне забуваючи ім’я.

      ІІ

      Лотерея імені – удача
      іноді незряча і глуха.
      Невеличке пугало ходяче
      Україну має за лоха.

      А чого не має, обіцяє
      щиро і наївно до сльози.
      В засіки нового урожаю
      смикаємо сіно для кози.

      Канули у Лету могікани.
      Виринули п’явки із пітьми,
      недалекоглядні капітани,
      коміки квартальної чуми.

      Осміліли слуги есесеру,
      ліга сміху – юні піонери,
      що уже готові як завжди
      в табори... у мери, у прем’єри...
      у ліси... на те і тренажери
      з будою на прив’язі орди.

      ІІІ

      Ми єдині, вільні, неділимі,
      хоч із низини до висоти
      спалені до спокою мости.

      Та у небі є ще херувими,
      і лунає хорами живими:
      «Боже, Україну захисти!»

      08/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Доба перемін
      І
      Ще лунає: «слава Україні!»
      Нація плекає оберіг...
      А душа жадає переміни
      на одній із тисячі доріг.

      Не поталанило на фортуну.
      Батьківщина – це одна сім’я.
      Та стаємо знову на котурни,
      власне забуваючи ім’я.

      ІІ
      Лотерея імені – удача
      іноді незряча і глуха.
      Невеличке пугало ходяче
      Україну має за лоха.

      А чого не має, обіцяє
      щиро і наївно до сльози.
      В засіки нового урожаю
      смикаємо сіно для кози.

      Канули у Лету могікани.
      Виринули п’явки із пітьми,
      недалекоглядні капітани,
      коміки квартальної чуми.

      Осміліли слуги есесеру,
      ліга сміху – юні піонери,
      що уже готові як завжди
      в табори... у мери, у прем’єри...
      у ліси... на те і тренажери
      з будою на прив’язі орди.

      ІІІ
      Ми єдині, вільні, неділимі,
      хоч із низини до висоти
      спалені до спокою мости.

      Та у небі є ще херувими,
      і лунає хорами живими:
      «Боже, Україну захисти!»

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Під музику Мордору
      І

      Не линяє іще триколор.
      Нависає над Києвом карма.

      Україна іще не казарма,
      та уже доганяє Мордор...

      Українці обрали мотор,
      але якось забули за гальма.

      ІІ

      Поганяємо у Сомалі
      то алюром, а то і галопом...
      Завоюємо світ автостопом.

      Є у нації і королі,
      і потуги її немалі,
      хоч регоче, буває, Європа.

      Червоніємо іноді, та
      це нічого. Буває і гірше...

      Є у влади висока мета,
      хоч і нижча, що мали раніше.

      ІІІ

      Показати народу пора,
      що і слуги його не хапуги.
      Як не є – щось іде на гора.
      Медицина вже має науку
      і на митниці чути, – ура...
      а от миру – ні слуху, ні духу.

      Летимо невідомо куди.
      Є права, та немає моралі.
      Ми найперші іззаду у ралі,
      та не ходять туди поїзди
      а якщо не дай, Боже, туди,
      є надія, що не у провалля.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Нам
      І

      Пам’ятаю чи не пам’ятаю,
      а усе минає, що було,
      поки юне серце забуває
      та буяє молоде зело.

      Будемо-не будемо – умремо...
      І куди полине та душа,
      що була від іншої окремо?
      Суще і живе поб’є іржа.

      ІІ

      Чуєш, чи не чуєш, а озвешся,
      знаючи, що вірую і жду.
      Може і до мене підіймешся,
      поки я до тебе упаду?

      Хоч-не хоч, цілую-обнімаю...
      Як не є – обоє не святі.
      Поки теплі руки відчуваю,
      не загину я у самоті.

      ІІІ

      Вірую-не вірую, а Богу
      уночі, тамуючи тривогу,
      помолюся. Ми ще не самі.

      Любиш чи не любиш, а одного,
      що уже не перейде дорогу,
      нагадають очі у юрмі.

      08/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Фабула щастя
      І

      Юрмою ідемо у маси,
      п’ємо отруту як вино
      і подаємо нуль на фазу –
      душі байдужій все одно.

      Нема коли... немає часу...
      як у комедії кіно.
      Несе до ирію судно,
      яке ніколи і ні разу
      не опускалося на дно.

      А ми на палубі обоє
      у суєті, й самотині...

      Немає миру на війні.
      А героїні і герою
      удача є. Не за горою
      її блукаючі вогні.

      ІІ

      Але... не вистачає джазу...
      і кутюр’є... і кімоно...
      А щастя наше? А воно
      не реагує на образу.

      Не переймаємось. Ріка
      життя – за обрієм. Далеко
      ще сяє око маяка.

      А ми за милі і парсеки
      ще уявляємо лелеку
      і у капусті – малюка.

      08/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Наврочене
                   І
      І плаями, і долами хода
      моя за обрій... Та і цього разу
      загадує циганка молода
      мені як не тини, то перелази,
      а їй, допоки горе не біда,
      усе, на що уже немає часу.

                   ІІ
      Вона і я, у світі не одні,
      лишаємося у самотині
      як при дорозі явір і тополя –
      однакові дві ягоди із поля,
      із того, що навіяне мені,.
      коли удачу ворожила доля.

      Усе не те, усе нема коли,
      усе не так, але одне хвилює.
      Мої літа у Лету загули,
      а їй уже лунає алілуя.

      Та най ся буде. Богові хвала,
      що і її, й моя вина мала,
      і не боюся ролі Квазімодо...

      Вона ще є, але якщо й була,
      усе, що мала, те і віддала
      моя фортуна – Есмеральда горда.

                   ІІІ
      І обнімає, і чекає мить,
      коли луною щастя полетить
      до іншого сіяючого серця.

      У неї неопалені уста,
      а наша доля все одно сміється.

      Нема Рахилі у мої літа,
      А Лія... Лія може і знайдеться.

      08/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Інволюція почуттів
      Журою і надією живу
      і за тобою, й за її душею.
      Її уже немає наяву,
      а ти існуєш мрією моєю.

      Тією, що осяяні літа
      збагачує новими почуттями,
      а прилітає іноді ночами
      ще не забута, та уже не та.

      Життя дає, буває, насолоду,
      буває, і жаліє, і скубе...
      Я обираю душу і тебе,
      але ступаю у ту саму воду.

      Іще живі ілюзії надій.
      Навіяне у маєві подій
      заманює твоїми голосами.

      Немає антипатії між нами.
      Вона і ти – у пам’яті моїй,
      а ролі поміняємо місцями.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Зиґзаґи творчості
      Диктує небо, а пильнує око...
      і те, що сивина у бороді,
      і біси – у ребро... і не тоді
      цінуємо і вишнє, і високе,
      що вилами писали по воді.

      Утішені собою одинокі
      юнони-феї, перуни-гуру...
      У падаючу віримо зорю,
      цитуємо і Пушкіна, і Блока,
      а чуємо омріяну муру.

      Осміяні і випиті ордою,
      у каламар мокаємо перо...
      і пишемо не кров’ю, а водою,
      ачей - «ми не лукавили з тобою...»
      як видавали на гора зеро.

      Римуємо таке оригінальне
      із кухні архаїчного меню,
      що мимоволі уявляєш ню
      особи, що виписує моралі,
      аби усім підсунути свиню.

      Немила публікує ахінею.
      Нелюба оприлюднює любов.
      Ніяка не хвилює казанов...

      Єдина залишається тією
      високою вечірньою зорею,
      аби ночами закипала кров.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. За коловоротом
      Затуманила очі погода
      і до осені літо іде.
      На дощі повертається мода,
      поки час павутини пряде.

      І на липі уже позолота,
      і на дубі іще де-не-де
      намистини жовтіють, усоте
      облітає сухе і руде.

      І укотре по березі цьому
      я іду по дорозі додому,
      де минула пора золота.

      Прокидається та ностальгія,
      що із осені юністю віє,
      та уже не вертає літа.

      07/19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Панні N...
      Я пам’ятаю Ваші очі
      і поцілунок у щоку.
      Такі оказії урочі,
      буває, личать козаку.

      І я подякувати хочу
      хай не востаннє на віку
      за ту єдину мить п’янку
      і щиру усмішку жіночу.

      Усе минає і тече
      і дотик ніжний не пече,
      а одиноке серце гріє.

      Хоча це, може, і не те
      як має бути тет-а-тет,
      коли ще жевріє надія.

      07/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Стихія віри
      Було колись: бродили по отаві,
      літа летіли, літепло текло,
      носило нас у заводі лукаві..
      На бистрині зламалося весло.

      Не утопився я у тому вирі,
      вона сухою вийшла із води...
      Її несе на інший берег віри,
      а я уже не плаваю туди.

      Ще маю сили і плекаю мрії,
      що видибаю проти течії,
      тенета оминаючи її...

      Вогонь душі чуже не обігріє.
      Ідеї буйні темної стихії
      хай оминають гавані мої.

      07/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Україна сміється
      І

      Нема коли сміятися, панове.
      Усе, що мали, в Лету загуло.
      Іще такого радісного шоу
      і на, і в Україні не було.

      ІІ
      Чого недобачали, те почули.
      І ось вона оказія яка –
      іде телепортація в минуле
      сучасної свідомості совка.
      Колись телемузеї озадачать –
      показувати істину юрбі.
      Нащадки не зомбовані побачать,
      які були ми іноді тупі,
      коли такі опудала обрали
      Європі та Америці на сміх.
      Усі заангажовані канали
      вітають з перемогою усіх.

      ІІІ
      Ой заживемо! Наші буратіни
      і папи карли виграють війну,
      якщо очолять «рашеську весну»...
      На заході намуляють коліна,
      на сході об’єднають Україну
      у мать свою – тайгу і цілину.

      07/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Перспективи
      Що не написано у небі,
      то є табу. От є! І – край.
      Якщо кебеті не до тебе,
      то і кубіту оминай.

      У Феї не проси авансу,
      у Геї щастя не проси.
      Нема удачі, мало шансу –
      зате не буде і яси.

      Усьому є свої ліміти.
      Зозуля кукає про це.
      Не мотивує – обігріти,
      оберігай своє лице.

      Усе, що буде і не буде –
      оказії чи пересуди –
      ніхто не знає до кінця.

      Іще згадає. Не забуде.
      Надію не рятує чудо,
      але загоює серця.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Літній ранок війною
      І
      До світанку – урочиста мить.
      На орбіті тане двоєликий,
      обіцяє – буде день великий!

      Розбудили зоряну блакить
      лісові і польові музики.

      Ирій синім полум’ям горить.

      ІІ
      Душу надривають солов’ї,
      буйне різнотрав’я ронить роси,
      по отаві заходили коси...

      І земного поту ручаї
      потекли сльозою у покоси.

      Витирають чола косарі.
      Їх уже помітили наяди
      і тікають у свої левади.

      І ясніє небо угорі,
      поки чує соло і рулади.

      Голуби воркують у дворі,
      гуси не курей заґелґотіли,
      чаєнята при дорозі сіли...

      Опускає неба якорі
      у тумані вирію Ярило.

      ІІІ
      І ніщо мене не омине...
      Уявляю бойові колони
      тихого, за обріями, Дону.

      І війна із далечі війне
      залпами у небо осяйне
      і луною – черги полігону.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Вчорашнє сьогодні
      Щасливі миті і путі
      у суєті не пропадають
      і неодмінно є і ті,
      які минуле нагадають.

      Ідуть літа у самоті,
      а залишаються на пам’ять
      часи і миті золоті,
      які із лети виринають.

      Були і щастя, і мета,
      І сила духу молода,
      яка пасує молодому.

      І наче радує життя,
      але бракує почуття,
      що зайве і собі самому.

      07/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. По спіралі совковості
      ***
      Ще ідемо Союзом у нікуди.
      І вибір є, а доля не така.
      Сосо подох, але його талмуди
      і досі на озброєнні совка.

      ***
      Усі – за Вову! Маємо надію,
      що завоює Чудь Наполеон...
      Ой, Україно, ти таки повія:
      квартал... семіти... урки і – ...Сіон?

      ***
      Ще покається гола і боса
      смердоносна держава совка.
      Як не є, а на тлі малороса
      Україна моя не така.

      ***
      Кацапія, не слухайте базік
      і, знайте, – по великому рахунку
      моя дитяча мова – це язик,
      але багато вищого ґатунку.

      ***
      А на коні уже команда Зе.
      Усі пегаси видохли на сайті,
      а дохла кляча у імлу везе.
      Чого хотіли, те собі і майте.

      ***
      І я туди, і ви у той же блуд –
      у вушко голки, що веде до раю.
      Електорат – це той таки верблюд,
      який плює на те, що обирає.


      07/19






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Сугестії буття
      Існує все і водночас.
      Буває,
      що і така ідея нас
      єднає.

      І помічаємо у мить
      єдину
      і те, що радує і злить
      людину.

      Та пояснити не дано
      нікому,
      чому у небо, все одно –
      додому.

      Надію май на тятиву
      і парус,
      але останнє рандеву –
      у хаос.

      Усе, що є іще у тій
      безодні,
      несповідиме як путі
      Господні.

      Як на війні не довіряй
      нікому,
      хоча і є путі у рай
      святому .

      Усе обіцяне гряде
      у небі,
      але ніколи і ніде
      для тебе.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Діагностичне резюме
      І

      За волю – це неначе за «Свободу»,
      але нехай живе порохобот,
      аби у войовничого народу
      явився на арені патріот.

      Дивуюся, ну як воно ся стало,
      що у мішку кота не помічали,
      який війні будує телеміст.

      І як таке опудало обрали,
      аби не те що мову одібрало
      у нації, а все – коту під хвіст?

      ІІ
      Що не кажи – науку і освіту
      корупція уже перемогла.
      Невігласами виховані діти
      не помічають ні добра, ні зла.

      Бо у сім’ї ачей немає тата,
      а баба-мама – темна і сліпа
      то хоче із кацапії солдата,
      то слухає гундяєва-попа.

      І клятої спокуси не побореш,
      і запити у ящику малі,
      коли віщають голі королі, –
      дамо народу їсти і видовищ!

      ІІІ
      Усі роки у місті, у селі
      за партами вирощували «овоч»
      пейсаті русаки-учителі.

      Ще де-не-де і є один у полі,
      але передові – ті самі тролі...
      Ніде не дівся юний піонер...

      Все, що було, те й маємо тепер.
      І виборчі комісії у школі
      ті самі, що були у СеРеСеР.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Стимул натхнення
      Нема нічого, що минає марно.
      Людей парує доля у житті.
      Обоє відпрацьовуємо карму,
      та іноді не вистачає шарму
      утримати себе на висоті.

      І розумію, що іду до тризни,
      але буває – зопалу в огонь
      і опікає теплота долонь.
      Химерою являється харизма
      і забирає душу у полон.

      Приймаємо усе як Божу кару
      і Єві, і Адаму у раю.
      І сонечко ховається за хмари,
      і у очах її немає жару,
      і цього я від себе не таю.

      Рятує і поезія, і ліра,
      та не її лікує, а мене...
      І не минає літо затяжне..

      Наївному ніде немає міри –
      і не уперше є остача віри,
      і не востаннє доля омине.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Воно(18+)
      Команда Зе дає вонючий пшик.
      На зелені кайфують разумкови,
      що ігнорують українську мову
      і з тилу опрацьовують язик.

      Була вона, а нині ось – воно!
      В Одесі! І купається у морі,
      не тоне у воді... Народе, sorry?
      Тобі сьогодні поки-що – на дно.

      Ти обираєш іншого месію
      і забуваєш істинне добро,
      міняючи копійку на зеро,
      не маючи ні клепки, ні надії.

      За тебе нині думає не Зе,
      а Пе, який у якості холопа
      ініціює санкції Європи.
      Тобі лише на клоуна везе.

      Воно іще азів не розуміє,
      а пхається туди, де – «нє альо».
      Але йому сьогодні комільфо,
      що плюнути на націю уміє,
      допоки ще насилує Росію
      висяче і лисіюче х...ьо.

      07/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. У промінні зорепаду
      Не цілую, але обнімаю
      як давно і недавно було.
      Забуваю, але пам’ятаю
      як дощі пам’ятає зело.

      Уявляються радісні очі
      і розкрилені руки твої,
      наче скучила, ніби щоночі
      наші душі іще нічиї.

      Ідемо як бувало у парі
      коротати ясні вечори
      до жагучої тої пори
      як єднаються сині і карі
      і шукають у небі Стожари,
      поки падає щастя згори.


      07/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Криза жанру
      І
      Не хоч війни, то не бажай і миру
      своєму опоненту, та однак
      не зачіпай публічного кумира
      і спи собі спокійно як хом’як.

      Не редагуй, не реагуй, не лайся,
      хвали зозулю, не полюй на зайця
      і ти – найневідоміший поет!

      Із іншими когутами не бийся,
      а от на очі публіки явися
      і це – найідеальніший дует.

      ІІ
      Якщо не роджений поетом,
      то не рони даремно сліз,
      а як душа не має лету,
      то у поезію не лізь.

      Не допоможе ані мова,
      ані талан, ані язик.
      Якщо не володієш словом,
      то і поезії – гаплик.

      І ні на що не сподівайся...
      Як не радій і як не кайся,
      якої ради не проси –
      немає більшої яси
      як уночі шукати щастя
      або у немочі – краси.

      ІІІ
      Не зарікаюсь, що і я сьогодні,
      а то і завтра, будучи на споді,
      усім пернатим муляти почну.
      Усе буває завдяки свободі!

      Але досаду маємо одну –
      якщо нахаби все іще у моді
      і не даємо ляпаса на сході,
      то ясно, що програємо війну.

      07/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Пам’ять серця
      Чи фіксує побачення наші
      те, що й досі єднає серця?
      Ідемо в куражі-епатажі
      і немає уже каяття.

      Нас вінчає у сивому небі
      буйний вітер, що сіє дощі,
      і нічого неначе й не треба,
      поки чуємо, – Гірко! Мерщій!

      Ти біжиш по калюжі до мене,
      щоб упасти в обійми таємні
      і гукати, – Літаю! Лови!

      Полетіли у Лету обоє
      і за миті мої із тобою
      не зносити мені голови.

      07/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Мімікрія ЛГ
      Романтики усі чоловіки,
      аби собі завоювати Жінку.
      І любимо, буває, на віки,
      і легко забуваємо навіки.

      Нікого не чіпаю ні за що
      і нікого образити нізащо.
      Нікому не ікається, якщо
      нема кого винити, що ледащо.

      І нічого боятися мені,
      що ти і я усе ще не герої.
      І це – нічого. У гарячі дні
      і під гарячу руку удостою.

      А поки-що ніколи не пиши,
      що ніколи журитися даремно,
      і особливо не горюй за мене.

      Переживай за рани на душі,
      за те, що ми буваємо чужі,
      зате не обіймаємось таємно.

      07/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. На всякий випадок
      І

      Пишу тобі, а читачу шифрую
      усе, що є, було і не було.
      А що чекає, то гадати всує,
      якщо нема надії на крило.

      ІІ

      Не легко стаєру, напевне,
      даються кроси до небес.
      Якщо надієшся на мене,
      чекаю у сузір’ї Пес.

      Міняй матерію на масу
      і обганяй інертний час,
      та не рішай усе за нас...

      У мене теж немає часу,
      коли очікую Пегаса,
      аби летіти на Парнас.

      ІІІ
      Ні, це не те, що Фанські гори –
      крутий і недосяжний пік
      і у мою не кращу пору
      твоя стезя у інший бік.

      А я на іншу почекаю
      тай залишаюся на плаї,
      якому є один кінець –
      раптовий фініш. Не до раю
      і не до неї поспішаю,
      та в’яне, в’яне мій вінець.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Головна подія
      І ти, і я у сазі житія
      ще ідемо одною колією.
      Яких поезій не писав би я,
      аби і досі ти була моєю!?

      Ані твоє, ані моє ім’я
      не ореол цієї «одіссеї».
      Я ще нічий, і ти ще нічия
      у цій юдолі долі однієї.

      Але які невидимі путі
      або яка нечувана дорога
      від отчого до Отчого порога
      і різні цілі при одній меті!?
      Та є іще надія у житті –
      це ти і я, а зайвого – нікого.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Відчай та мораль
      Заведу собі собаку,
      а тобі кота
      і любитиму монашку,
      що як ти – свята.

      Я на поводі у неї
      у її саду,
      ради пасії моєї,
      буду на виду.

      Хай і кіт іде по колу
      на її цепу.
      Не почуємо ніколи,
      що і я сопу.

      У раю або на прощі
      босі й нічиї –
      ти мої обіймеш мощі,
      ну а я – твої.

      А мораль така у байці –
      думаю собі, –
      кіт не пара цій собаці
      як і я тобі.


      ***
      Дорога моя кубіто,
      май усе, аби любити,
      не вагатися,
      і ночами не тужити,
      а «відкинувши копита»,
      висипатися.


      07/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Рівнобедрений трикутник
      Є коли і є чого радіти
      і немає у надії меж,
      поки посилає ще привіти
      та, яку у серці бережеш.

      А коли іще буяє літо,
      а у неї мандри та кортеж,
      не очікуй вірної кубіти.
      Що було, ніколи не найдеш.

      Не очікуй унісону серця.
      Іншому луною обізветься
      магія, якої не було.

      І надія іскрою погасне
      у її очах, але не ясно
      ще, кому із нею повезло.

      07/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Святоша у ризах люципера
      І

      Всі грішні, і лукаві, і не дуже,
      не пам’ятають, де вони взялись.
      Історії релігії байдуже,
      від кого ми народжені колись.

      Та не байдуже Духу на амвоні,
      які у кого серце і душа
      і чи помісна у Його долоні
      парафія в парафії чужа.

      А от убийте, я не розумію,
      якої чаші, місії, події
      не вистачає ласому попу?
      А може цей очільник мімікрії
      чекає індульгенцію месії,
      коли у Київ завітає Пу?

      ІІ

      І на холодне дує, і на мокре,
      упав у єресь і «несе пургу».
      Але навіщо ставити укотре
      і Богу свічку, й чорту кочергу?

      Не помогла анафема Кирила,
      не помагає і її зняття.

      Гіркою буде будь-яка кутя,
      якщо в макітрі є нечиста сила.

      Помазане, та не умите рило,
      очікує у пеклі каяття.

      ІІІ

      У Храмі Єпіфанія немає,
      тому що Філарета вистачає
      у ролі патріаршого цабе.

      Та чули не одні дереворити,
      у кого риза плямою покрита
      таємного агента КаГеБе.

      ***
      Несповідима ані путь Господня,
      ані стезя Люцифера по ній.
      Хто уповає на цабе сьогодні,
      опиниться як є – у западні.

      07/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Душа і серце
      Як не є, а іноді буває,
      що не настає цілюща мить.
      Час лікує, але серце крає
      і душа не гоїться, болить.

      Доброта виборює у герці
      віру і надію на тепло.
      Що не залишилося у серці,
      того й за душею не було.

      І немає, і не буде ради,
      де кому на щастя повезе
      і куди недоля занесе.

      Щире серце умирає ради
      тої миті, що гамує вади,
      а душа витримує усе.

      06/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Відкладене побачення
      Одгули рої у пошуку нектару.
      Йду по цілині до пасіки в гаю,
      а до мене та, з якою під гітару
      ми не доспівали пісеньку свою.

      Ой не омине, що статися повинно.
      Жевріє ще дещо у серпанку літ,
      і не тане те, що пам’ятати пізно,
      і не полишає затяжний політ.

      І нема вини, і віриться не дуже,
      що до цілини обоє ми байдужі
      і до тих далеких зоряних ночей...

      Не питав її, аби не розказала,
      як я забував, і як вона чекала,
      і чому ховає промені очей.

      06/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Фікція життя
      Літа не додають до віку,
      а віднімають те, що є.
      А як рокам немає ліку,
      то й інтересу не стає.

      Немає часу у людини,
      коли ще дибає за двох.
      А до лихої йде години –
      то ось тобі і епілог.

      Тоді і видавай негайно
      томи, поему напиши
      або есе і оду файну...
      Але нікуди не спіши.

      Рони як дуб весною листя
      свої останні сторінки
      і... не барися у ярки...

      Під полинами є ще місце...
      А як нічого не боїшся,
      проси у милої руки.

      06/19



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Кошеня у чоботях
      Мішок уже розв’язаний. Європа
      побачила у величі й красі
      із булавою у руці холопа
      малої і чумазої Русі.

      Велике Пу взуває лабутени,
      а Зе – свої котурни по нозі.
      Одне одному рівні сюзерени,
      але не підходящі по вазі.

      Поопускали очі і васали,
      і авгури пропащої Руси,
      аби не засміятися у залі,
      де одягають шорти і труси.

      Оце і все нечуване – уголос,
      куди ВеЗе і що гальмує віз
      та лає Мову, Армію і Томос
      і не використовує безвіз.

      Не добачає ні хвоста, ні рила,
      ні ратиць у данайського коня.
      Що не посада – чергова свиня.

      Йому і зрозуміти не під силу,
      яке лайно зелене оточило
      це миле і мале жи...
                                кошеня.

      06/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Палітра насущного
                               І
      Граблі пора міняти на лопату,
      яка і закопає, й загребе
      оте, що найнялось агітувати,
      що і зелене – жовто-голубе.

      Та й сапою уміємо полоти
      і полину, і пирію зело...
      На часі бути – за,
      але не проти,
      міняючи і фізії, і тло.

      Палає суще, і яріє біле,
      і лінії веселки не чужі.
      А от патріотичне обідніло
      яскравою палітрою душі.

      І де її лукавому узяти?
      Не багатіє мовою цабе
      і будь-яке, а іноді й «любе»...

      За язики усілися примати...
      уже уміють говорити...
                       мати...
      І маємо
                       оновлене
                                      рябе.

                               ІІ
      Та є ще й інше. Мати – це Вітчизна
      і те, що називають оберіг,
      і тисячі порогів і доріг,
      кудою видибає Україна.

      Усе, що наче маємо, дає
      оточуюче душі житіє –
      і дольне, і невидимо високе,
      але і те, що нібито ще є,
      пильнує Боже небайдуже око,
      аби було і наше, і моє.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Пасіка
      На пасіці дзуміє і гуде,
      а я у літній келії куняю.
      І наче і ніколи, і ніде
      ще не було ошатнішого раю.

      Полум’яніє у зеніті день,
      який і я з роями коротаю.
      І поки ще до осені іде,
      не сиротіє хата біля гаю.

      Літає трутень, поки не зима.
      Йому уже й нема чого літати...
      Ночами місяць проситься до хати.
      У нього свого вулика нема,
      і котиться між зорями дарма,
      і нікому його заколисати.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Вхід і вихід
      У Рашію не їдуть поїзди,
      на заході триває чудасія,
      очолена комуною орди,
      і ласі на корупцію жиди,
      улещують розбійницю Росію.

      Воняє небезпекою біди,
      але червоні лінії зелене
      не дуже помічає, як на мене,
      і пхається непрошене туди,
      де діє проституція таємна.

      Нам, вибачте, сьогодні не сюди,
      де тиснуть лапу кавалери й леді
      і лижуть ню «тайожному» ведмедю
      від низу тіла і до бороди.

      Кому у хаті не дають води,
      той грюкає дверима спересердя.

      26/06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. У павутинні таїни
      Іще обіймуться не раз
      жура з журбою.
      Люблю я витрачати час,
      але з тобою.
      Але з тобою, геній мій,
      душевні рани
      не залікує ще не твій герой роману.
      Герой роману, міфу, мрій,
      де героїня
      фантасмагорії подій –
      моє видіння.
      Моє видіння, що летить,
      у небі тане –
      фата Моргана... А за мить
      уже й не гляне.
      Уже й не гляне, бо у нас
      нема героя.
      Але обіймуться не раз
      жура з журбою.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Повзуча реінкарнація
      І

      Уже готова мафія нових
      облич і лиць нуворишів у Раді
      із пиками хирляво-молодих.
      І вови ситі, і овечки раді.

      Є лісапета і одне цабе,
      педалі є і очмана рулює,
      а ми уже очікуємо дулю
      і у клітинку небо голубе.

      Які миряни, то такі й пророки.
      Ті самі гасла вигаслих ідей...
      Все як було і буде у людей
      і не клює ворона круку око.

      На ладан економіка ірже,
      корупції неміряної – море,
      а їм усе ще, – хто кого поборе...

      Гуляють королі у негліже...
      Питається, – навіщо це чуже
      у перспективі як і апріорі?

      ІІ

      Електорату все іще «ВеЗе»,
      але війна не зачиняє двері.
      Її реінкарнація повзе,
      а шухеру немає у етері.

      У Раді – тихо... В Думі – суєта!
      Линяє Зе і Пу його не «мочить».
      Уже немає у мішку кота,
      але Європа протирає очі.

      ІІІ

      Розхитуємо маятник біди.
      Уже на часі скасувати мову
      і незагойні болячки орди
      нап’ялити на голову здорову.

      І цього мало! На кону піар –
      живуча топоніміка Росії.
      А далі буде – за один удар
      перерубати вузлики Гордія.

      Во славу визволителів-катів
      оздобити іржаві п’єдестали
      щурами тилу, рилами штабів,
      які Союз тілами трамбували.

      І п’ятою колоною іде
      парафія конаючої ери,
      очорнюючи місію ідей
      у нації Шухевича-Бандери.

      І фарисеї знову ожили,
      і моїсеї збіглися до кучі –
      очолити невидимі тили
      і дочекатись видимої бучі.

      О! Нащо нам такий печальний гімн?
      І у команді точаться дебати, –
      усе, що є, на інше поміняти
      і захопити Український Дім.

      О, дорогі і прези, і прем’єри,
      як докучає ваша суєта:
      і це не те, і місія не та...

      Але зайняти кулуари мера,
      осміяного вами у партері –
      оце уже фатальна сміхота.

      06/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Гадання по долоні
      Що не царі, то у твоїй короні.
      За очі карі і за голубі
      лукава доля вибілила скроні.
      І як не потонути у журбі?

      Он повновидий сяє з оболоні
      як вишитий цілунок на габі.
      І лоскотно, і солодко тобі,
      коли торкаю лінії долоні.

      І сьоме небо бачимо здаля,
      і зоряні смакуємо суниці,
      і очі в очі заясніли лиця...

      Гадаємо, що буде опісля,
      якщо тримаєш у руці синицю,
      чекаючи у небі журавля.

      06/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Зоряний привіт
      Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
      а ти сіяй, не забувай, пиши.
      І я тобі, і ти мені у змозі
      побути половинкою душі.

      Одному і одній у цьому світі
      одна відрада – ладо і листи.
      Роби як я, пиши мені привіти
      і будьмо разом 👫 як волієш ти.

      Одредагуй мої думки у вірші
      і прозою поета забавляй 😊.
      Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
      Пиши частіше, обіймай міцніше...
      Ніхто як ти не розуміє більше,
      яка стежина поведе у рай.

      06/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Літо на спомин
      Кує зозуля і віщує літо
      гарячі ночі, а не самоту,
      якою не умію обігріти
      не іншу, не чужу, а саме ту.

      Кінчаються сонети і привіти,
      осипалися липи у саду.
      І думаю, що у юдолі світу
      до осені такої не найду.

      Хіба що уві сні, у хороводі
      ідуть знайомі пасії – і горді,
      і ті, що не жаліли полину...

      Усіх імен уже й не пригадати
      і майже кожну можна обіймати,
      але у кожній впізнаю одну.

      06/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Культура якості
      ***
      Усі ідуть уже у старші класи,
      а я – у перший. Знаю два по два,
      читаю поетичні вихиляси
      і думаю, – поезія! Нова?

      ***
      На мені помічають корону!
      Я! Найліпша! Читайте, – свята...
      Я! Яскрава зоря Оріону,
      мене кожен і зна’, і чита’!

      ***
      Уже даю дорогу молодому,
      надійно оминаю забіяк...
      Ну то і що? Римуємо солому...
      І до тоґо́ а іноді й по тому
      поети не міняються ніяк.

      ***
      Осла навчати явно не на часі.
      Якщо й співає, все одно співа’...
      В поезію повзе культура маси,
      коли культура мови ще, – іа!

      ***
      Усі поети гострі на язик,
      а їхні знаки якості умовні.
      Малює кожен те, до чого звик:
      зоря уповні – ладо молодик...
      любов! – сивуха і пітні долоні.

      ***
      Опали крила рідно-краю,
      куняє істина на дні.
      « Ні дать, ні взять», – осел співає.
      Немає правди у вині.

      06/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. На узбіччі
      Не застую юрбі,
      іду собі та й годі.
      Долаю саме те,
      що й іншим по плечу.
      Не відаю, коли
      опинюся на споді,
      але не я один
      у рай не полечу.

      І бігаємо, і
      повземо як мурахи
      по тій же мураві
      у лоно споришу...
      Ще дихаю – пишу...
      і до своєї плахи
      попереду усіх
      нікуди не спішу.

      Полохають сичі
      і грає синє море.
      Оце й уся краса,
      яка рятує світ.
      Не за горами вже
      чатує сиве горе,
      вичікує, адже
      стою на схилі літ.

      Ідуть у небеса
      поети і герої...
      Їх – пам’яті людей
      Всевишній удостоїв,
      а я один усіх
      нікуди не веду.

      Долаю уночі
      уявні косогори,
      якщо не упаду,
      то ще почую хори,
      хоча нічого цим
      юрмі не доведу.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Ясир духовності
      ***
      Релігія – це опіум совка.
      Якби не це, не мали би халепи.
      Немає на Московію Сірка.
      Та може бути, що його рука
      рубає ще залиті кров’ю «скрєпи».

      ***
      Коли ніякого немає,
      то і чуже стає своє.
      Перун усе не видибає,
      а віра в чудо все ще є.

      ***
      Питання віри – це не, прошу пана,
      таке собі жахаюче, - ой, Бо!
      Кого лиш не обожнюють погани –
      явилися чужі пани і хани
      тай замінили Ладо і Дажбо.

      ***
      Язичники усе іще ведуть
      до комунізму, у його тенета.
      На капища поділена планета,
      а кривослав’є обирає путь
      Московії у віру Магомета.

      ***
      У небі зорі – тисячі думок,
      дволикий Янус – місяця проява,
      а сонце – всюдисущий колобок,
      у яві вимальовується нава,
      але яріє у зеніті Бог.

      ***
      Це може зайві видумки поета,
      що на олімпі лиш одні цабе
      і Томосу не помічає секта,
      і думи патріарха Філарета
      заполонили біси кагебе.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Совкова табакерка
      Ще не плює на обране народ
      і не кусає лікті у надії,
      що вистачає нації свобод.
      А те, що русофіл не ідіот,
      не означає, що і він месія.

      Кацапії великій завдяки,
      наїлась «Лугандонія» од пуза.
      Але воюють... не бойовики...
      І захищають їх медведчуки,
      які раніше убивали Стуса.

      І знову, замітаючи сліди,
      вилазять тарганами із «помойки»
      ті ж самі гепи-гурвичі орди,
      злодії рабиновичі-жиди
      та одіозні нестори і бойки.

      Дають сигнали командори Зе,
      кудою Україна поповзе
      в тісні обійми уркагана-брата...

      Усіх лякає ядерна зима
      і нація не відає й сама,
      кого пора історії навчати.

      06/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. У світі Езопа
      У міражі омріяного лету
      до ирію готові журавлі,
      метафорами піють опоненти
      єлейні епітафії Землі.

      Найбільше чути півня і зозулю
      та п’яного, буває, павича.
      Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
      орел шанує люто деркача.

      Хореї, ямби файно і прозоро
      наповнюють поезії сувій,
      аби любові неозоре море
      запінило мелодії
      прибій.

      Із луками літають купідони,
      метає блискавицями Зевес.
      Оспівуються дони і мадонни –
      нарциси і півонії небес.

      І поетеси, і поети раді
      показувати зопалу жука,
      бо є у нас історія така,
      що де-не-де, неначе на параді,
      гуляє комашня і колоради
      голодною колоною совка.

      06/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Зиґзаґи творчості
      Пишеться як чується. Гадаю,
      є удача – Богові хвала.
      То орел решітку затуляє,
      то решітка ляже на орла.

      Як немає щастя і кебети,
      то й життя солоне як ропа.
      А фортуна випаде поету,
      то й монета стане «на попа».

      Генії ще водяться. Буває,
      і не помічає какаду,
      як своє ніяке захищає,
      а чуже хапає на ходу.

      І не буде творчої удачі,
      поки у солоному поту
      не піймаєш думку на льоту
      і її у пам’яті остачі.
      А тоді й дійде, – шукай, козаче,
      іншу середину золоту.

      06/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Тяжка карма
      І

      Юрмі байдужій не пасують вірші,
      а небайдужим випадає більше
      іти в атаку на ворожий дот.

      За мир уже воюють наші діти.
      А от якби мені помолодіти,
      то був би там, де й кожен патріот.

      Нема кому інакше як народу
      відстоювати волю і свободу.
      Але немає щастя на землі.

      Були більшовики і комуністи,
      колаборанти і сепаратисти,
      а нині - – українські москалі.

      ІІ

      Якщо ізгої запалили хату,
      не забуваймо місію свою.
      Московію ніяк не подолати
      інакше як у рівному бою.

      Не подарує доля як на таці
      і ложку меду, і любов до праці,
      і карму серця, і тепло долонь...

      Не дай то, Боже, жодному бурлаці
      за пайку їжі гинути в атаці
      і йти за Україну у вогонь.

      ІІІ

      Не ганю тих, у кого карта бита,
      але не граю за «команду Зе»,
      яка таємно в Рашію повзе...

      Не допікайте, пацифісти ситі.
      Я каюсь, що і Жукова валити,
      а заодно і Гепу – не везе.

      Мене такого народила мати.
      І може й мушу дітям нагадати,
      які то є герої на війні.

      Але даруйте чесному мені,
      що й досі я не міг завоювати
      почесне право на свої пісні.

      06/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Синдром Олімпу
      І

      Майже тиша у музи еліти –
      ні Езопа, ні міні-поем...
      Не чіпають зоїли-піїти
      заяложених іншими тем.

      Неповторного не повторяю –
      не почують аматора дня.
      І галоп на алюр не міняю –
      є Пегас, та немає коня.

      Так би й жити у тихій оазі
      і не чути ні, – браво! ні, – фас!
      Та у сфері реалій наразі
      віртуальне чіпляє не раз.

      Як, буває, не заримувати
      холостий поетичний рядок?
      «Десь у Африці є Емірати...»
      Ну, а далі – напам’ять урок:

      «У Елладі немає героїв,
      до Ітаки подався Еней,
      одіссеї ограбили Трою,
      а Росію... нехай – Соловей...»


      Уявили метафори преси –
      сь і є елегійна строфа...
      І об’єднують нас інтереси,
      за які воювати – лафа.

      ІІ

      Майже тиша на вежі Олімпу –
      ані до-ре-мі, ні мі-ре-до...
      заримую до музики німфу,
      а до неї зійде й Посейдон.

      Не повторюю неповториме.
      Не притягую ритми і рими
      ні за вуха, ані за узду...

      Ось такі заяложені думи.
      Критикуйте, бо я не розумний.
      Обганяйте! А я ще іду.

      05/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Романтичний проект
      Я опишу жагу надій,
      оману у нірвані,
      а ти малюй у сазі цій
      оази у тумані.

      І не сумуй, і не радій,
      що я на тебе гляну...
      Ачей одному і одній
      уже – не до роману?

      Якщо не клеїться дует,
      не поєднає і сонет
      поета й поетесу.

      Наяду милує сатир.
      А що не ляже на папір –
      не має інтересу.

      05/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Полуда
      Людей не знати – то лиха біда,
      а знаєш, не здивуєшся ніколи,
      коли чиясь осяяна хода,
      покаже, що й король буває голий.

      Якась особа намалює тло,
      а силует наляпає у сажі.
      На те і є заточене стило,
      аби його тупили душі вражі.

      Але не нарікай на суєту
      ченця пера і гуру плагіату,
      коли за світлі цілі і мету
      тобі бажають без чеки гранату.

      Зійде полуда. Немочі очей
      не ти лише і зцілював, і гоїв,
      ще є і аріони, і герої...

      Не переймайся. Ще живий ачей?
      У цій юрмі, у
      наготі ночей
      не ти один у цьому полі воїн.

      05/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Инший міраж
      Хочу талії і пієтету,
      а не поту рядна і коша.
      Ой, немає уваги поету –
      вицугикують, наче лоша.

      На слона нападає моська.
      Рве сідниці ослиці рак.
      І не чує душа матроська,
      що за не..? умира..? Спартак.

      Пилюгою укрита сажа.
      На коліні Ера́то – жук!
      На віго́ні моя поклажа –
      пера віяла бережу.

      05/19




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Не розвіяне у снах
      Не зів’яла у лузі калина,
      а у пам`яті – ті чагарі,
      де чекає одна і єдина...
      Ми із нею іще школярі.

      Я біжу і зриваю для неї
      находу запашні чебреці.
      Аж дивлюся – у феї моєї
      є такий же букет у руці.

      Я вручаю їй, ледве помітні,
      у своїй наготі зірочки,
      а вона мені – жовто-блакитні,
      на любов і розлуку, братки.

      Не минає іронія долі.
      Помінялися квітами в полі
      тай радіємо, що не одні...

      Понесемо ті квіти до хати,
      щоб і долі свої поміняти,
      і усе, що було уві сні.

      05/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Обоюдолюбіє
      ***
      А на Чуді нація – месія,
      місії високій завдяки.
      Це така нечувана подія!
      У безсмертя
      нацики і черті
      повели усі свої полки.

      ***
      А реноме кацапії – злодії.
      Кощій усе ламає до основ.
      Ачей очима змія
      тиранія –
      це у народу віра і любов.

      ***
      А у кіно перемагає Раша,
      тому що це одні більшовики
      і по усій землі бойовики.
      Тому і наші -
      в епатажі.
      Перемагають бабу мужики.

      ***
      А у нашій крайній хаті
      не далеко до біди,
      поки таті
      волохаті
      мають візії сюди.

      ***
      А в Україні все - з роси й води.
      І це хвилює найманця орди.
      Все, що у жмені
      і в кишені,
      освоюють нувориші-жиди.

      ***
      А в ролі хунти
      ті самі брути
      осоловіли
      і п’ють меди.
      Бажають жити
      біля корита,
      а інші – бути,
      але завжди.

      ***
      А у нашій Раді
      знову раді Наді...
      І ніхто про те не розповість,
      на якій палаті
      психіатри раді
      знову написати номер шість.

      05/19




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Нові штандарти
      ***
      Аврал триває. Чубимося знову.
      Російське чудо, і немає див.
      Зшиваємо державу по-новому,
      а націю – як Вова заповів.

      ***
      Ґарантувати – це ще не подія,
      яка усе вирішує за раз,
      а обіцяти – це лише надія,
      яка паралізує волю мас.

      ***
      Учітеся, – наказував Шевченко.
      Але – не помагає булава...
      у руки не береться голова...
      Фігури поміняти дуже легко,
      а от розумно – це не два по два.

      ***
      У Вавилоні будували вежі –
      дивитися, куди путі ведуть.
      А в Україні поділили межі –
      смертями утрамбовуємо путь.

      ***
      Були адольфи і наполеони,
      приходять інші в ролі воєвод,
      та все, що наступає на закони,
      з ґарантією вимете народ.

      ***
      Наївні читачі чекають месу,
      яку ще репетирують отці.
      А їхні меркантильні інтереси
      утілюють поети й поетеси,
      аби і їх вписали у святці.


      05/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Відрижки імперії
      І

      Усім відомо, – де війною віє,
      чекай із «іхтамнєтами» Москву.
      Конаюча в агонії Росія
      колонізує «вату» світову.

      Куди не йди, усюди їхнє рило.
      Уже й своє – і те гноїть капрал,
      а кривославна мафія Кирила
      окурює кадилами Урал.

      Палає схід, а їм – аби до Бугу
      палити все, що хоче їхній бог...
      На небосхилі виник Вова другий
      і Болівар не винесе обох.

      ІІ

      Потроївся орел двоєголовий.
      Не знає, що у нього в голові.
      І лаптями черпають іванови
      усі потоки чорної крові.

      Вертаються ті самі отамани.
      Що їхало, те й здибало собі.
      І потирають руки клептомани –
      і по халяві видно, й по губі.

      ІІІ

      Регоче Україна і не чує,
      не добачає на своєму дні,
      що обирає і куди прямує.

      Великий Пиня їде на коні
      і розділяє, і володарює...

      Кощій шукає голку на війні.

      05/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Оглашенні
      Стихає «Отче наш...» у хороводі націй.
      І не байдуже тим, кому не все одно,
      як будуть павуки кусатися у банці,
      які з усіх усюд окупували дно.

      Оточення одне міняється на інше.
      Куди не подивись – однаково брудне.
      Банкіри і бомжі хвилюються найбільше,
      навіщо і кого Феміда не мине.

      Ховає пазурі і наставляє роги
      усе, що має все і шкіру не одну,
      займає і партер, і лаву запасну...

      Народу до лиця умити руки й ноги,
      зашорити більмо і обожати того,
      хто вийде на «тропу» очолити війну..

      05/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Лицарський мотив
      Уперте серце не зворушу,
      а доля милує мене...
      У неї небо ще ясне,
      а я уже чекаю стужу.

      Якщо недоля омине,
      то завоюю юну душу,
      зігрію ♥ кам'яне.
      Хоча і каюся, а мушу.

      Упала карта із небес
      і я уже умію – без
      такої милої, моєї...
      і з нею — цінувати час.

      Але нікому не до нас,
      якщо і я один у неї.

      05/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Бенефіс
                   І
      Уже й не знаю, із якого краю
      дарується оказія така –
      явитися на Банковій гультяю
      на інаугурацію Сушка.

      Даруйте, але я не уявляю
      подію дня без мого п’ятака,
      якщо не я, а поетеса Майя
      із винуватця виліпить Франка.

      Вітаючи товариша заочно,
      бажаю подолати рубежі,
      але не зупинятись на межі,
      де є іще каменярі, і точно
      у променях юпітерів наочно
      поезією сяють «Вітражі».

                    ІІ
      У багатьох зоїлів неминуче
      у полі зору є поет Сушко,
      відомий, і ведомий, і ведучий –
      клонований як той Іван Франко.

      Але бракує псевдо Гайявати...
      « Лупайте сю скалу» – це у Франка.
      І я кажу, – як можете, лупайте
      скалу і скелю... Ерато і вату... –
      усе це є в поезії Сушка.

      Ну чим я ще товариша потішу?
      Усе прозоро. Майже як сонет.
      А ось чим! Як поетові поет
      до ювілею зичу цього вірша,
      козачого здоров’я, а найбільше –
      освідчитися Мавці тет-а-тет.

                    ІІІ
      Хай не ревнує поетеса скраю,
      бо і вона – це кров і молоко!
      Хай графоману арію співає
      великий гуру... Ну, а я гадаю,
      що перший учень Феї – це Сашко.

      І – нота бене. Я ще не Спіноза,
      та муляє як у п’яті заноза
      іще одна оказія проста.
      Якщо життя така сувора проза,
      чому воно – гротеск і суєта?

      Ну от свою історію читайте.
      Нема нащадків у Залізняка.
      Дітей зарізав. Умань. Ляхи. Страта.
      Не вірите Тарасу, запитайте,
      та не у мене і не у Сушка.

      19/05/19










      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Гаряча пара
      Надійне серце і плече –
      не ти і я, а ми з тобою.
      У кого не було такої,
      що так і гріє, і пече?

      І у твої, й мої покої
      усяка всячина тече...
      Та обнімають гаряче
      гарячі руки молодої.

      О! Як не спопелити дні,
      коли стаємо ми одні
      одною спільною душею?

      Писали вила по воді,
      яка ми пара, ще тоді,
      коли ти не була моєю.

      05/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Під сурдинку дощу
      Ідуть дощі. Яка то благодать!
      Небесне море землю поливає,
      надією засіяні у маї,
      озимина і вруна шелестять.

      А пажиті – од краю і до краю,
      де я, мов ратай, сію іншу рать.
      Чекаючи нового урожаю,
      мої поля чорнилами горять.

      Роздмухую ще жевріючу ватру.
      У дочки Прометея, візаві,
      запитую повторно: « А чи варто?»
      І чую: « Варто, поки ми живі».

      Іду як дощ полями-сторінками,
      нікого не залякую громами,
      що я найперша скрипка і соліст,
      який уміє помежи рядками
      нанизувати речення словами,
      що озонують логікою зміст.

      05/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. РS
      Усе, що мали, це – до хліба сало.
      Що маємо? Дорогу у Союз.
      Що мало бути¿ Карта не упала,
      але циганка лиса загадала, –
      червова дама і виновий туз.

      А що то буде? Очамріли люди,
      сліпі душею. А тупі серця
      завісила із ящика полуда.
      І поки ще оказії не буде,
      Кассандра не показує лиця.

      Пороблено, напевне, нашій нені.
      В історії такого не було,
      щоб одуріло місто і село.
      Якщо її очолює Зе-Ленін,
      то це не інше що, як енело.

      У нації єдине і найкраще
      медійне чудо уркоговоряще.
      Обрали найрідніше і своє...

      Богдан сміється, а Мазепа плаче...
      Та не ховай очей, воюй, козаче,
      на перемогу ще надія є.

      05/19




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. 74-те Травня
      Перемога Раші у війні
      є і нині тема ейфорії,
      бо без України у вогні
      мало що кацапію зігріє.

      І колона п’ята йде на ви,
      і у Інтернеті поторочі
      фейками масоно-жидорви
      ветерану округляють очі.

      Куций фюрер «ксіви» видає...
      Кожному скаженому собаці,
      вписаному у його досьє
      у Гаазі буде по гілляці.

      Глядачі і теле, й cinema
      буйно реагують на події.
      І «побєдобєсіє» Росії
      чує і тюрма, і Колима.

      Ну, а хто не бачить і не чує,
      Путя напуває і годує,
      обіцяє пенсію совку...

      Колоради і рашисти раді,
      будуть крокувати на параді.
      Перемога! Ать твою таку!

      08/05/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Від краю до краю
      Минає все у цьому світі
      і пропадає у імлі
      моя весна. А наше літо
      стартує на чужій землі.

      Воно у Африці, Єгипті
      дарує радощі й жалі.
      Журою душі оповиті
      несуть додому журавлі.

      Із ними і тебе чекаю.
      А засумую аж за край,
      то не барися, прилітай.

      У тебе сонечко сіяє.
      У мене місяць – із-за гаю
      ще усміхається. Нехай.


      04/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Арей і Ліра
      І

      Моря й озера – очі України,
      а води рік – її кипуча кров
      і у вінку червоної калини
      ніхто за неї кращу не найшов.

      Якби не це, то я і не писав би,
      які у неї очі восени
      або які її чарівні зваби
      несуть усіх у кольорові сни.

      Бували карі, майоріли чорні
      і заясніли жовто-голубі...
      Усі мої світи із нею – горні,
      а дольними завдячую юрбі.

      Із кобзою блукала сиротою,
      з бандурою стомилася іти
      у вигадані сяючі світи.

      Арей і Ліра нерозлийводою
      тасуються у вічному двобої,
      у пошуку кінцевої мети.

      ІІ

      Її минуле чорне і червоне
      присвоїли лукаві вороги.
      Орли, гієни, круки і ворони
      на цій путі не додають снаги.

      Орда карає, а юрма воює,
      осліплена загравою ночей,
      і кров’ю упивається Арей.

      Катівня узурпатора працює...
      Але її, – Ура! – лунає всує,
      завішане полудою очей.

      ІІІ

      Європу і не чую, і не бачу.
      Так видається іноді мені
      у темні ночі і гарячі дні.

      Вкриваються китайкою – юначі,
      а каламутні очі ще незрячі.
      Арей гартує Ліру у вогні.

      05/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Поза грою
                                 І
      Іронізую і від сміху плачу.
      Нема Пегаса – запрягаю клячу...
      Розмінною монетою плачу,
      коли мені буває по плечу
      недоїмкою роздавати здачу.

      Не падаю, коли один лечу.
      Нікого і нічому не учу,
      вирішую не задану задачу,
      і не міняю щастя на удачу,
      коли перо дорівнює мечу.

      А як і що – догадуйся, читачу,
      чому немає місця деркачу.
      Ну, не умію як великі мачо.

      Дієслова римую досхочу
      і не боюся. Я іще побачу,
      кудою і куди я долечу.

                                 ІІ
      Нехай самозакохані поети
      і поетеси видають буклети,
      а я ще не доконаний поет.

      Іду собі дорогою своєю
      і фішкою мінорною моєю
      хай буде незакінчений сонет.

      Та критикуйте, прошу, ради Бога.
      Аматори і «профі» залюбки
      ще граються, бува’, у піддавки.

      Але не розумію, ради чого
      блокує зореносна остюки,
      які не колють як у біса роги?

      Опонувати у мої роки,
      нехай воно і з легкої руки,
      але, даруйте – не моя стихія.

      У небі не міняю зодіак.
      У мене ексклюзивний після-смак,
      якщо тепліє у душі надія.

      05/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Шукачі пригод
      Ми заблукали із варяг у греки...
      І на одному березі ріки
      обоє ми уміємо, таки,
      любити так, аби побити глеки.

      На відстані і серця, і руки
      мені – на прощу, а тобі – у Мекку...
      У часі розминулись на віки,
      у просторі – на милі і парсеки.

      У цьому ще трагедії нема.
      Показує, буває, cinema
      ще не такі у повісті сюжети.

      Аби не переводилися дні,
      наповнюються марення нічні
      романами у юної Джульєтти.

      04/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Ти і я
      Я уявляв берізкою тебе.
      А нині, на майбутнє не колишня,
      ти у саду моєму – дика вишня,
      а наді мною – небо голубе.

      Я не святий, а ти іще не грішна, –
      обманюємо іноді себе.
      Навіщо – «А», коли немає «Бе»?
      А доля... доля не буває вічна.

      Дороги наші на усі боки
      заплутані, і далі навпрошки
      куди не йди, а їм кінця немає.

      Але нехай надія об’єднає
      усі іще не пройдені стежки
      на лоні воскресаючого краю.

      28/04/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. З височини
      Минають ночі. Дні за днями
      летять у сиву далину,
      де сонце люляє весну
      і літо вже не за горами.

      А доля має на кону
      усе, що визріло між нами,
      іще не сказане словами
      і не доказане зі сну.

      Але за синіми морями
      і за широкими лісами
      птахи із вирію летять.

      І я радію – у віконце
      до тебе заглядає сонце
      і обіцяє благодать.

      04/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    152. Голос народу
      Я є народ. І усім ґарантую,
      що ні за кого я не агітую.
      Порохнявію, бо нікуди йти,
      і зеленіти немає мети.


      Вухо народу туге і не чує:

      О, мій народе, почуй мене! Sorry
      за наобіцяне і за офшори...
      Я недороблене маю робить*...
      Хто ще зеленого змія поборе?


      А за кулісами нація спить.

      Націю наче цунамі накрило,
      не помічає нечистої сили.
      Люди шанують кота у мішку.
      Хліб і видовища шпаги схрестили...

      Фейкає голови теле-ку-ку.

      Я поважаю уже опонента
      і не вважаю його за агента...
      Кума і Юлю, буває, не хо*
      буду за Савіка, Надю й Міхо...

      – За Україну!!!
      – волають поети.

      Можна сміятись і плакати можна.
      Бені й ренати усе ще заможні,
      поки своє обирає кацап
      і атакує корито порожнє...

      Не вистачає обрубаних лап.

      Як же ся стало, що нашому Петі
      альтернатива – паяци і черті?
      Хто у дебатах парафії люб?
      Чом не блокуємо ботів Інету?

      Шоу шізи* атакує ютуб.

      Карма Росії витає над нами
      і обіймає вона пазурами...
      Це ми спимо!
                    Задовбали слова,
      що покарає усіх булава
      і наобіцяне не за горами...

      Розум народу дрімає, бува*.

      04/19




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. На грані
      Мовчати, солодко зітхати –
      така оказія у нас.
      Погода б'є у тулумбас,
      але заказано – мовчати.

      Пенати кликали не раз
      ховатися у наші шати...
      І забуваємо на час
      свої оази і пенати.

      Та як не перейти ту грань,
      коли минає таємниця
      і понесе у світ жар-птиця
      цю наготу недомовлянь?
      Ми помилялися. Поглянь,
      яка вузька стає границя.

      04/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Відлуння
      Гойдає вітер тучі, гай
      і заколисує берези.
      Йдемо до себе як по лезу,
      обоє п'яні... аж за край.

      А розлучаємось тверезі.
      І як ся стало, не питай.
      У тебе свій домашній рай,
      у мене – магія поезій.

      Ти щезла як моя луна
      у шумі молодого гаю
      і цілу ніч тебе немає...
      І знову – проза. Ти одна
      і я один у склі вікна
      тебе із вирію чекаю.

      04/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Неосвоєні оази
      Блукаю іноді до раю
      дитячих літ. Немає див,
      як і стежок уже немає,
      якими в юності ходив.

      Згадаю верби, осокори,
      іще не зрізані дуби,
      що підпирали «наші гори»
      в літа казкової доби...

      А нині – пуща над водою
      із лісового джерела,
      що жебонить під осокою
      широким яром до села.

      На косогорі – хащі глоду,
      кущі ожини, бузини,
      На місці пасіки – болото,
      на місці хати – терени.

      Сади затінює омела,
      а очерети – мураву.
      Нові пейзажі невеселі...
      Та уві сні, як наяву,

      почую тихий голос мами
      із голубої далини
      і оживають за літами
      усе ті самі ясени,

      тини і – стріха біля стріхи,
      весною білені хати
      і голоси луни і сміху
      із неземної висоти.

      Ще пам’ятаю перелази,
      дубову кладку до гори
      і до найвищої оази
      моєї юної пори.

      Веде з минулого стежина
      у володіння нічиї,
      де із криничної цямрини
      текли цілющі ручаї.

      Але за синьою рікою
      не випити води ковток.
      Час огортає пеленою
      мій умираючий куток.

      І плачу, і плачу як мито
      за ту колиску із лози,
      за віз і сіно для кози,
      за пам’ять, що уміє гріти,
      за образи-дереворити
      і миро чистої сльози.

      04/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Форпост
      Вертаємо у ті часи,
      коли були ми селюками
      і майоріло перед нами
      майбутнє в маєві краси.

      Минають весни і літа
      і юні роки відлетіли,
      та не досягнута мета,
      угодна і душі, і тілу.

      Нема нікого на посту,
      аби не лізли до корита
      свинячі рила неумиті...
      Не оминути суєту.

      Не зрозуміти каламутне,
      що вимагає одкоша.
      Наляпане і недоступне
      нехай викреслює душа.

      А що порадує? Нічого
      немає іншого як ці
      слова... Та ще дорога,
      яка веде на манівці.

      А скоєне не поміняти.
      Діла говорять за слова.
      Усе обіцяне – халва,
      тому і оцету багато.

      Та агітують пустомелі
      за недолуге казна-що...
      У рейтингу – або ніщо,
      або паяци-менестрелі.

      Успішні – коміки-шути
      та перехвалені поети –
      очільники-авторитети...

      І думаєш, – кудою йти,
      якщо ознаки висоти
      церковні миші інтернету?

      04/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Билинна доля
      До заручин я на Росі росла,
      іменуюсь Україною,
      нареченою у Кия була
      і вірною, і єдиною.

      Діва-мати – то хрещена моя.
      У Дніпрі і я хрестилася,
      а на Січі гартувалася
      і волею окропилася.

      Віру-правду захищала одна,
      не одного мала ворога.
      І хоча моя броня не міцна,
      а орда платила дорого.

      Мала я і воєвод, і князів,
      та царями розпиналася,
      і мій Київ од навали горів,
      поки сили набиралася.

      А гетьмани спокушали мене
      і ризами, і турботою...
      І ясніло моє небо ясне
      голубою позолотою.

      Частувала воріженьків своїх,
      научена і одурена...
      В Конотопі напувала я їх
      за кровавицю Батурина.

      Не всі воли мають ясла свої.
      Не всі вівці окотилися.
      Убивали мене гості мої...
      Удовою залишилася.

      Та рятують мої діти мене
      і лихе не пам’ятається,
      і Америка іще пом’яне,
      а Європа ще покається.

      ..............................................
      Не всі люди мають хати свої,
      не всі діти народилися.

      Ой любили мене гості мої,
      поки Богу я молилася.

      Та ніколи не загину я,
      хоч і досі є ще зрадники.

      Іменують берегинею,
      бо сини мої – не пасинки.

      04/19




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    158. Розпогодилось
      Ще сутеніє у дворі
      і, наче контури на мапі,
      у небі – зорі до зорі...
      А свято-місце – на канапі.

      О! Білолиций угорі
      серпом по другому етапу...
      У буді – пес. О цій порі
      нема кому подати лапу.

      Весна! І закипає кров.
      І дідусі-пенсіонери,
      «дорізавши козла», у сквері
      оповідають «за любов»...
      І рима оживає знов:
      Лаура! Урія! Ромео!

      ..........................................
      Розвиднилося кацапні,
      уже не мучає холера,
      та не яснішає мені:
      – Петро чи Юлія – Бандера?


      04/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Дороги та попутники
      Із дитинства ідемо до раю
      і до ля феніта... Селяві.
      А кого в путі не вистачає,
      то заочно буде візаві.

      І якщо не їдемо, то піші
      по дорозі – то моя рідня.
      Згадкою відгомоніли інші,
      а одна у пам'яті щодня.

      І коли веселкою заграє
      за межею інший дивосвіт,
      то нічого кращого немає
      як до неї уві сні політ.

      І як завоюю половину,
      у якої все з води й роси,
      з нею і за обрії полину
      у обійми повної краси.

      А як ні – беру у руки ноги,
      вибігаю, босий, у поля
      тай шукаю три мої дороги
      на щасливій мапі житія.

      По одній поїду у майбутнє,
      а по другій аж за небокрай,
      а по третій – поки є попутні,
      будемо відшукувати рай.

      Хоч і не буває як раніше,
      але поки ми іще рідня,
      то не поміняємо на інше
      те, що нині маємо щодня.

      04/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Постановка за сценарієм
      Ну ось і фініш. Іншого не буде.
      Усе, що буде, маємо уже.
      У вушко голки пхаємо верблюда,
      в якого олігархи – протеже.

      Корупція очолює кориду.
      Усі хапають, що де не даси.
      Пінгвіни у далекій Антарктиді
      дописують фальшиві голоси.

      Із варіантів маємо найгірші,
      які і заслуговує народ.
      Перемагає дурнувата більшість
      і виграє заумний ідіот.

      Два гетьмани ідей не об'єднали
      і опинились оба у кінці.
      А та, що між каналами літала,
      так і не сіла на оба стільці.

      І знову вилітаємо за межі
      в останньому, можливо, віражі...
      Європа залишає рубежі...

      Упали башти і маліють вежі.
      Пірати соціальної мережі
      оцінюють фатальні міражі.

      01/04/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Метафізика лірики
      Ось і тиша... Можна одпочити
      і язик тримати на замку,
      як і хто наповнює корито
      локшинами челяді й совку.

      Нумо заглядати у майбутнє,
      хто ми є та ідемо куди.
      Поки ум та логіка відсутні, –
      гиля-гиля, гуси, до води.

      Ми – адами, каїни і хами
      видумали Єву із ребра,
      ходимо молитися у храми
      і не помічаємо тавра.

      Ще й і Музу хоче мати кожне,
      та небесне плутає й земне.
      Авгури оспівують порожнє,
      клірики малюють потайне.

      Коміки й сатирики чатують
      на усе, що лізе в небеса.
      Застує поезії краса...
      Зі святими грішні одесную
      і нічого всує не існує,
      ну, хіба що, пекло і яса.

      03/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. У переддень
      І

      Ночі темної, ранку Божого
      силуетами у вікні,
      що було мені любо-дорого,
      увижається уві сні.

      Поза обрії – біло-зелено.
      Буде ранньою ця весна,
      та не нашою... ще не велено,
      щоб явилася і вона.

      Все лишається у минулому...
      У майбутньому – це нова
      та омріяна... не забули ми,
      поки віримо, що жива.

      Набирається диво-силою...
      Розвивається. Молода.
      І любуюсь я тою милою
      як іконою у свята.

      Ой не раз було сповідався я
      у любові їй на віки,
      та не велено сподіватися,
      любій братії завдяки.

      ІІ

      Неділимою і єдиною
      побажаємо бути їй.
      Іменуємо Україною,
      що крокує у світ новий.
      .....................................
      Я і вірую, і не вірую, –
      Ти обрав Її, Боже мій?


      03/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Невідворотна місія
      У людей найцінніше – родина,
      а герої – лише на війні,
      а у серці – жива Україна,
      що до смерті належить мені.

      Як умію її захищаю
      і як можу – за неї стою,
      за правдиву історію краю
      і за волю, добуту в бою.


      Так міркують ліричні герої
      неліричних сучасних пісень
      у вогні революцій і воєн,
      наближаючи радісний день.

      Живемо! – і не хлібом єдиним,
      і не славою. Щастя людини
      у державі – найвища мета.
      Є одна Батьківщина і мати.
      Поки маємо що обирати,
      то єдина стає саме та.

      03/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Фронтовий вальс
      Напишуть поети
      пісні, і сонети,
      та білого вальсу рядки
      про дівчину милу і тиху могилу,
      де мирно лежать вояки.

      Співаємо пісню одну,
      на інші не маємо часу.
      Та не зупиняє війну
      мелодія білого вальсу.

      Були ми ліричні,
      та іноді звично
      ішли у одному строю
      або у атаку за цінності вічні
      і рідну Вітчизну свою.

      Не чули ми, – браво! –
      коли воювали
      за кожну щілину і п'ядь,
      але у окопі ми теж танцювали,
      де кулі і досі летять.

      А нині ми зрілі,
      міцні, задубілі
      спочинемо у споришах.
      Танцюють над нами акації білі
      і лине у небо душа.

      Немає у пісні кінця
      і пауз у білого вальсу,
      аби пам'ятали серця
      мелодії іншого часу.

      03/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Пе-трон-таш
      ***
      А ми живучі, та на разі
      електорату не стає,
      коли на часі
      і заразі
      голосувати за своє.

      ***
      А у Раді не їли цукерок
      і ніхто не питає америк –
      чи говіти пора,
      чи нема у Петра
      на парафію Юлі цукерок.

      ***
      А у казні украдено немало,
      а піймано... і кожному везе!
      Петра піймали?
      Дайте сала,
      то й азіата Путю загризе.

      ***
      А кому не чути, повторяю, –
      злодію ікається «весна».
      Є пророки раю
      у своєму краї,
      та годує бестію війна.

      ***
      А на горі усі – партійні боси.
      Готуйте булаву і ятаган.
      Я Барбаросу
      утираю носа
      і не чіпаю шоу-балаган.

      ***
      А на олімпі кругова порука.
      Усі тузи готуються до злуки.
      І кожна сука
      умиває руки
      і не минає кругова порука.

      03/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. У форматі 3D
                    І
      Живу, здається, кількома життями:
      одне – у сниві, інші наяву
      запитують німими голосами,
      заради чого я іще живу.

      Існую... Багатію – маю вірші,
      плекаючи надію, що серця
      стають у бучі все-таки чистіші –
      живі і непідкупні до кінця.

      І не жалію. Ріжу «правду-матку»,
      освітлюю невидиму пітьму,
      даю зарядку тілу, і уму,
      знімаю шляпу і стираю маски.
      Але кому видумуємо казку
      на цьому світі, й досі не пойму.

                    ІІ
      А десь на тому світі біля раю
      у черзі душ заплакало дитя...
      Яке воно пекельне це життя,
      де люди є і нелюди бувають.

      Одне собі нап'ялює вінець,
      а іншого тримає ще на світі
      не списаний до краю олівець
      на тлі палітри охри і блакиті.

      Ще є уява про усе земне
      і є надія на життя небесне.
      І все-таки очікую на весни,
      коли земля очікує мене.
      Бо як не жаль, нікого не мине
      найвища міра – умирати чесно.

                    ІІІ
      І як то помирати сироті?
      А як лишити квіти не политі?
      Куди подіти неозорі миті?

      Але не закудикую путі.
      Якщо сьогодні падаю у тінь,
      то, може, завтра буду ще світити?

      03/19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Хто кого?
      ***
      А на Росії сіло еНеЛО!
      На Раші гуманоїди – це круто!
      Європі та Америці – hello
      покаже ВеВеПе. А ПеПеО
      уявно ублажає
      ліліпута.

      ***
      А на війні, як і усюди,
      воюють з нелюдами люди.
      Гуде огудою Земля.
      Але манкурти
      і приблуди
      чекають карлика
      кремля.

      ***
      А орел уміє воювати, –
      це із вікіпедії слова.
      Запалити хату,
      красти, убивати –
      це у двоєглава
      два по
      два.

      ***
      А Македонія – у НАТО
      і правди нікуди дівати,
      що й наші шанси не малі.
      Але відомо
      цьому дому,
      що українці –
      москалі.

      ***
      А у країні все – усе дорожче.
      Постуємо на салі і воді,
      аби і мощі
      бігали до прощі
      і обирали –
      вигідне орді.


      ***
      А говіють: юні комсомольці,
      олігархи, юди в оборонці...
      Їх би – пакувати...
      І не воювати,
      а в Гаагу слати
      полководця.

      03/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Візіонери минулого
      Тяжка тривога огортає душу.
      Окраїни оази – у вогні.
      І ось тому я говорити мушу,
      як іноді невесело мені.

      Печалюся, – невже і цього разу
      майбутнє мого краю у руці
      нової новороської зарази?
      А де шляхетні нації отці?

      Дивуюся, що є іще й поети,
      що не перечать «рашеській весні»
      і потайки сприяють естафеті
      із рук у руки буйній сарані.

      Немає до лукавого довіри,
      до манії – єднати у союз,
      в якому недолуге, нице й сіре
      очолює нікчема й боягуз.

      Іще у голові: товариш Сталін,
      зоря на лобі, гасла ізгори,
      два Павлики – Морозов та Корчагін,
      вожаті ланок, зеки й табори.

      Які учителі, такі і учні.
      І насуває хмарою пітьма –
      усе зоологічне і бундючне,
      яке не виправляє і тюрма.

      Таке уже й історії не треба.
      Та домінує туфелька-амеба –
      разюче уособлення совка,
      то як його не слати до Ереба
      і не апелювати аж до неба,
      що неугодна візія така.

      03/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Творці і нахлібники
      Кому – творити, а кому – спожити.
      Такий розподіл праці на землі.
      Комусь – дереворити оживити,
      а іншому молитись до зорі.

      Ще є умільці красти і брехати.
      Уже й не помічаємо, чого
      навчаємось у самозванця-брата
      та віримо історії його.

      Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
      а сарана зжирає рубежі
      і потайки поширює легенди,
      які ми схожі і які чужі.

      Вже і язик міняємо на мову,
      щоб відчепився клятий сатана.
      Та поки їхню віємо полову,
      всихають наші зародки зерна.

      Не вистачає Іроду зі сходу
      Дніпрової цілющої води...
      І на Азові не питає броду...
      Однакові усі царі орди.

      Але уже гуртом і поодинці
      Кощієві даємо відкоша,
      що дуже хоче нашого книша.

      Не відає опариш на Неглинці*,
      що і язик творили українці,
      аби у хаті мріяла душа.

      03/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. По лінії долоні
      Почулося, берези шелестять,
      а може то мені шепоче Муза,
      що у бомонді братія союзу
      моє життя оцінює на п'ять.

      У суєті юдолі за собою
      не помічаю смертного гріха,
      невгодного отарі пастуха,
      і наступаю на змію п'ятою.

      Не відаю, на щастя чи біду
      веде дорога серця у Пальміру,
      якщо мої поезії та Ліра,
      як ті колеса п'яті на ходу.

      Аматору не місце у повозці,
      якою їдуть ідоли юрби.
      Але мені на передку гарби
      усе ще м'яко і на п'ятій точці.

      Усі, що їдуть, все одно сидять
      і в лімузині на одному місці.
      І од богеми мало ще кори́сті,
      що черепаху обійде на п'ядь.

      А я стою. Стою на обороні
      за сиву матір і її дитя.
      Але іду по лінії життя
      і не ховаю п'ятірні долоні.

      Ще вистачає міці і годин,
      щоб обійти передові загони.
      І не лякають довгі перегони.

      Мене іще почує не один,
      хто і за позолочений алтин
      не пристає до п'ятої колони.

      03/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Весняний мотив
      Наді мною летять
      журавлині ключі.
      Відчиняють ворота весні.
      І удень, і вночі
      ясени шелестять,
      що побачу її уві сні.

      І напевне вона –
      це любов, і весна...
      Є у пам'яті образ її.
      І кому як не їй
      і не мрії моїй
      защебечуть іще солов'ї?

      Буйний вітер-бунтар
      очищає від хмар
      вечори у моєму вікні.
      Наступає пора
      і стила, і пера...
      І не спиться ночами мені.

      03/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Вироки без апеляцій
      I

      Ангели нікого не карають –
      є така презумпція у зла.
      та ворота пекла, а не раю,
      іноді, буває, відкривають
      «геніям» брехливого стила.

      Хто хапає від чужої слави –
      і не хоче, а дурну найде.
      І тому буває де-не-де –
      рано чи пізніше, а лукаве
      від меча Феміди упаде.

      II

      Ще іти й іти нам до поета —
      образу живого юнака,
      а не до примарного божка,
      що карбують на боку монети
      у кожусі й шапці «кріпака» .
      «Добрі люди» помагають злету.
      Видно доля пішого така,
      що ніхто не подає карету,
      а труди не варті мідяка,
      поки не завіємось у Лету,
      де одному – кулю й тумака,
      іншому – довічні пієтети,
      поки є поезія така,
      що усім освітлює планету
      як ночами сяйво маяка.

      III

      Чуємо елегії в ефірі,
      знаємо, кому, коли, за що
      помагає братія по вірі...
      А зринає іноді ніщо.

      І суди, і вироки важливі,
      поки ще прикутий Прометей.
      Ну, а Божі – явно справедливі,
      поки є ще юди між людей.

      Жаль кумира публіки лихої,
      що у пекло йде без каяття.
      І не жаль, що зло і параною
      іноді викреслює життя.

      Вурдулак винюхує і знає,
      як йому обляпати святе.
      Але синє небо пам'ятає,
      хто плює у сяйво золоте.

      І прийде покара за провину.
      За гординю і зміїну слину
      небо оголошує війну
      і корчує у лиху годину
      ядовиту діями личину –
      зайву у городі бузину.

      ______________________
      Муха липне до іконостаса.
      Хай собі... А ми у час лихий
      ідемо до нашого Тараса,
      сповідатись за свої гріхи.

      Діє таємниця Заповіту.
      Не мараймо пера у крові
      і дай, Боже, будемо живі
      і на цьому, і на тому світі.

      Із лихої келії совка
      алілуя не веде до раю,
      а нечиста сила маньяка
      імені поета не стирає.

      Видавайте стосами книжки,
      а ясне уже не буде темне...
      Поки тиражуються бульки,
      забуває публіка богему,
      а поета за одну поему
      пам'ять закарбує на віки.

      Воздається кожному по чину.
      І несамовитий сатана
      все своє отримає сповна.

      А у битві за ім' я людини
      Україна має свого сина,
      відає, яка йому ціна.

      09/03/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Наврочені миті
      Мені колись циганка ворожила,
      що доживу до ста, як не умру,
      і що тоді нова чекає мила,
      коли забуду першу і стару.

      І ось тому, як незабутня казка,
      явилась ти, аби у серці знов
      заворушилась ластівкою ласка.
      І що то є, якщо це не любов?

      Подякуй долі, що і це немало,
      коли приходить перша і остання.
      За всі мої печалі і жалі,
      за те, що я не перший на землі,
      ти обняла мене й поцілувала,
      а я й не знав,
                що це уже –
                 прощання.

      08/03/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Байочки з архіву
      ***
      А у лікнепі є іще піїти,
      але немає ще кому узріти,
      куди подіти
      їхні кондуїти,
      бо і в Інеті є іще піїти.

      ***
      А у ліриці є ще новатори,
      що виписують, наче аматори.
      Є обрубок – бува’,
      Буде й рима нова,
      бо аматори – це ще й новатори.

      ***
      А порноєресь типу – дать
      асоціюється із ..ядь,
      бо краще – дати
      й пам'ятати,
      що куца форма в мові – ..ядь.

      ***
      А у генія є наратив
      і немає такої цитати,
      на яку є пісенний мотив.
      Залишаються мати...
      А де їх узяти,
      поки мати чужий наратив?

      ***
      А профі у фаворі не дарма.
      Несуть таке, що годі зрозуміти,
      де ні ума,
      ні логіки нема,
      коли і профі – вигадки еліти.

      ***
      А на рану насипали солі
      і ятріють болючі жалі.
      І летять у Малі
      солов’ї й журавлі,
      бо на рану насипали солі.

      ***
      А зоїли наїлись від пуза
      усього, що накоїла Муза.
      Уявімо на мить,
      що у неї болить,
      поки неуки пишуть від пуза.

      ***
      А живий Тадейович Максим
      не одного приучав до рим.
      Є чого радіти –
      деякі піїти
      як живий Тадейович Максим.

      ***
      А цабе-тамада із Вапнярки
      учиняє нечувані сварки.
      І побили, таки,
      віршарі баняки
      за великого гуру Вапнярки.

      ***
      А соколи, орли і журавлі –
      це найпалкіші птиці на землі.
      Займуть у світі
      всі орбіти
      лиш соколи, орли і журавлі.

      03/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Харакірі*
      ***
      А я цупкий та ще й колючий,
      А іноді ще й, кажуть, – злючий.
      Але подякуйте мені,
      що я з лихими у війні,
      такий цупкий
      та ще й
      колючий.

      ***
      А орлу признатися не легко,
      що йому до чаплі не далеко,
      куцому – до зайця,
      зайцю – до паяца,
      а мені – до вирію
      лелеки.

      ***
      А коли у мене є хвилини,
      то міняю миті на години,
      вечори – на ночі,
      дні – на тамагочі*,
      а чужу кубіту
      на єдину.

      ***
      А на мені, говорячи на ідіш
      або на мові ішака-совка,
      далеко не заїдеш,
      де сядеш, там і злізеш
      як не у терен,
      то на їжака.

      ***
      А я такий, що море по коліна,
      коли й тону, усе одно гребу.
      Тоді ніяка піна
      й переміна
      мені і не указ,
      і не табу.

      ***
      А по мені – що дзвони, що кімвали,
      аби іще дожити до весни.
      Усе одно весільні генерали
      подивляться на хобі небувале
      як на нові ворота
      барани.

      ***
      А у мені живе своя людина,
      але моя душа не те, що глина.
      Зелена мурава
      ще донесе слова,
      які перекладе
      своя людина.

      03/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Барабани долі
      Націоналісти – не брати
      колоністу п'ятої колони.
      Ідемо до світлої мети
      як усі передові загони.

      Кажуть, що у нашому строю
      затесались вороги народу.
      Тільки, хто – у кожному бою
      захищає волю і свободу?

      Хто поклав свої життя до ніг
      на бруківці лютого Майдану,
      а на сході зупинити зміг
      найманців кривавого тирана?

      Ми жадали кращої пори,
      а не «кузню» й торбу шоколаду.
      Наші гасла, наші прапори
      на віки озброїли громаду.

      Ще лякає факельна хода
      проводу Шухевича й Бандери,
      та не боїтеся, що орда
      поведе в обійми есесеру.

      Бійтесь у собі ярма совка.
      У юрмі шукайте супостата.
      Є мета і місія тяжка
      по дорозі у ЄС та НАТО.

      Ми не обираємо, а нас
      обирає незворотній час,
      що розворушив інертні маси.
      Нація майбутнього гряде.
      Б'ють набатом, аж луна іде,
      долі і свободи тулумбаси.

      03/19



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Назустріч весні
      Усе частіше сняться карі очі
      та усмішка симпатії моїх
      далеких літ – веселих і сумних
      у таїні немеркнучої ночі.

      І я літаю, як раніше міг.
      Зелений вітер ласкою лоскоче.
      Це означає: сни мої урочі,
      весна переступає за поріг.

      Та це не означає, що й вона,
      як неминуча повінь і весна,
      прилине знову казкою до мене.
      Хоча, звичайно, іншої не жду,
      та у чиїсь обійми упаду,
      аж поки сниться маєво зелене.

      01/03/19



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Оди пришелепкуватим
                    І
      Воюємо, аж тирса облітає.
      Хто опинився вище, той і пан...
      Папуга озивається із гаю, –
      сатира не лікує, а вбиває.
      Виною тому – підлий графоман.

      Ату його!
      – за те, що каже правду
      і так багато, що ніякі пні
      не доганяють, де чиї пісні...
      Важливо інше – ідучи позаду,
      нема фасону на очах рідні.

                    ІІ
      І скаляться лукаві любі друзі,
      і убивають щирі вороги...
      Поезія – вода, бульки й круги.

      Де істина конає у нарузі,
      там шолудиве надриває пузо,
      аби й на пісню не було снаги.

      Журі вітієватої сердючки,
      маруфи із російської попси,
      де не посій, уміють гріти ручки...

      Дурні-дурні, а хочуть ковбаси.
      А як же пити-їсти не даси?
      І їдуть найбідніші білоручки
      афішувати вражі голоси.

                    ІІІ
      А що хотіти? Еталони – валом.
      Імперії, союзи і спілки
      очолюють геракли та амбали,
      засушені й пузаті вояки.

      Війна і сарана... А на підсосі
      і телепні нової еРПеЦе,
      і юрмища типових малоросів...
      Набиті дурні – нації лице.

      Вони ще є – опори і оплоти,
      дурної сили браві патріоти.

      У оглашенних місія така –
      очолити одурену піхоту.

      Єднаються корисні ідіоти
      із п'ятою колоною совка.

      02/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Хто, де й коли
      ***
      А у Патагонії – війна.
      Дикуни не поділили каву.
      Ліві і не праві
      дзьобають роззяву,
      бо у Патагонії – війна.

      ***
      А інакше не заробиш євро
      як у власній хаті на крові.
      Злі і неправі
      б’ють по голові,
      бо інакше не заробиш євро.

      ***
      А у баби Ярини на дачі
      два собаки, але не ледачі.
      Не одному вони
      полатали штани,
      захищаючи Ясю на дачі.

      ***
      А у діда Макара з Яремчі
      чоловічі діла – не лелечі.
      І ні те, і ні се,
      і телят не пасе,
      бо немає корів у Яремчі.

      ***
      А у Амазонці не дарма
      пощезали зайві крокодили.
      У Дніпрі та Нілі
      їх даремно з’їли,
      а у Амазонці
      не дарма.

      ***
      А по радіо чути, – Ура!
      А на телеку – соло Щура:
      узурпація стеле,
      корупція меле,
      а війна убиває.
      Ура!

      02/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. На фініші перегону
      Одні слова, та істина нова
      не оживає. Що не голова –
      то маємо стару номенклатуру.
      І напинає неук лаври гуру,
      якого урятує булава.

      А люду хоч би що і трин-трава,
      аби свою отримати натуру.
      І чуємо на поприщі культури
      одні слова.

      Але і не качаємо права,
      і не причетні до макулатури,
      яку несемо в урну верхотури...
      Аж поки не почуємо, – овва!
      Одні слова.


      02/19



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Одна біда на всіх
      Що обирати? Вбийте – не пойму,
      що діється? Яке то євре-рило
      ще націю зі сцени не дурило,
      а ми іще не хлопали йому?

      І хлопаємо – іноді очима,
      долонями, і вухами інде,
      і нібито не знаємо причини,
      чому немає нашого ніде.

      І наче обираємо не здуру,
      і ніби не із п'яні до керма...
      А пролізають в урну ще до туру
      усі, по кому плакала тюрма.

      Але чому не націоналісти,
      а коміки і рашеські нацисти,
      що апріорі нації чужі,
      ідуть у ногу до казни і трону
      як сателіти п'ятої колони,
      яким байдужі наші рубежі?

      02/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Пахне весною
      Зима минає. Літо наступає.
      Але нічого кращого немає
      як на порядку денному – весна,
      коли сигнали подає вона, –
      зима минає.

      Але коли – ніхто не доганяє.
      Бо це не те, що буча затяжна.
      І хай це називається війна –
      зима минає.

      Пора надій. Я іншої не знаю,
      що кличе до утраченого раю,
      де оживає мрія чарівна.
      І салютує, падає луна –
      зима минає.

      02/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Передвесняне болеро
      Коли любов'ю пахне і весна
      свої права качає в повну силу,
      ми віддаємось почуттю сповна
      і де б тоді по світу не носило,
      хміліємо, буває, без вина,
      коли приходить щастя і весна.

      І навіть лютий майже не лютує,
      зими уже не видно із вікна,
      мороз на шибі іній не малює
      і гніватися на погоду всує,
      адже вона усюди чарівна,
      коли приходить щастя і весна.

      А на зорі, коли ще місяць вповні,
      за обрії спадає пелена,
      ясніє на лісистій оболоні,
      і сонцю підставляємо долоні,
      і явиться ось-ось вона одна,
      коли любов чекає і весна.

      14/02/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. До вічного спокою
      У нас немає вищої мети
      як об'єднати вільну – у єдину
      і незалежну нашу Україну,
      спокійну і достойну висоти.

      Але даремно не дається воля.
      Її ми захищаємо в боях,
      і разом обираємо той шлях,
      де нам ще усміхнеться наша доля.

      На те і дана Богом ойкумена
      на теренах прадавньої землі,
      куди не сунуть носа москалі.
      На те і є держава суверенна.

      Куємо незалежність:
                              від сусід,
      од їхньої опіки вікової,
      від участі в розв'язуванні воєн,
      од бід, які несе лукавий рід.

      А спокій...
              Де той спокій?
                       Може й сниться
      і, може...
                 Може не лише мені,
      але й усім полеглим на війні,
      що мріяли,
                 із рідної криниці
      напитися цілющої водиці
      і не перевернутись
                                   у труні.

      02/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Вимушена емпатія
      Ліричні поети – прості і цабе
      за істину б'ються до крові,
      а їхні герої шукають себе
      у кожному щирому слові.

      Хотів би усіх похвалити за те,
      які вони файні, хороші
      і де-не-де мудрі, цікаві, проте
      лукаві, хоча й не за гроші.

      Упертому знань не дають батоги,
      а розуму – дереворити.
      Випалюють горщики, ой, не боги,
      та є що, буває, розбити.

      Коли научає не сват і не кум,
      а іноді ворог зачаєних дум,
      що взує тебе у котурни,
      то всує його піднімати на глум,
      бо ліпше з розумним утратити ум,
      ніж з дурнем ліпити розумне.

      02/19



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Рудименти совковості
      Не суди, не знаючи нічого
      про людину і її діла,
      не висовуйсь всує вище Бога,
      бо не збувається хула.
      Не шукай крамоли, криміналу
      там, де апріорі їх нема.
      Зачекай! Розсіється помалу
      навколо невинного пітьма.
      Не сміши людей, розбивши лоба
      у молитві ідолу. Жадоба
      хаяти – то горе від ума...
      Зле ім'я не досягне узвишшя...
      Не одна гора родила мишу...
      І не все – тяп-ляп, аби скоріш.
      Не одна анафема ще діє.

      Омофором ще зійде Марія
      і тоді від сорому згориш.

      02/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Визбируючи каміння
      Полегшає великому поету.
      Усе мале тікає у кущі.
      Сатирою опльовані сонети
      про насолоду, пахощі, дощі.

      Усім відомо – ідолу не вперше
      у люди вилізати із пітьми,
      а де йому помовчати найлегше,
      метає блискавиці і громи.

      Являючи себе між голосистих,
      я ці ази вивчаю на зубок
      і відрізняю мите і нечисте,
      аби й самому викласти урок.

      Далеко ще до ліри і до музи,
      коли Дніпро і стогне, і реве...
      Єднаються «орли» і боягузи,
      аби у бучі коцати нове.

      Поезія вимахує косою,
      аби запам’ятали небеса,
      що не чіпляє ні її краса,
      ні туга за вечірньої імлою...

      Хай блекота умиється й росою,
      та це не Божа, а гірка роса.

      02/19



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Вєсті з-за бугра
      ***
      А на Європу Рашія плює...
      Те саме – на Америку Європа...
      І як воно не є,
      а Пу усім дає
      лише собі вилизувати ...пу.

      ***
      А по Венесуелі є указ,
      що у Мадуро й Путі нині сказ.
      Укушені гієною обоє.
      Качає нафту й газ
      на Рашу Каракас...
      А долари куди? Само собою.
      ***
      А Сирії далеко до Курил,
      але і ця у мафії горил...
      Японія жадає Сахаліну...
      І думати пора, –
      яка погана гра
      у сильних світу при хорошій міні.

      ***
      А у кремлі наклали вето
      на явну істину та суть
      і на таємну накладуть.
      По всій планеті
      «іхтамнєти»
      зелені душі продають.

      ***
      А де-не-де ще жевріє надія,з
      що не карає небо голубе.
      Є істерія
      по усій Росії,
      що самураї вишкребуть себе.

      ***
      А на Прєсні вся нечиста сила
      шамана орди оголосила.
      Відьми прислуговують попу!
      Б'ють його Плєшивості поклони,
      шлють усьому світові прокльони
      за звання, присвоєні Клопу,
      Крабу, і Недопалку, і Пу.

      02/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Суржиком по суржику
      А деякі поети
      тупі як школярі.
      І як мені за єто
      писать коментарі?
      Усічені ґлаґоли
      сто років на слуху.
      Та впертюхи ніколи
      не чують, – ху із ху.
      І ніби є таланти,
      а в серці – наче тать
      якісь чужі мутанти
      не припиня писать.
      Їм туго слухать фрази,
      а то, бува, й слова.
      Але ж тобі, заразо,
      ця тема не нова.
      І хочеться такого
      або таку узять
      та за совкові роги
      і у, і на послать.
      Аби запам'ятало,
      якщо не доганя –
      коли папуг чимало,
      не щезне кацапня.

      02/19



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Ляпасики наугад
      ***
      А мутанти дуже неуважні,
      і у декларації – бомжі,
      вірні пси у будь-якої влади,
      ради зради
      і наїдку ради –
      слуги у народу і ...чужі.

      ***
      А пропаганда, як того і слід
      очікувати, розділяє маси.
      У кого серце – лід,
      іде у люди від
      політики, а коміки – до каси.

      ***
      А злоба дня сьогодні – обрання
      нової касти зайвої еліти.
      І недоумків – тьма,
      і горе од ума,
      і є кому за зраду оніміти.

      ***
      А наші злодії найліпші у світі.
      Кермо їм давай, а не гроші.
      Пишу заповіти...
      У нинішнє літо
      вертаються урки хороші.

      ***
      А усі нерони хочуть перемоги –
      бути корифеями юрми.
      У багеті – роги,
      ратиці... убоге,
      а до слави лізе між людьми.

      ***
      А на горбі попахує болотом –
      очухались козирні патріоти.
      І їхало, і дибало,
      і таке саме здибало.
      Злодії окуповують висоти.

      02/19





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Березневі іди
      Зимою віє. Дні і ночі – білі,
      у хижі тепло, на подвір"ї – дощ,
      а у Європі жовті заметілі
      замайоріли на арені площ.

      Америка утратила надії,
      що скрепами орудує вона.
      Вселенське зло поширює Росія.
      Із півночі повіяла війна.

      Неситі юди, іроди, пилати
      активізують засоби мети.
      Лишається дорогу обирати,
      куди тікати і кудою йти.

      Нічого не планується нового
      і вічного – ні доброго, ні злого.
      Зійдуть сніги, появиться зело.
      І в Україні запанує літо –
      пора неперевіяне ділити.
      Усе – як і раніше, як було.

      02/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. До і після Крут
      Усі ми розпинаємось за Крути
      ворожою ордою до сих пір.
      А як воно інакше має бути?
      Ми із Москвою не уклали мир.

      Воюємо, та якось у півсили.
      Прощаємо і грабежі, і мат.
      Вони війну, таки, оголосили,
      але ще кілька сотень літ назад.

      А ми і не помітили навали.
      Хотіли ще із ними десь іти,
      хоча не тільки Крути показали,
      які то є лукаві ці брати.

      Нечиста сила зайняла простори,
      виморюючи плем’я козаків.
      І не вміщає горя Чорне море,
      течуть рікою сльози матерів.

      А на землі підпільна сіра маса
      ще домінує навколо керма.
      Поділена на касти і на класи,
      юрба не відвикає від ярма.

      І русофіл шурує у майбутнє,
      аби юрбою правило безпутне
      і націю єднало батогом...
      Попутно забуваючи Вітчизну,
      готуємо собі покутну тризну...
      І кров тече, але б’ємо чолом.

      01/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Кураторам роздраю
      ***
      А на сайті не чекай погоди.
      Миру і нема, і не було.
      Люті антиподи
      не вживуться поряд.
      Бій триває, поки діє зло.

      ***
      А лихе скаженими устами
      і святе умиє у багні,
      буцає рогами,
      шиє ярликами,
      всує помагає сатані.

      ***
      А от кумири не ледачі
      до «одобряму» читача.
      Одне одному
      шле оскому
      передового діяча.

      ***
      А ейфорії нині вистачає.
      Поету епітафії замало.
      Природу захищає,
      під колесо лягає
      і маємо, ума – як не бувало.


      ***
      А у глухого списує сліпе,
      яке і наяву не помічає,
      яке воно уперте і тупе.
      У словнику «нема» – є
      і – «немає» ,
      але нема – «бува’» , а є – «буває».

      ***
      А я і не колючий аж-аж-аж,
      нікого не беру на абордаж,
      ніде нікому яму не копаю...
      І поки епатаж
      ввійде у раж,
      лопат із їхніх рук не вириваю.

      01/19



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Who is who
      ***
      Досягнення поетів нео-ери:
      новатори освоїли Устав,
      дозріле покоління піонерів
      і януси в колоні еСеСеРу
      очолюють на сайті самвидав.

      ***
      У неоліті діє агентура
      і Homo наступає на ...граблі.
      То опуска', то підійма' цезуру,
      і ліра ожива', й література,
      коли журі й цензура москалі.

      ***
      Свої – на Раші , а чужі – у хаті
      стараються, – ні людям, ні собі.
      Не може пустомеля не писати
      і пацієнти шостої палати
      ідуть на ви – у вічній боротьбі.

      ***
      Плеяда зір сіяє на арені
      і носаками пхає за поріг
      усе, що заважає їй на сцені
      ділити недопечений пиріг.

      ***
      Вимішують поези урочисто
      поденщики оскомини ідей.
      Накульгують і ямби, і хорей...
      У вухо їм за тісто
      уже ніхто не свисне,
      бо глевтяки цінують у людей.

      ***
      Не із людей апологети ситих.
      Тузи усе змітають на шляху .
      А я при чому? А-а-а! Дратує Ху
      моя натура – захищати битих
      та осміяти ґонор і пиху.

      01/19



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. У гирлі розбитої клепсидри
      Я – на Землі. Земля – у небесах.
      А небеса – на зоряному плаї.
      І де чия зоря у цих світах,
      ніхто ніколи не запам’ятає.

      А я перевіряю часомір,
      куди і скільки ще душі летіти,
      аби не охолонути між зір
      або дочасно не зійти з орбіти.

      Не залікує рани еліксир.
      Немає часу клеїти клепсидру.
      І поки кожен сам собі кумир,
      не видно поза обріями миру.

      У далині – нічийні кораблі.
      У гавані – усе чужі вітрила.
      На палубі уявної землі
      химерна мрія опускає крила.

      І капає сльозою у пісок
      за миттю мить. І цокає годинник.
      У груди заповзає холодок
      і ні душі – у пошуку людини.

      Ріка життя тече у океан,
      де чайками зникають безіменні
      останні із учених могікан,
      що відають закони ойкумени.

      Пересихає дельта житія
      і човником історія моя
      пливе наосліп. Та і цього разу
      надія є на плеса та оази,
      де колами вирує течія
      на гребені утраченого часу.

      01/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Даремні муки
      Нема полеміки. Біда.
      Усі забанення бояться.
      Осатаніли клони-клани,
      усяке трясця і нещастя.
      Тече поезії вода,
      а крайні – ясно, графомани.

      Здається, пишемо усім,
      радіємо собі. Тай годі.
      Не переводимо паперу,
      орієнтуємо своїм
      усе, що зріє у народі,
      і не тривожимо етеру.

      Немає діла до поез,
      якщо по-чесному – нікому.
      Зоїл – і той плює на вірші.
      Якщо у ґеніїв «лікбез»,
      пишіть собі. Найважливіше,
      аби подобалось самому.

      01/19



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Білі міражі
      Сніг іде, запрошує на лижі
      і веде дорога у ліси,
      де із віт звисають дивовижі
      білої зимової краси.

      Ти і я. Лещата – цілиною,
      обіруч – тонелі та мости...
      Ой, не уженусь за молодою.
      Сили є. Далеко до мети.

      Ех, якби мої минулі роки,
      то які би милі намотав,
      щоб не обійшла мене під боком,
      не пірнула нявкою у став.

      Видно і мені як Лукашеві
      вити вовком у пустелю дня.
      Віддаю лижню. Хай королеві
      йдеться ще сьогодні навмання.

      Хай у неї доля не пропаща,
      поки я не стулюю очей.
      Колія вирулює у хащі,
      де чекає щастя Берендей.

      Де лежать оголені і босі,
      наче на потіху у юрби,
      сосни без кори, дуби у мосі,
      кинуті людьми на поруби.

      Та Борей усе це поховає
      в заметілі білої краси.
      Поки обганяємо ліси,
      віхола сліди позамітає...
      Разом добігаємо до краю.
      Дай любові, Господи-єси!

      01/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Божий промисел
      У будь-якому явищі – у спорті,
      поезії, релігії, таки,
      не можна виключати ані чорта,
      ані благої Божої руки.

      Але диявол поламає роги,
      а нація вертає до основ.
      Надійні віхи нашої дороги
      єднає правда, віра і любов.

      Немає сенсу надувати щоки
      у промислі освячення путі.
      І прісно, і донині Боже око
      пильнує наші гори золоті.

      І це Його, – Амінь! І вища воля,
      і наш на перепутті оберіг.
      Йдемо у люди, де гартує доля,
      якої ще ніхто не переміг.

      А ми зуміли! Обійшли пороги
      до Риму, Візантії та у Бога
      перехрестили Україну-Русь!

      І нині, як раніше, первозвані
      без єресі, облуди та омани
      мотаємо історію на вус.

      01/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Компенсація втраченого
      І
      Буває соромно мені
      за несодіяне на часі:
      не бив лихої кацапні,
      не дав у вухо костомасі,
      не уберігся відкоша,
      не анґажований у п’янці...
      Не підійшла моя душа
      аполітичній вишиванці.
      Та мало що де не було,
      аж поки кануло у Лету.
      Нема межі нейтралітету...
      Коли заточене стило
      не колупає люте зло –
      буває соромно поету.

      ІІ
      Душа веде свою війну,
      хоча, доведена до краю,
      то упирається в стіну,
      то у провалля зависає.

      Історію учили всі –
      і москалі, і українці,
      але умремо поодинці
      і кожен у своїй Русі.

      Та годі гибіти рабами
      і хлібосолити орді!
      За неї випили. Віками
      стікає кров по бороді.

      Біснуються вовки неситі
      і вишкіряють пащі знов.
      Їм застує кайма блакиті
      і щире золото церков.

      Ще прахом не взялися кості,
      де покотом лежить село,
      буяє у ярах зело...

      Повеселились наші гості...
      Але не вистачає злості
      радіти, як воно було.

      ІІІ
      Усьому є першопричини.
      Коли життя було не мед,
      народні слуги і тичини
      вели ногами уперед.
      Але нічому не навчили
      ні вороженьки, ні брати.
      Кагатували у могили
      і доморощені кати.
      І досі ідолу Союзу
      слугують лідери юрби,
      що прилучаються й до музи
      у авангарді боротьби.
      І козаки – свої «у доску»
      шанують бізнес-інтерес,
      і анемічні підголоски
      осоловілих поетес.
      Усі нараєні і горді –
      ось-ось задавимо «клопа»!
      Але на кожному бігборді
      немає ризи у попа.
      Тепер чекаймо благодаті,
      бо небеса уже не ті.
      Ідуть попереду мутанти,
      у них за спиною – святі.

      Цю реформацію корита
      не угамує ні любов,
      ні ненависть, ні наша кров,
      ні сльози, ріками пролиті...
      Ґаранти нашої біди,
      і прокурори, і суди
      на Батьківщину ллють помиї...
      Надія взята на замки,
      а креативні земляки
      параші миють на Росії.

      01/19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Світлій пам'яті
      Коли одного пам'ятаєш,
      тоді усе – ніщо навкруг.
      Іде у небуття товариш.
      Лишається у серці друг.

      Йому не снились лаври слави,
      але займав свої щаблі,
      любив поезію і барви
      своєї рідної землі.

      Усі у Леті невідомі.
      Нікому тут не заболить,
      коли душі його у комі
      поставить жирну точку мить.

      Не забуваються моменти.
      Ось він напучує мене, –
      приходь готовим у поети,
      тоді і успіх не мине.

      Твори себе не ради муки...
      Нема ліміту у науки...
      Не висихає океан...


      У небі ще літають круки.
      Даруйте, неуки, що «уки»
      огранили обсидіан.

      01/19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Силосні башти


      І
      Вичунюю. Перед очима – бісики,
      якась церата лізе на батут...
      Не вистачає хроніки і містики,
      а фея, відчуваю, тут-як-тут.

      Вирулюю оазами та плесами,
      провалююся думкою у час...
      Як силосують люди непричесане!
      Із глузду можна з’їхати за раз.

      ІІ
      Надихався поезії у стоїка
      як пилососні роботи сміття
      і на бодай елементарну логіку
      у пам’яті немає опертя.

      Чи біс який нашіптує їм поночі,
      чи очі позичають у Сірка?
      Не добачають особисті покручі
      мішенями пера сатирика.

      Чамрію, ошелешений куплетами.
      Одні трюїзми, мов кімвал, пусті.
      Та поки іменуються поетами,
      ще подають надії золоті.

      Огородились баштами та вежами,
      де їх ніхто не сміє досягти,
      бо мода архаїчними одежами
      на подіумі сяє з висоти.

      А подивитись – ким то ми очолені?
      Кому й за що чіпляємо вінки?
      О, людоньки! Ой, королі оголені,
      куди ви діли фігові листки?

      ІІІ
      Лишаємось інкоґніто – зоїлами,
      хоча і аплодуємо своїм.
      А як інакше... скільки солі з’їли ми!
      Давай дорогу нехристу до рим.

      О ви, мої зелені, крокодилами
      були і є у капищі пітьми.
      І як би полиняти не хотіли ми,
      не оживе, охаяне людьми.

      .............................................
      Поезіє, явися Аріадною,
      нехай з печери вилізе Тезей,
      а неземне оспівує Орфей.
      Але не бійся іноді Кассандрою
      показувати шельму, що командує,
      кого ізолювати від людей.

      01/19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Виборча корида
      ***
      А у небі ніби інші зодіаки –
      поросята не такі уже й собаки.
      Одіозні лики,
      ратиці та пики.
      А мордяки!
      Філіали зоопарку...

      ***
      А корупції любий аміґо
      обіцяє і дулі, і фіґи,
      і грушки на вербі...
      І усе це – юрбі,
      опозиції вищої ліги.

      ***
      А у нас голосує Донбас
      і за газ, і за противогаз.
      І ніякої мови,
      що діє ще слово
      у колонії імені Вови.

      ***
      А у оплоті гепи й допи скоро
      худобу поженуть у ту ж обору,
      за гречку і за сало
      і те, що не у крали,
      та украдуть, аби лише обрали.

      ***
      А жовта преса тиражує шоу,
      де затикає всіх за пояс клоун.
      Та чується по мові,
      по духу і по крові,
      що Вова помагає дяді Вові.

      ***
      А де були ці нинішні ґаранти,
      коли зі сходу перли окупанти?
      А де вони, майбутні –
      учора майдануті,
      коли усі сміємося на кутні?

      01/19





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. З Богом
                     І
      Спускається на землю благодать
      і ангели беруть найвищі ноти...
      Над головою липи шелестять,
      а пращури діждалися суботи.

      Не заважає м’ята і трава,
      гіркий полин оповиває душі.
      Звикає до земного голова,
      не помічає ні жари, ні стужі.

                      ІІ
      Людей перемагає довгий сон –
      гартує, підбадьорює, лікує
      усіх, кому із небом в унісон
      сьогодні чути Боже алілуя.

      У небі обнімаються крильми
      давно почилі душі найрідніші.
      Духовний світ радіє, що і ми
      його переливаємо у вірші.

      Діждалися і мертві, і живі
      цієї миті, що жила віками.
      Плекаємо традиції нові,
      освячені самими небесами.

                     ІІІ
      Виходимо у світ із кабали.
      Чого боятись вічної імли?
      Ми завжди є і живемо усюди.

      Лікуймо наші душі від застуди.
      На цьому світі все пережили,
      на тому світі гіршого не буде.

      01/19



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Давня зустріч
      Ти явилась і зникла у полі...
      І неначе і сліду нема...
      Ой, дівчата, усі ваші ролі
      замітає і досі зима.

      Те єдине побачення наше,
      і останнє у тому житті,
      де буяли осоки та паші
      і росли очерети густі.

      А яка то у серці зарубка!
      Гриви коней і коси до пліч.
      Ми ж бо знали, що ти моя любка
      на одну Вальпургієву ніч.

      І пройняті жагою погоні,
      від грози і потоку води
      несли нас неосідлані коні,
      наче вітер червоно-рудий.

      Та зігріло у стайні багаття
      дві душі у одному плащі,
      а твоє недосушене плаття
      допирали до ранку дощі.

      Загубилися координати,
      поки вітер тебе обіймав,
      бо обора, звичайно, не шати,
      а на сіно немає отав.

      Та чекаю, прилинеш у гості
      вся та сама – як нині двійня
      і найменше твоє чаєня,
      Аелітою із високості
      за душею...
                     аби на погості
      підсадити її
                     на коня.

      12/18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Любов у мережі
      Заходжу до інету. Усміхаюся.
      По гущі кави знаю, ти вже є,
      хоч на екрані не відображаються
      ні аватар, ані твоє досьє.

      Ти граєшся зі мною у «чапаєва»,
      а я із візаві – у піддавки.
      Кайфуємо емейлами, чекаємо...
      і маємо... поезії – рядки.

      У мене – сивина, у тебе – бантики.
      Та не біда. На віршики мої,
      як олов’яні воїни-солдатики,
      ідуть до мене смайлики твої.

      Та уявляю милою і вартою
      тієї мрії, до якої ріс
      колись давно: за однією партою –
      за поведінку і розбитий ніс.

      Не завоюю юне серце віршами,
      та рік новий міняє все навкруг
      і наче й не було у мене іншої,
      яку відвоював у мене друг.

      Живу невиліковною хворобою.
      Усе вертаю диво нічиє,
      яке ночами спати не дає.

      А та, якої образ домальовую,
      згадає ще із усмішкою доброю
      мене таким, яким я й досі є.

      12/18



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Ближні до третього півня
      І
      Немає спокою зі мною
      моїй роздвоєній душі.
      Якщо не витру за собою,
      то не мазюкаю вірші.

      ІІ
      Само собою – я не ангел,
      але, звиняйте, і не біс.
      Ну, не люблю: бої без правил,
      нізащо, — браво! і – на біс!

      Якщо ніяке, оминаю.
      Але ж, подумають, – сліпий,
      коли зіб'ється автор мій,
      а я йому не помагаю.

      Лихе просвічую наскрізь.
      Та не викреслюю зі списку
      ні буйних лицарів, ні міс
      ані по ню, ані по писку.

      ІІІ
      Не помічають, а чекай
      на Музу, Ліру, Панацею...
      Ну як тобі іти у рай
      коли ти на війні душею?

      Тусуються чоловіки,
      яким би – мат і ати-бати.
      А що це в біса за жінки,
      що не уміють їх прощати?

      Ну то і що, що я не люб
      хорошій Раї у сараї?
      Я любих пробую на зуб.
      Як не плює, то залишаю.

      І не ображений ніхто.
      На що іще оці піїти,
      якщо не душу обігріти?

      Буває, що разів по сто
      знімаю шляпу...
                      і пальто...
      А ви?
                   Плюєте проти вітру.

      12/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Виразникам випадкових ідей
      Стираємо мак у макітрі
      чи шиємо щось із одеж –
      ідеї висять у повітрі.
      Важливо, як їх донесеш.

      Деталі нічого не варті,
      якщо нівелюють сюжет
      осколки розбитої кварти,
      яку випиває поет.

      Чарує поезія слова,
      коли є гармонія в ній –
      і рима, і ритми, і мова...

      Але по осі часовій
      узгоджуй усе випадкове –
      причини і наслідки дій.

      12/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Булінг оглашенних
      Якого біса лізти на Парнас,
      якщо не тямиш істину почути?
      «Я вас люблю, я думаю за вас...»
      А ви... Ех ви! Були і є манкурти.

      Якась одна ображена вівця,
      буває, схарапуджує отару.
      Ой, бабі Йошці не дають вінця
      і хочеться їй Чахлика на пару.

      Прямі і щирі – ви такі святі,
      що як одному впоратись із вами?
      А де буй-тури лицарі, оті,
      що до кишень не лізуть за словами?

      Не бійтеся. Не сяду у тюрму,
      як це інкримінується неробі.
      Не вмію я лукавити, тому
      і получаю ...ложкою по лобі.

      Куди не пнись, а плюне й розітре
      усяке, що сп’ялося на котурни.
      Усе ще діє правило старе:
      не лізь у друзі, бо пошиє в дурні.

      Бери акорди і на ноті ре
      не обривай душі найтонші струни.
      Хай ріже вуха «зірочка» й «баре»
      і лопають юпітери й сатурни.

      Та чую, – не розписуйся за всіх!
      Торуй своє, не поучай нікого
      та обирай лише свою дорогу.

      Оглушені не кращі за німих.
      І хай мені вміняється за гріх,
      що за душею не було нічого.

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Друзям-опонентам
      З одного боку, нібито – орли,
      а з іншого , мов когути, обоє.
      Ой, людоньки! Закльовує малий
      великого ліричного героя.

      Але оба – мої учителі:
      один – сонету, інший – параної...
      А дисципліна – наче москалі:
      ані війни, ні миру у двобої.

      Та піднімайте руки догори.
      Здавайтеся! Де білі прапори?
      Але далеко куцому до зайця...

      Сашуню, ти, як меншенький, покайся...
      А ти його, журавлику, бери
      на крилонька свої і ...опускайся.

      18/12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Невезучість
      Я дуже невезучий на війну,
      хоча біда не оминає хату.
      І нині ясно – «руськую вєсну»
      доб’є перо, якщо не автомати.

      Карабкаються унтери на трон –
      фотогенічні і, анфас, учені.
      А я не присягав у мегафон
      ані Феміді, ані Мельпомені.

      На сцену удостоєні орли,
      що мають з революції копійку.
      І ґрейдера мені не подали,
      і «на арапа» не поліз у бійку.

      Ну... ну, буває – пісеньку утну,
      коли охота є почервоніти,
      але не вистачає талану
      популяризувати це у сіті.

      Нічого не видумую. Самі
      собою виникають вірші.
      Але не побував на Колимі,
      як пощастило іншим і раніше.

      Хіба я винен? Ні тобі Афган,
      ані тобі китайці на Амурі
      ніде не виникали у натурі.

      Родився у сорочці... Та не пан...
      І навіть не убитий за Майдан,
      хоча і об’явили: «куля – дура».

      12/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. До кінця!
      Немає героя... Убита Надія...
      На черзі і Віра, а може й Любов
      до ближнього... За́ що оці лиходії
      у мантіях з неї знущаються знов?

      Коли покарає безкарна Феміда
      суди, прокурорів і сучих синів
      за їхню «презумпцію» щодо сусіда
      і явних замовників – багатіїв?

      Ні слава, ні воля нікому не милі,
      якщо шаровари оділи пани.
      Ті ж самі орли і ті самі горили
      розігрують карту на мапі війни.

      І де ж бо ти нині, ура-патріоте,
      у цій мімікрії, у злій боротьбі?
      Ти теж її знову судити не проти?
      А чим насолила Надія тобі?

      Чи тим, що твоє потаємне бажання
      кидає у пики пилатам своїм?
      Чи тим, що без неї полегшає всім?
      Чи тим, що згасає зоря її рання
      і слово її до народу останнє
      упаде громами на голови їм?

      12/18



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Із царства небесного
      Доживаю своє уві сні...
              Не спішу до могили...
      Але чується голос мені:
              – пам’ятай мене, милий.

      Пам’ятаю... та наче й не чув,
              як, бувало, просила,
      щоб і я написав, не забув :
              – я люблю тебе, мила.

      І тепер, поки пам’ять жива,
              та опущені крила,
      повторяю я інші слова:
              – забувай мене, мила.

      Вже ось-ось – у далекі краї...
              Боже, дай мені сили
      просинатись, як чую її:
              – я чекаю, мій милий...

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Оказії та колізії самвидаву
      Часу не гаю на дебати,
      аби укоськати рідню.
      Літературні ати-бати
      ведуть ефірні окупанти.
      А я дратую кацапню.

      Оказій море. Та не знаю,
      на що воно мені здалось?
      Ачей пора уже до раю,
      де і не ангели прощають,
      що номінований за щось.

      Усе, що маю за душею,
      заповідаю піснярам.
      Хоча за пам'яті моєї
      усі оплачені орфеї
      уже озвучують байрам.

      Немає лементу навколо
      самоневиданих томів.
      Зате цінують нині соло
      усіх допущених у коло
      самореклами холуїв.

      І тиражують фоліанти,
      мішками книги видають...
      І що? Яка у цьому суть?
      За що ображені таланти
      «міжусобойчики» ведуть?

      Усю суху макулатуру
      і рукопис газетяра
      чекають печі на ура.
      А самовидана халтура
      і нео-нелітература
      димить і тліє, бо – сира.

      Каміни – наші опоненти,
      оцінка праці і надій.

      Палають оди і сонети
      у «далі моря голубій».

      А що удієш, як поети
      ще вірять місії своїй?

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Дальнє плавання
      До гавані далеко кораблю.
      Вітрило не біліє, а линяє,
      тому що довго плавати люблю,
      і ліпшого нічого не буває.

      Каюту драю, люльку не палю...
      На палубі ночей не коротаю.
      Я запрягаю вітер, а рулю
      іти автопілотом дозволяю.

      Не варто опускатися на дно
      і не міняти курс на повороті.
      Я засинаю юнгою на флоті,
      а просинаюсь... О! Яке кіно!
      Ні. Я не крейсер, та усе одно
      не буду загрузати у болоті.

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Не жалій
      Не зайве обійматися. Найшло –
      реалізуй веління свого серця.
      Якщо даруєш іншому тепло,
      то це тобі сторицею вернеться.

      Цілуймо наймиліше на землі
      у той момент, коли душа жадає.
      Її лікують радощі малі,
      коли тебе велике оминає.

      І не жалій. Соромитися гріх,
      що у людині чуємо людину
      і тягне до своєї половини...
      Плекай самоіронію і сміх.
      Ми любимо, жартуючи, усіх,
      та не на жарт кохаємо єдину.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Серце не винне
      Ще є у нас і милі, і єдині,
      і так і має бути до кінця.
      Немає золотої середини,
      але бувають золоті серця.

      Схиляється до терену калина,
      яка йому весною до лиця.
      За явором сумує яворина,
      а молода чекає молодця.

      Ідилія такою видається...
      Але душі підказує сонет, –
      поклич її і серце обізветься.

      Найкраще соло все-таки дует.
      Якщо поет не має дами 💕,
      питається – який же це поет?

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Без комариного писку
      Мені байдужа манія еліти.
      Я сповідаюсь іншому кошу,
      де між своїми нічого ділити.
      Що гріє душу – те і ворушу.

      Але цікаво, хто сідає зверху
      і доїть за пів дулі солов’їв,
      аби себе не ставити у чергу
      нечуваних по писку комарів.

      Та – хай собі. Усі ми неТараси.
      Єднаймося і навколо війни,
      аби не біля того перелазу
      до трахнутої іншими «страни».

      Стосується не того, хто читає
      і відає, яка кому ціна,
      а братії, що пику одвертає,
      сортуючи полову од зерна.

      Іде пора до осені. Курчата
      оперені, готові до зими
      і не біда, що буде їх багато
      за дешево зарізаних людьми.

      Хто відає, чи Шіва, чи Єгова
      дарує нам навіяні слова?
      До віщої священної корови
      не заростає тереном трава.

      Іду полями – босий подорожній,
      викошую галявини й луги
      і не питаю, де чиї боги,
      і не боюсь, що, може, я безбожний,
      і не такий, як може бути кожний,
      бо віддаю усі свої борги.

      12/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Цезура про цезарів, ценз і цензуру
      І
      Йдемо до мети чередою,
      а душі неначе чужі.
      Стидаються бути зі мною
      великі поети й мужі.

      Убрані у пір'я і лати,
      спокушені позами ню,
      суди затівають пилати,
      улесливі пані – меню.

      Немає дороги людині
      у люди. Розмили дощі,
      неначе цілушку у щі.

      То я собі прісно і нині,
      аби не труїти гордині,
      не пробую кислі борщі.

      II
      На кобіту міняю кебету...
      Про серйозне пишу жартома...
      Може, еросу мало в сюжеті,
      що реакції зграї нема?

      Ні тобі соколиного писку,
      ані клекоту з неба орла...
      Чи немає од істини зиску,
      чи оцінки собі не дала?

      Невибаглива публіка хоче
      не до Музи своєї у храм,
      а на ідола п'ялити очі
      як на Євині перса Адам.

      Ще у моді сіріюче чорне.
      І не пави, і не павичі...
      Перекрикують білу ворону
      сойки, одуди, дятли, сичі.

      Аплодуємо світському леву
      за його наготу металеву
      і за охи та ахи пера.

      Ой! А, може, писати пора,
      як Адам, ублажаючи Єву,
      видає порожняк нагора?

      11/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Свічки пам'яті
      І

      В печінку в’їлася Росія,
      її анексії, війна...
      Де найкривавіша подія,
      у ній замішана вона.

      Нічого вдіяти не можу.
      Палає серце і пече
      за убієнну душу кожну
      її безжалісним мечем.

      За геноцид, голодомори,
      за наші Таврію й Донбас,
      за ріки крові, море горя –
      як ми ненавидимо вас.

      Ви розбишаки й боягузи,
      раби царя у негліже,
      умієте набити пузо
      і заглядати на чуже.

      Одна у пекло вам дорога.
      не допущу і до порога
      усіх, кого я не люблю:
      кати, убивці, звірі, таті,
      всіма народами прокляті,
      не варті слова і жалю.

      ІІ

      Закипає і яріє гнів
      на союзну ненажерність ситих.
      Хай горить свіча за ворогів
      і палає за живцем убитих.

      Три мільйони чи до десяти –
      хай життя учений порахує.
      А душа і так однині чує,
      як нам жити і куди іти.

      Вибору у нації немає.
      Хто не проти, голосує – за
      волю і свободу мого краю.

      Ще бринить непрохана сльоза,
      та ударить очисна гроза
      і альтернативи їй немає.

      24/11/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Деміургія
      Холоди катують ніжне тіло?
      Ну, – і хто нам дохтур, далебі?
      Енело не впало і не сіло,
      поки не явилося тобі.

      Сила думки родить Аеліту.
      Уяви, – що! спати не дає,
      поки душу нікому зігріти?

      І прилине сяєво твоє.

      Хай воно і юне, і безвусе,
      і не має навіть бороди,
      все одно літає як завжди,
      де на виданні чиясь Маруся.

      Я, буває, іноді боюся,
      що й мене закине аж туди.

      11/18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Любителям гучної полеміки
      Сатирик гумориста укусив,
      оцінюючи поетичні вади
      Пегаса. Той вудила закусив
      і ненароком, – бац! – його «іззаду».

      І наламали цілу купу дров.
      На головному капищі Парнасу
      зоїли наросили на альков
      і наплювали на іконостаси.

      О! Не дрімає Янус уночі,
      коли найлегше нести ахінею,
      а феєричні пави і сичі
      клюють і зирять виключно на неї.

      Б'ємо або мордуємо своїх
      аби чужинець істини боявся
      і ловимо своє примарне щастя,
      розв'язуючи немічний язик...

      А горобець, буває, – нічичирк,
      а на м'якушку зопалу попався.

      11/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Рейтингова хвороба
      Пишу я не поезію, а прозу,
      хоча бувають іноді свята,
      коли римую ружу, а не розу
      із вусами каширського кота.

      Мої поези – майже еталони
      і мало хто уміє так як я.
      Та приміряє унтерські погони
      інкогніто учихалка моя.

      У рейтингу не худну і не пухну,
      і коефіцієнт мій не малий,
      але якщо на соту бала «рухну»,
      то як madame не буду я смішний.

      Міняю вуса, бороду і хобі,
      а заодно не юні вже літа
      на усмішку каширського кота.

      Якщо корона муляє на лобі,
      це означає, що при цій хворобі
      комусь потрібно різати хвоста.

      11/18



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Пізнє про раннє
      Зів'яли мрії. Отже восени
      ще є надія маятись журою,
      як це мені навіювали сни
      далекою весняною порою.

      Життя на перекаті мілини
      змиває течія, а за водою
      два наші неприв'язані човни
      гойдає вир на лінії прибою.

      Але на плаї іншої весни
      мелодія далекої луни
      покличе наші душі за собою...
      А що літа? Гіркі як полини
      не вернуться, не вернуться вони,
      як і гора не зійдеться з горою.

      11/18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Дві долі на вибір
      Щастя нам тільки-но сниться...

      Ой, не дізнаюсь ніколи,
      де і яка ти є, доле.

      Може, у казці жар-птиця?
      Може – тополя у полі,
      а не у жмені синиця?

      Може моя половина
      мавкою в лісі блукає?
      Може, русалкою плине
      за течією Дунаю?

      Маю я шаблю, і люльку,
      маю і коника-брата...
      Є полонянка у турка
      і заставляє ризлука
      іншої долі шукати.

      Ой, не її я чекаю
      і не тому я загину...
      Маю заботу єдину
      у поневоленім краї,
      де захищати я маю
      долю своєї країни.

      11/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Бубнове щастя
      Все іще щастя шукаю
      біля високого тину
      за перелазом до раю.

      Доля гірка, мов калина.
      Поки солодшу не маю,
      буде моя половина.

      Гірко бурлаці одному.
      Ночі без милої – чорні,
      наче окалина в горні.

      Файно було би додому
      зіроньку нести знайому...
      Парубок я ще моторний.

      Не учащаю до Насті,
      не докучаю Лоліті,
      квіти дарую не Віті...

      Чи не таким я удався
      п’яним, як треба кобіті?
      Чи не єдиним у світі?

      Може у тому і щастя,
      що не піймався у сіті
      і на гачок не попався?

      11/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Неополова
      Видумує неологізми
      моя колега по перу
      і деякі її трюїзми
      я на заміточку беру.

      Вона існує паралельно.
      Пересікається із тим,
      кому – що риба, що пательня,
      аби пускати в очі дим.

      Дивуюся, які таланти,
      яке насичене перо,
      а видають мої атланти
      не одиниці, а зеро.

      Буває, незнайоме слово
      у вірші Янусом стає,
      а перевіяна полова
      нічого серцю не дає.

      І хай би інше, та не гірше,
      ніж те, що я собі хотів,
      коли читати не умів,
      але і нині, як раніше,
      люблю нові слова у вірші,
      а не шаради, ради слів.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Гіркий напій
      Моя береза опустила віти.
      І силует оголений зів'яв,
      і наче знову маю сиротіти...
      Весною соку захотіли діти,
      а я їй рани не залікував.

      Її напій – цілющі вітаміни
      і вуйку, і тій самій дітворі...
      Кому цікаво, що іще й донині
      це кучері моєї чураївни
      у юності моєї на зорі?

      Зів'яле листя, ой, не опадає
      і це мені нагадує весну,
      а не її осінню сивину...
      Яка не є, але її чекаю,
      коли в раю березового гаю
      дописую історію сумну.

      10/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Яблука і кислиці
      У Бога усі фаворити.
      Але пам’ятаймо, панове, –
      єдина у цілому світі –
      людина – уміє творити,

      ...а не споживати готове.

      Аматора ліри і музи
      у сіті заманюють сайти.
      А далі – учіться, читайте.
      Яка очевидна спокуса –
      ...уміння своє показати!

      І що пропонує богема?
      У герці за місце, за славу
      витрушує з пилу – ...поему
      і не заяложена тему
      ...із вадами мови і правил,

      і першою зіркою сяє,
      і має «недремлюче» око
      ...оте, що себе вихваляє,
      і поки лукавий куняє,
      дає неофіту уроки.

      А як на лелеку дивились!
      Та як не любити синицю?
      І, наче, не Богу молились,
      і нібито яблука снились,
      але ...уродили кислиці.

      Немає нікому догани,
      але виглядає забавно,
      коли, від поезії п’яне,
      тебе обіймало недавно
      ...і сіль не жаліє на рани.

      І яблуко розбрату ...явно
      на яблуні раю не в’яне.

      10/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. У барбоса плани Барбароса
      Барбос планує нищити ущент
      усе, що захишає Україну,
      і Rusia вираховує момент,
      аби сильніше вдарити у спину.

      Удар активізує група «Схід».
      І оживають у могилах мерші,
      бо почерк наших нинішніх сусід
      той самий, що веде у 41-ий.

      Історія відома і сумна,
      та невідомо ще, чия вина,
      і хто за це отримає по шиї...

      Перевіряє азимут Батиїв
      «вєлікая родімая страна», –
      чи не дрімає о 4-ій Київ?

      09/10/18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    230. Доленосні видіння
      Осінньою зливою ронять думки на папері
      зачаєні образи – обриси, абриси, тло
      сумних і веселих подій у новому етері,
      де істина сяє добром, нівелюючи зло.

      Пора сповідатися, каятись і сподіватись,
      що доля іще подарує на заході літ
      удачу і щастя напоєм п’янкого причастя,
      і успіхи творчі як не заборонений плід.

      Живу як умію і рук не ховаю за спину.
      У когось є інші чужі віртуальні світи,
      а я залишаю напам’ять свою Україну –
      реальні картини моєї душі і мети.

      Видіння і мрії бувають не тільки весною,
      але промайнули, але пролітають літа.
      Остання надія – осіння пора золота.

      Та й ця оминає. Зоря упаде за горою
      і, може, береза іще засумує за мною...
      І коси її заплітає моя самота.

      10/18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Не зважаючи на...
      Немає того, що раніше
      було,
      минаючи поволі.
      Та, не зважаючи на долю,
      не поміняємо на інше
      своє життя у цій юдолі.

      Нема Олеко й Маріули,
      як і немає Вероніки...
      Тече вода у інші ріки.
      А те, що сталось і минуло,
      уже напоєне навіки.

      І ні Ромео, ні Джульєтти
      уже не буде. Їх чекає
      майбутнє у обіймах Лети...
      А інші дами і валети
      із іншими шукають раю.

      Усе, навіяне ночами
      і перевіяне вітрами,
      ще розтає за пеленою.
      А те, що буде поміж нами,
      не увінчається любов’ю.

      Удруге у ту саму воду
      не увійдеш...
      її обняти.

      Чого не має бути зроду,
      на те ніде немає ради. .

      У течії шукаю броду,
      але на мілині – загати.

      10/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Мандри подорожника
      Тихо, немов у могилі.
      Осінню ночі урочі.
      Падають яблука стиглі.
      Маряться лики жіночі.

      Тихо за неї, за себе
      оберігаю надію.
      Може на сьомому небі
      душу її обігрію?

      Тихо! Інакше – ніколи...
      І заблукають у полі
      душі-перекотиполе –
      вічні заручники долі.

      Тихо... Далека дорога.
      Може, у келії Бога
      рідна душа обізветься.

      Тихо. Немає нікого.
      У подорожника цього
      рана на лінії серця.

      Та не почиє у Бозі,
      поки обом по дорозі.

      Тихо?
      Чи серце не б’ється?

      10/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Заздравна поету-ловеласу
      На зорі не буди мене, люба.
      Уяви собі, поки я спав
      у раю – у гаю біля дуба
      я на мавку тебе проміняв.

      І коли я очуняю в силі,
      не забудь для моєї краси
      натягнути на ніженьки білі
      мої модні робочі труси.

      А якщо я уже відпочину
      і захочу з тобою у рай,
      не співай мені заупокійну,
      а заздравну мені заспівай.

      Дай зеленого сіна Пегасу,
      бо у тому едемі-саду
      окрім тебе і баби Парасі
      я і Мойру собі заведу.

      І часу тоді буде від пуза –
      на поези, сатиру, есе
      і на Парку, й на те, і на се,
      і на оду, бодай... чорногузу...

      А поезію, ліру і музу
      хай лелека Харону несе.

      09/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Автотренинг
      У мене родичі не йєті,
      та якось виживаю
      і друзі наче не аскети,
      то й не спішу до раю.

      Живу. Очікую на Лету,
      як серце затихає,
      і нелетального сюжету
      на щастя вистачає.

      Не помічаю опонента,
      коли надокучає,
      або у арії поета
      почую попугая.

      Шаную образи живого,
      але не ідола, а Бога
      і воздаю по чину.

      Себе нізащо не караю,
      а як дійду уже до краю,
      тоді і відпочину.

      09/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Дике поле
      І знову чути веремію степу,
      і при дорозі битій – чаєнят,
      у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
      а у Полтаві – дикий каганат.

      Петрові завойовує осанну
      та сама дика чота Палія.
      Не повезло у смерті отаману,
      рятує молодого короля.

      Ой не лікує зілля приворотне,
      коли веде любов на манівці.
      Минає слава і немає Мотрі.
      Одне руків’я шаблі у руці.

      І чаєнята квилять ще й донині
      за іскрами у зрадженій родині
      або за кочубеями в селі.

      Чому, коли є вихід із руїни,
      в руці у Мотрі – доля України,
      а за Іваном лиш одні жалі?

      09/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Додому
      Сниться хата – недосяжна Мекка
      у моєму вирії-селі
      і знайомий змалечку лелека,
      що приносить щастя на крилі.

      Там йому не докучає спека,
      як зимою десь у Сомалі.
      Але як добитися нелегко
      до тієї матері-землі.

      Все збираюсь – осінню, зимою,
      літом, перелітною весною...
      А усе – і ніколи, й ніяк.

      Птиці повертаються додому,
      а мені у маєві ясному
      світить за туманами маяк.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. На лінії братання
      У нас одна історія.
      Ця істина правдива:
      радянщини утопія –
      одне «російське диво».

      А нині у окопі я
      пильную нашу ниву,
      а чорна акваторія –
      то лінія розриву.

      Під їхньою орудою
      ніколи ми не будемо
      ізгоями-братами.

      В історії запишемо
      і на віки залишимо
      своїми ворогами.

      09/18




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Стовпотворіння
      Вампірами насичена Земля.
      Еліта світу закриває очі,
      як гинуть в’язні совісті щоночі,
      а крабу і недопалку Кремля
      усе це – харакірі й тамагочі.

      Політика всесвітньої брехні
      тримає у заручниках богему.
      Опозиційні клоуни – на дні,
      а корупційні одіозні пні –
      учасники російського гарему.

      Вороже лобі і лукава тля
      у свиті голубого короля –
      еміри, мачо, цезарі, нерони...

      Мойсеї, ної, лоти – у тюрмі,
      і водять сіру масу у пітьмі
      авантюристи п’ятої колони.

      09/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Щось не так у небесах
                І
      Чи не тому Богові молились
      на Майдані, чи не поклонились,
      соваючи в урну мідяки,
      що якомусь бісу завдяки,
      перші у Європі опинились
      біло-синьо-красні русаки?

                ІІ
      Ефесбе Europe оточило
      завдяки кадилу і серпу.
      І чого хотіти ще клопу?
      Загребуща мафія Кирила
      обожає карлу Ліліпу.

      А яка великоруська Дума
      думає, буває , у Кремлі,
      де її окраїни малі!
      А які онуки у Кучума!
      А куди подівся хлопчик Лі?

      Може, роздуває пожари́ще?
      Може, Соловей на дубі свище,
      що оглухли всі поводирі?
      Може, перевести очі вище?
      О! Які світила угорі!

      А яке опудало медведа!
      А яке безуміє душі!?
      Ясно, що Росія попереду,
      бо вона дає по ложці меду,
      розоривши пасіки чужі.

                ІІІ
      Пасічники – ющі та азіри,
      яники та інший зоосад...
      І який не буде зорепад,
      і якого не полюйте звіра,
      а нікому ще немає віри –
      бідне обирає шоколад.

      І повірить, що усе «на шару»,
      із надії видумає Харі,
      винайде на куполі терор...
      Ой « везе на кумполи» країні!
      Погрузають у лихій гордині
      цезарі і горе-прокурор.

      Олігархи та онуки голі
      і парафіяни ковбаси –
      хатні юди та свої носи
      ще чекають карлу на престолі
      іншої – ординської Руси.
      Де ж ти нині, Господи, єси?

      09/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Курс на виживання
      Міняють люди землю і себе,
      її оази і своє обличчя,
      аж хочеться у небо голубе
      або у золоте середньовіччя.

      Усе ще вищий меншого скубе
      та ближньому, чого немає, зичить,
      а те що є, усяк собі гребе,
      лишаючи пустелю і паліччя.

      Періодично струшує земля
      воєнну епідемію Кремля
      та ізолює цей тоталізатор.

      Палає Україна нічия
      і котиться цивілізація
      у первісний Адамів інкубатор.

      09/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Дощовий сонет
      Іде і капле оп'янілий дощ,
      такий не по-осінньому потрібний,
      що хоч візьми тай у калюжу скоч
      і затанцюй танок, йому подібний.

      Хай на вербі його чекає борщ,
      а ти не зазіхай на цю обідню,
      але мерщій чоло своє наморщ
      і занотуй оказію вечірню.

      І хай у ринві буде каламар,
      твоє перо підточує комар
      або води як Буратіно носом.

      У тебе є Мальвіна, ти – П'єро,
      мокай у ту калюжу те перо
      тай уперіщ
                 сонетом
                     криво-косо.

         09/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Осінь здалеку
      У небі мріє перша павутина.
      Луною лине гомін у поля.
      Стихає вітер. Може, відпочину,
      коли зайде за обрії земля.

      І я душею у майбутнє лину.
      Вітрило долі видиме здаля,
      мов кетяги червоної калини
      і чорна переорана рілля.

      Само собою, літо проминає
      і осінь самозваною гряде.
      Але не проминає де-не-де
      ілюзія дарованого раю.
      Тому одвіку спокою немає
      ніколи, і нікому, і ніде.

      09/18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Утрачені перспективи
      Не так лякає небо крутія
      як, може, помогти йому бажає
      найти своє утрачене ім'я
      і не шукати вирію до раю.

      Такі уже закони житія,
      що кожен має те, чого немає,
      як мила наречена нічия
      або дощі нараяні у маї.

      Якби на перепутті у сезам
      не спокусився яблуком Адам,
      які плоди вкусили би онуки!?

      На Каїна не був би схожий Хам,
      а Мухамед не видумав іслам
      і не чекали б на пекельні муки.

      09/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Самураї Кремля
      Підійшла Японія до краю.
      Закуріли їхні острови.
      Все, що Будда нації бажає,
      в руцях православної Москви.

      Від Кремля до самого Китаю
      все гниє з одної голови.
      Явно клепки їй не вистачає,
      а на пласі – піки й булави.

      Рашею керують поторочі.
      Кожному і кожній – по керму.

      По кормі парафія не хоче.
      Їй – місток у пекло – у Криму...

      Самураю мало тамагочі,
      харакірі хочеться йому.

      08/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Простенькі наративи
      Ой, радянські православні,
      вам лише відомо,
      що є зле, а що погане
      і яка кому догана
      у своєму домі.

      А мені казали гуру
      (і м'які, і терті), –
      не міняй свою натуру
      на овечу, вовчу шкуру
      і не будь упертий.

      Ні закону не порушуй,
      ані заповіту,
      не бери гріха на душу,
      оминай брудну калюжу,
      не одурюй світу.

      Не шукай собі пригоди
      на вино і гроші.
      І не думай при нагоді,
      що еліта у народі.
      Де вони, хороші?

      Залишай усім на спомин
      усмішку привітну,
      не клени, не бий поклони,
      обціловуй не ікони,
      а свою кобіту.

      Май усе, що є найкраще:
      і сім’ю, і хату,
      і немало, й не багато...
      А якщо тебе нізащо
      заперечує ледащо,
      є куди тікати.

      08/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. До зір
                         І
      Ой зорі, зорі, як вас багато.
      Вами усіяний весь небосхил.
      Жодна із вас, у надії сіяти,
      не виділяється поміж світил.

      І, не зважаючи на зорепади,
      не догорає ще сонячний день!
      Тільки «зірки» не дають собі ради,
      інде наводячи «тень на плетень».

      Ой, не байдужі, яке марнослів’я!
      І язикаті, і не мовчазні...
      Як не стараюся – не розумію,
      де ви шиплячі, а де голосні.

      Ой не із вами я нині змагаюсь.
      Горе від розуму. То й і не каюсь,
      і оминаю я той будуар,
      де на котурнах сіяє найвища,
      найяскравіша, сатиру найближча...
      Тільки таку і чекає Омар.


                         ІI
      Нема коли, та і немає сили
      намарне перейматися мені,
      яка кого комаха укусила
      у ці ясні оказіями дні.

      Надворі серпень дихає жарою.
      Ось-ось настане золота пора
      упитися журою і... снагою,
      навіяною генієм пера.

      І хочеться повірити людині.
      Нехай не кожній. Кращій половині,
      такій, яку придумали самі.

      І споглядаю у лиху годину,
      як реквієм чаруючої днини
      міняє німби зоряній пітьмі.

                         ІII
      Ревную до Коперника, Карузо...
      Ну, а чого, питається, до Музи,
      коли уже до фінішу – ось-ось?

      Не треба прогинатися під щось.
      Бувають неприємні ...боягузи,
      а от мені, бодай, не довелось.

      08/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Я и Вова
      На духу. Не солгу ни слова.
      Угораздило как-то во сне:
      двое в розыске – я и Вова
      фотороботом на стене.

      Ты... чего? –
      изрекает Вова.
      Ну а я ему так зажужжал:
      Очень видеть хочу Сенцова,
      анексирую наш Ямал.


      – Е-э-э..., –
      виляет красноречивый, –
      я бы...
              всю Украину...
                          бандер...

      (пропущу матюки курсивом)
      ...замочил...
                еще...
                          при еСеСеР.


      Завопили «звезды» на Раше:
      Не хохлы на Ямале, а Крым!
      Исторически ваше – наше
      никому мы не отдадим.


      А за ними ублюдков свора
      вопияют:
      Ату их, ату!
      Просыпаюсь в холодном поту.

      За стеной излагает Вова:
      Наши...
              Альпы...
                    прошел...
                          Суворов!
        Жди...
                  Европа... ,
                          на вы...
                                     иду.


      08/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Аля фініш
      Сідає літо у свої човни,
      відчалює, тай осінь доганяє.
      І падає луною за лани
      провісниця нового урожаю.

      Грозою упилися баштани.
      Лютує небо – блискавки метає.
      Доспіли гарбузи та кавуни
      і є чим поділитися навза́єм.

      Ачей і ти ще нібито жива?
      І ще нівроку, хоч уже вдова
      і маєш те, чого душа бажає.

      І повні закрома, і гаманці...
      Та, може, аж у самому кінці
      хто як не я тебе іще згадає.

      08/18



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    249. Секрет на двох
      У мене є один секрет на двох,
      та я його нікому не розкажу,
      інакше буде, – ах! А то і, – ох!
      Хоча і не замурзався у сажу.

      Є і сюжет один із багатьох,
      якими я нікого не принаджу,
      хоча один стараюсь за сімох
      і не зважаю на удачу вражу.

      Я не боюся теплих, ніжних слів,
      ще не забутих щедрою душею,
      аби не розлучатися з тією,
      якою ще у мріях дорожив...
      І це єдине із таємних див
      за обріями, плаями, межею.

      08/18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Запитання PS
      Кому цілуєш очі уві сні
      і не літаєш феєю до мене,
      як це не раз бувало навесні,
      коли були ми юні і зелені?

      Чому забула мрії чарівні
      веселої моєї Мельпомени,
      коли ми залишалися одні
      у таїні невидимої сцени?

      Та не питаю, чи не сняться ті,
      надіїі наші світлі, золоті,
      напоєні жагучою любов'ю.

      У тебе інші очі над усе,
      якщо і досі магія несе
      у ролі не моєї, а чужої.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Пора до пари
      Які багаті ниви і гаї
      весною, літом, осінню, зимою...
      Які ми не косили врожаї,
      коли не повінчалися з тобою!

      У тебе – осінь, а літа мої
      лишаються за нашою рікою.
      Між нами сиве плесо течії,
      коли ми не побралися весною.

      А час летить і каже, – селяві!
      Немає щастя ані на Неві,
      ні у Дніпрі. Одні жалі та біди.

      Іде війна за наше і чуже.
      То, може, розписатися уже,
      що ми не пара, а чужі сусіди?

      08/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. На рубежі пережитого
      Щемлять серця і душі ще болять
      за втраченими юними літами.
      Екзамени усі здали на п’ять.
      Осінні теж уже не за горами.

      Ріка несе віночки із латать
      у синю лету за семи морями.
      На караулі ангели стоять.
      Завізно у Харона із човнами.

      Така свобода вибору тепер,
      що і старий як юний піонер
      готовий і нікому не потрібний.

      І за плечами кожного сума,
      аби не говорили задарма,
      що ти дурний лише тому, що бідний.


      08/18



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Ребро Адама
      Немає друга істинного, свого,
      душа якого – на семи вітрах,
      і наче, навертаєшся до Бога,
      коли твій успіх у його очах.

      Такою є і суджена, і мила,
      з якою лиш тобі і повезло.
      І, може, лиш одна і підкорила,
      що іншої такої не було!

      У небі явно ті ще бюрократи!
      Але своїх уміють парувати
      і в юні, і у зрілі вже літа...

      Якщо сама помітила поета,
      який тобі присвячує сонети,
      то ти одна-єдина – саме та.

      08/18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Пробудження
      Біжить весела колія
      по битій польовій дорозі.
      Ніде нікого. Небо, я
      і тато з віжками на возі.

      Риплять колеса. І шлею
      натягують гривасті коні...
      А я собі тихенько сплю
      у сіні на своїй долоні.

      Усе, що є – моя земля.
      Як на долоні наді мною
      гаї, і луки, і поля –
      коловорот осі земної.

      Жують вудила жеребці,
      а я пильную синє небо,
      де тануть білі баранці,
      живі увагою до себе.

      І просинаюсь. Я один
      у тихій одинокій хаті.
      Немає ні коней, ні тата,
      а сон розвіявся як дим.

      І знову коней запрягаю...
      Хай спочивають козаки,
      а я – до синього Дунаю,
      на плеса їхньої ріки.

      Аж ось вони – сини Арея!
      І... як у бескид загули...
      Чвалають у ярмі воли
      по сіно з ясел у Морфея.

      І кавалькадою – у дім.
      Мої алюзії – не всує.
      За вікнами ударив грім,
      ось-ось... і дощ уже танцює.

      Дитячі видива летять
      як той Ревучий за пороги.

      Немає кращого нічого,
      як просинатися... у п’ять.

      Але й літа – як та дорога:
      аз, буки, веді, іже, ...ять.

      08/18



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Вертикаль по-нашому
      На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
      зривається і фальш-акорд бере.
      Та то нічого... все нове – старе.

      По вертикалі – у найвищій точці
      закушуються віскарі по-флотськи,
      і п’ється ель, і горло не дере.

      Змагаються і зозулясті, й півні:
      «Давайтє нашу»! А слова – чужі.
      Ми стоїмо по два боки межі.

      Стаємо п’яні – рівні, але різні
      і дуже своєрідні, та не рідні
      моїй незазомбованій душі.

      І наче марять горами скитальці,
      які самі не лазили ніде,
      хіба що у готелі на біде.

      І як із ними випити по чарці?
      І як у очі глянути москальці,
      що при лампадці на Гундяя жде?

      08/18



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Модератори мародерства
      Жерці ефіру – наші візаві
      новинами дивують нас немало,
      що ксенофіли іншої крові
      не дуже люблять українське сало.

      Часи лукаві і суди – такі ж.
      Посадки рокірують прокурори.
      Що посолили лярви, те і їж
      і не гризи ворини у обори.

      І що казати? Адже не боги
      печуть горнята за великі гроші?
      Оддайте гоям газові борги,
      якщо євреї й москалі хороші.

      Чого переживати, що жиди
      це ті лише, що іноді – кацапи.
      Ми їх не обираємо сюди
      і не стирали з контурної мапи.

      І ви, і ми і їли, і пили,
      і формували віче оборони,
      не кроїли свої й чужі кордони.

      Кугути двоголові – не орли.
      і добре, що кацапи не хохли,
      а тягнибоки – це ще не гордони.

      08/18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Небесна благодать
      Малює вітер небо, білі тучі,
      а серед ночі – місяць угорі,
      мою журу і радощі кипучі
      до вранішньої Божої зорі.
      Та не сягає істина до Лети.
      Нема на те ідеї і снаги.
      Безсмертя творять іноді боги,
      а вічне – ще не чувані поети.
      А я усе ніякий і такий,
      що й од Фортуни накиваю п'яти,
      та і її не буду доганяти
      як іноді попутає лихий.
      Немає віри. Що із цим робити,
      мовчить і не підказує життя.
      На покуті німі дереворити
      уже не вимагають каяття,
      яке переросло само собою
      молитвою до сонця і небес,
      де по-новому білий світ воскрес
      веселкою над синьою рікою,
      а на каймі блакитного сувою
      гаптує жовте колесо Велес.

      07/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Тюрма і добріі люди
      Не орками населена тюрма,
      але і це не додає їй честі.
      Душа істоти кожної – пітьма,
      але немає чорної до смерті.

      За ґратами, за стінами її,
      на волі - заарканених не менше.
      І судять їх і «наші», і свої,
      яким кусати іншого не вперше.

      Холоднокровно мацає змія
      слабкі місця, аби вп’ястись у груди.
      Чи це не ти, коли страждаю я,
      і це не помічають добрі люди?

      А що удієш, коли це юрма,
      яку окупували зайди-обри.
      Немає орків, але є ще кобри!

      І я їх помічаю не дарма.
      У мене криміналу ще нема,
      але на те і є ще люди добрі.

      07/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Нестагдарт 4×7
      І
      Осоловілим є такі поради:
      допоки гонор спати не дає,
      пізнай себе таким, який ти є
      і не спіши як голий до наяди.
      А совісному досить пам'ятати,
      аби себе реабілітувати,
      не треба бути кращим, аніж є.

      ІІ
      Чого немає, того й хочеш.
      Поет чекає Божий дар,
      а не перо і каламар,
      крові солоної – комар,
      по шапці – гопники і «овоч‚»,
      голодний – «хліба і видовищ»,
      але не волю і «Кобзар».

      ІІІ
      Часи не ті. Та є – герої!
      Освічені, культурні!
      Закваски іноді й старої,
      та друзі закадичні.
      Ну а мої – літературні,
      буває, що і з перепою,
      але зате – ліричні.

      IV
      Чи є оказії, чи ні,
      а «генії» в полоні звички
      як ті телята після гички.
      І як за інших, що дурні,
      буває соромно мені.
      Але котуються брудні
      шути у білих рукавичках.

      07/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. На віки і навіки
      Надіється іще кіношний брат,
      що там, де Ойкумена неподільна,
      його чекає нація підпільна.
      Не може пережити вічний кат,
      що Україна вже навіки вільна.

      Що наші рубежі – це на віки,
      що наша буйна слава – козаки,
      які, бувало, били вороженька,
      який і нині, наче тать лихий,
      паралізує Україну-неньку.

      Який і досі пагубу несе
      та бісами залякує усюди,
      де кривославні нехристи та юди
      і нині ще очорнюють усе,
      аби і їх ненавиділи люди.

      Який і досі дістає батіг,
      коли дурному пропонує пряник.

      Та після ночі наступає ранок.
      І нас іще ніхто не переміг!

      Ми, на землі, надійний оберіг,
      а в океані - не один «Титанік».

      07/18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Іпохондрія
      Не цікаво у цьому кіно,
      де весну переписує літо
      і немає мені все одно
      ні привіту, ні дружнього звіту.

      Не співає охляла душа,
      переповнена вщерть самотою.
      Орошає сльоза... Ороша?:)
      Усміхнуло. Лишаюсь собою!

      Ще не вечір... не осінь... Зима
      не лютує , не сіє, не віє
      і лишає невтішну надію,
      що і ти усміхнешся сама.
      Та минає німе кінема...
      Ні Рахілі немає... Ні Лії...

      07/18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. На караул
      І на душі – тепло,
      і в серці гармонійно.
      Пішли дощі. Зело
      іде на урожай.
      Сьогодні повезло.
      Не дістає зараза
      і фурія назло
      у тім'я не довбе.
      Сідаю у сідло.
      На караул! Чекаю,
      щоб лихо обійшло
      під назвою – мовчу.
      Що в голову прийшло,
      то те і геніальне,
      а що не дотекло,
      те графоману зась.
      Римую енело,
      аби – кудись подалі.
      Не протираю скло.
      Хай буде все як є.
      Село моє, село
      у молоці туману
      перегоріле тло
      аматора поез.

      07/18



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. У форматі десять на десять
      Охоплюю душею    цілий світ
      і   подумки    рушаю   у   політ
      поза    водойми    гори і моря
      де   сяє   ще     поетова    зоря
      і     вечорами     пізно    уночі
      іще     перекликаються     сичі
      його Дніпро Арал і Петербург
      у    кондуїт     нотує    деміург
      теперішнє минуле майбуття  
      усе    що називається    життя.

                             07/18




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. На всіх рівнях
      І
      Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
      ні раю пекла, ні надії чертям
      на перемогу зла у боротьбі
      за житіє, дароване до смерті,
      молитвою у храмі, у мечеті,
      у синагозі - дякою судьбі.

      Воюємо одними язиками
      за що попало... І ні те, й ні се
      видаємо-друкуємо усе,
      на що, буває, і немає тями...
      Не відаємо, до якої ями
      інерція утопії несе.

      ІІ
      У жорна слави доля сіє муку.
      За ідола готові у багнюку
      дорогою минулої яси.
      За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
      своя рука-владика миє руку,
      і нагора - пародія краси.

      Слугуємо дияволу і Богу.
      За істину не любимо нікого.
      Йдемо, не оглядаючись назад.
      І мусимо у пеклі воювати,
      бо у раю нема такої плати,
      якої не пообіцяє гад.

      ІІІ
      Іду по лісу, смикаю листочки,
      жалію покалічене гілля,
      яке мені киває іздаля.
      У кожного свої сини і дочки,
      але немає спільної сорочки
      у шатах лісового короля.

      У ближнього своя до тіла ближча.
      У ейфорії, хто літає вище,
      не помічає, що – у негліже,
      як осінню оголені дерева...
      І – на тобі! Ані сузір'я лева,
      ні протеже уже не береже.

      У цьому лісі гомоніти – всує.
      Велика птаха на малу полює,
      хоча уже, здається, не сезон.
      У прайді, головуюча, левиця.
      Апологети поміняли лиця –
      у мімікрії є іще резон.

      І колеться, і хочеться «налєво».
      І, ніби, діву ображає Хам,
      і, наче, обіцяє їй сезам...
      Прощає дурня гонорова Єва.
      Пиляє Каїн родові дерева.
      Карається за Авеля Адам.

      Зміїне жало заміняє мову.
      Уже й ханжа – за націю здорову,
      але годує із руки чужу.
      Колона клону оминає клани.
      Ані тобі вінця, ані пошани...
      Пора емігрувати за межу.

      Ніхто не зобов'язаний співати
      та бути з усіма за пані-брата.
      Немає слави? Видуй на трубі!
      І не бери нічого ні у кого,
      лишаючи недоїмкою Богу
      усе, що не належало тобі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Епітафії дружбі

                    І
      Ось епітафія-автограф:
      « Не пропадай». І цим живу.
      Є білі дні. Немає чорних.
      Перегортаю рандеву.

      У суєті дурної слави
      ми забуваємо слова,
      що і на віддалі – лукаві
      і біля серця – трин-трава.

                    ІІ
      Ну як моїй душі не пропадати,
      коли щезають люди і брати,
      ідейні друзі і живі таланти? ..
      Копнути їх – не треба і лопати,
      аби поопадали з висоти.

      Коли звикаєш до утрати друга,
      то байдуже, куди і як іде.
      Буває – це подія де-не-де.
      Але минає оніміла туга,
      і сонце сяє, й небо не впаде.

      Усе, що кане, нам лише здається,,
      якщо за мить у Лету загуло...
      У небі є надійніше крило.

      Рубцює час болючі стигми серця.
      У пам’яті руйнується фортеця,
      якої там, на щастя, не було.

                    ІІ
      І пані, і панове, чи нарешті
      подужаємо пана у собі,
      що на халяву узуває мешти
      аби топтатись на твоїм горбі?

      Не метрами оцінюється совість,
      не суєта гартує у бою.
      Буває, що і друзі – випадковість,
      являючи ілюзію свою.

      Не ця стезя веде людей у люди.
      Не подвиг – долучатись до ідей,
      коли хвороба більшості людей –
      лише свої вип’ячувати груди..

      Б’ємо у тулумбаси жартома,
      картаємо всерйоз і не по темі.
      Але немає віри у тотеми,
      де щирості ніякої нема.

      У друзі набиватися не гоже.
      Тісні обійми – зайва кабала.
      Зійде іржа Прокрустового ложа,
      якщо полуда зайвою була.

      Колишні боси нині і тоді,
      коли пережили свою даремність
      уже не те, що друзі у біді,
      а недруги, яких з’їдає ревність.

      Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
      і з ким попало, і за що попало,
      бо це – вони! Юрма! Один і сам –
      не виживає, де фортуни мало.

      А ще як маєш успіху ковток,
      яким наївно хочеш поділитись,
      то це їх ....дістає ..до печінок.

      Один у полі, знаю, ще не витязь.
      Але у котре маємо урок,
      що нестійке - на те, щоб розвалитись.

                      07.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Генезис антропології
      Любі друзі, люди-небораки,
      не ховайте у собі добро.
      Внуки у Тараса - не собаки.
      Це лише у Дарвіна макаки
      на хвості нарощують перо.

      Ми одразу втілені із глини,
      взяті у космічному пилу.
      Мавпа - це диявола провина.
      За образу образу людини
      є чого боятися ослу.

      Нація - це не юрба, не зграя,
      Наші гени мали козаки.
      Нелюдів у нації немає.
      Їх сюди сусіда засилає,
      поки є у неї байстрюки.

      За життя усі платили мито.
      Невідомо, скільки ще іти.
      Та не забуваймо говорити:
      "краще із розумним загубити,
      ніж із дурнем пити і знайти".

      Животіли не одне нашестя.
      “Наші люди“ ще усюди є,
      що й собі у душу наплює.
      З ким ведешся, в того й наберешся.
      Але це пагіння не моє.

      Хай живуть і пави, й павіани
      і свої опушують хвости...
      Я - не я, коли і ти - не ти...

      Хай умре історія обману.
      Люди не спустилися з ліани.
      Божі гени - сім'я висоти.

      06.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. З передової армагеддону
      Нема за що сусіду полюбити,
      нема чого коритися орді.
      Уже віки виплачуємо мито,
      а живемо на хлібі і воді.

      І кровію орошено чимало
      розп'ятих і катованих людей,
      аби чекісти їли наше сало
      і прилучали до своїх ідей.

      Якою має бути наша доля,
      якщо і досі хочемо ярма
      нав' язаної нам чужої волі?
      Але усе не кається юрма.

      Ламає віру, слухає лукаві
      чужі глаголи у своїм краю,
      недочуває пісні нашій славі
      і ойкумену зраджує свою.

      Немає меж на цьому полі битви
      за віру, і надію, і любов -
      ні сповіді, причастя, ні молитви,
      що оправдає за пролиту кров.

      Парафія Московії в Донбасі
      не миру хоче на моїй землі,
      а лютого нашестя і зарази,
      які благословляють у кремлі.

      Моя біда - не їхні перемоги
      і не поможуть ратиці і роги
      зійти нечистій силі на амвон.
      У цій кориді нас не подолати
      ні сатані, ані терору “вати`...
      Та що дає оцей армагеддон?

      06/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. За обріями вічності
      І слово, і діло об’єднує суть,
      якою душа веселиться.
      Герої і антигерої ідуть,
      міняючи ролі і лиця.

      За обрії вічності кане пітьма
      і тонуть у ній каравели.
      Немає Адама, і Ноя нема.
      Іона один у пустелі.

      Конає на березі левіафан.
      Стихія по світу гуляє,
      аж поки її роковий ураган
      усе з берегів позмітає.

      Планета сумує за Жанною Д’арк.
      Уми розвиваються якось не так.
      У пеклі шукаємо раю.

      У Дарвіна гору бере маніяк.
      Іде еволюція, - каже Ламарк.
      Людина до мавпи вертає.

      06/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Прощання з воїном
      Не заживають наші рани.
      Летять у небі журавлі,
      а молодого ветерана
      везуть до рідної землі.
      Його матуся проводжала,
      Пишалася уся рідня.
      А мила так його чекала!
      І не діждалась того дня.
      У караулі на колінах
      стоять селяни без шапок.
      Мале село – надійна зміна,
      допоки є бодай куток.
      Невтішні вдови йдуть полями
      і дивляться із-під руки,
      чи не вертають журавлями,
      убиті їхні вояки.
      Вони не стали на коліна
      і виконали заповіт.
      Іде у вічності по мінах
      цвіт нації – наш юний квіт.

       06/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Шайка-лійка
      Кажуть люди, що у світі жити –
      це тобі не поле перейти.
      Та живуть одні багаті й ситі,
      доживають – верстви бідноти.

      І куди убогому діватись,
      як не покотити до межі?
      Є на що Європі сподіватись.
      Слава Богу – не усі бомжі.

      Слава Йсу, ще є кого єднати,
      не така вже нація й тупа
      і гріхи не хоче сповідати
      у кацапуватого попа.

      Та біда, що мастаки украсти
      позаймали всі святі місця.
      Шайка корумпованої касти
      хоче теж стояти до кінця.

      Їй судом не укоротиш віку,
      не упоїш золоту орду –
      цю неоголошену біду...

      Та, аби не затівати бійку, –
      гнати в шию ситу шайку-лійку,
      що порохнявіє на ходу.

      05/18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Громадяни, послухайте мене...
      Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
      І снує думок суцільна єресь, -
      хто кого із палуби жене...
      Я не розумію, що ся стало, -
      з болем і надривом щось кричало:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Палуба хитається та стогне.
      Під гармошку палуба «чарльстоне»,
      Палуба сьогодні не засне.
      Там, на баку, плаче здичавіло
      пісенька, з якої зрозуміло:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Там сидить вояк на бочкотарі,
      прихилився чубом до гітари
      і мудрує пальцями одне.
      Він гітару і себе замучив,
      та одне оте своє озвучив:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Громадяни слухати не хочуть,
      громадяни про своє торочать –
      їжа, пиво! Нащо їм сумне?
      Їм би, може, ще і спати треба?
      То чого волає він до неба:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Той томати он жує та солить,
      карти хтось засалені мусолить,
      чобітьми підлогу хтось мозолить,
      Ну а він гармошку рве та гне.
      Скільки раз отак усі мовчали,
      поки душі кожного кричали:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Хтось колись їх теж отак не слухав.
      Ребра розпирала сила духу,
      та байдужу душу що торкне?
      І тепер з душею в груди вбиту
      слухати не хочуть пережите:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Ой, боєць , на тлі цієї тари
      я такий же, тільки без гітари,
      і мене висотує земне,
      я іду і руки простягаю,
      я, уже охриплий, повторяю:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      Боязно, що чути не бажають,
      і боюсь, - як чути починають, -
      їхні душі пісня омине,
      може в ній нічого, окрім болю,
      вимученого оцього з кров’ю:
      «Громадяни, слухайте мене…»

      2000-18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Бажання слави
      Коли, наповнений солодкою любов’ю,
      Схиляв я голову свою перед тобою,
      Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
      Ти знаєш, як відносився до слави я.
      Ти знаєш світ, його падіння, злети -
      Всю суєту, що докучає всім поетам.
      Мене стомили бурі, я не відчував
      Дзижчання дальнього докорів і похвал.
      Чи до чужих чуток тоді мені було,
      Коли, поклавши руку на моє чоло,
      Ти ніжним поглядом мене боготворила
      і шепотіла тихо: «Ти щасливий, милий?
      Скажи, ти іншу так любити вже не будеш?
      Мій любий, ти мене ніколи не забудеш?»
      А я затих у хвилях цього почуття,
      І напивався насолодою життя,
      І думав, час мине, та грізний день розлуки
      Ніколи не прийде... І що ж? І сльози, й муки,
      І зрада, і брехня на голову мою
      Звалились раптом... Хто я? Де я? І стою,
      Як подорожній під грозою у пустині,
      І все затьмарилось в моїх очах... І нині
      Я переповнений бажанням лиш одним:
      Бажаю слави я, щоб іменем моїм
      Наповнився твій слух, щоб кожну мить ти мною
      Оточена була, щоб славою гучною
      Все, все навкруг звучало голосом моїм
      І щоб, захоплена у тиші ним одним,
      Ти пам’ятала біль, і відчай мій, і муки
      В нічнім саду, у наш останній час розлуки.

      Із архіву




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. * * *
      Я інший, я не Байрон, ні.
      Я невідомий як обранець,
      Але – як гнаний світом бранець
      З душею рідної землі.

      Почав і кінчу я раптово.
      Мої досягнення малі.
      В моїй душі надії тонуть,
      Як в океані кораблі.

      Хто може, океане хмурий,
      Тебе пізнати в силі? Хто
      Юрмі мої відкриє думи?
      Я – або Бог – або ніхто!

      І особисто

      Ні, я на Байрон і не ви,
      хто пише ясно і прозоро.
      Мої ліси, моря і гори
      не вище вашої трави.

      Я не завершую раптово,
      початі зопалу, рядки.
      І човники мої готові
      на дно великої ріки.

      Хто може вирвати з неволі
      хоча б одного з багатьох?
      Єдиний воїн є у полі.
      Ні ви. Ні я. А тільки - Бог.

                   05/18



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Вітрила часу
      Мандрівочкою пахне уночі.
      У серці оселилася тривога.
      Веде у невідь бойова дорога.
      І їй не салютують деркачі.

      Про що дерчати далі, невідомо.
      Потуга є, а тягне до землі.
      Відчалюють у небо кораблі,
      але причали їхні - біля дому.

      І поки доля цвьохне батогом,
      опинюсь у літаючій тарілці
      і полечу, а час – усе на місці
      тупцює і не зрушити його.

      Дощі ідуть, кочують океани.
      І я іду, не переводжу час.
      Ось тільки перелізу перелаз
      і осідлаю грози і тумани.

      А я, ось-ось, і паруси напну,
      і – гайда по своє на стики часу,
      у простір перетворюючи масу,
      помазану у небі на війну.

      Міняються часи, віки, епохи,
      але незмінна та єдина мить,
      яка крізь мене нібито летить...
      Моя дорога заростає мохом.
      Вітрила надимаються потроху,
      а незворушний час усе стоїть.

      05.2018



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Підступність
      Коли на слово сказане твоє
      Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
      Коли руки тобі не подає,
      Не підпускає, як змію, до себе,
      І погляди відводячи у бік,
      Зневажливо киває головою,
      Не говори: « Се хворий чоловік,
      Він очманів, охоплений бідою... »
      Не говори: « Невдячних справ дитя -
      Воно пусте, у діях непостійне,
      Як сон важкий усе його життя...»
      Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
      Якби то він упав тобі до ніг,
      Аби у тебе вимолити дружбу...
      Але якщо її ти не зберіг
      І нею зловживав собі на службу;
      Але якщо ти, граючись, ятрив
      Його вразливу душу і втішався,
      Що волі власній друга підкорив,
      Аби тебе, принижений, боявся;
      Але якщо ти сам неправді злій
      Про нього був незримою луною;
      Але якщо ланцюг накинув свій,
      Аби він поплатився головою;
      Але якщо побачити зумів
      Твої таємні і жахні діяння -
      Іди собі, не трать даремно слів.
      Ти – парія. І вирок цей останній.

      2002-2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Вільхова сережка
      Чи впаде в долоні
           із вільхи сережка пухната,
      чи в лісі зозуля
           крізь крик електрички кує,
      я знову берусь,
           як найнятий,
               життя толкувати,
      хоч знову,
           насправді, не знаю, яким воно є.

      Себе уявити
           пилинкою в зорянім просторі,
      напевно, банально,
           та як не миритися з цим?
      Ціна не маліє,
           коли щось простіше від простого,
      і велич життя
           усвідомиш із сумом гірким.

      Сережка вільхова
           поверне усе несподівано,
      от тільки здмухни її –
           все вже на світі не так
      і, мабуть, життя
           не така уже річ обезцінена,
      щоб все, що в ній є,
           розміняти на мідний п’ятак.

      Сережка вільхова –
           у ній кожна мить напророчена.
      Той іншим стає,
           хто тихенько зламає цей цвіт.
      Звичайно, не можна
           усе поміняти, як хочеться,
      бо змінимось ми
           і в цей час поміняється світ.

      І в новому світлі
           все суще навколо сприймається,
      немов досягаємо
           краю нової землі
      і не помічаємо хвиль,
           що під нами гойдаються,
      на тій же воді
           та на іншому вже кораблі.

      Коли почуття
           заставляють назад оглядатися,
      до тих берегів,
           де з надією день зустрічав,
      мій друже, їй-Богу,
           не варто в цей час зневірятися.
      Повір в невідомий,
           страхаючий, чорний причал.

      Пройдуть і страхи,
           і на місці уляжуться пристрасті.
      Ті ж очі, і голос,
           і дим від цигарки з вікна.
      Потрошечку звикнеш
           і скрип на розхитаній пристані
      тобі розповість,
           що ця пристань в житті не одна.

      Ясніє душа,
           коли злитись даремно не стане.
      Відчуженість друзів
           і, навіть, їх зраду – прости,
      прости й зрозумій,
           коли, навіть, розлюбить кохана,
      як вільхи сережку,
           з долоні її відпусти.

      І пристані інші
           хай будуть для тебе незвичними.
      Покликання – є
           безпричальна сумна далина.
      З шурупів зірвись,
           якщо ними ти звично пригвинчений
      і знову причаль
           там, де пристань чекає сумна.

      Хтось скаже: “Блаженний.
           Коли і до кого повернеться?” –
      Не злись і не кайся.
           Не всіх вдовольнить каяття.
      Нікчемний резон:
           “Все уляжеться, все перемелеться” –
      коли все уляжеться –
           це вже не буде життя.

      І незрозуміле –
           це перш за все не нісенітниця,
      і в переоцінках
           немає твоєї вини,
      бо цінність життя
           не понизиться і не підвищиться,
      незмінна ціна тих речей,
           що не мають ціни.

      Про що це я? А,
          про зозулю-пророчицю,
      що врочить велике життя
           за відміряну мить.

      Про що це я? А,
           що сережці летіти не хочеться
      з моєї долоні,
          в якій ожила і тремтить.

              2002-2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. Незрозумілим поетам
      Я завжди біло заздрю тим,
      хто пише так, як захотіли,
      чиї слова незрозумілі –
      як талий лід, або як дим.

      Побожно очі витріщав
      на те, що звалось формалізмом,
      жахався, та не відрізняв
      абракадабри і трюїзму.

      Я ліз зі шкіри в боротьбі
      із власним глуздом, та одначе
      анічогісінько в собі
      я від юродивих не бачив.

      І я стидався. У труді
      над «юродивинкою» бився,
      але єдиного добився:
      усе життя - то жовтий дім.

      Я катував себе і мучив, -
      ну в чому я не доборщив?
      Усе ніяк не відчибучу
      щось геніальне: «дыр... бул... щыр...»

      О, нерозгадані поети,
      утаємничені предмети
      на стезях видимих моїх.
      Я – найнудніший із усіх.

      Не те, що іншим, вам дано.
      Вас осягнути – марне діло
      і те, що є незрозуміле,
      для вас, як миро і вино.

      Творці незрозуміло щирі,
      до чого б ви не дожились,
      живіть у цїй безсмертній вірі,
      що зрозуміють вас колись.

      Щасливці!
      Страшно разом з тим
      таку собі оцінку дати,
      усе так ясно описати,
      але непізнаним піти.



      05.18



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Дорога до ближнього
      Перегортаю Біблії сувій
      чи сури, чи мотиви Гайявати
      і згадую, як научала мати:
      на те і ближній - ворог-лиходій,
      аби умів любити і прощати.

      Уміємо! Навчалися віки,
      запам’ятали всі його уроки.
      Аж ось вони – брати-бойовики!
      Усілися на фронтові потоки
      нові олігархічні общаки.

      На відстані гримучої гранати,
      а із окопу, то і поготів,
      до ближнього рукою вже подати...

      Та, може, якось дійде до умів –
      якщо любити ближніх ворогів,
      то їх в упор прийдеться убивати.

      05.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Пугалу городньому
      Куди кому, а ратаю – до краю...
      Виполюю у полі лободу.
      А як чортополохи помічаю,
      десятою дорогою іду.

      Лукаве й гонорове оминаю,
      і гуру, і фігуру обійду,
      нікому нагая не обіцяю,
      нікого за собою не веду.

      Але оскому маю на ніяке.
      Байдуже, чи зоїл то, чи піїт –
      прощаю без’язике, язикате...

      Не уповаю на лукавий рід,
      а те, що має бестії ознаки,
      записую у чорний кондуїт.

      04. 2018



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Утрачений рай
      Що проминає, того вже немає.
      Отак і нас не буде, як мине
      останній день утраченого раю,
      де ще буяє житіє земне..

      Іду по лісу, чи гуляю полем,
      або на сонці грію тілеса –
      я наодинці із душевним болем,
      що проминає будь-яка краса.

      Усе, що є, і що уже минуло,
      лишається як нескінченна мить,
      якою у майбутньому летить
      моя душа, якої не почули,
      Мене немає, бо усі забули
      мою усмішку і очей блакить.


      04.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Нікудишня філософія
      Навіяне літами запитання
      яке собі, буває, задаю
      у миті самоти і дежавю:
                   -  а що то буде як мене не стане
                      у цьому нікудишньому раю?

      Але, боюся, небо не почує
      крамолою озвучені уста –
      ані молитви, ані алілуя...
      Ачей, усе моє у небі – всує?
      І чую, що риторика проста:
                   -  а що буває, як ідеш нікуди,
                      куди путі лукавого ведуть,
                      де не буває вироку і суду,
                      і де так само жити не дають,
                      якщо існують нікудишні люди,
                      які такі питання задають?


                                      04.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. До неї
      Повертаю до себе, додому,
      на забуті круги нічиї.
      І пригадую риси знайомі,
      і вуаль на обличчі її.

      Таланило мені на хороми:
      то левади, то темні гаї,
      то із нею у місті чужому
      ми ішли у кіно як свої.

      Але доля її не любила,
      а у мене урізала крила,
      розвела через ріки мости...

      Як не зводили різні дороги,
      та уже натомилися ноги
      і до неї далеко іти.

      03.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Дзвінок
      Яка то у житті значна подія -
      отримати негаданий дзвінок,
      коли почуєш, як тобі радіє
      знайомий мелодійний голосок.

      - Ну, як ти там?
      - Тримаюся. Нівроку.
      - Коли приїдеш?
      - Знаєш, не питай...
      До неї я навідуюсь щороку.
      І ми підемо у дубовий гай.

      А там і поле, і копиця сіна,
      а у яру піщане джерело
      і, колами, тече прозоре тло,
      в якому відображені коліна...
      Її, як і раніше, звати - ...,
      якої ще у мене не було.

      03.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Плутанина часу
      Сон дорогого коштує, коли
      являєшся такою ж молодою,
      як і тоді, коли ми ще були
      щасливими. І ти, і я - з тобою.

      Літали і над нами янголи.
      Ішли дощі і падали росою,
      де ми нектари юності пили
      і називались - нерозлийводою.

      Але, буває..., буде уві сні,
      ти знову руку подаєш мені...
      Чого лише у світі не буває?
      І ми йдемо. І сонце угорі
      бажає нам до самої зорі
      шукати час утраченого раю.

      03.18



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. До Музи
      Де ти, Музо, сонечко моє,
      неминуче у труді і поті,
      що уже і чапля не клює
      у моєму тихому болоті?

      Йду за перелази у луги,
      заглядаю аж за перелоги,
      де моєї не було ноги
      і на те уже немає змоги.

      Канула у вирії зима.
      Час міняти пера на лопати.
      А весни ніякої нема.
      Половину маємо чекати.

      Де ви, маньєрині записні,
      ради кого я себе озвучив?
      Поки не співаються пісні,
      я за вами, чесне слово, скучив.

      Сам не знаю, нащо і чого
      заримую кожну як лелеку.
      Як мені до вас іще далеко,
      рудокосі схимниці й марго.

      О, мої високопарні птиці,
      лади мелодійної краси,
      так з чоловіками не годиться –
      запихати їх за пояси.

      Краще у єдиному союзі.
      Так і буде. Маємо, що є,
      і за що не забувають друзі.

      Як не буде - кожному своє.
      Ну, а куртуазіє моє
      подарую неминучій Музі.

      03.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Баламут
      Я сьогодні такий як є.
      Обіцяю собі побути
      не месією, а месьє
      і занозою баламута.

      Не горюй, моя баба Яга.
      Не шукаю я Пенелопу.
      Україна мені дорога
      і не їду я у Європу.

      Начувайтеся, мужики.
      Поетеси – моя стихія.
      І якщо погуляю, таки,
      не одна буде – мама мія.

      І одна, а таки, моя,
      бо і я ще, таки, фігура.
      Репутація бабая,
      та яка бойова натура!

      Обіцяю пастелі м'які,
      дарувати у руки маки.
      Але ви, мої леді, такі,
      що за вами і я ніякий.

      Буду хвилею на воді
      омивати палкі і руді
      очерети і фігове листя,
      ручаєм, а якщо молоді,
      буду булькою. І тоді
      не питайте, куди я дівся.

      03.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. На хвилі міграції
      У пересічної людини
      нема ніякої вини,
      коли тікає з України
      від революцій і війни.

      На що небозі уповати,
      коли усіх дітей її
      околицями біля хати
      вербують у чужі краї?

      Куди убогому діватись,
      коли усі його літа
      нема надії сподіватись,
      що буде воленька свята?

      Якою має бути мрія,
      якщо у роки навісні
      не знаємо, куди повіє
      чужа весна у цій війні?

      Чекає одинока доля
      і манять гори золоті.
      Одними воїнами в полі
      усіяні усі путі.

      І десь за обрії ключами
      летять у небі журавлі.
      І багатіємо думками
      про кращі села на землі.

      Нікого мрія не рятує.
      Але курликає жура, -
      пора за чайкою, пора.

      Не все, що є, минає всує...
      Ніхто у небі не почує
      моє - ні пуху, ні пера.


      03.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Зозулясті півники
      Свої поети і поетки
      всі як один – нівроку.
      Одним подобаються нецке,
      а інші люблять хоку.

      Моєму синові малому
      до них далеко, звісно,
      але іде цілком свідомо
      у абстракціоністи.

      Коли мазюкати кінчає,
      то іноді таємно
      і руки, й пензлі витирає
      на полотні моєму.

      Увага! Смійтесь, як охота.
      Один художник знаний
      оглянув цю його роботу
      і каже, - геніально!

      03.18



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Сонячні ямби
      Ярило б’є у тулумбас.
      Весна - ось-ось і засіяє.
      І грішно убивати час,
      коли на це часу немає.

      Уже вибрикує Пегас.
      Усе – у повені розмаю.
      Які мотиви! А на нас
      ніхто уваги не звертає.

      Зима пручається, проте
      весни осоння золоте
      пробилося озиминою.

      І сині проліски мої,
      і непомітні ручаї
      бринять прозорою росою.


      03.18



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Співоче кредо українця
      І уві сні, і наяву
      моя душа в полоні плоті.
      Я не існую, а живу
      неначе птаха у польоті.

      Я чую казку лісову,
      радію луговій істоті.
      Якщо викошую траву,
      то сію квіти при охоті.

      Натуру маю бойову -
      не обійти на повороті.
      І поки я ще на плаву,
      життя минає у роботі.

      І не минає рандеву
      моє у цьому натюрморті.
      Я у мелодії пливу
      і довіряю кожній ноті.

      Живу у рідному краю.
      Чужу зернину не клюю.
      Нічого зайвого не маю.

      Не нарікаю на свою
      недолю у чужім краю.
      Своє гніздо оберігаю.

      Надію маю на сім’ю,
      хоча і досі чумакую.
      Часу не переводжу всує.

      Я не літаю у раю,
      та, може, арію мою
      моє оточення почує.


      03.18



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Наративи одкровення
      Я не видумую, пишу,
      допоки є іще чорнило.
      Не очорню, а залишу
      своє – парафії Ярила.

      Пишу собі і не грішу,
      малюючи небесні сили.
      У пам’яті моїй ношу –
      ясне, прозоре, зрозуміле.

      Пересихає каламар,
      моє перо ще не орлине,
      але надія не покине.

      Не вичерпався Божий дар,
      якщо літає поміж хмар
      душі моєї половина.


      03.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Фауст і Мефістофель
      Слова, слова... Яка то сила
      тобою має володіти,
      аби вони не спокусили
      наївну душу неофіта.

      Які то музи і світила
      сприяють юному піїту
      іти за ними до могили
      і оминути сіті світу.

      Але не буде оправдання
      на цьому світі і на тому,
      якщо погасне зірка рання.

      І не поможе покаяння
      ні у літах, ні молодому,
      коли мине очарування.

      03.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Відчуй мою любов
      Коли твоє лице шмагає дощ,
      А ти блукаєш у пустелі площ,
      Я обійму тебе, а ти помовч.
      Почуй мою любов.

      Коли зірки ховаються нічні
      І ти сльозою танеш у мені,
      Нехай триває це мільйони днів.
      Почуй мою любов.

      Я знаю, ти єдиний між людьми
      В моїй душі і у моїй журбі.
      Іще до того, як зустрілись ми,
      Належу я тобі.

      Нехай би я забутою була,
      Голодною по вулиці брела –
      Усе б тобі одному віддала.
      Почуй мою любов.

      На гребені буремної пори
      Долаєш ти стихії житія.
      Але куди не занесуть вітри,
      Нема таких як я...

      Я мрією твоєю оживу,
      Аби з тобою щастя досягти.
      І знай, що уві сні і наяву
      Моя любов – це ти.

      Почуй мою любов...

      2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Строга дієта
      Чотири дні п’ємо одну рабусту,
      і п’ять – їмо салати із капусти,
      ще шість жуємо трави й лопухи
      і сім – б’ємо поклони за гріхи,
      останні вісім: води й соки – ворог...
      А далі – дев’ять, ну а потім – сорок.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Деркач
      Ще десь блукають Ельмові вогні,
      і шерхнуть очерети у болоті,
      і чуються рулади голосні
      невидимої птахи у польоті.

      І досі бачу цяточки одні
      у голубій небесній позолоті,
      і чую, наче на тугій струні
      вібрує тиша на найвищій ноті.

      І ...падає. Але на те й поет,
      аби одного разу у сонет
      занотувати видиво далеке.

      О! Чуєте? Лунає з висоти
      мелодія такої чистоти,
      аж завмирає луговий лелека.

      03.2018




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. Березневий шум
      Знову мадригали, і сонети,
      і завуальовані пісні
      у серцях виношують поети,
      поки виростають у букети
      рясти й медунки весняні.

      Ще недовго маємо чекати
      першої появи у саду
      пряного щемкого аромату
      лісового духу біля хати
      на воді цілющій і меду.

      І заради миті однієї
      всі дари - і жінці у соку,
      що коня спиняє на скоку,
      і отій, що має привілеї
      юної і зрілої лілеї
      у її зеленому вінку.

      08.03.2018.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Весна взимку
      Біла заметіль -
      на зимові шати.
      О! Весна! Відкіль?
      Як її чекати?
      Все мете оця
      сива завірюха
      і метелиця
      сіє білим пухом.
      О! Яка зима!
      Лютий не минає,
      березня нема –
      сани запрягає.
      І весна моя
      дістає лещата,
      буде, як і я,
      літо доганяти.
      Віддаю лижню,
      заодно і шану.
      Ми на авеню,
      де минуле тане.

      03.2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    298. Відгомін пам’яті
      Повертаю на биті путі,
      по яких я іти не боюся.
      Все ще є у моєму житті
      і у пам’яті рідна матуся.

      Ой лети, моя доле, лети.
      Он і обрії вже не далекі,
      де чекає печаль самоти.
      Ми у вирії - білі лелеки.

      Я ще чую, - шукай талану...
      За морями немає покою.
      Обіцяв я - із нею живою
      я своєї мети досягну
      і її не залишу одну...
      Та сміється Харон за рікою.

      03.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Присяга матусі
      Поки несповідимі путі,
      по яких я ходити боюся,
      найцінніша мені у житті -
      моя рідна, єдина матуся.

      З нею легко по світу іти
      із дитинства за обрії дальні.
      Не лякає жура самоти
      і її горизонти фатальні.

      Чую діда, - шукай талану,
      поки доля твоя за горою...

      Але знаю, - із нею одною
      я своєї мети досягну
      і її не залишу одну,
      поки плинуть літа за водою.


      1991



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Мій край
      У краю червоної калини
      по траві й росі
      йду я до моєї України,
      плаями Русі.

      Де мене у світі не носили
      білі журавлі,
      та оберігає Божа сила
      рідної землі.

      Поки сутеніло вечорами
      небо угорі,
      бачив я, що сяє за морями
      полум'я зорі.

      Все, що є, і все, що мало бути,
      доля віддала.
      Залишилось тільки не забути
      стежку до села,

      де, не «окацаплений» ордою,
      я одне зумів –
      чути голос пісні за рікою
      мовою дідів.

      Поки є міцне коріння роду
      по усіх краях,
      не завіє віхола негоди
      мій життєвий шлях.

      1991



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5