ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Богдан Манюк
2019.01.22 21:45
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як л

Ігор Деркач
2019.01.22 20:46
У будь-якому явищі – у спорті,
поезії, релігії, таки,
не можна виключати ані чорта,
ані благої Божої руки.

Але диявол поламає роги,
а нація вертає до основ.
Надійні віхи нашої дороги

Володимир Бойко
2019.01.22 17:03
Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
Останнєє прости, останнє прощавай...
О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
Але коли упав ти, вибитий з сідла,
Вони і пі

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Віктор Кучерук
2019.01.21 07:57
Мені б лише не збитися з дороги,
Моя любове – вічно молода, –
І я вкраду із терема чужого
Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
Звільню ураз безклопітно з полону,
Мальованих в уяві почуттів, –
І шанувати буду, як ікону
Всі віруючі люди, у житті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

Віктор Ковіпа
2019.01.08

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Леся Кесарчук
2018.12.27

Марина Кузьменко
2018.12.26

Ольга Калина
2018.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Деркач (2018) / Вірші / Переклади

 Вільхова сережка
Чи впаде в долоні
     із вільхи сережка пухната,
чи в лісі зозуля
     крізь крик електрички кує,
я знову берусь,
     як найнятий,
         життя толкувати,
хоч знову,
     насправді, не знаю, яким воно є.

Себе уявити
     пилинкою в зорянім просторі,
напевно, банально,
     та як не миритися з цим?
Ціна не маліє,
     коли щось простіше від простого,
і велич життя
     усвідомиш із сумом гірким.

Сережка вільхова
     поверне усе несподівано,
от тільки здмухни її –
     все вже на світі не так
і, мабуть, життя
     не така уже річ обезцінена,
щоб все, що в ній є,
     розміняти на мідний п’ятак.

Сережка вільхова –
     у ній кожна мить напророчена.
Той іншим стає,
     хто тихенько зламає цей цвіт.
Звичайно, не можна
     усе поміняти, як хочеться,
бо змінимось ми
     і в цей час поміняється світ.

І в новому світлі
     все суще навколо сприймається,
немов досягаємо
     краю нової землі
і не помічаємо хвиль,
     що під нами гойдаються,
на тій же воді
     та на іншому вже кораблі.

Коли почуття
     заставляють назад оглядатися,
до тих берегів,
     де з надією день зустрічав,
мій друже, їй-Богу,
     не варто в цей час зневірятися.
Повір в невідомий,
     страхаючий, чорний причал.

Пройдуть і страхи,
     і на місці уляжуться пристрасті.
Ті ж очі, і голос,
     і дим від цигарки з вікна.
Потрошечку звикнеш
     і скрип на розхитаній пристані
тобі розповість,
     що ця пристань в житті не одна.

Ясніє душа,
     коли злитись даремно не стане.
Відчуженість друзів
     і, навіть, їх зраду – прости,
прости й зрозумій,
     коли, навіть, розлюбить кохана,
як вільхи сережку,
     з долоні її відпусти.

І пристані інші
     хай будуть для тебе незвичними.
Покликання – є
     безпричальна сумна далина.
З шурупів зірвись,
     якщо ними ти звично пригвинчений
і знову причаль
     там, де пристань чекає сумна.

Хтось скаже: “Блаженний.
     Коли і до кого повернеться?” –
Не злись і не кайся.
     Не всіх вдовольнить каяття.
Нікчемний резон:
     “Все уляжеться, все перемелеться” –
коли все уляжеться –
     це вже не буде життя.

І незрозуміле –
     це перш за все не нісенітниця,
і в переоцінках
     немає твоєї вини,
бо цінність життя
     не понизиться і не підвищиться,
незмінна ціна тих речей,
     що не мають ціни.

Про що це я? А,
    про зозулю-пророчицю,
що врочить велике життя
     за відміряну мить.

Про що це я? А,
     що сережці летіти не хочеться
з моєї долоні,
    в якій ожила і тремтить.

        2002-2018

Є. ЄВТУШЕНКО
ОЛЬХОВАЯ СЕРЕЖКА
Уронит ли ветер в ладони сережку ольховую, начнет ли кукушка сквозь крик поездов куковать, задумаюсь вновь, и, как нанятый, жизнь истолковываю и вновь прихожу к невозможности истолковать. Себя низвести до пылиночки в звездной туманности, конечно, старо, но поддельных величий умней, и нет униженья в осознанной собственной малости - величие жизни печально осознанно в ней. Сережка ольховая, легкая, будто пуховая, но сдунешь ее - все окажется в мире не так, а, видимо, жизнь не такая уж вещь пустяковая, когда в ней ничто не похоже на просто пустяк. Сережка ольховая выше любого пророчества. Тот станет другим, кто тихонько ее разломил. Пусть нам не дано изменить все немедля, как хочется,- когда изменяемся мы, изменяется мир. И мы переходим в какое-то новое качество и вдаль отплываем к неведомой новой земле, и не замечаем, что начали странно покачиваться на новой воде и совсем на другом корабле. Когда возникает беззвездное чувство отчаленности от тех берегов, где рассветы с надеждой встречал, мой милый товарищ, ей-богу, не надо отчаиваться - поверь в неизвестный, пугающе черный причал. Не страшно вблизи то, что часто пугает нас издали. Там тоже глаза, голоса, огоньки сигарет. Немножко обвыкнешь, и скрип этой призрачной пристани расскажет тебе, что единственной пристани нет. Яснеет душа, переменами неозлобимая. Друзей, не понявших и даже предавших,- прости. Прости и пойми, если даже разлюбит любимая, сережкой ольховой с ладони ее отпусти. И пристани новой не верь, если станет прилипчивой. Призванье твое - беспричальная дальняя даль. С шурупов сорвись, если станешь привычно привинченный, и снова отчаль и плыви по другую печаль. Пускай говорят: «Ну когда он и впрямь образумится!» А ты не волнуйся - всех сразу нельзя ублажить. Презренный резон: «Все уляжется, все образуется...» Когда образуется все - то и незачем жить. И необъяснимое - это совсем не бессмыслица. Все переоценки нимало смущать не должны,- ведь жизни цена не понизится и не повысится - она неизменна тому, чему нету цены. С чего это я? Да с того, что одна бестолковая кукушка-болтушка мне долгую жизнь ворожит. С чего это я? Да с того, что сережка ольховая лежит на ладони и, словно живая, дрожит...
1975


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-05-14 01:37:24
Переглядів сторінки твору 269
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (5.732 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.628 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2019.01.22 21:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2018-05-17 13:04:23 ]
Читаю -- і у пам'яті звучить пісня на ці слова. Тільки пісня була значно коротшою. Я не уявляла, що оригінал вірша такий довгий. Гарний переклад!
У четвертій строфі --"змінимось ми".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-20 10:33:36 ]
Здається, був би час, багато що можна було б поміняти. І не тільки в толкуванні інших поетів)
Дякую, що Ви незмінна у критиці.