Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Зміст:

1. Загальна характеристика давніх язичницьких вірувань
2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань

3. Пантеон богів
4. Див. також
5. Джерела
6. Українці

1. Загальна характеристика давніх племшіних вірувань

Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час можливості і поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином явища природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казання. Таким чином увійшло у вжиток, напевно, і поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо.
Люди відкривали невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим.
Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим).
Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а
також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, "поганськими" або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
Походження слова «язичник» точно нез'ясоване.
Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язиці"(народи), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять
однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає і біблійному «гой» (євр.) або «gens»(лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens)включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.
Саме віра у Всевишнього до сьогодення намагається об'єднати людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була виділена приорітетною імператором Костянтином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що «язичницький» означає
національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».

В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.

2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань
Для українського політеїзму немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни, схоже, ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння,
як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

3. Пантеон богів
Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені
мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт.
Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські боги:

Дажбог — сонячний бог, покровитель нашої землі.

Стрибог — бог вітру.

Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

Сімаргл — ймовірно, божественний вісник

Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.

Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Сварожич — бог вогню.

Рожаниці — богині долі.

Ярило — бог родючості і плодючості.

Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.

Леля — богиня любові.

Полель — бог подружнього життя.

Перун (Перунас?) — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів київських іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка,
був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.

Хорс — назва бога Сонця.

Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це можливо і підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.

4. Див. також

Вендська міфологія

Польська міфологія

5. Джерела

Дмитро Антонович. Передхристиянська релігія українського народу

Іванов В'яч. Вс., Топоров В. Н. Дослідження в області слов'янських старожитностей (рос.)

Рибаков Б. А. Язичництво давніх слов'ян (рос.)

Рибаков Б. А. Язичництво древньої Русі (рос.)

Успенський Б. А. Філологічні розвідки в області слов'янських старожитностей (рос.)

Слов'янська міфологія

Головні боги:
Велес • Дажбог • Дана • Лада • Мокош • Перун • Рід • Рожаниці • Сварог • Святовит • Сімаргл • Стрибог • Триглав • Хорс • Ярило

Інші боги
Берегиня • Білобог • Додола • Доля • Девона • Колодій • Коляда • Коструб • Купало • Леля • Мара • Полель • Поренут • Поревіт • Порвата • Сварожич • Стріча • Троян • Чорнобог

Міфічні істоти
Бабай • Баба-яга • Болотник • Біс • Відьмак • Верліока • Вій • Вовкулака • Водяник • Дворовик • Діди • Домовик • Злидні • Лісовик • Лихо • Мавка (Віла) • Перелесник • Полудниця • Польовик • Русалка • Чугайстер • Чорт

Дата початку: 2011-01-25 16:39:50
Постійнодіючий
Додаткова інформація

Усі  А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я