І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа

Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати

Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.

Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.

Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати

Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.

Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі

Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,

Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.

Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,

Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ

Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.

Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.

C'tait longtemps quand je suis ne.
Est-ce que c'est toi,
Mon roi?
Ne touche pas mon me, l'ami,
Avec les doigts de tes.
Attends.
Regarde.
Sois silencieux.

Під завалом стеляться недолі
По ефіру стелиться печаль…
Повернули хлопців із неволі…
М’ясорубить… м’ясоруб… На жаль
Третя вже неспокою річниця…
Всоте вже розхристаний… Не сплю.
Ну а що як тільки все це сниться?
Тут же звідкілясь почулось: — Сплюнь…

Співали колискову цвіркуни.
Дзвеніло в травах їхнє стоголосся.
Й допоки не змочили струн у росах,
Їх галасу ніхто не зупинив.

Цвірчали так, що хвилю голосну
Заплескувало у вікно відкрите,
Бо дружнім хором проводжали літо,

Листком осиковим тремтіло
і вигиналося змією
твоє пругке, красиве тіло
в момент заласся апогею,
манили персів вишні стиглі,
пахтіли передгроззям коси…
очима блимнути не встигли,
а вже нас пригорнула осінь.

Мені докоряє минуле
За лінощі часті тоді,
Коли молодий здоровуля
Не втомлював душу в труді.
Мене звинувачує совість
І докір постійно гризе
За те, що свою безгрошовість
Посіяв на поле чуже.

Танцює чергова весна,
Зелена, ніжна, запашна.
Сьогодні бачив я з вікна
Яскраві квіти.
Летять світанки молоді...
Усе найкраще у житті
Давно прожите.

Дивися, кохана, он там вже немає берега,
Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,
Там самотній маяк обступили зелені дерева,
І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.
Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,
Як далеко вдивляється вежа цьо